вівторок, 30 серпня 2011 р.

"Закон і Євангеліє" - українською!

Вийшла друком фундаментальна праця доктора Карла Вільгельма Фердинанда Вальтера "Закон і Євангеліє" - в українському перекладі вона має ще підзаголовок "Як читати і правильно проповідувати Слово Боже". Книгу видала Фундація "Лютеранська спадщина" (Lutheran Heritage Foundation - www. LHFmissions.org). Цей том, що має 600 сторінок якісного богословського тексту вийшов у рік, коли вірне Богові християнство святкує 200-річчя з дня народження автора цієї книги, славетного вчителя, професора, пастиря - доктора Вальтера. Ця книга, певно, належить до категорії книг "для обов'язкового читання", особливо для служителів і працівників Церкви. Важко уявити, як можна бути євангельським богословом, не прочитавши цього унікального твору, який складається із 39 вечірніх лекцій засновника Богословської Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі, США. Тих, хто бажає цю книгу отримати, прошу звертатися на адресу моєї електронної скриньки vhorpynchuk@hotmail.com
Поспішайте - наклад цієї книги всього 500 примірників!

понеділок, 29 серпня 2011 р.

Отже - День Української Першокниги!

     2011 рік визнаний Верховною Радою України, як рік Української Першокниги –Пересопницького Євангелія.  Пересопницьке Євангеліє – перший переклад Євангелія живою українською мовою і, безперечно, є справжнім не просто національним, але й цивілізаційним надбанням нашого народу, свідченням про його славетну християнську історію і належність до європейської цивілізації.
            Сьогодні Президент України, Віктор Янукович, за повідомленнями ЗМІ перебуває на моїй батьківщині – Рівненщині і бере участь в урочистостях у Пересопниці, неподалік від Рівного.    Святкування 450-річчя перекладу Євангелія українською мовою - подія знакова і, власне кажучи, Пересопницьке Єванегліє, як і сьогоднішнє свято  є доказом про необхідність утвердження, непохитного дотримання свободи віросповідання в нашій рідній країні, взаємної пошани серед християнських конфесій та цінування набутків Реформації XVI століття, адже саме завдяки такій свободі, взаємній пошані та Реформації, ми маємо сьогодні Пересопницьке Євангеліє і святкуємо такий славний ювілей. 
            Як стверджує видатний православний богослов та перекладач Біблії українською мовою, митрополит Іларіон (в миру – професор Івана Огієнко) сам переклад Пересопницького Євангелія став можливим через Реформацію.  Ось що пише митрополит Іларіон в його праці «Українська Церква» (Київ, видавництво «Україна», 1993 р., с.с.109, 110): «Наслідки реформаційного руху в Україні були ті самі, що в Європі й Польщі. Сильно прокинулося загальне зацікавлення церковними справами не тільки серед української шляхти, але також і серед міщанства, що стало тепер дуже близько до цих справ.      Але найголовніша ідея, яку скріпила й зреалізувала Реформація, була та сама, що її бачимо в Європі, в Чехії та Польщі, - це переклади  Св. Письма на живу народну мову, а також вживання народної мови на богослужінні… Польські протестантські переклади широко розповсюджувалися й по Україні і заохочували українців до пошани своєї мови й наслідування науки протестантів. Дійсно, у цей же час, з середини XVI ст., в Україні постають уже переклади Св. Письма на живу українську мову, причому оригіналами  для цих перекладів служать польські протестантські переклади; так, Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 р. користало (але не дослівно) з лютеранського Нового Заповіту Секлюціана 1553 р. …)».
            Що ж, наша українська історія свідчить, що коли в нашому краї панує свобода віросповідання та ідеї Лютеранської Реформації, то наш народ матиме духовне благословення, а воно принесе культурний розвій та всі інші блага.  Лише Слово Боже є повною правдою і дає справжню свободу, як про це каже Господь Ісус Христос в Євангелії від Івана (8:31, 32: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» А в Євангелії від Св. Матвія (6:33) наш розпятий і воскреслий Господь каже: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться».           

Зі славним ювілеєм Євангелія! Рясних Господніх благословень!

неділю, 28 серпня 2011 р.

Молитва на День Успіння Св. Діви Марії, Богородиці

Всемогутній Боже!  Ти обрав Діву Марію, аби вона стала матір'ю Твого Єдинородного Сина. Дай, аби ми, викуплені Його кров'ю, могли разом із нею тішитися славою Твого вічного Царства; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

середу, 24 серпня 2011 р.

Молитва на День Незалежності

Боже - Ти наша Допомога у віки минулі.  Ти - наша Надія у роки грядущі. Ми дякуємо Тобі за річницю проголошення Декларації про Незалежність, за безцінні благословення свободи, яка з Твоєї ласки була здобута 24 серпня 1991 року.  Господи, дай щоби я завжди цінував життя, свободи та можливості мати в Україні щастя. Дай мені готовність служити моєму народові усіма моїми талантами.  Понад усе навчи мене цінувати ту дорогоцінну свободу совісті та віросповідання, без яких інші свободи не виживуть. Дай, щоби я ніколи не спричинився до втрати цих прекрасних благословень через мої особисті егоїзм, амбіції чи байдужість.
  Навчи мене, Господи, що радість свободи приносить також відповідальність служити.  Зроби, щоби я бажав шанувати закони моєї країни, служив моїм співвітчизникам на тій посаді, на яку можу обраний, вірно виконував свій привілей голосувати та надавати мою вірну підтримку громадянським інституціям.
  Благослови, Боже, всіх, хто має владу.  Дай їм мудрості та вірності на їхніх посадах. Бережи їх, аби вони не впали жертвами себелюбних груп і дай їм бажання служити інтересам української громади.
  Дай тривалого миру нашій країні і всім її установам, щоби Твоє Євангеліє могло без перепон повернути серця всіх людей від ярма гріха до свободи, здобутої кров'ю нашого дорогого Викупителя, Ісуса Христа, в Ім'я Якого я молюся. Амінь.

неділю, 14 серпня 2011 р.

Проповідь на 9-у неділю по П'ятидесятниці


                                         ДОВГООЧІКУВАНІ ГОСТІ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            І явився до нього Господь між дубами Мамре, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: «Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свого раба! Принесуть трохи води, і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом. І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому підете, бо на те Ви йдете повз свого раба». І сказали вони: «Зроби так, як сказав». І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: «Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси, і зроби коржі». І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його приготовив. І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони. І сказали до нього: «Де Сарра, жінка твоя?» А він відказав: «Ось у наметі».  І сказав один з Них: «Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого часу. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...» А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним.  Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.  І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: «Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій – старий!» І сказав Господь до Авраама: Чого то сміялася Сарра отак: «Чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?» Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, Сарра ж тоді матиме сина.  (Буття 18:1-10).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого!   (Кол. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, хтось був спитався одну славетну розпорядницю банкетів, чому так багато заможних і славетних людей любили відвідувати її заходи. Вона сказала, що все криється у тому як вона віталася з людьми і проводжала. Гостів вона зустрічала словами: «Нарешті ви прийшли!» А проводжала їх, говорячи: «Шкода, що ви йдете так рано!»  Гості не можуть заглянути в серце цій професійній господині. Вона може їх не насправді й не чекати, а коли вони гості в неї затримаються, то може думати: «Ну коли ж вони нарешті підуть?»  Врешті-решт є ще й англійське прислівя про те, що як риба, так і гості, перестають гарно пахнути на третій день. А що вже казати про російську приказку про те, що «небажаний гість – гірший від татарина»?

Професійні господарі можуть страждати на професійний гріх людства – лицемірство. Як і можемо ми мати інший гріх – відсутність гостинності. «Навіщо лицемірити», - може хтось подумати, «не люблю я гостів, та й годі!» Але Господь Святий Дух каже через апостола Петра каже: «Будьте гостинні один до одного без нехоті» (1 Петр. 4:9), а через апостола Павла Він навчає: «Беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!» (Рим. 12:13). 

Ці слова, а також початок сьогоднішнього Біблійного тексту, узятий за основу до проповіді, можуть нам не подобатися. Адже ми живемо в бідній країні, власне кажучи – в країні багатій на різноманітні природні ресурси, якими нас поблагословив Бог, однак в бідному суспільстві через нехтування цими дарами Божими. А ще ми – зайняті, у нас немає часу. Нам треба працювати, піклуватися про дітей, адже освіта настільки важлива для успішного майбутнього.  А до того ж нам треба добре відпочивати, бо важка праця потребує серйозних зусиль – гості ж можуть завадити нашому достойному відпочинкові.  Ні, Господь, певно що, не нас має на увазі, кажучи: «Будьте гостинні один до одного без нехоті» та: «Беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!» Він має на увазі когось іншого, хто не буде засуджений до вічних мук у пеклі за гріх негостинності. Але хіба гріх негостинності буде покараний вічними муками?  Так, як і кожен інший гріх, як кожне порушення постанов і приписів Божих.

Сьогоднішній наш Біблійний текст починається чудовим описом гостинності Авраама.  Авраам має велике господарство, процвітаючий бізнес і не має обіцяного Богом спадкоємця. Він живе на Близькому Сході, де денну спеку люди, зазвичай ховаються в холодку, в тіні. Не дуже хочеться звичайній людині рухатися в спеку – набагато приємніше сидіти в холодку. Але Авраам – не звичайна людина. Авраам – віруючий.  Чи він прийняв би гостинно звичайних людей, які ось так раптово зявилися на порозі його дому?  Так.  Коли хтось думає про те, що Авраам надто гостинний, хай згадає, що каже про гостинність Господь.

Авраам же розуміє, що бачить перед Собою Господа.  І він звертається до Нього в молитві, аби Він наділив Його честю зупинитися в його домі та скуштувати кусень хліба  і трохи перепочити. Авраам – щирий у своєму запрошенні. Про це свідчать його клопоти: він бігає,  а також дає доручення Саррі замісти борошно та напекти коржів.  

Але чому Авраам дає розпорядження Саррі взяти аж три міри пшеничної муки, майже класичний український мішок борошна?  Сарра не бачить Гості і Гості, ніби то, не бачать Сарри.  Моїй дружині достатньо сказати, скільки буде гостів і вона знає, що і скільки готувати.  Так само й Сарра – добра господиня.  Але чому Авраам дає такі розпорядження про те, щоб замішати майже мішок борошна всього для декількох людей? Бо Авраам щиро хоче послужитися гостям, Авраам хоче виявити повну гостинність Господеві. Він – щирий і радісний господар, тому й готує справжній банкет: коржі, теля, молоко, масло – стіл має бути багатий і щедрий.

За цим столом, у товаристві віруючого Авраама сидить Той, з Якого невіруючі фарисеї глузуватимуть що Йому нема й сорока років,а  Він каже про те, що вже бачив Авраама. За столом з Авраамом сидить Господь, який скаже тим побіленим гробам і насмішникам: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився… Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:56, 58).

В гості до Авраама прийшов Той, Хто є перше ніж є Авраам, Ной і Адам.  В гості до Аврама прийшов Ісус ще невоплочений, але прийшов Він до Авраама, як людина і Бог, передвіщаючи те, що станеться через декілька тисяч років, коли Він прийде до насіння Авраамового, як Немовля, народившись від Діви Марії у віфлеємській стайні.

Але сьогодні, за столом у Авраама Він передвіщає подію дещо ближчу.  Він звіщає, що має статися через один рік. Спаситель каже: «Де Сарра, жінка твоя?» А він відказав, читаємо далі: «Ось у наметі».  І сказав один з Них: «Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого часу. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...»

Бог дає обітницю.  Ця обітниця незвичайна. Згідно всіх людських уявлень, за всіма медичними показниками і всіма можливими характеристиками  Сарра була вже бездітна.  Назавжди.  Вона це прекрасно знала. Знав це прекрасно Авраам. Знання часто суперечать вірі.  Знання часто стають на заваді вірі.  Спливав час і Сарра втратила всяку можливу нагоду завагітніти.  Її досвід і досвід усіх поколінь жінок стверджував у такої бабусі, з такою симптоматикою дітей вже не буває!»!Через знання і брак віри й відбулася трагедія з єгиптянкою Аґар і її сином Ізмаїлом. Через довіру до знань і зневіу до Божого Слова Сарра підштовхнула свого чоловіка до зв’язку зі своєю служанкою, аби рід Авраама продовжився і з нього вийшов Спаситель.

            Але в Спасителя обітниця – інша. Він діє всупереч логіці, всупереч медицині, всупереч знанню. Не Його Слово має коритися творіння, а всяке творіння має коритися Його Слову.  Тому й сьогодні, перебуваючи в гостях у Авраама Господь не зважає на те, що каже світ, медицина, досвід, біологія і весь розум.  Він нагадує нам про те, аби ми виховували в собі терпеливість і вірили, що те, що Він колись був обіцяв – обовязково збудеться.

Через рік Сарра народить сина. Сарра сміється? Сарра сумнівається і радіє?  Сарра боїться, почувши докір Господа?  Вона думає, що Він не чує її сміху? Вона народить сміх – Ісака,  бо: «Чи для Господа є річ занадто трудна?»  Бог виконав Свою обітницю для Авраама і Сарри.  Бог завжди виконує Свої обітниці. «Чи для Господа є річ занадто трудна?»

  Ці слова через більш як дві тисячі років повторить ангел іншій віруючій, Діві Марії: «Бо для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:37).  Бог сказав, що в неї народиться Син Божий.  Бог виконав цю обітницю і через цього Сина Марії, нащадка за тілом Авраама і Сарри, Бог виконує всі до однієї обітниці, які дані були від часу гріхопадіння наших прабатьків Адама і Єви. Всі обітниці виконуються в Ньому, в Ісусі Христі, заради Нього і через Нього.

Через більш як дві тисячі років Він, ноги Якому мив Авраам, митиме ноги Своїм учням у Чистий Четвер.  Син Божий так само обмив кожного з вас, дорогі брати і сестри у Таїнстві Хрищення, аби ви були зодягнуті в Його праведність і були дорогими гостями у Його небесній домівці.

 Син Божий, Якого пригощав за своїм столом Авраам телям, коржами, маслом і молоком, за пасхальним столом давав Своїм учням Свої правдиві тіло та кров у хлібі та вині тієї першої Господньої Вечері і Він продовжує робити це щонеділі у нашій рідній Українській Лютеранській Церкві. Сьогодні ми разом із Авраамом радіємо і тішимося, бо ми бачимо Ісуса в гостях у Авраама і ще ми радіємо й тішимося бо Ісус Христос, розп’ятий за всі наші гріхи і провини, проголошує нам сьогодні повне прощення і Божу любов. Він навіть проголошує прощення вам за вашу негостинність до Нього і до Його людей.

 А ще Він виявляє гостинність до вас і запрошує нас до Свого Столу, запрошуючи споживати Його правдиві тіло і кров у Святій Вечері на прощення наших гріхів і вічне життя у Його Царстві.

Ми – для Нього зажди любі гості.  Для Отця – ми любі діти, яких Він виглядає здалека, як люблячий отець виглядає розкаяного сина і готовий для нього зарізати теля, приготувати найкращу одежу та зодягнути коштовний перстень.  Він не просто каже: ««Нарешті ви прийшли!»  Він має це на увазі.   А ще Він не каже: ««Шкода, що ви йдете так рано!»  Бо Він хоче, щоби ми були завжди з Ним.

Він так прагнув учинити нас Своїми, що промовляв: «Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав! Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!» (Лк. 12:49 50).   Він виконав усе, що говорив. Він виконав усе, що обіцяв.  А ще Він, розп’ятий і воскреслий Христос Спаситель обіцяє воскресити нас, що віримо в Нього до життя вічного. Він обіцяє це зробити у час Свого повернення, в Останній День, який світ називає страшним судом. Ісус воскресить вас, бо Він завжди виконує, що обіцяв. І тоді Він постане, як славетний Господар, Який промовить усім Своїм гостям – віруючим: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34).  А до того часу ідіть і виявляйте гостинність Господу, служачи Його людям. В Імя Христа.  Амінь.

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

неділю, 7 серпня 2011 р.

Проповідь на 8-у неділю по П'ятидесятниці

                               ДОБРИЙ БЛИЖНІЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» А той відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе».  Він же йому відказав: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити». А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?»
            А Ісус відповів і промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув.  Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся. Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам? А він відказав: «Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!»  (Луки 10:25-37).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого!   (Кол. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, хто такі наші ближні? Як ми до наших ближніх ставимося?  Згадайте останні сто років нашої історії.  Перша світова війна, у якій українці воювали по різних сторонах фронту: хтось за Австро-Угорщину, а хтось за Росію.  Ті, що належали до одного народу, вбивали один одного в імя чужих імперій.  Далі був Голодомор 1932-1933 років, коли заражені комуністичною ідеєю українці допомагали більшовицьким сановникам масово вбивати своїх одноплемінників.  Друга світова війна, коли було три фронти, один з яких повстанський – і на всіх трьох фронтах зуміли побувати представники нашого народу, спрямовуючи часом зброю один проти одного.  А ще ж були радянські концтабори, в яких одних українців, що мали особисті переконання, охороняли від свободи інші, які дивилися на життя зовсім по-іншому. 

Де були впродовж  минулого століття ті дві великі Заповіді, про які ми чуємо в нашому тексті: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе»?  А можемо поставити питання й по-іншому: «А чи дивилися би українці один на одного крізь приціл гвинтівки чи автомата, якби справді ця заповідь була закарбована в наших серцях?» Якби ж то була справді любов до Бога та до нашого ближнього!

Якби була та любов, то політики не надривалися би з усіх сил, аби переконати нас у тому, що східні українці повинні недовіряти західним, а західні - східним.  Якби в нашому суспільстві панувала любов до Бога та до ближнього, то не було би такого хабарництва,  кумівства, злодійства та брехні.

А хіба ближні – не члени сімї, не члени клану?  А в ширшому сенсі, хіба ближні – це не земляки, вихідці лише з нашого міста, з нашої області?  Відповідь «так» міг би дати юдей, один із законників, який вирішив виправдати себе перед Сином Божим і поставив перед Ісусом запитання: «А хто то мій ближній?»  Він міг очікувати, що Учитель скаже йому: «Звісно ж не римляни, не греки, не самаряни!  Юдеї – твої одновірці!  Євреї – твої одноплемінники! Тому люби юдеїв і ненавидь усіх язичників!» 

Але наш Господь – не диявол. Наш Господь – не грішна плотська людина. Він має плоть і кров, як ми, але без гріха. Бо Він, хоча й правдива людина, Він – святий і вічний Божий Син. І коли Бог промовляє через пророка Ісаю (55:8, 9): «Ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги… Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки», то це промовляє Христос.

Горе усім, хто не думає, як Бог!  Горе усім, хто не ходить Христовими дорогами!  Страшна заплата чекає на всі нерозкаяних грішників в Останній День Господь Христос їм скаже: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).  Горе усім, хто до категорії ближніх відносить лише тих, хто йому подобається, або вигідний!

У сьогоднішньому Євангелії Господь Христос не перераховує категорії ближніх, не вирисовує струнку таблицю про ранги ближніх і далеких.  Господь Христос – автор не Талмуду, а Священного Писання.  І Писання це переносить нас у дику місцину, на дорогу з Єрусалиму до Єрихону, яку облюбували розбійники.  Там вони натрапили на подорожнього єврея, якого пограбували і залишили спливати кровю на дорозі.

Якби все відбувалося згідно того, як навчали законники, то перший подорожній мав би зупинитися біля свого пораненого співвітчизника.  Тим більше, що то був священик. Втім, він не спинився.  Можливо, той священик поспішав на службу Божу.  Божі справи – важливіші за людські, хіба ні?

Так само вчинив і колега священика – левит.  Йому теж немає діла до побитого чоловіка. Навіть, якщо він ішов з Єрусалиму додому, то він вертався зі служби Божої, з важливої праці в храмі.   До того ж він левит бути змученим, а відпочинок такого шановного церковника – набагато важливіший від життя якогось обдертого та побитого нещасного, який лежить на дорозі і невідомо чи виживе.  До того ж, хтозна чи побитий єврей взагалі.  Він же – в лахмітті, залитий кровю, покритий пилом і щось там стогне. А що коли він – самарянин?  Що коли він належить до народу, ненависного євреям? Справжнім ближнім, тобто друзям все – а ворогам, тобто тим, хто не наші друзі – закон, страждання, тюрми, врешті-решт байдужість!

Про таких Господь говорить: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру!» (Мт. 23:23).  Горе книжникам і фарисеям у майбутньому – ближчому і у вічності.  Біда людям, що мають таких учителів. Біда людям, що мають таких священиків.  Біда людям, що мають таких провідників. Бідний той чоловік, через якого переступають такі релігійники, такі церковники!

Але блаженний той, хто схилився над побитим і зраненим чоловіком.  Він – не з його роду-племені. Він – чужинець.  Він – ненависний євреям самарянин. Але він має те, чого не має ні священик, ні левит.  Він має милосердя. Він бачить творіння Боже, яке страждає, мучиться від болю і може померти. В самарянина теж є робота, є маса інших відповідальностей.  Він – людина і він теж стомлюється.

Але, як каже Господь: «він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього».  Тому, хто для самарянина мав би вважатися за ворога, самарянин допоміг.  Священик і левит пройшли повз свого співвітчизника, а чужинець підійшов до нього, виявивши перший ступінь милосердя. Він не просто поцікавився, як в нього справи, але й перевязав рани, намастивши їх ліками – оливою й вином. Матерія, олива й вино були в нього.  Він міг би використати їх і для своєї сім’ї, і для бізнесу, але він використовує їх для порятунку незнайомця. Першу допомогу він надав.  Але й на цьому він не спиняється. Господь каже, що цього зраненого єврея, самарянин доставив до готелю і там про нього клопотався далі – йому дали кімнату, чисту постіль, їжу і напої, можливо, до нього навіть викликали лікаря, або послав  когось, аби вони сповістили родину жертви розбою.

Самарянин, якого християнська традиція називає добрим залишався в готелі аж до наступного ранку.  Але й навіть, у час відїзду він не залишив пораненого просто так. Господь каже, що «другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся». Він зробив усе, аби чоловік при смерті одужав і при тому, будучи пограбованим, не поніс ще й зайвих збитків.

Наш Господь Ісус закінчив оповідь про ближнього і ставить запитання про ближнього в новому ракурсі.  Ісус переводить з питання: «Хто мій ближній!»  на: «Хто правдивий ближній». Питання не повинне стояти: «Кому я роблю добро?» А: «Як я ставлюся до всіх людей довкола мене?  Чи я – добрий ближній?» Тож при кінці оповіді наш Господь питається в законника: «Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» І той дає правильну відповідь: ««Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!»

Ісус не просто каже законнику йти і так робити.  Ісус Сам так робить. Він приходить до нас, що не просто не належимо до єврейського народу. Ми відчужені від Бога, від Христа гріхом.  Христос побачив нас побитих гріхом. Але стан наш – ще гірший від побитого юдея з нашої оповіді.  На дорозі до Царства Небесного ми лежали вбитими гріхом, мертвими у наших переступах.

Ісус не пройшов мимо.  Він не просто спинився.  Він схилився над нами.  Він забрав на Себе всі наші гріхи та провини і поніс їх на Голгофський хрест.  На хресті Він приніс Себе в жертву примирення за все те, зло і за ту жахливу війну-ворожнечу, що ми мали з Богом.  Його жертва – досконала, бо Ісус – досконалий ближній і досконалий Бог.  Його жертва свята, бо Ісус – святий ближній і святий Бог.  Його жертва за наші гріхи прийнята, вас виправдано і свідченням цього є наш воскреслий Господь Христос, Який на третій день по хресній смерті вийшов з гробу і провістив нам усім виправдання і мир. Він вознісся на небеса, аби Останнього Дня забрати туди всіх вас, що віруєте в Його прощення і чекаєте на Його другий прихід у славі.

Кожен з нас відчув на Собі Його благодатний дотик.  Бо це Він, Ісус підняв нас із запиленої гріхом нижньої дороги цього світу і викупав нас у купелі Хрищення.  Це Він, Ісус, через Слово Своє зцілює всі наші духовні рани, проголошуючи нам щонеділі публічно і щодня приватно відпущення всіх наших гріхів, і даючи нам благословення ходити зціленими духовно щодня дорогою вишньою до Царства Небесного.

Милосердний самарянин залишився у готелі аж до ранку, а Господь Ісус залишається з нами завжди, не покидаючи нас ні на мить.  Милосердний самарянин розрахувався за перев’язаного єврея і обіцяв, що доплатить решту, коли буде така потреба, а наш Господь Ісус приніс настілки повну заплату за наші гріхи й провини, що навіть згадувати про ще щось необхідне для нашого виправдання окрім Ісусового хреста, буде затьмаренням Його слави, слави як Однородженого від Отця. 

І на доказ того, що наші всі гріхи прощені і, що ми – діти Божі і Церква, і Христове тіло, ми сьогодні причащаємося Христовими правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.  Його опіка над нами триває.  Він – наш Приятель, Друг, Брат, Спаситель, Господь. Він – наш правдивий Ближній, Який ніколи не підведе, а буде завжди поряд, щоби вкінці ми були з Ним, воскреслі у Його святому царстві насолоджувалися вічним життям.

А до того часу Його настанова стосується й нас: ««Іди, і роби так і ти!  Іди і будь справжнім ближнім для всіх людей.  Роби милість!»  Заради Ісуса. Амінь.

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

суботу, 6 серпня 2011 р.

Добрі діла роблять лише відроджені

     [Наші противники] знімають галас, що ми забороняємо добрі діла. Це – обман. Ми навчаємо про добрі діла в найкращий спосіб і кажемо, що їх ніхто не може робити і казати, що вони можуть виконуватися кимось окрім відроджених, тих, що народжені та створені для добрих діл.  Ми заперечуємо претензії тих, які кажуть, що роблять добрі діла хоча й не придатні для них, бо ж насправді вони не відродилися. Добрі діла – необхідні, але їх роблять лише ті люди, які народжені, як нові особи, ті, що можуть їх робити і мусять. Якщо тесля має збудувати будинок, то перед тим, як будувати дім, має існувати сам тесля. Бо як же він може звести будинок, ще не народившись? Такий само підхід треба використовувати і до всіх добрих діл. Яку користь принесе вам носіння сутани, тонзури чи інші подібні діла?  Питаю – вас, що ця сутана робить новонародженою людиною?  Звісно ж ні. Але ось правда – сутана покриває багатьох негідників, але жодного негідника побожним вона не робить. Я, звісно, можу прикраситися сутаною. Але перше спитайтеся в себе, чи ви відроджені, а вже потім питайтеся про добрі діла, які ви мусите робити.  Проте люди так не роблять.  Вони простують в монахи та монашки, вважаючи, що такими ділами спасуться.  Але будьте певні перше відродитися, якщо ж не відродитеся, то ваші діла – марні.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

четвер, 4 серпня 2011 р.

Коли лютеранські церкви стають синкретичними сектами

     Саме в церковній спільноті понад усе має місце Сповідання віри або його заперечення.  Коли церковна спільнота обмежена церквами, з якими є щирий консенсус у Євангелії і Таїнствах, як вони визначені в Книзі Злагоди, тоді ці Віросповідання застосовуються у відповідності з їхньою силою і наміром. Коли ж, з іншого боку, номінальні лютеранські церкви офіційно практикують або толерують спільноту кафедри та вівтаря з церквами і служителями, доктрина яких суперечить доктрині Книги Злагоди, тоді таким чином анулюються Віросповідання, незважаючи на пошану до них на словах з церковно-політичних мотивів.  Зростаючись із нелютеранськими церквами за їхніми кафедрами та вівтарями, лютеранські церкви перестають бути лютеранськими і стають синкретичними сектами.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Молитва на День Св. Марії Магдалини

Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, відновив Марію Магдалину до здоров'я і покликав її бути першим свідком Його воскресіння.  Зціли всі наші немочі і клич нас, аби ми пізнавали Тебе в силі нескінченного життя Твого Сина; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

середу, 3 серпня 2011 р.

Публічний гріх потребує публічних наслідків

     Публічний гріх потребує публічних наслідків.  Часом той наслідок наводиться людьми, які мають владу в церкві, як у випадку з відлученням за відверту нерозкаяність. Часом цей наслідок настає від держави, коли було порушено цивільний чи кримінальний закон.  А часом він настає з дому, коли батьки дисциплінують своїх дітей. Часом Сам Бог відвідує грішника з нагадуваннями про те, що до Божого Слова треба ставитися завжди серйозно, як тоді, коли п’яниця руйнує своє здоров’я і репутацію або азартний гравець знищує своє ім’я і маєток.
     Де ж гріх непублічний і невідомий, наслідки страждання можуть довго допікати сумлінню винного, навіть вже після того, як провину було забрано у сповіді та відпущенні.  Часом той біль найгірший з усіх. Ми не можемо знати, проповідуючи та навчаючи, відвідуючи домівку чи лікарню про те, скільки таємних злочинів і схованого болю перебуває у серцях людей, яким ми служимо. Але ми завжди повинні усвідомлювати ймовірність того, що серед наших слухачів є ті, які відчайдушно потребують цілющого бальзаму Євангелія від болю, бачити який може лише Бог.

Деніел Дойчландер, Богословя хреста

День Св. Пророка Єзекіїля

Сьогодні ми згадуємо пророка Єзекіїля і дякуємо за нього Господу. Єзекіїль, син Бузі, був священиком, якого Бог покликав, аби він був пророком для вигнанців під час Вавилонської неволі (Єзекіїля 1:3). 597 р. до Р. Х. цар Навуходоносор і вавилонська армія привели царя Юдеї і тисячі найкращих громадян Єрусалиму, з Єзекіїлем включно, до Вавилону (2 Царів 24:8-16). У пророкуванні Єзекіїля надзвичайним чином відбилося його священство, як-от: святість Бога та образи Храму (наприклад, Єзекіїля 9-10 і 40-48). Від 593 р. до Р. Х. до зруйнування Єрусалиму та Храму 586 р. до Р. Х. Єзекіїль пророкував про неминучість божественного суду над Єрусалимом, над вигнанцями до Вавилону і на сімома народами, які оточували Ізраїль (Єзекіїля 1-32). Єрусалим впаде, а в вигнанці повернуться нескоро – це буде справедливою заплатою за їхні гріхи. Щойно до Єзекіїля дійшло слово про руйнування Єрусалиму та Храму, його послання стало посланням утіхи та надії. Через нього Бог обіцяв, що Його народ матиме майбутні відбудову, відновлення та оживлення у грядущому царстві Месії (Єзекіїля 33-48). Чимало символіки з пророцтв Єзекіїля було пізніше використано в Об’явленні Св. Івана [Джерело: “Commemorations Biographies,” Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

вівторок, 2 серпня 2011 р.

День Св. Пророка Іллі

2 серпня східна частина Церкви святкує день пророка Іллі. Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чудес, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14) [Джерело: “Commemorations Biographies,” Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].

Викликали і вказали на шкоду

За повідомленнями українських ЗМІ 28 липня ц. р. до російського Патріарха Кирила, під час його чергового візиту в Україну, були викликані ректори українських університетів, де їм, серед іншого, було вказано на шкоду Реформації і зокрема на те, якого клопоту Церкві (тобто папському істеблішменту) завдав доктор Мартін Лютер, переклавши Біблію рідною мовою і відновивши проповідь Євангелія. Якщо страх до європейської цивілізації та можливої інтеграції України до Європи, що його має російський політик радянського штибу, пояснити ще якось можна, то огиду та відразу очільника російського православ'я до Священного Писання і євангельської проповіді збагнути зовсім непросто. До того ж маніпуляція та перекручення історичних фактів ще нікому добра не приносили.  Не принесе вона користі і теперішньому проводу московського православ'я.  Про це яскраво свідчить, як  історія як Російської імперії (згадайте хоча би безпросвітне кріпацтво (фактично, рабство), яке тривало мало не до ХХ століття, криваву соціалістичну революцію та дальшу громадянську війну), так і історія Радянського Союзу (згадайте лишень геноцид українського народу в 1932-1933 р. р.).  Господь Ісус Христос застерігає: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі.  Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити" (Євангеліє від Св. Матвія 7:16-18).
     Про думку української громадськості щодо настанов з Москви і їхнього втілення в реальне життя українського суспільства можна довідатися за цим посиланням: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/andreikapustin/a41521 і за цим: http://www.radiosvoboda.org/content/article/24282355.html