суботу, 31 січня 2015 р.

День Віровизнання Св. Петра

     Сьогодні ми згадуємо про віровизнання Св. Петра. Воно не постало з нахилу Петрового серця, а було об'явлене йому Отцем. Причину важливості цього віровизнання видно з Ісусової відповіді: "Ти - Скеля [грецьке - Петрос], і на скелі [грецьке - Петра] оцій побудую Я Церкву Свою" (Матвія 16:18). Як народ Божий в Старому Заповіті почався з особи Авраама, скелі, з якої були витесані Божі люди (Ісаї 51:1-2), так і народ Божий в Новому Заповіті, починається з особи Петрової, сповідання якого - скеля, на якій Христос збудує Свою Церкву. Але Петро не був один ("ключі" дані йому в Матвія 16:19 були дані всім учням в Матвія 18:18 та Івана 20:21-23). Як каже нам Св. Павло, Петро та інші апостоли разом із іншими пророками покладені в основу Церкви, наріжним каменем якої є Сам Христос (Ефесян 2:20). Тож віровизнання Св. Петра - свідчення цілого апостольського гурту і основоположне в будівлі Християнської Церкви. Таким чином Церква віддає подяку Богові за Св. Петра та інших апостолів, які навчали Христову Святу Церкву Його божественній та спасенній правді.

Молитва на День Віровизнання Св. Петра:

Отче небесний! Ти об'явив Апостолові Петрові блаженну правду, що Твій Син, Ісус - Христос. Зміцни нас проголошенням цієї правди, аби ми також могли радісно сповідувати, що спасіння немає в нікому іншому, а є воно лише в Тобі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 27 січня 2015 р.

Не судити з того, що відчуваємо

… Ми мусимо прилаштуватися та приготуватися підносити серця наші вгору і не судити з того, що ми відчуваємо.  Якщо ми будемо судити з того, що відчуваємо, то загинемо, бо всередині ми далі відчуваємо багато гріхів і страхів у плоті та стріли диявола.  Я часто виходжу з себе. Часто я нехтую навчати і молитися. Коли я це бачу, то стаю занепокоєний. Але ми не повинні ухвалювати рішення відповідно до власного розуму. Людський розум робить висновок, що кожен, хто знаходить гріх у собі – огидний: «Я маю гріх, отже для Бога я огидний».  Ви ж повинні промовляти: «Це не так». Радше розплющте  власні очі і долайте гріх та сенс гріха і кажіть:
Чи є гріх в мені, чи немає його, чи присутнє відчуття смерті чи ні – мені байдуже. Я мушу підніматися вище, а саме до мого Нареченого.  Через віру в Його Слово кажу я, що коли гріх присутній, то для мене він нічого не значить.  Мені заборонено оцінювати себе на основі моїх власних відчуттів, відчуттів церкви або на основі зовнішнього вигляду. Мені наказано судити відповідно до Слова обітниці. Євангеліє каже і навчає чомусь іншому. Воно каже, що є Той, Який «не вчинив гріха, і не знайшлося в устах Його підступу» (1 Петр. 2:22). В Собі здолав Він смерть, світ і гріх. Він каже: «Будьте відважні: Я світ переміг» (Ів. 16:33); «Хай гріх не панує над вами» (Рим. 6:14) та подібні заяви в Святому Писанні. Лише Його я знаю і я також знаю, що Він призначений бути Нареченим і передав Своїй нареченій, Церкві, все, що має. Я – частина Його Церкви. Бо я маю певні ознаки та обіцянки, а саме: Хрищення, Євангеліє, Євхаристію – те свідчення про той факт, що я – частина тіла Христового».
Ця втіха і знання – настільки великі, що їх не зрозуміти настільки швидко наскільки мені хочеться. Якби я міг осягнути їх повністю, то нас би ніколи не бентежило відчуття смерті або гріха. Наша неспроможність зрозуміти це повністю викликає муки сумління, нас непокоять небезпеки, нагадування про смерть і муки лякають нас. Невдача осягнути це повністю лежить в нас, а не в Христові. Це наче людина, яка потрапляє в річку. Вона хапається за гілку дерева, аби якось себе підтримати над водою і врятуватися. Так і посеред гріхів, смерті та неспокою ми також хапаємося за Христа слабкою вірою. Втім ця віра, якою крихітною вона би не була, далі зберігає нас і панує над смертю і топче ногами диявола і все інше.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

понеділок, 26 січня 2015 р.

Коли в синодах з'являється простір для світської, плотської сили

     Ті, що наполягають на тому, що поза помісною громадою ніщо насправді не може бути Церквою, часто так роблять без адекватних богословських міркувань, - просто для того, аби уникнути духовної тиранії "суперцеркви", чим би вона не була. Однак щодо цього аргументу, який наводиться з добрих намірів, сильно помиляються. Саме як церкви, синоди контролюються вірою і любов'ю, а отже не можуть нікого тиранізувати. Чим більше про цей церковний статут і його обмеження забувають і заміщають їх політичними поняттями про правління більшості та комерційні ланцюжки наказів, тим більше з'являється простору для світської, плотської сили і всіх її діл.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

пʼятницю, 23 січня 2015 р.

Про дискусії зі сварливими

В підсумку, зі сварливими дискутувати не слід. Бо через це вони кращими не стануть, натомість ще більше розсердяться, бо шукають вони не істини, а прагнуть добитися почестей та тріумфу.

Мартін Лютер,із Приміток на деякі розділи з Євангеліста Матвія

четвер, 22 січня 2015 р.

На День Соборності України

Твоя сьогодні Церква на зборах вся стоїть,
З усіх сторін Вкраїни наш стрійний спів дзвенить.
З далекої Волині, з-над берегів Дніпра,
З-над Буга і з-над Прута іде Тобі хвала!

(З Українського лютеранського служебника).

середу, 21 січня 2015 р.

Свобідна воля і свобода від праведності

     
      Cвобідною волею ми називаємо людські сили чи можливості розуму, серця і волі, а саме тоді, коли людина може зрозуміти, зважити та оцінити щось пропоноване і подароване їй. Воля і серце можуть вибирати, бажати і домагатися, або ж відкидати і втікати від того, на що їм вказав розум. вони можуть наказувати або не наказувати власним членам виконувати або не виконувати певні дії... Бо стосовно гріхів природна людина сама по собі, через те, що вона є слугою гріха - надзвичайно вільна від праведності, яка каже Павло (Римлян 6:20). Бо в думці, серці та волі вона постійно схильна до гріха (Буття 6:5).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 20 січня 2015 р.

Про Бога думають по-плотському

… Про Бога вони думають по-плотському, а не по-духовному. Вони роблять так, бо уявляють Його кимось іншим, аніж Він є, діє і бажає….

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят третій

понеділок, 19 січня 2015 р.

Пора Богоявлення

     Сьогодні завершуються 12 днів Різдва і розпочинається пора Богоявлення, яка цьогоріч триватиме до 3 березня. У Різдві Бог з'являється, як людина, а в Богоявленні цей Син Людський з'являється перед світом, як Бог. Те, що Христос стався людиною, доказів не потребувало. Але те, що ця Людина є Бог, потребувало доказу. Таким доказом були слова останнього пророка Старого Заповіту Івана Христителя: "Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Ів. 1:29), слова Отця: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Мт. 3:17) і сходження та перебування на Спасителеві Христові Святого Духа (Мт. 3:16). Згодом божественність Христа буде доведена багатьма ознаками та чудами. Церква про це свідчить у своїх піснеспівах: "Як в Йордані христився Ти, Господи, тоді об'явилася пошана Трійці; бо голос Вітцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи, а Дух у постаті голуба ствердив Слово об'явлене. Слава Тобі, Христе Боже, що явився і світ просвітив!.."  

Молитва на День Богоявлення:

Боже, проводом зорі Ти об'явив Свого Сина Єдинородного язичникам. Веди нас, що знаємо Тебе вірою, аби ми насолоджувалися на небесах повнотою Твоєї божественної присутності; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.  

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 18 січня 2015 р.

Проповідь на 2-у неділю Різдва

 ХРИЩЕННЯ СВЯТИМ ДУХОМ І ОГНЕМ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: «В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий. Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!  Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім»  (Євангеліє від Св. Матвія 3:1-12).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, мудрець спитався у свого приятеля, який нарікав на те, що він більше не відчував близькості Бога: «Так хто від кого відійшов?» Приятель мудреця, напевно, навіть не зауважив поступового віддаляння від Господа. Адже воно, зазвичай, відбувається поступово, крок за кроком.  Колись не помолишся.  Колись не прочитаєш Божого Слова. Колись без жодної поважної причини пропустиш службу Божу. Колись тебе розвеселить непристойний жарт і виявиться цікавим такий самий непристойний фільм. А потім крок за кроком все це увійде у звичку, до якої додасться звичай обманювати, красти, чинити перелюб і всякі подібні гріхи.  Ми забуваємося про Бога і про Його Слово, і про те в якому світі ми живемо.

Але коли раптом настає біда, тоді і починаються крики і нарікання: «Ну де ж той Бог? Невже Він не бачить?  Невже Йому байдуже? Чому Він так далеко від мене?» «Так хто від кого відійшов?» – вкрай доречне запитання на таку пору життя.

Сьогодні наш євангельський текст переносить нас із Віфлеєму, від Різдвяних ясел в пустиню юдейську. І хоча сьогодні Різдвяна пора буде лише закінчуватися, ми бачимо Івана Христителя, який ще в материнській утробі стрибав від радощів, почувши наближення Спасителя, Якого в утробі носила Діва Марія.  Тепер Іван – дорослий чоловік. І він – пророк. Його називають Христителем через його особливий спосіб служіння.

Євангеліє каже нам, що Іван проповідував у пустині юдейській. Він належав до роду Левія, до священицького роду, отже виконував те, що мали робити всі священики, з первосвящениками включно. Врешті-решт для цього в них були чудесні умови: шикарний храм у Єрусалимі і величезна влада в своєму рідному краї.

Проте  наявність храмів сама по собі нічого не дає. Без Слова Божого навіть найпрекрасніший храм перетворюється на дорогу пустиню, а зі Словом Божим навіть найубогіша пустиня, в якій для проживання можна знайти лише сарану та мед від диких бджіл, стає прекрасним храмом.  Головне, аби проповідувалося, аби лунало Боже Слово. Це розуміли завжди всі віруючі люди. Це розуміли і вороги Божого Слова. Бо недаремно за пророком Іллею, горливцем Господнім, організовують полювання нечестиві правителі, аби спинити його проповідь навіть в пустельній місцевості. Сьогодні Євангеліє вказує нам на нового пророка Іллю, на Івана Христителя.

До нього ідуть маси людей. Євангеліст каже нам, що «до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця».  Ці всі люди йшли не для того, аби побачити Івана, який одягався надзвичайно скромно – мав найпростішу, грубу одежу з верблюжого волосу і був підперезаний ремінним поясом.  Коли Іван буде увязнений Син Божий говоритиме про нього: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Аджеж ті, хто носить м'яке, по палатах царських. По що ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!» Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя!..  Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти» (Мт. 11:7-14).

Про Івана так говорить Бог Син, бо Іван проповідує про Божого Сина і про Його Царство. «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» – проповідує Іван. Ви відійшли від Бога.  Ви покинули Святого Ізраїлевого. Ви втратили вічне життя. Але Бог не кидає вас напризволяще. Ось наблизилося Його Царство, а отже і Він Сам.  Царство не може бути без царя. Небесне Царство не може бути без Царя Небесного. Ось Небесний Цар, народжений у Віфлеємі, вже починає Своє діло спасіння Ізраїля, усіх хто вірує в Свого Царя – Сина Божого.  Тож покайтеся. Змініться.  І більше не чиніть спротиву Святому Духові, Який міняє ваше серце і ваш розум.  Покайтеся! Визнайте свою повну гріховність і неспроможність спастися і покладіть усю вашу надію на Спасителя вашого Бога!

            Іван, як і Ілля вказував на «багатство», яке мають усі без винятку люди – гріхи. Це вони стоять вибоїнами і ямами, і справжніми горами та урвищами між Богом і нами. Це через них ми не маємо доступу до Господа, а отже і життя вічного.  Це їх виявляє нам Боже Слово через проповідь і це Боже Слово викликає в нас покаяння – таке саме покаяння, таку саму переміну внутрішнього, неправедного єства на істоту нову, прощену заради Божого Сина і зодягнену в Христа. На єство, в якому починає у Хрищенні мешкати Господь Святий Дух.

            Саме так «Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої». І покладали надію на Христа, про Якого проповідував Іван і на Якого він вже зовсім скоро покаже перстом своїм. Який то був чудесний час!  Яке піднесення!  Яке оживлення від вічної смерті тисяч або й десятків тисяч людей! Яке оновлення Церкви через проповідь про Христа грядущого Його найкращим проповідником!

Коли буває такий духовний підйом, диявол і гріх теж не сплять, як і не спить людська гординя і самовпевненість, одні з найпідступніших і найнебезпечніших гріхів для спасіння. До Івана приходять не лише розкаяні грішники, які щиро каються за свої власні гріхи.  До Івана також приходять ті, кого ізраїльтяни вважали за святих – фарисеї. А також приходять і садукеї, що не вірять ні в ангелів, ані у воскресіння, але які мають всю необхідну владу в храмі, порожньому від проповіді Божого Слова, а отже і від пророків Божих.

Фарисеї вірять у власну праведність. Їм немає за що каятися, як врешті-решт і садукеям. Різдвяні ангели зявлялися до пастухів, а не до них. Але вони йдуть христитися від Івана, бо так роблять усі. Можливо вони ще й діють з тією метою, аби очолити всю цю віднову і стати невіруючими провідниками віруючих.  Адже тепер усі будуть вважати їх за ще святіших і ще більше виявлятимуть їм пошани, і більше будуть слухатися їхніх повчань і проповідей про виправдання ділами, коли і на них Іван Христитель виллє воду, а з нею Святого Духа, Якому вони не довіряють, але Який бачить їхнє серце і все єство наскрізь і промовляє вустами Івана: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!  Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене».

Зміїний рід – такими словами називає Іван усіх тих, що в спасінні надіються на діла.   Такі люди – діти змія, тобто диявола, який робить усе, аби відвернути людей від Христа. Роби це і роби те, і ти станеш святішим, і ти спасешся.  Про тих, що відкидають покаяння і вважають, що можуть спастися якось інше, ніж вірою в Христа, пророкує Ісая: «І станеться їм слово Господа: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, трохи тут, трохи там, щоб пішли та попадали навзнак, і щоб були зламані й впали до пастки й зловилися!..» 28:13). «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні!  Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» – проповідуватиме до них Син Божий (Мт. 23:23-28).

І ось вони стоять перед Іваном. Вони не прийшли, аби покаятися. Вони прийшли охриститися, зробити ще одне діло. Іван же закликає їх до покаяння: «Учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Перестаньте бути фарисеями і садукеями! Перестаньте відкидати Христа. Перестаньте уповати на діла, походження або канонічність!  Це вас не спасе!  Навпаки допоки в це віруєте, то до вас прикладена нагострена сокира Божого гніву. Лише питанням часу є те, коли вона вдарить по вашому корінню і відсіче вас від життя тимчасового, аби вкинути вас у вічні муки.  Тож розкайтеся у надії на власні діла і увіруйте в Христа, покладіть всю надію лише на Нього.  Лише Христова праведність може вас спасти. Віруйте в Христа і ця праведність стане вашою і ви буд
ете спасенні.

Іван проповідує нагальність такого розкаяння, про його невідкладність.  Він каже далі: «Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім».

Іван Христитель знову й знову вказує на Христа. Він починає з Царства Небесного, тобто із Христа і Христом він знову сьогоднішню проповідь у пустині юдейській закінчує.  Він каже, що Той, Хто йде після Івана, тобто Христос – потужніший від Івана. Адже, хоча Іван – пророк, Іван – лише людина. А Христос, хоча й людина, водночас – Бог. Отже Він – потужніший від Івана. Він – всемогутній.  

Іван – проповідник і Івана вважають за святого. Але Іванова святість – набута, дана Христом, Якому Іван недостойний навіть понести взуття.  Проте Іван і всі, хто вірує в Христа – ви, любі розкаяні та віруючі грішники є святими, бо хоча ми недостойні були нести взуття Христове, Христос поніс усі до одного наші гріхи на хрест Голгофи і обмив їх там, страшні, брудні, жахливі наші гріхи, Своє святою кровю.

Ті, що відкидають цю жертву Христа, Його смерть і воскресіння, як це роблять і теперішні фарисеї і садукеї, пізнають Христа всемогутнього і святого у гніві, коли Він Останнього Дня прийде у славі і перечистить Свій тік – цей світ віячкою – відповідно до віри. Хто не вірує – той як полова  буде вкинутий у невгасимий огонь, аби там не згоріти за мить, а горіти повіки у вогні невгасимому.

Своїх же учнів Господь на Пятдесятницю хрестить Святим Духом і огнем: «Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим» (Дії 2:1-4).


Цей Святий Дух мешкає у вас, любі віруючі. Вас, що віруєте в Христа народженого у Віфлеємі, Христа, Який ніколи вас не кидає, а наближається до вас щонеділі у Слові і у Своїх істинних тілі та крові Господньої Вечері, названо сьогодні пшеницею, аби ви могли пізнати всемогутність Христової любові, Його спасіння, святості Його Царства Небесного і аби ви, воскреснувши та перемінившись до досконалості, жили в Його Царстві Небесному повіки віків. Наблизилось Царство Небесне. Христос народився! Славімо Його! Амінь.

середу, 14 січня 2015 р.

Ювілей служіння диякона Степана Ксьондзика

В пору Різдва диякон Степан Ксьондзик, який служить в кременцькій громаді Хреста Господнього, святкував 50-літній ювілей дияконського служіння. У часи комуністичних гонінь диякон Степан мав домашню церкву, в якій хрестив і вінчав кременчан, водночас він сам зазнавав переслідувань і катувань від радянської влади. З відновленням Української Лютеранської Церкви, диякон вірно служить у кременецькій громаді Хреста Господнього. Вітаємо отця диякона зі славним ювілеєм і зичимо йому многая і благая літа в служінні Спасителеві та Його Церкві!

Світлина: Квіти ювілярові від Єпископату УЛЦ.

вівторок, 13 січня 2015 р.

Різдвяний Вертеп у Києві

Христос народився!  Славімо Його! Цьогорічний вертеп громади Воскресіння у Києві.




понеділок, 12 січня 2015 р.

Нові причасники

Наші двоє нових причасників, Максим Рудзік і Ярослав Горпинчук, які прийняли своє Перше Причастя істинними тілом і кров'ю Господа Христа на Різдво цього року. Вітаємо Максима і Ярослава і зичимо їм рясних Божих благословень та многая і благая літа у Господі!



пʼятницю, 9 січня 2015 р.

Палаци зі слонової кості

Він називає це «палацами зі слонової кості». Святий Дух обирає назву особливого шляхетного матеріалу, оскільки слонова кість відома своєю надійністю, білизною та сталістю. Таким чином будівля зі слонової кості, безперечно, найпрекрасніша та найкраща. В інших місцях часто згадуються будівлі зі слонової кості.  Хоча, можливо, і не вся будівля була збудована зі слонової кості, то все одно був якийсь цінний матеріал і називається така будівля метафорично домом зі слонової кості. Так сказано:  Наш Цар Христос не має палацу, збудованого «із дерева, сіна, соломи» (1 Кор. 3:12) з якого будують наші люди, а зі слонової кості. Бо хто повірить, що церква у Віттенберзі, Кемберзі[1] та інших місцях, де є Хрищення і Слово, в очах Божих є палацом зі слонової кості? Але так насправді і є. Бо Хрищення – не щось беззмістовне, ані є таким Слово, ані управління церквою, ані є чимось беззмістовним втіха зневажених. Якщо ви бажаєте судити за зовнішнім виглядом, то що цінного бачите ви тут, у Віттенберзі? Нічого прекрасного ви не бачите, а бачите церкву: місто, яке фактично збудоване з глини, але попри це воно – палац Христів зі слонової кості. Тож навіть найбідніше село в якому є пастир і декілька віруючих є палацом зі слонової кості.  Втім, аби це побачити, вам треба щось інше, аніж фізичні очі. Цінність цього не визначити за зовнішнім виглядом, за судженням п’яти відчуттів або розуму, ані законами чи мистецтвом, чи філософією, а лише за Божим Словом – тим фактом, що там є Слово, Хрищення, Євхаристія, божественне управління, втіха сумління, страх Божий, довіра Богові, чекання на Бога, наслідування Христа та подібне до цього.  На таке ви повинні роззиратися, і коли десь це побачите, то не дайте, аби на вас впливав зовнішній вигляд, а просто робіть висновок: «Тут Христос перебуває у палаці зі слонової кості, тут мешкає Христос. Хоча Царство це – ніщо за зовнішнім виглядом, воно найбільш вподобане в Божих очах».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий




[1] Невелике саксонське містечко біля Віттенбергу.

четвер, 8 січня 2015 р.

День пам'яті Віфлеємських Немовлят

     Євангеліє від Св. Матвія розповідає нам про жорстокий замисел царя Ірода проти немовляти Ісуса після того, як його були "обманули" Мудреці зі Сходу.  Відчуваючи загрозу від "народженого Царя Юдейського", Ірод замордував всіх дітей віком від двох років і молодших, як у Віфлеємі, так і в його околицях (Матвія 2:16-18).  Цих Віфлеємських Немовлят ми згадуємо вже на другий день по Різдві Христовому і це служить нам як спомин не лише про жахливу брутальність, до якої схильні людські істоти, але й про те переслідування, якого зазнавав Ісус вже від самого початку Свого земного життя.  Хоча Божим Промислом, Ісусове життя було цього разу збережене, через багато років інший правитель, Понтій Пілат, винесе Ісусові смертний вирок.

Молитва на День пам'яті Віфлеємських Немовлят:

Всемогутній Боже!  Невинно убієнні Немовлята Віфлеємські прославили Тебе не життям своїм, а смертю своєю. Умертвлюй в нас, благаємо Тебе, все те, що перебуває у конфлікті з волею Твоєю, аби наше життя несло свідчення про ту віру, яку ми сповідуємо вустами своїми;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Різдвяна проповідь

                       CЛОВО СТАЛОСЯ ТІЛОМ

    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. (Євангеліє від Св. Івана 1:1-14).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, однієї темної ночі маленький хлопчик проснувся від грому.  Раптом спалахнула блискавка і так залящав грім, що аж будинок затрусився. «Тату, тату!» – закричав перелякано хлопчик.  Батько хлопчика зайшов у кімнату. «Що з тобою?»  – спитався він у сина. «Мені страшно». «Не бійся. Я тут поряд – у сусідній кімнаті». «Я не хочу сам бути» – промовив хлопчик. «А ти й не сам», – відповів батько, «з тобою Бог». «Я знаю, тату, але я хочу, аби був хтось, кого можна торкнутися!» – переконав батька син.

В житті буває не просто страшно. Життя буває страшним. Минулий рік і початок цього року для України видався саме страшними подіями – війною, яку проти нас розвязала Росія. Убивства, мародерства, ґвалтування, руйнування українських міст і сіл, загибель мирних жителів і українських воїнів – жорстока реальність в якій опинився наш рідний народ. Обстріли «Градами», гарматами та мінометами – жахливіші від будь-якого стихійного лиха тим, що відбувається це з волі жорстоких убивць і людиноненависників, які живуть зовсім неподалік від нас і їхня ненависть може тривати аж до кінця їхнього життя. Вони – жахливіші ще й через те, що за цією усією жорстокістю стоїть ворог людського роду, диявол. Про нього Спаситель свідчить: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44).

Ще страшнішою за війну, яка часто несе фізичну погибель, є погибель духовна. (Власне кажучи, з духовної погибелі зазвичай починаються багато воєн).  Якщо від зброї, навіть важкої зброї ще можна якось знайти якийсь притулок, то від духовної зброї зробити це вкрай важко. Перш за все, через те, що ця зброя не несе на самому початку руйнування будинків, міст і сіл. Ціль її зовсім інша – ваша душа і ваше вічне життя. Це найважливіше з усього, що може тільки бути.  Господь Христос каже: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26). А душа занапащається тоді, коли не знає Бога, не вірить Богові, не має з Богом миру.  А пізнати Бога-Спасителя без Його Слова неможливо.

Скільки людей здобули багато чого в світі, але втратили власні душі. Згадаймо лише нашу історію. Ми маємо цілу епоху язичництва, коли наші предки втратили знання про Бога і перебували в темряві допоки на Русь не було принесено християнство. Не завжди з того часу в наших церквах лунало чисте Євангеліє, але було принаймні читання Євангелія і було Євангеліє у Хрищенні і Святій Вечері. А потім настав не просто темний, а радше чорний період радянського атеїзму, коли не було навіть де почути Євангеліє навіть старословянською, не те що рідною, мовою, адже церкви масово закривалися, а на Слово Боже чинилася одна з найбрутальніших атак за всю історію світу.

Чому диявол і грішний світ так атакували Слово і так атакують Слово донині?  Відповідь ми знаходимо в сьогоднішньому традиційному Різдвяному Євангелії «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його».  Де є Бог – там обовязково є життя і є Світло для людей. Де Бога немає – там іде смерть і темрява. 

У Слові є життя.  Слово, Син Божий є істинний Бог. Бог є любов.  Бог любить людей. Бог піклується про людей. І це нас втішає. Сьогодні у нас день особливої втіхи. Памятаєте розмову сина з батьком, коли дитина, налякана грозою, сказала батькові, що вона хоче мати поряд з собою когось, до кого можна доторкнутися? Сьогодні ми святкуємо день, коли Бог став Тим, до Кого можна доторкнутися.

Коли Бог обявлявся у славі Мойсеєві на Сінаї, то сказав був до цього славного пророка: «Ти не зможеш побачити лиця Мого, бо людина не може побачити Мене і жити» (2 М. 33:20). Бог не показує Свого лиця через любов до віруючого Мойсея.  Адже якби грішний, але виправданий вірою Мойсей бодай на мить побачив неприкриту славу Божу, то він миттю помер би.  Бог не хоче, аби ми помирали.

Через це Він стається людиною.  «І Слово сталося плоттю», – так доречніше перекласти наш вірш про народження Божого Сина від Діви Марії. Бог набув людську плоть. Вічний набув створене. Бог стався людиною. Він не перестав бути Богом. Але Він став Богом во плоті. Багато немовлят народжується на світ щодня.  Але всі ці немовлята грішні. Коли Божий Син народився людиною, в Нього не було ні краплини гріха. 

Бог стався повноцінною людиною у повному сенсі цього слова, окрім гріха. Бог хоче перебувати з людьми. Бог завжди хотів перебувати з людьми.  Хіба не для того Він нас створив? Хіба не для того Він нас розташував не десь за райськими брамами, а безпосередньо в Едені? Він – люблячий Творець і Він хоче, аби Його творіння насолоджувалися і раділи повноцінним життям. Від Бога відділилися ми самі через гріх наших прабатьків. І від Бога ми відділяємося щоразу коли грішимо.

            Коли люблячий Бог, виконуючи план спасіння людства, вивів Ізраїль із єгипетської неволі, Він дав Мойсеєві доручення: «Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони візьмуть для Мене приношення. Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене. А оце те приношення, що візьмете від них: золото, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур, і червень, і віссон, і козина вовна, і шкурки баранячі, начервоно пофарбовані, і шкурки тахашеві, і дерево акацій, олива на освітлення, пахощі до оливи намащення, і пахощі для кадила, і каміння оніксове, і каміння на оправу до ефоду й до нагрудника. І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них».  «Нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них», – каже Він.

            Ця святиня, як бачимо повинна була мати все найкраще і дорогоцінне, що мали євреї.  І ось, коли народ Божий збудував скинію, місце для перебування Бога з віруючими людьми, то, як каже нам Мойсей: «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» (2 М. 40:34). Скинія – місце перебування Бога з людьми.
           
«І Слово сталося плоттю», – звіщає нам сьогодні наше Євангеліє і продовжує, «і перебувало між нами».  Апостол Іван використовує тут особливе слово, яке можна перекласти, як «стало скинією між нами».  Скинія постала в утробі Діви. Скинія зявилася у стайні і була покладена у ясла. І якщо для першої скинії, для першого місця перебування з віруючими потрібне було і дорогоцінне каміння, і хутра, то тут скинією стається найдорогоцінніше з усього – Сам Бог.

            Бог це робить, бо Він любить вас, любі брати і сестри. Як пізніше звіщатиме євангеліст Іван: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (3:16). Бог Слово стає скинією посеред нас, аби ми мали не просто життя, а життя вічне.

            Без Слова, що стається плоттю, це неможливо. Неможливо мати нормальне життя у країні, де панує гріх і обман. Тим більше неможливо мати вічне життя у світі, де гріх і обман є невідємними його складовими. Гріх відділяє нас від Бога. Гріх приносить смерть. Тож Слово стається плоттю і перебуває між нами «повне благодаті та правди». Різдво Христове – Божа відповідь на гріх. Різдво Христове – воплочення благодаті, невимовної, незаслуженої любові Божої до нас грішних.

Потім, після хреста Голгофи, де Ісус принесе Себе в жертву за всі наші гріхи, Його Апостол проповідуватиме: «Де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20, 21). Для цього Слово сталося тілом, аби на Своє святе тіло забрати наші усі гріхи, аби ці гріхи нам більше на залічувалися, а залічувалася Його праведність і святість.

            Різдво Христове – Божа відповідь на обман диявола і світу, що Бог нас не любить, що Богові байдуже до нас і до нашого життя. Різдво Христове – воплочення істини, яка дає життя і то не просто життя, а життя вічне. Цю істину донині піддають сумніву скептики, подібні до римлянина Понтія Пілата, який перед Голгофою запитує у Істини: «Що є істина?» (Ів. 18:38) Але Істину-Христа цінують усі ті, що вірують у слова воплоченого Слова: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6)  і відповідають: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів. 6:68).

            «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» там, біля Сінаю. Слава Господня сяяла над полями біля Віфлеєму, де пастухи нічної пори стерегли отари свої. А у Віфлеємі не було хмари, яка наповнювала стайню або хоча би ясла, де лежало сповите Слово. Чому ж тоді Апостол і Євангеліст каже: «ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця»?   Він бачив славу на Горі Преображення разом із двома іншими Апостолами: Петром і Яковом, коли Господь зявився преображеним до того, як Його будуть бачити закриваленим на римському хресті. Славу Господню бачили і воїни, які повтікали від гробу, з якого переможцем над Своєю смертю і нашою вийшов Єдинородний Син Божий.  Славу Господню бачив Іван, коли Господь дав йому видіння небес і видіння про останній час історії світу – про час, у якому живемо ми.

            Ми перебуваємо біля віфлеємських ясел сьогодні вірою так само, як ми перебуваємо вірою на Горі Преображення разом і з Іваном, Петром і Яковом. Але настає той час, коли ми будемо бачити на власні славу Господа, коли Він повернеться, аби воскресити всіх мертвих, а вам, що віруєте в Нього, дати вічне життя. До цього Останнього Дня ми наблизилися ще на один рік, ще на одне Різдво.

            А до того часу ми знаємо, що з нами – Бог.  Хлопчик під час грози сказав був дуже гарні слова: «Я хочу, аби був хтось, кого можна торкнутися!» Сьогодні Бог торкається вас, любі віруючі, і особливо Максима та Ярослава, істинними тілом і кровю Христа Спасителя у хлібі та вині Святої Вечері, даючи вам усім не лише доторк і доказ Свої непохитної любові, але й дарубчи вам прощення гріхів і вічне життя. Бо для цього Слово сталося тілом. Амінь. Христос народився! Славімо Його! Амінь.

вівторок, 6 січня 2015 р.

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

       БЛАГОДАТЬ І СЛАВА
                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса,  що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих (Тита 2:11-14).

Христос рождається!  Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, Моріс Райт був британським фермером, який купив велику картину в сусідського фермера менше як за кілька фунтів стерлінга. Цю дешеву картину він повісив у клуні. Упродовж кількох років вона припадала павутиною, але врешті-решт її помітив податковий бухгалтер, який описував майно для визначення оподаткування за рік. Заради цікавості він сфотографував ту картину і відправив в Крісті – відомий аукціон в Лондоні. Таким чином він дізнався, що картину намалював Томас Деніел, славетний митець XIX століття. Мистецтвознавці знали про її існування, але вважали полотно втраченим і називали його «Втрачений Деніел». Фермер Райт продав цю картину на аукціоні і заробив за неї близько 100, 000 доларів, раптово розбагатівши.

Сьогодні Господь Святий Дух розповідає про величезне багатство, яке Бог дає усім людям. Це багатство неможливо виміряти ні гривнями, ні фунтами стерлінгів, ні доларами, ні євро. «В гробу карманов нет», – попереджують часом тих людей, які не мають моральних перепон у процесі накопиченні багатства, застерігаючи про те, що у смерті із собою вони не заберуть багатства і після смерті воно їм нічим не допоможе, а навпаки може свідчити проти них.

Господь Святий Дух говорить не про багатство цього віку.  Через Апостола Павла Він нам звіщає про те багатство, яке буде завжди із тими, кому воно справді належить. «Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей». Перше слово з нашого сьогоднішнього Апостольського листа «Бо» – вступ до сьогоднішнього нашого свята і підсумку цілої історії Церкви Старого Заповіту.  Усі віруючі люди чекали на цю чудову мить – народження Насіння Єви, яке розчавить голову дияволові і покінчить із диявольськими кайданами гріха та смерті. На цю мить чекав Ной, Авраам, Давид, усі пророки і всі віруючі, які жили в ту ніч, коли це сталося.

І ось нарешті це сталося. Можливо хтось уявляв собі, що це буде величне дійство – Діва з німбом над головою зайде у Віфлеєм і народить дитину, з якої буде линути небесне сяйво і від тієї миті для віруючих і для всього Ізраїлю почнеться нове життя, життя без римських окупантів, без утисків, без бідності, без хвороб і без смерті.

Проте зявляється не слава, а зявляється благодать. У Віфлеєм входить не багата панна з німбом над головою, перед якою будуть відчинені не лише двері всіх готелів міста, але й двері найповажніших родин Давидового міста. У Віфлеєм заходить бідне подружжя, для яких не вистачило місця в заїзді, а знайшлося місце лише у стайні. І Діва без німбу, лише вагітна, яка ось-ось має народити і додати клопоту будь-кому, хто візьме їх в гості.

А коли народжується Син Божий, то про те, що виконалися пророцтва, довкола яких обертається уся історія не лише Юдеї, але й цілого світу, довідуються зі світу найперше пастухи надовкола Віфлеємських луках. Бо сяйво зявляється не над Ісусом, а на полі, де вони стережуть отару свою.  Це коло них, а не коло Немовлятка «Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме. ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала» (Лк. 2:9-16).

«Благодать зявилася, що спасає всіх людей», –  каже нам сьогодні Апостол, а Євангеліст Лука ставить на цьому наголос, приводячи до воплоченої благодаті, Ісуса Христа, найменших з людей – пастухів. Першими Апостолами благодаті во плоті стануть небагаті рибалки, наче свідкуючи на весь світ, що благодать не купується і не продається. Вона навіть не купується задешево і не продається за дорого, як втрачене полотно британського художника Томаса Деніела.

Благодать дарується, бо благодать Божа – це незаслужена нами любов Його до нас, бідних і нещасних грішників. Ця благодать, Ісус Христос, народжений у Віфлеємі спасає всіх людей. Біля дверей Його першого помешкання немає державної служби охорони, вишколених офіцерів Цезаря або хоча би Ірода. Хіба вони пропустили би до Новонародженого Царя простих пастухів? Ще може мудреців з багатими дарами, але не пастухів. 

Але благодать спасає усіх людей. І Апостолів, яким на Христа показує перстом Іван Христитель. І всіх тих, що слухають Його Нагірну проповідь і вірують у Христову Добру Новину. Благодать, яка нині сповита у Віфлеємі, звилася, щоб спасти самарянку, яка захоче живої води, що тече у життя вічне. І митника Закхея, якого попросить спуститися з дерева. І Марту, яка клопочеться по дому, аби нагодувати Христа і Його учнів. І Марію, сестру її, що сидить біля ніг і прислухається до кожного благодатного слова Спасителя.

У Віфлеємі зявилася благодать, що спасає всіх людей. Благодать, відкрита для всіх. Благодать, яка виливається на всіх у безмежній любові і з надзвичайно щедрими дарами, найбільшими з яких є прощення гріхів і вічне життя. І все це – для всіх людей, для всіх, хто увірує. Благодать без людських грішних обмежень – святий і люблячий Бог во плоті, Ісус Христос. 

Благодать, яка звилася тієї найпершої Різдвяної ночі у Віфлеємі і яка спасає всіх людей: Йосипа з Ариматеї, який знімає Христа Бога, Який помер за наші гріхи, із Голгофського хреста і Никодима, таємного учня благодаті, що на похорон Віфлеємської Благодаті «смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто» (Ів. 19:39). Благодать – не дешева. Ціна благодаті – безмежна ціна життя і смерті нашого Бога. Благодать, яка спасає безкоштовно, невимовно дорога.

Біля дверей Його першого помешкання сторожі не було. Біля Його останнього земного помешкання була сторожа, але вона налякана розбіглася, коли Воскресла Благодать вийшла із гробу. Бо благодать прийшла спасти всіх людей від смерті і подолати смерть і проголосити нас виправданими і дати нам вічне життя у Божому Царстві.  Сьогодні ми підхоплюємо спів ангельських хорів, аби славити Народженого Спасителя і жити, жити як сьогодні нас навчає Господь Святий Дух через Апостола Павла.

«Щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці». Благодать зявилася і спасла нас, аби ми жили по-іншому ніж тоді, коли були ще неспасенні. Ця благодать навчає нас із середини, з людини внутрішньої, людини нової, відродженої Святим Духом через Євангеліє Христове. Ми цураємося безбожності і мирських пожадливостей.  Вони нам огидні.  Вони огидні нам так само, як огидне Апостолам, що були рибалками, все, що ставить на перше місце мирське, а не Христа. Як огидне самарянці, що зустрілася з благодаттю, з Ісусом її колишнє перелюбне життя. Як огидні Закхеєві визиск, хабарі і крадіжки. Як огидні Йосипові з Ариматеї нечесні судді, хабарники та убивці Його Господа. Як огидні Никодимові його колишній страх і лицемірство, до якого цей страх був його змушував до тієї миті, коли він відцурався усього, що ставало між ним і Богом, між ним і благодаттю.

Усе це в минулому і воно нам огидне. Ми цураємося всього цього через Віфлеємську Благодать – Ісуса Христа. Він нас спас для нового життя, життя поміркованого, життя праведного і побожного ще у віці теперішньому, ще до того, як ми увійдемо в життя вічне в Христовому Царстві. Благодать во плоті, Христос перемінив нас, аби жили помірковано або ж, як можна перекласти це слово по-іншому – відповідально. Як живе відповідально Закхей, коли з лишком повертає накрадене поборами і кривдами. Як живе відповідально Марія виливаючи дорогоцінне мирро на Ісуса. Як живе відповідально Йосип з Ариматеї, виявляючи честь Синові Божому і як живе відповідально Никодим, постачаючи дорогий бальзам і виражаючи прилюдний протест проти великого зла, скоєного проводом його народу проти Сина Божого, проти благодаті, яка зявилася тієї найпершої ночі у Віфлеємській стайні.

Ми так само живемо праведно і побожно. Ми так живемо тоді, коли маємо праведність Христову, тобто живемо у Христі, а Христос проживає у нас.  Поза Христом, поза Його благодаттю праведне і побожне життя неможливе.  Життя праведне – життя у Праведному Христі, в Його благодаті, у Його прощенні, життя прощених, які також прощають іншим і спішать робити добро усім людям без різниці, чекаючи «блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса».

Перший прихід Христа відбувся зявленням благодаті. Другий прихід Христа, каже Апостол, буде зявленням слави. Тоді не потрібно буде Ангелові розповідати пастухам, де саме слід шукати народженого Бога й Спаса. Тоді не потрібна буде зірка в небесах, що вказуватиме шлях мудрецям зі Сходу. Як і не буде потреби у Іродів останнього часу випитувати про місце перебування Царя Юдейського.

Бо другий прихід Христа буде у славі і Його побачать навіть ті, хто цього дуже не хоче і нині вперто заперечує якщо не факт народження Христа у Віфлеємі, то Його божественність і Його воскресіння та вознесіння.  Але їм нікуди буде подітися. Бо Христос повернеться, як великий Бог і Спас наш, аби судити світ, а вам, любі брати і сестри, що віруєте в Нього, що сьогодні святкуєте День Його народження, Його Різдво, дати вічне життя у Його благодатному Царстві.

Апостол називає нашу надію блаженною, тобто щасливою. Ми чекаємо у щасті.  Ми вже нині радіємо і співаємо різдвяні колядки, прославляючи народження Христа і також радісно передвіщаючи Його повернення. «Але вже не в бідній стайні при волах та при ослах, А побачимо Ісуса при Отці на небесах. Там, уквітчані в вінки, засіяєм, мов зірки», – співаємо ми в колядці «В Віфлеємі, у містечку», сповідуючи та провіщаючи, що Христове повернення у славі, воскресіння і вічне життя, стане виконанням цієї нашої блаженної надії, якою ми радіємо вже сьогодні.


Ми радіємо. Ми співаємо. Ми – щасливі, бо Ісус Христос – наш Спаситель. Він народився у Віфлеємі для нас і ради нашого спасіння.  Христос народився!  Славімо Його!  Амінь.

Христос народився! Славімо Його!


    Бо зявилася Божа благодать, що спасає всіх людей (Тита 2:11).
      
Христос народився! Славімо Його!
 Дорогі брати і сестри!
Прошу прийняти щирі вітання з Різдвом Христовим. Хай благодать Бога во плоті, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, рясніє посеред Вас через Слово і Таїнства у ці святкові дні і завжди. Веселих Вам Різдвяних свят і щасливого Нового року!
В Ісусі, нашому благодатному Спасителеві,


Єпископ Української Лютеранської Церкви В'ячеслав Горпинчук

понеділок, 5 січня 2015 р.

Пастир із прикрасами

Пастир, який має Слово, краще прикрашений ніж сонце і зорі, як і Даниїл (12:3) каже: «а ті, хто привів багатьох до праведности, [будуть сяяти] немов зорі, навіки віків». Це правда в очах Божих і в очах святих ангелів та святих людей. Св. Іван Христитель, Петро і Павло кажуть, що такий – прекрасніший від усіх зірок, але світ зневажає його, як людину, що не має жодного значення. Через це тут ми мусимо розплющувати наші духовні очі і промовляти до таких зневажників: «Ви – свині. І якщо ви мене зжерете, тоді я буду пожертий. Але попри це, оскільки я вірую в Ісуса Христа, я маю Когось, Хто помститься за мене у славі. Бо слава моя і ризи мої – в Господі, Який називається Христос. Тож якщо ви зневажаєте мене і не вважаєте мене за гідного навіть вашого погляду, хай так і буде. Мені байдуже. Мені набагато приємніший навіть миттєвий погляд ангела Гавриїла, який дивиться на мене радісним обличчям, аніж якби десять царів дивилися на мене і мене цілували.  А Гавриїл і решта ангелів не лише вважають мене за дорогоцінний самоцвіт через те, що я навчаю Слову Божому, але й славлять мене та милуються мною. І цього мені достатньо».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

неділю, 4 січня 2015 р.

Проповідь на неділю перед Різдвом

          
                       ПАЛЮЧИЙ ОГОНЬ І МІСТО БОГА ЖИВОГО
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був, не знайшов бо був можливости до покаяння, хоч його із слізьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі, і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: «Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита». І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: «Я боюся й тремчу!...» Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх – до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева. Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: «Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом». А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог – то палючий огонь! (Євреїв 12:15-29).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, якби ви стояли на розі вулиці, де невпинно відбувається рух транспорту та людей, де постійний гул коліс і двигунів і якби ви захотіли там проповідувати, а особливо, якби ви хотіли, щоб люди вас почули, то цьому завадив би постійний шум. Значною мірою саме в такому стані перебуває значна маса людства щодо радісного звуку Євангелія.

Постійний гул комерції, бізнесу, торгівлі, конкуренції, вир клопотів і галас розваг – усе це заглушує переконливий голос небесної любові настільки, що люди перестають цей небесний голос Євангелія чути взагалі. Для них цей голос стає невиразнішим за шум падіння голки в розбурхане море або океан.

Сьогодні, вже на початку цього нового 2015 року, нас Господь Святий Дух закликає, аби ми були пильними і, аби дивилися, щоб ніхто, бува, не залишився без Божої благодаті. Власне кажучи на початку самого нашого тексту використовується слово, яке доречніше було би перекласти саме як «єпископствуйте». Будьте єпископами, наглядайте за вашими ближніми, зокрема за вашими рідними із сім'ї і ближніми з церкви, із вашої громади, аби раптово вони не опинилися без Божої благодаті.  

Втрата благодаті – справжня біда. Це – втрата Христа і спасіння. В деяких країнах це може відбуватися через переслідування. У нашій країні найчастіше це буває через клопоти цього віку. Як відбувається втрата благодаті? День за днем Христос і Його Слово починають займати все менше і менше місця в нашому житті. За справжній скарб та істинне багатство ми все більше і більше починаємо вважати матеріальні достатки та розваги цього світу. Нам все менше хочеться бувати в церкві, на службі Божій і ми все рідше починаємо ходити на вивчення Біблії, на служби Божі, і все рідше приступаємо до Святого Причастя. Те, що почалося зменшенням Христа у мисленні закінчується втратою благодаті і невірством.

Далі починається друга проблема. Людина, яка втратила благодать, перетворюється на гіркий корінь, з якого виростуть гіркі та отруйні плоди, якими ця людина намагається «пригостити» своїх поки що віруючих друзів. Поки що, бо невірство – заразне і діє як отрута так, що ті, що спілкуються із зараженим невірством самі отримують від нього отруту і починають занурюватися у весь бруд гріха та вертаються назад у безблагодатний стан, який вони мали до навернення до Христа. «Єпископствуйте», – каже Господь Святий Дух, «пильнуйте, аби такого не було серед ваших одновірців. Чиніть опір початкам такого зла і не дозволяйте, аби світ затягнув таку людину назад у невірство!»

Господь порівнює таких відступників із блудниками та безбожниками і за приклад нам наводить Ісава, рідного брата Якова-Ізраїля. Ісава Господь називає блудником у духовному сенсі. Його мало цікавила обітниця про Христа. Христове Слово настільки було для нього маловажним, що він продав своє перворідство і право бути одним з прабатьків Месії за миску сочевиці. Навіть якщо обмін благодаті та віри в Христа здійснюється за роботу топ-менеджера найбільшої компанії в Україні, все одно вартість такого обміну буде в кінці дорівнювати мисці сочевиці.  Раз відкинувши благословення, Ісав потім його, навіть розкаявшись, не отримав. Ісав відкинув Бога. Бог відкинув Ісава.

Таким само буває і наслідок гіркого кореня – наслідки його бувають незворотніми. Відкинеш благодать, утратиш її, пішовши на поводу у світу і можеш вже ніколи до благодаті не повернутися і не матимеш спасіння. Можливо, ти будеш переконаний, що ти все одно спасешся, бо ти – добра людина і робиш добро іншим людям. Але таке міркування Господь Святий Дух сьогодні спростовує.

Він каже, що ті, що надіються на власні діла, ходять довкола гори дотикальної, тобто земної, мирської. Така людина наче ходить довкола гори Сінай. Там немає місця, де жити. Там немає життя. Там землетрус, грім і блискавка. Там погрози Закону Божого за гріх. «Лишень торкнися, грішнику, святого Бога і ти помреш і жодне твоє діло тобі не допоможе. Бо ж Богові «догодити без віри не можна (Євр. 11:6). Не маєш віри – не маєш благодаті – не маєш життя і всі діла твої марні», – лунає з тієї гори. Мойсей, муж Божий, пророк, який уповає на Месію, боїться і тремтить, бо він розуміє, що на Сінаї, в людських ділах, спасіння немає, а є лише там погибель і смерть. Власне кажучи, погибель і смерть, гнів Божий і ад повсюди, де немає Божої благодаті. Через це настільки сьогодні серйозне дається нам застереження, аби ми пильнували, щоб хто не зостався без Божої благодаті.

А де ж є Божа благодать?  Де її можна завжди знайти і отримати?  Не в добрих ділах, не на Сінаї. А на Сіоні – каже нам сьогодні Господь Святий Дух. Благодать дається з небес. В духовному сенсі: Сінай – земна гора. А Сіон – гора небесна. Сінай – гора діл – тлінна. А Сіон – гора благодаті і віри – вічна. Сінай міста не має, ні села, ні хутора – на ділах нічого не збудуєш.

А на Сіоні побудований Єрусалим Небесний. Господь сьогодні нам нагадує, що саме до Сіону ми приступили. Як ми до нього приступили? Як ми знайшли до нього дорогу? Нас покликав Господь Святий Дух через Євангеліє.  Ми почули чудесну обітницю Христа, Який каже: «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Ів. 6:47). І: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:1-3).

Єрусалим Небесний, до якого ви покликані, любі брати і сестри, не хутір і не село, а місто і то не просте місто, а місто Бога Живого. А якщо це місто Бога Живого, то це місто також живих людей. Як про Себе Сам Господь каже: «Я – Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих» (Мт. 22:32). Де є Бог – там є життя і там усі – живі.

До тих, що вірують в Нього, Христос промовляє: «Не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!» (Лк. 10:20). Сьогодні нагадує нам Господь Святий Дух, що ми приступили до «до Церкви первороджених, на небі написаних». Первородженими стали усі, хто вірує в Первородженого,  в Христа. Ми – громадяни не Сінаю, а Небесного Єрусалиму, міста Бога Живого.  Ми поки що не в цьому місті, бо ми йдемо до нього. Але в цьому місті вже перебувають десятки тисяч Ангелів, а також душі «удосконалених праведників», тобто всіх тих, хто вже упокоївся у вірі в Спасителя.

Любі брати і сестри, ось якого славного міста громадянами ви вже є. Господь каже нам сьогодні, що ми приступили «до Судді всіх – до Бога». Наш Суддя судить весь світ, заступаючись за християн. А чому Він судить весь світ, заступаючись за вас? Бо у вас неперевершений Заступник, Адвокат – Посередник Нового Заповіту Ісус Христос. Всі, хто надіється на посередництво когось іншого, навіть Мойсея, не мають доступу до міста Бога Живого, до Царства Небесного і до вічного життя. Бо між ними і Єрусалимом Небесним далі залишаються гріх, гнів Божий і смерть.

Але з Христом немає більше ні гріха, ні гніву Божого, ні смерті. Бо Христос усі ваші гріхи забрав на Себе. Оскільки на Христа лягали усі ваші провини, то на Нього Розпятого вилився весь Божий гнів. Ісус помер на вашому місці. Ісус здолав вашу смерть, вийшовши на третій день із гробу переможцем над нею.

Сьогодні наше Писання згадує про кров Авеля і про кров Христа і каже, що кров Христа «краще промовляє, як Авелева». Кров Авеля волала до Бога про помсту. А свята кров Христа, якою окроплені віруючі в Нього, якою вони причащаються разом із тілом Христа у Святій Вечері, волає про прощення, про примирення, про виправдання і збувається те, про що звіщає Апостол Іван: «Маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Немає гріха – є вічне життя, є спадщина Царства Небесного!  Як же можна від цього відвертатися?

Господь нас сьогодні, в цю останню неділю перед Різдвом застерігає: «Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє». У нас може скластися хибний погляд – мовляв я почув Євангеліє, я вже вірую, отже я тепер можу спокійно жити і без церкви, без зібрання святих. Але, любі брати і сестри, погляньте – Господь Святий Дух сьогодні не говорить про те, що душі вдосконалених праведних десь блукають світами. Ні – вони разом – у місті Бога Живого, тобто із Христом.

Так само і ми, що приступаємо до Єрусалиму Небесного і йдемо дорогою до вічного життя, ми прощені і виправдані у Христі і такими ми залишаємося прощеними і виправданими, допоки ми перебуваємо у Христі, у благодаті. Щойно ми Христа зрікаємося, тобто починаємо ігнорувати Його Слово у зібранні святих, перестаємо мати з Ним спільноту через Його істинні тіло та кров під виглядом хліба та вина Святої Вечері, як ми відвертаємося від Бога і від прощення, і від виправдання, і від вічного життя, і від Царства Небесного!

Допоки ми у цій спільноті, що зібрана довкола Слова і Таїнств, на нас виливається небесна благодать і ми перебуваємо у приємній, люблячій спільноті з Богом, яка непохитна і вічна. І ті, що в цій спільноті перебувають, не будуть захитані Останнього Дня, коли буде захитана не лише земля, але й небо, як про це звіщає Апостол Петро, кажучи, що тоді: «з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» (2 Петр. 3:10). 

Непохитними, непоруйнованими, а обновленими, як нове небо і нова земля будуть лише преображені та воскреслі віруючі у Месію-Христа, як провіщає про це пророк Ісая: «Бо як небо нове та нова та земля, що вчиню, стануть перед обличчям Моїм, говорить Господь, так стоятимуть ваші нащадки та ваше ім'я!» Віруючі увійдуть у Царство Небесне, аби жити з Христом вічно. Залишаймося у благодаті Божій і готуймося в ній зустріти день народження Спасителя вже за кілька днів. В Імя Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).