неділю, 31 серпня 2014 р.

Проповідь на 12-у неділю П'ятдесятниці

      ПОНИЖЕННЯ І ПІДНЕСЕННЯ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.  Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.   (Луки 18:9-14).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, китайці мають приказку, що в компасі є п’ять стрілок: північ, південь схід, захід і де ви є. Остання – найважливіша. Ми не можемо знати, куди іти, якщо не знаємо, де ми є. Як нам добратися додому, якщо ми не знаємо, де ми перебуваємо?  Якщо ми раптово опинимося в незнайомій для нас частині Києва, ми будемо блукати, але врешті-решт ми якось дійдемо до бажаної мети. Але уявіть собі на хвильку, що ви опинилися взагалі в незнайомому місці. 

Ви взагалі не знаєте, де ви є. Можливо ви в Житомирі, а можливо в Запоріжжі. Можливо ви в Україні, а можливо в Румунії. Можливо ви в Європі, а можливо десь в Південній Америці. Довкола все чуже. Довкола всі чужі. І як би ви не намагалися визначитися з тим, де ви все-таки перебуваєте, у вас нічого не виходить. Куди іти, аби хоч на крок наблизитися до рідної країни, до рідного міста, до своєї домівки? Справді, важливо знати, де ви є, аби розпочати рух в правильному напрямку.

Сьогоднішня притча, яку для нас розповідає наш Господь має справу теж із визначенням свого правильного місця перебування. Господь нам наводить приклад двох чоловіків: фарисея і митника. Не випадково Господь ставить фарисея на перше місце, а митника – на друге. Фарисеї були вельми шанованими членами суспільства. Саме слово фарисей означає «відділений». На фарисеїв так і дивилися, як на відділених від звичайних людей, грішників. Фарисеї, на думку, багатьох людей, були дуже близькими до Бога. Звичайні люди дивилися на те, що фарисеї не просто ревно намагалися виконати Закон, але й доповнювали його все новими правилами і не могли не захоплювати їхньою само-дисципліною та фарисейським аскетизмом.

Власне кажучи, саме такому погляду на себе і такій про себе думці фарисеї не лише сприяли, але й всіляко її розвивали. Вони любили молитися прилюдно «по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди» (Мт. 6:6). Під час посту вони робили все, «щоб бачили люди, що постять вони» (Мт. 6:16). Вони пишалися своїм походженням і гордо стверджували: «Авраамів ми рід» (Ів. 8:33). Господь так описує їхню прилюдну поведінку: «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!» (Мт. 23:5-7).

Чому ж тоді Іван Христитель, коли ці вельми шановані юдейською громадою, люди прийшли до нього, аби він засвідчив їм свою повагу, він зробив цілковито навпаки і грізно промовив: «Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:7-10).

Відповідь ми знаходимо, як в словах Івана так і в сьогоднішніх словах Сина Божого. Фарисеї вірили, що їм ні в чому було каятися. Вони вірили, що вони йдуть в Царство Боже прямою дорогою і впевненою ходою. Вони вірили, що головним у спасінні було виконання певних правил. Навіть у храм вони заходили не для того, аби розкаятися, а для того, аби похвалитися. Не Богом. Собою. Господь каже, що він молиться про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди». 

Вищий пілотаж само-праведності, коли до цього тулять Бога і саме власне само-праведність приписують Богові. Так наче Бог винен в тому, що цьому фарисеєві не потрібен Спаситель. Адже він вихваляється: «я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник».  «Я не беру хабарів, не забираю в людей останнього», – наче хвалиться собою шанований фарисей. «Я також дотримуюся усіх свят і релігійних правил. Я вчасно проказую всі молитви і правильно говорю.  А також я ніколи не чинив перелюбу, а живу в мирі та спокої зі своєю дружиною. І тим більше, я не прислуговую римській владі, збираючи податки для чужоземного уряду, як ось цей жахливий митник. Він же – здирщик і неправедний, і напевно ще й до всього ж перелюбник».

            Наш фарисей з усіх сил хизується собою. А митник у храмі лише додає до його самолюбування усіх найсвітліших фарб для власного образу і найчорніших фарб для образу митника. Врешті-решт, хіба нам теж не буває приємно похвалити себе, принаймні так, що ніхто не чує, порівнюючи себе з іншими людьми. Ви ж, напевне, теж знаєте здирщиків. Та й неправедних ви знаєте. І може знаєте перелюбників або й навіть митників, що за гривню рідну матір продадуть?

А ще наш фарисей далі молиться про себе: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» «Я не лише ліпший від усіх людей в суспільному житті»,  – наче каже він, «але й в релігійному житті я бездоганний. Двічі на тиждень я пощу. Середа і пятниця або якісь інші – не те, що без мяса, а без їжі взагалі проводжу. А ще даю десятину з усього, що тільки в мене зявляється. Веду спеціальний облік і дуже чітко все відраховую». Фарисей хвалиться собою.  Він хвалиться власним бездоганним моральним станом. Хто йому може докорити?  Всі навпаки ставляться до нього з повагою. Фарисей хвалиться своїми ділами.  Хто ще може більше від нього похвалитися ділами?

Але Господь нам також розповідає про митника. Йому нічим хизуватися. Він не може стати перед Господом з гордо піднятою головою, як це робить фарисей. Він вірить, що не може виконати Закону Божого. Він вірить, що він згрішив проти святого Бога. Він вірить, що він – грішник і нічого Богові взамін за свої гріхи запропонувати він не може. Через це він стоїть не хвалькувато, не з гординею, не з хизуванням, а стоїть він з покорою, з розкаянням, опустивши донизу голову і погляд, визнаючи всю свою нікчемність і негідність перед святим і праведним Господом. 

Син Божий каже: «А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» Митник з розпачу через свої гріхи бє себе в груди і просить від Бога лише милості. «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» – єдина фраза, яка лунає з його уст. В митника немає чим хвалитися. В нього немає тієї унікальної комбінації моральних якостей і добрих діл, які має фарисей. Але послухайте вердикт Господа: «Говорю вам, що радше цей (митник) повернувся до дому свого виправданий, аніж той (фарисей)».

Що? Митник, зважуваний релігійним оточенням, повернувся виправданим?  А фарисей, шанований член церкви і суспільства, моральний авторитет і знаний добрими ділами чоловік, повернувся додому невиправданим? Що це означає? Все залежить від віри. Памятаєте китайську приказу про компас?  Дуже важливим є те, де ми перебуваємо.  Фарисей вважає, що він спасається власною праведністю, власними добрими ділами. Йому не потрібен Спаситель.

Фарисеєві потрібен бог, перед яким він буде вихвалятися тим, про що Господь Святий Дух каже через пророка Ісаю (64:6): «Вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...» Фарисей через власне невірство не бачить свого смердючого лахміття і не бачить, що його провини наче вітром несуть просто в пекло.  Він не вірує в Христа, а отже залишається невиправданим, без праведності, без вічного життя. Його дні хизування і самолюбування – пораховані.  У вічності він буде стогнати і скреготати зубами від мук.

Митник бачить власне жахливе становище. Але найголовніше він вірує у милість Божу Він вірує у грядущого Спасителя, Який розчавить голову сатані. Розкаяний митник вірує у Спасителя, у Якому поблагословляться всі народи землі. Розкаяний митник вірує у Спасителя, на Якого Бог покладе всі гріхи світу. Розкаяний митник вірує у Спасителя, Який буде принесений у жертву за гріхи всього світу і помре, а воскреснувши буде «побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:10).

Митник виправданий вірою в Христа. Іншого способу бути прощеним, виправданим і жити вічно не існує. Господь розповідає нам цю притчу, аби ми, будучи фарисеями за природою, що з усіх сил намагаються виправдовуватися то ділами, то ділами з вірою, поверталися до своїх домівок виправданими, а не засудженими. Господь розповідає нам притчу сьогодні, аби ми ставали перед ним не з хизуванням і хвалькуватістю, а не сміли очей навіть звести до неба, а з митником, і з царем Давидом промовляли в щирому каятті: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...»

І вірували. Вірували в Христа. Вірували в те, що самі по собі – ми жахливі і нещасні грішники, яким немає чим хвалитися. Немає чим взагалі хвалитися. Хто ж хвалиться вланими гріхами та приреченістю до вічних мук у пеклі? Господь каже нам цю притчу, аби ми вірували, що ми – виправдані заради Нього і тільки заради Нього, «бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). І з радістю та упевненістю підходили до Господнього Столу і віруючи в слова Христа «видається і проливається за вас на відпущення гріхів», споживали під виглядом хліба Христове істинне тіло та пили під виглядом вина Його істинну кров, і отримували в цьому чудесному Таїнстві прощення гріхів, життя і спасіння, а отже і воскресіння, і вічне життя у Божому Царстві.

Віруйте в це, любі брати і сестри. Кайтеся у власних гріхах, просіть в Бога милості. А Він, щедрий і многомилостивий, як і митникові обовязково прощає вас, аби сьогодні ви поверталися до домівок своїх виправданими.  Ви понижуєтеся сьогодні перед Богом, але Бог заради Христа вас підносить.  Завжди памятайте про ваше місце розташування – гріх. І завжди пам’ятайте про Боже розташування щодо вас: любов, милосердя, благодать і прощення у Христі. «Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться». Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:24). Амінь.

суботу, 30 серпня 2014 р.

День Св. Йоганна Ґергарда, богослова

   Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Ґергарда і дякуємо за нього Господу. Йоганн Ґергард (1582-1637 р. р.) - великий лютеранський богослов у традиції Мартіна Лютера (1483-1546 р. р. ) та Мартіна Хемніца (1522-1586 р. р.) і найвпливовіший догматик XVII століття. Його монументальна праця Loci Theologici (двадцять три великих томи) і надалі вважається за вичерпну заяву лютеранської ортодоксії. Ґергард народився в Кведлінбурзі, Німеччина.  У віці 15 років він захворів на небезпечну недугу.  Цей період життя, разом із проводом його пастиря Йоганна Арндта, став для молодого Йоганна вирішальним. Решту свого життя він присвятив богослов'ю.  Він став професором в університеті Єни і впродовж багатьох років служив суперінтендантом Гельдбурґа. Ґергард був мужем глибокої євангельської побожності та любові до Ісуса.  Він написав багато книг з екзегетики, богослов'я, молитовних роздумів, книг з історії і полемічних творів.  Його проповіді  далі видають і читають.


Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 29 серпня 2014 р.

День Св. Патріарха Ісака

      Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Ісака і дякуємо за нього Господу.  Ісак, давно обіцяний і довгоочікуваний син Авраама і Сарри, народився коли його батькові було 100 років, а матері - 91.  Проголошення його пристарілим батькам про його народження принесло і радість, і сміх (звідси й ім'яІсак, яке означає "сміх").  Будучи молодим чоловіком, Ісак супроводжував свого батька до гори Морія, на якій Авраам, у послухові до Божого наказу, приготувався принести Ісака в жертву цілопалення. Але в останню мить втрутився Бог, пощадивши Ісакове життя, а навзамін у жертву дав барана (Буття 22:1-14), вказуючи таким чином на замісницьку жертву Христа за гріхи світу.
    Ісак одружився з Ревекою (Буття 24:67) і в них народилися двійнята: Ісав і Яків (Буття 25:19-26).  В старому віці, вже будучи сліпим і немічним, Ісак хотів передати благословення  і головну спадщину своєму улюбленому і старшому синові, Ісавові. Але, використавши обман, Ревека натомість допомогла отримати благословення батька Якову.  Внаслідок цього почалася сімейна ворожнеча.  Ісак помер у віці 180 років і був похований своїми синами, які на той час помирилися, у фамільній печері Махпела (Буття 35:28-29).

Молитва на День Св. Патріарха Ісака:

     Всемогутній Боже, Отче Небесний!  Через Патріарха Ісака Ти вберіг насіння Месії і приніс нове твориво.  Бережи далі Ізраїль Божий, яким є Церква Твоя, коли вона виявляє славу Твого святого Імені, далі поклоняючись Синові Твоєму, Дитині Марії; через Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 28 серпня 2014 р.

День Успіння Св. Діви Марії, Богородиці

     Сьогодні ми згадуємо Св. Діву Марію, Богородицю і дякуємо за неї  Господу.  Саме її Бог обрав на Матір Сина Свого Єдинородного, Ісуса Христа. Діва Марія раділа спасінням, яке вона одержала вірою в Свого Сина, Спасителя. Радіючи тим, що вона Його народить, Марія співала: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі Спасі моїм» (Євангеліє від. Св. Луки 1:46).  Св. Богородиця залишила нам чудесний приклад безумовної покори волі Божій "Нехай буде мені згідно зі словом твоїм" (Луки 1:38), і вірності її Синові  та готовність виконувати Його Слово: "Зробіть усе те, що Він вам скаже!" (Івана 2:5).   Господь Св. Дух через Свою слугу Єлисавету проголосив про найвищу честь, що Св. Богородиця матиме понад усіх жінок: "Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!" (Луки 1:42).  Євангелія і Книга Дій переповідають чимало випадків із її життя, які виявляють її опіку про Спасителя і віру в Нього.     
       У годину смерті  на Голгофському хресті, Спаситель доручив опіку над Своєю матір'ю Своєму улюбленому учневі,  Св. Іванові, апостолові та євангелістові.  Своє земне життя Св. Богородиця завершила в Ефесі - саме там жив і проповідував Св. Іван.  28 серпня східна частина Християнської Церкви згадує саме, як День Успіння Св. Богородиці, коли її душа у сні покинула тлінне тіло і була перенесена до її Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа. У літургії Української Лютеранської Церкви ми прагнемо повторювати приклад віри Св. Діви Марії словами: «За прикладом Діви Марії і всіх праведних себе самих і все життя наше, Христу Богу доручімо!» 

Молитва на День Успіння Св. Діви Марії, Богородиці:


     Всемогутній Боже!  Ти обрав Діву Марію, аби вона стала матір'ю Твого Єдинородного Сина. Дай, аби ми, викуплені Його кров'ю, могли разом із нею тішитися славою Твого вічного Царства; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

неділю, 24 серпня 2014 р.

Проповідь на День Незалежності України

                     
 ШАТИ СПАСІННЯ І ОДЕЖА ПРАВЕДНОСТІ
                      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене! Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!   (Ісаї 61:10, 11).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, десятки тисяч військових, які були розташовані в Криму свого часу складали присягу на вірність Україні та українському народові. Вони не просто були склали присягу — вони носили українську військову форму, отримували заробітну плату від українського народу, обіцяли захищати свободу України та її територіальну цілісність. Сьогодні Крим окупований Росією, а чимало колишніх українських військових тепер служать Росії, країні, яка не лише загарбала частину української території, але й розпочала кропролиття на Донбасі і з усіх сил розпалює війну, яка ведеться на сході України. Яка ціна присяги, що складають такі чоловіки, що зрадили свою Вітчизну і свій народ?  Очевидно, що така сама, як і ціна тих чоловіків — близька до нуля або й повний нуль.

Або ж згадайте ті дні, коли присягу складають народні депутати України.  У них є навіть спеціальний канал “Рада”. Всі вони до одного, аби отримати депутатське посвідчення, складають присягу народного депутата України. Але де сьогодні ті народні депутати, які розпалювали спочатку антиукраїнські настрої в Криму, на Донбасі, в інших місцях сходу України? І яка ціна їхньої присяги і взагалі всіх їхніх слів? Очевидно, що вона така сама, як і в тих військових, що без жодного пострілу здали Росії величезний півострів з усіма його ресурсами і насамперед з тими громадянами, які люблять Україну і не хочуть бути в Росії, а хочуть жити саме в українському Криму. 2014-ий рік виявився, напевно, наймасовішим роком зради за всю історію незалежної України. Адже зрада відбувалася не лише серед військових і серед народних депутатів, але й серед міських голів на сході України, серед міліціонерів та інших чиновників.

Втім, це те, що дуже добре видно і про що говорять не лише українські засоби масової інформації, але й світові. Проте дуже часто, інколи при цілковитій таємничості відбуваються не лише державні зради, але й сімейні. Чоловіки зраджують дружин, а дружини зраджують чоловіків.  Куди зникають їхні палкі шлюбні обітниці, які часто підтверджувалися не лише поцілунком перед вівтарем, але й присягою на Євангелії? Туди само, куди зникли присяги віроломних військових і народних депутатів, міліціонерів і чиновників. Туди само, куди зникають такі ж само обіцяники усіх людей, які порушують взяті на себе зобов'язання у контрактах і конфірмаційних обітницях про вірність Богові, Його Слову та Його Церкві.

Причина всіх цих відступництв одна — гріх. Зрадливість — один з багатьох гріхів, який гніздиться у людському серці, про яке Господь каже: “Із серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги” (Мт. 15:19). Зради військових і зради депутатів, зради міліціонерів і зради чиновників, зради, які руйнують сім'ї — позвивали собі теплі гнізда у людських серцях, а потім отруйними зміями повиповзали звідти, руйнуючи життя дружин і чоловіків, дітей і внуків, мільйонів людей по цілій нашій країні.

Але сьогодні у нас — свято. Сьогодні ми святкуємо унікальний День Незалежності. Ми святкуємо День Незалежності, ведучи війну за визволення окупованих Росією територій і війну за саму незалежність нашої країни та за саме існування українського народу не в рабстві, а на свободі і на своїй рідній землі.  І якщо ми розуміємо, хто є наш ворог — і це не просто сьогоднішня російська тиранія, яка намагається знищити українську демократію. Нашим найголовнішим ворогом є масовий гріх зради та корупції, який упродовж останніх двадцяти трьох років наче рак роз'їдав тіло молодої української держави. Цей ворог — набагато гірший і набагато підступніший, бо він не живе десь там на північному сході чи повсюди, де править російський уряд, а гріх живе в нашій плоті, роблячи нас вкрай вразливими не лише до політичних, військових і теріторіальних поразок, але й прирікає нас до вічних мук у невгасимому вогні аду, де темрява зовнішня, де плач і скрегіт зубів.

Слава Господу, що Він не залишив нас наодинці з усіма нашими бідами, які ми самі, через наших прабатьків Адама і Єву, викликали на наші голови.  Сьогодні Господь Святий Дух підбадьорює нас через Свого пророка Ісаю. Власне Він вкладає в його уста — уста, які ще зовсім недавно промовляли: “Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого” (Іс. 6:5), слова радісної пісні: “Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм”.

Як так може бути, що пророк, який визнає свій жахливий грішний стан і бачить такі великі потрясіння та війни, які веде його народ, радіти, втішатися і веселитися? Він буде радісно втішатися і душа буде його звеселятися через Господа. Цього не розуміють невіруючі. Їхній світ обмежений тим, до чого вони можуть доторкнутися, що вони можуть пограбувати, вкрасти або тими, кого вони можуть мучити і вбивати, як це роблять нині адепти спеціальної релігії рускава міра.

Але Ісая має віру. Він вірує в Господа. Він довіряє Йому. Він покладається на Нього усім своїм серцем. А цей Господь — Творець всесвіту. І цей Господь — всемогутній, всезнаючий і всюдисущий. Проте не всі віруючі цим Господом радіють. Ним, наприклад, не радіють мусульмани. Вони Бога, радше, бояться.  Власне кажучи, Ним не радіють і не веселяться навіть чимало християн. Чому вони не радіють Богом, як Ісая? Чому вони не веселяться Ним як усі пророки та Апостоли? Адже і ті, і ті сповідують єдиного всемогутнього Бога.

Знову різниця між ними пролягає у вірі. Відрізняється не лише релігія, але й віра. Віра в Бога-Суддю, Який карає за неправильні вчинки і винагороджує за добро багато радості, багато втіхи та веселості не принесе.  Аби це збагнути, варто лише заглянути у власне серце. Ви ж пам'ятаєте, що виходить із серця? Аби це збагнути варто згадати про те, скільки разів ми постановляли робити винятково добро, і не лише, починаючи з 1 січня нового року або з 24 серпня, нового року незалежності України.

Те, що не в наших силах — під силу Господу. Недаремно Ісая каже, що Він радісно втішатиметься Господом і невипадково серце Ісаї буде веселитися Господом. Бо, каже Ісая, Господь “зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав”.  Шати Ісаї, як і шати кожного з нас — шати гріха. Бо “я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”, - сповідуємо ми разом із Псалмоспівцем (51:7).  Проте Ісая радіє, втішається і веселиться, бо його віра осягає те, що Господь зробить через сімсот років задля нього і задля кожного з вас, любі брати і сестри.

Син Божий, Ісус Христос, зодягнеться в людське тіло, але ці Його шати будуть без гріха, бо Він — святий Бог. Він також — свята людина. Але Його людські шати — Його плоть, оскільки Він зачатий від Духа Святого — без гріха.  Про нашу вроджену, людську праведність Ісая пророкує: “І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж” (64:6).  Але не так у Христа.  Христос, будучи Богочоловіком — абсолютно, досконало праведний.

Але як зодягає Христос Ісаю і кожного з нас у шати спасіння і в одежі праведності. Через наші шати — грішну плоть і нашу неправедність, ми всі приречені до смерті, тимчасової і вічної. Але Бог настільки “полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16). Ісус прийшов і забрав на Себе усі гріхи світу.  Здійснення цього бачив Іван Христитель, останній пророк Старого Заповіту, який промовляв, вказуючи на Ісуса Христа: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Ів. 1:29).

Але наш гріх і наша неправедність не залишилися на Ісусові Христові.  Він узяв усі наші гріхи не для того, аби їх просто десь дорогою заховати, щоб вони потім могли знову до нас причепитися. Ні — Ісус поніс всі ваші гріхи на Голгофський хрест і там Він їх утопив у Своїй святій крові.  Там Він їх змив назавжди, аби вони вже ніколи не зараховувалися тим, хто в Нього вірує.  За всі ваші гріхи Ісус Христос Праведний приніс у жертву Самого Себе, істинного, святого та праведного Богочоловіка, померши на вашому місці, аби ви сьогодні були прощені і вільні від усякого гріха.

З гробу Свого Він вийшов на третій день, аби зодягнути вас у одежу праведності, тобто проголосити ваше виправдання, оголосити кожного з вас, що каєтеся у гріхах своїх і віруєте в Христа, виправданим, праведним у очах Божих, а отже дитям Божим, переможцем над смертю і гідним вічного життя у Царстві Божому. Через це Ісая радіє і шатою спасіння, і одежею праведності, і вінцем, і оздобою, як у молодої, що збирається на весільний банкет.

Господь зробив усе це для всіх людей. Він хоче, аби в шати спасіння одяглися всі люди.  Але нікого насильно Він у ці шати не вдягає. В ці шати одягнені лише ті, що не відкинули Євангеліє Христове — усі ті, що повірили у спасенну звістку про Ісуса Христа, Сина Божого.  Ісая співає про радість, про втіху, про веселість, бо він вірує в Христа. І через цю віру він вже одягнутий у шати сапсіння. Він — спасенний.  Через віру Ісая вдягнутий у одежу праведності. Вірою в Христа Ісая — праведний. У шати Христові ви, любі брати і сестри, були зодягнуті у Хрищенні, як написано: «Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27) Через віру в Христа на Ісаю покладено весільний вінець на банкеті Царства Небесного. Вірою в Христа Ісая годується Самим Богом, як ви, любі брати і сестри, отримуєте вашу поживу зі Слова Божого та з істинних тіла і крові Христа Спасителя у хлібі та вині Святої Вечері.

Віра горне нас до Христа. Віра хапається за Христа і віра наша спонукає нас разом із Ісаєю сьогодні радіти спасінням, яке для нас здобув Христос і Його праведністю, в яку Він нас зодягнув. Через цю віру в Христа ви вже спасенні і лише питанням часу є ваше повне преображення або воскресіння та вічне життя у Божому Царстві, коли Господь Христос повернеться у славі.

Ми — кволі людські створіння.  Якщо відібрати від нас Слово і Таїнство, які творять і живлять нашу віру, то існують великі шанси, що віра стане меншою, а згодом зникне зовсім. А якщо зникне віра, то в житті намножаться не лише зради, крадіжки та кровопролиття, але й найважливіше втратиться вічне життя.  Сьогодні ми дякуємо Господу за незалежність України, бо саме із незалежність прийшла свобода віросповідання, свобода вірити в Христа, свобода Христа проповідувати, свобода Христа сповідувати, а отже кожен громадянин України має можливість успадковувати вічне життя. Так само як з Христом Україна оборонить свою свободу і незалежність, а також поверне не лише тимчасово украдений Крим. 


Цінуймо нашу незалежність. Дякуймо Господу  та молімося за свободу, за українське військо, за добрих керівників держави, за побожні сім'ї, а насамперед за свої шати спасіння і одежі праведності, спасіння, виправдення і життя вічне в Царстві Божому. Заради Христа. Амінь.

Молитва на День Незалежності України

      Боже! Ти - наша Допомога у віки минулі.  Ти - наша Надія у роки грядущі. Ми дякуємо Тобі за річницю проголошення Декларації про Незалежність, за безцінні благословення свободи, яка з Твоєї ласки була здобута 24 серпня 1991 року.  Господи, дай щоби я завжди цінував життя, свободи та можливості мати в Україні щастя. Дай мені готовність служити моєму народові усіма моїми талантами.  Понад усе навчи мене цінувати ту дорогоцінну свободу совісті та віросповідання, без яких інші свободи не виживуть. Дай, щоби я ніколи не спричинився до втрати цих прекрасних благословень через мої особисті егоїзм, амбіції чи байдужість.
     Навчи мене, Господи, що радість свободи приносить також відповідальність служити.  Зроби, щоби я бажав шанувати закони моєї країни, служив моїм співвітчизникам на тій посаді, на яку можу бути обраний, вірно виконував свій привілей голосувати та надавати мою вірну підтримку громадянським інституціям.
      Благослови, Боже, всіх, хто має владу.  Дай їм мудрості та вірності на їхніх посадах. Бережи їх, аби вони не впали жертвами себелюбних груп і дай їм бажання служити інтересам української громади.
      Зупини, Господи, російську агресію проти України, зміцни наших воїнів, опережи їх силою Твоєю, аби вони дали могутню відсіч ворогам нашого народу і зберегли українську державу та відновили всі її землі.  Подай тривалого миру нашій країні і всім її установам,  щоби Твоє Євангеліє могло без перепон повернути серця всіх людей від ярма гріха до свободи, здобутої кров'ю нашого дорогого Викупителя, Ісуса Христа, в Ім'я Якого я молюся. Амінь.

вівторок, 19 серпня 2014 р.

День Преображення Господнього

     Сьогодні ми святкуємо Преображення Господнє. Про цю чудесну подію читаємо в Євангелії від Св. Марка 9:1-9:  "І сказав Він [Ісус Христос] до них: «Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі». А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними. І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі! І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі...» Бо не знав, що казати, бо були перелякані. Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне".

Молитва на День Преображення Господнього:

Боже!  У славетному Преображенні Твого Сина Єдинородного Ти свідченням стародавніх отців підтвердив був тайни віри, а в голосі з яскравої хмари Ти чудесно передвістив наше усиновлення благодаттю.  Учини нас милосердно співспадкоємцями слави з нашим  Царем і приведи нас до повноти Твоєї спадщини на небесах; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

понеділок, 18 серпня 2014 р.

Благословенні

Під цими словами[1] має Він на увазі, що Його правдиві учні будуть бідні та перебуватимуть у нестачі таким чином, що часом їм навіть бракуватиме холодної водиці, тобто якихось самих необхідних засобів для життя, а в світі цього вони не знаходитимуть. А в кого вони це знаходять – ті благословенні.

Мартін Лютер, із Приміток на деякі розділи з Євангеліста Матвія




[1] І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї (Мт. 10:42).

неділю, 17 серпня 2014 р.

Проповідь на 10-у неділю П'ятдесятниці

                       ГОСПОДЬ — З ВАМИ
       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
А Йосип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфар, царедворець фараонів, начальник царської сторожі, муж єгиптянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди. І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробував він у домі свого пана єгиптянина. І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі. І він позоставив усе, що мав, у руці Йосиповій  (Буття 39:1-6а).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви задаєте собі питання: “Чому?”  Чому люди чинять щодо мене зло?  Чому сталося саме так, адже я вірую в Господа, я намагаюся жити відповідно до Його Заповідей.  Я намагаюся робити добро іншим людям, не приховуючи Божих благословень, які Він на мене виливає зі Своєї щедрої правиці? Чому це Господь допустив у моєму житті, повернувши все моє життя у такий жалюгідний бік?

Сьогоднішній наш Біблійний текст розповідає нам про Йосипа. Йосип міг часто задавати собі такі або подібні запитання. Він був улюбленим сином свого батька Якова. Яків любив Йосипа і виявляв до нього більше любові ніж до інших синів. Писання так розповідає про цю особливу любов Якова, якого Господь ще називає Ізраїлем до Йосипа: “А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно” (1 М. 37:3-4).

Не Йосипова провина була в тому, що батько його любив більше за інших сиинів. Але братам було байдуже. Їх душила образа, заздрість, які вони вихлюпували на свого молодшого брата у гніві та сварках — постійні супутники невірства, про які Апостол Павло пише: “Учинки тіла явні, то є: ... ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, ... завидки...  подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (Гал.  5:19-21).

Проте Йосип на них образи не мав і зла не тримав.  Він був не просто молодшим братом. Йосип був віруючим. Віруючі мають плід духа, про який Апостол Павло пише: “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” (Гал. 5:22, 23).  Йосип радів своїм батьком, Господом і не приховував своєї радості від своїх братів, від яких він, природно, не очікував якогось зла.

Проте для братів Йосип ставав все більшим і більшим злом.  Так буває у світі і нині. Коли віруючі нічого не підозрюючи, радіють Господом і творять добро для своїх ближніх, світ уже палає до них люттю і шукає способів швидкої над ними розправи.  Чим більше радості, упевненості в Богові виявляють віруючі, тим більше нестерпними вони стають для диявола та його агентів у цьому світі.

Для братів Йосипа особливо нестерпним стало те, що Йосип почав бачити особливі сни — спеціальні об'явлення від Бога і замість того, аби вивчати ці об'явлення та роздумувати про них, що б то вони таке означали, ці брати Йосипа все більше ненавиділи і одного разу, побачивши Йосипа, якого Ізраїль відправив провідати братів, промовили: “Ось іде той сновидець! А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: “Дикий звір з'їв його!” І побачимо, що буде з його снами” (1 М. 37:19, 20). 

Завидки — дуже небезпечна річ. Завидки штовхають на дорогу братовбивці Каїна, до якого Господь промовляє: “Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати” (1 М. 4:6, 7).  Каїн убив свого брата Авеля.  Його духовні нащадки не вбили Йосипа, а продали його, на їхню думку — назавжди, в єгипетську неволю.  Наша Біблійна оповідь якраз про цей період у житті віруючого Йосипа.

Йосип із улюбленого сина віруючого батька, Якова-Ізраїля, стає рабом язичника Потіфара. Яка радикальна зміна!  З дому любові — у дім рабства. Від люблячого батька — до рабовласника.  Потіфар, начальник охорони фараона, теперішній власник Йосипа, був за походженням ізмаїльтянином — одним із нащадків Авраамового сина від рабині Агари. А тепер вільний через підступність рідних братів став невільником нащадка рабині. Все помінялося за якусь мить часу.

Все окрім Божої любові. Апостол Павло співає: “Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: “За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення”. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:35-39).

Христова любов ніколи не перестає — каже цей самий Апостол в першому листі до коринтян. На відміну від невіруючих братів, Йосип — віруючий. Йосип любив слухати Слово Боже, яке проповідував Яків.  Йосип любить Спасителя і навіть у неволі надіється на грядущого Христа. Йосип вірує в Христа. Йосип довіряє Христові. Йосип горнеться до Христового Слова, втішаючи себе обітницями Божими, які чув від свого батька. Іншої надії в нього немає.  Яка ж ще може бути надія у молодого хлопця, проданого у рабство, окрім надії на Бога?  Яка може бути надія в нас, любі брати і сестри, в наші найгірші часи, окрім надії на милосердного і люблячого Бога?

Йосип надіється на цього Бога. Йосип вірує, що в Ім'я Спасителя його гріхи прощені — він виправданий. Віруючий Йосип надіється на Бога і його надія його не засоромлює, як написано: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість —  досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5:1-5).

Йосип надіється на Бога і Бог Йосипа не полишає. Це бачить навіть його рабовласник, Потіфар.  Читаємо в нашому Писанні на сьогодні: “І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”. Навіть будучи відірваним від рідного краю, перебуваючи в неволі, Йосип — блаженний, тобто блаженний, як пізніше співатиме Псалмоспівець (1:1-3): “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!”

Основа щастя будь-якого чоловіка і жінки, будь-якої дитини полягає саме в тому, аби з ним або з нею був Господь. Все решта, тобто життя без Господа приречене на нещастя, тимчасове і вічне, як написано: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!” (Пс. 127:1, 2).

Так ведеться невіруючим. Все, що вони не роблять —  навіть для спасіння своєї душі, приречене на загибель. Але з віруючими все по-іншому. Навіть за обставин, які для світу вважаються останнім ступенем перед загибеллю — неволею, рабством, з ними перебуває Господь і все, в кінцевому рахунку для них вийде на добре. Головне, щоб з ними, з нами був Господь.

Аби ми мали з нами Господа, Його милість, Його любов, Його ласку на кожен день нашого життя і на цілу вічність в Єдинородного Сина Божого, Ісуса Христа, мусив бути той день, коли від Нього святого Бога і святого чоловіка, Бог відвернувся. Це був той день, коли Ісус Христос, поніс на Голгофський хрест гріхи Йосипових братів, Йосипового батька, Якова-Ізраїля і самого Йосипа. Це був той день, коли Ісус Христос поніс на Голгофський хрест усі наші гріхи: гріхи ваші усі до одного і всі до одного мої гріхи. 

Там, будучи так близько до нас, із повнотою наших гріхів на Собі праведному, Ісус, ставши за нас грішним, зазнав  від праведного Бога самотності настільки повної від Бога, настільки Він зазнав повний Божий гнів за гріхи цілого людства, що вигукнув: “Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мр. 15:34). Аби ми навіть в смерті не були без Бога, Ісус, помирає за кожного з нас зі словом: “Звершилось!” Звершилось відділення грішних від Бога у святій жертві Христовій, як звершилося повне виправдання усіх, хто вірує в Нього у день Його світлого воскресіння. 

Христос був відділений від Бога, аби нині Господь перебував з нами і в житті, і в смерті.  Як буде Він з нами і у воскресінні, коли Ісус Назарянин, наш Спаситель, повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а вам, що віруєте в Нього, дати вічне життя у Божому Царстві.

Йосип, живучи майже за дві тисячі років до Різдва Христового вірує в грядущого Христа і через те у майбутньому Ісус забрав на себе гріхи Йосипа, бачить Потіфар, що “Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його”.  Ми живемо майже через дві тисячі років по Різдві Христовому, але наша надія — така сама: Ісус Христос, бо іншої надії не має, іншої надії Бог не давав і іншої надії Бог не обіцяв.  З Йосипом перебуває Христос. Усе, що робив Йосип, Йосипові у руці його щастив Христос, Той Самий Христос, Який сьогодні запрошує вас, любі розкаяні грішники, прийти і скуштувати Його істинне тіло та пити Його істинну кров під виглядом хліба та вина Святої Вечері, аби перебувати разом із вами не лише у Слові, але й Таїнстві Нового Заповіту, адже ми маємо привілей жити вже по Різдві Христові, по розп'ятті Спасителя і по Його воскресінні.

Ми читаємо, як Христос благословляє не лише Йосипа, але й його пана. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку. І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі”.  Іншими словами Христос поблагословив дім язичника через істинно віруючого в Христа. Так Господь благословляє через істинних віруючих усі доми і навіть країни донині.  Адже Йосип пізніше, через ще важчі випробування стане фактично Прем'єр-Міністром Єгипту і врятує від голодної смерті і цю країну, і своїх братів, які ще розкаються і стануть отцями вибраного народу. Але це вже тема для іншої проповіді на іншу неділю нашого церковного року.

Нині ж пам'ятаймо, що Господь так само благословляє через істинних віруючих в Христа, через вас, любі брати і сестри, наш рідний край, Україну, аби наш народ насамперед був урятований від духовного голоду на Євангеліє Христове, бо всі справжні скарби — скарби небесні даються віруючим, бо з ними перебуває Господь, як перебував він з Йосипом, навіть у найскрутніші часи, часи, коли так часто лунають питання “Чому? Навіщо” або й навіть : “За що?”  Залишайтеся з Христом у Його Слові і Таїнстві, і Господь завжди буде з вами так само, як був із Йосипом. В Ім'я Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

суботу, 16 серпня 2014 р.

День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іванну, Марію і Саломею, жінок-мироносиць (в деяких інших традиціях вони ще відомі як "вірні жінки"). Про відвідування цими трьома та іншими жінками гробу Ісусового в перший Великодній ранок пишуть у Євангелії Матвій (28:1), Марко (16:1) і Лука ((24:10).  Іванна була дружиною Хузи, Іродового урядника (Луки 8:3).  Марія, мати Якова (сина Алфеєвого) була однією з жінок, які вірно піклувалися про Ісуса та Його учнів від часу Його Галілейського служіння аж до розп'яття і поховання. Саломея, мати синів Зеведеївих (Матвія 27:56), приєдналася до жінок біля хреста і в принесенні пахощів до садового гробу.  Ці вірні жінки впродовж багатьох століть вшановуються Церквою, як приклади покірного та відданого служіння Господу.


Молитва на День Св. Іванни, Марії і Саломеї, жінок-мироносиць:

     Всемогутній Боже!  Твій розп'ятий і похований Син Єдинородний в гробі пробув недовго.  Дай нам радість у тих завданнях, які стоять перед нами, аби ми могли виконувати своє служіння настільки вірно, як це робили Іванна, Марія і Саломея, приносячи Тобі солодкі пахощі наших вдячних сердець, аби й ми могли побачити славу Твого воскресіння і проголошували Добру Звістку в нестримній палкості та ревності, що чиняться в нас через нашого Господа Ісуса Христа, Який воскрес і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

суботу, 9 серпня 2014 р.

Ситим ця їжа не до смаку

     Грубі люди і ті, що не відчували жодних спокус – на них все це не впливає. Оскільки вони не голодні, а насичені, ця їжа[1] їм не до смаку – вони не обпалені. А змучені та ті, що знають про справжні муки сумління розуміють, яка велика втіха лежить у тому, щоб мати такого Царя, уста Якого такі солодкі, Який втішає, приймає, підтримує і носить грішника так само як пастух підтримує і носить зранену овечку – власне кажучи, Він навіть помирає за грішників.  Все це приносить підбадьорення у серце розкаяного: що вуста Царя переливаються благодаттю, що мудрість, якою Він править Своїм Царством – Слово Життя і, що Його Царство – Царство благодаті, спасіння і життя і в ньому нічого не чути окрім голосу втіхи для понижених, голосу радості і голосу Нареченого.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 45


[1] Євангеліє Христове.

пʼятницю, 8 серпня 2014 р.

З історії терміну "реформати"

     Саме в рухах у Ангальті (XVIІ ст.) став вживатися термін реформати, який позначав прихильників Кальвіна в Німеччині. (Вони)... задекларували мету реформації лютеранства від залишків римства. Лютеранство з його реалістичними концепціями (про Святу Вечерю та Особу Христа) зображувалося, як вкрай грубе у порівнянні з гладенькими думками кальвінізму  та податливістю і гуманізмом меланхтоніанської школи.... (Їхній намір полягав у тому, аби...) історичне лютеранство з Німеччини було витіснене.

Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки

середу, 6 серпня 2014 р.

Розрізняти між людською природою і гріхом

     Про доктрину викуплення Писання чітко проголошує, що Син Божий, при зачатті Святим Духом, набув нашу природу, очищену та освячену від гріхопадіння так, щоб окрім гріха, Він міг бути подібним і консубстанціальним (як про це говорять стародавні) щодо наших братів (Євр. 2:16-17 і далі). Тож, якщо не було жодної різниці між нашою людською природою (яку спотворило гріхопадіння) і прабатьківським гріхом (який спотворив і вразив нашу людську природу), то виходить тоді, що Христос не набув нашої людської природи чи єства, яке складається з тіла та душі, бо Він не взяв на Себе гріха, або що Він також набув гріх, прийнявши нашу природу. Але обидві ці думки суперечать Писанню. Тому ми повинні розріняти між людською природою і гріхом.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

вівторок, 5 серпня 2014 р.

Вирішальні і складові реалії Церкви

   
Справді вирішальними і складовими реаліями для Церкви є, як ми це вже достатньо зауважували, чисте вчення Євангелія і правильне роздавання святих Таїнств (АВ VII). Це одразу визнає публічне служіння (АВ V) як служіння носіїв і доморядників таємниць Божих (1 Кор. 4:1), "тобто Слова і Таїнств" (Ап. XXIV:80). Настільки близьким є цей зв'язок між Євангелієм і служінням, яке його проповідує, що німецький варіант Ап. VII/VIII:20 може просто їх ідентифікувати, коли називає у Церкві її "зовнішні ознаки: проповідницьке служіння (Predigtamt), або служіння Євангелія і Таїнств".  Тому Лютер може давати таке рішуче визначення: "Церква є певною кількістю або ж зібранням охрищених і віруючих людей під одним пастирем (німецький варіант: або єпископом) чи то в одному місті, чи в цілій провінції, а чи в цілому світі".
     Звісно, тут на "одному пастирі" не слід ставити наголос, а слід це сприймати в сенсі "принаймні одного", оскільки про Церкву можуть піклуватися Євангелієм колегіально декілька служителів разом. Роль тут відіграє не ранг служителів, а Божа особиста умова, аби піклування про Його отару через Його служіння Слова і Таїнств здійснювалося вірно (Ів. 20:19-23; 21:15-17, пор. Тр. 10 (німецький варіант), 25-31). Тож Церква складається як із слухачів, так і з проповідників, а не з однієї частини без іншої.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 4 серпня 2014 р.

Не посланці Христові

Кожен, хто лякає і мучить сумління в Христове Ім’я, не є Христовим посланцем, а посланцем диявола, бо Христос називається: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить».  Він – лагідний: «Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу» (Ісаї 43:3, 2).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 45

День Св. Марії Магдалини

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Марію Магдалину.  Коли лишень Євангелія називають жінок, які перебували з Христом, Св. Марія Магдалина називається першою (Івана 19:25 - єдиний виняток) можливо через те, що вона першою побачила воскреслого Спасителя. Луки 8:2 повідомляє, що Ісус зцілив її від одержимості сімома демонами. Упродовж століть її часто ідентифікували з розкаяною "жінкою одною, що була в місті" (Луки 7:36-50).  Але для  ідентифікації її з розкаяною блудницею не існує жодних Біблійних підстав.  Так само її не слід ототожнювати з Марією, сестрою Марти у Віфанії. Відповідно до Євангелій, Марія Магдалина бачила смерть Ісуса, вона була очевидцем Його похорону і найважливіше - вона бачила Його живим знову після воскресіння (Івана 20:11-18).  Через це Бернард з Клерво називає її "апостолом до апостолів".

Молитва на День Св. Марії Магдалини:

Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, відновив Марію Магдалину до здоров'я і покликав її бути першим свідком Його воскресіння.  Зціли всі наші немочі і клич нас, аби ми пізнавали Тебе в силі нескінченного життя Твого Сина; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділю, 3 серпня 2014 р.

Проповідь на 8-му неділю П'ятдесятниці

                            ДЯКУЙМО ГОСПОДУ!
 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
       Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!  Хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога, і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря! Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили, голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала... І в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли. Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром! (Псалом 107:1-9).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

          Дорогі брати і сестри, що можуть зробити люди? Озираючись на роки нашої незалежності, і порівнюючи їх із таким самим часом, скажімо в Польщі, ми можемо сказати, що люди, особливо провідники країни можуть наламати чимало дров і ввергнути країну із величезною територією, величезними природними та людськими ресурсами у бідність і корупцію. Чому так люди, особливо керівники держави роблять? Очевидно через те, що нехтують Богом, а на перше місце в житті ставлять мамону, забуваючи про слова Господа: “Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні” (Мт. 6:24).

Сьогодні ми пожинаємо плоди служіння мамоні усіх поколінь влади незалежної України. Розкрадений бюджет країни, майже зруйнована економіка і війна в Україні — нечестиві люди та народи часто користуються слабкістю своїх сусідів, аби їх пограбувати або поневолити. Подібне відбувалося і з Божим народом.  Коли їхні правителі були побожні, коли вони прагнули поклонятися Господу відповідно до Писання, а не відповідно до людських вимислів та байок — Госопдь їх благословляв і не лише захищав від найпотужніших і найстрашніших армій, але й давав їх економічний добробут, мир і спокій. 

Щойно керівники народу відступалися від Бога та Його Слова, починали поклонятися комусь іншому окрім святого Бога, будували ідоли, намагався скопіювати поклоніння чужоземним божкам, як руйнувалися справедливі суди, зростала корупція та егоїзм і  наставала руїна економічна, а за нею слідували і воєнні поразки —  Господь відвертався від таких провідників і від народу, який ті провідники очолювали.

Слід пам'ятати, що відвертання від Божого Слова також означало переслідування вірних проповідників Божого Слова та всіх вірних Богові людей.  Пророк, який через відступництво та корупцію юдейської урядової та священицької верхівки передвіщав руїну Єрусалиму, змушений був чимало часу провести у в'язниці. Врешті-решт, хіба Господь не обіцяє і нинішнім християнам: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами” (Мт. 5:11, 12)?

Ув'язненого  пророка Єремію з в'язниці випускають вавилоняни, які також руйнують Єрусалим і Храм, і депортують майже весь єврейський народу у неволю. “Вавилонська неволя” — кажемо ми сьогодні описуючи поневолення Церкви. Чому Бог покарав Юдею? Хіба були вавилоняни віруючими, а євреї невіруючими? Вавилоняни, звісно, віруючими і праведними не були, як не є праведними сьогодні росіяни, які руйнують сьогодні український Схід і вбивають українців. Але Бог допустив вавилонян карати євреїв за їхнє відступництво від Бога. 

Історія, очевидно, не знає умовного способу. Проте, якби євреї на чолі зі своїми правителями покаялися перед люблячим Господом, то я впевнений, що руйнування Єрусалиму не відбулося. Господь каже: “Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?” (Єз. 33:11).

Ці самі слова стосуються і українського народу на чолі з усіма керівниками країни, починаючи від Президента і закунчуючи депутатами сільських рад, починаючи з найвідоміших громадян, яких ми мало не щодня бачимо по телевізору і закінчуючи селянами, які живуть у найвіддаленіших селах. Сьогодні пора каятися і просити в Бога прощення за всі наші особисті гріхи та провини і просити змилування над собою і над українським народом, просити аби Господь створив у нас серце чисто і духа праведного в нашому нутрі відновив (Пс. 50).

Приносімо наші провини до престолу благодаті люблячого і ласкавого Бога, бо саме тут всі вони змиваються назавжди святою кров'ю Христа Спасителя, розп'ятого за наші гріхи і воскреслого для нашого виправдання. Саме звідси простягає Господь Христос вам Свої істинні та святі тіло та кров під виглядом хліба та вина, аби ви їх їли тпа пили і споживаючи святе, отримували прощення гріхів і вічне життя у Його Царстві, раділи і співали, як співали Божі діти, повертаючись із неволі гріха у Вавилоні: “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!

Дорога з Вавилонської неволі була радісна і наповнена вдячності до Господа. Народ повертався до рідного краю, бо чужина залишається чужиною. Для невіруючих — добре там, де є гроші і матеріальний достаток. Для віруючих добре там — де Господь.  Господь, звісно, перебував з ним і у Вавилоні. Але Господь обіцяв їм Спасителя і цей Месія мав народитися у Віфлеємі. Цей Христос мав проповідувати у Обіцяному Краї, а Вербної Неділі зайти у Єрусалим, аби почати перший Святий Тиждень з очищення Храму та закінчити його на Голгофському хресті очищеннням усіх, хто вірував, хто вірує і тих, хто ще увірує в Нього.

Через це ми у Христі приєднуємося до радісного хору визволенців із Вавилону і співаємо: “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!” і продовжуємо разом співати: “Хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога, і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!” Ізраїльтяни були розбиті та розсіяні спочатку асирійцями, а потім вавилонянами. І ось тепер Псалмоспівець славить Господа за те, що Він урятував їх. Не вони врятувалися самі, а Господь їх врятував, співає він. Так само не вони визволилися з руки ворога самі, а Господь визволив їх. Як і не вони були самі зібралися з усіх тих чужих країв, а Сам Господь зібрав їх. Чому Господь це зробив? Відповідь співаємо у першому вірші нашого сьогоднішнього Псалма: “Добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!

Так само й ми співаємо, бо і ми вже врятовані сьогодні від руки набагато жахливішого ворога, ніж асирійці, вавилоняни або росіяни. Цей ворог — гріх. Цей ворог — диявол і сама смерть. Самі ми не могли нічого з цими ворогами вдіяти. Але добрий наш Бог, Який настільки “полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:16).

Здолати гріх міг тільки безгрішний, святий Господь, Який стався так само безгрішною і святою людиною, аби взяти всі гріхи на Себе і принести Себе Самого в жертву за гріхи всього світу. Навіки змусити замовкнути диявола міг тільки праведний Бог Спаситель, Який “рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!” (Кол. 2:14, 15). Здолати смерть міг лише Бог Христос, Який восторжествував над смертю на третій день, вийшовши переможцем над нею і даючи сьогодні Свою перемогу у Слові і причащаючи нас цією перемогою у Таїнстві Святої Вечері.  Через це ми радіємо сьогодні, бо головні наші вороги подолані, всі інші мирські перемоги — в'януть у порівнянні із перемогою, яку дав нам наш Господь Ісус Христос.

            Ми сьогодні дякуємо Богові, бо так само, як Він позбирав віруючих євреїв із різних країв, куди вони були розпорошені їхніми ворогами, так само і нас Господь Святий Дух сьогодні позбирав до нашої любої Української Лютеранської Церкви, до нашої рідної парафії Воскресіння з різних країв — із різних місць навіть у Києві, в яких ми перебували поза Царством Божим, не вірячи в Христа, не покладаючись на Нього, не довіряючи Йому все у нашому власному житті.  Однак сьогодні ми дякуємо, бо Господь нас зібрав, покликав через, Він робив це і робить через Євангеліє. Іншого способу збирання Собі святих Господь нам не повідомив.  Сьогодні ми дякуємо Господу і за Його Євангеліє, цю чудесну Добру Новину про прощення наших гріхів і життя вічне заради Ісуса Христа.

            З якого місця у вашому житті покликав вас Господь ви, очевидно, краще знаєте від будь-якої іншої людини. Вам краще знати, в яких гріхах і проблемах ви перебували, але тепер ви, як каже Апостол Петро: “Вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1 Петр. 2:9, 10). Любі брати та сестри “Дякуйте Господу, добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!

Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили, голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала... І в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли”, — співає далі Псалмоспівець. До його співу приєднується хор Старозаповітної Церкви. До цього хору, з усіма святими приєднуємось і ми. 


Народ не міг би прийти до Єрусалиму, осідку Церкви, самостійно. Для цього існували вже не просто причини в їхній плоті, яку вони, будучи віруючими, умертвляли і впокоряли на служіння Христові та Його Церкві. Були щу інші могутні сили — світські правителі, сусідні народи, які були вороже налаштовані до віруючих, нові поселенці, які бачили загрозу у поверненні євреїв у свій рідний край.
А ще були ватаги розбійників, які прагнули поживитися за рахунок мандрівників, як це роблять нині розбійничі ватаги з “ДНР” та “ЛНР” на нашому сході. Звісно ж за всіма силами вороже налаштованими до віруючих стояв і стоїть диявол. Він не просто підбурює до вбивства пастирів, як це він зробив у Донецькій області, де четверо протестантів приєдналося до сонму мучеників за християнську віру, але й вдається до набагато тривіальніших прийомів, аби заввадити нашому приходу до нашого Єрусалиму — на службу Божу в нашій парафії. Диявол дуже винахідливий — він може почати переконати нас, що в недільну спеку краще посидіти вдома, або з'їздити наприклад якщо не на Дніпро, то хоча би на дачу або ж зробить усе, використовуючи невіруючих людей, своїх слуг, аби створити якісь інші перешкоди на нашому шляху на службу Божу.

Що ж, ми знаємо, наскільки для нас важливий наш Єрусалим — наша парафія із її Євангелієм у Слові та у Святій Вечері — з повним прощенням наших гріхів, з життям вічним, з усіма тимчасовими благословеннями ще в цьому світі та особливо з Царством Небесним, яке з'явиться у повній славі у час повернення Христа Спасителя. Тому як і віруючі в часи Псаломспівця так само й ми кличемо в нашій недолі до Господа і Він нас визволяє і провадить нас на службюу Божу і веде в ній і далі  дорогою рівною, яка закінчується у Небесному Єрусалимі і ця дорога — Ісус Христос, Який про Себе каже: “Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14:6). Господь привів нас до віри в Христа. І тут Він нас живить поживою Христовою і поїть нас напоєм Христа, аби ми не підупали дорогою — пустинею цього світу до грядущого Нового Єрусалиму, Царства Небесного.  Поживи і напою вистачить на всіх віруючих — нагодовані будуть і напоєні усі душі — ця чудесна пожива роздається в неділю тут, на службі Божій.

 За все це і за грядущі благословення ми співаємо разом із хором небесним: “Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!” Церкву — усіх Божих людей. А з ними наситить Він і Україну, аби лишень народ наш вірував у Христа. В Його святе Ім'я. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).