суботу, 28 лютого 2015 р.

День святих Филимона та Онисима

     
Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День святих Филимона та Онисима:
Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 27 лютого 2015 р.

Не мати, аби привласнювати

   
Інший не хоче мати взагалі ніякого майна, аби без жодного труду привласнювати собі те, що належить іншим.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

четвер, 26 лютого 2015 р.

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

     Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.
 
Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:
 
Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєщ, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 25 лютого 2015 р.

Початок Великого посту


     
     Сьогодні в лютеран Покаянна або ж Попільна Середа, розпочинається Великий піст. Упродовж сорока днів Великого посту, Божі хрищені люди, згадуючи про страждання Христові та Його жертву за наші гріхи й провини, практикують у своїх серцях дисципліну посту: покаяння, молитву, піст і давання милостині. Великий піст - це час, коли Божі люди з радістю готуються до Пасхи - Світлого Воскресіння Христового (Великодня). Це час, коли Бог оновлює ревність Його людей у вірі та житті. Це час, в який ми молимося, аби нам було дано повноту благодаті, яка належить дітям Божим.

     Молитва на Покаянну (Попільну середу):

     Всемогутній і віковічний Боже!  Ти не зневажаєш жодного Свого творива і прощаєш гріхи усіх розкаяних. Створи в нас чисті та розкаяні серця, щоби оплакуючи власні гріхи і визнаючи власну жалюгідність, ми змогли отримати від Тебе повне вибачення і прощення; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 24 лютого 2015 р.

Прагматичне каміння і Хліб Життя

     Це саме Святе Писання, яке спроможне зробити грішників мудрими на спасіння через віру, яка є в Христі Ісусі (2 Тим. 3:15), є "корисним" також для всього того, що "чоловік Божий", проповідник Євангелія, потребує, аби бути "готовим" "для всякого доброго діла" його служіння (вірші 16-17). Занурений у навчені Писанням (дідактойс, 1 Кор. 2:13) слова з "розуму Христового" (вірш 16), він стає "здібним навчати" (дідактікон, 1 Тим. 3:2) інших, як винахідливий батько родини, що завжди виймає зі свого скарбу старе й нове (Мт. 13:52).
       На цьому треба сьогодні наголошувати перед обличчям того, що часто відбувається в богословській освіті, але насправді робить чоловіка непридатним для служіння взагалі і для проповідування зокрема, - або відверто відбираючи від нього будь-яке і всяке тверде Слово від Бога, або відштовхуючи на другий план серйозне захоплення об'явленою правдою як "непрактичне". Історично-критичне або прагматичне каміння, яке заміняє Хліб Життя, не може, звісно, годувати або підтримувати свої жертви, а тим більше воно не може будувати Церкву або здійснювати її місію.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 23 лютого 2015 р.

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіоху до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:
 
Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 22 лютого 2015 р.

Проповідь на 5-у неділю Богоявлення

       ПОЛЕ І БУДІВЛЯ
(Нарис проповіді пастиря
 В’ячеслава Горпинчука)
           
Ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-людському робите? Бо коли хто каже: «Я ж Павлів», а інший: «Я – Аполлосів», то чи ж ви не тілесні? Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми – співробітники Божі, а ви – Боже поле, Божа будівля. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви – Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви! Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: «Він ловить премудрих у хитрощах їхніх!» І знову: «Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони!» Тож нехай ніхто не хвалиться людьми, бо все ваше: чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий!  (1 Коринтян 3:3-23).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим…  благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного разу Мартін Лютер сказав: «Якби хтось постукав у двері мого серця і спитав, хто тут живе, то я відповів би: «Раніше тут жив Мартін Лютер, але він звідси виїхав, а став жити тут Ісус Христос. І тепер тут живе Він». А яку відповідь дали би, любі брати і сестри?  Яку відповідь дав би кожен з нас?

Як гірко було би почути відповідь: «Знаєш, я сам толком не знаю, хто тут живе. Часом мені здається, що тут живе Ісус Христос. Але найчастіше, напевно таки тут живу я. Через це так часто тут можна помітити сміття поклоніння людям, неповаги до батьків, зневагу життя і чистоти шлюбу, сміття крадіжки, сміття брехні і заздрощів».

Перша частина листа Апостола Павла, який розташований у сьогоднішньому читанні зі Святого Писання, докоряє християнам у грецькому місті Коринті у тому, що вони – тілесні, плотські. Якби хтось постукав у двері їхніх сердець і спитав, хто там живе, то він міг почути перелік різних імен.  І не обовязково то були би їхні імена.  Чимало хто сказав би: «Тут живе Павло!» «Тут живе Аполлос!»

Власне кажучи, саме так вони й говорили. Називаючи себе чиїмось, кажучи: «Я – Павлів, я – Аполоссів», вони виявляли власне марнославство, як це можуть робити сьогодні випускники відомих у світі університетів. «Я вчився в Гарварді! А я у Прінстоні!  А я – у Оксфорді!»  Потім слідує різноманітна аргументація і суперечки, такі характерні для світу та плоті. Через це й Павло докоряє марнославним християнам, кажучи, що вони – плотські. В них і через них промовляє не Дух Христів, а їхня грішна плоть, яка погрузла в суперечках і заздрості, постійних супутниках кволих, слабких віруючих. Апостол каже, що коли вони – марнославні, то вони – плотські. Духовні собою не хваляться. У відроджених людей, у людей духовних є Ким хвалитися.

І ця похвала – не проповідники і навіть не Апостол Павло. «Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло?» – запитує Павло. І одразу дає відповідь: «Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь». Будь-який проповідник, навіть найкрасномовніший є лише служителем, звичайним інструментом в руках Господа. Віра – не від проповідника. Віра – від Господа, Який діє через Своє Слово, через Євангеліє.

Часом проповідники виконують різне завдання. Апостол Павло про себе каже, що він – сіяч або ж садівник. А Церква – Боже поле. Павло садить насіння, тобто він проповідує Євангеліє Христове. Аполлоса Господь Святий Дух сьогодні змальовує з лійкою. Він ходить Божим полем і поливає насіння, посіяне Павлом.  Він поливає паростки, що зявилися на поверхні поля.  Що це за вода, що ллється з лійки Аполлоса і так необхідна для рослин? Євангеліє! І Павло, і Аполлос проповідують Євангеліє Христове, сіють і поливають.

А зрощує і зароджує лише Бог! Те, що у Коринті зявилася Християнська Церква і стільки спасенних душ – заслуга винятково Бога.  Коли хтось приписує людині появу віруючих у Коринті або будь-якому іншому місці на землі, той – людина плотська і марнославна. Слава за все належить тільки Богові, Який є Господарем поля і Тим, Хто зрощує Свої рослини, віруючих і зароджує в них, тобто приносить в них щедрий урожай.  Soli Deo Gloria – тільки Богові слава – підписував свої твори геніальний композитор Бах. Не проповідникам, а тільки Богу слава – так говоримо й ми, стверджуючи велику істину про нашого Спасителя і прославляючи Його за нашу віру і за плоди цієї віри в нашому житті.

Своїх же працівників винагороджує Сам Бог. Як? Так само, як Він діє в Церкві.  Для проповідування Євангелія Бог посилає проповідників.  Божі люди у відповідь на Євангеліє підтримують посланих Богом людей. Дещо пізніше в цьому листі Апостол напише: «Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку? Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:13, 14). А ще Господь обіцяє прекрасну нагороду в Царстві Небеснім. Через пророка Даниїла (12:3)Бог провіщає: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків». «Кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми – співробітники Божі», – каже нам сьогодні Христів Апостол.

Апостол Павло сьогодні використовує ще одне порівняння для Церкви Христової. Він каже віруючим у Коринті і нам, що вони і ми – Божа будівля. Апостол каже про основу цієї будівлі, тобто про основу Церкви. Адже основа – вкрай важлива для того наскільки міцною виявиться будівля і те, як довго вона стоятиме.

Громаду в Коринті заснував Павло. Нам може здатися, що Павло тут хвалиться. Насправді він лише порівнює себе з мудрим будівничим, перед тим пояснивши звідки прийшла його мудрість і де її джерело. Він каже про себе «за благодаттю Божою» тим самим знову віддаючи всю славу Богові, Який полюбив Павла, колись негідного грішника та переслідника Церкви і покликав його будувати найпрекрасніший архітектурний твір на світі і у всій історії людства – Церкву Христову.

Лише благодаттю Божою можна зробити те, що робить Павло. Серед деяких українських церков точаться дискусії про те, хто благодатний, а хто ні – яка церква благодатна, а яка позбавлена благодаті. Наше Писання сьогодні дає на це досить пряму відповідь.  Той, у кому діє Божа благодать, буде діяти точно так, як діяв Апостол Павло. Адже благодать – це незаслужена нами Божа любов, любов, яка ніколи не перестає (1 Кор. 13:8). Місіонер, проповідник благодаттю Божою може покласти лише одну основу – Ісуса Христа. «Христос – основа Церкви, єдина і тривка», – співали ми сьогодні в нашому гімні перед цією проповіддю. Якщо основа – якась інша окрім Христа, то там немає ні благодаті Божої, ні Церкви, а є синагога, мечеть, зали свідків Єгови і всякі інші хисткі будівлі, що Останнього Дня будуть зруйновані вщент, як зруйновані їхні засновники, що померли давно та зотліли в землі.

Але не так буде з тими, хто збудований на Ісусі Христі. Ісус Христос – джерело благодаті і сама Любов. Він на Себе забрав усі наші гріхи та провини і поніс їх на хрест Голгофи.  Там Він приніс Себе Самого, істинного Бога та правдиву людину у досконалу жертву за гріхи цілого світу. Він помер за кожного з вас, любі брати і сестри. Але Він не залишився в гробі. На третій день, як і було про Нього провіщено в Писанні, Він воскрес із мертвих, проголошуючи усіх, хто вірує в Нього виправданими та спадкоємцями вічного життя.  Ісус Христос – єдина основа, на якій будується вічна будівля – Його віруючі, Його Церква, яка буде забрана Останнього Дня на небеса і житиме вічно в Божому Царстві.

Однак на цій чудесній основі можуть трудитися різні будівничі. Хтось, як Павло, будує із золота, срібла чи дорогоцінного каміння, тобто з Євангелія та з плодів Святого Духа, Який діє через Євангеліє. А є такі, що вирішують відкласти Євангеліє вбік і використовувати інший, доречніший, на їхній погляд, матеріал: дерево, сіно та солому. Іншими словами, вони проповідують щось інше, а не Слово Боже, сяк-так притуляючи та привязуючи та повязуючи свої матеріали із Ісусом Христом.

Біда таким проповідникам і їхнім слухачам, наскільки благодатною вони не називали би свою церкву! Апостол застерігає: «І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь». В Останній День великого вогню, коли за Словом Господнім «земля та діла, що на ній, погорять» (2 Петр. 3:10), вони будуть врятовані, якщо матимуть хоч крихту надії на Ісуса Христа і сповідуватимуть, що Він помер за їхні гріхи. Але вони зявляться перед Христом не як Його мудрі управителі, вірні доморядники та доброчинці, а нещасні погорільці, які втратили геть усе через власну необачність.

Набагато гіршою буде доля тих, що руйнують Божі храми. Ті, що руйнують віру в Христа – наче ті пяні і брутальні червоноармійці та всі інші войовничі безбожники, що руйнували тисячі церковних будівель в Україні та нашому рідному Києві. Господь через Євангеліє будує Божі храми. Через проповідь чистого Слова ви зростаєте золотом, сріблом і дорогоцінним камінням перед Богом.  Причащаючись істинними тілом і кровю Спасителя, ваш храм стає все більш витонченим, граціознішим і водночас міцнішим та стійкішим від усіх атак диявола та стихій цього світу.

Той же, хто руйнує храм Божий – вас, тобто проповідує щось таке, що руйнує діло Євангелія або нищить нас фізично, як це сьогодні роблять вороги Божі на сході України, ті зазнають на собі всю повноту Божого гніву. «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!» – промовляє нам сьогодні Господь Святий Дух вустами Святого Павла.

Колись Мартін Лютер був сказав: «Якби хтось постукав у двері мого серця і спитав, хто тут живе, то я відповів би: «Раніше тут жив Мартін Лютер, але він звідси виїхав, а став жити тут Ісус Христос. І тепер тут живе Він». Не мудрець цього світу.  Не роздуте до безмежності его, а Ісус Христос мешкає у всіх віруючих Божих людях. У вас, любі віруючі, любі брати і сестри. Це Бог зрощує вас і приносить у вас плід. Це Він розбудовує вас для вічного життя у Його Царстві. Бо «ви ж Христові, а Христос – Божий!». Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

суботу, 21 лютого 2015 р.

Темрява і серце з каменю

   
     Святе Письмо передбачає дві речі про природну людину. Перша просто обкрадає і відбирає від неї усі сили та можливості (1 Кор. 2:14; 2 Кор. 3:2; Рим. 8:7; Ів. 15:5).  Фактично, Писання говорить про те, що у духовних речах така людина сама є темрявою (Ів. 15:5; Еф. 5:8; Дії 26:17, 18) і має справу з гріхами (Еф. 2:1; Кол. 2:13). Окрім цього Писання приписує  природній людині серце з каменю, тверде та зіпсуте, яке воює проти Божого Слова і є ворожнечею проти Бога (1 М. 8:21; Єр. 17:9; Єз. 36:26; Рим. 2:5; 8:7). 

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

пʼятницю, 20 лютого 2015 р.

Читання на Великий піст

     Незабаром розпочнеться Великий піст. Християни проводять його по-різному. Один зі способів побожної участі у цій благословенній порі є читання добрих, повчальних книг. Прекрасним зразком такої книги є "Богослов'я хреста" (автор Деніел Дойчландер). Як пише про книгу професор Джоел Фрідріх "Богослов'я хреста - справа важлива та практична, якою має перейматися кожен християнин. Розпочинаючи зі слів Ісуса, Який наказує нам зректися самих себе і взяти наші хрести та йти за Ним, професор Дойчландер показує, наскільки стезя самозречення, покаяння, труднощів і боротьби є єдиним місцем, де Євангеліє об'являє свою справжню славу та приносить плід у нашому житті".

Аби замовити книгу для себе, друзів чи парафії, пишіть на адресу vhorpynchuk@hotmail.com.

четвер, 19 лютого 2015 р.

Стан зрадливих і єретиків

Виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева... (Псалом 74:6).

Це – стан зрадливих і єретиків. Вони не вдовольняються власною руїною, але разом із собою руйнують багатьох інших людей і розливають власну отруту і поширюють її далеко і на всю широчінь, як каже Апостол: «Їхня мова шириться немов рак» (2 Тим. 2:17) і мова їхня справді допомагає повалити слухачів (2 Тим. 2:14).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят четвертий

середу, 18 лютого 2015 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

     Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній правді, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:


Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 12 лютого 2015 р.

Причина невірства і початок усякого зла

Той, що діє гордо, намагається бути рівним з Богом або й вищим від Бога, а хто діє покірно, намагається вчинити себе нижчим від будь-якого створіння… як зазначено… «галас бунтівників проти Тебе… завжди зростає» (в. 23).  Бо це – причина невірства і початок усякого зла.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят четвертий

середу, 11 лютого 2015 р.

Церква не сидить з Мойсеєм

Отже ми маємо обітницю Церкві, що Христос перебуватиме з Церквою. Ми маємо Хрищення, Євхаристію, Євангеліє, Святі Писання, пастирів, дари Святого Духа. Всі вони залишаються в Церкві винятково через добросердя Боже. Якби Бог не зберіг Біблії і не дав трохи людей, які її читають, то Церква давно була би стерта сатаною і він з нею давно би покінчив…. Єпископи кажуть…: «Хто-лишень посвятив себе Богові, обираючи релігійне покликання або обрав целібат, той – блаженний». Це – чисто плотські речі, які відводять нас від Христа до самих себе і ми – плотські. Таким чином уся святість папства – плотська. А Церква повинна жити в духовній обітниці і сидіти на престолі, як пані життя на смертю, гріхом і сатаною через Христа і відпущення гріхів. Вона не повинна сидіти з Мойсеєм та монахами, бо це не сидіння в пануванні над дияволом і гріхом, а в царстві диявола та гидот… Так само, як юдеї горнулися до плотської обітниці і згасили обітницю духовну, так само нині діють папісти.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

вівторок, 10 лютого 2015 р.

Найжалюгідніша свобода

     Найжалюгідніша свобода - бути рабом гріха (Івана 8:34, 35). Стосовно зовнішніх суспільних речей, котрі підпорядковані судженню розуму... там також невідроджена людина має певну свободу чи здатність у розумі, волі та серці (Луки 16:8; Римлян 2:14). Але ця свобода є дуже слабкою, обмеженою і різним чином зіпсутою. Проте щодо речей або ж дій духовних, як-от: тих, що належать істинному наверненню людини, а саме: покаянню, вірі та новому послухові, і пов'язаних з ними речах, природна людина сама по собі і відповідно до свого першого народження перед тим, як вона буде відроджена та відновлена Святим Духом, зовсім не має сил чи можливостей почати та вірно і так, як цього вимагає Слово Боже, довершити їх - фактично вона, за природою, протистоїть і чинить опір таким духовним вчинкам.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 9 лютого 2015 р.

Проповідь на 3-ю неділю Богоявлення

      ПАНТЕОН ГЕРОЇВ ВІРИ
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого. Бо нею засвідчені старші були. Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє. Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив. Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду. Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона. Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав. Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто (Євреїв 11:1-16).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, один старий норвезький катехізис навчає, що Бог після гріхопадіння відправив нас з раю на цю «острівну колонію, яка називається земля». Описавши те, яким буде наше життя тут, наш Господь завершує Своє повчання кажучи: «Найбільша небезпека полягає в тому, що ви полюбите той острів настільки, що не захочете повертатися до рідного Царства. Любіть острів, бо він – Моє володіння, але не любіть його через те, що він – ваша домівка. Він – не ваша домівка.  Ваша домівка – цей палац, де мешкаю Я».

Як часто ми забуваємо про те, що ми лише приходьки на цій землі!  Як часто ми забуваємо про нашу справжню батьківщину – Царство Боже!  Як часто ми живемо так, наче ми залишимося на цій землі на мільйони років і наче поза саме цим грішним, матеріальним світом нічого не існує. Втім якщо існує, то про всяк випадок ми в церкві підстрахуємось і починаємо дивитися на Церкву, як на страхову компанію, роблячи мінімальні внески, розраховуючи втім на максимальну вигоду. 

Поясненням цьому є відсутність того, про що нам говорить сьогодні Святе Писання.  А говорить воно нам про віру і дає вірі визначення: «віра – то підстава сподіваного». Іншими словами, віра – це впевненість у тому на що ми сподіваємось.  Віруючі – непохитні у тому, що наше майбутнє буде саме таким, як обіцяє Бог: Христос Спаситель повернеться у славі і воскресить усіх без винятку людей. Невіруючі підуть на вічні муки. Ми будемо забрані у вічне життя в Царстві Божому.  Тим часом ми також маємо абсолютну впевненість у тому, що Бог нас любить і щодня перебуває з нами, благословляє нас і як люблячий Отець супроводжує нас до Царства Небесного, дотримуючись кожного слова, промовленого Ним у Біблії.

Віра – «доказ небаченого». Ми не бачили створення світу. Але ми впевнені в тому, що світ створений Богом за реальних шість днів.  Ми не бачили потопу, який покрив навіть найвищі вершини землі, але ми впевнені, що він був і що Господь в ковчезі врятував з усього людства вісьмох людей – наших предків. Ми не бачили, як Господь проводив ізраїльтян крізь розділені води Червоного моря, але ми впевнені, що саме так і було, як впевнені ми в тому, що ті самі води накрили наймогутнішу тогочасну армію єгипетського фараона, який не хотів відпускати Божий народ із рабства на свободу.

Ми не бачили Тайної Вечері, але ми віримо, що учні так само як і ми сьогодні, споживали істинне тіло та кров Спасителя Христа під виглядом хліба та вина Його Вечері на прощення їхніх гріхів.  Ми так само не бачили розпяття Сина Божого, але ми впевнені в його реальності і в повноті нашого викуплення від влади гріхи, диявола і смерті – викуплення, яке підтверджене світлим Христовим воскресінням, якого ми теж не бачили, але в якому ми цілковито впевнені. Нашим доказом є віра, створена Господом Святим Духом у наших серцях. Ми її маємо і це – надзвичайно могутня і ефективна сила, яку мають лише і винятково християни.

Вірою і винятково вірою в Христа ми угодні Богові. Вірою і самою вірою ми виправдані, ми праведні. Віру в Христа грядущого має Авель і віри в Христа не має Каїн. Через це жертва Авеля – жертва вдячності, жертва праведного, жертва угодна Богові і Богові прийнятна, а жертва Каїна – жертва хабарника, жертва фарисея, жертва огидна Богові і жертва, яку Бог відкидає. Авель – герой віри.

Інший герой віри – Енох. Небагато ми про нього знаємо. В Євангелії від Луки Господь каже: «Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас!» (17:6). А ми бачимо, як Еноха Бог переносить із цього грішного світу на небеса таким чином, що Енох, один із двох людей, не зазнає фізичної смерті, а його Бог переносить одразу в Своє Царство, у вічне життя.

Про Еноха, героя Старого Заповіту більше сказано в Новому Заповіті. Енох догодив Богові. Аби ми не кинулися у спасіння ділами, як це багато-хто робить і як цій фальшивій ідеї багато-хто навчає, Господь Святий Дух застерігає нас: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду». Віра виправдовує.  І віра догоджає Богові. Бо віра горнеться до Христа, Який угодний Богові. І всяке добро, яке чините ви у вірі – все угодне Богові.  Енох вірував. Енох шукав Бога. Енох прагнув почути Його Слово. І Енох отримав свою нагороду, нагороду, яку заслужив для нього Христос – вічне життя.

Наш праотець Ной взявся за будівництво ковчега, бо вірував, що Боже Слово – непомильне. Інші з нього могли кепкувати, вести звичайний спосіб життя у невірстві та критиці пророцтва Божого, яке тоді здавалося настільки смішним і неймовірним. Але це Ноя не спиняло.  Вірою Ной засуджує світ. Кожен удар молотка, яким Ной будував ковчега, був проголошенням вироку невіруючому світові і всім невіруючим людям: «Винен!  Загинеш у водах потопу і навіки будеш страждати в аду!»

В ковчег Ной увійшов спадкоємцем праведності, «що з віри вона». Ной не став праведним і спасенним через те, що збудував ковчег, а став Ной праведним і спасенним через те, що увірував в Христа і через те, що довіряв кожному слову Божому. Праведними стають не з діл, а з віри. Усі праведні – герої віри: Авель, Енох і Ной. Вони виправдалися вірою. Вони були праведні. Після того їхні жертви і діла були угодні Богові.

Наступний герой з нашого сьогоднішнього пантеону – Авраам. Якщо інші наші герої жили в рідних місцинах, памятаючи про те, що нинішній острів – лише місце гостювання, а не рідна небесна домівка, з Авраамом так не було. Чимало наших співвітчизників, українців виїхали з бідної України в інші країни, шукаючи кращого життя. 

Наші парафіяни перебувають нині в США, Ізраїлі, Австрії, Росії, Китаї і Франції. Вони – віруючі люди. Проте вони знали куди вони їхали і що на них очікувало. Авраам же, як нам каже сьогодні Писання «не відав куди йде».  Він не знав куди йде і що саме чекало його на новому місці. Проте він вирушив у мандрівку. Чому? «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину», – каже нам Господь Святий Дух. Авраам довіряє Господу безумовно. Господь каже йому йти. Він іде, бо там – спадщина, яку Йому дає Бог. Так діє віра. Вона завжди напоготові робити те, що каже Бог!

Авраам не отримав земної спадщини. Єдине чим він володів, був клаптик купленої ним землі, де він поховав Сарру, а потім був похований сам. «Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом», – читаємо ми далі в Писанні. Авраам, Ісак і Яків жили на Землі Обіцяній, як на чужій і водночас були цілковито вдоволені і славили Бога.  Як таке може бути?  Віра не зосереджує нашої уваги на цьому світі, на чужинному, хоча й гарному острові зі старого норвезького катехізису.

Віра не зводить очей з Христа, виконання обітниці і віра чекає «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець». Віра чекає Царства Божого. Віра сьогодні сповідує «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Віра усвідомлює, що цей світ – місто мертвих, всі сподівання якого загинуть Останнього Дня, коли Господь Ісус Христос повернеться у славі.

 Водночас віра чекає на Новий Єрусалим, який Господь виявляє Іванові Богословові: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:1-4). На це місто чекає віруючий Авраам.  Авраам – герой віри. Перше він виправданий вірою.  Далі він діє, будучи взірцем для всіх віруючих.

Сьогодні Господь Святий Дух також наводить нам приклад героїні віри – Сарру, любу Авраамову дружину. До глибокого віку не маючи дітей, Сарра вірувала, що дитина, нащадок Авраама, народиться, адже з Авраамового роду мав вийти Спаситель, в Якому будуть благословенні всі народи землі. Сарра вірувала. Вона була перше виправдана вірою. А потім стало неможливе – вона народила Ісака в глибокій старості. Сарру Писання ставить за приклад усім жінкам. «Ви – її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху», – звертається до вас, любі сестри, Апостол Петро (1 Петр. 3:6).

Всі наші герої і героїні віри мали щось одне дуже спільне - віру. Через це всі вони не вважали цей грішний світ за кінцевий пункт свого призначення. Натомість всі вони шукали домівки небесної – Царства Небесного. Про цей пошук каже Господь: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). Шукаймо, любі брати і сестри, батьківщини небесної і праведності, яка дається нам вірою в Христа.  Все інше нам додасться. Заради Христа. Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

суботу, 7 лютого 2015 р.

День навернення Св. Апостола Павла

     
Сьогодні ми дякуємо Господу за навернення Св. Павла, яке сталося дорогою до Дамаску і про яке, в Книзі Дій, розповідається тричі (9:1-9; 22:6-11; 26:12-18). Будучи архіворогом християн, Савл із Тарсу, вирушив до Дамаску, аби там заарештовувати віруючих і доставити їх на допит до юдейської верхівки в Єрусалимі. Дорогою до Дамаску він побачив сліпуче світло і почув слова: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Савл запитав: "Хто Ти, Пане?" І пролунала відповідь: "Я - Ісус, що Його переслідуєш ти". В Дамаску, куди Савла привели за руку, бо він осліп, учень Христів, якого звали Ананія, був спрямований Господом до Савла, щоби відновити його зір: "Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля" (Дії 9:15). Отримавши знову зір, Савл охристився і далі був відомий, як Павло, великий апостол.

Молитва на День Навернення Св. Апостола Павла:
Всемогутній Боже! Ти перемінив серце того, хто переслідував Церкву і він своєю проповіддю викликав, аби світло Євангелія сяяло по всьому світові. Дай, аби ми завжди раділи спасенним світлом Твого Євангелія і, повторюючи приклад Апостола Павла, поширювали Євангеліє до всіх кінців світу; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 6 лютого 2015 р.

Інструменти для управління Церквою

     "Керування" або "управління" Церквою здійснюється цілковито Словом Самого Бога і Таїнствами.  "Церковне управління" (Kirchenregiment) в Ауґсбурзькому віросповіданні (Ст. XIV) не означає "адміністрування" в сучасному сенсі, але належне забезпечення і впорядкування священного служіння Євангелія (Ст. V). "Служителі Слова" як лідери (Vorsteher) спільноти Божої або ж як ті, кого Бог помістив (praefecit) Його Церквою "управляти нею" (regenadae), роблять так лише через свою Божественно призначену пастирську роботу проповідування, відпускання і затримування гріхів, а також відправлення Таїнств. Намагання правити у Церкві людськими силою і правилами є самовпевненістю, узурпацією і святотатством, бо це прагне уярмити вільну Наречену Христову (Мт. 15:9; Гал. 2:11 і далі.  Пор. АВ і Ап. XV, Ап. XXVIII:7-11, ФЗ X).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

четвер, 5 лютого 2015 р.

В Церкві - все добре

В Церкві – все добре, тобто в ній немає нічого окрім Христа, нічого крім мудрості, віри, життя та слави. Вона прикрашена ними з голови до ніг так що в ній не видно ні краплини потворності – але в очах Божих і поза осяганням людей. Бог не бачить на ній жодної морщини, бо нічого в ній не бачить окрім Свого Сина, в Якого одягнута Церква, від Якого вона має спасіння, життя і славу, які є в Христі. Якщо присутній гріх, то його бачить диявол і ми відчуваємо його – кожен у власному сумлінні. Але Бог не бачить. Бо заради Його Сина, Христа, в Якого Церква одягнута, вона вся прекрасна, без плями та вади, бо Христос – прекрасний і безвадний. Через це й Церква, зодягнута в Нього в Ньому, перебуває у такому самому стані.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

середу, 4 лютого 2015 р.

День Св. Тимофія, пастиря і сповідника

     Cьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тимофія. Він виростав у родині християнських віруючих. Його матір, Евнікія, була християнка і донька християнки Лоіди (2 Тимофія 1:5). Книга Дій зазначає, що Св. Павло познайомився із Тимофієм під час його другої місіонерської подорожі і хотів, аби Тимофій перебував із ним (16:1-3). З часом Тимофій став близьким другом і вірним співробітником Павла, якому Павло довірив місійну працю в Греції та Малій Азії. Тимофій також перебував із Павлом в Римі. Відповідно до передання, по смерті Павла, Тимофій перейшов до Ефесу, де служив єпископом і став мучеником за віру в Христа приблизно 97 року Господнього. Св. Тимофія найчастіше згадують, як вірного супутника Св. Апостола Павла, який вірно служив посеред церков з язичників.

Молитва на День Св. Тимофія, пастиря і сповідника:

Господи Ісусе Христе! Ти завжди даєш Твоїй Церкві на землі вірних пастирів таких як Тимофій, аби вони вели та годували Твою отару. Учини, аби всі пастирі були старанні в проповіді Твого святого Слова і роздаванні Твоїх засобів благодаті, а людям Твоїм даруй мудрості іти дорогою, що веде до життя вічного; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 1 лютого 2015 р.

Проповідь на 2-у неділю П'ятдесятниці

                      ЗНАХОДИТЬ І СПАСАЄ ТЕ, ЩО ЗАГИНУЛО
                            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
        

І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон. І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: «Він до грішного мужа в гостину зайшов!» Став же Закхей та й промовив до Господа: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо». Ісус же промовив до нього: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!»   (Євангеліє від Св. Луки 19:1-10).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, останній номер популярного журналу «Новое Время» вийшов покритий чорною траурною фарбою на першій сторінці. Червоною фарбою по чорному тлі великими буквами написано «Наволоч» і потім пояснення: «Вищі чиновники вкрали мільярди вже після революції, за яку українці заплатили сотнями життів». А в основній статті відомі економісти пишуть: «Побори, підкупи, контрабанда і рейдерство не перемістилися слідом за своїми хазяями в Москву або Ростов на Дону. Торгівля «хлібними» кріслами в державних органах – від 10 тисяч доларів оптом до 4 мільйонів доларів за штучний товар – знову в масовому обороті… Доходи від хабарів, відкатів, поборів наповнюють каси політичних обєднань, які прийшли на хвилі боротьби з корупцією».

Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт в інетрвю ще одному популярному тижневику «Дзеркало тижня» заявив: «Але сьогодні я абсолютно впевнений: якщо ви продовжите вести справи так, як вони йшли до цього, або якщо політичні і бізнес-еліти будуть намагатися організувати свою взаємодію так, як це робилося зазвичай, тоді виникне питання: «Чи виживе Україна?» Це питання життя і смерті».

Не випадково Україна стала найбільш корумпованою країною у Європі.  Не випадково ми втратили Крим, не випадково тривають бойові дії на Донбасі. Не випадково гинуть тисячі українців, часто найкращі сини українського народу, які кинулися свій нещасний народ захищати. Господь Святий Дух устами Своїх речників промовляє: «Цар утримує край правосуддям, а людина хабарна руйнує його» (Пр. 29:4). «Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хабар губить серце» (Екл. 7:7). «Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить...» (Іс. 1:23).

А ось який суд виголошує Божий пророк на народ, яким керують злодії і хабарники: «Почуйте ж це, голови дому Якового та начальники дому Ізраїля, які нехтують справедливість, а все просте викривлюють, вони кров'ю будують Сіона, а кривдою Єрусалима. Його голови судять за хабара, і навчають за плату його ті священики, і за срібло ворожать пророки його, хоч на Господа вони опираються, кажучи: «Хіба не Господь серед нас? Зло не прийде на нас!» О так, через вас Сіон буде на поле заораний, а Єрусалим на руїни обернеться, а гора храмова стане взгір'ями лісу...» (Мих. 3:9-11). Країна, якою керують хабарники, каже Божий пророк, приречена до того, що вона буде зруйнована ворогами. І навпаки, край, де хабарів не беруть, де є справедливість і правосуддя, буде благословенний миром і процвітанням.

Корумповані чиновники завжди служать окупантам – чи то реальним, як-от: росіяни, чи то потенційним, яким може стати будь-яка держава, котра зрозуміє, що в країні, від якої вона хоче віддерти шмат території або й всю загарбати, чиновники мають менталітет, про який писав ще Шевченко «за шмат гнилої ковбаси, ти навіть матір продаси, лиш попроси». На таких чиновників зазвичай дивляться як на посібників окупантів. Не винятком цьому були і митники, які жили у час Ісуса в Юдеї.

Одним із таких чиновників, одним із таких митників був Закхей. Він мешкав у Єрихоні. І був він не просто одним із митників, а старшим над митниками. Для корупції в нього було дуже широке поле. Його, очевидно, ненавиділи дуже багато людей. Адже окрім того, що Закхей прислуговував римським окупантам, він був ще й здирником і хабарником. Він міг чути прокльони і нарікання інших людей. Але, як це буває у випадку, з переважною більшістю корупціонерів, їх людське ставлення не обходить.

Проте Закхей чув не лише людське обурення через його злочини. Він також чув докори сумління за власні гріхи. А ще він, можливо, чув про одного зі своїх колег, Матвія, який пішов слідом за Ісусом.  Закхей чув Божий Закон, який говорить: «Не кради!»  Не бери хабарів!  Не визискуй свого ближнього! Не відбирай у твого ближнього грошей чи його власності у нечесний спосіб, а навпаки допомагай ближньому твоєму захищати його власність і поліпшувати справу!

Закхеєві дорікав Божий Закон.  Так само як Божий Закон звинувачує будь-якого корупціонера в будь-якій країні, з Україною включно. Наш сьогоднішній поважний чиновник, старший над митниками, Закхей, усвідомив, що він робить зло.  Закхей зрозумів, що він руйнує своїх ближніх.  Закхей осмислив шлях погибелі, на якому стоїть він сам і те, як він руйнує свій рідний народ. І він розкаявся. Він просить в Бога прощення.  Він хоче почути солодкі слова про відпущення гріхів.

Він чув про Ісуса Назарянина, Божого Сина, Який відпускає гріхи і зцілює людей, і проповідує Царство Небесне. Він хоче Ісуса побачити особисто.  Хоча він старший над митниками, він маленький на зріст, напевно такий як Володимир Путін. Але, на відміну від сьогоднішнього Путіна і наших запеклих і заклятих корупціонерів, Закхей – розкаяний грішник.  

Йому байдуже, що про нього подумають люди, він дуже хоче хоча би побачити Ісуса, Сина Давидового. Крізь людей йому не пробитися. Та й навряд чи хтось поступиться місцем біля Божого Сина зі святих Його послідовників, адже всі знають, що Закхей – великий грішник, грішник-корупціонер.

Отже, «забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити».  Розкаяний грішник хоче лише побачити Ісуса. Але отримує набагато більше. «А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» 

Ісус не може пройти мимо розкаяного грішника, навіть якщо той, по-ідеї, не міг потрапити в поле зору Спасителя. Ісус – воплочений Бог. Він – всезнаючий. Він знає, що там, на фіґовому дереві сидить нещасний, занепокоєний і розкаяний грішник, який потребує Божої втіхи. Тож Ісус не проходить мимо. Ісус зупиняється. Ісус дивиться вгору і промовляє до розкаяного: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» 

Сходь зараз. Не відкладай надовго. Сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм.  Не «можу» бути в домі Твоїм, а «потрібно Мені бути в домі твоїм». В Ісуса є потреба бути в домі Закхея. Ісус – воплочення і обявлення людям благодаті Божої – незаслуженої нами Божої любові. У відповідь на запрошення Христа, Закхей «зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю». В Ісуса, любі брати і сестри, є потреба бути у вашому домі, у вашому серці. В Ісуса є потреба спасти вас. В Ісуса є ця потреба, бо Він вас любить.

Аби Закхей міг злізти з дерева додолу з радістю, Ісуса буде піднесено на дерево. На дерево Голгофського хреста.  Його буде розіпнуто за усі Закхеєві побори, хабарі, крадіжки, за усі без винятку Закхеєві гріхи. Христа було піднесено на дерево за гріхи всіх без винятку українських корупціонерів і найголовніше, і найважливіше – за всі без винятку ваші гріхи, любі брати і сестри, розкаяні грішники і грішниці.  Христос помер за кожного з вас, аби ваше дерево було не хрестом розпяття за власні гріхи,  а хрестом учнівства, який кладеться на всіх віруючих, що простують до Царства Небесного, яке здобув для нас Своїм життям, смертю і воскресінням Ісус.

Сьогодні Закхей радіє. До нього в гості іде Ісус, святий і праведний Спаситель від гріха. Ісусова гостина в нього вдома – доказ того, що його гріхи прощені. «Святе – для святих», – чуємо ми запрошення до Господньої Вечері. Святий іде до святого. Закхей – розкаяний грішник. Закхей – водночас радісний святий. Ісусова гостина в нього – повний вияв Божої ласки і любові. «Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!» – навчає нас Апостол Павло (Фил. 4:4).  Як тут не радіти?

Як не радіти нам, любі брати і сестри, коли Христос хоче бути з нами, розкаяними грішниками, кожен день нашого життя, а особливо сьогодні, коли ми є гостями Господнього Столу – Його Святої Вечері, у якій Він причащає нас Своїми істинними тілом і кровю, даруючи нам прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві?! «Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!» Радійте, як радіє прощений Закхей. Радійте разом із ним і радійте за кожного прощеного грішника, навіть якщо то – колишній найбільший корупціонер села, міста, області чи навіть цілої країни.

Гріх не хоче радіти прощенням – ні своїм, ні чужим. Диявол і його послідовники обурюються і нарікають: «Ісус до грішного мужа в гостину зайшов!» А до кого Йому ще заходити? До вас, самоправедні добродії, яким нема в чому каятися і яким, власне кажучи, Спаситель не потрібен? Ісус не каже нерозкаяному фарисеєві: «потрібно Мені бути в домі твоїм».  У фарисеїв і всіх нерозкаяних грішників місце почесного гостя вже давно зайняте – там сидить сатана або один з його підступних демонів. Їм добре разом і їм недобре, коли хтось радіє гостиною Христовою, адже свято лише починається. Банкет з Христом, для Закхея і для кожного з вас, любі віруючі брати і сестри, буде продовжено у вічності, в Царстві Небесному.

А тости, які чудесні тости на славу Христа лунають вже сьогодні в нашому житті! Від цих тостів зявляється оскома на зубах диявола і його слуг. Ось тост Закхея: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо».  Можливо, колись ми почуємо такі чудесні адреси і від українських корупціонерів?!  Пам’ятаймо, що «для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:37).

Але сьогодні Ісус гостює в нас, а ми в Нього! Радіймо, любі брати і сестри, як радіє прощений Закхей.  Не звертаймо уваги на нарікання і бурчання тих, хто не бажає нам спасіння. Натомість проголошуймо наші тости за столом Господу і впроваджуймо їх у життя. Адже ваше минуле залишилося на дереві Ісусового хреста.

Там само залишилося і минуле Закхея, про якого Господь каже: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!» Ісус Христос прийшов в Україну, аби знайти і спасти вас і дати через вас надію вашим ближнім і цілій Україні. І промовити про вас сьогодні: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й вона донька Авраамова». Радійте! Син Божий. Донька Божа. І прекрасна, надзвичайно багата спадщина в Царстві Небесному. І життя нескінченне. Повіки віків. І все це заради Ісуса. Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).