День Св. Йосипа з Ариматеї

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йосипа з Ариматеї. Цей Йосип, про якого згадують всі 
чотири Євангелія, походив із невеликого села Ариматея в гірському краї Юдеї.  Він був шанованим членом Синедріону, юдейського релігійного суду в Єрусалимі.  Очевидно, він був дуже заможним, бо мав свій невикористаний гріб у саду, недалеко від місця розп'яття Ісуса (Матвія 27:60).  Йосип, будучи чоловіком, який терпляче чекав на прихід Царства Божого, по смерті Ісуса пішов до Понтія Пілата і попросив Ісусове тіло (Марка 15:43).  Разом із
Никодимом, Йосип зняв тіло з хреста і поклав Його у власний гріб (Івана 19:38-39).  Публічна відданість Никодима та Йосипа виявляється особливо разюче на фоні переляканих учнів, які Ісуса були покинули.

Молитва на День Св. Йосипа з Ариматеї:

     Милосердний Боже!  Твій слуга, Йосип з Ариматеї, приготував тіло нашого Господа і Спасителя до похорону і в благоговінні та благочестивому страху поклав Його у власний гріб.   Дай Твоєму вірному людові, аби наслідуючи приклад Йосипа, ми мали таку саму благодать і любов служити Ісусові зі щирою присвятою по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Роберта Барнеса, сповідника і мученика

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Роберта Барнеса. Він був відданим учнем Мартіна Лютера і вважається за одного з перших лютеранських мучеників. Барнес народився 1495 р. Він став пріором августиніанського монастиря в Кембриджі, Англія. Навернувшись до лютеранського вчення, він ділився Євангелієм із багатьма англійськими вченими через твори та особисті контакти. Під час вигнання до Німеччини він заприятелював з Лютером, а пізніше написав латинський підсумок головних доктрин Ауґсбурзького віросповідання, який мав назву Sententiae.
     Повернувшись до Англії, Барнес розповів про лютеранські доктрини особисто королеві Генрі VIII і спочатку вони були сприйняті позитивно. 1529 року Барнеса було призначено королівським капеланом. Проте політичний і церковний клімат в Англії не був стабільний і 1540 року Барнеса було живцем спалено на стовпі в Смітфілді. Його останнє сповідання віри було видане Лютером, який назвав свого друга Барнеса "добрим, побожним гостем і святим мучеником".

Молитва на День Св. Роберта Барнеса, сповідника і мученика:

Всемогутній Боже, Отче наш Небесний! Ти дав мужність слузі Твоєму Робертові Барнесові віддати життя за сповідування істинної віри у час Реформації. Благослови нас, аби ми непохитно перебували у нашому сповіданні Апостольської віри і витерпіли все, навіть смерть заради того, щоб не відпасти від спасенної віри; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Марії, Марти і Лазаря з Віфанії

    

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Марію, Марту і Лазаря з Віфанії. Марія, Марта і Лазар з Віфанії були учнями з якими Ісус мав особливий союз любові та дружби, Євангеліє від Св. Івана свідчить, що "Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря" (Івана 11:5). Одного разу Марта запросила Ісуса до свого дому на обід. У той час, коли Марта робила всю роботу, Марія сиділа в ногах у Ісуса, слухаючи Його Слово і Господь похвалив Марію за те, що вона "обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї..." (Луки 10:38-42). 

     Коли їхній брат, Лазар, помер, то Ісус промовив Марті цю чудову Євангельську обітницю: "Я - воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити" (Івана 11:25). Іронічно, але після того, як Ісус воскресив Лазаря із мертвих, то юдеї стали ще запеклішими у бажанні вбити Ісуса (Івана 11:39-54). За шість днів до розп'яття Ісуса, Марія намастила Його ноги дуже дорогими пахощами і витерла їх своїм волоссям, не відаючи, що таким чином вона робила приготування до поховання Ісуса (Івана 12:1-8; Матвія 26:6-13).

Молитва на День Св. Марії, Марти і Лазаря з Віфанії:

     Отче Небесний!  Твій Син улюблений, заприятелював із такими кволими істотами як ми, аби вчинити нас Твоїми.  Навчай нас, аби ми були як Ісусові любі друзі з Віфанії, аби ми могли служити Йому вірно як Марта, щиро навчатися в Нього, як Марія, а вкінці бути воскрешеними Ісусом, як Лазар; через Господа їхнього і нашого - Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

СИЛЬНИМ НЕ З СИЛИ СТАЄ ЧОЛОВІК

                           

       СИЛЬНИМ НЕ З СИЛИ СТАЄ ЧОЛОВІК

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І молилася Анна та й проказала: «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого! Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш! Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь – Бог знання, і Він упляновує вчинки! Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою! Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла. Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну. Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік. Господь – хай поламані будуть Його супротивники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кінці землі! І Він подасть силу Своєму цареві, і рога повищить Свого помазанця! (1 Самуїлова 2:1-10).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, Св. Анна, слова якої ми щойно чули, перебувала у біді. Вона була бездітною. До того ж її чоловік мав ще одну дружину, яка глузувала з бездітності Анни. З одного боку Анна, віруюча жінка, не мала благословення дітьми. З іншого боку, вона весь час зазнавала принижень від іншої жінки, яка жила в її домі і ділила з нею одного й того самого чоловіка. 

Це був також сумний час для цілого Ізраїлю. Бо Словом Божим нехтували не лише прості люди, але й навіть священики і первосвященики. У храмі Божому, в скинії творилися жахливі гріхи: сини первосвященика не лише творили неподобства із жертвами, що приносились віруючими людьми, але й коїли перелюб із жінками, які приходили до храму.

Коли народ і зокрема провідники народу нехтували Божим Словом, то народ зазнавав на собі виконання тих проклять, про які попереджував Мойсей: «Віддасть тебе Господь на поразку твоїм ворогам. Однією дорогою ти вийдеш навперейми його, а сімома дорогами втікатимеш перед ним, і будеш розпорошений по всіх царствах землі… Ударить тебе Господь божевіллям, і сліпотою, і туподумством. І будеш ти мацати в південь, як мацає сліпий у темряві, і не матимеш поводження в дорогах своїх, і будеш ти по всі дні тільки утискуваний та грабований, та не буде кому боронити» (5 М. 28:25, 29).  Про правдивість цих слів ми знаємо з історії України, як ХХ так і, на жаль, вже ХХІ століття.

Сини Ілія, первосвященика, друга дружина чоловіка Анни були якраз тими, що не слухалися Бога, не чекали на прихід Христа. І життя їхнє було відповідним. Анна ж була віруюча. Вона чекала на прихід Спасителя, на якого не дуже чекали навіть у скинії. Там часто служили ті, хто був швидкий на осуд ревних віруючих. Анна ж була віруюча і вона обіцяла Господу свого сина, якщо він у неї народиться, присвятити на служіння Господу. 

Коли Анна, перебуваючи в храмі, мовчки молилась до Господа так, що рухались лише її уста, а слів чути не було, то первосвященик Ілій, вважав її за п’яну і докоряв їй: «Аж доки ти будеш п'яною? Витверезись зо свого вина!» А коли Анна пояснила йому, що вона молиться, то Ілій промовив їй у відповідь: «Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала». Так Бог може діяти і через тих своїх покликаних служителів, які самі не є взірцем вірності Богові та Його Слову. 

Бог дав Анні бажання її серця і вона завагітніла.  І Анна співає радісну пісню жінки-переможниці. Вона не прославляє ні себе, ні свого чоловіка. За можливість бути матір’ю вона славить Бога, до якого вона молилась і Який дав відповідь на її молитву. Слова, якими молиться Анна, в уста їй вклав, звісно Господь Святий Дух.  Тож ця молитва Анни – чудова проповідь і для нас, християн ХХІ століття, що святкують 1031-у річницю хрищення Руси-України.

Серце Анни веселиться Господом.  Не людиною, не собою, а Господом. Як часто, коли ми добиваємось якогось успіху або вирішується якась наша проблема, то ми славимо або себе, або інших людей та ще й накриваємо столи, аби ще більше звеличитися або звеличити інших людей.

Ця жахлива риса також властива нам і тоді, коли ми думаємо про наше спасіння до вічного життя. Як і Анна була безсила зачати нове життя там і ми безсилі розпочати нове життя у Господі, відродитися з духовної смерті до вічного життя. Але наша грішна плоть любить не лише  похвалитись власними ділами, але й хоче надіятись на них, що ними ми здобудемо ласку і милість Божу, заслужимо спасіння і вічне життя. Тому, коли ми уповаємо на власну плоть або на інших людей чи кошти і, коли нам щось вдається добитися, чогось досягнути, то ми веселимось не Богом, а собою. Якби ми веселились Богом, то ця радість була б зовсім іншою. Ми славили б тоді Христа понад усе. І не упивались би вином, а Духом Святим. І присвячували б наше найліпше, як і Анна – Богові, а не собі.

Серце ж Анни веселиться Богом. Бо це Він підніс їй рога, тобто дав їй силу і тепер не з неї глузують, а вона сміється зі своїх ворогів. Але сміх її особливий – вона радіє спасінням Божим. Так само через тисячу років буде радіти і Діва Марія, молитва якої буде наче відлунням молитви Анни. Один і той Самий Бог учинив чудо щодо двох віруючих. Одна народить сина, який стане славетним і вірним Богом пророком, що помаже на царство Давида, майбутнього великого царя, воїна, пророка і праотця, по людському родоводу, сина Діви Марії. 

Якщо Анна завагітніла Самуїлом і вихваляє Бога за спасіння, то вона, натхненням Духа Святого славить Бога за спасіння, яке дає Ісус, Якого виношує під серцем Діва Марія. Бо саме в Ісусі має спасіння і Анна, і Марія, і всі ми, любі брати і сестри. Через Христа і заради Нього розкриваються наші уста на наших ворогів. Ми можемо розкривати наші уста на диявола і всіх його союзників, що обвинувачують нас у наших гріхах і лякають нас тим, що ми приречені до смерті  тимчасової, вічної і до вічних мук у аду.

Ми можемо їм упевнено промовляти: «Божий Син забрав на Себе усі мої гріхи. Кожен мій гріх Бог поклав на Ісуса Христа. Син Божий змив з мене усі мої гріхи Своєю святою кров’ю. Він помер на моєму місці і замість мене. На хресті Голгофи Бог на мого Спасителя-Христа вилив увесь гнів, який мав вилитись на мене. Так що не лякай мене і не погрожуй мені, дияволе. Бо Христос забрав на Себе мою ганьбу, а мене у воскресінні Своєму зодягнув Свою праведність. Тож тепер я живу вірою в Христа. І самою вірою в Христа я виправдний і праведний, і спадкоємець вічного життя!»

Разом із Св. Анною, Дівою Марією і Апостолом Павлом ми можемо розкривати наші вуста навіть на саму смерть і співати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).  Ми розкриваємо свої уста і на гріх, і на диявола, і на смерть, коли щонеділі завершуючи наше Сповідання віри, співаємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку».

Відтоді, як наш Великий князь Володимир, христив Київ, вже понад 1030 років проголошується це Сповідання віри в Україні, підбадьорюючи нас залишатись вірним Господу – такими ж вірними, як і були всі ті, що уповали у всьому на Христа і разом із Анною визнавали, що немає святого, подібного Господу і визнаючи, що святості поза Христом нам не отримати.  Як і не отримати слави. Всі закиди українських язичників про славу не-християнської Русі безпідставні. Родичатися з Руссю європейські держави прагнули вже за Ярослава Мудрого, якого ще називають «тестем Європи». Минуло лише покоління, а християнська Русь Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого, стала світовим лідером, як і Ізраїль за Соломона, Давидового сина, став світовим лідером свого часу. Силу дає Бог. Силу дає віруючим Своїм дітям і цілим націям.

Але коли ми віруємо в Христа, то через віру ми стаємо святими в очах Божих і Сам Бог тоді стає нашою скелею, нашою твердинею, нашим захистом і нашим Захисником. Анна надіялася на Господа і Він захистив її.  Він захистив її не лише від нападок і глузувань нерозумних, невіруючих людей. Але Він захистив її також для вічного життя. Христос став скелею Анни і нашою скелею та покровою, покривши нас Своєю святістю не через наші діла чи заслуги, а винятково з Його невимовної до нас любові – з Його благодаті.

І через це Анна кличе нас, аби ми пильнували своєї мови та щоб не говорили зарозуміло,  наче б то ми самі на щось спроможні. «Без Бога – ні до порога», – говорили наші предки, яких до Христа привів через проповідь Євангелія і Хрищення Господь Святий Дух. Зарозумілість виявляє серце, наповнене зухвалістю і серце, в якому панує противник людського роду. Святий Дух кличе нас до смиренного уповання на Христа, бо автором історії є Бог, як співає Анна.  І коли єврейський народ чи наш народ уповали на Христа, тоді отримували свої славні перемоги, бо ті перемоги планував і забезпечував Бог.  Він і далі «Господь – Бог знання, і Він упляновує вчинки!» 

Бог руйнує армії, нищить зброю, а немічних оперізує силою, робить міцними і незламними переможцями. Диявол і грішна плоть весь час кличуть нас уповати на наші власні сили. Але Анна нагадує нам сьогодні, що Бог: «ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік». Сильним не з сили стає чоловік, а робить його таким Бог. Бог учинив сильною Русь. Як засвідчив держсекретар Королівства Норвегії 2014 року, Норвегія ніколи не забуде, що християнство і освіту, і освічених своїх королів, вона отримала з християнського Києва. Таким Київ учинив Бог через Христа. Бог дає силу. Сильним не з сили стає чоловік, а з віри в Христа.

Все добро – від Бога. Від Христа – прощення, праведність, воскресіння, спасіння і вічне життя. І від Христа – все добре в цьому світі. Христос – Цар над царями і Пан над панами. Анна говорячи про Бога, молиться і пророкує про Христа, Який ще має прийти у людській плоті. А ми звеличуємо і сповідуємо Христа, Який вже прийшов.  До Нього вів наш народ вже віруючий Св. Володомир. Бо й він, великий князь і полководець, визнавав, що Бог дає добро усім, хто надіється на Нього, і що то Христос «побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину».

Анна визнає Господню безпосередню діяльність і Його могутні чини в цьому світі. Наскільки нерозумними є ті, що бунтують проти Бога, прагнучи панувати на Його місці і замість Нього. Їх чекає поразка і вічна ганьба. Бо хоча Господеві довіряють смиренні, як і Сам Господь приходить до нас у тихому Слові Євангелія і у простому хлібові та вині Святої Вечері, все-таки це Слово Боже побиває і оживлює, а в хлібові та вині ми отримуємо істинні тіло та кров Христові, а з ними прощення гріхів, воскресіння і вічне життя. Смиренні отримають вічне славу. А горді та зухвалі – вічну ганьбу.

Хто надіється на власні сили, на діла, той загине у безсиллі. Бо сильним не з сили стає чоловік, а з віри в Христа. Бо вірою Христос стає нашим, а ми стаємо Його людьми, Божими дітьми, яким Він дає Царство Небесне. А Бог, Який «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  – ставить риторичне питання Апостол Павло (Рим. 8:32). Звісно дасть Він нам усе, що потрібне нам, Йому і Його Церкві, і Його Царству. Лишень веселімось Господом, радіймо спасінням у Христі і уповаймо на Христа. І тоді Бог благословить і нас, і наш рідний край ще навіть в цьому житті. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

День Св. Володимира Великого, просвітителя Русі-України, християнського правителя

    

Сьогодні ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Русі, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Київську Русь до сім’ї європейських народів (як про це говорять нині багато політиків, і що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

«Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.

І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.

І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.

Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.

От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.

І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».

І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».

Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, просвітителя Русі-України, християнського правителя:

Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Русі-України. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

День Св. Йоганна Себастіана Баха, Реґента

    

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Йоганна Себастіана Баха.  Йоганна Себастіана Баха (1685-1750 р. р.) визнають за одного з найславетніших і найбільш обдарованих композиторів Західного світу.  Осиротівши у віці 10 років, музику вивчав він в основному самотужки. Його професійне життя диригента, виконавця, композитора, вчителя та консультанта з питань органів, розпочалося у віці 19 років у містечку Арнштадті та закінчилося в Лейпцизі, де впродовж останніх 27 років свого життя він був відповідальним за всю музику та співи в трьох лютеранських церквах міста. Окрім того, що він був надзвичайно вмілим гравцем на клавішних інструментах, неперевершеною залишається геніальність та величина інструментальних і вокальних творів  Баха.  Будучи побожним і відданим лютеранином, він особливо шанується в християнському світі за його невпинне і самовіддане наполягання на тому, що музику він писав головним чином для літургійного життя Церкви, аби прославляти Бога та розбудовувати Його люд.

Молитва на День Св. Йоганна Себастіана Баха, Реґента:

     Всемогутній Боже!  Ти прекрасний у величі та величний у святості. У Святому Писанні навчив Ти нас виспівувати Тобі хвалу і дав Ти слузі Твоєму Йоганнові Себастіанові Баху, благодать, аби він виявляв Твою славу в музиці.  Продовжуй давати цей дар натхнення всім слугам Твоїм, які пишуть та виконують музику для люду Твого, аби з радістю на землі ми могли осягати Твою красу і пізнавати невичерпні багатства Твого нового творива в Ісусі Христі, нашому Господі, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Марії Магдалини

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Марію Магдалину.  Коли лишень Євангелія називають жінок, які перебували з Христом, Св. Марія Магдалина називається першою (Івана 19:25 - єдиний виняток) можливо через те, що вона першою побачила воскреслого Спасителя. Луки 8:2 повідомляє, що Ісус зцілив її від одержимості сімома демонами. Упродовж століть її часто ідентифікували з розкаяною "жінкою одною, що була в місті" (Луки 7:36-50).  Але для  ототожнення її з розкаяною блудницею не існує жодних Біблійних підстав.  Так само її не слід ототожнювати з Марією, сестрою Марти у Віфанії. Відповідно до Євангелій, Марія Магдалина бачила смерть Ісуса, вона була очевидцем Його похорону і найважливіше - вона бачила Його живим знову після воскресіння (Івана 20:11-18).  Через це Бернард з Клерво називає її "апостолом до апостолів".

Молитва на День Св. Марії Магдалини:

     Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, відновив Марію Магдалину до здоров'я і покликав її бути першим свідком Його воскресіння.  Зціли всі наші немочі і клич нас, аби ми пізнавали Тебе в силі нескінченного життя Твого Сина; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 5-у неділю по П'ятидесятниці

                                       

                                 ДІЛА МИЛОСЕРДЯ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам. Розповів також приказку їм: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, – вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» (Євангеліє від Св. Луки 6:36-42).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7).

Дорогі брати і сестри, раніше чи пізніше в нашому житті постає питання: «Що мені робити?» або «Як мені жити?» за невеликим винятком усім людям хочеться вести настільки правильне життя, аби потім не було про що жалкувати.

Популярний журнал, який я часом згадую, в інтерв’ю із різними відомими чи популярними людьми, обов’язково ставить їм питання: «Про який вчинок ви жалкуєте?» Здається, що за всю історію інтерв’ю, не жалкувала ні про що лише одна людина. З іншого боку ті, що жалкують за свої вчинки, не дуже зізнаються про те, за що саме вони жалкують. Ми всі маємо вчинки, за які ми можемо жалкувати. І не про всі вчинки нам хочеться розповідати іншим людям, бо за чимало вчинків нам просто може бути соромно.

            Аби ми були не засоромлені, Господь дає нам відповідь на питання, що нам робити і як нам жити. Він каже: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» Ці слова Сина Божого наче виявляють цілу парадигму і спосіб життя християнина. Все починається з Отця Небесного. Він – милосердний до нас. Саме про це каже Христос. І в цьому сутність Його місії. Апостол каже: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (Тит. 3:5-7).

            Бог нас спас зі Своєї милості, зі Свого милосердя. Якби Він ставився до нас не з милосердям, а по справделивості, то ми не змогли б і хвилини прожити в цьому світі, а були б знищені з цього світу так як були знищені Содом і Гоморра та були укинуті у пекло на вічні віки. Але Бог не карає нас моментально за наші гріхи, за наші провини проти Нього та проти наших ближніх. Зовсім ні, Він – милосердний. І Він до нас виявляє милість.

            Він не лише «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45). Він не лише «руку Свою відкриває і все, що живе, зичливо годує». Отець Небесний не лише дає нам усі необхідні блага в цьому житті і у світі, який лежить у злі. Отець навіть для нас віддає Свого Сина Єдинородного, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

            Отець зі Свого великого милосердя віддає Свого Сина, Ісуса Христа, аби ми мали вічне життя.  І через це Божий Син кличе, аби й ми були такими, як Отець. Отець Небесний невпинно виявляє до нас Своє милосердя. Він безупинно робить для нас добрі діла. Але ми для Нього робити добрих діл не можемо. Ми не можемо виявляти милосердя до Бога. Отець хоче, щоб до Нього ми виявляли віру. 

            Отець хоче, аби ми довіряли Його Слову. Отець хоче, аби шанували Сина. Отець хоче, аби ми уповали в усьому на Христа і вірили, що заради Нього усі наші гріхи прощені і ми заради Христа тепер – Божі діти.  Нам належить Царство Небесне, і воскресіння, і вічне життя. І все це Бог дає нам безкоштовно, заради Його Сина. 

            Наші діла Богові не потрібні. Що вони дадуть Богові? Чи вони викуплять нас від наших гріхів? Ні, не викуплять. Від гріхів викуповує нас лише кров Христа. Може наші діла зроблять Бога багатшим? Теж ні. Богові належить усе, що є в цьому світі, як написано: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс. 23:1). Юдеям, які хотіли підлеститися до Бога жертвами, Він промовляв: «Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому» (Пс. 49:12-14).

            Тож Богові потрібна лише наша віра, довіра до Христа. Бо лише вірою те, що здійснив Божий Син зараховується нам у праведність.  Навіть, якби кожного дня робили по тисячі добрих діл і приносили тисячі гривень у церковну скарбницю, Богові від нас потрібна лише непохитна віра до Нього, віра у Його милосердя, яке Він виявляє до нас у Своєму Сині, Ісусі Христі. Ніхто крім Христа нам допомогти у наших гріхах, у наших бідах і смерті допомогти не може. А Його допомогу, Його праведність і життя ми одержуємо вірою. Додати до нашого спасіння нічого ми не можемо.            

Проте Господь кличе нас і навіть заповідає нам, аби ми були милосердними. Він говорить про милосердя до інших людей. До Бога мене підносить мене лише моя віра у Христа і вона ж таки виливається милосердям до мого ближнього. Де немає віри в Христа, там немає виправдання і немає спасіння. А де немає милосердя, то там немає і віри. Бо «віра без діл – мертва» (Як. 2:20, 26). 

Бо віра знає Бога і у віруючому живе Святий Дух. Проти Святого Духа, звісно, завжди вестиме боротьбу грішна плоть, старий Адам. Але нова людина, духовна людина прагне чинити милосердя до всіх без винятку людей. Стара людина намагатиметься проводити відмінність – і годити тим, від кого вона сподівається отримати вигоду або своїм рідним чи друзям. Але де тоді там милосердя?

Там його немає. Бог виявляє милосердя до всіх людей, які від народження є Його ворогами. І ми були такими ворогами Божими, допоки Господь Святий Дух не створив у нас віру в Христа. Але Бог не знищив нас вогнем із сіркою. Бог виявляв до нас милосердя і виявляє його далі.

Так само й ми не повинні проводити відмінності між другом і ворогом, і думати так: «Ось мій друг – до нього я виявлю милосердя. А ось – мій ворог, йому я буду весь створювати різні проблеми та незручності». Бог забороняє нам так думати. Ще мудрий Соломон навчав: «Якщо голодує твій ворог – нагодуй його хлібом, а як спрагнений він – водою напій ти його» (Пр. 25:21).  А раніше Господь Христос промовляє у нашому Євангелії: «Любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк. 6:35).

Ваше милосердя свідчить, що ви – діти Божі, що ви слідуєте за Христом і що ваша віра – не мертва, а жива та діяльна. У спасінні вам не допоможуть навіть ваші діла милосердя. Спасає вас лише віра в Христа, ваше уповання на Сина Божого. Але печаттю вашої віри, підтвердженням вашої спасенної віри є ваші діла і зокрема, милосердя.  Ми отримали милосердя від Отця і тепер ми це милосердя роздаємо іншим людям.

А далі Господь каже нам, як нам виявляти це милосердя. Перш за все, Він каже, аби ми не судили і не осуджували наших ближніх.  Перш за все, ми пам’ятаємо, що для суду публічних злих учинків Бог заснував світську владу, а нам усім через Апостола заповів: «Володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим. 13:4) Ми не повинні брати світський суд у власні руки.

Другий вид суду – ще важливіший. Господь говорить про те, що ми маємо схильність судити навіть про те, чого ми не бачимо назовні. Такий суд належить тільки Богові. Ми можемо бути благочестивими у власних очах і закривати наші очі на наші таки власні гріхи, але пильно спостерігати за іншими людьми і їх судити. Саме тоді ми не зауважуємо колоди у своєму оці і дуже хочемо нашому братові вказати на скалку в його оці. Милосердя виявляється якраз у тому, щоб приховати приватний гріх твого брата, аби потім здобути його через каяття і слова правди, промовлені в любові, а не в осуді чи в пліткуванні. 

            Друге діло милосердя – прощати наших ближніх. Господь повністю простив нам усі наші гріхи. І Він каже, аби й ми прощали, як Отець нам простив усі наші гріхи заради Христа. Зрештою, ми ж і молимось так щодня, звертаючись до Отця Небесного: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми знаємо, що Отець простив нам в мільйон разів більше, ніж ми можемо зав все життя простити усім тим людям, що згрішили проти нас. То ж ми їх прощаємо, бо й нас прощено. А якщо ми гріхи не прощаємо, а плекаємо в наших серцях образу, злість і бажання помститись, тоді ми – не діти нашого Небесного Отця, а діти світу, які живуть у злі. 

            І третє діло милосердя – це чинити добро потребуючим. Господь каже: «Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам». Бог виявив до нас Свою невимовну любов не лише у піклуванні про наше тимчасове життя, але й у Сині Своєму давши нам прощення гріхів, праведність і вічне життя. Піклування про потребуючих – це вияв любові, яку ми маємо через те, що Бог перше полюбив нас. 

            Апостол Іван каже нам: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Ів. 3:17). Якщо Бог обдарував нас достатком, а ми закриваємо серця від братів і сестер, які не мають, що з’їсти і в що зодягнутися, то любові Божої в нас тоді немає. А отже немає ні віри, ні спасіння, ні вічного життя. 

А де є віра, там є піклування про знедолених братів і сестер. А про тих, хто піклується про знедолених, про них піклується і їм віддячує ще більшою мірою Сам Господь. Розп’ятий і воскреслий Господь сьогодні причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю, даючи з ними прощення гріхів і вічне життя з Ним і в Ньому.   Господь дає нам Самого Себе і все, що Він має. Ми зараз маємо лише передсмак Царства і на нас чекає неймовірна радість у день повернення нашого Господа у славі.

             Вчинки милосердя вічного життя не дають. Вічне життя ми маємо через саму віру в Христа. Але якщо немає вчинків милосердя, то це свідчення про відсутність спасенної віри. І навпаки, де є такі вчинки милосердя, там вони засвідчують присутність живої віри в Христа і Царства Божого всередині нас. А Своїх дітей, що чинять милосердя, Бог обіцяє ще рясніше благословляти.

            Хто ж навчає по-іншому, той сліпий, каже Господь. Якщо хтось кличе робити добрі діла, щоб спастися, той – сліпий. Якщо хтось каже, що ви вже спасенні, тож можете жити далі, не замислюючись про добрі діла – той теж сліпий. Вони не бачать Христа, Який спасає винятково зі Своєї милості. Вони не бачать Христа, Який живе і Який виявляє милосердя до нас і до цілого світу щодня. Тож, якщо такі сліпі, що не бачать і не знають Христа, візьмуться за руки, то обоє впадуть у вічний вогонь пекла. Бо спасає лише віра в Христа. А ця віра завжди рясніє ділами милосердя, ділами любові. Бо й Сам Господь нам заповідає: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:34, 35) Заради Христа. Амінь. 

            Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Пророка Єзекіїля

    

Cьогодні ми згадуємо пророка Єзекіїля і дякуємо за нього Господу. Єзекіїль, син Бузі, був священиком, якого Бог покликав, аби він був пророком для вигнанців під час Вавилонської неволі (Єзекіїля 1:3). 597 р. до Р. Х. цар Навуходоносор і вавилонська армія привели царя Юдеї і тисячі найкращих громадян Єрусалиму, з Єзекіїлем включно, до Вавилону (2 Царів 24:8-16). У пророкуванні Єзекіїля надзвичайним чином відбилося його священство, як-от: святість Бога та образи Храму (наприклад, Єзекіїля 9-10 і 40-48). Від 593 р. до Р. Х. до зруйнування Єрусалиму та Храму 586 р. до Р. Х. Єзекіїль пророкував про неминучість божественного суду над Єрусалимом, над вигнанцями до Вавилону і на сімома народами, які оточували Ізраїль (Єзекіїля 1-32). Єрусалим впаде, а в вигнанці повернуться нескоро – це буде справедливою заплатою за їхні гріхи. Щойно до Єзекіїля дійшло слово про руйнування Єрусалиму та Храму, його послання стало посланням утіхи та надії. Через нього Бог обіцяв, що Його народ матиме майбутні відбудову, відновлення та оживлення у грядущому царстві Месії (Єзекіїля 33-48). Чимало символіки з пророцтв Єзекіїля було пізніше використано в Об’явленні Св. Івана.

Молитва на День Св. Пророка Єзекіїля:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єзекіїля Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви