суботу, 30 квітня 2016 р.

Свята Субота

     Спомин про Святу Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.


Молитва на Святу Суботу:
Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 29 квітня 2016 р.

Велика П'ятниця

     Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 18:30.

     Зі "Скарбниці щоденної молитви"

четвер, 28 квітня 2016 р.

Проповідь на Чистий Четвер

СПІЛЬНОТА ТІЛА ТА КРОВІ ХРИСТОВИХ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, – чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного (1 Коринтян 10:16, 17).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що єгипетська цариця, Клеопатра, настільки хотіла вшанувати одного зі своїх гостів і показати, як високо вона його цінує, що в кубкові вина, призначеному для любого гостя, розчинила дуже дорогу перлину. Коли ми запрошуємо гостів, ми також зазвичай стараємося пригостити їх чимось найкращим: і їжею, і напоями.

Зазвичай, коли готується гостина, то і господар, і господиня, ретельно продумують меню, і те, чим вони будуть своїх гостів частувати. Навряд чи ми будемо розчиняти дорогоцінні перлини в бокалах з напоями. Але всі їства і трунки будуть смачними, поживними та якісними.

Проте уявіть собі ситуацію, що ви прийшли до когось в гості. Ви дуже довго йшли – тиждень важкої, виснажливої дороги. І ця дорога не пролягала прекрасною місцевістю, а безводною пустелею, в якій неможливо було знайти чогось попоїсти.  Вас саджають за стіл. А стіл – порожній. Натомість вам пропонують порожній келих і пропонують випити символ води чи вина. Або ставлять перед вами порожню тарілку і пропонують взяти з неї символ шинки чи ковбаси. Ви не можете нічого зрозуміти, адже вас запрошували на вечерю, а ви залишаєтесь голодними і змушені задовольнятися лише поясненнями господаря та господині про те, що і наїдки, і напої перебувають в інших місцях, але вам, звісно корисно насправді під час банкету не їсти і не пити.

Ви залишаєтеся голодними. А з огляду на вашу довгу дорогу – виснаженими. Ваше становище – небезпечне, адже вам знову вирушати в подорож. Як ви її подолаєте? Чи здолаєте ви цю подорож взагалі?

Здавалося б, хто наважився б запропонувати гостям такий безглуздий банкет – таку порожню, у всіх відношеннях, гостину? Втім, є багато таких церков, які саме так подають  вечерю, яку вони називають теж Господньою Вечерею, але яка насправді не є Господньою Вечерею – не є тією Вечерею, яку Господь запровадив того найпершого Чистого Четверга і не є тією Вечерею, яку Він накриває для Своїх любих гостів – для Своїх учнів щонеділі або щоразу, коли вони збираються на цю Вечерю або щоразу, коли вони голодні і спрагнені Божої милості та благодаті.

Порожні кубки та порожні тарелі ставлять перед своїми гостями ті, що відкидають реальну присутність тіла та крові Христових у Господній Вечері. Адже не хліба з’їсти і не вина попити приходять до Церкви мандрівники Божі. Хліб і вино можна знайти і вдома, і в будь-якому ресторані. Але вони не дають того, що дає Свята Вечеря – прощення наших гріхів, вічного життя, спільноти з розп’ятим і воскреслим Христом.

Сьогодні Апостол Павло захищає Святу Вечерю і пояснює її не лише для віруючих у Коринті, але й для нас – християн у Києві. Він каже: «Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової?» Апостол ставить риторичне запитання, на яке можна дати лише ствердну відповідь.  Негативну відповідь можуть давати на це запитання ті, що не вірять ні слову Христа, ні слову Апостола – слову Святого Духа.

Чаша благословення – чаша Святої Вечері – це спільнота Христової крові. Ця чаша – чудо, яке відбувається у Церкві весь час, коли вона збирається довкола Святої Вечері. У чаші – вино. І водночас, каже Апостол – ця чаша – кров Христова. Це чудо відбувається Словом Христа, що каже: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22:20).

         Можна, звісно, запротестувати, як це роблять багато-хто і сказати, як таке може бути, що у вині раптом зявляється Христова кров. Можливо, Христос має на увазі символ Своєї крові.  Ні! Не має Син Божий на увазі якогось символу. Його слова – прості і категоричні: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». 
На хресті Голгофи не проливається якась символічна кров. З-під тернового вінка, зі збичованого тіла, із пробитих римськими цвяхами рук і ніг, струменить справжня, реальна і невинна та свята кров Божого Сина. Кров, яка проливається за вас – за всіх, хто вірить у Христове Слово і за всіх, хто довіряє Христовому Слову.

Все, що каже Христос – відбувається.  Він не пояснює, як Він це робить. Як не пояснював Син Божий, наприклад, свого першого чуда – перетворення води на вино. Він просто наказав наповнити посудини водою, а звідти вже зачерпнути вино та віднести його до весільного старости. «Як весільний же староста скуштував воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, знали ж слуги, що води наливали, то староста кличе тоді молодого та й каже йому: Кожна людина подає перше добре вино, а як понапиваються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг...» (Ів. 2:9, 10).

Господь так само наказує припинитися бурі і буря припиняється. А учні дивуються: «Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?» (Лк. 8:25). А перед запровадженням Святої Вечері Ісус наказує покійному Лазареві – Лазареві, тіло якого вже почало в гробі розкладатися: «Лазарю, вийди сюди!» І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: «Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив...» І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували» (Ів. 11:43, 45).

Сьогодні Ісус каже: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». А Його Апостол підтверджує: «Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової?» Ісус – не політик. Він не годує порожніми обіцянками. Ісус – Господь, Слово Якого повік пробуває. В книзі Чисел написано: «Бог – не чоловік, щоб неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж Він був сказав і не зробить, чи ж Він говорив та й не виконає?» (23:19).   
Ісус каже: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». І дає Своїм учням чашу Нового Заповіту у Його крові. Християни, які збираються разом на службу Божу, пють під виглядом вина ту саму кров Христову, що її пили Апостоли Христові в той найперший Чистий Четвер.

Апостолам, жилами яких тече грішна кров, Ісус дає Свою святу кров. Винним у багатьох переступах проти Бога, Син Божий дає невинну кров. Він любить їх і знає, що перед ними лежить виснажливий шлях – шлях свідчення про Христа, дорога проповіді Євангелія, терни переслідувань і навіть мучеництва – Ісус творить з ними спільноту прощення, святості, жертовної Божої любові і вічного життя.

Чаша – спільність з реальною кровю Христа – з реальним Христом, Який любить вас, любі брати і сестри, до такої міри, що заради вас проливає Свою кров, аби Його кров стала часткою вас на прощення гріхів, на праведність, на грядуще воскресіння з мертвих і блаженне, нескінченне життя в Царстві Божому.

Друге риторичне запитання, яке перед нами ставить сьогодні Христів Апостол: «Хліб, який ломимо, – чи не спільнота він тіла Христового?» Це запитання теж передбачає лише ствердну відповідь. Цей хліб, що роздається Церквою вірним Христовим – чудо. Бо це – хліб, але й водночас це – реальне тіло Христове. Як каже Господь: «Це – тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!»

Раніше Ісус був промовляв: «Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, і померли. 50 То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, – то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам». Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: «Як же Він може дати нам тіла спожити?» І сказав їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:48-57).

Ви, любі віруючі брати і сестри, що пєте із Чаші Христову кров і споживаєте тіло Христове, споживаєте Христа і Христом живете, і в Христі перебуваєте і вас Син Божий воскресить Останнього Дня. Який великий дар – Його Свята Вечеря! Яка щедра ця вечеря і яка благодатна і життєдайна! Пишуть, що Клеопатра була розчинила в кубкові для гостя дорогу перлину. Наскільки незначним є той дар у порівнянні з Христовими істинними тілом і кровю у Таїнстві Святої Вечері – Таїнстві, що дає невимовні дари – прощення і вічного життя!

Наш любий Апостол продовжує: «Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного». У святій Вечері ми маємо один хліб, хоча й він роздається облатками кожному з вас, любі брати і сестри, він – один, як одним є тіло Христове. Христос не ділиться і не ділиться Його тіло.

Ми ж причащаємося одним хлібом і одним тілом Христа. Але нас багато. Всі ми – різні. Але ми всі спільники або ж причасники одного хліба – Христа. Через Христа і у Христі ми також поєднані один з одним. В Посланні до римлян Апостол пише: «Так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени» – частини одного й того самого тіла (12:5).

У Христі і через Христа, у Його Святій Вечері ми маємо спільність не лише один з одним у нашій парафії, але й з усіма віруючими Христовими по цілому світові. І їм, як і нам, у Таїнстві Святої Вечері даються істинне тіло та кров Христа, і прощення гріхів, і вічне життя, і спільність з люблячим Богом, і один з одним. Радіймо цією спільнотою, тішмося нею і приступаймо до Святої Вечері щоразу, коли вона святкується. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Чистий Четвер

     
Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який показує наш Господь і також Його Заповіді любити так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості. Сьогодні ми святкуємо запровадження Святої Вечері на Святій Літургії о 18:30.

Молитва на Чистий Четвер:


Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 26 квітня 2016 р.

Молитва за служителів Слова

    Вcемогутній і віковічний Боже! Лише Ти твориш великі чуда - посилай на Твоїх служителів і на громади, доручені під їхню опіку, цілющого Духа Твоєї благодаті і, аби вони могли Тобі воістину догодити, виливай на них невпинну росу Твоїх благословень; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

понеділок, 25 квітня 2016 р.

Ознака мудрого уряду

Мудрий уряд повинен трудитися більше над тим, як втримати мир, аніж над тим, як виправити закони. Бо ті, що роблять останнє, а нехтують першим, нехтують колодою, але дуже захоплюються пилинкою в оці (Матвія 7:3-5). Наскільки по-іншому виглядає Божа діяльність. Хоча Він бачить, що шлюб сповнений бажанням, Він не скасовує через цю причину шлюб, ані припиняє відтворення дітей. Він радше потерпить ваду, аніж скасує Своє творіння. Таким чином мудрий юрист повинен пильнувати у спільноті понад це: як втримати мир і спокій громадян, аби зберігалися освіта та виконувалися інші політичні та домашні обовязки. А якщо зявляться якісь вади, то ними варто радше знехтувати, а не непокоїти через них громадянський мир.

        Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

неділю, 24 квітня 2016 р.

Проповідь на Вербну неділю

                                                               НАЙКРАЩЕ ДЛЯ ІСУСА
      (Нарис проповіді пастиря 
               В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира. І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обурювались між собою й казали: «Нащо таке марнотратство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати». І нарікали на неї. Ісус же сказав: «Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, – Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон... Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, – на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!»  (Євангеліє від Св. Марка 14:3-9).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного видатного вашингтонського монсеньйора і прелата запросили на банкет, влаштований на ювілей його служіння на парафії. Відомий політик мав служити на зібранні ведучим, але десь він затримувався і не прибув вчасно, то гості вирішили поки ведучий в дорозі, взятися за виголошення тостів. Все більше і більше гарних слів висловлювалося на адресу ювіляра-церковника, аж він нарешті підвівся, аби прийняти їхнє вшанування.

«Любі мої брати і сестри»,  – промовив  святий отець. «Ви знаєте, що тайна сповіді завжди залишається за сімома замками. Я не збираюся порушувати тайни сповіді. Я лише натякну на мої перші враження по прибутті до Вашингтону 25 років тому. Ви знаєте, я думав, що потрапив у жахливе місце. Перша людина, яка увійшла в сповідальню в перший день мого служіння, розповіла мені таке, від чого в мене на голові волосся стало дибом.  Стільки хабарів, крадіжок і корупції здійснила та людина! Але час минав і я зрозумів, що насправді я потрапив до дуже славної спільноти гарних людей і для мене честю було перебувати з вами упродовж усіх цих років.

Коли він ще промовляв, то нарешті прийшов і наш ведучий, славетний і відомий політик. Просто з дверей він поспішив до святого отця і з ходу промовив: «Я ніколи не забуду того першого дня, коли наш шанований отець розпочав своє служіння. І я, будучи глибоко віруючою і, як ви знаєте дуже духовною людиною, – саме я, мав честь бути першим, хто зайшов у сповідальню, аби поділитися з ним моїми духовними викликами та здобутками».

Інколи лицемірство дуже вдало і дуже довго ховається. Але настає певний час і це лицемірство обовязково виявляється. Сьогодні ми святкуємо Вербну неділю – день, коли Господь увійшов у Єрусалим. Виконується пророцтво, яке ми чуємо в Св. Пророка Захарія – до Єрусалиму прийшов Цар і Спаситель. Наш сьогоднішній євангеліст, Марко, описує цю подію: «Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях.  А ті, що йшли перед Ним і позаду, викрикували: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!» (11:8-10).

А лицемірам, які вимагали від Нього: «Учителю, заборони Своїм учням!» Ісус промовив у відповідь: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Лк. 19:39, 40). Іншим лицемірам, одягнутим у ризи та наділеним великою владою і організаторам величезного корупційного діяння – перетворення дому молитви на торговище обурюються, якою то владою чинить усе Бог Син і чи Він Сам розуміє, що відбувається, Син Божий відповідає: «Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу?» (Мт. 21:16).

Здається, що лицеміри мають одну спільну рису – вони не хочуть, аби Бог отримував те, що Йому належить – найкраще. Сьогоднішня наша євангельська оповідь переносить нас з Єрусалимських вулиць і в інше місце і на трохи часу вперед: у Віфанію, до дому Симона, який колись хворів на проказу. Тепер же він організував гостину для Ісуса.

Віфанія – це наче штаб-квартира Царя Ізраїлевого. Тут для нього навстіж відчинені двері благочестивої і побожної родини – дому Марти, Марії і їхнього брата Лазаря. Але сьогодні Він перебуває в іншому домі – в домі зціленого прокаженого. І ось, коли гості разом із Ісусом сидять за столом, до дому заходить одна жінка, яку євангеліст Марко на імя не називає. В неї в руках алябастрова пляшечка – пляшечка з прозорого каменю, яка сама по собі може бути плодом кропіткої праці та витвором мистецтва.

В пляшечці – дуже цінне народове миро. Якщо провести аналогію з нашим часом, то в руках в неї пляшечка надзвичайно дорогих парфумів. Цілком можливо, що це були найдорожчі парфуми в світі. В інтернеті можна знайти інформацію про найдорожчі парфуми сьогоднішнього світу. Вони називаються DKNY Golden Delicious і певно найбільшу вартість їм дає пляшечка, яка має і золото, і срібло, і масу дорогоцінного каміння. Вартість такої пляшечки парфумів – один мільйон доларів США.

З надзвичайно дорогою пляшечкою мира – найкращих парфумів, наша жінка підходить до Ісуса, розбиває ту пляшечку, тобто відламує горловину її і виливає все це миро, ці прекрасні парфуми Ісусові на голову. Прекрасний аромат заповнює весь простір довкола Сина Божого і заповнює цілу кімнату.  Цар, Який ось входив до Єрусалиму, отримує прекрасне помазання. Як написано в Псалмі 44: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця! Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе. Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою, і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя! Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів. Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого. Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх. Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з палат із слонової кости струни Тебе звеселили» (1-9).  Найкраще миро, найдорожче миро призначене для Ісуса і вилито на Нього.

Але аромат парфумів перебиває раптом сморід слів, сморід лицемірства, вдаваної побожності і позірного піклування про знедолених.   «А дехто обурювались між собою й казали: «Нащо таке марнотратство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати». Як часто ті, що волають про інтереси вбогих, виявляються звичайними злодіями і пройдисвітами!

Євангеліст Іван пише, що речником тих, хто нарікали був один із Христових Апостолів, який дуже вміло вдавав із себе благочестивого та побожного. Господь Святий Дух свідчить вустами Апостола Івана: «І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?» А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали» (Ів. 12:4-6).

Насправді напад всіх юд, і всіх інших лицемірів – Божий Син. Адже це Йому робляться дари. Це на голову Ісуса виливає віруюча дорогоцінні парфуми. Вона Ісусові дає все найкраще. На неї нарікають невіруючі і злодії.  Ісус не захищає Себе. Ісус захищає Марію: «Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені».

І додає: «Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, – Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон... Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, – на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!»

Хочете робити добро?  Не розраховуйте на чужі гроші – давайте власні гроші. Не маєте так багато як наша віруюча жінка – заощаджуйте, відкладайте і у вас зявиться можливість зробити добро Ісусові, підтримавши Його Наречену – Церкву. І у вас зявиться можливість допомогти тим бідним, яких ви знаєте і які справді потребують допомоги.

            Господь хвалить нашу віруючу жінку ще й за те, що вона вірує Його Слову і дуже серйозно ставиться до слів Божого Сина, що Його мають видати на розпяття.  Вона вірує, що Ісус – Агнець Божий, Який на Себе гріх світу бере.  Святий Дух, Який живе в ній, спонукає її таким чином намастити тіло Месії на похорон. Все найкраще для Ісуса. 

            Все найкраще – для Ісуса, бо Ісус віддає все найкраще нам, любі брати і сестри.  Чому Він це робить? Бо Він вас любить! Він не входить у Єрусалим, аби запанувати над світом, хоча Він – Бог всемогутній. Він входить у Єрусалим, аби менш як за тиждень у Єрусалимі бути розпятим за всі наші гріхи.

            Все найкраще для Ісуса дають віруючі люди. Сам же Ісус від нас бере, забирає найгірше, найжахливіше, найогидніше – наші гріхи і провини. Їх Він обмиває Своєю невинною і святою кровю. Ісус віддає нам найкраще.

            За кожного з вас, любі брати і сестри – грішники, як і я, Ісус віддає Самого Себе – святого і праведного. Він за вас і за мене віддає Своє святе життя. І долає Своєю смертю нашу смерть.  Даючи нам найкраще – перемогу над гріхом, над дияволом і його огидними та підступними звинуваченнями і самою смертю.

            Ісус забирає наші жахливі провини, а нам дає найкраще – Свою праведність. Він зодягає нас у неї і вас, що каєтесь у гріхах і уповаєте на Христа, Син Божий проголошує виправданими. І Він дає вам найкраще – синівство у Отця. Ісус дає вам найкраще – вічне життя. Ісус дає вам найкраще – Царство Боже, спадкоємцями якого ви стаєте самою вірою в Христа.

            Хтось може хвалитися власною великою духовністю і тим, що він перший зайшов був у сповідальницю, але в нас немає хвалитися чимось нашим, хіба що нашими гріхами. Проте у нас є Христос, наш любий Спаситель. А Він дає нам весь час усе Своє найкраще: Своє прощення, Свою праведність, Своє піклування, Свою опіку, Свої істинні тіло та кров у Святій Вечері, і Свою святу любов, яка ніколи не перестає. Ще трохи і Він повернеться у славі і ми отримаємо ще краще небо і ще кращу землю. І будемо жити радості та блаженстві з Отцем, і Сином, і Святим Духом вічно. Прийди, Господи Ісусе! Амінь!


            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

суботу, 23 квітня 2016 р.

Втрата та відновлення Божого Слова

     Потому сказав Лютер: «Ми хочемо, як на те Божа воля, старанно трудитися, аби нашим наступникам залишити істинну Церкву та школу, в якій би вони пізнавали, як правильно слід вчитися та правити: хоча я боюся, що через велику невдячність і безбожність світу, це світло довго не сяятиме – не більше 50 років. Так воно завжди було, як-от за праотців воно сяяло за Адама, Ноя, Лота, Мойсея, Ісуса Навина, Самуїла, Давида, Йосії і Єзекії, а між ними приходив Ваал, якого слід було знову й знову проганяти.
            Згадайте про те, як Слову Божому велося в час Христа – воно й пятидесяти років не протривало – вже в час Апостолів з-поміж фальшивих братів позявлялися єретики. А потім прийшов Арій. Потому Слово Боже знову відновили Амвросій, Іларій і Августин. Воно ж незабаром знову було втрачено через вандалів і лангобардів. Подібне відбувалося в Греції та інших країнах і воно завжди в мандрах, як-от нині мандрує в Данії і в Англії і, сподіваюся, в Італії, і то не без багатьох послідовників, бо Церква зростає через кров мучеників і через неї очищується, бо (Пс. 115 (116):6) смерть її святих цінується Господом і Богом кров богобійних вшановується. Коли про це забувають люди, то на небесах волає кров Авеля і її мусить Бог почути. Тож після того, як у світі постають такі великі злоба і невдячність, і безбожні норови, Євангеліє піднімається знову, а Антихрист знову повалений на землю. Таке відбувається тому, що як і до цього, допоки світло Євангелія не принесе день, люди гріхів не бачать і розпізнати їх не можуть. Але коли зійшла вже світанкова зоря, то просинається цілий світ, наче з якогось дурману і починає розглядати ті гріхи, які до цього у сні та в темряві ночі бачити не міг.

            Сподіваюся, що Останній День не забариться і настане не довше як за сто років, щоб Слово Боже знову не пропало і через нестачу служителів Слова не спала на світ величезна темрява. Бо тоді весь світ озвіріє і настане тоді надзвичайно жорстоке життя. Тоді залунає голос (Мт. 25:6): «Ось молодий, – виходьте назустріч!» Тоді Бог вже не зможе терпіти.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера

пʼятницю, 22 квітня 2016 р.

Церковні церемонії, прощення, життя і спасіння

Рушійним... є Лютерів розсудливий і цілковито церковний принцип, що «Собор повинен займатися лише справами віри» і що церемонії «повинні цілковито такими Соборами нехтуватися і залишатися вдома в парафіях і, власне кажучи, в школах, аби наставник разом із пастирем були церемоніймейстерами».[1]  Але звідки пастирі та наставники знатимуть, які церемонії пестити як здорові,[2] а які знеохочувати? Очевидно, що формування поінформованого і церковного судження має бути частиною їхнього навчання і підготовки  - пускати на самоплив цього не можна. Як і не сприятимуть цьому антиноміанська буфонада та сутяжницький легалізм, але сприятиме цьому зріла розсудливість.
Догматичний інтерес тут полягає не в тій або іншій деталі, а в тому, чи витримується в Церкві основна позиція засобів благодаті, а чи вона розтринькується на користь інших принад. Тобто, в тому, що поставлено на карту за сучасного культурного тиску – задоволення натовпу (2 Тим. 4:3) ринковою споживацькою релігією, яку дотепний оглядач обізвав «Мак-Церквою».[3] Потреба мати те, що сьогодні мається на увазі під «емпіричною церквою»,[4] є абсолютно несумісною з ученням Євангелія і Таїнств, як Богом даних і виняткових каналів прощення, життя і спасіння.
Професор Курт Маркворт, «Церква та її спільнота, служіння і управління»



[1] Про Собори і Церкву, LW 41:136-137; WA 50:619, 5-7. Див. також Заклик до всього кліру, зібраного в Ауґсбурзі (1530 р.), LW 34:9-61; WA 30:II:268-365.
[2] «Ніщо не робить такого внеску в підтримання гідності на публічному богослужінні та в зростання побожності і превелебності серед люду, як належне дотримання церемоній у церквах» (АВ, Передмова до Ст. ХХІІ-ХХVIII:6, Tappert, с. 39).
[3] Скорочення для «Middle American Christian Church – Середня американська християнська церква», – це є «місце для солідних американців – мешканців передмість, які хочуть мати якогось  маленького бога у своєму житті та місце перед бранчем – її богословя має визначатися опитувальниками, але відносно необразливими. Так писав Джек Кешілл у Wall Street Journal, якого наводить W. C. Roof у American Mainline Religion, c. 229.
[4] Один відомий оглядач описав «духовну традицію, яка зявляється», як таку, що надає перевагу «безпосередньому досвіду… перед будь-якою формою організованої релігії» (M. Ferguson, The Aquarian Conspiracy: Personal and Social Transformation in the 1980s, c. 367). Далі: «Під час «великих пробуджень» є зміщення від релігії, яка передається авторитетами, до релігії безпосереднього духовного досвіду… Доктрина свій авторитет втрачає, а місце віри займає знання… Здається, що цей «радикальний центр» духовного досвіду є пізнанням без доктрини» (с. 369, 371, 377).

четвер, 21 квітня 2016 р.

Коїмо гріхи через те, що грішники

Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя (вірш 7).

Далі він не говорить про гріх у шлюбі або про гріх батьків, наче звинувачуючи батьків у гріхові, коли каже: «в гріху зачала мене мати моя». Він не каже: «Зачинаючи мене, моя мати згрішила», ані каже він: «Я згрішив, коли був зачатий». Він тут говорить про саме несформоване насіння і проголошує, що воно – повне гріха і маси погибелі. Таким чином істинним і доречним значенням є таке: «Я – грішник не через те, що я скоїв перелюб і і не через те, що спричинив убивство Урії. Але я скоїв перелюб і вбив через те, що я народився, і то був зачатий і сформований в утробі, як грішник». Тож ми – грішники не через те, що коїмо цей або той гріх, а ми коїмо ці гріхи через те, що ми перше грішники. Тобто погане насіння і погане дерево завжди приносять поганий плід, а з поганого кореня вирости може лише погане дерево.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51:5

середу, 20 квітня 2016 р.

День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора

     Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря:

Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.

вівторок, 19 квітня 2016 р.

Молитва за дітей Церкви

     Всемогутній і віковічний Боже! Ти бажаєш, аби жодне з малих цих не загинуло і Ти послав Сина Твого Єдинородного знайти та спасти загублених, і через Нього Ти промовив: "Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких - Царство Боже!" Благаємо Тебе сердечно так благословляти і правити Духом Твоїм Святим, аби діти Церкви Твоєї зростали в благодаті та пізнанні Твого Слова: захищай і обороняй їх від усякої небезпеки та шкоди, даючи за охоронців їм ангелів святих Твоїх; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

понеділок, 18 квітня 2016 р.

Манна смакує не всім

Але ця манна, це Слово спасіння, це їство, що годує душі лише для спасіння, не догоджає всім людям, ані всім воно смакує, хоча й усі його чують. Бо дехто є терном, дехто – ґрунт камянистий, дехто – край дороги, – у них насіння плоду не приносить (Луки 8:5-7). Як манна для таких була, образно кажучи, огидною, так і Євангеліє для цих є предметом для гидування їхніми душами.

Мартін Лютер,  З лекції на Псалом 78

неділю, 17 квітня 2016 р.

Проповідь на 5-у неділю Великого посту

ПРОПОВІДУЄМО ХРИСТА                   РОЗПЯТОГО
                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божую мудрість! Бо Боже й немудре – розумніше воно від людей, а Боже немічне – сильніше воно від людей! Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, – праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1-е Коринтян 1:21-31).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, що проповідується в українських церквах? Ще декілька років тому Сандей Аделаджа, збирав величезні маси людей, які хотіли швидко розбагатіти. Розбагатів сам проповідник з Нігерії, а чимало киян поплатилися за це власними коштами та майном.

 До цього часу отримати зцілення від недуг і всяких можливих проклять закликає Володимир Мунтян, який до цього, за свідченням ТСН, уже відбував тюремні строки за крадіжки і шахрайство. До цього проповідника теж тягнуться маси людей, які хочуть мати міцне здоровя і безепечне від усяких відьом життя.

Здається, що такі церкви з’явилися з огляду на привітання в листівках з Днем народження. Саме там часто ми бажаємо один одному міцного здоровя, усіпіхів у роботі та навчанні, довголіття, а ще хтось додає ще й багатство. Саме це часто хочуть мати люди в цьому світі: здоровя, гроші і безпеку.

А коли це здоровя, гроші та безпеку пропонує Сам, на думку таких людей, Бог, то напевно гріх не скористатися такою пропозицією. Втім, аделаджі та мунтяни не самотні у висуванні цікавих пропозицій. В більш рафінований і, на перший погляд, благочестивіший спосіб, подібні пропозиції, висувають ще й інші проповідники, як і висували їх вони ще в Середньовіччі.

Доктор Лютер Великому Катехізисі про таких каже: «Коли у когось боліли зуби, той постився і славив Св. Аполлонія. Той, хто остерігався пожежі – обирав собі заступником Св. Лаврентія. Той, хто боявся чуми – давав обітницю Св. Себастіну або Роху». Я впевнений, що більшість українців якщо не просять заступництва у Св. Миколая, то принаймні мають його ікони, якщо не вдома, якщо не на лобовому склі то на панелі приладів своїх автомобілів або в якомусь іншому помітному місці.

Нічого нового тут немає. Лютер в тому ж таки Великому Катехізисі дещо далі каже: «Так, наприклад, погани покладали надію на силу і владу Юпітера, як головного бога. Інші, заклопотані багатством, щастям чи задоволенням і спокійним, безтурботним життям, возвеличували Геркулеса, Меркурія, Венеру або інших. Жінки з дітьми – Діану або Луцину і так далі. Таким чином, кожен обожнював для себе те, до чого лежало його серце, так що навіть у розумінні поган вираз: «Мати Бога» – означає: «Довіряти і вірувати».

Не знаю як часто подібні пошукувачі здоровя, багатства, безпеки та іншого добра цього світу чули або згадують слова Христа: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?» Мт. 6:24, 25).

І ще каже Господь: «Не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?  Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31, 33). Погани? Саме так – язичники шукають здоровя, багатства і подібних земних скарбів. Християни, діти Божі шукають Царства Небесного і його праведності. Усе інше їм додається. Але найперше ми шукаємо Царства Небесного і праведності його.

Через це в Християнській Церкві проповідується Христос – Христос розпятий. Через це Христа розпятого проповідує Апостол Павло. Його проповідь відкидають юдеї, бо їм потрібні ознаки, подібні до тих, які вони мали, коли втікаючи від єгипетської армії вони перейшли морським дном, як суходолом, а морська безодня зімкнулася над їхніми ворогами, знищивши наймогутнішу армію того світу.   Коли ж Апостол Павло проповідує Христа розпятого, то ось що відбувається з ним в Єрусалимі: «Коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського, бо безліч народу йшла слідкома та кричала: «Геть із ним!» (Дії 21: 35,36).

Апостольську проповідь відкидають і греки, які люблять мудрість, філософію, логіку і все, що з ними повязане. От якби логічно можна було пояснити в чому полягає особиста вигода Сина Божого в тому, що Він іде на страждання за весь світ, можливо вони б і дослухалися. Але коли Павло починає говорити про воскресіння з мертвих, то їхня реакція передбачувана. «Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом...» (Дії 17:32).

Ось чому Господь Святий Дух вкладає в уста Павла сьогоднішні слова: «Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божую мудрість».  Не всі юдеї відкинули Христа. Не всі греки від Христа відвернулися.

Апостол каже, що є покликані юдеї і греки. Так само є покликані українці, амерканці, білоруси, росіяни. І для них Христос не згіршення і не безумство. А для них Христос – Божа сила і Божа мудрість. Бо лише Христос забирає те, що є нашою найбільшою проблемою. Лише Христос може це зробити. Лише Йому це під силу – забрати на Себе наші гріхи.

Він – вічний Божий Син, що стався людиною теж навіки. І Він зробив це заради вас, любі брати і сестри. Він зробив це, бо любить вас і хоче, щоб ви мали праведність, а не гріх. Ісус хоче, щоб ви жили вічно в Божому Царстві.

Через це Він забирає усі ваші гріхи і несе їх на хрест Голгофи. Там, у невимовних муках розпяття, перебуваючи під гнівом Божим за все людство, Він проливає Свою святу і невинну кров за нас грішних і нею змиває усі наші гріхи. Яка велична Божа сила! Яка невимовна Божа любов!  За кожного з нас. Для кожного з вас, любі віруючі.

Його сила – безмежна і тільки Він зміг здолати і гріх, і смерть, і диявола так, що лунає торжество: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57). Христос розпятий – наша сила і такою вона буде до кінця нашого життя і до кінця світу. Як втішає нас інший Апостол – Іван: «Кров Ісуса Христа, Його (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (Ів. 1:7).

Ісус забирає на Себе наш гріх і зодягає усіх, хто кається і вірує в Нього, у Свою праведність, як про це чудесно співає Церква, переспівуючи слова Апостола Павла: «Ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27).

Христос розпятий – наша мудрість. З цієї мудрості глузує світ. Цю мудрість відкидають собі на біду і на біду свого народу чимало володарів зі світу. Цю мудрість любить Христова Церква і цінує її, і збирається довкола неї. Христос, наш Спаситель – наша мудрість, присутня у Євангелії.  Вона промовляє до нас зі Слова.

Христос причащає нас Собою, Своїми істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, покріплюючи нашу мудрість, додаючи нам сили іти вишньою дорогою, дорогою життя, дорогою Царства Небесного і його праведності.

Цієї сили і цієї мудрості немає там, де немає Христа розпятого в центрі проповіді. Яка мудрість може бути там, де шукають грошей і всякого добра цього грішного світу? Лише світська мудрість, а ще – бісівська!  Яка там може бути сила? Лише бісівська і мирська! Що буде із мирською та бісівською силою і мудрістю та із тими, що їх шукають і на них уповають? Про їхнє майбутнє каже Апостол Петро: «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» (1 Петр. 3:10). Щоправда і біси, і їхні люди, горітимуть в аду без кінця.

Скільки в аду буде сильних світу цього, які нині намагаються збудувати для себе рай без Христа. Які здивовані вони будуть, опинившись раптом у нестерпних муках і в повній самоті, у зовнішній темряві, де лишень плач і скрегіт зубів. «Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло».

Рай – не для хвальків. Рай – для тих, хто визнає одне – що він – грішник, який заслуговує на смерть тимчасову і вічну. І кається у своїх гріхах. І надіється лише на Христа. Бо лише Син Божий є його упованням – упованням кожного з нас, упованням кожного віруючого і кожної віруючої.

Бо ми – лише неправедні люди. Але Христос – наша праведність.  Ми лише нещасні грішники. Але Христос – наше освячення. Ми – лише продані у рабство гріха, диявола і смерті. Але Христос – наше відкуплення. Через це ми хвалимося не собою, а Христом і кажемо: «Я виправданий заради Христа!  У Христі я освячений!  Христос викупив мене від влади гріха, диявола і смерті, щоб я жив у Його Царстві і під Його владою вічно!» І так буде.  Бо скоро Христос повернеться у славі. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь. 

суботу, 16 квітня 2016 р.

В небесній домівці

    14 квітня ц. р., на 91 році життя, до небесної домівки Господь покликав нашу сестру у Христі, Людмилу Корнієнко. Християнський похорон спочилої відбувся 16 квітня на Байковому кладовищі. Хай втіхою для всіх нас будуть слова нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, Який каже: "Я - воскресення й життя. Хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре" (Євангеліє від Св. Івана 11:25, 26). "Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку" (Нікейський Символ віри). "Прийди, Господи Ісусе!" (Об'явлення Св. Івана Богослова 22:20).

четвер, 14 квітня 2016 р.

Ні нашими ділами, ні нашою чеснотою

     ... Віра не задовольняє Божий гнів ні нашими ділами, ані якоюсь нашою чеснотою, через яку людина виправдовується (Римлян 4:6). Радше, сама віра визнає і сповідує свою слабкість та недосконалість (Марка 9:24; Луки 17:5). Вона приймає Христа із Його заслугами та обіцяну Божу благодать у Христі і протиставляє їх Божому судові і, довіряючи виключно цьому, вона шукає виправдання, розпитується про нього і отримує його без жодного діла чи заслуги з нашого боку (Римлян 3:28; 4:5; 10:4, 10). Таким чином з цієї причини і через неї, віра виправдовує не тому, що вона є таким собі визначним ділом Божим і чеснотою, яку Він у нас чинить, а тому, що вона приймає Христа, Який є Ублагання і Праведність, а також покладається на Нього і довіряє Йому. Ось що означає загальне твердження, яке промовляє, що заяву про виправдання вірою слід розуміти належним чином.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середу, 13 квітня 2016 р.

Коли сатана мучить сумління Законом

… Коли сатана мучить сумління Законом – Книга Об’явлення (12:10) каже, що вдень і вночі він обвинувачує святих перед Богом, тоді варто, аби ти виступив проти сатани і сказав: «Яке тобі до цього діло? Врешті-решт, не проти тебе я згрішив, а проти мого Бога. Я – не твій грішник, тож яке ти на мене маєш право? Тож якщо я згрішив і те, в чому ти мене звинувачуєш є справді гріхом (бо сатана часто лякає розум уявними гріхами), то я згрішив проти Бога, Який милосердний і терпеливий. Я не згрішив ні проти тебе, ні проти Закону, ані проти мого сумління, ані проти якоїсь людини чи ангела, а проти Самого Бога. Але Бог – не диявол. Він не пожирач і не хижак, як ти, що лякає і погрожує смертю. Бог – милосердний до грішників, Він – досконалий і нетлінний, вірний і праведний. Проти такого Бога я згрішив. Я не згрішив проти тирана чи убивці. Тож будучи тираном і убивцею, ти не маєш наді мною права. Бог має право, а  Він – добрий і милосердний і Він прощає гріхи тих, що в них сповідуються. Він – розгніваний лише на тих і погрожує лише тим, що відмовляють визнавати свою нечистоту і заперечують те, що Він у Своїх судах – праведний».

            Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

вівторок, 12 квітня 2016 р.

День Св. Патріарха Йосипа

   
     Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відмовився скоїти перелюб з дружиною свого пана, його несправедливо звинуватили в спробі зґвалтування і кинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за моральну праведність (Буття 39) і за його готовність простити своїх братів (Буття 45 і 50).

понеділок, 11 квітня 2016 р.

Розкривай рани для лікаря

Ми бачимо, як майже весь світ нас засуджує. Дуже мало тих, що приймають проголошення Боже. Навіть в нас і в святих плоть настільки розбурхана, що вона майже вгашає духа. Але будь міцний проти цих небезпек і віруй, що ти – грішник, якого Бог хоче мати за Свого сина, якщо ти визнаєш, що ти – загублений. Цією сповіддю, якою ти заганяєш себе в глухий кут і розкриваєш рани для лікаря, ти прославляєш Бога і спричиняєш Його до Його воістину божественного діла – по лікарському зцілити твій хворий розум.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

неділю, 10 квітня 2016 р.

Проповідь на 4-у неділю Великого посту

 ВОЛЯ БОЖА І ХЛІБ ЖИТТЯ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.  Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Тоді стали юдеї ремствувати на Нього, що сказав: Я – той хліб, що з неба зійшов». І казали вони: «Хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?» А Ісус відповів і промовив до них: «Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, – і того воскрешу Я останнього дня. У Пророків написано: «І всі будуть від Бога навчені». Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. Це не значить, щоб хтось Отця бачив, – тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Євангеліє від Св. Івана 6:36-51).

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!   (2 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли хрестоносці почули голос Петра Пустельника, єпископа Амєну, який благав їх вирушити до Єрусалиму та відібрати його із рук загарбників, то, кажуть, що вони одностайно закричали: «Deus vult!» – «Цього хоче Бог!» І вони взялися за мечі і вирушили в дорогу до Гробу Господнього, віруючи, що їхню місію забажав Сам Бог.

Коли відбувався останній Майдан то в новинах якогось телеканалу, а потім і у в одному з фільмів про Майдан, я звернув увагу на фразу одного з українських єпископів, який промовляв: «Голос народу – голос Божий!»

І в першому, і в другому випадку рішення про Божу волю ухвалювали християни або просто вірили в те, що казали старші за них за віком чи за становищем у церкві їхні брати, вчителі та отці. Проте Бог ніде на сторінках Писання не наказував хрестоносцям вирушати у їхні хрестові походи, під час яких вони не цуралися грабунками та руйнуванням християн іншої конфесії.

Так само як ніде в Писанні не сказано про те, що голос народу – голос Божий. Навпаки Писання застерігає нас, аби ми дуже пильнували за тим, що є голос Божий і що є воля Божа. Ось – реальний випадок, який записаний у Новому Заповіті: «Ірод, пошукавши його (раніше увязненого Апостола Петра) й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стратити. А сам із Юдеї відбув в Кесарію, і там перебував. А Ірод розгніваний був на тирян та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської. Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив. А натовп кричав: «Голос Божий, а не людський!» І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з'їла, і він умер...» (Дії 12:19-23).
Господь – Бог ревнивий.  Він каже: «Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Іс. 42:8) і: «Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам. Почуй Мене, Якове та Ізраїлю, Мій покликаний: Це Я, Я – перший, також Я – останній!» (Іс. 48:11, 12).

Якщо ми хочемо дізнатися волю Божу, то слухаймося голос Божий. А коли хочемо почути голос Божий, то не йдімо на вулиці чи майдани, навіть у періоди найвищих національних піднесень чи падінь, а розгортаймо Писання і слухаймо, що саме нам каже Бог і пізнаваймо те, якою саме є Його воля.

Юдеї в часи Христа мали власне уявлення про волю Божу. Багато з них вірували  в те, що оскільки вони – нащадки Авраама, то мають всі передумови сподіватися на те, що Бог їх любить і візьме їх у Царство Небесне вже через їхнє фізичне походження. Фарисеї вірували, що воля Божа полягала в тому, аби вони виконували Закон та створені ними або їхніми попередниками правила. Але Господь не хвалить їх ні за одне, ні за друге. Сьогодні в Євангелії ми бачимо, як Син Божий  докоряє юдеям за їхнє невірство.

Вони думають, що вірують в Бога. Їм здається, що вони – віруючі. Вони самі себе вважають за народ Божий.  Божа ж думка – зовсім інша. Ісус каже: «Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте». Іван бачив Христа і увірував в Нього, бо Іван чекав на Месію, на Спасителя. Так само Ісуса побачив Петро і увірував. І Андрій. І Нафанаїл. І всі інші віруючі.  Вони не шукали людських думок. Вони слухали Слово Боже – отже вони чули голос Божий і вірували в Божі обітниці. Тож коли Христос прийшов, то вони увірували в Христа, бо Христос – виконання обітниці Божої про Спасителя, про благословення для всіх народів і про вічне життя.

Ці ж юдеї, до яких сьогодні звертається Христос, не вірують в Нього, навіть коли бачать. Настане час і вони кричатимуть до Понтія Пілата: «Розіпни Його!». А коли Син Божий зазнаватиме найстрашніших мук і всю повноту Божого гніву за гріхи світу – а отже і за всі наші гріхи, любі брати і сестри, то багато з них будуть глузувати із Сина Божого. А потім їхні старші підкуплять сторожу, яка втече від гробу, з якого переможцем над нашою смертю вийде воскреслий Син Божий, аби й далі відкидати обітниці Божі та утверджувати власну неправду.

Небезпечне усе, що претендує на божественне, на Боже, але не виходить зі Слова Божого. Небезпечне і для життя в цьому світі, і для спасіння, і для вічного життя. Адже Божі постанови дані нам на добро, щоб ми ще в цьому грішному світі могли вести тихе і спокійне життя, дожидаючись повернення Сина Божого у славі, нашого воскресіння і життя вічного в Його Царстві.

Але подивіться сьогодні на те, яке любляче серце має наш Спаситель. До тих, що не вірують в Нього, Він не посилає вогонь із неба, хоча міг би їх за їхнє невірство і зневагу спопелити на місці. Натомість Він каже: «Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть». Син Божий нікого не вижене, хто буде до Нього приведений Отцем.

Бути приведеним Отцем, означає бути приведеним у вірі, тобто – увірувати в Христа. Жодна людина, яке б минуле життя вона не мала, однак коли Отець привів її до Сина, Він її завжди прийме і проголосить розкаяній людині прощення усіх до одного її гріхів, і дасть їй спасіння і буде з нею радіти новим життям у Царстві Божому.

Так Отець привів до Христа кожного з нас, любі християни. Наша дорога могла бути різною, але починалася вона завжди з одного місця – з гріха, а завершиться вона теж в одному місці у святому Царстві Божому, де ми будемо радіти досконалим життям повіки віків.
Так буде, бо Христос нас ніколи не прожене. Ми можемо самі гримнути дверима і піти від Христа назад у гріх, але Сам Він нас ніколи не прожене. Навпаки, Син Божий має щодо вас особливу волю, яка не відрізняється від волі Отця. І це – точно воля Божа, бо вона звіщена нам Христом у Його святому і непомильному Слові.

Господь каже: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня». Любі брати і сестри, ви чуєте волю Божу щодо вас. Отець Небесний хоче, щоб вірою в Христа ви мали вічне життя. Останнього дня тобто у день Свого повернення Ісус воскресить вас і ви будете жити вічно з Ним у Його Царстві.

Ісус нікого не проганяє.  Ісус наче каже: «Віруй і живи.  Живи зараз і живи вічно. Знай, що Бог не хоче, щоб ти загинув. Отець хоче, щоб ти був спасенний, щоб ти взяв участь у воскресінні життя і жив з Ним повіки у Його славетному Царстві. Я ж тебе ніколи не прожену. Навпаки я буду про тебе піклуватися і будь певний, що Я тебе не втрачу».

Проте той, хто перебуває у тій відправній точці звідки всі ми прийшли, той завжди має щось на Христа і проти Христа. Юдеї, які перебувають у гріхові, ремствують – нарікають, що Ісус називає Себе Хлібом, що з неба зійшов. Для невіруючих Ісус аж до тієї миті, допоки вони не потраплять до аду, буде лише сином Марії і Йосипа – у крайньому разі якимось пророком, але не Сином Божим, не Богом, не Хлібом, що з неба зійшов.

Знову їм Ісус наказує не нарікати, не бурчати і пояснює, що вони – без Отця і без вічного життя. До Ісуса притягує Бог. Увірувати в Христа самотужки неможливо. Але хто увірував, як ви, любі брати і сестри, знайте, що вас до Христа покликав Господь Святий Дух. Сам Отець притягнув вас до Свого Сина, аби ви жили вічно.

Ісус каже сьогодні: «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, – життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, – і померли. То є хліб, Який сходить із неба, – щоб не вмер, хто Його споживає». Син Божий зійшов із неба, як ми сповідуємо сьогодні в Символі віри, співаючи, що Ісус «для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви…»

Ісус віддає Своє життя за нас. Ісус дає Своє життя нам. Без Ісуса ми жити не можемо. Ісус – наша пожива. Він – Хліб життя.  Перед тим як увійти в Обіцяний Край євреї впродовж сорока років споживали манну небесну. Якби не та манна, що сходила з неба, вони повмирали б і в Обіцяний Край не ввійшли. Бунтівне покоління, яке весь час бунтувало проти Божої волі померло в пустині. Але молоде покоління, яке теж живилося тією манною, таки увійшло в Обіцяний Край і заволоділо ним. Проте і вони повмирали.

Ісус є той Хліб, споживаючи який, ми будемо жити вічно. Це споживання відбувається вірою в Слово. Як слабнуть сили людини, що не їсть днями так само слабнуть сили нової людини, якщо вона не чує Христового Слова, проповідей Євангелія, не причащається істинними тілом і кровю Христовими у Святій Вечері.

Як добре, що Господь не лише не проганяє нас, а й кличе до Себе і хоче, аби живилися Ним. Наше Євангеліє на сьогодні завершується чудесними словами нашого Спасителя: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам». Його Слово підтверджено хрестом Голгофи, і порожнім гробом Воскреслого. Прийди, Господи Ісусе!  Ми чекаємо воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.


А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).