середу, 30 вересня 2015 р.

Найнебезпечніше з усіх випробувань

Найнебезпечнішим випробуванням з усіх є відсутність будь-яких випробувань, коли все добре і все відбувається гладенько. Саме тоді людина має тенденцію забуватися про Бога, ставати надто незалежною і використовувати власний час процвітання неправильно. Власне кажучи, в цей час вона вдесятеро більше, аніж у час біди, має потребу кликати до Імені Божого. Як написано в Псалмі 91 (:7): «Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!...»
І таким чином ми бачимо ясно як вдень, що коли є мир, коли все процвітає і йде добре, то в щоденному досвіді людей відбуваються тоді гірші гріхи та пороки, аніж тоді, коли тягарем на нас лягають війна, пошесть, хвороба та всяка невдача. Мойсей також тривожиться про свій народ, що найлегше вони можуть забутися про Божу Заповідь тоді, коли вони надто пересичені, коли всього дуже багато мають і надто довго мають легке життя, як про це він каже в Повторенні Закону 32 (:15): «І ти потовстів, погрубів, став гладкий. І покинув він Бога, що його створив, і Скелю спасіння свого злегковажив». Як написано в Суддів (3:1-11), Бог дозволяв багатьом із їхніх ворогів залишатися і не виводив їх, аби вони не мали миру і мали би дисциплінуватися Божими Заповідями. Так само Він ставиться до нас, коли приносить нам у наше життя всякі невдачі. Власне кажучи Він настільки думає про нас, що навчає і спонукає нас шанувати та кликати до Його Імені, здобувати в Ньому впевненість та віру в Нього і таким чином виконувати перші дві Заповіді.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла

вівторок, 29 вересня 2015 р.

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

     
Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 27 вересня 2015 р.

Проповідь на неділю перемоги християнства (Воздвиження Хреста Господнього)

            СЛОВО ПРО ХРЕСТА
  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
     Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то – глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа! Бо написано: «Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!» Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! (1 Коринтян 1:18-24)

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві. Хрест – визначний символ перемоги християн над гріхом, смертю і владою диявола – цю перемогу здобув для нас Христос.  

Майже двадцять років тому, перебуваючи в потязі, який рухався із Львова в Тернопіль, я досліджував Новий Заповіт грецькою мовою, готуючись до одного з практичних занять у Семінарії. Я зауважив молоду пару, яка сиділа навпроти іншої молодої пари і щось говорили про Бога. Оскільки я мав чимало роботи, то подумки помолився, аби Господь благословив усяке вірне свідчення про Нього, а в разі потреби, покликав до того, аби я теж розповідав про Христа.

Не памятаю точно, скільки хвилин проминуло, але моє заглиблення в грецький Новий Заповіт перервали слова, які я почув напрочуд виразно: «А слова «хрест» в Біблії немає! Його вигадали пізніші богослови, вставивши якесь там ніби слово «кріц».  Я попросив дозволу долучитися до розмови і мене молода пара радісно прийняла у своє товариство.

Коли я спитався що те слово означало, молоді люди відповіли, що по-грецькому, то означає «хрест». Коли я заперечив і сказав, що по-грецькому «хрест» насправді «стаурос», на мене, раніше приязні «євангелізатори» почали дивитися з підозрою, а дізнавшись, що я лютеранин та після того, коли я почав стверджувати, що тема хреста – одна з головних тем у Писанні, адже стосується нашого викупу від гріха, від влади, диявола і вічної смерті, мене взагалі попросили полишити їхню бесіду.

Поглянувши на журнали на їхньому столику і зауваживши, що вони називаються «Вартова башта», я зрозумів, що маю справу зі «свідками Єгови»,  анти-християнською сектою. Вони запекло воюють проти хреста, відкидаючи саме його існування та переконуючи, що Христос помер радше не стовпі.  Чому вони здійснюють таку атаку на хреста? Вони це роблять для того, аби через такий напад, атакувати всі інші вкрай необхідні для нашого спасіння учення та втішливі послання Святого Духа до дітей Божих.

Адже коли буде зруйновано один із головних символів Християнської Церкви, то сумніву будуть піддавати усе те, чому Церква навчає впродовж багатьох тисячоліть: послання пророків, євангелістів та апостолів. Головна ж ціль атаки «свідків Єгови» є навіть не хрест, а вічне спасіння християн. Саме вічне спасіння віруючих у Христа намагаються вони з усіх сил знищити навіть тоді, коли цього вони не усвідомлюють, а часом навпаки щиро вірують, що допомагають багатьом людям спастися, з усіх сил намагаючись відтягнути їх від хреста і Божої благодаті до власних діл та диявольських доктрин «Вартової башти» та перекрученого, на догоду сатані, перекладу Біблії.

Проти хреста воюють не лише нинішні «свідки Єгови». Проти хреста ведеться боротьба від часу розпяття і воскресіння Сина Божого. «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то – глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» – вигукує Апостол Павло. Кожен, хто чинить напад на хреста Господнього, перебуває в стані погибелі. Через це хтось як «свідки Єгови» намагаються взагалі заперечити існування хреста, намагаючись всіх переконати, що Ісус помер на стовпі, а хтось відкидає його з інших причин.

Однозначним є одне. Слово про хреста – для всіх невіруючих у Ісуса є глупством.  Невіруючі є тими, що гинуть.  Після смерті їхні душі потрапляють до аду.  У час повернення Христа, хоча їхні душі возєднаються з тілами, тобто воскреснуть, вони все одно, будуть вкинуті у огняне озеро пекла, аби там мучитися безперестанку, упродовж трильйонів років, упродовж цілої вічності. Через це вони гинуть.

Ми можемо бачити абсолютно здорову людину, водночас вона гине, бо не вірує в Ісуса Христа, в Його жертву на хресті. І хоча її справи в цьому грішному світі можуть бути навіть дуже успішними, вона гине – вона простує в пекло.

Але зовсім не так для віруючих – для вас, любі брати і сестри. Для вас слово про хреста – Сила Божа. Вас Господь Святий Дух називає тими, що спасаються. В цьому немає нашої жодної заслуги. Вся слава за наше спасіння – належить Богові. Не ми пішли на хреста, а Єдинородний Божий Син пішов на хреста.  Ісус пішов на хреста не на прогулянку і не для демонстрації власної сили.

Ісус пішов на хрест Голгофи, несучи на Собі усі наші гріхи та провини. Геть усе, що у вашому власному житті ви зробили не так.  Усі до одного ваші гріхи проти Бога і проти людей, Ісус забрав на Себе. Він забрав їх усі на Себе, бо Він – істинний Бог, Він – святий.  Він також – істинна людина. Він забрав усі ваші гріхи, аби стати вашим замінником на вічному суді Божому.

Бог визнав винним Ісуса на вашому місці і замість вас. І через це Ісус зазнав невимовних страждань: Його розіпнули замість вас, Він зазнав повноту Божого гніву, яка мала вилитися на кожного з нас.  Ісус на хресті обмив усі ваші гріхи Своєю святою і невинною кровю. Христос помер на вашому місці і замість вас.

Для нас усі ці страждання на хресті могли би означати лише одне – заслужену кару, а по смерті – вічні муки в аду. Проте Ісус не був винним.  Ісус був невинним.  Винним зробили Його наші гріхи, які Він добровільно взяв усі на Себе.  Він це зробив через Свою любов до кожного з вас.  Він постраждав за кожного з вас через те, що любить вас і прагне вам добра.  Він волів, аби Божий гнів вилився на Нього, а не на вас і зі Своєї любові Він помер замість вас.  Невинний помер за винних.  Тепер ви – прощені, бо ваша провина покладена на Ісуса і знищена на хресті Голгофи.

Тепер ви – виправдані, бо Ісуса смерть втримати не змогла. Якби це померла звичайна людина, або якесь інше творіння, як у це вірують, наприклад, «свідки Єгови», то смертю тієї людини все би й закінчилося. Але замість нас помер Син Божий, святий і досконалий, і Син Людський, безгрішний і невинний, тож Він вийшов переможцем над гріхом і над смертю, яка є наслідком гріха. Тепер ви в Імя Ісуса Христа – виправдані.

            А отже тепер ви – діти Божі. Яка чудова зміна!  Її дуже гарно описує Апостол Петро: «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись (були ви) ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9, 10).

            Це – слово про хреста. Це – слово про те, що для нашого спасіння чинить Бог.  Це – слово про те, що абсолютно все для нашого спасіння здійснено Ісусом і нічого не здійснено нашими власними ділами. Це слово про хреста – сила Божа на спасіння кожному хто вірує. Це слово про хреста – Євангеліє. Через нього Святий Дух творить віру в наших серцях. І ця віра осягає спасіння і вічне життя. Ця віра тримає це вічне життя і ця віра горнеться до Бога у Слові і Таїнстві, аби у час повернення Христа радіти вічним життям  у Його видимому і святому Царстві.

            Це слово про хреста – сила Божа для вас, любі брати і сестри, бо ви вже перебуваєте у стані спасіння. Допоки є хоч крихта віри в Ісуса, є спасіння.  Проте вірують не всі. Хто вірує в Ісуса – спасається. Хто не вірує в Ісуса, той перебуває у погибелі.

            До Бога приводить тільки Його Дух. Святий Дух діє тільки через Євангеліє. А Євангеліє – без слова про хреста – не Євангеліє. Євангеліє – це насамперед слово про хреста, про Боже прощення грішників, що каються і уповають на Христа.

            Епоху, в якій ми живемо, ще часто називають епохою пост-модернізму. Розвинені технічні школи, розвинені філософські школи, глобалізація. Технології розвиваються у геометричній прогресії. Рух людей планетою – унікальний.  Проте нічого нового під сонцем немає.

            У час Апостола Павла теж був технічний розвиток.  Врешті-решт, римляни були відмінними інженерами. Здається, що їхні дороги – кращі за українські, чи не так? Греція була повна філософів, які любили поспілкуватися про сенс буття і розвиток суспільства. А мандрувати за часів Римської імперії теж було дуже просто. Pax Romana, римьский мир, гарантував свободу пересування в межах величезної Римської імперії. Проте і тоді, і нині спасіння дається лише в один-єдиний спосіб – самою вірою в Христа.

            Апостол каже, що Бога окрім як вірою в Євангеліє не зрозуміти.  Бог відкидає усе, окрім віри. Адже віра тримається за Христа.  Вірою Христос мешкає у нас.  Вірою ми і Христос – одне. А Христа Бог відкинути не може. Як і не може Бог зректися Самого Себе.
           
            Якими б не були розумними дебати філософів, якими б не були розумні машини та компютери, спасіння вони не приносять.  Спасіння несе до нас лише проповідь, яка в очах світу здається дурістю. «Тільки не проповідуйте!» – чую часто я тоді, коли мене, наприклад, просять зробити якийсь виступ на телебаченні або в якомусь публічному місці.  Чому висловлюється таке прохання? Бо для світу, як і для багатьох сект, що шукають праведності у ділах, на кшталт «свідків Єгови» – проповідь про хреста – дурість. Проте – не для Бога і не для Божих людей.

            Світ шукає свого, тобто чогось без Бога.  А Бог шукає вас, знаходить вас, творить у вас віру, підтримує ту віру через проповідь про хреста Ісусового.  Ця проповідь не потрібна грекам часу Павла. Ця проповідь не потрібна філософам сьогодення, бо вони вважають її за безумство, адже вона ставить наголос на тому, що ми прощені заради Христа розпятого, що ми виправдані заради Ісуса воскреслого. Слухаючи її, вони в кращому випадку знизуватимуть плечима або чемно все ігноруватимуть, думаючи при цьому, що вона – марнування часу і безумство.

            Ця проповідь не потрібна також юдеям, які чекають на великі чуда, котрі чинитиме Месія, на якого сподіваються вони – Месія, Який буде займатися головним чином земними справами кожного юдея, демонструючи цілому світові через такі чуда, що юдеї Богом обраний народ. Юдеї відкидають проповідь про хреста Ісуса, бо вона для них – згіршення, тобто камінь спотикання, спокуса. Вони не хочуть її чути і відкидають слово про хреста.

            Ми ж сьогодні дякуємо Богові за слово про хреста, яким ми були покликані з темряви до світла, з аду до раю, з вічного суду до вічної радості, з вічних мук до вічного життя. Бо це слово несе нам і дарує нам Христа, Божую силу і Божую мудрість, істинну мудрість та істинне життя.  В Імя Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

День Святого Хреста Господнього

    Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 23 вересня 2015 р.

Які мотиви - така й нагорода

… Є багато людей, які роблять добро і зрікаються зла через страх перед ганьбою або через любов до пошани і таким чином вони роблять те, що в іншому випадку ніколи би не робили та уникають того, що в іншому випадку ніколи би не уникали. Залишаю цих людей на їхній власний розсуд. Але наразі ми шукаємо, як слід робити  істинні добрі діла і ті, що схильні робити їх, звісно не потребують бути веденими страхом ганьби або любов’ю до пошани. Вони мають і повинні мати набагато вищий і шляхетніший стимул – Божу Заповідь, страх Божий, Боже схвалення, свою віру і любов до Бога. Ті, що не володіють цим мотивом або ж не зважають на нього, а спонуканням, дозволяють себе спонукати ганьбою або пошаною, мають свою нагороду, як каже Господь в Матвія 6 (:2). А який мотив, така і нагорода: жоден з них не є добрим, хіба що в очах світу.
А я тримаюся того, що молодого чоловіка можна було би простіше підготувати та підбадьорити страхом Божим і Його Заповідями, аніж іншими засобами. Втім, де це не допомагає, ми просто повинні змиритися з тим, що вони роблять добро і полишають зло заради ганьби або пошани так само як ми миримося з нечестивими або незрілими, про яких ми згадували раніше.  Власне кажучи, ми не можемо нічого більше, окрім як сказати їм, що те, що вони роблять – незадовільне і неправильне в очах Божих і залишити їх на самоті, допоки вони також не навчаться робити правильно заради Божих Заповідей. Це так само, як маленьких дітей підбадьорюють молитися і поститися, і вчити уроки і так далі подарунками та обіцянками від батьків, але таким методом їх не можна підбадьорювати все життя, бо вони ніколи не навчаться робити добро зі страху перед Богом або ще гірше – вони можуть звикнути робити добро заради хвали та честі.
Втім правда й в тому, що ми повинні мати добре ім’я та репутацію, як і кожна людина повинна жити так, що про неї ніхто не говорив погано і, щоб вона нікого не спокушувала, як каже Св. Павло в Римлян 12 (:17): «Дбайте про добре перед усіма людьми!» І 2 Коринтян 4 (:2): «Ми ходимо так чесно, що жодна людина нічого проти нас не знає». Але мусить бути велике старання і піклування, щоб така репутація не надимала серця і не робила людину самовдоволеною. Тут стоїть вислів Соломона: «Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її» (Прип. 27:21). Таких людей високодуховних має бути небагато, які і через пошану та хвалу однаково залишаються байдужими та незмінними так, що вони цим не переймаються, не пишаються і не вдовольняються, а залишаються цілковито вільними та несхвильованими, а приписують всю свою пошану та добре ім’я винятково Самому Богові, приносять їх лише Йому і використовують це все ні для якоїсь іншої цілі, а на славу Божу і на користь своєму ближньому, а не жодним чином собі на користь чи на якусь вигоду. Такі люди не довіряють власній пошані, ані підносяться понад найбільш марними та зневаженими людьми на землі, але визнають себе за слуг Божих, Який дав їм пошану, аби вони служили Богові та ближньому точно так, як Він заповів їм роздавати гульден бідним заради Нього. В Матвія 5 (:16) Христос каже: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі». Він не каже: «Щоб вони прославляли вас», але «щоб ваші діла служили лише для допомоги людям і через них, щоб вони могли славити Бога у вас і в собі».  Правильне використання пошани та доброго імені відбувається тоді, коли через служіння іншим славиться Бог. А якщо люди хочуть славити нас, а не Бога, Який діє в нас, то цього терпіти ми не повинні, а повинні робити все, що можемо, аби захистити себе від їхньої хвали та уникати її як найгіршого гріха і як грабунку Божої пошани.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

четвер, 10 вересня 2015 р.

День Св. Августина

    Cьогодні ми згадуємо Св. Августина і дякуємо за нього Господу.  Августин був одним з найбільших отців Латинської Церкви і справив значний вплив на формування західного християнства, з лютеранством включно.  Він народився 354 р по Р. Х. в Північній Африці і спочатку прославився, як винятковий учитель риторики.  В своїй книзі Сповідь він описує власне життя перед наверненням до християнства, коли він був втягнутий у розбещеність і навіть став батьком позашлюбного сина.  Через побожність віруючої матері, Моніки, та проповіді Амвросія, єпископа міланського (339-397 по Р. Х.), Августин навернувся до християнської віри. Під час великих пелагіанських суперечок Августин ставив наголос на загальній благодаті Бога в спасінні людства.  Будучи єпископом і богословом у Гіппо, в Північній Африці, від 395 року по Р. Х. аж до смерті в 430 році по Р. Х., Августин виявився мужем високого розуму, палким захисником православної віри і визначним письменником. Окрім Сповіді величезний вплив на Церкву впродовж Середньовіччя і Ренесансу справляла ще й його книга Місто Боже.

     Молитва на День Св. Августина:

     Господи Боже! Ти - Світло умів, які знають Тебе; Ти - життя душ, які люблять Тебе і Ти - сила сердець, які служать Тобі.  Дай і нам сили повторювати приклад Твого слуги, Св. Августина, аби пізнаючи Тебе, ми могли по-правді любити Тебе, а люблячи Тебе, ми могли служити Тобі з усіх наших сил, бо досконала свобода полягає у служінні Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 9 вересня 2015 р.

День Св. Моніки

      Сьогодні ми згадуємо Святу Моніку, матір Августина Блаженного і дякуємо за неї Господу..  Господь Святий Дух навчає нас через Писання: "Безперестанку моліться!" (1 Солунян 5:17). Ревність цієї святої молитвениці робить її чудесним прикладом палкої і частої молитви для кожного християнина і християнки.
       Будучи уродженкою Північної Африки, Моніка (333 р. - 387 р. р. по Р. Х.) була відданою матір'ю Св. Августина. Упродовж усього свого життя вона прагнула духовного добробуту для своїх дітей, особливо для її талановитого сина, Августина.  Овдовівши у молодому віці, вона присвятила своє життя сім'ї, молячись упродовж багатьох років за навернення Августина.  Коли Августин з Північної Африки відправився до Італії, вона пішла за ним до Риму, а потім до Мілану. Там вона раділа від того, що була свідком навернення її сина до християнської віри. Ослаблена подорожами, Моніка померла в італійській Остії під час тієї мандрівки, яка мала би, як вона сподівалася, привести її назад до рідної Африки.

Молитва на День Св. Моніки:

Господи!  Ти зміцнив Твою терплячу слугу Моніку через духовну дисципліну, аби вона наполегливо несла свою любов, підносила свої молитви і проливала свої сльози за навернення її чоловіка і Августина, її сина.  Зроби нашу відданість глибшою, аби ми приводили інших людей, особливо членів наших сімей до визнання Ісуса Христа Спасителем і Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 8 вересня 2015 р.

Чим вищі і кращі діла

І так є завжди: чим вищі і кращі діла, тим менше вони виставляють себе на показ.... Ніхто не думає, що він славить Боже Ім’я і шанує Його більше ніж ті, що ніколи цього не роблять. Ці люди виставляють дуже на показ те, що вони саме це роблять, але їхнє серце без віри і викликає зневагу до цього діла так, що Апостол Павло наважився сміливо промовити в Римлян 2 (:23), що ті, що хваляться в Законі Божому, найбільше зневажають Його Ім’я. Бо легко промовляти Ім’я Боже та виписувати Йому пошану на папері чи на стіні, а щиро хвалити та благословляти Його у власних добрих вчинках та впевнено кликати до Нього в усіх бідах – одразу по вірі є справді найбільш рідкісним і найвищим з діл так, що коли б ми побачили як мало цього є в християнстві, то ми через смуток від цього, впали би у відчай. Але тим часом є постійне зростання гарних і славетних діл, придуманих людьми або ж діл, які виглядають наче істинні діла, але в основі своїй вони цілковито без віри та довіри і, коротко кажучи, нічого доброго за собою не мають. Таким чином Ісая докоряє народу Ізраїлю в Ісаї 48 (:1, 2): «Послухайте це, доме Яковів, що зветесь іменням Ізраїлевим, і що вийшли із Юдиних вод, що клянетеся Йменням Господнім та Бога Ізраїля згадуєте, хоч не в правді та не в праведності!» Це означає, що вони не діяли в істинній вірі та впевненості, яка є справжньою правдою та праведністю, а довіряли самим собі, власним ділам і власним здібностям, але все-таки кликали до Божого Імені та прославляли Його. Ці двоє пліч-о-пліч не ходять.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

понеділок, 7 вересня 2015 р.

З чого складається виправдання

     (Виправдання складається)  саме з того, що Бог зараховує нам праведність послуху та смерті Христа-Посередника і таким чином виправдовує нас задарма, благодаттю, без наших діл чи заслуг, лише вірою, яка осягає благодать Бога Отця і заслуги Христові; тобто, Він прощає нам (наші) гріхи, приймає (нас) до благодаті, чинить нас (Своїми) дітьми і приймає нас до спадку життя вічного (Рим. 4:24, 25, 28; 4:5; 10:4; Гал. 3:24; Еф. 2:8,9; Тит. 3:5-7).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділю, 6 вересня 2015 р.

День Св. Апостола Варфоломія

   Сьогодні ми згадуємо життя і служіння Св. Апостола Варфоломія і дякуємо за нього Господу.  Св. Варфоломій (або ж Нафанаїл, як він називається у Євангелії від. Св. Івана) був одним із перших Дванадцяти учнів Ісуса. Його домівка була в Кані Галілейській (Ів. 21:2), де Ісус здійснив Своє перше чудо. Він був запрошений, аби стати одним із Дванадцятьох Пилипом, який сказав йому, що вони знайшли Месію в Особі Ісуса з Назарета (Ів. 1:45).  Початкове вагання Варфоломія увірувати швидко замінилося чітким, непорушним проголошенням віри: "Ти - Син Божий!  Ти - Цар Ізраїлів!" (Ів. 1:49).  Він був присутній з іншими учнями (Ів. 21:1-13), коли вони мали привілей бачити та спілкуватися із воскреслим Господом і Спасителем. Відповідно до деяких ранніх церковних отців, Варфоломій приніс Євангеліє у Вірменію, де він став мучеником - з нього живцем здерли шкіру.

Молитва на День Св. Апостола Варфоломія:

Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, обрав Варфоломія на Апостола, аби він проповідував благословенне Євангеліє.  Дай, аби Церква Твоя любила те, у що він вірував і проповідувала те, що він навчав; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині  і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 4 вересня 2015 р.

Primus inter pares

     
Оскільки "розрізнення між єпископом і пастирем існує не за Божественним правом" (Тр. 65), то єпископ, суперінтендант, візитатор, президент або як би він не називався, в принципі, є "першим серед рівних (primus inter pares). Як пастир у місцевій громаді, а отже, "за Божественним правом", він є рівним, а як "єпископ" тощо він є "першим" і то лише за людським правом. Те, що "єпископ" має поза служінням пастиря, є "винайденим людьми служінням нагляду (епіскопей) над пастирями та громадами" (Зассе).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 3 вересня 2015 р.

Добрі діла Другої Заповіді

 Перша Заповідь забороняє нам мати будь-яких інших богів. Це означає, що ми повинні вірувати в єдиного Бога, істинного Бога, у непохитній вірі і з довірою, упевненістю, надією і любов’ю.  Це єдині діла, якими людина може мати Бога, шанувати Його та триматися Його. Людина не може знайти Бога жодним ділом, окрім як вірою і довірою – людина не може втратити Бога жодним іншим ділом, окрім як невірством і сумнівом. Жодне інше діло не може привести людину до Бога.  Саме з цієї причини Друга Заповідь забороняє нам використовувати Боже Ім’я намарно.  Але цього буде недостатньо. Нам також заповідано шанувати Його Ім’я, кликати до нього, славити, проповідувати та хвалити Його Ім’я. І справді неможливо не зневажити Ім’я Боже там, де Його правильно не вшановують. Бо хоча Його вже вшановують вустами, стаючи на коліна, поцілунками та іншими рухами, якщо цього не робиться в серці вірою, у впевненій довірі до Божої благодаті, тоді це – ніщо інше, як лицемірна подоба та вдавання.
Отже бачите, як багато різних діл може робити людина весь час під цією Заповіддю! Якщо так собі вона постановить, то вона ніколи не буде без добрих діл цієї Заповіді. Немає взагалі ніякої потреби здійснювати далекі паломництва або шукати якісь святині. Бо, скажіть мені, яка мить може минутися без того, щоб ми невпинно не отримували Божі благословення, або ж, з іншого боку, страждали від напасті? Але чим є Божі благословення і напасті, як не постійне спонукання і підбадьорення нас, аби ми хвалили, шанували та благословляли Бога та кликали до Нього і Його Імені?  А якби ви взагалі не мали би що робити, то хіба ця одна Заповідь не дала би вам достатньо роботи, щоб ви просто невпинно благословляли Боже Ім’я, співали Йому, хвалили та вшановували Його?  Бо ж з якою ще метою були створені язик, голос, мова і вуста? Як каже Псалом 51 (:15): «Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу». І знову: «Мій язик нехай славить Твою справедливість!» (в. 14).
Яке ще є діло на небесах окрім цієї Другої Заповіді? Як написано в Псалмі 84 (:4): «Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, вони будуть повіки хвалити Тебе!» І Давид каже в Псалмі 34 (:1): «Хвала Йому завсіди в устах моїх!». І Св. Павло в 1 Коринтян 10 (:31): «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» І в Колосян 3 (:17): «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Якби цього діла дотримувалися, то мали би небеса тут на землі і завжди мали би достатньо діла, так само як це роблять святі на небесах.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діл

середу, 2 вересня 2015 р.

День Св. Пророка Самуїла

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Самуїла. Він - останній із Старозаповітних суддів і перший з пророків (після Мойсея), який жив упродовж XI століття до Різдва Христового. Будучи сином Елкани (з племені Єфрема) і Анни, Самуїл від раннього дитинства був присвячений батьками священному служінню і підготовлений до нього священиком Елієм в домі Господньому в Шіло. Сам Бог установив авторитет Самуїла, як пророка (1 Самуїлова 3:20). Самуїл помазав Саула на першого царя Ізраїлю (1 Самуїлова 10:1). Пізніше, внаслідок Саулового непослуху Богові, Самуїл  відкинув лідерство Саула і на місце Саула царем помазав Давида (1 Самуїлова 16:13). Вірність Самуїла Богові, його духовні глибокі погляди і його здібність надихати інших людей, учинили його одним із великих лідерів Ізраїлю.

Молитва на День Св. Пророка Самуїла:

Всемогутній Боже!  У милосерді Твоєму Ти дав Самуїлові мужність закликати Ізраїль до покаяння і до віднови їхньої посвяти Господу. Клич нас до покаяння так як кликав до покаяння Натан Давида, аби кров'ю Ісуса, Сина Давидового, ми змогли отримати прощення всіх наших гріхів; через Ісуса Христа. Амінь.

вівторок, 1 вересня 2015 р.

Молитва на початок нового навчального року

        Ласкавий Отче!  Дякую Тобі за школи, які знову відчиняють свої двері. Благослови мільйони дітей, які розпочинають новий навчальний рік. Сповни їх любов'ю до навчання і бажанням розвивати свої здібності для того, щоб служити Тобі. Благослови їхніх учителів правдивою мудрістю і любов'ю до Тебе. Утримуй їх від викладання того, що може зашкодити моралі та духовному розвиткові учнів, що перебувають під їхньою опікою. Зроби школи джерелом корисних знань і дай всім викладачам і учням глибоке почуття відданості Тобі.
     Простягни Свою руку, особливо над християнськими школами нашої країни і всього світу. Дай учителям всіх шкіл глибоке розуміння Твого спасенного Слова і зроби їх ефективними свідками Твоєї істини, впевненими вчителями Твого Слова та мудрими радниками для молоді. Нехай їхнє свідчення і вчення несе мир і спокій багатьом серцям. Нехай їхній власний приклад зміцнить учнів у бажанні присвятити себе служінню Тобі. Зроби більшою кількістю християнських шкіл і учителів-християн і вчини їх наполегливими будівельниками Твого Царства. 
     Допоможи учням і вчителям дізнатися все про Тебе. Нехай вони використовують свої знання відповідно до Твоєї волі і на добро всім людям. Дай нам істинну мудрість, яка знаходить радість у Тобі і в спасінні через Ісуса Христа. Амінь.

День Св. Бернарда Клервоського

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Бернарда Клервоського. Св. Бернарда, як одного з провідників християнської Європи в першій половині XII століття, вшановують не лише у Франції, але й по всьому світі.  Народившись у шляхетній сім'ї в Бургундії,  1090 року, Бернард у віці 22 років залишив достаток своєї спадщини і вступив до монастиря Сіто.  Провівши там два роки, він заснував новий чернецький дім в Клерво. Там його праця принесла рясні плоди. Монастир у Клерво зростав у місійній ревності та служінні, заснувавши понад 60 сестринських домів. Бернарда згадують не лише за його благодійність і політичні здібності - особливим чином ми згадуємо його за його проповідування і написання гімнів. Тексти гімнів "Ісусе, Царю найчудесніший" та "Свята глава зранена" - частина спадщини віри, залишеної Св. Бернардом.

Молитва на День Св. Бернарда Клервоського:

Боже!  Твоя любов спонукала, аби слуга Твій, Бернард Клервоський, став яскравим світильником у Твоїй Церкві. Милістю Твоєю дай, аби ми також палали духом любові та дисципліни, і зажди ходили у Твоїй присутності, як діти світла; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви