День Реформації

   

   31 жовтня 1517 року монах-августинець прибив 95 тез-закликів до дискусії на двері Замкової Церкви у Віттенберзі, в Німеччині. Доктор Мартін Лютер сподівався, що його тези викличуть академічні дебати про покаяння, продаж індульгенцій та інші справи всередині Римо-Католицької Церкви, які суперечили Писанню. Втім, Рим кінець-кінцем відлучив Лютера, засудивши його як єретика. Лютерові реформи, які зосереджувалися на вченні про те, що віруючий виправдовується самою благодаттю через віру в Ісуса Христа, викликали релігійні реформи та повернення Церкви до Слова Божого не лише в німецьких землях, але й в багатьох європейських країнах.  З Днем Реформації!

Молитва на День Реформації:

     Всемогутній і благодатний Господи! Сьогодні ми дякуємо Тобі за Твого слугу Мартіна Лютера і за Лютеранську Реформацію, через яку Ти відновив проповідь чистого Євангелія і євангельське життя у Твоїй Церкві. Виливай Твого Духа Святого на Твій вірний люд. Тримай нас непохитними у Твоїй благодаті та правді, захищай нас і визволяй нас у часи спокуси і даруй Церкві Твоїй спасенного миру; через  Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви 

Збирав би хмиз для спалення єретика

Мусимо зізнатися в тому, що і я та й інші зі мною перебували в полоні саме таких відчуттів (само-праведності), коли під папством, ми претендували на те, що ми святі та побожні. Якби тридцять років тому, коли я був відданим, святим монахом, який щодня відправляв месу і думки не мав іншої окрім тієї, що я перебуваю на дорозі до небес – якби тоді хтось звинуватив мене – проповідував мені з цього тексту[1] і проголосив, що наша праведність не відповідала строго Законові Божому, а перебувала у злагоді із людcькою доктриною і була явно ідоловірською – якби той хтось назвав її недієвою та ще й сказав, що я – ворог хреста Христового, який служить власним плотським забаганкам,  то я особисто відразу допоміг би щонайменше знайти каміння, аби забити такого Степана або ж збирав хмиз, аби спалити такого найгіршого єретика.  Саме так завжди поводиться людська природа…

Мартін Лютер, з проповідей

---

[1] Филип’ян 3:17-21: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас.  Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибіль, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі».

Невірство перетворює небесну поживу на отруту

    

Для хворої людини їжа, яку вона одержує, може бути отрутою, але попри це вона залишається їжею, з усіма поживними речовинами, які є в тій їжі. Причину того, чому вона не живить хворого, слід шукати не в їжі, а в хворому. Так само і хліб життя, незважаючи на те, чи пропонується він у Слові, а чи в Таїнстві, залишається таким самим по суті і по дієвості, хоча невірство перетворює цю небесну поживу собі на отруту, змінюючи, власне кажучи, її вплив, але залишаючи незмінною її сутність.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

Проповідь на 22-у неділю по Св. Трійці

                      

СЛУХАТИ МОЙСЕЯ І ПРОРОКІВ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»... Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас». А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» А він відказав: «Ні ж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються». Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!»   (Євангеліє від Св. Луки 16:19-31).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа  (Гал. 1:3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, чимало людей в цьому світі і навіть деякі релігії заперечують існування пекла. Так само є такі люди, які прикрашають саме пекло, на догоду дияволові, маскуючи страшну безодню листячком, аби ті, хто до нього прямує, навіть не помічали, як у нього падають. 

Світ і диявол у своїй нечестивості – дуже підступні і лукаві. Вони – мисливці і полюють вони на наші душі. Однією з найефективніших їхніх мисливських снастей є заглушення Божого Слова. На півдні України, на під’їзді до Херсону стоять дуже потужні антени. Кажуть, що ще в часи Радянського Союзу їхня основна функція полягала в тому, щоб «глушити» радіопередачі із Заходу, як-от: «Голосу Америки» та «Свободи».

«Голос Америки» та «Свобода» представляли інший погляд на світ – погляд вільних, демократичних людей. А ще часом там транслювались служби Божі і можна було почути християнську проповідь. Для тоталітарного режиму така інформація представляла загрозу, тож він робив усе, аби люди в Радянському Союзі не чули таких програм і не знали про інше життя.

Так само й світ і диявол докладають чимало зусиль, аби ми не чули і не слухали Слово Боже, не знали Бога і не мали життя, яке дає Бог. Сьогоднішній багатий із нашого євангельського читання – саме такий. Він не знає Бога. Він живе у розкошах, але поводиться так, наче не знає, від Кого він ті розкоші отримав. 

Він зодягається у порфіру і віссон – найдорожчий тогочасний одяг, еквівалент сучасного найдорожчого, «брендового» одягу. Його тіло вкрите найкращими одежами, але всередині він має найгірше – грішне серце. В цьому багатому не живе Святий Дух, а живе натомість усяка погань, яка потім виливається із серця у різноманітні злі вчинки. 

Одним із таких злих учинків були його щоденні розкішні бенкети. Це не були просто щедрі обіди та вечері, а саме розкішні бенкети. На них були присутні запрошені ним люди, очевидно, так само багаті безбожники, як і він сам. Столи ломилися від їжі. А наїдки були дорогі та вишукані. Купу грошей щодня марнував наш багатий на свої бенкети. 

На бідного ж Лазаря він не хотів дати навіть однієї копійки. Бідний Лазар був настільки убогим, що не мав навіть за що купити бодай кусень хліба. Він не має дорогої одежі. Його тіло не вкрите ні пурпурою, ані вісоном. Воно натомість укрите струпами, виразками, з яких сочиться кров.

До Лазаря не приходять бенкетувати шановані, поважні люди. До нього на бенкет приходять собаки, нечисті для юдеїв тварини, які лижуть його рани. Лазар з людського погляду був жалюгідним і огидним у всякому відношенні – закривавлений, виваляний у земному поросі, супутник собачої зграї – вічно голодний жебрак, який хотів би отримати бодай крихту хліба з розкішного столу поважного і шанованого багатого. 

Проте Лазар мав те, чого багатий не мав і те, чого ні за гроші не купиш. Він мав те, чого не бачили люди, але бачив Бог. Лазар знав Бога, а Бог знав його. Ось чому ми чуємо ім’я убогого страдника, але не чуємо, як звався багатий, якого Бог на ім’я не називає, бо він для Бога неважливий. А Лазаря Бог знає на ймення. Бо Лазар вірує в Господа.

Кожного віруючого і Лазаря зокрема стосуються слова Божі з уст пророка Ісаї: «Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім'я твоє, – Мій ти!  Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, – не попечешся, і не буде палити тебе його полум'я» (43:1). Лазаря Бог покликав і створив у нього в серці віру Своїм Словом. І хоча для світу Лазар – брудний і вкритий струпами жебрак, для Бога він – вірне і любе дитя, а невіруючий багатий – син лукавого. 

«Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали». Ми нічого не знаємо про похорон тіла Лазаря. Але ми знаємо, що його ангели віднесли до раю, який Христос тут називає лоном Авраама. Про віруючого Лазаря попіклувались слуги Божі – Його духи служебні. Багатому ж честь віддавали його друзі, усі поважні члени юдейського суспільства, з якими він щоденно бенкетував. Багатий – друг світу. А Лазар, як і Авраам – друг Бога Живого. Лазаря несуть до раю ангели. Багатого закопують у землю люди.

Про багатого сказано, що він похований, бо тепер його існування, його погляд, його думки будуть звернуті догори. Він справді похований – схований від раю, від вічного життя. І він опиняється тепер у цілковито іншій – протилежній реальності. Він опиняється у аду. Тут немає ані зручного одягу, ані вишуканої їжі, немає навіть простої води. В аду є лише невимовні муки, яким не має ні краю, ні кінця.  Багатий в аду горить у вічному вогні. 

Наш невіруючий багатий неймовірно страждає. І, побачивши здаля Авраама та Лазаря, які відпочивають у раю, він хоче скористатись своїм знанням – адже ще за свого життя він бачив Лазаря. І через це він кличе: ««Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»...

Він апелює до Авраама, як до отця, бо він – фізичний нащадок Авраама, один з його праправнуків. Будучи нащадком Авраама, він мав право на спадщину в Обіцяному Краї, в Ізраїлі. Він мав ту спадщину і він нею користувався сповна – так як користуються нею безбожники по всьому світі, а не лише в Ізраїлі, чи, скажімо, в Україні.  

Тепер, по смерті, багатий думає, що такі само правила стосуються і його вічного майбутнього. І він готовий прийняти краплину води з пальця навіть убогого Лазаря. Він хоче почати процес апеляції і полегшення свого жахливого становища. 

 Проте Авраам його розчаровує: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас».  Все визначається на землі. Після смерті вже ніхто нікого не відмолить. Якщо немає віри в Христа на землі у цьому житті, то у вічності вже нічого не допоможе. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає – наче каже багатому Авраам.

Авраам перебуває на небесах, бо вірував у Христа і Господь Христос каже невіруючим юдеям: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56). Авраам вірував, що Божий Син викупить його від гріха, від влади диявола і смерті, і дасть йому стільки нащадків, як зір на небі. І, написано: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1 М. 15:6). 

Лазар – один із таких нащадків Авраама, який вірує в Христа, в Його замінну жертву, у життя вічне в Його Ім’я і він перебуває в раю, здобутого для нього і для Авраама Сином Божим. І переходів з пекла до раю, про яке навчають нині чимало фальшивих учителів, та з раю до пекла більше не існує – пояснює багатому і нам отець віри, Авраам. 

Проте наш багатий, наче шукаючи собі виправдання і в піклуванні про своїх братів, волає далі: ««Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!» Плотським, невідродженим людям потрібні весь час якісь ознаки та чуда – від сходження «благодатного огню» до чуда зцілення від ікони, до воскресіння убогого Лазаря. 

Проте це їм не допоможе. Авраам каже: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!»  Мойсей і пророки проповідують про Христа. Мойсей і пророки свідчать про Сина Божого. Вони чітко промовляють, що спасаються лише ті, хто вірує в Месію. Послання Мойсея і пророків – чітке і однозначне: ділами Закону не спасеться ніхто, бо всі згрішили. 

Проте є Один Безгрішний і Святий – Божий Син, Ісус Христос, Який є твій Спаситель і Який настільки тебе полюбив, що віддав Самого Себе за всі твої гріхи у жертву на хресті. Він помер за тебе і воскрес, аби віруючи в Нього ти був виправданий і мав прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Про Нього свідчать Мойсей і пророки – усі Писання. Усі вони в підсумку кажуть: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31). 

Але ця віра в Господа Ісуса настає через Слово. «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!» – каже Авраам. Хай слухають Писання -  каже Авраам.  Через Слово Боже Святий Дух творить спасенну віру в Христа. Йому вторить Апостол Павло: «Тож віра від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). Іншого способу увірувати, а отже і спастися немає. Всі інші способи Господь заперечує.

У відповідь багатому з пекла, який хоче чуд, Авраам відповідає: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!» Як не йняли віри більшість юдеїв, коли Христос воскрес і як не ймуть віри ті, що живуть нині по-плотському, без Слова, не будучи відродженими Святим Духом, Який вибрав Мойсея і Пророків – усі Писання Старого і Нового Заповіту, Слово Боже за свій дієвий інструмент навернення, творення і підтримання віри в Христа.  

Усі інші засоби, вигадані людьми, лише служать листячком, яким прикривається глибока  безодня аду, з якої лунають запізнілі голоси, що взивають до милості Авраама. А ми маємо великий дар від Господа – Його Слово, яке діє у Хрищенні. Слово, яке кличе нас до причастя істинними тілом і кров’ю Господа, аби ми горнулися до Нього у особливий спосіб і мали спільноту з Сином Божим і з цілою Його Церквою. І це Слово лунає у нас із кафедри, аби ми слухали його, і вірували в Христа, і вірою в Нього мали життя вічне. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Бог не благословляє невдячних

     

Бог не може тебе благословляти, якщо ти невдячний, якщо ти відкидаєш Його доброту і не даєш їй місця у своєму серці.

Мартін Лютер, з проповідей

День Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Філіпа Ніколаі, Йоганна Геерманна і Пауля Ґергарда, авторів гімнів і дякуємо за них Господу. Філіп Ніколаі (1556-1608 р. р.) служив пастирем у Німеччині під час Великої Чуми, яка за півроку відібрала життя тисячі трьохсот його парафіян. Окрім героїчного служіння упродовж лихоліття він написав тексти гімнів "Проснись, проснись, бо ніч минає" і "Зоря досвітня, світла і ясна" відомі зокрема, як цар і цариця лютеранських хоралів.
     Йоганн Геерманн (1585-1647 р. р.) теж був німецьким пастирем. Він мав погане здоров'я і ще страждав від бід, викликаних Тридцятилітньою війною (1618-1648). Тексти його гімнів відомі своєю ніжністю і глибиною почуттів.
      Пауль Ґергард (1607-1676 р. р.) був ще одним німецьким пастирем, який пережив жахіття Тридцятилітньої війни. На 1668 рік він утратив пастирську посаду в Берліні через відмову зрікатися лютеранських переконань і пережив смерть своїх п'яти дітей і дружини. Проте він зумів написати 133 гімни, усі з яких відображають його непохитну віру. Поряд із Мартіном Лютером його вважають за одного з найкращих авторів лютеранських гімнів.
(Зображення - Філіп Ніколаі).

       Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святих і вірних жінок Дорку (Тавіту), Лідію і Фіву. Вони були зразковими християнками, які виявляли свою віру, підтримуючи Церкву матеріально.  Дорку (відому також, як Тавіту) добре знали та любили за її вчинки милосердя у місті Йоппії, особливо за те, що вона виготовляла одяг для бідних. Коли Дорка раптово померла, то члени її громади попросили прийти апостола Петра і він прийшов із сусіднього міста та воскресив Тавіту (Дії 9:36-41).      

     Лідія була жінкою з Тіятир, яка працювала у Филипах, продаючи славетну пурпурову фарбу, на яку був великий попит у стародавньому світі.  Вона також "Бога шанувала" у місцевій синагозі (Дії 16:14). Коли  апостол Павло зустрів її під час молитви з іншими прозелітками, то його проповідування Слова, привело Лідію до віри в Христа. Таким чином вона та її друзі стали ядром християнської спільноти у Филипах (Дії 16:13-15, 40).   

      Фіва була ще однією вірною жінкою, яка допомагала апостолові Павлові. Вона була дияконесою із Кенхрей (порт Коринту).  Її Павло відправив до Церкви в Римі з Посланням до римлян. В ньому він пише про її підримку діла ранньої Церкви (Римлян 16:1-2).

Молитва на День Св. Дорки (Тавіти), Лідії та Фіви, вірних жінок:

     Всемогутній Боже!  Ти викликав в серцях Твоїх улюблених слуг Тавіти, Лідії та Фіви співчуття, аби вони допомагали Твоїй Церкві та підтримували її своїми відданими та милосердними ділами. Дай нам такої самої волі, аби й ми любили Тебе.  Розкрий очі наші, аби ми бачили Тебе в найменших довкола нас і зміцни руки наші, аби ми служили Тобі в інших людях - заради Твого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хай ніхто не хвалиться власними ділами

Але коли прийшов Господь Ісус, то Він простив усім людям той гріх, уникнути якого вони не могли і скасував постанову проти нас, проливши Свою Кров. Ось що Він каже: «Законом гріх заряснів, а благодать зарясніла Ісусом»[1] оскільки після того, як весь світ потрапив у покору, Він забрав гріх цілого світу, як про це свідчить Іван, кажучи: «Ось – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Тож хай ніхто не хвалиться власними ділами, але справедливий той, хто отримав дар, будучи виправданий Хрищенням. Тож віра нас визволяє Кров’ю Христовою, бо той благословеннй, чий гріх прощений і кому подароване вибачення.

Амвросій Медіоланський, З листів

---

[1] Пор. Рим. 5:20.

Величина гріха і прощення

    

     Усі гріхи не є однакові - деякі є жахливішими та більшими ніж інші (Івана 19:11; Матвія 11:22; Луки 12:47, 48). Проте, коли судити з погляду Божого Закону, то ніякий гріх тоді не заслуговує сам по собі на прощення, тобто жоден гріх  не є малим і незначним, але кожен гріх ставить людину під Божий гнів і, якщо Бог почне цю людину судити, то її гріх заслуговує на вічне прокляття (Повторення Закону 27:26; Галатів 3:10; Якова 2:10). Христос засуджує цю помилку про меншу Заповідь у Законі Божому у фарисеїв (Матвія 5:19). Павло теж сумує, що в його тілі живе гріх.
     Христос спокутував за всі гріхи (1 Івана 2:2). Він хоче спасти навіть найбільших грішників (1 Тимофія 1:15). Він заповів, щоб усім грішникам проповідувалось покаяння і прощення гріхів  у Його Ім'я (Івана 20:23; Матвія 9:13; Луки 15:7; 24:47). Благодать зарясніла більше ніж гріх (Римлян 5:20).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.
     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва на недільний вечір

    

     Цей день і вечір підходять до завершення. Господи, дякую Тобі за Твою доброту і ласку. Ти вчинив мене щасливим, надавши можливість слухати  Слово Твоє - славетне Євангеліє мого спасіння. Завдяки Твоїм обітницям я дивлюся на небеса з упевненістю, в майбутнє - без остраху. Благослови працю моїх рук.  Допоможи мені зрозуміти мої обов'язки і завдання. Вчини грядущий тиждень багатим на благословення із Твоїх милостивих рук. Подай мені благодаті жити з Тобою щодня, здійснюючи вчинки, що догоджають Тобі і є корисними для моїх друзів і рідних. Утримуй мене вірним Слову Твоєму і допоможи мені слідувати за Твоїми настановами. Прости всі мої гріхи, особливо усяку байдужість серця до Твого Євангелія. Благослови мене на цю ніч, захисти усіх дітей Твоїх. Благослови мою родину, друзів, пастиря і мою церкву. Обдаруй моїх співробітників Своїми прекрасними благословеннями. Прошу Тебе в Ім'я Ісуса. Амінь.

Мій молитовник

Найправдивіша вдячність Богові

    

Ми не можемо принести Богові нічого кращого і, власне кажучи, не існує ніякого кращого служіння або ж зовнішнього діла, аніж подяка, як сказано в Писанні. Тобто, це – приймання і шанування благодаті Божої, і проповідування та слухання Його Слова, і сприяння Його дії, не лише на словах, але й щиро в наших серцях і усіма нашими фізичними і духовими силами. Це – найправдивіша вдячність.

Мартін Лютер, з проповідей

День Св. Пилипа, диякона

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Віра - цілковито дар Божий

     

Людина після гріхопадіння - духовно мертва (Ефесян 2:1-3). З іншого боку, віра - сама сутність духовного життя. Як смерть сама не може перетворитись на життя так і ніяка грішна людська істота не може  пробудити віру сама в собі або власними силами. Віра - цілковито надприродний дар Божий і вона мусить приходити до бідних грішників з-поза них. Істина полягає в тому, що віру дає Бог через Його Слово (Римлян 10:17).

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

День Св. Патріарха Авраама

      

      Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
      Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
     Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).

Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на День подяки за врожай

                                

                               ДІЛО БОЖЕ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни посідали самі й прибули до Капернауму, – і шукали Ісуса. І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: «Коли Ти прибув сюди, Учителю?» Відповів їм Ісус і сказав: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились. Працюйте не для поживи, що гине, але для поживи, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець». Сказали ж до Нього вони: «Що нам чинити, щоб робити діла Божі?» Ісус відповів і сказав їм: «Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Євангеліє від Св. Івана 6:24-29).

            Нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, нещодавно пролунала новина про те, що цей рік був надзвичайно урожайним на яблука. І це правда –Господь поблагословив нас ще одним добрим роком. Ми мали добрі жнива. Рясно зародили українські ниви і сади. Цьогорічний урожай – ще одне могутнє свідчення про Божу доброту, про Його піклування про людський рід – про кожного з вас, любі брати і сестри.  

Сьогодні ми дякуємо Господу за цьогорічний урожай, бо якби не Його милість і добро, усіх цих рясних дарів у нас не було б. «Хваліть Господа, добрий-бо Він, виспівуйте нашому Богу, приємний-бо Він, Йому подобає хвала!.. Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гуслах: Він хмарами небо вкриває, приготовлює дощ для землі, оброщує гори травою, худобі дає її корм, воронятам чого вони кличуть!» – виспівує Псалмоспівець (146 (147):1, 7-9).

Господь настільки добрий, що «що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45).  Немає такої людини, для якої люблячий Бог не відкривав би Своїх земних щедрот,  аби навіть на ураженій гріхом землі, та людина могла мати свій насущний хліб і, зводячи очі до небес, дякувати Своєму Творцеві за Його милостиве піклування.  

Це правда, що ми повинні трудитись на наших полях і в наших садах. Адже після того, як наші прабатьки впали у гріх, усіх нас стосуються слова, промовлені до Адама: «проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (1 М. 3:17-19).

Коли ми чуємо ці слова, то тим більшою виявляється любов Бога до нас, Його милість і Його піклування, яке ми бачимо у нашому цьогорічному врожаї. Сьогодні Євангеліє перше нас переносить на берег Галілейського моря на березі  якого Господь Ісус Христос створив велике чудо. Він нагодував тисячі людей п’тьма хлібами та двома рибинами, поблагословивши цю невелику поживу таким чином, що всі наситились, а після їди «дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів» (Ів. 6:13). 

А потім наш Господь перейшов море і перебував у Капернаумі. «Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни посідали самі й прибули до Капернауму, – і шукали Ісуса».  Вслід за Ісусом вирушила ціла флотилія човнів.  Вечеря від Ісуса сподобалась усім. Тепер настала пора для сніданку, а далі і до обіду було вже недалеко.

Тож вони шукають Ісуса з вельми прагматичних причин. І цей прагматизм видно навіть із їхнього першого питання: «Коли Ти прибув сюди, Учителю?» Вони наче кажуть: «Ми не пропустили, бува, сніданку або ще якогось прекрасного чуда, корисного для нас? Нам дуже сподобалась вчорашня вечеря. Ми думали, що безкоштовна їжа буде тривати далі, а Ти взяв і зник. Скільки Ти тут вже часу перебуваєш?»

Їм не цікаво, як Господь сюди добрався. Їм зовсім неважливо, що відбувалося між вечором і ранком, а важливо одне – скільки часу тут вже Ісус перебуває. «Відповів їм Ісус і сказав: «Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились», Ісус бачить усе. Він – для них неважливий. 

Вони не шукають Його через те, що Він – Син Божий. І вони не шукають Його через те, що Він є Слово і Слову навчає. Вони шукають Його, бо хочуть знову бачити чуда і даремної їжі. Їм хочеться вийти із стану прокляття. Їм хочеться, аби хвороби і смерть обминали їх десятою дорогою. Їм хочеться їсти й пити. Але Ісус, Господь і Бог їм не цікаві. 

Так діє гріх, який живе у тілі і який тіло контролює. Людина, яка не знає Бога і яка проживає в гріхах – вельми прагматична. Коли вона бачить Божого Сина, Який дає їй здоров’я і поживу, то вона хоче повторення чуда і хоче, аби такі чуда тривали безперервно.  Але водночас ця прагматична людина ще й сліпа. Бо вона не бачить головної проблеми . Вона не лише сліпа, але ще й нерозумна. Вона відмовляється розуміти, що все-одно це грішне тіло помре. Вона відкидає Боже Слово про неминучість загибелі цього зараженого гріхом тіла.

Господь кличе нас розкаятись і відвернути погляд винятково від земної їжі та від усіх земних благ. Він каже нам сьогодні: «Працюйте не для поживи, що гине, але для поживи, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський».  Вся ця чудесна пожива, яку ми маємо наших столах на сніданки, обіди, вечері та різноманітні перекуски – вся вона в той чи інший спосіб загине. Так само як і загинуть тіла, які її споживають. Бо заплата за гріх – смерть. Ми трудимось на полях, городах і в садах, і ми маємо врожай, і поживу для продовження життя в цьому смертному тілі. Але кінець все-одно буде однаковий. Бо заплата за гріх, який живе в нашому тілі – смерть.

Інша справа – пожива, яка зостається на вічне життя. Хто буде мати цю поживу, той матиме і те, що їй властиве – вічне життя. І цю поживу ми ніде самі не можемо виростити, ані купити. Цю поживу дає лише Син Людський – Ісус Христос. Господь наче каже: «Як би ви самі не трудились і не працювали, як би ви не зрощували потом свою працю, зі смерті вам не вибратись. Усі ваші діла позначені гріхом. І через це, незважаючи на всі ваші досягнення, вони все одно закінчаться смертю, тимчасовою і вічною. Бо і ви самі, і вся ваша праця позначена гріхом.

Вічну ж поживу не виростиш, не заробиш і не заслужиш. Її лише дає Син Людський. Господь каже: «бо відзначив Його Бог Отець». Назовні Ісус від решти юдеїв нічим не відрізнявся. Він був народжений від Діви Марії і був повноправним членом єврейського народу. Проте, якщо весь єврейський народ був позначений гріхом, то Ісуса позначив Бог Отець.

Господь навмисно вживає слова Бог Отець, бо хоча невіруючим юдеям закрита велика Тайна Святої Трійці, усе в Ісусові свідчить про те, що Він – істинний Бог. Син Божий – вічний, всюдисущий і всезнаючий. Він лише в часі стався людиною і зараз про Себе говорить, як про Сина Людського, але позначного, відзначеного Богом Отцем.

«Це – Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав», – промовляв Бог Отець після Хрищення Свого Єдинородного Сина (Мт. 3:17). «Оце – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я», – свідчить Бог через Свого останнього пророка Старого Заповіту, Івана Христителя (Ів. 1:29, 30).

Про те, що Ісус – обіцяний Месія і Спаситель, Бог засвідчує надзвичайними і могутніми чудами, які робить Ісус і два останніх цих чуда – нагодування п’яти тисяч народу п’ятьма хлібами та двома рибками і ходіння по воді. Ті, хто бачать ці чуда і вірують в Бога, сповідують, що Ісус – святий. Але буде ще більше відзначення Сина Людського. 

Воно станеться у той день, коли розп’ятий Господь, Який помре за гріхи цілого світу, вийде переможцем над гріхом і смертю, і владою диявола із гробу на третій день. Усе чим позначені ми – гріх і смерть. Усе, чим позначений Син Людський – святість, праведність і життя.

Юдеям не хочеться вірувати в Христа, на перший погляд, такого самого єврея, як і вони. І хоча Він щойно їм сказав, що поживу для вічного життя дає лише Він, вони питаються в Нього: «Що нам чинити, щоб робити діла Божі?» Вони не можуть обійтись без власних діл. Їм хочеться, аби їхні діла рахувались за щось і щоб основі тих діл вибудовувалось для них прощення і вічне життя. 

І тоді Господь дає їм дуже просту відповідь, але ця відповідь мусить перевернути всі їхні уявлення про їх і Бога і поставити все з голови знову на ноги. Падіння наших прабатьків почалося із посіяного дияволом сумніву до Божого Слова і недовіри до Бога. Вони обрали отруйну поживу, яка принесла смерть.

«Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав», – каже сьогодні Ісус. Хочу знову зробити комплімент грецькій мові, бо використовуючи її Господь Христос, вдається до своєрідної гри слів і вщерть руйнує будь-яке вчення про спасіння ділами і навчає тут, що поживу для вічного життя, як дерево у раю, дає лише Він, Божий Син, а віру в Нього, якою ми цю поживу приймаємо, творить Бог Отець.

Все добре – лише від Бога. Пожива, яка дає вічне життя – від Бога. І Бог навіть створює у нас руку, щоб цю поживу приймати – творить у нашому серці віру в Того, Кого Він послав, тобто віру в Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя. Коли ми віруємо в Ісуса, коли ми уповаємо на Нього, то це – не від нас, а ця віра, це уповання створене Богом Святим Духом, який діє через Євангеліє Христове.

І ця віра, це діло Боже, ця рука, створена Богом, приймає цю поживу, що дає вічне життя – Ісуса Христа у Слові і в Таїнстві – у Христових істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина, а з ними отримує прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя. Ми цього життя ще не бачимо і люди, дивлячись на нас, не бачать якихось дивовижних змін у нашому тілі. Ці зміни таки настануть, але у час повернення Христа у славі, коли всі люди воскреснуть: віруючі до вічного життя і радості в Царстві Божому, а невіруючі – до вічного сорому та мук у невгасимому огні аду. 

Проте навіть зараз є зміни бачить Бог і вони вже є у вашому серці, у вашій душі та у вашому розумі. І є зміни, які бачать інші люди у вашому житті. Бо віра – Божа, вона – Христова і вона дієва. Вона прагне догоджати Богові і служити своєму ближньому. І радіти всіма дарами Божими, і дякувати Господу – і за нинішній врожай, і за врожай душ, які через Його Євангеліє благодаті збираються до вічного життя у Його Царстві. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Генріха Мельхіора Мюленберґа, пастиря

   

     Сьогодні ми згадуємо пастиря  Генріха Мельхіора Мюленберґа і дякуємо за нього Богові.  Генріх Мельхіор Мюленберґ народився 1711 року в Айнбеці, Німеччина, а в американські колонії він прибув 1742 року. Перебравшись із Європи до Америки, пастир Мюленберґ установив взірець лютеранських парафій у Північній Америці.  Сам він служив упродовж сорока п'яти років у Пенсільванії. Будучи невтомним мандрівником, Мюленберґ допоміг заснувати чимало лютеранських громад і був головним організатором першого лютеранського синоду в Північній Америці, Міністеріуму Пенсівальнії, який було засновано 1748 року. Пастир Мюленбнрґ цінував роль музики в лютеранській службі Божій і часто служив сам органістом. Він також був головним упорядником американської лютеранської літургії ( упорядкована теж 1748 року). Пастиря Мюленберґа пам'ятають, як церковного провідника, журналіста, літургіста і понад усе - як пастиря громади під його опікою. Пастир Мюленберґ був покликаний до небесної домівки 1787 року, залишивши велику родину та тривалу спадщину - американське лютеранство.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Чому ми такі і в такому світі

     Не те, що я зробив, розташовує мене у немічному тілі, із затьмареним розумом, засмученим серцем і бранцем смерті у світі, що сповнений смутку. Не те, що я зробив, а те ким я є, чинить мене цього всього невільником.  А я є тим ким є через те, що я походжу від Адама і через те, що він був упав у гріх.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я