неділю, 25 квітня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 4-У НЕДІЛЮ ВЕЛИКОДНЯ


                           ДОБРИЙ ПАСТИР ОТАРИ
              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця (Івана 10:11-18).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!
                 
                              Дорогі брати і сестри, 1386 року австрійські війська намагалися підкорити Швейцарію.  І здавалося, що біля Земпаху на швейцарців чекала неминуча поразка. На відміну від австрійців, у них не було такого вимуштруваного війська та довжелезних списів, пробитися крізь які із сокирами та косами було неможливо. Але в швейцарців виявилася неочікувана перевага – чоловік на ім
я Арнольд фон Вінкельрід.  Звернувшись до своїх співвітчизників, аби вони попіклувалися про його дружину та дітей, він кинувся із простертими руками на австрійців і, захопивши якомога більшу кількість списів і руками, і тілом, придавив їх своєю вагою донизу.  Швейцарські воїни миттю кинулися у прорив утворений своїм відважним земляком і здобули вирішальну для Швейцарії перемогу.

Коли ми подивимося на швейцарську армію під Земпахом, то зауважимо наскільки в духовних справах ми нагадували воїнів, що не мають надії на перемогу.  Щоправда є дві великі відмінності.  Свою битву швейцарці вели проти таких само людей.  Фізичний їхній стан був відносно однаковий.  А ми в духовній війні вкрай ослаблені хворобою. І назва цієї хвороби – гріх.  Ця хвороба – спадкова і нею, з часу гріхопадіння Адама, вражене все людство.  Є хвороби тіла, які називаються невиліковними.  Так само й гріх, але хоча ця хвороба вкорінена в нашій плоті, вона – духовна і призводить не лише до загибелі тіла, але й до вічних мук у вогні пекла.  «Заплата за гріх – смерть» - каже Писання.  Згрішив хоча би раз і вже приречений до вічної смерті.  Це – жахливо.

Більше того в духовній війні бере участь підступний ворог і маса його жахливих агентів. Цей ворог – дуже сильний і підступний.  Писання часто називає його «лукавим» і чітко заявляє: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого».  Дияволу багато не треба.  Його цікавить підштовхнути, підвести, підбурити людину до гріха. А «заплата за гріх смерть».

Диявол також може пожерти нас, переконавши нас стати друзями зі світом, аби на відміну від вислову Григорія Сковороди, світ нас таки «спіймав».  Чому диявол настільки зацікавлений, аби ми стали мирськими?  Апостол Яків (4:4) пояснює: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається».  А якщо ти – Божий ворог, то й не маєш вічного життя.  А що маєш натомість? Зовнішню темряву і «буде там плач і скрегіт зубів!...» (Мт. 8:12)
Згадайте лишень, дорогі брати і сестри, чи не доводилося вам відчувати і гріх, і дію гріха, і спокуси диявола.  Чи не потрапляли ви у розставлені світом і дияволом пастки, і чи не грішили ви вільно і невільно.  І про нас було написано, що «Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!...» (Пс. 13:2, 3)  Як і швейцарські воїни біля Земпаха ми можемо почуватися цілком безсилими і приреченими на поразку.

Але як добре, що в нас є Господь, Який промовляє: «Я є Пастир Добрий».  Ці слова «Я є» чув Мойсей, коли спитався в Бога: «Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: Бог ваших батьків послав мене до вас, то вони запитають мене: «Яке Ім'я Його?» Що я скажу їм?»  І сказав Бог Мойсеєві: «Я є Той, що є» (2 М. 3:13, 14).  Сьогодні Той Самий Бог, Який звертався з палаючого куща до Мойсея звертається до нас із Євангелія зі словами: «Я є. Я є Пастир Добрий».  

Люди – вівці, Бог – Пастир. Це про Спасителя у Псалмі 22 сповідує Давид, кажучи: «Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!»

Такого Пастиря більше немає. Він не просто піклується про Своїх овечок.  І Він не просто відганяє від них ворога, хижака.  Ісус Христос каже: «Я Є і Я кладу життя власне за вівці. Вівці Мені настільки дорогі, що Я віддаю за них Своє життя.  Вівці Я настільки люблю, що для того, щоб не померли вони, помираю Я».

Перед нами – вівцями-людьми стоїть потужна зграя вовків, гріха, диявола та смерті.  Ми, наче швейцарська армія самі нічого вчинити не можемо.  Але, як Арнольд фон Вінкельрід, який забрав на своє тіло якомога більше списів, так наш Добрий Пастир Ісус Христос, на Голгофський хрест, на Себе забрав усі до одного наші гріхи.  Він усіх їх змив Своєю святою і дорогоцінною кров’ю, якою викупив кожного з нас від влади гріха, диявола та смерті.  Викупив Він вас усіх один раз і назавжди.

Швейцарське військо отримало перемогу завдяки пролому крізь ворожі лави, який утворив своїм тілом мужній швейцарець.  А тут ціле людство отримало прощення гріхів через Доброго Пастиря, Ісуса Христа, Сина Божого, нашого Спасителя. Христос – не наймит, як первосвященик Кайяфа, який оголосив Синедріонові про необхідність віддати Сина Божого на смерть: «Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» (Ів. 11:49, 50).  Він готовий пожертвувати однією вівцею, двома, десятком, масою душ, аби лише вберегти своє заможне існування».

Ісус – не такий.  Ісус віддає Себе за Кайяфу, за мене і за всіх нас. Бо Він – Пастир Добрий.  Пастир Добрий, Який настільки вас любить, що пішов на хресні муки, аби ваші гріхи були прощені повністю.

 Наймитів, звісно, вистачає і сьогодні.  Господь каже про вовчі загрози, які ми маємо: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки» (Мт. 7:15).  А що робить наймит, коли до отари приходить вовк – те саме, що й байдужий богослов, коли зявляється фальшивий учитель і фальшиве вчення. Він іде собі геть. Йому байдуже.  Європою поширюється іслам – ну що ж, наймити в церковних ризах оголосять, що і мусульмани, і християни поклоняються одному й тому самому правдивому Богові.  Хто заявляє про ксенофобію і антисемітизм – не проблема: наймити назвуть юдеїв старшими братами християн і заявлять, що всі головні релігії світу дають спасіння перед правдивим Богом. Головне, аби вівці трудилися до сьомого поту над вказаними їм ділами, а самих наймитів не чіпав вовк. А що зробить він з отарою, то хіба ж ця отара наймитова? Що наймитові до того, коли вовк почне  рвати отару фальшивими вченнями?  Що наймитові до того, коли доктрина про виправдання самою вірою в Христа руйнується, а з нею і вічне життя овець – аби вовк лишень наймита не зачіпав!

Але Господь не такий. Він – Пастир Добрий.  Він поклав за нас, за своїх овечок Своє святе життя.  Він знає кожного з вас на ім’я. Врешті-решт, це ж Він називав вас на ім’я у Хрищенні, і це в Нього ви одягнені, закутані –«Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3:27).  Христос знає вас і ви знаєте Христа, бо ж це до Його Столу ви приходите щонеділі, аби причаститися Його правдивим тілом і кров’ю на прощення ваших гріхів і на спільність із Отцем, про Якого Христос наш Господь каже: «Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя за вівці кладу». Отець знає кожну Христову овечку, кожного з вас, дорогі брати і сестри, бо це за вас помер Його Єдинородний Син.

Часом можна в Києві і певно що в інших містах почути, що мовляв християни поклоняються чужому, єврейському Богові, бо ніби-то Ісус прийшов лише для євреїв. Але це не так.  Господь каже: «Також Я маю інших овець не з цієї кошари. Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!»  

Через Євангеліє ви почули голос Доброго Пастиря, Який поклав за вас Своє власне життя.  Він виконав місію Свого Отця, аби принести жертву за гріхи всього світу, аби весь спасти від вічної смерті.  І цей Добрий Пастир каже нам: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову».

Пастир – Добрий і Він віддає Своє життя за всіх нас добровільно, бо Він вас усіх любить.  Але Він також це життя прийняв на третій день по Своїй смерті на хресті. Тому ми чуємо далі Його життєдайний голос, тому ми далі споживаємо Христове життєдайне тіло і п’ємо Його цілющу кров, бо Він – воскрес і живе, і царює з Отцем, і Святим Духом. 

Отара Христова перебуває в безпеці, допоки вона з Христом.  А впевнитися у цьому можна лише одним способом – чути Його голос.  Якщо голосу Доброго Пастиря немає, тобто немає чистого Євангелія, то й немає Самого Пастиря. У такому випадку слід добре прислухатися і ви почуєте завивання голодних вовків і шурхіт ніг наймитів, які кивають пятами.

А де чути виразно Євангеліє – там чути виразно голос Ісуса Христа, бо це Він промовляє, що ваші гріхи прощені заради Нього, що ви в Христове Ім’я зодягнулися у Його праведність і стали Божими дітьми. І ще будьте певні в тому, що там де ви чуєте голос Доброго Пастиря, де ви чуєте щиру євангельську проповідь і доторкуєтеся до Христа у Святому Причасті, там і Він чує ваші голоси, коли вони зливаються разом у подяці Богові за Пастиря Доброго, де вони славлять Христа і Отця, і Святого Духа, єдиного Бога у Святій Трійці, де вони моляться до Бога, висловлюючи різноманітні прохання у літургії і просто мовчки благаючи: «Господи, помилуй», «Господи, допоможи!»

І так само ті, що чують голос Доброго Пастиря зараз, ті що слухають Його Євангеліє і вірують в Нього, почувши Його добре-знайомий голос Останнього Дня, воскреснуть із мертвих до вічного життя у Божому Царстві.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! 

суботу, 24 квітня 2010 р.

ЗАВТРА

Завтра, як на те буде Божа ласка та воля, під час вивчення Катехізису ми будемо розглядати тему "Євангеліє і природа Божа". Що відбувалося в Єрусалимі і на Святій Землі за 458 років до народження Христа Спасителя?  Про це ми дізнаємося під час Біблійного уроку, а служба Божа будуватиметься довкола слів Євангелія від Св. Івана, розділ 10, вірші 11-18.

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри (Катехізис)

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятницю, 23 квітня 2010 р.

БУКВА І ДУХ - ЗАКОН І ЄВАНГЕЛІЄ


Жодна інша доктрина Євангельської Лютеранської Церкви не є настільки образливою для реформатів, аніж та, що благодать Божа, прощення гріхів, праведність перед лицем Божим не здобуваються жодним іншим чином, окрім як покладанням упевненості віруючого на написане Слово, на Хрищення, на Господню Вечерю і на відпущення гріхів. Реформати, особливо їхні богослови, проголошують, що такий спосіб досягання небес є надто механічним, і почувши лютеранське вчення, вони засуджують його як поклоніння мертвій букві, цитуючи твердження Апостола Павла: «Буква вбиває, а дух оживляє» (2 Кор. 3:6). І знову вони кажуть: «Яку користь приносить Хрищення земною водою? Правдиве Хрищення - це Хрищення Духом і вогнем». І знову: «Яка користь від їдження та пиття природних тіла та крові Христових? Правдивою їжею і напоєм, якими втамовуються голод і спрага душі, є Правда, яка сходить із небес». У кінці вони кажуть: «Як може мені допомогти смертний, грішний чоловік, який не може зазирнути в моє серце, кажучи: «Твої гріхи тобі прощено»? Ні, мої гріхи не прощено жодним іншим чином, окрім того випадку, коли Сам Бог промовляє ці слова в моє серце і дає мені, аби я відчув їхню силу». Це - реформатська точка зору.
Але чи погоджується ця точка зору з Писанням? Зовсім ні! Термін «буква» в Писанні не означає щось мертве. Звязок у 2 Кор. 3:6 показує, по-перше, що Апостол посилається не на Слово Боже як таке, а на Закон. Ось що вбиває. З іншого боку, «дух» позначає Євангеліє. Ось що оживлює. Крім того, зауважте, що коли Апостол говорить: «Буква вбиває», - він не може мати на увазі того, що буква сама по собі є мертвою, бо щось мертве вбивати не може. 

Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція шістнадцята».

четвер, 22 квітня 2010 р.

ЦЕРКВА - КОЛЕКТИВНЕ ТІЛО ХРИСТИЯН І МІСТИЧНЕ ТІЛО ХРИСТОВЕ

Церква є і (колективним) тілом християн, і (містичним) Тілом Христовим (Рим. 12:4-5, 1Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 4:4 і далі; 5:20, Кол. 2:19).  Хоча християни значною мірою переважають кількісно над Христом, Він цілковито їх "переважає".  І залежність не є взаємною, а цілковито однобічною. Життя тече від Голови до Частин Тіла (Кол. 2:19) і від Виноградини до галузок: "Бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Ів. 15:5).  Якщо для Церкви щось є вирішальним і конститутивним, то це Христос і справжній зв'язок із Ним. У цьому смислі "еклезіологія є просто христологією і навпаки".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середу, 14 квітня 2010 р.

ПРИЧАСТЯ І СПІЛЬНОТА

  У ранній церкві інослав'я завжди означало розрив зі спільнотою.   Громада не лише відмовлялася надавати Причастя тим, що не були навчені, вона відмовлялася причащати тих, що приходили з церков, фальшиве вчення яких розірвало спільноту з правдивою церквою.  Члени православної церкви ніколи не причащалися біля вівтаря церкви інославної.  Така дія вважалася би участю у гріхах та фальшивій доктрині інших.  Єдиними ліками від інослав'я для тієї церкви було повернення до правди...
   Рання церква ніколи не чула про вислів "позаконфесійна лояльність". Радше, Закрите Причастя наголошувало на важливості правдивої доктрини та важливості спільного сповідання тієї доктрини, як передумови причащання разом.

Клемет Пройс "Вогонь і посох: лютеранське богослов'я на практиці"

вівторок, 13 квітня 2010 р.

ВІДВІДУВАННЯ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ

Українська Лютеранська Церква, представлена дияконом Сергієм Березіним, дияконесою Емілією Зінченко і головою громади "Воскресіння" Олександром Хилюком, разом із Національним Фондом "Україна-дітям", який представляла Ірина Вікторівна Кіларьова, відвідала школу-інтернат у селі Потіївка на Житомирщині.  Представники нашої Церкви поділилися з дітьми Словом Божим та подарували дітям солодкі великодні подарунки - пасочки, які були придбані на пожертви парафіян громади Воскресіння.  А Національний Фонд "Україна-дітям" традиційно передав для дітей повний бусик гуманітарної допомоги. Більше про відвідування школи-інтернату можна прочитати тут:  Записи молитвенника: Поїздка у с. Потіївка

четвер, 8 квітня 2010 р.

СВЯТКУВАННЯ ВЕЛИКОДНЯ

Декілька фото  про те, як київська парафія Воскресіння святкувала Великдень цього року.  На жаль відсутня на спільній світлині більшість нашої молодіжної групи та недільної школи (готувалися до святкового виступу):

неділю, 4 квітня 2010 р.

ВЕЛИКОДНЯ ПРОПОВІДЬ


                 
                            В ХРИСТІ ОЖИВЕМО!
              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних.  Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,  кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній смерть знищиться, бо під ноги Його Він усе впокорив. Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все.   (1 Коринтян 15:19-28)

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, щороку тисячі людей піднімаються на гору в італійських Альпах, проходячи своєрідні «станції хреста», аби вкінці зупинитися біля розп
яття. Один турист зауважив маленьку стежину, яка вела за хрест.  Він ледь пробився крізь густі хащі, якими заросла ця ледь-помітна стежка і в її кінці здивовано наштовхнувся на маленьку святиню, яка символізувала порожній гріб.  Вона була в запущеному стані, довкола неї кругом вже росли кущі, які ніхто й не думав обрізувати.  Всі відвідувачі просто доходили до хреста і там зупинялися.  Далі просто ніхто не йшов.

Багато людей доходили до хреста і пізнавали відчай і сердечний біль. Надто мало хто йшов далі, аби зауважити порожній гріб і справжнє послання Великодня. Але буває й так, що люди навіть зауважуючи порожній гріб, кажуть: «Ну, справді цікаво.  Але Христос, насамперед, – один із найкращих учителів моральності і, якщо суспільство буде прислуховуватися до Його вчення, намагатися повторювати Його приклад, то зможе стати набагато кращим.  В цьому й полягає користь християнської віри».

Святий Дух через Апостола Павла різко перечить такому ставленню і каже: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» Який сенс тоді навіть називатися християнами?  Який сенс говорити про Христа і про християнство, якщо не вірити у воскресіння з мертвих?  Який сенс йти до церков із святковими кошиками чи без них? Врешті-решт, для чого воскрес Христос? 

Святий Дух каже нам: «Всі сумніви – геть!  Нині Христос воскрес із мертвих! І ось для чого!  Він не останній:  Він – первісток серед покійних!  Так, були воскресіння і до Христа. Були воскресіння в Старому Заповіті, згадаймо лишень пророка Іллю та сина вдовиці. З Новозаповітних воскресінь ми згадуємо про те, як Господь Ісус Христос воскресив дочку Яіра, про сина вдови з Наїну. Ми пам’ятаємо, як Спаситель воскресив і викликав із гробу Лазаря, тіло якого вже почало розкладатися. 

Але Христове воскресіння – унікальне.  Воно унікальне не тільки в тому, що відбулося на третій день після Його смерті на хресті.  Воно унікальне не тільки в тому, що Його тіло було понівечено бичуванням, терновим вінцем, пробиттям рук і ніг і боком, який проколов римський спис.  Христос воскрес, аби більше ніколи знову не переходити  через смерть. Христос воскрес, щоби жити вічно.  Але й це не все. Апостол стверджує: «Христос – первісток серед покійних!»

Христос – перший серед усіх, хто помер, починаючи від Адама.   Вічний Бог Син – також правдива Людина.   Для того Він набув нашу природу, щоби визволити нас від смерті, яка увійшла через людину. Як смерть увійшла, так вона й мала бути забраною .  Смерть увійшла через Адама. І через цього нашого праотця, каже Апостол – «вмирають усі». Бо всі ми народжені вже вражені смертоносним вірусом гріха.  Всі люди ведуть свій родовід від Адама, а отже у всіх цей вірус гріха діє. 

Для того й прийшов Другий Адам, Христос, правдивий святий Бог, Який народився від Діви Марії безгрішною людиною, Який будучи невинним, помер на хресті за наші гріхи, так що ми – прощені.  Свідченням цього є воскресіння Христа.  І воно – для нас!

Апостол каже: «Як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть».  Всі люди помирають. Але Христове воскресіння гарантує воскресіння усіх людей без винятку. Воскреснуть і віруючі, і невіруючі.  Господь каже, що невіруючі підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя (Мт. 25:46).

Проте сьогодні Господь Святий Дух звертається більше не до невіруючих, а до вас, що віруєте в Імя Христа, заради Якого ви маєте вічне життя. Апостол Павло каже, що воскресне «кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу».  Христос воскрес, вознісся і сидить праворуч Отця Небесного.  Він бере активну участь у житті Церкви. Він промовляє до віруючих через Своє Слово.  Він прощає ваші гріхи та провини. Він підтримує вашу віру та живить Вас Своїми правдивими тілом і кровю.  Він потішає вас у біді, а в кінці життя, забере до Себе.

Але не цим закінчиться історія світу.  Апостол каже, що наближається час Христового приходу.  Існує нехристиянське повіря про «благодатний вогонь», що поки він загорається, то «слава Богові» світ має можливість ще один рік пожити.  Це – фальшиве заспокійливе для невіруючого світу.  По-перше, ніхто не знає, коли Господь повернеться.  Він каже: «Стережіться, щоб вас хто не звів!.. Про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець….  Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш…. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Мт. 24:4, 36, 42, 44).

Будьмо готові до Христового приходу і молімося, аби Його прихід стався швидше. Тільки невіруючі зацікавлені в тому, щоби Христос довше не повертався, адже це їм дає можливість поки що радіти своїми беззаконнями. Але молитва Церква завжди була: «Прийди, Господи Ісусе!» Чому ж Церква так ревно проказувала цю молитву?

Одну з відповідей ми знаходимо у нашому сьогоднішньому Біблійному тексті: «Оживуть ті, що Христові під час Його приходу!»  Дорогі брати і сестри, та картину, яку ми будемо бачити, якщо Христос повернеться сьогодні, або принаймні, до нашої смерті буде чудесна.  Ви памятаєте про мандрівників у італійських Альпах, більшість з яких зупинялися перед хрестом?  І лише дехто доходив до порожнього гробу. А тут будуть кругом порожні гроби.  Всі наші кладовища, цвинтарі, меморіали раптом наповняться живими людьми!


Апостол каже, що до вічного життя у Божому Царстві воскреснуть Христові.  Сьогодні багато-хто каже, що всі релігії ведуть до Бога.  Не вірте їм. Це – обман.  До Бога веде лише Христос.  Воскреснуть до вічного життя тільки ті, хто Христові – каже Господь Святий Дух.

Воскреснуть лише ті, хто належить Ісусові Христові. А як же ми належимо Йому? Через віру.  Господь каже, хто Йому належить і кого саме Він воскресить: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:1-3).  Тому до вічного життя Господь воскресить лише віруючих, вас та всіх, що покладаються у своєму спасінні винятково на Ісуса Христа, Сина Божого.

І як буде чудово знову зустрітися з нашими віруючими родичами, які померли в Христі, як буде знову радісно з ними обнятися і тішитися їхнім товариством і знати, що воно вже ніколи не зупиниться.  Вони і ми будемо жити вічно, бо Христос воскрес для нас і Він – первісток серед покійних.  А ми будемо воскрешені, як і Він до вічного життя у Божому Царстві. 

А що ж буде потім. Апостол пояснює: «А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу». Наймогутніші держави світу, найпотужніші системи влади, найбільш потужні армії та організації будуть зруйновані. В одну мить перестануть існувати країни світу з усіма урядами та всім тим, що сьогодні називається держава. Потреби в них не буде. 

Уряд, звісно – Божий слуга, але лише для цього грішного світу, аби стримувати зло, караючи злочинців і хвалячи доброчинців.  Але яка буде потреба в уряді у час приходу Христа, коли всі ті, що помирали з вірою у Христа, воскреснуть святими та досконалими. Навіщо потрібна держава, коли ті віруючі, що побачать прихід Христа ще до своєї смерті також переміняться на святих і безгрішних людей?

Апостол Іван так пише про наслідки приходу воскреслого Христа та воскресіння мертвих: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними»… І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (Об. 21:1-3, 27).

І, найголовніше, коли ми воскреснемо, то нам вже не буде загрожувати більше смерть.  Бо Христос на Голгофському хресті подолав гріх і Своє смертю подолав нашу смерть так, що сьогодні ми можемо впевнено співати: «Христос воскрес із мертвих!  Смертію смерть здолав і тим, що в гробах життя дарував!»

А далі вічний Син Божий, Який рівний з Отцем упокориться Отцеві відповідно до Своєї людської природи, а з Ним і ми, Божі смиренні та люблячі діти, викуплені Христовою кров’ю до вічного життя, «щоб Бог був у всьому все».

Коли ми читаємо біографію будь-якої людини, то обовязково натрапляємо там на такі слова: народився тоді-то, помер тоді-то.  Всі біографії нагадують паломництво у італійських Альпах до хреста, тільники тут дорога від материнської утроби до могили. Але варто завжди дивитися трохи далі – до місця, де вже розташований розкритий гріб, де воскресіння усіх віруючих, що покладаються на віруючого Христа і моляться: «Прийди, Господи Ісусе. Амінь».  І ми маємо всі підстави для такої молитви. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

суботу, 3 квітня 2010 р.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!


«Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня … з тіла свого я Бога побачу» (Книга Йова 19:25, 26).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі відвідувачі блогу "Українське лютеранство"!

У ці світлі дні святкування світлого Воскресіння Христового прийміть, будь ласка, щирі вітання від українських лютеран.  Христос живе!  Він – наш Викупитель, Який Своїми святими стражданнями і смертю на хресті, викупив нас назавжди від влади гріха, диявола та смерті. Хай Ісус Христос,  наш живий Викупитель,  наповнює ваше серце і душу великодньою радістю, християнською вірою, бадьорістю та впевненістю, що Христова перемога над смертю є нашою перемогою і гарантією нашого вічного життя у Божому Царстві.

 Щиро у Христі, живому Викупителі,

В’ячеслав Горпинчук
 Єпископ Української Лютеранської Церкви

ЗРОБИЛИ СЛАВУ ЩЕ БІЛЬШОЮ

Вони запечатали Тебе в гробі і виставили варту, аби в Твоє воскресіння увірували ті, що Тебе відкидають.  Саме для Тебе вони запечатали гріб і виставили варту,  Сину Живого! Якби вони Тобою знехтували і залишили Тебе на самоті, і пішли собі геть, то ще було би місце для обману та балаканини, що учні вкрали тіло Твоє, Який усіх оживляєш!  Коли ж вони вправно запечатали Твій гріб, то зробили славу Твою ще більшою...

Єфрем Сирін, Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 2 квітня 2010 р.

КОЛИ Я НА ХРЕСТА ДИВЛЮСЬ

Коли я на хреста дивлюсь,
Що на ньому помер Спас мій,
Я не сумую й не журюсь,
Я повний віри і надій.

Бо Спас тепер зі мною є,
Мені життя Він врятував,
Поніс на хрест життя Своє,
І тим мою смерть подолав.

З Його чола і рук, і ніг
Тече й ще досі свята кров,
Що з кожного змиває гріх,
Хто в вірі до Христа прийшов.

Коли б моїм був цілий світ,
І дав його у жертву я,
Ще б тої не здобув хвали,
Що даром дав нам Бог з хреста.

(Український Лютеранський Служебник, гімн №23 "Коли я на хреста дивлюсь)

четвер, 1 квітня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР


  СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити? І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним. І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху? І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене... Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?  А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною...  Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!... Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!  І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.  І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається.  Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім! А коли відспівали вони, на гору Оливну пішли.  (Марка 14:12-26)

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!    (1 Кор. 1:3). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, з часу першого Чистого або ж Страсного Четверга із того дня, коли перші учні куштували небесну страву зі Своїм Господом минуло багато років. Якби ми могли перенестися в той час, то були би трохи здивовані побаченим. Адже стола у нашому розумінні не було.  У горниці, де зібралися учні з Господом міг стояти хіба що дуже низенький столик, довкола якого напівлежачи розташовувалися і учні, і їхній Учитель. Будучи юдеями, вони споживали Пасху, головним компонентом якої було пасхальне ягня.

Це святкування заповів Бог.  Найпершу Пасху євреї святкували не в Обіцяному Краї, а в неволі – у Єгипті. Вони були рабами, з яких знущалися і навіть намагалися знищити. Аби вивести Свій народ із Єгипту Господь Бог послав Мойсея. Фараон не хотів відпускати рабів, та й хто відпустить дармову робочу силу?  Найчастіше саме про неї дбають будівничі великих імперій.  Девять кар, які Господь насилав на Єгипет, лише затвердили серце фараона. На десяту кару Бог мав Ангела, який перейде і вбє всіх первородних у Єгипті. Первородні виживуть лише у тих сім’ях, що послухають Бога. А наказ Божий був у тому, аби віруючі люди забили безвадне ягнятко чоловічої статі і намастили його кров’ю одвірки своїх домів, а саме ягня, якому заборонялося ламати кістки, засмажили та з’їли. Та перша Пасха мала справлятися не напівлежачи, а стоячи – на ногах, бо вони ось-ось мали вирушити в дорогу до обіцяної Богом волі.

Ті євреї, які намастили одвірки свого дому кровю пасхального ягняти та спожили ягня, не пережили жахливої смерті первістків. І, коли весь Єгипет перебував у скорботі, оплакуючи смерть своїх первістків, весь Ізраїль швидко виходив із Єгипту, із дому рабства, з краю неволі, до Обіцяного Краю, що тече молоком і медом…
  
Старозаповітну Пасху споживали ті, що вірили Богові та мали врятуватися. Але не все так було того святого вечора, у Великий Четвер. Писання свідчить: «Як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене...»  Ці слова шокували усіх присутніх учнів. Всі вони – грішні люди.  Петро не так давно хотів переконати Учителя не йти на хресну смерть. Він переконував Ісуса: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» Петро, певно й зараз за столом памятає відповідь Господа: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!»

Коли самарянське село відмовилося прийняти Господа з учнями на ночівлю, то обурені учні внесли, як їм здавалося логічну пропозицію: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив». Відповідь Господа не змусила себе довго чекати: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!» І пішли вони в інше село» читаємо в Біблії завершення тієї історії (Лк. 9:54-56).

Вони були здатні на гріх не меншою мірою, ніж кожен із нас.  Тому «вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?»  «Чи не я?» - запитуємося ми сьогодні в себе. І просимо сили в Господа, щоби Він зміцнив нашу віру.

Відповідь Господа, певно ще більше вразила Його дорогих учнів: «Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною...» Хто ж це такий? Всі вони разом із Христом вечеряли.  Всі вони вмочали хліб у тарілку разом із вічним Сином Божим, Який стався правдивою людиною і ось тепер мав з ними пасхальну трапезу.  А Господь далі продовжує вкрай напружену промову: «Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!...»

Які суворі слова!  У Юди, який вже радів зрадою Бога Сина за тридцять срібняків – ще є нагода розкаятися. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4).  Бог хоче, щоб спасся Юда Іскаріотський, Петро, ви і я. Але Юді не до спасіння і не до життя вічного. Його душа, як душа нерозумного багатого, що зосереджена на земному багатстві і радіє: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Господь завершує оповідання про багатого такими словами: «Бог же до нього [багатого] прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?... Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога» (Лк. 12:19-21). 

Невіруючий і злодійкуватий Юда святкує Пасху з віруючими учнями, але душа його і тіло, і думки всі його не в обіцяному краї – Царстві Небесному, а в духовному Єгипті – цьому світі з усім його багатством, славою та іншими принадами. І, відкинувши Святого Духа, із куском вмоченим у тарілку, він отримав сатану, який буде його пильно вести дорогою зради аж до дерева, на якому Юда незабаром повіситься.   Горе тій людині, що зраджує Бога, що відкидає Його Євангеліє!

Але ось в горниці залишається дванадцятеро людей, один з яких – Господь Ісус Христос.  Залишився Творець віри – Бог Син і Його віруючий народ. Усі з них увійдуть у Обіцяний Край.  І це для них має зараз відбутися велике чудо,  у якому вони матимуть особливу трапезу і ця трапеза не з безвадного однорічного ягняти, а з Ягняти Правдивого.  Ягняти, яке остерігало вхід у кожну домівку в єгипетській неволі, у котрій перебували віруючі, котрі поспіхом їли запечене ягня, вимастивши перед тим кров’ю ягняти одвірки своїх дверей.  

Сьогоднішнє Євангеліє каже: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє!»  І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.  І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається».  Ніхто з апостолів не спитався: «Як таке може бути, що в хлібі, під виглядом хліба та з хлібом, Господи, даєш Ти Своєї тіло, а у вині, з вином і під виглядом вина Свою кров?» 

Про те, що Господь даватиме Своє тіло і Свою кров вони чули вже раніше.  Коли натовп юдеїв після того, як Ісус годував їх хлібом і рибою захотів повторення чуда, Ісус сказав, що для життя в Божому Царстві потрібна не земна їжа, а щось інше: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.  Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:53-56).

Учні приймають Його правдиве тіло і п’ють Його кров у вірі в реальну присутність Христової святої плоті у хлібі та реальної присутності Христової дорогоцінної крові у вині. Юда в невірстві причастився дияволом.  Віруючі учні причащаються Христовими тілом і кров’ю , а отже одержують з Христом Його праведність, прощення гріхів і вічне життя. Аби вони і ми все це мали Христос, як правдиве Пасхальне Ягня, забрати всі наші гріхи на Голгофський хрест.  Він каже Своїм учням: «Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!»  Аби вони і ми  мали Боже Царство, Христос, як правдиве Пасхальне Ягня, забрати всі наші гріхи на Голгофський хрест. Хто їсть Ягня – той буде жити вічно, бо на третій день по смерті на Голгофі Син Божий воскрес. 

Він Цар неба і землі, і Він далі живить Церкву вас і мене Своїми правдивими тілом і кров’ю на прощення наших гріхів, на вічне життя у Божому Царстві.  Апостол Павло, описуючи літургію в церкві, де він служив, каже: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1 Кор. 10:16).   Ці слова стосуються Святої Вечері не в Єрусалимі, а в Коринті.  Але Христос – Той Самий.  Вечеря – та сама. Праведність, прощення, спасіння і вічне життя – ті самі, здобуті і подаровані нам Христом.

У нашому славетному соборі Святої Софії над вівтарем зображено перше Таїнство Святої Вечері. Там Господь стоїть і дає причастя від вівтаря  Собору під Словами Запровадження, які Він промовив до Своїх учнів: «Це є тіло Моє»,  «Це є кров Моя Нового Заповіту». Яким би не був малюнок, сутність залишається однаковою – Господь дає причастя Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері усім віруючим на прощення наших гріхів.

Сьогодні ми зібрані в Києві, у Інституті Математики.  Замість святих на стінах – портрети вчених.  Вино – український кагор, і облатки – хліб випечений в Україні. До Єрусалиму дві тисячі кілометрів, до першої Святої Вечері дві тисячі років.  Але сутність Святої Вечері залишається тією самою, бо «Слово Господнє повік пробуває!» (1 Петр. 1:25). І Сам Господь «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Свята Вечеря – така сама, бо в хлібі, з хлібом та під виглядом хліба ми приймаємо правдиве тіло Христове, у вині, з вином і під виглядом вина – правдиву Христову кров. А з ними ми приймаємо і те, що має Христос – прощення гріхів, праведність, і вічне життя у Божому Царстві. Бо Господь каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня». До цього дня все ближче й ближче.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

ТРИВАЄ СВЯТИЙ ТИЖДЕНЬ

Святий Тиждень триває.  До цього тижня в нашій Церкві 17 березня відбулася Пастирська Конференція Київської Єпархії, під час якої пастирі, що належать до цієї Єпархії заслухали доповідь нашого місіонера в місті Черкаси, о. Вадима Колесника про видиму Церкву, обговорили цю тему та життя в парафіях і в церкві в цілому.  23 березня відбулося чергове засідання Синоду нашої Церкви, а в Київській парафії Воскресіння відновилися Біблійні сніданки для чоловіків і жінок. Вчора у нас відбувалася Вечірня молитва, а сьогодні наша парафія, як на те Божа ласка й воля, святкуватиме Літургію. Оскільки сьогодні - Великий Четвер, то вона будуватиметься головним чином довкола тієї першої Таємної Вечері, де наш Господь запровадив Таїнство Святої Євхаристії.  Святий Тиждень - час особливої духовності і напруженої праці для пастирів і час обмежених нагод для виходу в інтернет.