неділю, 30 квітня 2017 р.

Молитва у час великої хвороби

       Всемогутній і наймилосердніший Боже, наш Отче Небесний! Ми, Твої діти, що помиляються, покірно сповідуємо перед Тобою, що ми по справедливості заслужили на Твою Отцівську кару, яку Ти зіслав на нас за наші гріхи. Але благаємо Тебе - з Твоєї невимовної доброти - подай нам щирого розкаяння, благодатно прости гріхи наші і забери або полегши заслужену нами кару, і зміцни нас так Твоєю благодаттю, щоб ми, будучи слухняними дітьми, могли коритися Твоїй волі і в терпеливості зносили наші біди; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

суботу, 29 квітня 2017 р.

Гімни Церкви - сповідання людей

              Але особливо в у священній пісні Лютеранська Церква має винятково виразний елемент її поклоніння. «Лютеранська Церква», – каже доктор Шафф[1], « на службу релігії приводить гарні мистецтва і вона виробила масу гімнів та хоралів, які в багатстві, силі та набожності, перевершують гімнологію усіх інших церков на світі». «На службі Божій», – каже Ґьобель, «ми досягаємо миті, в якій Лютеранська Церква має одну зі своїх найславетніших рис вищості. Гімни Церкви – сповідання людей і вони зробили більше ніж проповідування. Лише в Лютеранській Церкві німецька гімнологія досягла надзвичайного процвітання. Слова святої пісні чути повсюди і часом, одним співом для Євангелія здобувалися цілі міста».


Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я


[1] Тут цитуються автори не-лютеранського сповідання.

пʼятницю, 28 квітня 2017 р.

Христос нікого не вижене

      
               Це – чудесні слова: «Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Отець мусить дати Мені того, хто вірує в Мене і того Я не прожену. Незважаючи на те скільки ви будете прагнути святості, поститися і молитися, спокушувати і вважати Мене за нерозумного, залишається той факт, що кожен, хто вірує в Мене, має цю віру від Отця. Отцем дано йому прийти до Мене, а той, хто приходить до Мене може споживати впевнено та черпати воду з глибини, бо його Я не прожену».

            «Хто вірує в Мене». Христові думки виходять за межі простої дії споживання і пиття. Він має на увазі, що той, хто приймає Його Слово, іде за Ним, і вірує в Нього, буде запечатаний і підтверджений, як той, хто захищений від прогнання. Він наче каже: «Нічого вам у Мене просити не треба. Я буду з вами ще до того, як ви прийдете до Мене і Я буду більш готовий і охочий давати вам, аніж ви будете просити. Якщо можете прийти до Мене, тоді Мене не бійтеся; Я не буду ані вашим суддею, ані вашим катом».

            Коли Христос промовляв ці слова, то Йому спало на думку: «Одного дня в Моє Ім’я прийдуть фальшиві пророки та проповідники. Вони проганятимуть людей, які приходять до Мене і гнобитимуть їхнє сумління. Але той, хто вірує, що Я можу давати життя, не буде викинутий геть». У самому Царстві Христовому вони почали виганяти тих, хто вірує в Христа. Але цьому Христос кладе край словами: «Коли ви приходите, то просто віруйте і ви не перебуватимете у потребі. Ваші недоліки і вади вам не зашкодять». Про це ми дізнаємося з Рим. 14:22 і 15:1 і далі. Віруючий має прощення гріхів і Христос його не прожене. Гріх завжди буде залишатися частиною плоті християнина, як це видно в посиланні на лихі пожадливості, які згадуються в Рим. 6-8. «Але допоки людина приходить до Мене у вірі, хоча й вона буде спотикатися, Я попіклуються про те, аби це їй не зашкодило».  Грішна плоть християнина не буде панувати над ним – не має жодного осуду тим, хто долучений до тіла Христа Ісуса (Рим. 8:1), хоча вони ще не повністю чисті, а їхня плоть – не цілковито умертвлена.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6:27

четвер, 27 квітня 2017 р.

Таємниця Біблії і Христа


     Як Бог не став грішником, коли стався людиною, то й не настільки безпомічний Він, що не може втримати Своє Слово чистим та істинним навіть тоді, коли дає його через грішників, людською мовою! Ніде Писання не знижує свого або Христового авторитету через Його людськість як таку.

     Тут ми натрапляємо на глибоку істину. Божественно-людська таємниця Біблії така ж як і таємниця Ісуса, Боголюдини. Непомильність Писання обов’язково випливає з його божественного натхнення, як і безгрішність Христа – з Його божественності.

Курт Маркворт, "Святе Писання: Книга Христова"

середу, 26 квітня 2017 р.

Солодка втіха доктрини про передпризначення

    
Це вчення про передпризначення дає дуже солодку втіху. Бо воно навчає, що наше навернення, виправдання і спасіння було настільки в думках і серці Божому, що перед закладинами світу у раді Своїй Він призначив і визначив те, як Він буде кликати, провадити та зберігати нас на спасіння.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Нове число "Стягу"

    
Вийшло друком нове число часопису Української Лютеранської Церкви "Стяг". Вашій увазі пропоную редакторську статтю.
                      


                                         МАТЕРІ, ЯКІ ВЕДУТЬ ДО БОГА

У «Застільних бесідах» доктора Мартіна Лютера є такий запис: «Коли жінки приймають учення Євангелія, то вони набагато сильніші та ревніші, непохитніші та міцніші у вірі, ніж чоловіки. Це ми бачимо у світлий Великдень, коли Магдалина була сміливіша, ніж Петро». Віруюча жінка – благословення для сімї і для цілого народу. Не випадково в єврейського народу національність передається по матері.  Не випадково Церква урочисто святкує День матері. Адже матері не лише дітей народжують. Матері, очевидно, впливають на виховання дітей найбільше. Якщо мати віруюча і відповідальна, то вона впливає на дитину більше ніж батько, школа і суспільство.
       Ми бачимо багато таких матерів у Старому Заповіті. Вже наша праматір Єва чекала на прихід Спасителя, Який роздавить голову дияволові. У ковчег з нашим праотцем Ноєм входить його віруюча дружина і троє його синів із дружинами. Авраам має віруючу дружину Сарру. Ревека, її невістка, дбає про те, аби її син Ісак теж мав віруючу дружину. Ми бачимо віруючу, але бездітну Анну в молитвах до Господа про дитину і бачимо, як вона, вже будучи щасливою матірю, приводить свого синочка Самуїла до скинії, аби він служив Господу. Саме Самуїл стане одним із найвеличніших суддів Ізраїлю і помаже на царство Давида, за правління якого настане «золотий вік» Божого Старозаповітного народу.

Найзахопливіша історія материнства – це, звичайно, історія Діви Марії. Віруюча дівчина з племені Юдиного, нащадок Давида з Назарету, була обрана Богом на Матір Його Сина. Її глибока віра в Бога, непохитна довіра до Божого Слова, виражається покірною відповіддю на проголошення Ангела Гавриїла: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38). Про її непохитну віру в Господа, довіру до Божого Слова та звичку розмірковувати про Боже Слово свідчить і її хвала, яка починається словами: «Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм» (Лк. 1:46), і її реакція на розповідь пастухів Різдвяної ночі: «А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк. 2:19) і все її дальше життя.
Ми бачимо віру Саломеї, матері Апостолів Івана і Якова, і віру Марти та Марії, сестер Лазаря з Віфанії, і тих жінок, що оплакують хресну дорогу нашого Спасителя на Голгофу, і тих, що стоять під Його хрестом. І, звичайно, тих, про кого згадує у своїй бесіді доктор Мартін Лютер, з Марією Магдалиною включно. Ми бачимо вірних жінок, які часто зі своїми чоловіками активно допомогають Апостолам і виховують своїх дітей і внуків, аби ті вірно служили Христові. Так виховали Тимофія його баба Лоіда і його мати Евнікія. Це через них Тимофій, славний своєю вірністю Богові та Його Слову, отримує таку характеристику від Апостола Павла: «І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тим. 3:15).
Пізніше ми бачимо Моніку, матір визначного богослова Церкви, яка докладає усіх зусиль і молиться за свого безпутного сина, який пізніше стане святим або ж блаженним Августином, одним із найславетніших богословів ранньої Церкви. Ми згадуємо і сувору Маргарету, матір хлопчика Мартіна, який стане Реформатором Церкви і «Застільні бесіди» якого ми цитуємо сьогодні, і його дружину, Каті фона Бора-Лютер, віддану Церкві і Слову, і так само чудесну матір її з Мартіном дітей.
А ще ми бачимо наших віруючих бабусь і матерів, які вели нас до Церкви і до Слова, і які піклувалися про те, аби ми були віруючими, дітьми Божими. І ми бачимо наших дружин і сестер, які виховують вже своїх дітей у вірі в Христа і за яких ми дякуємо Господу, славлячи Його воскресіння і той факт, що першим про нього довідатися отримали честь жінки, ревні, сильні та непохитні у вірі. За християнських матерів і всіх віруючих жінок підносьмо наші молитви не лише в День матері, який є одним з найулюбленіших свят Церкви, але молімося за них і дякуймо Богові за них щодня.
В’ячеслав Горпинчук

четвер, 20 квітня 2017 р.

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

     Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

середу, 19 квітня 2017 р.

Аби тривала гармонія

    
Павло навчає, що незважаючи на те, якими різними є дари та зовнішні діла, ніхто не повинен через них вважати себе добрим, ані оцінювати себе так нібито він вищий за інших.  Радше, кожна людина повинна оцінювати власну доброту своєю вірою. Віра – це те, що мають усі християни, хоча й не однаковою мірою: хтось має її більше, а інші – менше. Проте у вірі всі володіють одним і тим самим – Христом. Убивця на хресті, через віру, мав Христа в собі так само ж істинно, як Його мали Петро, Павло, Авраам, Мати Господа і всі святі, хоча його віра могла й не бути такою ж сильною. Через це хоча дари – нерівні, дорогоцінна віра – саме така. А якщо ми будемо хвалитися лише скарбами віри, а не дарами, то кожна людина повинна цінувати віру іншої людини настільки ж високо як і власну, а своїми дарами служити тому іншому, хто у вірі має однаковий з ним скарб. Тоді триватиме любляча гармонія і проста віра, і ніхто не опиратиметься на свої діла чи заслуги.

Мартін Лютер, З проповіді на 1-у неділю по Богоявленні

неділю, 16 квітня 2017 р.

Христос воскрес! Воістину воскрес!


І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з'явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: «Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп'ятому бути, і воскреснути третього дня». І згадали вони ті слова Його! А вернувшись від гробу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших. (Євангеліє від Св. Луки 24:4-9).

 ХРИСТОС ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Дорогі брати і сестри!

Прийміть щирі вітання від Української Лютеранської Церкви з Великоднем! Хай наш воскреслий Господь Ісус Христос дарує завжди усім нам Свою втіху і мир, аби ми у великодній радості чекали воскресіння мертвих і життя будучого віку. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

У Христі Ісусі, нашому розп’ятому і воскреслому Господі,

Єпископ Української Лютеранської Церкви,

В’ячеслав Горпинчук

суботу, 15 квітня 2017 р.

Велика Субота

Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 14 квітня 2017 р.

Велика П'ятниця

    
     Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 19:00.

Молитва на Велику П'ятницю:

Всемогутній Боже, благодатно поглянь на цю Твою сім’ю, за яку наш Господь Ісус побажав бути зрадженим, виданим у руки грішників і постраждати аж до смерті на хресті; Він, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

     Зі "Скарбниці щоденної молитви"

четвер, 13 квітня 2017 р.

Чистий Четвер

    
Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який показує наш Господь і також Його Заповіді любити так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості. Сьогодні ми святкуємо запровадження Святої Вечері на Святій Літургії о 19:00.

Молитва на Чистий Четвер:


Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

середу, 12 квітня 2017 р.

Молитва про матерів у час пологів

     Всемогутній, віковічний Боже і Отче!  Ти - Творець усього і благодаттю Твоєю Ти, через Сина Твого Ісуса Христа, визволив нас від гріха. Ти чиниш біль нашого людського народження святим і спасенним хрестом. Молимо Тебе, благодатний Отче, Господи і Боже, аби Ти вберігав і охороняв діло рук Твоїх. Не покидай матерів, які кличуть до Тебе у час болючих пологів, але визволи їх від усякого болю - їм на радість і на славу Твоєї доброти; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

вівторок, 11 квітня 2017 р.

Не вільні від глибокої порочності


    Жоден святий не є вільним від глибокої порочності внутрішньої природи. Тут він мусить постійно приносити себе в жертву, умертвляючи старе оманливе «я». Павло називає це приношенням в жертву тіла, бо людина, стаючи християнином, живе більше ніж на половину духовно, а лихі нахили, які слід умертвляти, Павло приписує тілу, як нижчій, менш важливій частині людини – частині, яка ще не перебуває повністю під впливом Духа.


Мартін Лютер, З проповіді на 1-у неділю по Богоявленні

понеділок, 10 квітня 2017 р.

Деякі риси Лютеранської Церкви


    Головне джерело влади перебуває у громадах, тобто в пастиреві та інших посадовцях, і в людях з однієї і тієї самої спільноти. Право обирати пастиря належить людям, які можуть користуватися своїм правом прямо або делегувати його своїм представникам. Лютеранська Церква вважає проповідування невід’ємною частиною повної служби Божої. Все поклоніння має відбуватися зрозумілою мовою – слід задовольняти потреби серця і розуму. Все чудесне, духовне і доречне з минулого слід зберігати. Збережено церковний рік із його святами. По всьому світу, хоча і є різні національні відмінності, є також відчутна згода щодо літургійних служб в Лютеранській Церкві. Гімни співаються всіма людьми під акомпанемент органу. Клір носить виразний одяг, зазвичай чорний стихар… В Данії і Швеції на Літургії носяться також ризи, а в Швеції збережено митру і єпископський посох…


Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

неділю, 9 квітня 2017 р.

Проповідь на Вербну неділю

          ЦАР ПОВНИЙ СПАСІННЯ
                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, – з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?» А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, – і крав те, що вкидали. І промовив Ісус: «Позостав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені... Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!» А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!» А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.  Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!»  (Євангеліє від Св. Івана 12:1-19)


Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!    (Филип. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли Київ з державним візитом відвідує глава іншої держави, то Україна виявляє йому усі необхідні почесті. Його зустрічають в аеропорту високопосадовці нашої держави.  Потім його з почесним ескортом підвозять до адміністрації Президента. А там вже його зустрічає глава нашої держави і почесна варта. Лунають гімни двох країн, на честь високого гостя стріляють гармати. А в кінці почесна варта зі зброєю в руках під звуки оркестру вшановує високого гостя урочистим маршем.

Держава вітаючи такого гостя, демонструє не лише свою повагу, але й свою власну велич, вплив і силу. Українська влада демонструє, що вона контролює цю територію і управляє цим народом, а також вберігає цей край від ворогів. Починаючи від зустрічі в аеропорту, вона також піклується про безпеку гостя і до його відльоту, вона всюди супроводжує високого гостя зі зброєю.

Так само як у супроводі озброєних людей пересувається своєю таки країною і Президент, і Прем’єр-Міністр і, очевидно, інші високі посадовці нашої держави. Ми живемо в грішному світі і це відображається на загрозах для влади з боку грішного світу і, на жаль, дуже часто – на діях самої влади.  Через це держави або ж царства цього світу опираються на силу і цю силу всіляко намагаються демонструвати не лише на полі бою, але й на різноманітних воєнних парадах.

Сьогодні ми згадуємо славний вхід нашого Царя, Ісуса Христа, до Єрусалиму. Цей день ми називаємо ще Вербною неділею, згадуючи про те, як народ, який перебував у Єрусалимі, вітав вхід Сина Божого до своєї столиці із пальмовим віттям у своїх руках. Ми наслідуємо їхній приклад, а оскільки пальми в нашій місцевості не ростуть, то ми використовуємо традиційне українське дерево – вербу.

На зустріч Христові не вийшов цар Ірод. На зустріч Христові не вийшов намісник римського імператора Понтій Пілат.  На була вишикувана почесна варта із римських воїнів, розквартированих у Єрусалимі.  На зустріч Христові не вийшли митники та всі інші урядники імперії. Як втім і не вийшли зустрічати Христа ні первосвященики, ні фарисеї.

Якби до Єрусалиму завітав сам імператор Риму, о тоді всі вони, окрім хіба що фарисеїв, вітали б його з почестями. А назустріч Христові вони не виходять. Вони в нього не вірують.  Не вірують у Христа язичники. І не вірують у Христа ні первосвященики, ні фарисеї. І ті й інші мають своїх власних богів. Саме так – фарисеї і первосвященики вірували в своїх богів. Бо коли відступаєшся від істинного Бога, то починаєш поклонятися фальшивому богові, який відповідає твоїм власним уявленням про те, яким має бути Бог. Через це не лише римляни і греки, але й фарисеї і садукеї не розуміють Христа і не розуміють природи Його Царства. Натомість вони запекло проти Христа і проти Його Царства воюють.

Ми ж знаємо Христа і разом із віруючими євреями вітаємо Його вхід до Єрусалиму. А Христа ми знаємо не через те, що ми прийшли до цього якимось власними ділами, міркуваннями чи іншими способами. Якби ми йшли до Христа таким чином, то Вербної неділі ми перебували у таборі ненависників Христа – фарисеїв і первосвящеників. Ми знаємо Христа, бо з Христом нас познайомило Євангеліє, вірніше – Господь Святий Дух, Який через Євангеліє покликав нас до Христа.

А кого познайомив із Христом Святий Дух, той знає, що найпершої Вербної неділі виконалося пророцтвом, яке Господь Святий Дух промовив через Свого пророка Захарія: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, праведний і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (9:9). Жоден юдей із тих, що перебували в Єрусалимі, не мав виправдання не вийти на зустріч своєму істинному Цареві, Синові Божому і Синові Давидовому.  Адже Господь попередив про те, де цей Цар народиться, що Він робитиме і нарешті – як Він входитиме до Єрусалиму.

І величезні натовпи юдеїв вітали Христа, Який входив у Свою земну столицю Його духовного Царства. Пророк Захарій передвіщає визначну особливість істинного Царя Юдеїв. Він – праведний і повний спасіння. В Ньому немає жодного гріха. Він наповнений спасінням і виливає це спасіння на всіх тих, хто приходить до Нього, на всіх тих, що вірують в Нього і уповають на Нього.

Світські царі можуть бути справедливими і добрими, але вони завжди мати муть гріх, бо вони – звичайні люди, яким цей Цар духовний, Ісус Христос, дав владу, аби вони служили Йому на землі, караючи зло і хвалячи добро, і  роблячи все, аби Христові люди могли «тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:2). Спасіння і вічного життя вони дати не можуть. Світські царі самі потребують Спасителя від гріха.

І цей Спаситель – Христос, Цар, Який входить у Єрусалим у покірності. Він не йде на шикарній колісниці, тогочасному еквівалентові сучасних мерседесів.  Він вїжджає на віслюкові – транспортному засобові типового єврея у ті часи. Він не йде, аби зробити євреїв незалежними, хоча багато-хто дуже хотів визволитися від римського іга. Він не входить у Єрусалим, аби зробити євреїв могутніми, а багато-хто з них мріяв про те, що Месія дасть їм владу над іншими народами.

Він не входить у Єрусалим, аби зробити євреїв багатими, хоча багато-хто, як Юда Іскаріотський, очікував від Христа саме багатств цього світу, і їжі, і напоїв, і здоров’я. І цей світ, який не бачить далі плоті, мирський світ, не знає Христа, не розуміє Христа і Христа Царя не вітає.

Він не може Його вітати, бо навіть багато з тих помиляються, хто вітають Ісуса, Який входить до Єрусалиму. Вони вітають Його не з тієї причини, з якої Він до Єрусалиму входить. Бо Він – винятковий Цар, особливий Цар, унікальний Цар. Він – Цар праведний. Він – Цар повний спасіння. І Він – Цар покірний.

            Він входить у Єрусалим, аби завершити ту місію, з якою Він прийшов у цей світ – спасти нас від наших гріхів і повернути нас до раю – дати нам вічне життя у Божому Царстві. Це можуть бачити всі, в кого відкриті Духом очі і хто чує Слово Боже, яке свідчить про Христа-Царя і винятково про Нього. Бо для нашого спасіння і вічного життя немає нікого важливішого крім Нього.

            Цар Ісус заходить у Єрусалим, аби тут бути зрадженим і виданим у руки язичників і бути принесеним у жертву за гріхи всього світу. Невинний за винних. Невинний настільки і відданий Богові та Божому народові настільки, що навіть язичницький правитель вмиває руки і наказує прибити на Його хресті табличку «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Більшість юдеїв цього, на жаль так і не зрозуміли і не розуміють, чекаючи на вигаданого царя, який принесе їм ті скарби, якими вони захоплюються – мирські скарби.

            Але Цар Ісус, Якого вітає Єрусалим, що потім зрадить і видасть Його на хрест, не залишився у гробі, а воскрес. І вознісся на небеса. І, перебуваючи по правиці Отця, дарує всім Своїм підданим, тобто всім віруючим в Нього, неймовірні скарби. Ці скарби – скарби небесні і той, хто їх має, той має вічне життя.

            Ці скарби – прощення гріхів, виправдання, праведність Христова. Аби ми могли ці скарби збирати, наш Цар зодягнув нас у Себе – Він зробив це у водах Хрищення.  Там ми одягнулися у Христа, Який на хресті Своєю святою і дорогоцінною кров’ю обмив нас від усякого гріха, усякої неправедності і нечистості, аби ті, що христяться у Нього і вірують в Нього, були праведними, а отже чистими і досконалими в очах Божих.

            Ми поєдналися з цим чудесним Царем у нашому Хрищенні. Ми залишаємося поєднані з Ним через нашу віру, яка слабне без Євангелія і яка від Євангелія зміцнюється. Ми поєднуємося із цим Царем, коли підходимо до Його Столу щонеділі і щоразу, коли Він запрошує нас кажучи: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ламається. Пийте з цієї чаші, це – кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох проливається на прощення ваших гріхів».

Відвертаючи увагу від скарбів світу і привертаючи нашу увагу до скарбів небесних Він каже: «Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:53-56).

Кожен, хто вірує в Христа; кожен, хто причащається Ним у вірі; кожен хто уповає на Христа, житиме в Його Царстві повіки віків. Тож вітаймо сьогодні, любі брати і сестри, Христа Царя разом із усіма віруючими, співаючи нині і завжди: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!»  Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Филип. 4:23).

суботу, 8 квітня 2017 р.

Як проповідувати про Страсті Христові


     Проте понад усе, ми мусимо пильно зауважити головну річ у проповідуванні про Страсті Христові – ми, звичайно, не повинні нехтувати цим або його пропускати!– а саме: основу та кінцеве значення Христового страждання. Це – вкрай важливо, якщо ми хочемо зберегти чітке і правильне розуміння відмінності між стражданням нашого Господа Ісуса Христа та стражданнями віруючих. Бо там, де диявол не нападає на цю оповідь або не приводить людей до цілковитого забуття про неї, там він відбирає плід і благословення Страстей Христових настільки, що хоча люди чують оповідь і знають її, вони не отримують з цієї оповіді жодної втіхи.


Мартін Лютер, З першої проповіді на Святий Тиждень, Події у Гетсиманії,

пʼятницю, 7 квітня 2017 р.

Благовіщення

    
Сьогодні ми святкуємо Благовіщення Св. Діві Марії - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38). 

Молитва на свято Благовіщення:

Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

четвер, 6 квітня 2017 р.

День Св. Лукаса Кранаха і Альбрехта Дюрера, художників

    Сьогодні ми дякуємо Господу за двох митців: Лукаса Кранаха (1472-1553 р. р.) і Альбрехта Дюрера (1471-1528 р. р.). Лукас Кранах був близьким другом Мартіна Лютера і визначним художником-портретистом. Він також прославився вівтарними полотнами та різьбою по дереву. Альбрехт Дюрер, мешканець Нюрнберга, який був найбільш ученим із художників епохи Відродження, палко підтримував Мартіна Лютера. Він так само прославився картинами та різьбою по дереву. Ці двоє митців у своїх творах відображали славу, велич, благодать і милосердя нашого Триєдиного Бога. Ілюстрацією сьогодні служить гравюра Альбрехта Дюрера "Руки в молитві".
     
Молитва на День Св. Лукаса Кранаха і Альбрехта Дюрера, художників:

    Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра і всіх талантів. Ти дав чудесні таланти Твоїм усиновленим дітям, Лукасові та Альбрехтові, і таланти ті вони використовали на славу Твого Святого Імені та на будування Твоєї святої Церкви.  Прийми нашу подяку за талановитих дітей Твоїх і благослови нас, аби й ми всі наші дари та таланти використовували Тобі на славу і нашим ближнім на добро. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

середу, 5 квітня 2017 р.

Не Спеціаліст, а Творець, Правитель і Викупитель


     Бог – не Спеціаліст у Своїй власній «царині», який покладається на інших спеціалістів у їхніх царинах. Віра сповідує Христа не як авторитет над затишним куточком, який називається «релігія», а як Творця та Правителя всесвіту. Світ наповнений всякими експертами, професорами та авторитетами (пор. 1 Коринтян 8:5), але має лише одного-єдиного Викупителя. «Коли Я говорив вам про земне», – каже Він, «та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?» (Івана 3:12).


Курт Маркворт, "Святе Писання: Книга Христова" 

вівторок, 4 квітня 2017 р.

Страждання і діло Христове у двох площинах

  
     Як я вже був часто зазначав, страждання і діло Христове слід розглядати у двох площинах: по-перше, як благодать даровану нам, як дане нам благословення, що потребує вишколу віри з нашого боку і нашого прийняття пропонованого спасіння. По-друге, ми повинні вважати його за приклад для нашого наслідування – нам слід приносити себе на користь нашим ближнім і на славу Богові. Це приношення – вишкіл нашої любові – поширення наших діл на користь наших ближніх. Той, хто так робить – той християнин. Він стає одним із Христом і приношення його тіла – ідентичне з приношенням тіла Христового. Ось що називає Петро приношення жертв прийнятних для Бога Христом. Він описує священство і приношення такими словами: «І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа» (1 Петр. 2:5).


Мартін Лютер, З проповіді на 1-у неділю по Богоявленні

понеділок, 3 квітня 2017 р.

Молитва за хворих (2)

     Господи!  Зглянься з небес і поглянь на дітей Твоїх, навідай їх і дай полегшу слугам Твоїм, за яких ми підносимо наші благання. Поглянь на них очима Твого милосердя; дай їм утіху і непохитну впевненість у Тобі, захисти їх від небезпеки ворожої і тримай їх у нескінченному мирі та безпеці; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

неділю, 2 квітня 2017 р.

Проповідь на 5-у неділю Великого посту


        ПРИЙШОВ, ЩОБ ПОСЛУЖИТИ
                      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

         Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано». Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба.  Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Єввангеліє від Св. Марка 10:32-45).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.


Дорогі брати і сестри, вибори в Україні вважаються дуже дорогим задоволенням. І вони такими часто є не через те, що доводиться оплачувати роботу виборчих комісій. Це – звичайна плата за демократію, адже ми чуємо, як в тій або іншій європейській країні проходять вибори, перевибори чи референдуми. В нас вибори стають дуже дорогими через рекламні кампанії, а ще різноманітні технології, які навіть можуть включати підкупи не лише виборців гречкою і шпротами, але й підкупи посадовців у важливих виборчих комісіях.


Звісно, що такі речі – не лише злочини, але й гріхи. У Книзі Повторення Закону Господь навчає: «Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі» (16:19, 20). Чому ж тоді так багато людей хочуть потрапити у владу?


Кілька днів тому майже одночасно двома поважними європейськими діячами було зроблено дуже подібні за своїм змістом заяви. Посол Євросоюзу заявив, що проблема нашої країни в тому, що декілька людей в нашій країні дивляться на неї, як на банкомат. А колишній Прем’єр-Міністр Великої Британії, Джеймс Камерон на лекції українським студентам сказав, що найбільша проблема України – в корупції.

Ці заяви підтверджують те, про що давно говорить український народ – у нашій країні так сильно рвуться до влади нечесні люди через те, що отримавши цю владу, можна використовувати всю нашу країну і весь український народ винятково для власного збагачення.  Не завжди, звичайно, але, на жаль, дуже часто влада в нашій країні використовується для панування і для витискування останніх соків і сил із бідного народу.  До влади, аби визискувати і панувати ідуть не лише деякі українці. Зазвичай так завжди робили і роблять невіруючі люди з будь-якого народу на землі.

Про це згадує і наше сьогоднішнє Євангеліє. Сьогодні воно розпочинається із рішучої ходи Сина Божого до Єрусалиму. Ісус сповнений рішучості і непохитності довершити діло нашого спасіння. А учні наповнені боязню і страхом. Дорогою Господь розповідає Апостолам про те, що має по їхньому прибутті до Єрусалиму.  Христа буде зраджено і Він буде виданий у руки тих, хто давно точить на Нього зуба і хоче Його знищити. Їх ціла група і до неї належить провід єврейського народу: первосвященики і книжники.

Він їм став поперек горла. Можливо, вони ще могли б терпіти Його чуда і навіть їсти хліб і рибу, які Він створював, годуючи голодний народ, як і могли б вони запивати все це чудесним вином, яке Він міг би для них перетворювати зі звичайної води. Але вони не могли терпіти Його вчення, Його доктрини про те, що спасеться до вічного життя лише той, хто вірує в Сина Людського – в Ісуса Христа.

І це їхнє нестримне бажання убити Свого Сина Бог використає, щоб вони доклали усіх зусиль, аби Христа знайти, заарештувати, провести над Ним несправедливий суд і передати в руки окупаційної влади.  Оскільки вони не мали віри в Христа в прихід Якого вірував Авраам, то вони не були дітьми Божими, а дітьми диявола. Тож вони б і самі із радістю убили Божого Сина, але право убивати в них відібрали римляни - язичники. Таким чином у страті Сина Божого взяв участь весь світ – від юдеїв – до язичників.

Первосвященики вестимуть перед у тому, аби насміхатися, глузувати та всіма іншими способами знущатися із Сина Божого, Який помре за їхні гріхи і за гріхи цілого світу – за наші гріхи на Голгофському хресті. Ісус здолав смерть, вийшовши переможцем із гробу на третій день по Своїй жертовній смерті за кожного з нас на хресті.

Про ці славні події битви за нас, служіння нам до останньої краплини крові і до останнього подиху Він говорить дорогою до Єрусалиму Своїм учням. Але які висновки з цієї чудесної проповіді роблять Апостоли, на яких ще не зійшов Святий Дух?  Головне у житті Христа і головне для них – Його жертву за гріхи світу і за гріхи Апостолів, і за наші гріхи – вони намагають пропустити, як щось жахливе і неприємне.

Так буває ми можемо пропустити якісь неприємні або неприйнятні сцени з художнього фільму. Або так буває, коли ми хочемо забутися якісь болючі і неприємні спогади з нашого власного життя. Нам швидше хочеться приємного. І наші двоє Апостолів, двоє братів: Іван та Яків теж хочуть відійти від пророцтв Спасителя, які їх лякають і перейти одразу у світле майбутнє на яке чекали ізраїльтяни.

Це світле майбутнє – процвітання і панування над іншими людьми. Вони вірили в Христа і сподівалися, що Він ось-ось стане Царем над цілим світом, а Йому, звісно, потрібні будуть помічники. І ті, що будуть до Нього найбличже – перший і другий зами, вочевидь будуть першим і другим після Христа Царя і матимуть після Нього найбільше влади.

Іван і Яків поводяться наче наші політики, які у час виборчої кампанії, наперед домовляються про поділ посад – яка кому «хлібна» посада дістанеться у разі перемоги того, кого вони просувають і того, кому вони допомагають, на виборах. Вони – діти свого народу і свого часу. Вони хочуть влади, впливу і панування під чудесним і справедливим Царем.

Якби це були фарисеї, вони почули б від Христа зовсім інші слова.  Вони почули б осуд, бо вони не вірили в Христа.  Вони вірили у спасіння власним походженням і власними ділами. І відкидали благодать.  Але Іван і Яків – не такі. Вони вірують в Христа. Вони – діти Божі. Але вони все ще багато в чому помиляються. І через це Ісус їм докоряє.

Коли Він каже їм про Свою чашу і про Своє хрищення, яке чекає на Нього в Єрусалимі і про те, що вони не можуть через це переходити, то вони запевнюють його, що все можуть. Їм би лише отримати омріяні посади в Царстві Христовому.   Вони на все готові, аби сидіти в Царстві Божому. Вони як ми – їм хочеться царювати і панувати.

І вони не бачать і не розуміють, що то є чаша Христова і Його хрищення – Його невимовні страждання і смерть на хресті. Іван і Яків справді не розуміли, що означає та чаша. Ісус же розумів добре через це й молився тричі у Гетсиманії до Отця Небесного: «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...» (Лк. 22:42).

Таку чашу Він мав випити і таке хрищення на хресті Він мав перейти, аби Іван і Яків, і всі хто вірує в Нього, були прощені і виправдані, і мали вічне в Його святому Царстві. Втім Яків спробує від чаші Христових страждань, коли умре мученицькою смертю, ставши першим Апостолом-мучеником. Іван зазнає теж побоїв, і переслідувань і вигнання, хоча й помре у глибокій старості.  Проте не їхня чаша страждань здобула для них Царство Боже, а Христова чаша і Христове хрищення у Його святій крові на хресті Голгофи.

Тепер Ісус пояснює природу цього Царства, але вже не лише Іванові та Якову, але й усім учням.  Він розкриває їм очі на мирське розуміння влади. А це – панування над ближніми. Це – утиски ближніх, визиски заради власного благополуччя. Але Царство Боже має інші принципи. Воно завжди їх мало. І воно завжди їх матиме.

І ці принципи – не в пануванні. Це у світі царі, князі та й чимало новітніх президентів надають перевагу тому, щоб сидіти. Але Царство Боже має інший принцип – служити! Це у спотвореному гріхом світі більшим вважається той, хто має більший палац (навіть на зруйнованих історичних памятках), дорожчу машину та купу годинників. Але це – велич і гордість покійників у очах Божих навіть якщо на свята вони беруть участь у хресній ході довкола церкви. Лише в кращому разі – вони люди, які десь, колись, щось чули про Христа.

Але в Царстві Божому, каже Господь – більшим є той, хто більше служить своїм ближнім. Той – більший, хто має охочий послух, а не лицемір, якого до церкви треба гнати залізним прутом і не той, від кого добитися якоїсь маленької помочі все-одно, що самотужки зробити лижний похід на Північний полюс. Ті, що люблять сидіти, а не служити  в Царстві Божому – дуже маленькі і віддалені від Христа.

Але ті, що служать охоче і готові служити своїм братам і сестрам – ті великі в Царстві Божому. Бо великі – як і їхній найбільший – Цар Христос, Який «прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Всі віруючі Апостоли стали свідками цього служіння. Всі вони раділи Христовим воскресінням. Всі вони були свідками невпинного Христового служіння Своїй Церкві і після Христового вознесіння.  Всі ми є свідками цієї Христової опіки і нині, коли чуємо Його Євангеліє, коли отримуємо Його запевнення про прощення усіх наших провин і коли Він запрошує нас причащатися Його істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Він служить нам далі і буде служити завжди, бо така – Його природа – люблячого Бога Спасителя і така природа Його Царства і тих, хто в Ньому. В Ім’я Христове. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).