четвер, 30 квітня 2009 р.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ ПРОГОЛОШУЄ ПРИМИРЕННЯ


Воскресінням Христовим Бог проголосив, що Він примирений з усім людством і не має наміру наводити покарання на будь-кого. Цей факт Він в усьому світі проголосив Своїм Євангелієм і до того ж, наказав кожному служителеві Євангелія прощати людям гріхи їхні, обіцяючи, що Він робитиме на небесах те, що служитель робить на землі. Служитель не повинен перше дивитися на небо, аби впевнитися, що робить Бог. Він просто повинен виконувати Його накази на землі і прощати людям гріхи їхні, покладаючись на Божу обітницю, що Він їх прощає.

Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція тридцять шоста».

середу, 29 квітня 2009 р.

КОРИСТЬ ВІД ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО


Отже користь від страждання і воскресіння Христового є така: Він не пройшов усе це заради Себе, а заради цілого світу. Він розтоптав диявола і мій гріх, який на Велику П’ятницю був підвішений на хресті разом із Ним, і тепер диявол мусить утікати при згадці Імені Христа. Якщо ви бажаєте скористатися цими великими скарбами, то ось Він уже їх вам дав, як великий Свій дар. Лише віддайте Йому пошану, прийнявши їх з вдячністю.

Мартін Лютер з "Великодньої проповіді".

вівторок, 28 квітня 2009 р.

НІХТО НЕ ЗАЛИШИТЬСЯ У ГРОБІ


Де, смерте, твоє жало? Де, пекло, твоя перемога? Христос воскрес і ви – подолані. Христос воскрес і демони впали. Христос воскрес і ангели радіють. Христос воскрес і ніхто з мертвих не залишається у гробі. Бо Христос, воскресши з мертвих, став первенцем з тих, що заснули. Йому належить слава і царювання повіків віків! Амінь.
Іван Золотоустий

понеділок, 20 квітня 2009 р.

ВЕЛИКОДНІ СВЯТА

Ось і настали п’ятдесят днів Великодня – днів, коли Церква святкує завершення Христових страждань і проголошує Його перемогу над смертю і прийняття тих дарів, що приносить нам Його життя, смерть і воскресіння, як благодатних дарів любові і милосердя усім, хто вірує в Нього! Просто чудові слова про це вміщені у «Скарбниці щоденної молитви». З нагоди свята до нашої Церкви надійшли привітання від Президента України Віктора Ющенка, Прем’єр-Міністра Юлії Тимошенко, керівників різних держаних установ і християнських спільнот. А в нашу парафію надійшло чимало привітань від нашої спільноти. Ми дякуємо щиро всім, хто нас вітає і запрошуємо переглянути декілька фото зі святкування Пасхи цього року. У нас відбулася літургія, чудовий виступ драматичної студії «Янголятко», святковий пасхальний банкет, приготований членами громади, а також вперше ми використали хоругву «Воскресіння Христове», яка була вишита майстринею із парафії «Святої Трійці» в Олександрії. Христос воскрес! Воістину воскрес!

неділю, 19 квітня 2009 р.

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!


«Він – Свідок вірний, Первенець з мертвих» (Об’явлення 1:5)

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі відвідувачі блоґу!

Прийміть щирі вітання від українських лютеран із Великоднем – світлим Воскресінням Христовим! Хай воскреслий Господь, Первенець із мертвих, наповнює ваші серця пасхальною радістю і любов’ю, християнським оптимізмом і правдивим блаженством, що мають його лише ті, хто у розп’ятому і воскреслому Господі Ісусі Христі здобули повну та цілковиту перемогу над гріхом, дияволом і смертю.

Щиро у Христі воскреслому,
Пастир В’ячеслав Горпинчук
Єпископ Української Лютеранської Церкви

суботу, 18 квітня 2009 р.

СВЯТА СУБОТА


Спомин про Святу Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день бере нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як на Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.
Зі "Скарбниці щоденної молитви"

пʼятницю, 17 квітня 2009 р.

ВЕЛИКА П'ЯТНИЦЯ


Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.
Зі "Скарбниці щоденної молитви"

четвер, 16 квітня 2009 р.

ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР


Чистий Четвер, День Заповіді, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який даний нам нашим Господом і наказом любити так, як полюблено нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості.


Зі "Скарбниці щоденної молитви"

середу, 15 квітня 2009 р.

БІЛЯ ХРЕСТА

Сьогодні з парафіянами нашої громади прибрали ділянку, де має будуватися церковне приміщення для парафії «Воскресіння», посадили та посіяли квіти, прикрасили хрест, який поставили майже десять років тому. Наша молитва була про те, аби, як на те ласка Божа, на цій землі незабаром постав Собор для нашої Церкви. Щиро дякую всім, хто сьогодні трудився -  за працю, а решті за молитви!






У ПОРУ ВЕЛИКОГО ПОСТУ


СЬОМА ЗАПОВІДЬ

Не кради!

Що це означає? – Відповідь: Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не відбирати у нашого ближнього грошей чи його власності й не здобувати цього підробкою товарів чи нечесною торгівлею, а допомагати йому захищати його власність та поліпшувати справу [щоб його засоби для життя зберігалися, а його стан поліпшувався].

Бог бажає, щоб власність нашого ближнього також була захищена, і Він заповів, щоб ніхто не зменшував і не віднімав майна ближнього свого. Бо красти — це не що інше, як протизаконним шляхом заволодівати власністю іншої людини.

[Ця заповідь порушується] коли слуга чи служниця неправильно прислуговують у будинку і роблять збитки чи допускають, щоб це відбулося в ситуації, коли цього можна було б запобігти, чи ж коли ця людина руйнує довірені їй блага, нехтує ними через свої лінощі, бездіяльність чи злобу, завдаючи смутку і неприємностей своєму панові чи пані, і, яким би то не було чином, це робиться навмисне (бо я не кажу про те, що стається через недогляд і супроти волі людини). Вона може протягом року “приховати” [отримати незаслужено] тридцять-сорок флоринів.

Тут заборонено, перш за все, чинити несправедливість по відношенню до ближнього свого, завдавати йому збитки (яким би то не було чином зменшувати, перекуповувати і утримувати його маєтки і власність), навіть потурати чи дозволяти це, але нам слід цьому протистояти і запобігати. І, з іншого боку, тут заповідано, щоб ми розповсюджували і покращували статки ближнього свого, щоб у випадку, коли люди терплять скруту, ми допомагали їм, ділилися з ними і давали їм у борг, чи то вони наші друзі, чи вороги.
З Малого та Великого Катехізисів доктора Мартіна Лютера

У ХЕРСОНСЬКІЙ ПАРАФІЇ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ


Вербної неділі, 12 березня ц .р. відвідав нашу парафію Святої Трійці у місті Херсоні. Оскільки громада залишалася без пастиря, я головував на Зборах Громади, яка надала Божественне Покликання отцеві Сергієві Соміну, який зараз служить пастирем громади Святої Трійці у місті Кам'янці-Подільському. Я також мав привілей навчати Божих людей у Херсоні Слову та провести для них Службу Божу.  А мої відвідини Херсону завершилися чудовим спілкуванням із вірними Господу і Спасителю людьми та запашною кавою, яку вони зготували.

четвер, 9 квітня 2009 р.

ДОВІРА ВІД БОГА І ДОВІРА ДО БОГА


Лише ті, що дякують за мале, дякуватимуть і за велике… Як же може Бог довірити велике тим, що й мале приймають з руки Божої невдячно? Якщо ми щодня не складаємо подяки Богові за християнську спільноту у якій нас було поміщено, навіть якщо там немає шикарного досвіду, великих багатств, але є багато слабкості, труднощів і мало віри і, якщо ми, навпаки, лише далі скаржимося Богові, що все таке жалюгідне і таке незначне, і не відповідає нашим очікуванням – тоді ми стаємо на заваді Богові до зрощування нашої спільноти відповідно до міри та багатств, які є для нас усіх у Христі Ісусі….

Коли пастирі втрачають віру у християнську спільноту, у яку вони поміщені служити і починають висувати проти неї звинувачення, то хай вони краще досліджують себе, аби побачити, чи не лежить в основі того їхній особистий ідеалізований імідж, який Бог має розбити вщент. І якщо це виявиться так, то хай вони краще дякують Богові, що Він привів їх до цієї скрути. Але якщо вони виявлять, що це – неправда, то хай все-одно остерігаються, аби не звинувачували самих себе за своє невірство. Хай вони також просять в Бога, аби дав Він їм розуміння своєї особистої невдачі та свого окремішнього гріха і моляться, щоб вони не завдали шкоди іншим християнам. Хай такі пастирі, визнаючи свою особисту провину, моляться за тих, хто був їм увірений. Хай вони виконують те, що їм було сказано та дякують Богові.

Дітрих Бонгьофер

середу, 8 квітня 2009 р.

У ПОРУ ВЕЛИКОГО ПОСТУ


ШОСТА ЗАПОВІДЬ

Не чини перелюбу!

Що це означає? – Відповідь: Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб вести чисте та пристойне життя в словах і вчинках, та щоб чоловік і дружина любили та шанували одне одного.

Заповіді розташовані в чудовому порядку. Перш за все, вони мають справу з самою людиною. Далі вони переходять до людини, яка є найближчою до них, або до найближчого володіння, яке цей ближній має відповідно до свого тіла, а саме, – до його дружини, котра є одним із ним тілом і кров’ю, так що ми не можемо завдати йому більшої шкоди ніж ця. Отже, тут чітко заборонено наводити на нього будь-яку ганьбу щодо його дружини.

Однак, оскільки серед нас мають місце такі ганебні явища і присутні найогидніші форми розбещеності і розпусти, ця Заповідь спрямована також проти усякої недоброчесності, як би вона не називалась. І забороняється не лише сам зовнішній чин як такий, але також усяка причина, усяке підбурення і усі існуючі способи (перелюбу) – так щоб серце, вуста і все тіло могло бути невинним і не мало можливості, не підштовхувалося і не схилялося до занечищення.

Отже, якщо висловити це найкоротшим чином, дана Заповідь потребує, щоб кожен чоловік як сам провадив доброчесне життя, так і допомагав ближньому своєму робити це, тобто даною Заповіддю Бог бажає загородити і захистити, як фортечним насипом, кожного з подружжя, щоб ніхто не чинив проти них переступу.
З Малого та Великого Катехізисів доктора Мартіна Лютера

вівторок, 7 квітня 2009 р.

СВЯТО ЛЮДСЬКОСТІ БОГА


«Свято Благовіщення… можна назвати «Святом Христової людськості», бо тоді почалося наше визволення. Тайна людськості Христової, те, що Він зійшов у нашу плоть, переходить усяке людське розуміння».

Мартін Лютер "Застольні бесіди"

пʼятницю, 3 квітня 2009 р.

У ПОРУ ВЕЛИКОГО ПОСТУ




П’ЯТА ЗАПОВІДЬ

Не вбивай!

Що це означає? – Відповідь: Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати болю чи шкоди нашому ближньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути йому другом у всякій тілесній потребі [у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла].

Отже, слід більше однозначно і повно розкрити значення слів “не вбивай” для звичайних людей. Найперше, це означає, що ми нікому не повинні чинити шкоди – перш за все, своєю рукою чи ділом. Потім, ми не повинні використовувати свого язика для підбурення до здійснення зла і не повинні радити комусь чинити це. Далі, ми не повинні вдаватися і вико­ристовувати будь-яких методів чи прийомів, за допомогою котрих комусь можуть бути заподіяні збитки. І, нарешті, наше серце не повинне бути мерзотно налаштоване по відношенню до когось і не повинне бажати йому поганого через злобу чи ненависть, щоб тіло і душа могли перебувати у невинності по відношенню до усіх , але особливо – по відношенню до тих людей, котрі бажають вам зла чи накликають його на вас. Бо чинити зло по відношенню до того, хто бажає вам добра, чи чинить вам його по відношенню до вас – це не від людини, а від диявола.

Тож Бог бажає, щоб ми не дозволяли стражданням випадати на долю якоїсь іншої людини, але виявляли до неї всяке добро та любов… Він закликає нас до постійних роздумів над Першою Заповіддю, Заповіддю про те, що Він – наш Бог, тобто Він допоможе нам, підтримає нас і захистить нас, щоб Він міг таким чином згасити в нас прагнення до помсти.

З Малого та Великого Катехізисів доктора Мартіна Лютера

четвер, 2 квітня 2009 р.

РІЗНІ РЕЛІГІЇ: ЧАСТИНА ТРЕТЯ (БІБЛІЙНИЙ, ЛЮТЕРАНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ВІРУ ТА ПОКАЯННЯ)


Церква завжди одностайно навчала, що коли святий свідомо та цілеспрямовано діє всупереч Божій заповіді, то він більше не святий, але втратив правдиву віру та відкинув Святого Духа. Але якщо він повернеться знову, то Бог виконає ту благодатну присягу, яку Він дав, кажучи: «Як живий Я.. не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити». Відповідно, заради Христа, Бог бере тих людей, які повертаються до Нього, у Свою благодать і розпалює у їхніх серцях правдиву віру через Євангеліє і Його Святого Духа. Він не заповів нам, аби перше цікавилися про те, чи наперед призначені, але для нас достатньо знати, що кожен, хто витерпить до кінця у покаянні та вірі є, звичайно, вибраним і буде спасенний, як каже Христос: «Хто витерпить до кінця, буде спасенний»».

Як сміє людина приходити до Бога із нечистим сумлінням і славити Його нещирою мовою про прощення гріхів? Бог відкине її разом із її молитвами. Такій людині байдуже до Бога, бо вона має на меті далі перебувати у своїх гріхах – як же вона може мати близьку розмову з Богом? Це – неможливо. Допустимо, що до вас мав хтось прийти і визнати, що він до вас ставився ганебно. Але він хоче і далі до вас ставитися так само – але все-таки бажає, аби ви його простили. Чи ви зробите це? Звісно ж, ні. Ми людину, яка би говорила наступне, уважали би за божевільну: «Я хочу бути прощеним, але хочу далі робити те, про що я прошу прощення. Щоразу, коли я вас бачитиму, я вас ображатиму. Але я хочу, аби ви мене простили». Ось саме так ставляться до Бога ті, що хочуть знайти втіху в Його милосерді, але далі грішити.

Лютер говорить про неможливість поєднання віри та лукавого сумління. Сумління є осудливим свідком, який закриває наші вуста, коли ми починаємо пояснювати наше навмисне лиходійство. Ми справді – бідні грішники, але коли беремося грішити навмисно, то наше сумління застерігає нас, що ми – вороги Божі і маємо намір такими залишатися. Воно каже нам, що коли ми починаємо закликати до Бога, то ми взагалі не маємо на увазі іти до Бога. Віра, в цьому відношенні, є дуже ніжною річчю, яку легко поранити.

Не явна жахливість гріхів відкидає людей із їхнього стану благодаті і гасить небесне світло їхньої віри, а ставлення їхнього серця до гріха. Коли мене раптово долає гріх, то Бог прощає мене. Він не гнівається на мене і не звинувачує мене в тому гріхові. Так дії не гасять віри. Або може бути, що я кидаюся до гріха через свій характер. Я не хочу грішити, але я роздратований до такої міри, що ще навіть перед тим, як я це дізнаюся, я вже згрішив. Це – не смертний гріх, який забере мене зі стану благодаті. Але коли людина вперто перебуває у своєму гріхові проти свого сумління, знаючи про те, що це – гріх і цілеспрямовано грішить упродовж довгого часу, то вона більше не має віри і не може правдиво молитися до Бога. Святий Дух покидає її серце, бо в ньому править інший дух, дух нечистий, якого грішник допустив у своє серце. Йому Святий Дух поступається місце і звідти виходить.

Християнин може зауважити, що коли він поступається гріхові, то щонайменше, його віра маліє. Він також відчуває, що якщо він не повернеться на місце, то ним правити буде гріх і він не зможе вірувати. У такі миті християнин стає на коліна і в сльозах закликає Бога, хоча це й не є сутнісною частиною покаяння, кажучи: «Ти знаєш, Боже, що я не хочу грішити», як був Христові проголосив Петро: «Ти все відаєш, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ів. 21:17). Петро міг закликати до Господа, як до свого свідка. Маючи добре сумління, він міг промовляти до Христа: «Ти можеш заглянути у моє серце – хіба це не так? Чому ж тоді Ти мене запитуєш?» Це – та мова, яку повинен уміти використовувати кожен християнин, розмовляючи з Богом: «Мій Боже, Ти знаєш, що я не хочу грішити, але все-таки я грішу. Ти знаєш, що я став ворогом гріхові».

Тут другою передумовою, яку Павло хоче бачити в кожному християнині, є правдива любов, любов, яка походить із віри невдаваної. Віра невдавана – нефарбована, а справжня, жива, щира віра серця.

Віра та добре сумління мусять бути компаньйонами. Людина, яка не має доброго сумління, є, звісно, без віри. Про таких людей Апостол каже, що вони «розбилися у вірі» (1 Тим. 1:19). Вони викинули дорогоцінний скарб віри за борт корабля.

Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція двадцята».

середу, 1 квітня 2009 р.

РІЗНІ РЕЛІГІЇ: ЧАСТИНА ДРУГА (КАЛЬВІНІЗМ І ЙОГО ВІДГАЛУЖЕННЯ)

Важко повірити, що з іншого кута, кальвіністи втрапили до такої самої помилки. У Постановах Дордрехтського Синоду, розд. V, стор. 3-8: "Через те що у них перебувають залишки гріха; окрім того через спокуси світу та сатани, навернуті не можуть перебувати в благодаті, коли вони полишені на свої особисті природні ресурси. Але Бог – вірний і милосердно стверджує їх у благодаті, якою їх обдаровано і утримує їх у ній аж до кінця. Проте хоча сила Божа, яка підтверджує і утримує правдивих віруючих у благодаті є надто великою, аби її здолала їхня плоть, все-одно, навернених не завжди спонукає і веде Бог так, що у певних учинках вони не відходять від проводу благодаті, ані не зводяться пожадливостями тіла. З цієї причини вони мусять постійно пильнувати і молитися, аби їх не було введено у спокусу. Якщо ж їм цього не вдасться, то вони можуть не лише підштовхуватися плоттю, світом і сатаною до серйозних і жахливих гріхів, але й часом вони підштовхуються до таких гріхів праведним дозвільним Промислом Божим. Такими прикладами є жалюгідні падіння Давида, Петра та інших святих, які записані у Писанні. Проте такими огидними гріхами вони сильно ображають Бога, зазнають моральної провини, засмучують Святого Духа, переривають вишкіл віри [зауважте: лише вишкіл віри, а не саму віру], чинять серйозне насильство над своїм сумлінням і на певний час втрачають усвідомлення своєї віри, аж допоки не повернуться на правдивий шлях щирим покаянням і Бог засяє над Ними Вітцівським обличчям. Бо через Його незмінну постанову про передпризначення, Бог багатий на милосердя не відбирає цілковито Свого Святого Духа від своїх за таких жалюгідних обставин, як і не дозволяє, аби вони впали до такого ступеню, що відпадуть від благодаті усиновлення і від стану виправдання…"

Отже, кальвіністи заявляють, що коли Давид став перелюбником і навіть скоїв убивство, то він не втратив ні віри в Бога, ані Божої благодаті, але просто його віра якось так трохи відійшла, що він не міг у ній вправлятися. Ось і все. Він не відпав від благодаті, не втратив своєї віри – заявляють вони так, що він не потрапив би до загибелі, навіть якби він помер у тому стані.

Це – жахлива доктрина. Люди, які вірують у це, не перейматимуться покаянням, коли вони вчинили такі гріхи, як перелюб і убивство. Коли Кромвель, лиходій, який приговорив своїх підданих, короля до смерті і запровадив убивчі та криваві суди по всій Англії, був при смерті, то він стривожився. Викликавши свого капелана, він спитався у нього, чи людина, яка колись була віруючою, могла втратити свою віру. На це запитання капелан відповів заперечно. Тому Кромвель прийшов до висновку, що в нього усе було в порядку, бо він знав, що колись давно він був віруючим. Згадуючи ті глибокі враження, які справляло на нього часом у минулому Слово Боже, він поклав свою надію на огидну втіху, яку йому запропонував капелан, а саме, що через те, що він колись мав віру, то він продовжував її мати. Цей приклад демонструє жахливі наслідки цієї доктрини кальвіністів.

Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція двадцята».