День Св. Володимира Великого, християнського правителя

 Сьогодні ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Русі-України, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Русь-Україну до сім’ї європейських народів (що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

     «Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.

      І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

      Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.

     І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.

     Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.

      От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.

      І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».

     І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».

     Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

Молитва на День Св. Володимира Великого, християнського правителя:

     Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Володимира Великого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для принесення Святого Євангелія на простори Русі-України. Просимо Духом Твоїм виставляти правильні пріоритети в нашому житті, аби ми завжди трималися Ісуса і горнулися до Нього, як до нашого Спасителя та вірно ділилися Твоїм Словом із нашими співвітчизниками. Заради Христа. Амінь.

Немає свободи не молитись

 (Християнин не має свободи не молитись, бо) це Божа воля і наказ, щоб Божі діти молились до Бога, їхнього Отця, і щоб вони це робили не лише один раз чи два, а невпинно (1 Солунян 5:17, 18; Луки 18:1; 1 Тимофія 2:1; Повторення Закону 6:13; Матвія 4:10; Псалом 50:15 і Матвія 7:7). Фактично, ті, що не кличуть Господнє Ім'я, вважаються поганами (які є гидотою в очах Божих і на яких Він постановив вилити Свій гнів: Псалом 14:3, 4; Псалом 79:6; Єремії 10:21). З іншого боку молитва заповідана істинній   Церкві та Божим святим, як певна ознака (1 Коринтян 1:2).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

На атаку на вчення завжди буде контратака

 Я вже був не один раз говорив, що мою особу можуть атакувати в будь-який завгодно спосіб. Я не претендую на те, що я - ангел. Але я нікому не дозволяю атакувати моє вчення без контратаки, бо знаю, що це вчення - не моє, а Боже. Бо в ньому перебуває спасіння мого ближнього і моє спасіння у славі та честі Божій. 

Мартін Лютер 

Сини і доньки Божі: проповідь на День Св. Ольги, Великої Княгині Київської, християнської правительки

         СИНИ І ДОНЬКИ БОЖІ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об'явитись. Тому-то Закон вихователем був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихователем. Бо ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, –  у Христа зодягнулися!  Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви – один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви – Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці (Галатів 3:23-29). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, на Михайлівській площі в нашому місті стоїть чудовий скульптурний ансамбль, який зображує чотирьох осіб, що зіграли дуже важливу роль в історії українського народу. Ліворуч від центральної скульптури стоїть Св. Апостол Андрій Первозванний. Відповідно до церковних передань він проповідував на берегах Чорного моря і відвідував нинішні українські землі, на яких раніше були розташовані процвітаючі грецькі міста. А наша «Повість врем’яних літ» приписує Апостолів навіть подорож до цього місця на берегах Дніпра, де тепер розташована наша столиця. 

Праворуч від центральної скульптури розташовані двоє християнських місіонерів, які принесли Євангеліє до слов’ян у Моравії і переклали для них Писання та християнські літургійні тексти. Вони ж створили і нашу абетку, яку ми називаємо кирилецею – це святі Кирило і Мефодій з грецького Солуня або ж нинішніх Салонік. 

А в центрі нашого скульптурного ансамблю стоїть свята, день якої ми сьогодні святкуємо – Св. Ольга. Про неї сказано в «Повісті врем’яних літ», що вона «(969 року по Різдві Христовім) мала свого пресвітера… Отже була (Ольга) предтечею християнської землі, як вранішня зірка перед сходом сонця і як зоря передсвітом. Отож сяяла вона, як місяць вночі, так і вона серед людей невірних сіяла, як бісер у калі. 

Кальні-бо були гріхами, не омиті Святим Хрищенням. А вона ж омилась святою купіллю, і скинула одяг гріховний вітхої людини, Адама і в нового Адама зодяглася, що є Христос… Вона першою із Русі ввійшла в Царство Небесне, її й восхваляютьяк начинательку сини руськії… Захистив-бо (Господь) силою блаженну Ольгу від противника і супостата-диявола». Наш найдавніший літопис дуже чітко і правильно описує вхід нашої Великої Княгині в Царство Небесне – вона увійшла через Христа. 

Ніякі її особисті заслуги не змогли б її наблизити і на сантиметр до Царства Небесного. Навпаки, наш Літопис, дуже прихильний до київських князів і полян, описує її стан до Хрищення і до віри як життя у найгіршому бруді – у гріхах. Проте у Хрищенні Ольга вдягалася у Христа і стала Святою Ольгою і християнською правителькою, і першою із Русі увійшла в Царство Небесне. 

Не випадково Писання, яке вибрала Церква на цей день – Послання до галатів, в якому Господь Святий Дух через Апостола Павла навчає нас про марноту будь-яких діл і зокрема марноту діл Закону для нашого спасіння і вічного життя. Тим же, хто питається, а для чого тоді був даний Закон із його ділами, Апостол відповідає: «Поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об'явитись. Тому-то Закон вихователем був до Христа». 

Це слово «вихователь» - важливе для розуміння апостольської науки. В грецькій мові тут використовується слово «пайдаґоґос», відоме нам за його українським похідним – «педагог». Апостол Павло використовує цю аналогію, аби і галати, і всі читачі та слухачі Божого Слова могли розуміти, чому ми спасаємось, як і наша Велика Княгиня Ольга, самою вірою в Христа, а не ділами. 

В греко-римських багатих домах був особливий раб, обов’язком якого був нагляд за дитиною і охорона дитини, аж поки дитина, орієнтовно у віці 16 років, не досягала повноліття. Педагоги водили дітей до школи і супроводжували їх дорогою додому. А потім потреба у педагогові відпадала. Чому? Бо дитина була вже навчена, вихована і доросла. 

Подібним чином із Законом. Кому потрібен був Закон? Тим, хто ще не виріс до Христа, тим, хто потребує дисципліни. Бог хоче, аби в Його світі панував не хаос, а порядок. Тож Він хоче, аби грішників стримувала світська дисципліна. Саме з цією метою, як ми це сповідуємо, Господь і запровадив закони, доктрину, правителів і покарання. 

Закон був даний юдеям, аби бути їхнім вихователем. Процес зростання вибраного народу був довгим в очах людських, але не в очах Бога. Адже в очах Божих «тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...» (Пс. 89:4).  Закон ходив із ними, водив їх школою життя аж доки вони не виросли, тобто до з’явлення Христа. 

А коли з’явився Христос, то потреба у Законі відпала. Дитинство народу закінчилось.  Народ потребував лише Христа, бо він мав спасіння лише в Ньому і через віру в Нього. Адже Христос Господь забрав усі гріхи юдеїв і всі гріхи світу на Себе і обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас на хресті Голгофи. І на третій день Син Божий воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього був виправданий і мав вічне життя. 

 Тож дорослий Божий народ сам тепер мав нести Євангеліє до всіх інших народів світу. І ця Добра Новина і ця свобода – настільки добра, що вона явно не подобається тим, хто прагнув би залишатись дитятком під наглядом вихователя, Закону і до Царства Небесного не пускати нікого, хто не хотів би бути під владою вихователя, педагога, Закону. 

Тут варто додати, що Закон не є чимось поганим. Закон в принципі добрий.  Бог хоче, аби в Його світі панував не хаос, а порядок. Тож Він хоче, аби грішників стримувала світська дисципліна. Саме з цією метою, як ми це сповідуємо, Господь і запровадив закони, доктрину, правителів і покарання. А Божий Закон – взагалі ідеальний, і ми користуємось ним для того, щоб розуміти, що таке гріх, чого нам слід уникати, і навпаки, якого життя від нас очікує Бог у цьому світі. 

Проте Закон не дає спасіння. Він навпаки доводить нам нашу неспроможність спастись самим, весь час вказує нам на наші помилки і каже: «Ти знову схибив. Ти знову згрішив. Ти знову провинився перед святим Богом і твоїми ближніми. Тобі ділами не спастись. Ти засуджений і приречений до загибелі, до смерті тимчасової і вічної, і навіть до вічних мук у невгасимому вогні аду». 

Тож він наче відштовхує нас від наших діл, аби ми почули Євангеліє, яке промовляє про те, що «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, – не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16-18). 

Тож замість Закону, ми горнемось «до Христа, щоб нам виправдатися вірою». А коли ми вже з Христом і у Христі, то ми вже більше не під вихователем. Раб більше не керує нами, а ми – вільні люди і повноправні члени Божої сім’ї. «Бо ви всі – сини Божі»,  – каже Апостол, «через віру в Христа Ісуса!» Цей вислів звісно включає всіх, і чоловіків, і жінок, про що Апостол далі пояснить, тож ми можемо його витлумачувати і таким чином: «Ви всі, що віруєте в Ісуса Христа – сини і доньки Божі!» 

Іншого способу стати дитиною Божою не існує. Не існує інших способів долучитись до сім’ї Божої і мати прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Лише – через віру в Ісуса Христа. Але кожен, хто вірує в Христа, той – син Божий. Кожна, хто вірує в Христа, вона – донька Божа. «Бо ви всі, що в Христа охристилися, –  у Христа зодягнулися!» – каже далі Апостол. 

Ми всі були одягнуті в одежу гріха. Пам’ятаєте, як Нестор Літописець у життєписі Ольги говорив про усіх людей  і, звісно про саму Ольгу, до купелі Хрищення? Він пише: «Кальні-бо були (наші предки) гріхами, не омиті Святим Хрищенням. А вона ж омилась святою купіллю, і скинула одяг гріховний вітхої людини, Адама і в нового Адама зодяглася, що є Христос…» І так само всі ми, що охристились у Христа, скинули одяг гріховний старої людини, а зодяглися у Христа, у праведність і в святість.  

І всі-всі ми, любі брати і сестри, тепер вірою в Христа – діти Божі, сини і доньки Божі. Не грає ролі ні наше походження, ні наше становище в суспільстві, ані стать. Апостол каже далі: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви – один у Христі Ісусі!» Розділення людства почалося з богохульства у час будівництва Вавилонської вежі. А об’єднання людства триває у Ісусі Христі і лише в Ньому. 

Апостол Павло говорить про це, бо юдеї претендували на особливу процедуру спасіння для всіх тих, що не є фізичними нащадками Авраама. Юдеї, які не знали Христа, не розуміли Євангелія і далі перебували в інфантилізмі Закону, вимагали, аби всі, хто хоче спастися, мали перше стати юдеями – тобто, пройти через обрізання, стати під Закон, і ходити далі під тим вихователем, як-то було з їхнім народом. 

Господь Святий Дух такі претензії відкидає. Він каже - спасаються всі юдеї і всі греки, які просто вірують в Христа. Спасаються і раби, і вільні – усі, хто уповає на Христа. Однаково спасаються і чоловіки, і жінки. Як вони спасаються? Самою вірою в Христа! А в Христі розділення нема жодного. Це не означає, що нищиться національна ідентичність, культура чи інші особливості. Зовсім ні!  Просто для спасіння вони не мають ніякого значення. Значення має віра в Христа і то тільки сама віра в Христа. Власне про це говорить нам сьогодні Писання і цю думку повторює в оповіді про Св. Ольгу наш славний Літописець. 

Христос нас викупив від гріха, від влади диявола і від смерті. Він нас також викупив від світу. Тепер ми, з усіма нашими особливостями, належимо не світові, а Христові. «А коли ви Христові», – каже Апостол, «то ви – Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». Тобто ми – разом із усімма віруючими юдеями, і також з нашою славною княгинею, Св. Ольгою – істинний Ізраїль і спадкоємці Царства Небесного, в якому ми будемо жити вічно. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

День Св. Ольги, християнської правительки

  Сьогодні ми дякуємо Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Русі-України. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.

"[Княгиня Ольга] ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,

І просила благословити на дорогу додому,
І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,
Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».
І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась
І в Христа одягнешся,
І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,
І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,
І Лота від содомлян, Мойсея від фараона
І Давида від Саула, трьох отроків від печі,
І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога
І від сітей його».
І благословив її патріарх.
І пішла вона з миром у землю свою,
І прийшла в Київ.
І було це, як і при Соломоні:
Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,
І велику мудрість видіти і знамення.
Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості Божої,
Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — Божої.
«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».
«Премудрість на початках [дороги] співається,
На шляхах дерзновення водить,
На краю стін із заборолами проповідується,
При воротях градних сміливо говорить;
Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»
І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,
Що є найліпше всього на світі цьому,
І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос" (Повість врем'яних літ, оповідь про 955 рік).

Молитва на День Св. Ольги, християнської правительки:

Отче Небесний, Своїм Євангелієм Ти покликав до християнської віри княгиню Ольгу, аби вона була провідником нашого рідного народу до Христа і Його Царства.  Благослови нас, аби ми прагнули донести Євангеліє до всіх у нашому рідному краї, аби й вони знайшли бісер многоцінний, яким є Христос, Син Твій Єдинородний, а наш Господь, з Яким царюєш Ти і Твій Дух Святий, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

День Св. Марії Магдалини

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Марію Магдалину.  Коли лишень Євангелія називають жінок, які перебували з Христом, Св. Марія Магдалина називається першою (Івана 19:25 - єдиний виняток) можливо через те, що вона першою побачила воскреслого Спасителя. Луки 8:2 повідомляє, що Ісус зцілив її від одержимості сімома демонами. Упродовж століть її часто ідентифікували з розкаяною "жінкою одною, що була в місті" (Луки 7:36-50).  Але для  ототожнення її з розкаяною блудницею не існує жодних Біблійних підстав.  Так само її не слід ототожнювати з Марією, сестрою Марти у Віфанії. Відповідно до Євангелій, Марія Магдалина бачила смерть Ісуса, вона була очевидцем Його похорону і найважливіше - вона бачила Його живим знову після воскресіння (Івана 20:11-18).  Через це Бернард з Клерво називає її "апостолом до апостолів".

                                     Молитва на День Св. Марії Магдалини:

     Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, відновив Марію Магдалину до здоров'я і покликав її бути першим свідком Його воскресіння.  Зціли всі наші немочі і клич нас, аби ми пізнавали Тебе в силі нескінченного життя Твого Сина; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Єдино можливий безпечний спосіб життя

    Мартін Лютер був одного разу висловив думку, що без бід неможливо, аби людське серце думало про Бога. Людині краще бути засмученою аніж надмірно впевненою... Коли в нашому житті все йде гладенько і ми повністю все контролюємо, то сатана спокушує нас до гордині і надмірної впевненості. Але саме в нашій слабкості Бог виявляє Свою сильну любов. Бог має досконале креслення для нашого життя і Він будує відповідно до тих специфікацій...

     Мартін Лютер запропонував, аби християни навчились жити, маючи одну ногу на землі, а другу - на небі. Здається, це не зовсім зручний спосіб ходити цим життям, але це єдиний безпечний спосіб.

Джон Джеске, Поєднуючи Сінай із Голгофою, провідник до Старого Заповіту

День Св. Пророка Іллі

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Іллю.  Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чуд, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14).

                                           Молитва на День Св. Пророка Іллі:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Іллю Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хованки маніхеян

 Маніхеяни.... аби приховати своє невірство, наважуються брати участь у наших Тайнах - вони підлаштовуються до Причастя у Таїнствах таким чином, що інколи, аби краще сховатися, вони приймають Тіло Христове негідними вустами, але цілковито відмовляються пити кров нашого викуплення.

Св. Лев Великий

Бути дітьми Отця Небесного: проповідь на 5-у неділю по П'ятидесятниці

БУТИ ДІТЬМИ ОТЦЯ НЕБЕСНОГО                         

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога».  А Я вам кажу: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, – щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.  Коли-бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Євангеліє від Св. Матвія 5:43-48). 

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в світі є чимало висловів любов і дуже багато різних пісень – від народних до дуже сучасних. А за любов’ю, звісно, слідує тема і ненависті. Ми знаємо навіть прислів’я: «Від любові до ненависті – один крок». Любов і ненависть в мові – слова з протилежним значенням, слова-антоніми. А в практичному житті вони виявляються своїми плодами. 

Не завжди любов є доброю. Адже чимало людей люблять світ і те, що у світі, тобто те, що поєднане з гріхом. А любов до гріха ніколи нічого доброго не приносить. Через це Апостол Іван навчає нас: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, – у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, – той повік пробуває!» (1 Ів. 2:15-17). 

Як і не завжди поганою є ненависть. Наприклад Псалмоспівець кличе нас: «Хто Господа любить, – ненавидьте зло!» (96:10). Пророк Амос теж промовляє: «Ненавидьте зло й полюбіть добро, і правосуддя поставте у брамі, – може змилується Господь, Бог Саваот над решткою Йосипа» (5:15). І вже в часи Нового Заповіту Господь Святий Дух навчає Церкву вустами Апостола Павла: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!» (Рим. 12:9). 

Любов у Апостола включає в себе ненависть до зла, а не до людей. Бог кличе ненавидіти зло і любити добро. Проте ми маємо схильність слова Господа не слухати, а витлумачувати так, як нам вигідно в дану мить. Господь каже любити добро і ненавидіти зло?  Дуже добре!  

А тепер подивіться, як діє диявольська логіка.  Господь каже: «Будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я Господь!» (3 М. 19:18). Грішна плоть і розум за аналогією до любові до добра і ненависті до зла, роблять нову доктрину: «Будеш любити ближнього свого і ненавидіти свого ворога!» А на запитання про те, хто твій ближній, такі равини знаходили відповідь: «Твій одноплемінник – твій ближній, а всіх хто поза твоїми одноплемінниками – тобі чужинці, а отже і вороги, тож любити їх ти не повинен». 

Дуже зручна логіка для виправдання гріхів, які живуть всередині нас і гріхів, які ми коїмо щодо інших людей. Адже ворогом можна проголосити будь-яку людину в будь-який час.  Згадаймо, як Путін і його єресіарх Кіріл, стверджуючи, що росіяни і українці – один народ, палали такою ненавистю до українців, що потім дуже швидко і легко проголосили нас ворогами і почали масові убивства українців. Всі люди – грішні і якщо ми відходимо від Божого Слова, то неминуче потрапляємо в ту сатанинську облуду, в якій сьогодні опинились не лише Путін з Кірілом, але й маса інших росіян. 

Нам теж здається вигідною у час війни така схема: люби українців, які є нашими ближніми і ненавидь росіян, які є нашими ворогами і дій по відношенню до них так як Путін і його безбожна орда діє по відношенню до нас, українців. Бо, врешті-решт, хіба не написано: «Око за око, зуб – за зуба»? Написано. Але написано, як закон для Старозаповітного Ізраїлю, який має виконувати влада, а не всі, хто хоче. 

Нас же Господь сьогодні застерігає від бажання коїти зло людям і уподібнюватись до нелюдів. Він каже нам: «Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога».  А Я вам кажу: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує…» 

Нам легше буде зрозуміти слова Господа про любов, якщо ми будемо думати не просто про емоцію, а по вчинки любові. Український воїн повинен захищати себе і свій народ, свою країну. Він повинен застосовувати меч, автомат, гармату, ракети і все, що потрібне для того, щоб зупинити ворога. Але, коли український воїн так діє, то він діє, як «Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим. 13:4). 

У Божого месника – емоція не любові, а гніву.  І про це каже Сам Господь Святий Дух. Проте навіть Божий месник мститься відповідно до Закону Божого і до законів своєї держави, які не повинні суперечити Божим постановам. Бо поза помстою злочинцям, навіть у війні, слідує любов. Не фільтраційні табори, не депортації, а любов навіть до ворогів, людяне ставлення навіть до тих, хто нас ненавидить. 

Любов не передбачає наївності, глупства і самозаспокоєння та обнімання з ворогами, і приймання їхньої культури, і всього, що вони люблять, і того, що зробило їх такими нелюдами.  Ні, любов означає милостиве ставлення до всіх людей. Господь каже, аби ми любили наших ворогів з метою: «щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних». 

Господь також кличе нас благословляти тих, хто нас проклинає. Хоча зі слів Кіріла та багатьох інших провідників християських конфесій в Росії ми не чули відвертих слів прокльонів, а чули натомість заклики до знищення українського народу, ті заклики і є, фактично, прокльонами з  уст тих людей, які повинні були натомість закликати російську владу до миру і благословляти українців, через яких вони, врешті-решт і отримали благословення християнства.  Вони ж натомість нас проклинають, закликаючи на нас зло. 

Що нам робити? Проклинати натомість їх? Господь каже, аби ми їх благословляли. Колись доктор Лютер навчав, як слід благословляти подібних людей. Здається, що у нашому разі він говорив би: «Хай Господь благословить вас, щоб ваші міста і села ніколи не рівняли із землею так, як ви рівняєте наші міста і села. Хай Господь благословить вас так, щоб вас ніколи не убивали і не мучили так, як ви убиваєте і мучите український народ». Благословляймо, щоб нам бути синами Отця нашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. 

  Ще Господь каже: «Творіть добро тим, хто ненавидить вас». Важко зараз для українців творити добро біснуватим росіянам. Проте Господь кличе нас саме до цього. Знову ж таки ми повинні розуміти ці слова в контексті. Це не означає, що ми повинні робити добро російській державі, капітулюючи. Ці слова Господа Христа означають, що ми повинні робити добрі вчинки по відношенню до всіх людей, що ненавидять нас, а серед них можуть бути і українці, і хто завгодно. Ці вчинки: нагодувати голодного, напоїти спрагненого, одягнути нагого, перев’язати рани недужого стосуються тих, кого ми бачимо перед собою і того, хто нас ненавидить. 

 Це все ми робимо, щоб нам бути синами Отця нашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Господь має на увазі, щоб далі залишатись віруючими, щоб не переставити бути християнами. Ця війна – дуже велика спокуса покинути Отця Небесного і почати діяти так, як діють безбожні і діти диявола. 

Коли ми молимось «І не введи нас у спокусу», то ми, звісно, молимось, щоб ми не впали у спокусу покинути Бога, зійти на дороги  диявола і стати мирськими і плотськими. А диявол дуже хоче, щоб ми ненавиділи людей, проклинали у відповідь на прокльони, робили зло нашим переслідникам і не молились за тих, хто нас переслідує, бо – молитва за переслідників, це ще одна риса дітей Божих, як і ми молимось за тих, що були наробили нам зла. 

Коли ми чуємо ці слова Господа Христа про Отця Небесного, Який «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних», то ми згадуємо ще про одне сонце і ще про один дощ і навіть зливу – сонце і зливу Божої благодаті, Божої невимовної любові до кожного з нас – любові, якої ми не заслужили. 

Бо ми були ворогами Божими і перебували під Божим гнівом і були приречені до смерті фізичної і вічної – до вічних мук у невгасимому вогні аду. Але «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Апостол Павло каже: «Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2 Кор. 5:19). 

Але це примирення не далося малою ціною. В Посланні до римлян Апостол Павло каже: «Ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його» (Рим. 5:10). Він говорить і про хрест, і про воскресіння, і про спасіння у житті Божого Сина. 

А ознаками того, що ми – діти Божі і, що ми маємо спасіння у житті розп’ятого і воскреслого Господа Христа якраз і є ця любов навіть до ворогів, і те, що ми благословляємо тих, хто нас проклинає, і те, що ми творимо добро, тим, хто ненавидить нас і молимось за тих, хто нас переслідує. Бути дітьми Божими добре і дітей Божих видно не лише за їхніми словами, але й за їхніми ділами особливо щодо тих, хто нас ненавидить. Бо і мирські люди роблять добро тим, хто робить добро для них. Це легко і для цього особливої сили не потрібно. 

Але як нам залишатись Божими дітьми? Де нам брати силу в такий важкий час? Силу нам дає Сам Бог. Де? У Слові і в Таїнстві. Через Своє Слово до нас промовляє Бог. Він нас навчає, втішає, докоряє нам, підбадьорює нам і зміцнює нас. Бо через Його Слово і в Його Слові діє наш Утішитель, Святий Дух. 

А в Таїнстві Святої Вечері Сам Христос дає нам із хлібом та вином Свої істинні тіло та кров, а з ними прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Він причащає нас Собою, пригортає нас до Себе і живе в нас, а ми в Ньому. Звідси й наша сила, і наше життя – і наші вчинки інші ніж у дітей цього світу. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Рут

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Рут, моавитянку, яка є чудесним прикладом  Божої благодаті. Хоча вона була язичницею, Бог учинив її прабабусею царя Давида (Рут 4:17) і одним з предків Самого Ісуса (Матвія 1:5).

      Голод в Ізраїлі змусив Елімелеха та Ноомі з Віфлеєму та їх двох синів емігрувати до сусіднього народу, Моаву. Сини одружилися з моавськими жінками, Орпою і Рут, але через 10 років Елімелех і його сини повмирали (Рут 1:1-5). Тож Ноомі вирішила повернутися до Віфлеєму, а своїх невісток спонукала залишитися із їхніми родинами. Орпа послухалася поради Ноомі, але Рут відмовилася залишатися зі своїм народом і промовила вражаючі слова: "Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій - мій Бог" (Рут 1:16).

    Після того, як Рут прибула до Віфлеєму, Боаз, близький родич Елімелеха, погодився бути "викупителем" Рут (Рут 3:7-13; 4:9-12). Він взяв її за дружину і Рут народила Оведа, Давидового діда (Рут 4:13-17), зберігши таким чином родовід Месії. Доброта Рут і її безкорислива відданість Ноомі, і її віра в Бога Ноомі, гріють серця вірних Божих і сьогодні, і спонукають нас повторювати приклад її віри.

                                     Молитва на День Св. Рут:

     Вірний Боже!  Ти обіцяв оберігати Твій народ і спасати насліддя Твоє. Ти використовував неймовірні на несподівані посудини для поширення родоводу, з якого вийшов благословенний Твій Син. Дай нам відданості Рут і такої довіри до Тебе, як у неї, аби й ми могли шанувати Тебе нашою покорою і пошаною та, щоб ми були залічені до Твого вибраного народу: Святої Християнської Церкви - благодаттю Ісуса Христа, нашого Господа і Святого Духа, які живуть і царюють з Тобою, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви

Коли настає "звільнення від моральних кайданів"

       Ніцше сподівався, що коли Бога і Його старовинну мораль буде забрано з дороги, то постане звільнений від моральних кайданів Супермен і він виконуватиме героїчні вчинки "поза добром і злом". ХХ століття виправдало його сподівання ще жахливіше, ніж міг собі Ніцше подумати. То було століття Гітлерів і Сталінів та їхніх імітаторів аж до карликових неохайних і амбітних суперменів, які тероризують сучасні школи, лінії метро та житлові райони.  Визволення від традиційних "кайданів" принесло із собою безпрецедентний розмах масової різанини людських істот, народжених і ще ненароджених. "Ми навчаємо дикунству і наївно приголомшені успіхом нашого повчання". Цей суворий осуд стосувався не комуністичних орд, а нашої рідної Західної публічної освіти та розваг. Цей вирок був винесений професором Дунканом Вільямсом у його творі, який доречно називається "Мавпи в штанах". 

     Як підказує навіть здоровий глузд, якщо немає розумного Творця перед Яким ми несемо відповідальність, тоді етика всього на всього - якась персональна примха. Якщо людина - якась витівка природи, тоді всії її культурні уявлення - всього на всього космічний жарт. Тоді вона не має більше гідності або кактуси - і навіть менше, бо коти і кактуси блаженно цієї абсурдності не усвідомлюють. 

Курт Маркворт

Три види сповіді

Святе Письмо говорить про сповідь трьох видів:

Перша - та, яку ми складаємо перед Богом, а саме, коли вся церква і кожна людина в ній визнає із покірним і розкаяним серцем свої гріхи перед Богом і просить за них прощення (Псалом 32:5; 1 Івана 1:9; Псалом 106:6; Даниїла 9:4-7; Єзекіїля 9:6, 15;10:1-3, 10-12).

Друга - та, що складається під час братського примирення із ближнім, а саме, коли той, хто завдав шкоди або образив свого ближнього, визнає і сповідує свій гріх, і просить прощення цього гріха і примирення (Матвія 5:23-25; 18:15; Луки 17:4; Якова 5:16).

Третя - коли Святе Письмо також свідчить про те, що в ранній Церкві перед тим як охриститись, люди повинні були скласти прилюдну або приватну сповідь - з цього можна було дізнатись про те, що ця людина зворушена сейозним каяттям і хоче Хрищення із правдивою вірою (Матвія 3:5, 6; Луки 3:12; Дії 2:37, 38; 8:36-38; 19:18). Через це Давид сповідав свої гріхи перед відпущенням гріхів (2 Самуїлова 12:13). Так само робили жінка-грішниця (Луки 7:38, 48) і Закхей (Луки 19:8, 9).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Як курчата під крилами квочки

Певним є те, що наші душі (наче) курчата, а сатана і нечестиві духи (наче) шуліки в повітрі. Щоправда ми не такі мудрі, як курчата, що втікають до квочки, а духи сатани вдаються до більших хитрощів, аби відібрати від нас душі наші, аніж шуліки намагаються вкрасти курчат. Віра, якщо вона - істинна віра, має таку природу, що вона не уповає на себе, а горнеться до Христа і знаходить прихисток під Його праведністю. Він дає, аби ця праведність була щитом і захистом, точно так, як маленькі курчатка ніколи не надіються на власні зусилля, а ховаються під тілом і крилами квочки.

Мартін Лютер

Ніяке багатство не є малим, якщо любов - велика

 Хай діла милосердя будуть нашою радістю і наповнюймося тією поживою (Словом Божим), яка годуватиме нас аж до вічності. Радіймо, годуючи бідних, яким наші дари принесли вдоволення. Будьмо щасливі, зодягаючи тих, чию наготу ми покрили необхідними одежами. Хай наша людська доброта доторкнеться хворих у їхньому усамітненні, кволих - у їхній слабкості, вигнанців - у їхньому стражданні, сиріт - у їхній біді і вдовиць - у смуткові їхньої самотності. Немає таких, хто в такій помочі, не отримав би хоча б частинку доброти.  Ніяке багатство не є малим, якщо любов - велика, як і не залежить від набутків міра милосердя чи благочестивості. 

Св. Лев Великий

Істинний духовний Ізраїль

 Св. Павло також чітко зазначає, що істинний духовний Ізраїль становлять ті, що вірують в Христа. Церква, отже, складається із духовних, а не з фізичних нащадків Авраама (Римлян 8:28, 29; 9:6-8). Їм і тільки їм належать славетні обітниці Божі, і жодної ролі не грає те, чи вони євреї, а чи язичники. 

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян 

День Св. Пророка Ісаї

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".

     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називають Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Будувати з Христом: проповідь на 3-ю неділю після П'ятидесятниці

                 БУДУВАТИ З ХРИСТОМ                                 

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може буть учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм! Хто-бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг...»  Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, – не може бути учнем Моїм. Сіль – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!» (Євангеліє від Св. Луки 14:25-35). 

            Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, коли біснувата Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну з усіх можливих напрямків, Збройні Сили України розпочали мужню і потужну оборону нашої рідної країни. До оборони країни взялися також і цивільні громадяни. Багато-хто записався в ряди Територіальної Оборони в складі Збройних Сил України або в місцеві добровільні загони Територіальної Оборони, яким по-ідеї мали були надати зброю і навчити нею користуватись та вести у разі потреби партизанську війну. 

Десятки молодих людей, почувши із ЗМІ, що на танки слід іти з коктейлями молотова, наробили коктейлів і пішли в Херсоні на російські танки. Росіяни всю цю беззбройну молодь, що мала коктейлі молотова, розстріляли в Бузковому парку Херсона. З часом ми будемо знати правду про те, чому тисячі українських патріотів, які були готові захищати Україну, загинули від рук росіян, так і не отримавши зброї від тих, хто мав би її дати. Проте однозначним є те, що вони постраждали і загинули через любов до України і до українського народу. 

Для них Україна була пріоритетом у цьому житті і вони віддали за неї найдорожче – власне життя. Слова, які ми чуємо від Господа сьогодні, теж навчають нас про пріоритети в нашому житті і про ціну, яку ми повинні платити. Господь говорить про взаємини в середині родини, які можуть виникати через наші взаємини з Христом. 

Слова Спасителя про ненависть до своїх найближчих родичів і навіть до свого життя не можна приймати буквально. Тут Господь використовує образну мову. До того ж Він нас кличе любити Його понад усе, і любити всіх без винятку наших ближніх так як самих себе. Тож на ці слова про ненависть до наших рідних і до нашого власного життя ми дивимось у контексті Великої Заповіді Господа про любов. 

Мова йде про пріоритети. Хто для нас головніший Христос чи батько і мати, дружина і діти? Христос чи наше власне життя? Бог вимагає ставити саме Його на найперше місце в нашому житті. А де буде Христос, там буде і належна любов і до батька з матір’ю, і до дружини з дітьми. Вони не можуть займати місце Бога, як і їхні слова та поради не повинні займати місця Слова Божого.

Ось про що каже тут нам Господь Христос. І якщо нам доведеться виявляти до них непокору і непослух там, де вони пропонують і запрошують згрішити, піти проти Бога, то нам слід піти проти. Так, це буде виглядати, як ненависть до них і навіть до свого життя. Але це буде вияв любові до Бога і насправді також вияв любові до них. 

Наслідком такої позиції зазвичай буде хрест, тобто певні біди за нашу віру в Христа. Джерелом цих бід можуть бути навіть наші невіруючі домашні. Часто ми чуємо історії про мучеників за віру, які не поступались відданістю Христові і були замучені безбожними тиранами, роздерті звірами, розстріляні або відправлені в концтабори. Але не така популярна тема домашніх бід, коли на одну людину може навалитись ціла сім’я або родина. Проте для Господа носіння такого хреста і вірність Йому в любові до своїх рідних – не менш цінна. До цього Він кличе нас бути готовими. 

Кілька років тому один з Прем’єр-Міністрів України оголосив про початок будівництва стіни з Росією. Потім з того невеличкого паркану дуже довго сміялися інші політики та й чимало простих людей. Кілька днів тому Польща завершила будівництво стіни на кордоні з Білоруссю. П’ятиметрова стіна довжиною майже в двісті кілометрів з масою сталі та захисного обладнання ні в кого сміху не викликає. 

Сьогодні Господь кличе нас, щоб ми не ставали посміховиськом для світу, як чоловік, що зібрався будувати вежу, оголосивши про це на весь світ, але зганьбився. Подібним чином буває і з тими, що власними силами пробують добиватись свого спасіння. Їм здається, що в них є достатньо матеріальних і духовних ресурсів, аби дійти у проміннях слави до Царства Небесного. Але туди вони не доходять, перетворюючи власний проект у руїну. 

Де взяти стільки ресурсів, щоб збудувати вежу?  Тут мова йде знову про вірність Христові. Якщо ми будемо уповати на власні сили, ми обов’язково зганьбимось. Ми не дійдемо до мети. Ми зазнаємо поразки і з нас буде глузувати диявол. Але якщо ми будемо вірні Спасителеві, тоді, як каже Апостол Павло: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!» (1 Сол. 5:24). 

В іншому місці він каже: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний-бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як-то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:23-25). 

Коли ми оголошуємо про намагання досягнути спасіння і вважаємо себе доволі міцними, то хай нам на згадку прийде історія Апостола Петра, який при всіх Апостолах заявив про свою мужність і готовність іти за Божим Сином до самого кінця, а потім, коли з’явилась загроза його особистій безпеці, тричі відрікся від Христа. У нас сили для спасіння немає. Своїми силами ми можемо на себе навести лише ганьбу. 

В листі до коринтян Апостол Павло навчає: «Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов. Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:11-13).  Тож усі ресурси в Бога і коли ми залишаємось вірні Христові, коли ми перебуваємо в Його Слові, у зборі вірних – коли ми причащаємось Христовими істинними тілом і кров’ю, ми збудуємо могутню вежу – ми увійдемо в Царство Боже. 

Хай Господь благословить усіх нас, щоб ми могли разом із Апостолом Павлом повторювати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (1 Тим. 4:7, 8). В усіх своїх змаганнях Апостол уповав лише на Христа. Він визнавав і проповідував, що без Христа на його життя і на життя всіх людей чекає лише поразка. І він ще говорив: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).  

Наш Господь використовує сьогодні ще одне порівняння – царя, на якого вирушає війною цар, у якого війська вдвічі більше. Господь кличе рахувати свої сили. Візьмімо, на приклад, Путіна – він вважав, що всього за декілька днів захопить Україну, хоча його попереджували провідники могутніх країн, що України вони не залишать і Путін прорахується.  Проте він, на відміну від царя у нашому порівнянні, вирішив все-таки йти і вбивати українців. Він зазнає поразки, бо не прорахував сили. 

Так само і в духовній війні. Ми не можемо виграти війни проти гріха, диявола і світу власними ресурсами. Тут справа навіть не в подвійній силі наших ворогів, а в стократній нашій слабкості.  Тож якщо ідеш на прю у меншості, тобто, без Христа, то краще не старайся, бо зазнаєш поразки. Але, коли ти з Христом, тоді твоє військо – незміренне і непереможне, бо за тебе воює Сам Бог. Тоді вирушай у бій сміливо, бо перемога вже здобута Сином Божим на хресті.  Твій воскреслий Господь вже Цар над царями і Пан над панами. У Христі ми маємо спасіння, воскресіння і вічне життя. 

І нам Він вже здобув вічне життя і дає спадщину Царства Небесного. Тож коли ми з Христом, нам компроміси з дияволом і його слугами в цьому світі не лише непотрібні, але й неможливі. Власне кажучи, компроміс із світом, буде означати перехід на сторону ворога, який у меншості, а отже такий компроміс означав би і поразку, і втрату спасіння, і вічного життя. Тож будьмо із Царем Христом. Він – Переможець над гріхом, над владою диявола і смертю. З Христом і у Христі переможцями є й ми. 

Сьогодні Господь згадує також про сіль. Як ви знаєте демонічні росіяни методично руйнують Україну. Вони зараз намагаються захопити Бахмут та інші міста, де ми традиційно, ще з козацьких часів, добуваємо сіль. Хтось із вас просив привезти до Києва саме кам’яну сіль, бо вона необхідна для закруток, для консервації овочів, бо морська сіль для цього непридатна – в ній надто багато різних хімічних елементів. 

Саме таку сіль має на увазі наш Господь сьогодні. Тоді сіль готували, випаровуючи морську воду. І коли пропадав хлорид натрію, тобто та сполука, яку ми називаємо сіллю, то всі інші мінерали, сполуки, вже були не потрібні – з них не було ніякої користі. Це дуже гарна ілюстрація до слів Христа, які ми чуємо в Євангеліє від Св. Матвія. Там Син Божий каже, звертаючись до віруючих: «Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (Мт. 5:13). 

Господь сьогодні каже, що те, що на вигляд наче сіль – насправді непотріб. Він не підходить ні для добрива, ні для мощення доріг. Це – непотрібний баласт, омана. Так само і з тими, хто втратив віру в Христа і з тим, хто називає себе християнином, але Христос для нього байдужий. Коли сутність (віра в Христа зникає, а залишається лише оболонка) тоді християнство такої людини марне і спасіння воно не несе. 

Така людина, навіть будучи формально членом церкви, в церкві вже насправді не є і викидається Богом геть. Навіть, якщо вона до кінця днів своїх буде заявляти про те, що вона – християнин, вона буде викинута з Церкви і з вічного життя. Тож плекаймо нашу віру в Христа. Залишаймося сіллю землі. В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:21).

День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією

  Сьогодні ми згадуємо відвідини Дівою Марією її родички Єлисавети. Ці відвідини відбулися після Благовіщення і слів промовлених Архангелом Гавриїлом: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета - і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жодної речі!" (Лк. 1:35-37)

     У час зустрічі двох вагітних віруючих жінок дитина в утробі Єлисавети затріпотала, а сама Єлисавета, наповнившись Святим Духом, промовила слова: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, - від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!" (Лк. 1:42-45). Святий Дух зачате Дитя в утробі Діви Марії називає Господом, а Діву Марію - Матір'ю Господа, воплоченого Спасителя світу. Відповіддю Діви Марії на це пророцтво стане Величальна пісня, яка розпочинається словами: "Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм" (Лк. 1:46, 47). Цей день Відвідин є однією із яскравих подій історії нашого спасіння, коли слава за наше спасіння віддається Самому Богові. Він також по праву міг би стати святковим днем усіх християнських рухів і організацій, які борються за збереження життя ще ненароджених дітей в материнських утробах.

Молитва на День Відвідин Св. Єлисавети Св. Дівою Марією:

Всемогутній Боже! Ти обрав Діву Марію, щоб вона стала Матір'ю Твого Сина і Ти об'явив через неї Твою благословенну увагу до немовлят в утробах, до бідних, понижених і зневажених. Подай нам, аби ми могли одержувати Твоє Слово у покірності та вірі і так ставали одним із Ісусом Христом, Твоїм Сином, а нашим Господом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.