пʼятницю, 30 листопада 2012 р.

Трансплантологія і царство антихриста


Нещодавно з ініціативи українського уряду мешканці нашої країни отримали ще одну моторошну тему для обговорення – законопроект, який передбачає можливість видалення органів з тіла людини, якщо вона попередньо перед цим не заявить офіційно про те, що  не хоче бути донором органів. Умовою для початку розчленування тіла людини наші високі чиновники називають смерть мозку.  Свого часу Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій високими посадовцями уряду було висловлено сподівання, що українські церкви виступлять на підтримку такої урядової ініціативи з огляду на гуманність останньої.
Проте чи справді така ініціатива є гуманною? Мені, наприклад, важко судити про те, як лікарі взагалі наважуються визначати, коли саме настає смерть мозку у їхніх пацієнтів.  З погляду Писання, а отже і Християнської Церкви, смерть людини настає тоді, коли її душа остаточно покидає тіло. Визначити це, звісно, можна з певністю лише тоді, коли в тілі починаються незворотні процеси тління.  Але для трансплантологів, здається, саме таке визначення неприпустиме.  Їм важливо мати органи, які ще не відмерли, тобто фактично ще живі органи ще теплого і, цілком можливо, ще дуже навіть живого людського тіла.
Людину Господь створив на Свій образ і подобу (Буття 1:27), тож саме людина – вінець Божого творіння. Господь надзвичайно цінує людське життя.  Господь Сам стоїть на захисті людського життя.  Він каже: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим» (Буття 9:6). У разі ухвалення пропонованого законопроекту наше суспільство опиниться перед дилемою, яка з’явиться перед лікарями і тими хірургами, що захочуть швиденько добратися до органів людини, яка, скажімо, потрапила в автомобільну аварію і не виявляє ознак життя.  Що робити: ухвалити рішення про смерть мозку і почати відбирати органи в ще теплого пацієнта та допомогти іншому пацієнтові, який страждає через те, що в нього не діє якийсь орган, а чи (якщо не врятувати, то бодай) зробити все, аби дати шанс вижити, на перший погляд, неживій людині, а іншій, яка має законні підстави сподіватися на швидку смерть свого потенційного донора, в такій очікуваній допомозі відмовити?

«Хвилиночку, - скаже прихильник названого урядового законопроекту, - ми ж пропонуємо відбирати людські органи лише тоді, коли лікарі констатують смерть мозку!» Дозвольте заперечити.  Ми були свідками того, як торік житель американського штату Арізона, 21-літній Сем Шмідт, вийшов з коми всього за одну годину до того, як медики планували відключити його від апаратів штучного забезпечення життя.  Лікарі теж констатували в цього молодого чоловіка смерть мозку. Інший випадок трапився не так далеко і не так давно.   З коми, після нещасного випадку, вийшов 16-річний юнак Костянтин Шаламага, син одного з греко-католицьких священиків з України.  У цього юнака смерть мозку лікарі констатували (увага!) – два роки тому! Батьки не втрачали надії, молилися до Господа і сталося чудо. 

А тепер уявімо, що молодий мешканець Арізони потрапив в Україну з ухваленим законом про трансплантацію. Що з ним було би?  Що було би з Костянтином Шаламагою, якби у нас вже діяв два роки тому пропонований нашими урядовцями законопроект?  Що буде з багатьма подібними молодими і не зовсім молодими людьми в Україні, коли такий законопроект таки ухвалять і почнуть ревно (бо мова вестиметься про вельми великі прибутки для трансплантологів) втілювати в життя?  Чи не перетвориться Україна у величезного постачальника органів для інших, заможніших країн, які готові будуть платити великі гроші за шанс продовжити життя своїх хворих і немічних? 

З огляду на майже тотальну Руїну в Україні судової влади, довести щось у судах, добитися справедливості батькам чи родичам, що потерпатимуть від розчленувань їхніх рідних і друзів, яких ще можна було би врятувати і слід було би рятувати до прийняття такого законопроекту, буде неможливо. І так складне життя в нашій країні після ухвалення такого законопроекту може перетворитися на якусь жахливу і практичну реалізацію антиутопії орвелівського чи замятінського зразка.  Ті, хто вважає, що антихрист – державний муж, світський політик, який веде боротьбу проти Бога і проти людства (автор цього допису так про антихриста не думає), у разі ухвалення такого законопроекту, зможуть нарешті робити заяви, що царство антихриста настало в окремо взятій країні.

Отже, чи можуть християнські церкви підтримати зазначену урядову ініціативу?  На мою думку, така підтримка, окрім уже вище викладених міркувань, не відповідатиме сутності християнства і його погляду на страждання та хвороби.  Ми віруємо, що хвороби та страждання розпочалися внаслідок гріхопадіння ще наших прабатьків, Адама та Єви. Страждання завжди будуть у цьому світі аж до другого приходу Господа Ісуса Христа у славі. Але намагання позбутися страждань будь-якою ціною – не від Бога. Це, радше, язичництво у всій своїй потворній красі. Хоча початок страждань і хвороб – у прабатьківському гріхові, страждання, попри покарання за певні гріхи, часто дається Богом, аби не лише давати вишкіл вірі страдника, але й аби давати вишкіл милосердю ближніх його, щоб ми, як християни, були свідками Божих чуд та виконання Божої волі про спасіння усіх людей, за яких помер Син Божий, Ісус Христос, і Який воскрес для нашого виправдання, аби ми вірували та пам’ятали, що наша батьківщина – на небесах, а не докладали усіх мислимих і немислимих зусиль, з аморальними включно, для продовження свого перебування в цьому грішному світі.  Ми покликані не для того, аби робити світлішим гріх, а покликані ми, аби бути світлом для світу, що перебуває в темряві гріха, аби більше людей виходило на світло Євангелія Христового і тішилися цілою перспективою щасливого та безболісного життя у вічності, будучи вільними від усіх і водночас будучи слугами для всіх, зі страдниками включно.  Погляд християн спрямований на Христа, на Його воскресіння і життя у Його Царстві і підсумований завершальними словами великого християнського Символу віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь».

четвер, 29 листопада 2012 р.

Де слід шукати Боже Слово?

У певний час Бог об'являв Своє Слово в різний спосіб і через різні засоби.  Бо інколи Він Сам поставав перед святими отцями та промовляв до них, інколи через пророків натхненних і зворушених Духом Святим і нарешті Він промовляв до людей Своїм Сином і Апостолами (Євр. 1:12; 2:3; 2 Петр. 1:21; 2 Тим. 3:16; Лк. 1:70).  Проте Він ні наказав нам, ані обіцяв, аби ми чекали на такі натхнення і об'явлення.  Але заради наступних поколінь Він попіклувався про те, аби Його Слово, об'явлене спочатку у проповіді і стверджене пізніше чудами, було потім записне вірними свідками.  І Він прив'язав Свою Церкву до того самого Слова, яке було вміщене у Писання пророків та апостолів, так щоб коли б ми лише захотіли пізнати чи показати, що якесь вчення є Словом Божим, то щоби нашим постулатом було: так написано, так говорить і свідчить Писання.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середу, 28 листопада 2012 р.

Без любові - ніщо


Так у царстві благодаті кожен, хто без любові – ніщо.

Доктор Мартін Лютер, Ярмо волі

вівторок, 27 листопада 2012 р.

День Св. Імператора Юстиніана, християнського правителя і сповідника Христового

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Імператора Юстиніана, який правив Сходом від 527 по 565 роки по Різдві Христовім. Разом зі своєю дружиною, Феодорою, він відновив красу та велич візантійського двору. За його правління імперія пережила епоху відродження, значною мірою завдяки його амбіціям, розуму та сильним релігійним переконанням. Юстиніан також намагався принести єдність у розділену Церкву. Він захищав православне християнство і прагнув згоди між різними сторонами у Христологічних суперечках про взаємини між божественною і людською природами Христа. За його царювання було проведено V Вселенський Собор, який цю суперечку розглянув.

Молитва на цей день:

Господи Боже,  Отче небесний!  Через керування християнських правителів таких як імператор Юстиніан, Твоє Ім'я вільно сповідується посеред нашого народу. Дай, аби ми завжди обирали гідних провідників, які би служили Тобі вірно в нашому поколінні і ухвалювали мудрі рішення на добро Твого народу; через Ісуса Христа. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 26 листопада 2012 р.

Молитва на День Св. Івана Золотоустого

Боже!  Ти дав  слузі Твоєму, Іванові Золотоустому, благодать проголошувати Євангеліє у красномовності та силі.  Він, будучи єпископом великих громад в Антіохії та Константинополі, безстрашно терпів ганьбу заради Твого Імені.  Подай милостиво усім єпископам і пастирям такої відмінності в проповідуванні та вірності в служінні Твоїм Словом, аби люди Твої були співучасниками божественної природи; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 25 листопада 2012 р.

Проповідь на неділю Останнього Суду


                                          НЕ СУМУЙТЕ, ЯК ІНШІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не випередимо покійних. Сам-бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами! (1 Солунян 4:13-18).

Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, ще торік в одній з аптек під час купівлі ліків та можливістю вибору між більшою і меншою упаковкою, я спитався у аптекарки про термін придатності ліків.  Фармацевт дуже здивувалася, що я питаю про термін придатності і спиталася в мене, як я збираюся жити після кінця світу, який настане в грудні 2012 року. Звісно ж, я скористався нагодою, аби розповісти і їй, і її колегам правду про кінець світу.  Проте, здається, що ще багато людей в нашому рідному краї таки очікують кінець світу саме 21 грудня цього року.  В Сімферополі якийсь підприємливий чоловік навіть оголосив набір на курси з виживання під час апокаліпсису, який має настати, на думку багатьох людей, вже менше як за місяць.  Хто ці люди, що вірують у такий розвиток подій?  Хто вважає, що 21 грудня настане апокаліпсис і життя у його звичному вигляді більше не буде? 

Усіх тих, що бояться кінця світу можна віднести до людей, який Апостол Павло називає тими «що надії не мають». Ті, що не мають надії, сумують.  Вони сумують з багатьох причин. Одна з них – кінець світу.  Адже з кінцем світу закінчуються не лише їхні мрії і сподівання, але й саме їхнє життя. Як тут не сумувати і як тут не докладати якихось зусиль, аби продовжити це життя бодай ще на кілька днів, тижнів чи місяців?

Але не лише ті, що не вірять у повернення Христа «не мають надії».  Так само надії не мають усі ті, що називають Останній Суд страшним судом.  І коли з такими ви почнете висловлювати сподівання про те, що Христос повернеться вже незабаром, то часто почуєте у відповідь перелякану відповідь: «Хай цього не буде і хай цей світ протриває ще хоч трохи часу!»  Заради чого? Заради уникнення суду Божого!  Адже той суд буде справді страшним для кожної людини, яка ітиме на цей суд зі своїми ділами. «Бо», - стверджує Господь Святий Дух через Апостола Павла, «жодна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Гал. 2:16).

Через це, коли на суд буде закликано людину, що надіється на свої діла, то їй слід бути готовою почути лише один вирок: «Винен!» або: «Винна!»  І цей вирок означатиме лише виконання слів Сина Божого: «Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду! Буде плач там і скрегіт зубів» (Лк. 13:27, 28). Вогняне озеро пекла, зовнішня темрява – жахливе місце, з якого виходу вже не буде повіки віків. Справді для тих, що не вірують в Христа, апокаліпсис означатиме завершення усіх їхніх грішних земних радостей і початок неймовірних і вічних страждань. Справді, Останній Суд буде страшним судом для усіх тих, що хоч трохи покладаються на власні діла, або прирівнюють їх до заслуг Христових або вважають, що такими ділами вони якось сприяють своєму виправданню. Таким людям є чого боятися. Вони належать до тієї категорії людей «що надії не мають».

Бог не хоче, аби ми поводилися як ті, що очікують на апокаліпсис 21 грудня. Той, хто заявляє про те, що знає про дату кінця світу, насправді свідчить про цілковите протилежне.  Він насправді заявляє, що він – фальшивий пророк, бо наш Господь Ісус Христос каже: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Мр. 13:32, 33).

Бог не хоче, аби ми поводилися так, «як і інші, що надії не мають». Він не хоче, аби ми сумували про наших спочилих так як сумує світ. Для інших людей кінець земного життя – або повний кінець існування людини, або невизначеність із майбутнім людини, яка помирає.  Христів же Апостол використовує особливе слово для християн, які закінчують свою земну дорогу.  Він називає їх такими, що позасинали.  В наших очах вони померли.  Але в очах Божих усі, хто помер, заснули.  Коли Господь Ісус Христос підійшов до доньки старшого синагоги, яка була померла, то промовив: «Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить. І насміхалися з Нього» (Мт. 9:24).  Голосільники і плакальники добре вміли провести різницю між людиною живою і мертвою. Але Господь дивиться на все по іншому.  Він – не Бог мертвих, а Бог живих, для Нього всі люди, навіть ті, які померли – живі.  Господь воскресив дівчинку. Плач перетворився на радість.

Апостол Павло нагадує нам про те, що наші померлі позасинали у Господі.  Тому й сум наш інший, не такий як у людей без надії.  Ми плачемо, коли помирають наші друзі та наші рідні.  Ми сумуємо за нашими рідними та друзями, які вже покинули цей світ.  Але наш плач і наш сум -  не плач і сум безнадійний і безутішних людей.  Бо ми знаємо, що для Господа вони лише позасинали. Ми знаємо, що Господь кличе їх до спочинку у небесних оселях, а це означає, що настане той день і той час, коли вони проснуться – коли вони воскреснуть.

Для нашого знання, для нашої віри є непорушна підстава – смерть і воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.  Він, будучи вічним Сином Божим і досконалою людиною, пішов на хрест і поніс усі наші гріхи та провини.   Там, на Голгофі, Він приніс Себе в жертву за всіх нас.  Там Він помер за кожного з нас.  Його було поховано в гріб, з якого Він на третій день вийшов переможцем над смертю.  Христове воскресіння дає всім надію вигукувати разом із Апостолом Павлом: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Кор. 15:55-58).

І через це сьогодні Апостол Павло звертається до нас: «Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним».  Наша надія, наше ставлення до кінця життя і до кінця світу, нерозривно повязані із нашою вірою в Ісуса. Бо коли ми віруємо, що Він помер за наші гріхи і коли ми віруємо, що Він воскрес для нашого виправдання, то ця віра приносить нам прощення і ця сама віра в Христа приносить нам воскресіння і вічне життя в Божому Царстві. Коли ми віруємо в Христа, коли покладаємося на Нього, то Його смерть є нашою смертю, Його воскресіння є нашим воскресінням, а Його життя – нашим життям.  Вірою любов Отця до Сина стає нашою. Вірою Царство Небесне, яке належить Христові стає нашим.  Вірою Його воскресіння є нашим воскресінням.

І наша віра втішає нас сьогодні, аби ми не сумували, як інші, що цієї віри не мають.  Бо наша віра свідчить нам, що так само як воскрес Ісус, «так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним».  Християни, які померли, які позасинали у вірі в Христа, через Ісуса будуть приведені знову до вічного життя.  Ісус – єдина причина того, чому ми маємо цю втіху, на відміну від інших людей на світі.  Ісус – єдина причина, чому воскреснуть усі люди.  Ісус – єдина причина, чому всі покійні християни воскреснуть із мертвих до вічного життя у Божому Царстві. 

Багато людей із жахом очікують 21 грудня. Більшість людей із жахом очікують кінця світу і бажають, аби він ніколи не настав.  Але не християни. Ми вже сьогодні маємо спільноту з Ісусом у Його Євангелії, в Його правдивих тілі та крові у хлібі та вині Святої Вечері.  З давніх-давен, від самого початку молитва Християнської Церкви була така: «Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20). Ми чекаємо на цей день і молимося, аби цей день настав. І причина цьому – Ісус, Його хрест, Його воскресіння, і Його Царство та вічне життя, яке чекає на всіх, хто вірує в Ісуса.  Ми чекаємо на цей день, бо то буде день возєднання із нашими рідними та друзями, з нашими братами і сестрами, які померли з вірою в Христа. 

Сьогодні Писання нам звіщає: «Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не випередимо покійних».  Якщо ми залишимося жити до повернення нашого Господа і Спасителя у славі, то ми станемо свідками не просто якоїсь глобальної катастрофи, а ми будемо свідками глобальної катастрофи гріха та його найжахливішого наслідку – смерті.   Для гріха глобальна катастрофа почалася ще на Голгофі, а завершиться історія гріха коли «Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба».  Цей наказ про кінець світу почують всі мешканці землі без винятку. Сурма буде настільки голосною, що її почують у найглибших бункерах і найбільш нечулі вуха.  Божу сурму почують всі: і мертві, і живі.

Апостол каже, що ми станемо свідками надзвичайного чуда – чуда воскресіння усіх мертвих і зокрема, віруючих у Христа.  Бо для тих, хто позасинав у Христі, тобто хто помер з вірою в Христа, настане воскресіння.  Всі вони миттю воскреснуть, ми будемо бачити їх знову, живих і здорових, у прославлених тілах, які вже не заражені гріхом, які піддаються хворобам і невразливі для смерті. Це буде чудесне видіння!  Наскільки ми оплакували їхню смерть і похорон, наскільки більше будемо ми готові прославляти Господа за їхнє воскресіння, за чудо їхнього нового, прекрасного, безгрішного, святого життя.

І ми будемо готові бігти до них, обійнятися з ними.  Втім, навряд чи в нас буде для цього час, бо Апостол фактично без зупинки продовжує описувати те, що відбуватиметься в той Останній День, який ми ще називаємо Днем Останнього Суду: «потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі».  Так само як ми були прощені Богом без наших діл, так само як ми були виправдані вірою заради Христа, так само без наших зусиль і без жодних зусиль з нашого боку, а винятково заради Ісуса, Бог підхопить усіх нас, в миттєво преображених тілах, аби ми зустріли Господа на повітрі і не зазнавали всього того, що має статися із світом, і зі старою землею.  

Від тієї миті і надалі ми всі разом будемо з Господом – у видимій спільноті нашого люблячого Бога, в любому товаристві наших усіх рідних, друзів, усіх наших християнських братів і сестер, усіх святих Старого і Нового Заповітів.  Кінець світу буде, хоча ми й не знаємо коли саме, але він точно буде.  І кінець світу буде днем горя для всього світу. Але для віруючих в Ісуса, це буде день радості і не просто день радості, а початок нескінченної радості, невимовного щастя і безперервного блаженства у вічному Царстві Божому.

Для нас, що живемо в листопаді 2012 року по Різдві Христовім найголовнішим є питання не про те, де ми будемо 21 грудня, не про те, як нам пережити передбачуваний фальшивими пророками апокаліпсис, а те, як нам залишатися готовими до справжнього кінця світу, про дату якого ніхто, крім Бога, не знає.  «Будьте готові!» - каже Христос (Мт. 24:44).  Віруйте в Христа і нічого не бійтеся!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).

суботу, 24 листопада 2012 р.

Завтра - неділя Останнього Суду

     Завтра, відповідно до церковного календаря - неділя Останнього Суду.  Як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми завершимо дослідження 1-го Соборного послання Св. Апостола Петра.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з 1-го Послання Св. Апостола Павла до солунян 4:13-18 і Таїнства Святої Вечері.

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій

   Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, була богобоязливою, незалежною і демократичною, щоби ніколи більше такі і подібні події не повторилися.

Молитва на цей день:

     Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті безбожним, окупаційним, комуністичним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги та окупанти.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї і захищати його так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу.  Дай нам сил свідчити, аби спаслися не тільки ті, хто вже є християнами.  Дай нам сили свідчити Твоїм Законом і Євангелієм, аби й ті, що поки що не вірують в Тебе, були приведені до вічного життя через віру в Христа Спасителя.  Заради Ісуса. Амінь.

пʼятницю, 23 листопада 2012 р.

Слід знеохочувати

     Переведення на інше поле служіння через інше належне покликання є, звісно, можливим і часто для Церкви бажаним через "різницю між дарами" (1 Кор. 12:4) серед її служителів.  проте тривале та вірне пастирство працює на стабільність у Церкві.  через  часті зміни служителів слід знеохочувати, а самі пастирі повинні сумлінно навіть уникати враження про легковажність у таких справах, а особливо про професійний кар'єризм, який підштовхується жадібністю та амбітністю.  (З іншого боку, звісно, Церква зобов'язана надавати своїм служителям і їхнім сім'ям адекватну підтримку [1 Кор. 9:14, Гал. 6:6, 1 Тим. 5:17]).  Служити на цій посаді вірно, догоджаючи Господу Церкви, є найвищою честю для служителя.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 22 листопада 2012 р.

середу, 21 листопада 2012 р.

День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Архангела Михаїла та всіх святих ангелів.  Ім'я Архангела Михаїла означає: "Хто такий як Бог?" Про Михаїла згадано в Даниїла (12:1), а також в Юди (в. 9) та в Об'явленні (12:7).  Даниїл зображує Михаїла, як ангельського помічника Ізраїлю, який веде битву проти сил зла.  В Об'явленні Михаїл та його ангели воюють проти сатани і нечистих ангелів та завдають їм поразки, скидаючи їх із небес.  їхня перемога стала можливою Христовою перемогою над сатаною в Христовій смерті та воскресінні, перемогою, яка була проголошена голосом з небес: "Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його" (Об'явлення 12:10).  Разом із Михаїлом часто згадують Гавриїла і Рафаїла, інших головних ангелів або ж архангелів, які оточують престол Божий.  Передання називає Михаїла покровителем і захисником Церкви, особливо захисником християн в годину смерті.

    Молитва на День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного:


      Вічний Боже!  Твоє мудре планування учинило та запровадило служіння людей і ангелів у дивовижному порядку. Милостиво дай нам, щоби так само як Твої святі ангели завжди служать Тобі на небесах, щоби Твоїм призначенням вони також допомагали та захищали нас тут на землі; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом. Один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 20 листопада 2012 р.

Суд настає через людське небажання


А чого ж бракує ще?  Чому є суд, якщо весь гріх було Сином забрано?  Відповідь полягає в тому, що суд наводиться людською відмовою прийняти Христа, як Сина Божого.  Звісно ж, людський гріх, і успадкований від Адама, і скоєний нею самою, заслуговує на смерть. Але цей суд настає через людське небажання чути, терпіти та приймати Спасителя, Який забрав гріх, поніс Його на Своїх плечах, і замкнув портали пекла.
Візьмімо, наприклад, лікаря який може допомогти пацієнтові і обіцяв визволити його від біди. Він пропонує ліки від кволості чи від отрути, яку був з’їв чоловік. Пацієнт добре усвідомлює дієвість рекомендованих ліків, але каже до лікаря: «Геть! Мені твої поради не потрібні.  Ти – не лікар, ти – розбійник. Я не хворий. Я не ковтав ніякої отрути, і зі мною нічого не станеться». А потім пацієнт намагається цього лікаря замордувати!  Чи не сказали би ми в такому випадку, що пацієнт не лише хворий, але дурний і несамовито божевільний, який переслідує і вбиває лікаря?
Або що ми думали би про вязня, який ганить царя, князя чи пана, який пропонує відпустити його з неволі та вилити на нього масу щедрот? Що би ми мали думати про такого вязня, який плюватиме на свого доброчинця, картатиме його непристойними словами і завдаватиме йому шкоди чи вбиватиме?  А духовна несамовитість, коли відмовляються від допомоги, яка пропонується нам Сином Божим вдесятеро ж гірше. Хіба не повинен Бог розгніватися та злити на таку невдячність пекельний вогонь, сірку та смоляний дощ?  Крім того, що ми грішники, ми ще й настільки розбещені, що відкидаємо допомогу і навіть переслідуємо та вбиваємо тих, хто напучує нас ту допомогу прийняти. Це нас стосується приказка: «Хто лишень звільняє когось від шибениці, часто виявляє, що той хоче там висіти знову».

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

понеділок, 19 листопада 2012 р.

Акція!

Від 19 листопада по 16 грудня Українська Лютеранська Церква надсилає безкоштовно (всім, хто цього бажає) по одному примірникові книги Християнська віра в лютеранському викладі (автор - Роберт Колб).     Книга в твердій палітурці має 314 сторінок тексту. До замовників є прохання надіслати добровільну пожертву на церкву в розмірі поштової пересилки. Аби замовити книгу пишіть на адресу електронної пошти vhorpynchuk@hotmail.com

неділю, 18 листопада 2012 р.

Проповідь на 24-у неділю П'ятидесятниці


 БОГ – ХВАЛА ТВОЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А тепер, Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю,  виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре.  Тож належить Господеві, Богу твоєму, небо, і небо небес, земля й усе, що на ній. Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня.  І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою,  бо Господь, Бог ваш, Він – Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме. Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу.  І будете ви любити приходька, бо приходьками були ви самі в єгипетськім краї.  Господа, Бога свого, будеш любити, Йому будеш служити, і до Нього будеш горнутись, а Йменням Його будеш присягати. Він – хвала твоя… (Повторення Закону 10:12-21).


Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, 9 квітня 1940 року німецькі війська ввійшли на територію Норвегії. Норвегія не була формально готовою до війни, але вермахтові виявила спротив, який тривав упродовж двох місяців.  Після двох місяців бойових дій територія Норвегії була окупована.  Частина норвежців вітала німецьку армію, деякі норвежці, як і українці, навіть вступали у німецькі збройні сили. Чимало норвежців, які, нагадаю належать до германців, брали участь у рухові опору німецькій окупаційній владі. Життя ж тим часом тривало.  Упродовж пяти років війни якісь жінки виходили заміж за німців, а якісь впадали в блуд.  На світ народжувались діти зі змішаних шлюбів і діти від перелюбу. 1945 року війна закінчилася.  90 відсотків дітей, народжених на війні від німецьких воїнів, норвезький уряд проголосив розумово неповноцінними і відправив у психлікарні. Там над цими дітьми ставили різноманітні досліди, випробовуючи нові медичні препарати.  Через походження ці «діти війни» зазнали виняткових переслідувань, жорстокості та наруги від свого таки народу, серед якого вони виростали і дітьми якого, насправді, вони були.

Людське зло меж не знає. Не будучи спроможними вчинити гідний опір могутнім ворогам, кволі можновладці вирішили помститися на їхніх маленьких дітях. Як і нацисти, будучи заражені диявольською отрутою про еволюцію та світ без Бога, норвезькі урядовці вирішили самі визначати, що є добро і що є зло та як із ним боротися.  Те наскільки задавненою є ця хвороба людства, нагадує нам наш сьогоднішній Біблійний текст.  Адже слова, які ми чули, Бог дає Ізраїлеві через Мойсея після того, як Він вивів був Свій народ із єгипетської неволі.

Бог називає Єгипет домом рабства.  Саме в Єгипті, який перше став був притулком для приречених на голод, Ізраїль згодом зазнав був тяжких страждань.  Оскільки вони були чужинцями, мали інше походження, то були перетворені на рабів, до яких єгиптяни милосердя не виявляли, а намагалися знищити євреїв як народ, убиваючи їхніх новонароджених хлопчиків та вимагаючи від Ізраїля рабської, безкоштовної праці на єгипетських будовах. Бог ненавидить, коли одні люди знущаються над іншими з будь-яких причин. Бог суворо покарає таке зло.

Але як нам не стати частиною тих чинить зло?  Чого хоче від нас Бог? Сьогодні пророк Божий, Мойсей каже, що Бог жадає від вас «щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю,  виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре».  Бог жадає від вас страху, любові до Нього та служіння Йому.  Бога боятися легко.  Він – наш Суддя. Але любити Бога можна лише в одному випадку.  Любити Бога можна лише дізнавшись про Його любов до нас.  Св. Апостол Іван каже: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:10).

Бог перше полюбив нас, Свої створіння, покриті гріхами, наче проказою.  Його Син став вблаганням за наші гріхи. Ми мали би лише боятися Бога. І той, хто не знає Христа, має всі підстави для такого страху. Той хто не знає Христа, хто не вірує в Нього, хай краще боїться Бога, бо над таким перебуває Божий гнів і доля людини, яка не знає Христа і не вірує в Нього – у вічних муках пекла.

Але в нас є всі підстави любити Бога. У нас є величезна причина любити нашого Творця.  І ця причина – Божа любов до нас, до кожного присутнього тут, на цій службі Божій. Божа любов – не порожні слова.  Божа любов – це дія, спрямована на кожного з вас особисто.  Божа любов – це Ісус Христос, Єдинородний Божий Син, Якого посилає Бог у наш, сповнений нашими гріхами світ.  Божа любов – це Ісус Христос, Який стає під Закон і виконує Божий Закон досконало на нашому місці. Божа любов – це Ісус Христос, Який бере на себе усі наші гріхи і несе їх на Голгофу.  Божа любов – це Ісус розпятий за кожного з вас.  Божа любов – це Ісус воскреслий, аби сьогодні ви почули слова про прощення усіх ваших гріхів і вічне життя у Божому Царстві.  Божа любов – це Ісус Христос, Який залишається вблаганням за кожен наш гріх, благаючи Отця Свого Небесного Своїми Святими ранами та кровю, як написано: «Кров Ісуса Христа, Його (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

Св. Апостол Павло каже про нашого люблячого Бога: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).  Бог настільки нас любить, що видав за нас Свого Сина. Він це зробив, аби ми стали Його улюбленими дітьми і замість вічних мук у пеклі, вспадкували вічне життя в Царстві Небеснім. І тепер ми «вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:19).  Ось яка велика Божа любов!  У Христі, Якого Бог видав за всіх нас, і Який носить на Собі Голгофські рани, є сьогодні з нами і піклується про нас, благає про нас Бога, ми маємо вічне життя у Божому Царстві, до якого Бог нас воскресить у час повернення Христа у славі.  

Божа любов справді невимовна. Через це ми любимо Бога, як діти люблять свого тата, що про них піклується і бажає їм усякого добра і весь час це добро їм чинить. Через це ми хочемо служити нашому благодатному Богові і через це ми хочемо ходити Його дорогами та виконувати всі Його заповіді.  Ми хочемо це робити через ці особливі взаємини, які установив Бог з нами через Ісуса Христа, всиновивши нас, назвавши нас Своїми любими дітьми і давши нам вічну спадщину небесних осель. Йому належить усе, що є на цій землі. Йому належать усі небеса.  Він є «Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме. Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу».

Люди, які не знають цієї Божої любові, люди які не знають Христа і не вірують в Нього, не можуть любити Бога.  Такі люди схильні до нечуваної жорстокості, до жахливих експериментів, які проводив був норвезький повоєнний уряд над дітьми від батьків-німців, запроторивши нещасних дітей до психлікарень і випробовуючи над ними всякі технології і ліки.

Але люди, які знають Христа та вірують в Нього мають інше серце. Серце людини невіруючої тверде і нечуйне.  Через пророка Єремію Господь Бог каже про обрізаних євреїв, що «ввесь дім Ізраїлів необрізаносердий!» (Євр. 9:26).  Зовнішнє мало Бога цікавить.  Його цікавить серце.  Бо, як каже наш Господь «З серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19).  Невіруюче, необрізане серце сповнене таким злом.  

А серце людини віруючої обрізане Святим Духом.  Господь Святий Дух обрізав ваші серця у водах Хрищення, у проповіді Євангелія.  Апостол Павло так описує це обрізання серця: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця Духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога» (Рим. 2:28, 29). Таке серце обрізане, перетворене Євангелієм на серце віруюче, серце вдячне Богові. Таке віруюче серце прагне служити Богові і прагне служити ближнім. Не користуватися ними, не обманювати їх, не принижувати, а служити.  Бо таке серце сповнене любові до Бога, Який любить нас і таке серце відповідає на Божу любов любовю до Господа і до людей.

Сьогоднішній текст особливим чином ставить наголос на тому, як ставитися до тих, хто немає багато впливу в цьому в світі і зокрема до приходьків, або ж використовуючи сучасну термінологію, іммігрантів. В Європі останнім часом почали зростати настрої проти чужинців, які переселяються в їхні країни.  Часто це викликано тим, що чужинці не просто ігнорують місцеві традиції, але й починають виступати про давніх християнських звичаїв. Недавно ЗМІ сповістили, що в Данії мусульманська спільнота в одному місті недалеко від Копенгагена не дала поставити християнам Різдвяної ялинки.  Щось подібне відбувалося недавно і в Брюсселі.  Звісно ж такі вчиники викликають справедливе обурення християнської спільноти. Такі приходьки на любов відповідають ненавистю.  Втім, їм доведеться за це відповідати перед Богом. 

Наш сьогоднішній текст має на увазі щось інше.  Господь каже нам про те, як слід ставитися до тих, хто втікає від нещастя, від біди, від переслідування.  Ізраїль був сам іммігрантом у Єгипті, який втік від голоду і, фактично, від голодної смерті.  На власній шкірі Старозаповітна Церква пережила, що то таке бути в чужому краю, чужинцем і не мати справедливого ставлення.  Про це Церква, з Церквою Новозаповітною включно, має завжди памятати.

А ще памятаймо, що через наш гріх ми були чужинцями для Бога. Але Бог учинив нас домашніми для Царства Небесного, рідними для Себе, пославши для нас Свого Сина Єдинородного Ісуса Христа.  Він до нас виявив любов.  І Він хоче, аби нашу любов ми виявляли і до тих приходьків, іммігрантів, які опиняються в нашому рідному українському краї. Бо коли ми виявляємо таку любов до них, то ми виявляємо її до нашого Господа Бога, Який видав Свого Сина і за них, і за всіх інших людей. Бог хоче, аби ми виявляли до них любов, щоб і вони могли пізнати ту любов, яка рухає нами – любов Бога в Сині Його Ісусі Христі, аби й ті, до кого ми будемо виявляти гостинність у нашому краї, змогли стати теж домашніми для нашого Бога і горнутися до Нього і тішитися Його спільнотою у справжніх тілі та крові Божого Сина, якою тішимося сьогодні ми у хлібі та вині Святої Вечері.  Наш Бог, Отець, Син і Святий Дух є нашою хвалою, нашою втіхою, нашим теперішнім і нашим майбутнім. Хай Він через Євангеліє, яке будемо нести ми словами та вчинками нашими, буде хвалою усіх наших ближніх.  Заради Христа. Амінь.  

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

суботу, 17 листопада 2012 р.

Завтра

Завтра, як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати 4-ий розділ 1 Соборного послання Св. Апостола Петра.   Служба Божа будуватиметься довкола Слова Божого з Книги Повторення Закону 10:12-20 і Таїнства Святої Вечері.

Розклад на завтра:
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Служба Божа

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятницю, 16 листопада 2012 р.

Чи можна спастися без Божого Слова?

     У жодному разі ні.  Бо ж Бог говорить про те, що тільки Його Слово є Словом життя (Ів. 6:63, 68;  Фил. 2:15-16; Дії 13:26).  Воно спасає наші душі (Як. 1:21; Рим. 1:16;  Лк. 11:28).
     А Писання стверджують, що всі секти, які почалися без Божого Слова, поза Божим Словом та всупереч Божому Слову є без Христа і далекі від обітниць заповіту.  Вони не мають жодної надії і перебувають на цьому світі без Бога (Еф. 2:12; Ів. 5:23, 3:36; 1 Кор. 3:11). Плоть та кров Христа не об'являють, а об'являє Його Отець у Слові та через Слово (Мт. 16:17;  Гал. 1:12, 15-16).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 15 листопада 2012 р.

Уярмлена і в'ючна тварина сатани


Або царство сатани в людині нічого не значить і тоді Христос мусить бути обманщиком, або ж, якщо його царство таке, як його описує Христос, то вільний вибір мусить бути нічим іншим, як уярмленою вючною твариною сатани і визволити її можна лише тоді, коли диявол буде перше вигнаний перстом Божим (Луки 11:20).

Доктор Мартін Лютер, Ярмо волі

середу, 14 листопада 2012 р.

День Усіх Святих

     Це свято найбільш осяжне з усіх днів спомину святих, бо охоплює всю величину великої хмари свідків, яка нас оточує (Євреїв 12:1).  Перед нашими очима віри воно тримає ту велику кількість, яку виміряти не може жодна людина: всі святі Божі в Христі - з кожного народу, раси, культури та мови - всі "ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця..." (Об'явлення 7:9-14).  Це свято виставляє перед нами повну вишину та глибину, і ширину, і довжину благодатного спасіння нашого Господа (Ефесян 3:17-19).  Воно пов'язане з Великоднем і святкуванням воскресення, бо всі, що померли з Христом Ісусом також із Ним воскресли (Римлян 6:3-8).  Воно пов'язане з П'ятдесятницею у святкуванні зібрання цілої Церкви кафоличної - на небесах і на землі, в усі часи і у всіх місцях - в одному Тілі Христовому, в єдності Духа в союзі миру. Як і всі ми були покликані до тієї однієї надії, яка належить нашому покликанню: "Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх" (Ефесян 4:4-6).  День Усіх Святих також поєднує з останніми неділями Церковного Року есхатологічне зосередження на житті вічному та сповідуванні того, що "страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас" (Римлян 8:18).  Це свято закріплює наш погляд на Ісусі, Начальникові і Виконавцеві нашої віри, аби ми не знемоглись і не впали на душах своїх (Євреїв 12:2, 3).

Молитва на День Усіх Святих:

Всемогутній і віковічний Боже!  Ти об'єднуєш усіх Твоїх вірних людей усіх часів і з усіх місць в одну святу спільноту, тайне тіло Твого Сина Ісуса Христа.  Подай нам так повторювати приклад віри Твоїх блаженних святих в усякій чесноті та благочестивому житті, аби разом із ними ми могли прийти до невимовної радості, яку Ти приготував для тих, що люблять Тебе;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

понеділок, 12 листопада 2012 р.

Можливість пізнавати Бога

     Ми цілковито неспроможні пізнати Бога в Його абсолютному бутті, тому що Бог для нас у Єстві Своєму «живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1 Тим. 6:16).   Ми можемо пізнавати Бога лише настільки, наскільки Він, у милосердному сходженні до нашого обмеженого людського осягнення, обявив Себе у Святому Писанні.
Франц Піпер, Християнська догматика

неділю, 11 листопада 2012 р.

Проповідь на 23-у неділю П'ятидесятниці


      ЯК І МИ ПРОЩАЄМО БОРЖНИКАМ НАШИМ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Тим-то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: «Потерпи мені, я віддам тобі все!» І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: «Віддай, що ти винен!» А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: «Потерпи мені, і я віддам тобі!» Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне.  Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?» І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів (Матвія 18:23-35).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній сімї мати, почувши як кричить її син, забігла в кімнату і побачила, що її дворічна донька вчепилася у чуприну свого старшого брата і щосили її тягнула.  Мати лагідно взялася за руку дівчинки, поволі розчепила її пальці і втішливо промовила до сина: «Нічого, нічого.  Вона не хотіла тобі зробити боляче.  Вона не знає, що це болить».  Щойно мати вийшла з кімнати, як почула жахливий вереск доньки. Забігши в кімнату, вона спиталася: «Що сталося?»  Її малий син відповів, показуючи на сестру: «Тепер вона знає!»

«Хай знає!» - як часто в нас зявляються подібні думки.  Як часто подібні слова злітають з наших уст!  Помста замість милосердя, прокляття замість благословення, нарікання замість вдячності – такі плоди приносить грішна людська природа. Як часто слова «І прости нам провини (борги) наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», якими молимося ми в «Отче наші», перетворюються на порожній ритуал через наші вчинки впродовж того самого дня, який був так гарно починався із цих чудових слів: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»?!  І хіба не хочеться нам приєднатися до Апостола Петра і спитатися у Господа: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» (Мт. 18:21).

Сьогоднішня притча нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа дає відповідь на це запитання і на всі інші запитання, які стосуються боргів-провин ближніх наших проти нас самих. Господь порівнює Царство Небесне із царем, який хоче провести ревізію своїх ділових операцій. Він цар, монарх, а це означає, що все в його царстві повинне коритися йому і йому звітувати, раніше чи пізніше, а до звіту він може закликати будь-яку людину.  Так само і нашому житті.  Наш Бог – Цар Небесний і Він може закликати будь-кого з нас до звіту за наше життя будь-якої миті.  Ми можемо будувати плани на власне життя, але не зважаючи на те, маленькі вони чи грандіозні, звітувати за все доведеться не собі, а Богові – Цареві над царями і Панові над панами.

Отже, цар з нашої притчі проводить обрахунок, ревізію з усіма своїми рабами. Ми нам не сказано, який в черзі був раб із сьогоднішньої притчі, але видно, що такого обрахунку він не сподівався.  Він не заходить у покої царя з наміром одразу впасти ницьма перед володарем і попросити прощення.  Схоже, що цей раб навіть не усвідомлює скільки всього він винен цареві. Він має величезний борг, але, перебуваючи у фальшивій безпечності, поводиться так боргу насправді не існує.  Складається враження, що йому, навпаки, подобається накопичувати борг. І він навіть гадки не має про те, що чекає на нього під час обрахунку!

А скільки людей поводяться сьогодні так само!  Скільки людей вважають, що борги перед Богом, провини, гріхи можна накопичувати день за днем, і Бога вони не бояться, так наче Бог ніколи їх до обрахунку не закличе.  Проте на них чекає те саме, що й на нашого сьогоднішнього безпечного раба.  Добре коли ми дізнаємося про наш борг ще до того, як Бог покличе нас із цього життя, аби давати Йому звіт перед Його святим престолом!

Рабові, звісно, оголошують суму його боргу – десять тисяч талантів.  На наші гроші та статки – сума космічна:  понад сто мільйонів доларів. Сума, як кажуть – не підйомна.  Раб – банкрут. Йому нізвідки взяти такі великі гроші. Він може лише розвести руками та запевнити царя, що в нього таких грошей немає.  Проте всі його доводи летять шкереберть, щойно цар проголошує вирок: «продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити».  Цар – не тиран, він діє відповідно до закону того краю.  А раб хоча й  нарешті перелякався, все ще не розуміє наскільки серйозний його борг. Він падає ницьма перед царем і благає свого володаря: «Потерпи мені, я віддам тобі все!»  Банкрут збере таку  велику суму?  Він далі не усвідомлює свого становища, хоча й страшно вже боїться своєї долі, а також долі, яку він приготував для своєї дружини і дітей  - фактично вічне рабство.

Ось так і грішна людина – ходить цим світом, живе у власне задоволення, особливо не переймаючись тим, що каже Бог і з задоволенням накопичує борги – гріхи перед Богом і ближнім.  Але навіть якби гріх був лише один-єдиний, то й той один-єдиний гріх важить перед Богом те саме, що й десять тисяч талантів перед царем у нашій притчі, борг не підйомний для грішника.  Кожен грішник – духовний банкрут перед Богом і Божого суду з його страшним вироком не уникнути.  Окрім цього грішники часто долучають до спільноти гріха ще й своїх домашніх і друзів.  І смішно грішникам з богобійних, які відмовляються грішити або вимагають гріх зупинити.  Навіть коли грішники визнають гріх, то й далі сміються, адже вважають, що можуть обминути суд Божий або в крайньому випадку самі зможуть заплатити за власний гріх. 

Жахлива помилка!  І для нерозкаяного грішника вирок буде найсуворіший: «продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити».  Заплата за гріх – смерть (Рим. 6:23).  І якщо не буде каяття до смерті фізичної, то заплатою буде смерть вічна, вічні муки у вогняному озері пекла.  Що може жебрак запропонувати цареві, якому заборгував вже на вічність вперед?  Що можемо ми запропонувати Богові, перед Яким ми маємо такий само вічний борг за наші гріхи?

Раб-боржник падає ницьма перед царем, просить милості і її отримує.  В нашій євангельській притчі ми читаємо: «І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг».  Той, хто винен був усе, тепер не винен нічого.  Він – вільний.  Цар покриє його борг зі своїх скарбів. А раба відпускає – хай іде і тішиться свободою і тим, що в нього такий милосердний цар.  Хай це буде для нього великою наукою. І хай серце його буде переповнене радістю!  Йому прощене все і прощене одразу!

Так і з нашими гріхами перед Богом.  Щойно ми усвідомлюємо свій гріх і його величину.  Щойно ми розуміємо, що жодними ділами чи заслугами ми нашого боргу перед Богом не покриємо, щойно ми каємося в гріхові і просимо змилування, як Бог проголошує нам прощення.  Господь у притчі використовує судову мову – розкаяного грішника звільняють, відпускають і відправляють на свободу.  Бог приносить заплату за наш борг і ця заплата – Ісус Христос, Агнець Божий.   Гріхи заради досконалого Сина Божого, принесеного за нас у жертву на хресті, прощено повністю, вони від нас забрані настільки далеко, що Псалмоспівець, очима віри, дивлячись на Ісуса Христа, виспівує: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий.  Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими.  Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини!Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Пс. 103:8-13). 

Ваші провини прощені повністю, бо Христова жертва проти гріхів всього людства, як океан проти краплинки води. Щойно Бог проголосив вас прощеними, ви насправді прощені.  Вам прощені усі до одного ваші борги, усі до одного ваші гріхи.  Одразу по проголошенні пастиря, який проголошує сьогодні відпущення за наказом  і дорученням Божим, ви – вільні від гріхів, віруйте в це і радійте свободою прощеної дитини Божої, свободою християнина.

Але зверніть пильну увагу на другу половину притчі, яка відлунює в другій частині речення Господньої молитви: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».  Що відбувається з прощеним боржником.  Він опиняється на свободі і зустрічає чоловіка, який винний йому сто динаріїв, якихось кілька тисяч доларів.  У порівнянні з понад сотнею мільйонів доларів, це – дрібязок.  Це жменька піску у порівнянні з пляжем, це легенький подув вітерцю у літню спеку в порівнянні з ураганом «Сенді», який наробив стільки біди нещодавно в Нью-Йорку.  Рабові прощено борг, сплатити який неможливо,  а тут борг – сплатити який можна досить легко.

Але яка реакція прощеного царем раба? «Схопивши його, він душив та казав: «Віддай, що ти винен!» А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: «Потерпи мені, і я віддам тобі!» Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне».  Повна відсутність милосердя, невдячність, жорстокість. Цар з огляду на благання раба, дарує йому повне прощення, а раб у відповідь на благання свого товариша, не раба, а товариша, садить його до вязниці.  Він би ще й дружину з дітьми продав – та статті в законі такої немає, бо борг – дуже маленький.

Так буває чинимо і ми, коли після того, як нам простив Бог усі до одного наші провини, не прощаємо провин наших ближніх.  Часом ми діємо як брат зі своєю сестрою, який тягне свою сестричку за кіски: «А хай знає, як то воно болить!»

Проте  наші провини проти Бога в жодне порівняння не йдуть з провинами, які чинять наші ближні проти нас.  Неможливо порівнювати сто мільйонів із трьома тисячами. Існує неспіврозмірність нашого боргу перед Богом і боргів будь-яких наших ближніх перед нами.  Ісус простив наші гігантські провини повністю.  У своїй радості за вчинене до нас добродійство Христом, у любові до Бога, у вдячності до Святого Духа, Який покликав нас Євангелієм до спасенної віри, до повного прощення, ми мали би повністю простити усі провини наших ближніх.  Вони справді, у порівнянні з нашими горами гріхів – мікроскопічні піщинки.  Коли ми не прощаємо наших ближніх, це означає одне, в нас немає Духа Христового, як і немає його плодів: «любові, радості, миру, довготерпіння, доброти, милосердя, віри, лагідності, здержливості» (Гал. 5:22, 23).  

Немилосердний раб думає, що тепер, будучи вільним від боргу перед царем, може робити з ближніми що завгодно. Цар – далеко, хтозна, коли тепер він його знову покличе до звіту. Але є товариші, які бачать цю гидоту, що відбувається і через неї сильно засмучуються, і доповідають цареві. Реакція царя – швидка, хоча й двоскладова. Він перше докоряє немилосердному рабові: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?» А друга частина – вкрай сувора: «І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу». Тобто на всі тепер часи.  Вже не лише рабство, але й довічне катування.

Господь наш і Спаситель Ісус Христос підсумовує сьогоднішню притчу: «Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів».  Яка жахлива потворність проявляється тоді, коли ми бачимо таке величезне, невимовне і невимірне Боже милосердя до себе, а самі не будемо мати співчуття до наших ближніх!  Там просто немає віри. Але де є віра, там є і Святий Дух, там є і прощення наших ближніх. Тож «терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!» (Кол. 1:13).  Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 5:23).

суботу, 10 листопада 2012 р.

День Св. Симона та Юди, Апостолів

      Сьогодні ми згадуємо двох Апостолів Симона та Юду і дякуємо за них Господу.  У списках Дванадцятьох Апостолів (Матвія 10:2-4; Марка 3:16-19; Луки 6:14-16; Дії 1:13) десяте та одинадцяте місця зайняті Симоном Зилотом (або ж Кананітом) та Юдою (не Ісакаріотом, а Яковим), який ще відомий як Тадей. Відповідно до стародавнього християнського передання, Симон та Юда здійснили місіонерську подорож до Персії, де й стали мучениками.  Цілком імовірно, що саме через цю причину, цих двох апостолів ми вшановуємо в один і той самий день.  В Новому Заповіті Симон поза списками Дванадцятьох Апостолів не згадується.  Таким чином його згадують і вшановують заради його служіння, і саме так стоїть він перед нами - у вічності, як і в житті та служінні на землі - в Ім'я та на місці Христа Ісуса, нашого Господа.  Ми дякуємо Богові за те, що Він покликав і послав Симона, разом із Юдою та всіма Апостолами, проповідувати Святе Євангеліє і навчати йому, проголошувати покаяння і прощення та христити в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (Івана 4:1-2; Матвія 10; 28:16-20;  Луки 24:46-49).
     Юда з'являється в Євангелії від Івана (14:22) у ніч, коли був виданий наш Господь і на початку Його страстей, запитуючи в Ісуса, як то Він об'явиться учням, а не світові.  Відповідь, яку Ісус дає на це запитання є дуже доречним наголосом для сьогоднішнього свята: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Iвана 14:23).  Звісно, і Юда, і Симон, своїм прикладом життя і смерті та їхньою вірою в Ісуса та в Його Слово засвідчили про їхню любов до Спасителя.  Їхнім прикладом ми не лише зміцнюємося в нашій християнській вірі, але й понад усе, нас підбадьорює вірність нашого Господа, Який виконує дану їм обітницю про те, що Він дасть їм оселю на небесах.  Там вони живуть з Ним повіки, там одного дня побачимо їх і ми.

Молитва на День Св. Симона та Юди, Апостолів:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слуг Твоїх, Симона та Юду, аби вони були пораховані серед славетного товариства Апостолів. Як їм Ти дав вірності та ревності у місії Твоїй, так і нам подай палкої відданості, аби ми пізнали любов і милосердя нашого Господа та Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 9 листопада 2012 р.

День Св. Нестора Літописця

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Нестора Літописця (прибл. 1056 - 1114 р. р. по Р. Х.), нашого земляка і автора славетної Повісті Врем'яних Літ, в якій Св. Нестор, розглядаючи історію нашого краю, звеличує, зокрема, християнську віру та її вплив на становлення нашої цивілізації. Саме завдяки Св. Нестору Літописцю і його творові, українство святкує День української писемності та мови, за яку ми також сьогодні дякуємо Господу і просимо в Нього, аби ми, подібно до Св. Нестора Літописця, користувалися нашою рідною мовою для збудування і для поширення Євангелія Христового в нашому рідному краї.  Зі святом!

Молитва на День Св. Нестора Літописця:

Всемогутній Боже!  Ти підняв з-посеред нашого народу Свого слугу, Св. Нестора Літописця, аби він через свою працю звеличував і прославляв Твоє діло в нашому краю. Дай і нам такої любові до рідного народу, щоб і наша праця звеличувала Твоє діло в Україні; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 8 листопада 2012 р.

Визволені від суду


Тому, хай кожен, хто може, вивчить ці слова[1]. Проте ми, жалюгідні люди, тісніше горнемося до наших грошей та добра, до шани й влади, до скупості та гріха – їх ми не покинемо і триватимемо в чиненні зла. На ці слова уваги ми не звертаємо, а якщо людина їх одного разу почула, то вважає, що вже все про них знає: «Кожен, хто вірує в мене, не повинен боятися суду». Суд для неї скасовано, вона переймається ним не більше ніж ангели. Їй не потрібен якийсь посередник на той День, бо суду вона позбулася. Їй не потрібне заступництво святих, як і не потрібне їй чистилище.  Якщо Христос не є проповідник обману, то певним є те, що так само, як Христос не боїться суду і судити Його не можна, так і ми віруючі, суджені не будемо. Але є ще щось більше від цього: в той День ми, разом із Христом, будемо судити світ і всіх безбожних. Таким чином Св. Павло промовляє: «Хіба ви не знаєте, що ми будемо судити Анголів?» (1 Кор. 6:3). Це дає нам велику втіху та анулює страх – суд над нами скасовано через нашу віру в Христа.
Ці слова – правдиві, але їм важко увійти в наші серця і їх важко опанувати повністю. Навіть побожні серця сповнені отрутою і якщо їх не струснути, то вони переймаються старими думками. Цей текст пропонує дорогоцінні ліки від таких отруйних думок диявола. Проте чимало людей самовдоволені і слова ці вивчили надто швидко. Та віруємо ми в них чи ні, правда все одно полягає в тому, що всі, хто вірує в Сина, чи то діти, чи дорослі – вільні та суд їм не загрожує.  Бо ми й далі маємо Того Самого Христа і те саме Хрищення, що їх мали Св. Петро і Св. Павло. І навіть якщо ви були закорінені в гріхові, як Св. Павло, який був убив багатьох християн і пролив невинну кров, або як Св. Петро, який відрікся від Христа, ви все-одно охрищені і, якщо ви віруєте в Христа, то визволені від суду, як і вони.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана



[1] Івана 3:17, 18.