ДОСИТЬ НАМ
ХРИСТОВОЇ БЛАГОДАТІ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому чи в тілі, не знаю, чи без тіла, – не знаю, знає Бог – був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, – не знаю, знає Бог, – що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, – хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний (2 Коринтян 12:1-10).
Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).
Любі брати і сестри, свого часу в одній з африканських копалень було знайдено чудесний діамант. Своїм розміром і красою він перевершував чимало діамантів світу. І ось цей діамант було презентовано королю Сполученого Королівства, аби той діамант прикрасив його корону.
Король відправив той діамант в Амстердам для дальшого обробітку. І коли він опинився в руках досвідченого гранувальника, він узяв той діамант, прорізав у ньому виїмку і сильним ударом розбив той діамант на дві частини. Яка безрозсудність! Хіба можна було так чинити з великим і прекрасним діамантом? Не просто можна було, але й було потрібно, аби той діамант зайняв належне місце у славній короні. Гранувальник виявив свій унікальний талант і своє надзвичайне вміння.
Інколи подібні удари Бог завдає і нашому житті – житті Своїх любих християн. Такі удари спочатку здаються жахливими помилками. Але то – не помилки. Бог – найбільш витончений і досвідчений гранувальник у вселенній. Він знає, що з нами робити, аби ми наче прекрасні діаманти сяяли в Його діадемі Царя над царями.
Сьогодні в Божому Слові ми чули, як Апостол Павло говорить про досвід небес. І цим досвідом він хвалиться. Він не каже, що йому були відкриті небеса. Але ми розуміємо, що мова йде, звісно, про нього. Зустріч з небесами ще на землі мали й інші Апостоли. Ми пам’ятаємо, як троє Апостолів Петро, Іван і Яків стали свідками Преображення Господа Христа. В час того Преображення вони бачили двох уславлених пророків, які вже перебували на небесах: Мойсея та Іллю.
Ми знаємо, що Св. Пророка Іллю Господь забрав живим на небеса, а його учень Єлисей бачив те вознесіння свого любого учителя. Ми знаємо, що наприкінці життя Св. Апостол Іван напише цілу книгу Об’явлення про небеса, які йому відкриє розп’ятий і воскреслий Син Божий. Це все були особливі люди Божі, яким відкривалась слава небес і які змогли і нам засвідчити про небеса та небесну втіху й радість, яка чекає на всіх, хто вірує в Христа.
А сьогодні ми чули про досвід Апостола Павла. Його піднесення на небеса відбулось у дивовижний спосіб – у спосіб, який він не в стані описати. Небеса – це вже вічність радості та щастя. Небеса – місце без гріха, а отже небеса – святі і там немає ні страждань, ні болю, ні смерті. Небеса – це неймовірна радість вічності у товаристві Господа Христа і всіх Його святих.
Збагнути небеса грішній людині неможливо тим більше, що на небеса бере Господь. Святого Пророка Іллю Господь забрав на небеса на вогняній колісниці. Але Він забрав його не для того, аби показати йому небеса і потім повернути на тій само вогняній колісниці, або якимось іншим чином, на грішну землю. Святого Іллю Бог забрав у його тілі, аби Ілля вже повіки радів вічним життям. Тож у час Преображення Іллю бачили Апостоли Петро, Іван і Яків і про це потім свідчили іншим людям.
Апостол же Павло мав зовсім інший досвід від досвіду Іллі. Павло вірно служив Господу і Господь узяв його на небеса не для того, аби вже він на небесах залишався. Господь узяв його на небеса, аби небеса йому показати. І зробив це в такий спосіб, що Павло навіть не зрозумів, як те відбулося. Однак він побував на небесах і там він, як каже наш переклад «чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити».
Він чув слова об’явлення для нього особисто, але він не міг, тобто не мав права їх розповідати іншим людям. І через це він ніколи раніше не розповідав про свій райський досвід. Він про цей досвід розповідає лише через чотирнадцять років, аби пояснити коринтянам і нам те, як діє Бог у цьому світі. Він розповідає про цей досвід нам, аби ми не розчаровувались у час жахливих атак нечестивих росіян на наші міста і села, аби ми не впадали у відчай через практично щоденні бомбардування Києва і щоб у наш розум не закрались думки про те, що Бог нас більше не любить, не хоче нашого спасіння і навіть не хоче нам добра на цьому світі.
Подумайте про Павла, любі брати і сестри. В першій половині свого життя він був переслідником Церкви. На його руках була кров християн, адже він закликав до вбивства учнів Христових, дітей Божих. Він схвалював такі убивства. Але Сам воскреслий Христос з’явився йому на шляху до Дамаску і навернув Павла до віри Христової. Яка велика честь побачити розп’ятого і воскреслого Христа!
А потім через Павла Господь творив великі речі. Через євангельську проповідь, яку проголошував Павло, Господь Святий Дух творив віру в тисячах людей. Павло став Апостолом до язичників. Він був тим, хто перший почав проповідувати Євангеліє в Європі. Бог творив чуда через Свого любого Апостола Павла! І, як ми чули сьогодні, Господь, навіть узяв Павла на небеса, аби показати йому рай і дати йому особливе об’явлення!
Павло був справжнім діамантом у Церкві! Але що відбувається з Павлом тут на землі? Павло каже: «Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався». Апостол Павло – славний Христів Апостол. Ви, любі віруючі брати і сестри – улюблені діти Божі.
І за Павла, і за всіх вас, і за мене Господь Христос помер на хресті Голгофи. Там Своєю святою і невинною кров’ю Він обмив усі до одного наші гріхи та провини. Христос помер за всіх нас хресті – Його жертва – повна і досконала жертва за гріхи всього людства. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий від усіх гріхів і мав воскресіння і вічне життя в раю.
Ми – улюблені діти Божі. Ми маємо особливий статус і ми маємо особливий привілей. Ми вже маємо вічне життя. Коли ми помираємо, то переходимо із смерті в життя. І ми вже спадкоємці Царства Небесного. Для Бога ми цінніші за всі діаманти світу. Бог нас невимовно любить. Бог любить кожного із вас, любі брати і сестри.
Але коли ми будемо лише про це думати, то теж можемо почати пишатись своїм славним християнським становищем і навіть величатись. Ми можемо величатись якимись власними заслугами, бо такою є грішна людська природа – приписувати собі все добре і заперечувати своє жахливе особисте зло, яке заслуговує для нас лише страждання в цьому житті і вічні муки аду.
«Щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався», – каже Апостол Павло. Сатана любить знущатись із людей. Він так ненавидить людський рід, що бажає смерті і вічної погибелі кожному з нас. Тож він з радістю робить нам усяке зло. Але він не може робити все, що хоче. Він перебуває під контролем Божим.
Поле його діяльності обмежене волею Божою – Божим допуском на певний час і на певні речі. Господь допустив, аби сатана відправив свого посланця в тіло Апостола Павла. Апостол Павло називає того посланця колючкою в своєму тілі. І та колючка, біда або ж хвороба, настільки Павла мучила, що не давала йому особисто діяти в повну силу.
Павло міг думати собі: «Як тільки я позбудусь цієї біди, то скільки всього корисного, скільки ще більше добра зможу я звершити для мого Господа і Його Нареченої – Християнської Церкви!» Тож Павло тричі молився до Господа, каже він «щоб він (тобто той посланець сатани) відступився від мене».
Павлова молитва була ревна. І Господь відповів на його молитву, щоправда лише на третій раз. Він промовив такі слова: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». В раю слабкості немає. Там є лише вічна радість, щастя, бадьорість – усе чого нам так часто бракує тут. Тут же, на цьому світі нам часто бракує сили. Навпаки часто ми маємо теж посланців сатани, колючки в наших власних тілах. Ми тут маємо кволість і слабкість.
Тут ми просимо в Господа сили і здоров’я, і миру, і доброботу, які необхідні нам для здійснення наших планів, для кращого служіння Христові і Його людям, святим і багатьом потребуючим, особливо в час цієї жахливої війни, яку проти нас розпочала і веде нечестива Росія. Але відповідь Господа буває подібною до тієї, яку Він дав Своєму вірному Апостолові Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». Для нас досить Його благодаті, яку Він проливає на нас у купелі Святого Хрищення. Для нас досить Його благодаті, яку Він щедро подає у Своєму Слові. Для нас досить Його благодаті, яку Він роздає нам у Своїх істинних тілі та крові під хлібом і вином Святої Євхаристії. Його благодаті так багато!
Ми, як і Апостол Павло, буваємо кволі та слабкі, але Господь Христос – сильний і всемогутній. І Він діє через нашу слабкість і через нашу немічність. Сатана намагається знесилити нас і розчарувати, як-то він робив із Апостолом Павлом. Але Господь пояснює нас, чому ми не повинні розчаровуватись. Бо попри нашу слабкість Він завжди сильний.
Для нас же достатньо Його благодаті, Його невимовної і незаслуженої нами любові, яка проливається на нас і через нас – на інших людей. Наша ж плоть тоді не стає на заваді ані нам, ані іншим людям у цінуванні любові Христової і всього, що Він для нас здійснив і далі робить. Тож як і Павло, сьогодні ми теж можемо сповідувати: «Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли-бо я слабий, – тоді я сильний». І бути сильними, і сяяти для світу, бо сила наша – у Христі. Амінь.
Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному,
премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).
Немає коментарів:
Дописати коментар