ІІ. До молитви нас повинні підштовхувати навіть самі великі та ріноманітні потреби, які є для нас тягарем у каторзі цього світу, і яких ми не можемо повністю зрозуміти чи осягнути, а ще менше можемо їх... долати власними силами.
ІІІ. До молитви нас також повинна спонукати безмежна користь щирої молитви і дуже багато її плодів.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Світська влада походить із Божого милостивого наказу спиняти злих і захищати благочестивих (Римлян 13:4). Далі, світське правління, навіть тоді, коли чинить насильство і несправедливість, завдає шкоди лише тілу і майну. А духовна влада - там, де лишень вона є несвятою і не підтримує Божого Слова, то вона - наче вовк і убивця душ, і там править наче сам диявол. Ось чому мовби самого диявола слід остерігатись такого єпископа, який не навчає Божому Слову. Бо, де відсутнє Боже Слово, там знайдемо ми, звісно, лише диявольске вчення і убивцю душ. Бо без Божого Слова душа не може ані жити, ані бути визволеною від диявола.
Мартін Лютер
Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Марка і дякуємо за Нього Господу. Церковний отець Папій (прибл. 140 р. по Р. Х.) свідчить, що Cв. Марко був близьким другом Апостола Петра, від якого він одержав переказ про все, що наш Господь говорив і робив. Ці перекази були радше натхненними Святим Духом проповідями Апостола Петра. Св. Марко надзвичайно точно (під проводом Господа Святого Духа) весь цей матеріал записав, аби ми сьогодні мали Євангеліє від Cв. Марка – просту, стислу, неприкрашену і водночас живу і непомильну оповідь про Христа, у якій наголос робиться більше на ділах Христових, а не на Його словах.
Люди після Хрищення не перестають бути грішниками, тож їм потрібно жити розкаянно, завжди повертаючись до джерела віри в Євангелії або ж у відпущенні гріхів. Нехтувати цим або приймати це як належне, у плотській безпечності, не можна, бо помилкою перехрищенців є "заперечувати, що одного разу виправдані можуть втратити Святого Духа" (АВ ХІІ, особливо п. 7, латинська версія).
Курт Маркворт
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ансельма Кентерберійського. Святий Ансельм народився в Італії 1033 року. Упродовж багатьох років він служив Архієпископом Кентерберійським. Блискучий учений і письменник, Св. Ансельм використовував свої політичні здібності аби відстояти перед британськими королями права Християнської Церкви на самоврядування і підтримання порядку серед кліру. Найбільше Св. Ансельм запам’ятався своєю книгою «Чому Бог стався Людиною», у якій навчав, що причиною воплочення Ісуса, Сина Божого, було страждання і смерть на місці грішників. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].
Сьогодні ми згадуємо Св. Йоганна Буґенгаґена (1485-1558), пастиря і реформатора та дякуємо за нього Господу. Йоганн Буґенгаґен народився у Померанії ( на півночі Німеччини) і завдяки Мартіну Лютеру був 1523 року призначений пастирем Віттенберґу. Отець Йоганн служив пастирем і сповідником Лютера. Він також допоміг здійснити один із перекладів Нового Заповіту та написав коментарі на Псалтир. Превелебний Буґенгаґен працював над облаштуванням Церкви на півночі Німеччини та Данії. У Данії він коронував короля й королеву, а також висвятив сімох чоловіків до єпископського служіння. [Використане джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].
Молитва на День Св. Йоганна Буґенгаґена, пастиря і реформатора:
Господи Церкви! Пастирю Добрий! Прийми нашу подяку за отця Йоганна Буґенгаґена, пастиря і сповідника доктора Мартіна Лютера та реформатора Церкви Данії. Благослови наші парафії вірними проповідниками та сповідниками, аби люди Твої зажди мали втіху, а Церква завжди перебувала у Твоїй істині. Заради Христа. Амінь.(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, – на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, – радієте невимовною й славною радістю, бо досягаєте мети віри вашої – спасіння душам. Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для себе самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися Анголи (1-е Петра 1:3-12).
Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри, коли Росія планувала свій напад на Україну, то росіяни сподівались, що за два-три дні захоплять Україну. Такою була також їхня проповідь цілому світові. Мовляв, Україна – слабка, квола і вона дуже швидко впаде під натиском сильної і могутньої Росії. Так що світові не потрібно дуже переживати про те, що буде відбуватись. Два-три дні і Україну буде захоплено, з українцями розправляться і про український народ вже ніхто за певний час навіть не буде згадувати.
Хоча росіяни марили швидкою розправою над українським народом – не так сталось, як гадалось. Збройні Сили України і всі захисники України вчинили потужний опір лукавому і жорсткому ворогові. Українські християни у ревній молитві звернулись до Господа про захист і допомогу. І Господь допоміг Україні вистояти.
Замість поразки на другий або третій день Україна стала сильною і об’днаною, як ніколи. Плани лукавих і нечестивих росіян провалились. Вони і їхні прислужники в Україні ще й досі марять пануванням над українським народом, якого їм не вдалось добитись за два-три дні. Але кого вони нам нагадують отими двома-трьома днями?
Вчора ми згадували Велику Суботу, коли тіло нашого Господа лежало у гробі. Саме в такий день, як читаємо ми в Писанні «до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: «Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: «По трьох днях Я воскресну». Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: «Він із мертвих воскрес!» І буде остання обмана гірша за першу...» (Мт. 27:62-64).
Як і росіяни, первосвященики і фарисеї теж думали, що їм буде достатньо військової спецоперації на два-три дні, аби запобігти зникненню тіла Христового із гробу, а за той час вони розправляться з Христовими учнями і всіма віруючими в Христа. А пройде ще трохи часу і про Христа вже ніхто не буде згадувати. Як бачимо справді немає нічого нового під сонцем. І якщо диявол щось або когось дуже сильно ненавидить, то вдається до улюблених прийомів, повторюється і такі нечестивці, як первосвященики з фарисеями і росіяни легко і з радістю, ведуться на його підмовляння.
Такими діями, своїми злими ділами, які є плодами невірства, вони наводять великі біди і страждання, як на окремих людей так і на цілі народи. Стільки сліз і горя ми бачили за останній рік в Україні через злочини, які щоденно коять у нашому рідному краї російські загарбники! Стільки людей в Україні загинуло від російських рук! Можемо лишень уявити, що вони планували зробити з усім нашим народом.
Горе і сльози були також в Христових учнів, коли Господа Христа розп’яли і поховали в гробі. А вони ж, як сповідували двоє з Його учнів дорогою до Еммаусу про Ісуса, що Він «пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:19-21). Їхні сподівання і надії померли були з Ісусовою смертю на хресті.
Але на третій день Христос воскрес із мертвих! Христос воскрес і Апостол Петро провіщає нам сьогодні: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа». Апостол славить Бога і Отця за те, що Він відродив нас до живої надії. Ця надія живе, бо живий Христос. Бо Він воскрес із мертвих.
А ми відроджені до живої надії не через якісь наші заслуги та діла, а винятково з Божої милості. Бо все здійснив Христос. Він забрав усі наші гріхи та провини. Він обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. І Він помер на нашому місці і замість нас. І Він воскрес! Він живий! І Він царює!
Тож і надія наша жива. А ми відроджені до неї через віру, яку в наших серцях створив Господь Святий Дух. Живий Христос – жива і наша надія. А на що наша надія? Апостол пояснює: «на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас». Земля і всі діла її погорять, каже в іншому місці Апостол. Ми, звісно, покликані доглядати землю, поки ми на ній живемо. Але земля – не наша спадщина. Бо земля – тлінна, тобто невічна.
А наша спадщина небесна – нетлінна, тобто вона буде існувати вічно. А ще вона непорочна, тобто без гріха, а отже й без болю, сліз, страждань і смерті. І ще вона – не в’януча, тобто вона сповнена вічного і радісного життя. Ось яка ця спадщина, яка зберігається для нас. А далі Апостол уточнює, що вона зберігається для віруючих і утішає, що ми бережені Самим Богом.
Але як нас Бог береже? Апостол пояснює: «Ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу». Ось як ми бережені – вірою! Тож найбільше про що ми маємо піклуватись поки ми не отримали нетлінну спадщину, здобуту для нас розп’ятим і воскреслим Христом – про віру, бо нею ми бережені.
Ця віра твориться Євангелієм про Христа розп’ятого і воскреслого і до Нього вона нас весь час спрямовує, на Ньому зосереджує наш погляд, Христом нас утішає і приводить нас до Господнього столу, аби ми причастились істнними тілом і кров’ю Христовими у хлібові та вині Святої Вечері.
І ця віра також нагадує нам про спасіння, яке готове з’явитись останнього часу. Питання не стоїть про те, чи буде спасіння, а чи не буде. Спасіння буде, бо воно вже приготоване. Воно приготоване Христом через Його хресну жертву і через Його воскресіння. Тож мова йде лише про те, щоб ми чекали на це вже приготовлене спасіння, яке з’явиться останнього часу, тобто – Останнього Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь повернеться у славі. І в той день ми, якщо до того часу не помремо, увійдемо в спасіння і вічне життя. А якщо до того часу ми помремо, то Господь у той день воскресить нас до спасіння і вічного життя.
А до того часу ми бережені вірою – не раєм тут на землі і всім чим хочемо мати, а вірою. Апостол Петро сьогодні згадує про випробування і наш смуток через ці випробування. Ця війна, яку розпочали нечестиві росіяни і яка принесла стільки навіть не смутку, а горя українцям – величезне і можливо найбільше випробування, яке може мати будь-який народ. Але Господь через Своє Слово каже, щоб ми утішались тим, що ми – спадкоємці спадщини небесної, якої від нас ніхто не відбере.
Апостол каже, що Господь похвалить нас за нашу віру і утішання Ним і Його Царством, бо таке утішання, бадьорість і впевненість у Христі та Його Царстві – дорогоцінніше за золото, яке випробовується огнем. Сам воскреслий Господь Христос похвалить нас у день Його повернення у славі, бо ми Його любимо і радіємо Його спасінням і Христовою любов’ю, незважаючи на всі нас напади лукавого та безбожних росіян.
Він нас похвалить, бо і Йому теж планували зробити те, що росіяни планували зробити Україні та українцям. Як первосвященики та фарисеї хотіли назавжди покінчити з Христовим питанням за три дні, так і росіяни хотіли «остаточно вирішити українське питання за два-три дні». Але Господь заступився за нас, маючи Своїх слуг Збройні Сили України і зупиняючи ворога так як Він вважав за потрібне.
Тож ми тішимось Христом і Його Промислом, і Його Царством, яке Він для нас здобув на хресті Голгофи і у Своєму світлому воскресінні. Христос воскрес, Він живе, а отже з Ним і в Ньому живемо ми, що віруємо в Нього. А оскільки ми живемо і оскільки смерть більше не має над нами влади, то ми радіємо життям і то життям не лише в цьому грішному тілі, але й життям на Небесах і життям у воскреслому, обновленому, досконалому тілі, у яке ми зодягнемось у час повернення нашого воскреслого Господа у славі.
Ми, любі брати і сестри, маємо особливий привілей – жити саме у час після воскресіння Христового, адже про цей час допитувались і хотіли знати всі Божі люди. Апостол пише: «Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них».
Вони пильно вивчали Боже Слово – те, що говорили пророки, які жили до них, починаючи від Мойсея і закінчуючи тими пророками, що жили перед народженням Христа у Віфлеємі. І навіть останній пророк Старого Заповіту, Іван Христитель, був посилав Своїх учнів до Христа з питанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Мт. 11:3). Бо і пророкам, і всім віруючим хотілось, аби Христос прийшов за їхніх днів.
А ми вже знаємо, коли Христос прийшов і мав страждання за нас, і викупив нас від гріха, від влади диявола і смерті. І воскрес – тож Він тепер не в пониженні, замаскований подобою смертного людського тіла, а прославлений Син Божий. І Він залишається Сином Людським, будучи Богом вічним, всемогутнім і всюдисущим.
А всі ті пророцтва, які
проголошували Божі мужі, ведені Духом Святим, були для нас, любі брати і
сестри. На це бажали дивитись і Божі Ангели, але найбільший привілей був
виявлений нам, віруючим. Бо це за нас Христос був розп’ятий і помер. І для нас Христос
воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Христос воскрес!
Любі брати і сестри!
На Великдень ми святкуємо нашу найбільшу перемогу, яку для нас здобув Син Божий, вийшовши із гробу переможцем над гріхом, над владою гріха і смертю. І навіть посеред війни і її жахіть, горя і сліз, ми можемо радіти, бо маємо те, що від нас не зможе відібрати жоден ворог – спадщину Царства Небесного і вічне життя разом із нашим розп’ятим і воскреслим Господом Христом. Хай Великоднє Євангеліє потішає нас у кожному нашому випробуванні, аби ми раділи перемогою Христовою і хай воскреслий Спаситель поблагословить український народ на перемогу над лютим російським ворогом і всіма нечестивцями, що прагнуть відібрати від нас свободу промовляти у радості та впевненості: «Христос воскрес! Воістину воскрес!».
У Христі воскреслому,
+ Єпископ В’ячеслав Горпинчук,
Українська Лютеранська Церква
.jpg)
Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю. Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень. Сьогодні в нас Вечірня. Початок о 18:30.
ПАХНУТИ ДЛЯ БОГА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира. І розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому! А дехто обурювались між собою й казали: «Нащо таке марнотратство на миро? Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати». І нарікали на неї. Ісус же сказав: «Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, – те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон... Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!» (Євангеліє від Св. Марка 14:3-9).
Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).
Дорогі брати і сестри, напевно всі ми користуємось якимись парфумами. Цей чудовий людський винахід – справді Божий дар, аби прикрасити наш світ. Чудові парфуми – наче гарний витвір мистецтва. Не випадково за них платять добрі гроші і використовують на подарунки. Так було з давніх давен. Як ми чули в нашому Євангелії парфумами користувались ще за тисячі років до Різдва Христового. Адже і тоді, і нині всім нормальним людям хочеться пахнути приємно, правда ж?
Але наша євангельська подія відбувається у Страсний Тиждень, який розпочинається із нашої Вербної неділі – неділі Входу Господнього до Єрусалиму. Після того, як народ привітав Царя Юдейського, Сина Давидового, віттями з дерев та устеляючи своїми одежами Його дорогу і, коли старші народу вимагали, аби Син Божий змусив замовкнути радісний народ, відбувся банкет у Віфанії, у домі Симона.
Писання називає Симона слабим на проказу, маючи вочевидь на увазі його минулу хворобу, від якої зцілив його був Господь Христос. І ось, коли відбувався банкет, про гостів якого нам відомо мало, але відомо, що там окрім господаря дому та Господа Христа, були учні, то до Спасителя підійшла одна жінка. З інших євангельських оповідей ми розуміємо, що це була Марія, сестра Марти та Лазаря, яка була відома своїм глибоким інтересом до Божого Слова. Адже вона була «обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Луки 10:42).
Для Марії Христос і Його Слово – найцінніше, що є в цьому житті. Христос і Його Царство є для неї найвищим пріоритетом. І ось вона підійшла до Христа, в руках «алябастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира». Миро – це відповідник наших сучасних парфумів, а те, що миро було нардове, означало, що парфуми були імпортні, привезені, можливо, з далекої Індії та ще й були дуже цінними.
Хтось був проводив порівняння і прийшов до висновку, що їхня цінність на наші гроші була б біля півмільйона гривень. Непогані парфуми за півмільйона гривень! Але де могла Марія взяти такі гроші? Очевидно, що вона була не бідною людиною і походила з родини, яка могла в себе приймати Господа з Його учнями, піклуючись про них і накриваючи для них стіл. Але навряд чи Марія була настільки багатою, аби розкидатись грошима. Гроші для неї теж мали свою вартість.
Проте для Марії не було нікого і нічого ціннішого за Христа і за Його Євангеліє, яке вона слухала, вивчала, берегла у своєму серці та довіряла всьому тому, що казав Господь. «Тож розбила вона алябастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!» Пахощими любими для Господа були жертви, які народ приносив Йому у вірі. Пахощі від Марії були пролиті на Господа і вони наповнили весь дім.
Але ці пахощі були любі не всім. Серед учнів починається нарікання. Знову ж таки Євангеліє від Марка славиться своєю лаконічністю, але Апостол Іван у своєму Євангелії вказує на того, хто ініціював ці нарікання. Це був Юда. Якщо Апостол Петро був речником Апостолів у всьому, що стосувалось віри, то Юда, як-то зазвичай роблять популісти, став речником диявола і всіх його ідей про те, як то можна гроші призначені Божими людьми для Христа і Його Слова, можна використати на різноманітні, набагато корисніші, за їхніми словами, проекти.
Якщо Марія виливає пахощі на Христа, то Юда виплескує бруд і сморід нібито на Марію, але насправді весь свій чорноротий бруд він спрямовує на Божого Сина, із себе ж вдаючи доброго доморядника. О, який Юда ощадливий і принциповий! Він ще й сміливий і відважний! Він не боїться почати критики такого марнотратства!
Ми чуємо, що за розвіювання його бруду беруться навіть деякі Апостоли, то ж чи повинні ми дивуватись із того, що популісти часто притягують більші натовпи, аніж ті, що говорять щиру правду, адже речники бідних, які дуже хочуть стати багатими і то стати швидко – завжди популярніші. Сьогодні Юда – речник бідних. А ті, що підтримують Юду, вони ж не думають, що вони виливають бруд на Христа. Вони думають, що критикують Марію і то критикують її справедливо, за її марнотратство.
Справжнім натхненником популістів є диявол. Він дуже підступний, вмілий і навіть абсолютно майстерний маніпулятор. Ось так через Юду він спрямовує атаку нібито на Марію, але вістря атаки спрямоване насправді на Христа, це, мовляв Він грабує і обдирає бідних. А Юда? А він один знає, як треба робити правильно! І він не боїться про це говорити! Всі хто повівся на вудочку Юди, повелися ганебно.
Господь розуміє, що метою атаки є Він, але Він захищає не Себе, а Марію. Як Він завжди також захищає нас. Він виносить Свій святий вирок: «Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені». Любі брати і сестри, істинних віруючих будуть часто атакувати як відверті безбожники, так і люди, що піддаються їхнім впливам. Проте ми знаємо, що ми належимо Христові, а отже вони атакують нашого Господа. А Він нас завжди захистить.
Тож Господь хвалить Марію і захищає її, і схвалює її добрий учинок. А в чому добро цього вчинку Марії? Господь далі пояснює: «Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте. Що могла, – те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон...»
Ми пам’ятаємо як учнів лякали слова Господа про грядуще розп’яття. Їм не подобалось чути те пророцтво. Їм подобалась ідея про відновлення Царства Ізраїлю, а не пророцтво про муки і смерть Христа. Вони навіть протестували проти такого пророцтва. Вони воліли б затуляти вуха від таких слів Божого Сина. Але не Марія.
Вона, на відміну від Апостолів, дуже серйозно сприймала слова Господа про Його грядущі муки, розп’яття, смерть і воскресіння. І маючи сильну віру в слова Христа, вона також бачила, що час Голгофи стрімко наближався. Вона вірувала, що Ісус – це Ягня Боже, що на Себе бере гріх світу – усі гріхи світу і Маріїні гріхи теж.
Ми знаємо, що пройде всього декілька днів і Божого Сина перше заарештують Його священики, а потім передадуть Його в руки язичників і Він понесе всі гріхи світу, всі ваші і мої гріхи на хрест Голгофи. І на хресті Він обмиє Своєю святою і невинною кров’ю всі наші гріхи та провини. Господь помер за кожного з нас, любі брати і сестри, аби наші гріхи були прощені. І Господь воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя.
Тож Марія вірує в пророцтва Христа про розп’яття, смерть і воскресіння. Ось чому вона настільки відважно скористалась нагодою намастити Його на день похорону тоді, коли всі Апостоли з усіх сил гнали від себе погані, з їхнього погляду, думки про хресні пророцтва Спасителя.
А Марія їх не гнала. Вона любила Слово, в Слові Христового перебувала, Слово Христове берегла і діяла відповідно. Христос віддає найдорожче – Своє життя за Марію і за кожного з нас. І Марію найдорожче віддає Христові. Марія проливає пахощі на Христа. Пахощі з Христа линуть і на Марію і заповнюють весь дім.
А з рота Юди виливається лише сморід брехливості та інсинуацій. Він діє відповідно до плану свого повелителя, диявола. А диявол наче шепче не лише Юді, але й усім людям: «Не витрачайся особливо на Христа і на Його Слово, на проповідування, на Таїнства. Є набагато важливіші речі!»
Але чи є щось важливіше від Христа і Його Євангелія? Немає! Бо Христове Слово і Його Таїнства – це Засоби Благодаті, через які Бог творить нашу віру, а з нею і через нею дарує прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя! Коли ми цінуємо Христа і Його Євангеліє так як їх цінує Марія, ми тоді діємо і як віруючі люди, і в найкращих своїх інтересах, і в найкращих інтересах нашого народу, і цілого людства. Бо бідні будуть посеред людства завжди. І справді добра допомога буде линути до них від віруючих людей, які люблять Бога.
Господь, захищаючи Марію, хвалить її і каже: «Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!» Євангеліє після воскресіння і вознесіння Сина Божого проповідується по цілому світові. Так само на пам’ятку про Марію проповідується про те, що зробила Марія для Спасителя. А її вчинок справді був, як пахощі любі для Господа.
Тож і сьогодні ми читаємо це Євангеліє в нашій церкві. Ми чуємо цю євангельську проповідь і згадуємо Марію, і хвалимо її разом із Христом, бо вона віддала Христові масу ресурсів і зусиль, зазнавши при цьому жахливої атаки від невіруючого Юди, цинічного злодія і популіста, а також від віруючих Апостолів, які настільки легко повелися на чергову приманку диявола і власної грішної плоті.
В своєму другому листі до віруючих у Коринті Апостол Павло писав: «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми-бо для Бога – Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть, для одних-бо – смертельна запашність на смерть, а для других – запашність життєва в життя» (2 Кор. 2:14-16). Господь часто порівнює життя і пожертви віруючих із запашністю, із пахощами любими.
Пахощі Маріїного мира, вилитого з любові до Бога та вдячності до Христа, полинули з Христа на весь дім і насправді на весь світ. Хай і наша віра буде подібною до віри Марії, і хай наші пожертви приносяться у такому ставленні – в ставленні любові, віри та вдячності до Христа. Хай і вони будуть пахощами любими. Для Христа і заради Христа. Амінь.
Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям
кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному
доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через
Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).
Оскільки папство будує Церкву на якомусь місті та якійсь особі, то воно стало головою і джерелом усіх сект, які послідували за ним і визначають християнське життя через споживання і пиття, одяг і взуття, тонзури та волосся, місто та місце, день і годину. Бо духовність і святість папської церкви саме таким і живе... Цей орден поститься у цей час, а той - в інший; цей не їсть м'яса, а той не їсть яєць, цей носить чорне, а той - біле, ці - картузіанці, а ті - бенедиктіанці і ось так вони далі намножують незліченну кількість сект і звичаїв, а тим часом віра та християнське життя розвалюються. І все це - наслідок сліпоти, яка бажає радше бачити, а не вірувати в Християнську Церкву та прагне шукати благочестивого християнського життя не у вірі, а в ділах, про що й Св. Павло так багато пише в Колосян (2). Це все загарбало Церкву, а сліпота утвердила уряд Папи.
Мартін Лютер
Рівноцінність виправдання і прощення означає судову природу Божого виправдального дару благодаті - втім є один аспект, який виходить за межі строгого судочинства: створення самої виправдувальної віри. Щойно Дух творить віру через Євангеліє, як ця віра повністю отримує і привласнює виправдання і продовжує це робити далі. Тож Стаття Ауґсбурзького Віросповідання про прабатьківський гріх навчає, що всі є грішниками і загублені та засуджені, хіба що вони "відродяться через Хрищення і Святого Духа" (АВ ІІ, латинський варіант; німецький каже: durch die Tauf und heilgen Geist). Тут зрозуміло, що і - епексегетичне. Мається на увазі одне відродження, а не два.
Курт Маркворт
Сьогодні ми дякуємо Господу за двох митців: Лукаса Кранаха (1472-1553 р. р.) і Альбрехта Дюрера (1471-1528 р. р.). Лукас Кранах був близьким другом Мартіна Лютера і визначним художником-портретистом. Він також прославився вівтарними полотнами та різьбою по дереву. Альбрехт Дюрер, мешканець Нюрнберга, який був найбільш ученим із художників епохи Відродження, палко підтримував Мартіна Лютера. Він так само прославився картинами та різьбою по дереву. Ці двоє митців у своїх творах відображали славу, велич, благодать і милосердя нашого Триєдиного Бога. Ілюстрацією сьогодні служить твір Лукаса Кранаха "Закон і Євангеліє".
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Якщо ти можеш мене навчати по-іншому з Писанням, то не май сумніву, що я слідуватиму за тобою. Та й справді, ти сам добре знаєш, що всі отці багато разів помилялись. Тож звичаї і давні Передання в очах Божих мають сумнівну цінність. До того ж Його Слово вимагає, аби ми не тримались ні людських доктрин, ані звичаїв. Ось чому я хочу мати Писання.
Мартін Лютер
ХРИСТОС – БОЖА СИЛА І БОЖАЯ МУДРІСТЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв – згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божую мудрість! Бо Боже й немудре – розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього – ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1 Коринтян 1:21-31).
Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).
Дорогі брати і сестри, Господь Святий Дух через Апостола Павла у цьому Посланні ділить світ у його ставленні до пошуків Бога та істини і до християнської проповіді на дві категорії: юдеїв і греків. Воно й не дивно, адже в Коринті проживали греки і до них, як і до юдеїв зверталась апостольська проповідь. Юдеї і греки, і всі ми маємо спільне походження від нашого праотця Адама і праматері Єви, потім від ще одного нашого праотця Ноя нашої праматері, дружини Ноя, ім’я якої не збереглося.
І ми маємо спільність не лише в наших праотцях і праматерях, але й у гріхові. Вже пізніше Бог покликав Авраама, який став першим євреєм, патріархом віри та праотцем вибраного народу. А дороги євреїв та інших народів стали ще більше відрізнятись після того, як Бог вивів могутньою рукою Свій народ із єгипетської неволі і дав їм Закон та увів їх в Обіцяний Край. Від їхніх днів у Єгипті, у часи мандрівки пустелею і впродовж їхньої державності Він часто здійснював чуда, якими народ був благословенний.
Але від самого початку і донині Бог промовляв через пророків, через Своїх проповідників. Найвидатнішою відмінністю євреїв від усіх інших народів була та, що вони мали Слово Боже – те, що ми нині називаємо Писаннями Старого Заповіту і всі ці Писання свідчили про Христа. Саме Писання використував Господь, аби творити в Своєму народові віру в грядущого Месію і цю віру живити Словом, аби Його народ вірував у Месію-Христа і був спасенний.
Проте ознаки, чуда яскравіші і цікавіші ніж проповідь Божого Слова. А юдеї добре пам’ятали про чуда Божі в історії свого народу, і народ хотів, аби ті чуда не лише повторювались, але весь час тривали. Тож тим вони і відрізнялись, що шукаючи Бога, шукали ознак, тобто чуд. Але чуда, як ми знаємо, віри не творять. Бо чимало людей ішли від Христа щойно користались благословеннями Його чуд.
Тож юдеї шукають ознак. А греки пошукують мудрості, бо чи ж не вони є засновниками науки про мудрість – філософії, що означає любов до мудрості. Але хіба такими є лише греки? Хіба конфуціанство – не філософія? А буддизм? А хіба в наших університетах не є філософія одним із обов’язкових предметів для вивчення? Тож і українці, і всі інші народи, як і греки, шукають мудрості.
В якому із цих двох таборів перебували ви, любі брати і сестри? Або можливо віддаєте перевагу перебувати і перебуваєте й досі? Що або Кого ми шукаємо? Або ж іншим словами, чим або ким для нас є Христос розп’ятий? Тут знову світ ділиться на два гурти. І знову цей розподіл проходить між юдеями та греками.
Ким для юдеїв є Христос? Згіршенням, каже Апостол. По-грецькому скандалон. Так, так, саме від цього грецького слова походить наше слово скандал, яке в грецькій мові означає причину спотикання або ж камінь спотикання. Чому Христос став каменем спотикання, скандалом для юдеїв? Любі брати і сестри, якби Христос не пішов на Голгофу, а силою підкорив би Собі весь світ і став Царем Ізраїлю над грішним світом, у якому юдеї панували б, то Він для них каменем спотикання не став би. Саме такого царя вони чекали і думали, що Месія був саме таким визволителем, але Він пішов на хрест, тож для юдеїв – Христос – камінь спотикання, Він не проявив силу, не виправдав їхніх народних, мирських очікувань.
А для греків Христос – безумство або ж глупство. Греки відкидають ідею про воскресіння з мертвих і про Царство Небесне. Їм подобається, як і українцям та всім іншим мирським, плотським людям, зосереджуватись на земному, на матеріальному, на тому, що приносить вигоду в цьому житті. Тож до якого гурту, любі брати і сестри, належали ми або могли б належати?
Проблема в тому, що мудрістю людською Бога зрозуміти не можливо і про це Апостол зазначає дуже чітко. Більше того, мирська мудрість людей від Бога відводить. Це дуже добре розумів Лютер, який наполягав на непотрібності філософії для університетів, що будуються на християнській основі і промовляв: «Що спільного в Єрусалиму з Афінами?» Лютер не був самотнім. Апостол Павло застерігав християн у Колосах: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8).
Тож Бог для спасіння використовує смішний для світу варіант – Він спасає нас через дурість або ж глупство проповіді. Христос розп’ятий – для юдеїв скандал, камінь спотикання, а для греків – безумство, глупство. Проте саме Христос розп’ятий є для покликаних юдеїв і греків – Христос, Божа сила і Божа мудрість!
Ті юдеї, яких Бог покликав до спасіння, бачать у Христі не кволість і не камінь спотикання. А вони бачать Божу силу. Бо вони знають і розуміють Божий замисел і Божий Промисел для цілого світу у Христі розп’ятому, Який прийшов не лише для того, аби спасіння мали винятково юдеї. Ні, Він прийшов, аби спасти від гріха, нашої первинної і найбільшої проблеми, весь світ. Він прийшов, аби виконалась обітниця, яку Бог дав ще Авраамові про те, що в Його Нащадкові, тобто у Христі поблагословляться всі народи землі.
Для того Бог стався людиною, щоб забрати на Себе всі гріхи світу, незважаючи на поділ світу на раси та національності, колір шкіри та етноси. Вічний Бог Син стався істинною людиною, аби Своєю святою і невинною кров’ю обмити всі наші гріхи та провини. Він помер і за юдеїв, і за греків, і за всіх людей на землі. І Він воскрес, аби вірою в Христа розп’ятого і воскреслого ми були виправдані і мали вічне життя в Його Царстві і царювали з Ним повіки віків.
Тож для віруючих юдеїв – Христос не камінь спотикання, а Божа сила на спасіння усім віруючим, істинний Цар над царями і Пан над панами. І Він дає життя, і радість, і блаженство всім віруючим на віки віків. І так само для покликаних греків. І для покликаних українців. І для покликаних з усіх народів.
Греки в афінському ареопазі не могли прийняти проповіді Апостола Павла про воскресіння. Вона суперечила їхньому уявленню про світ. Вона суперечила їхній філософії і всьому їхньому укладу життя. Але не так з покликаними греками. Греки невіруючі не бачили мудрості в християнській проповіді про Христа розп’ятого і воскреслого. Вони бачили в ній лише глупство. Але покликані Богом греки побачили в Ісусі – Христа, Божую мудрість!
Вся філософія – сміття, у порівнянні з Христом. Вся мудрість і роздуми про життя – нікчемні у порівнянні з Христовим Словом. Покликаним грекам Бог відкрив істинну мудрість – Свого Сина, про Якого Апостол Павло також пише до колосян про Христа, що в Ньому «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). Для покликаних греків і для нас, любі брати і сестри, Бог відкрив реальну Премудрість – Свого Сина Ісуса Христа.
«Бо Боже й немудре – розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!» підводить підсумок про мудрість і силу Апостол. А потім він переводить погляд на людей, що зібрані в церкві – саме на тих покликаних Богом юдеїв і греків, і каже, аби вони подивилися на своїх братів і сестер. Там небагато президентів країни, професорів університетів і олімпійських чемпіонів.
Проте вони і ми – покликані Богом, а раз ми покликані Богом, то ми тепер Його народ, і громадяни Царства Небесного, і друзі Царя. Нас сьогодні може світ зневажати. Він може з нас глузувати. Він може ставитись до нас як до сміття. Але цей світ закінчиться, адже наближується час повернення Христа у славі і час воскресіння мертвих. Це буде час воскресіння життя – для віруючих у Христа, і воскресіння суду – для невіруючих.
Саме тоді остаточно буде засоромлене мудре світу немудрим, сильне – немічним, а значне знівечене погордженим і немічним, бо Той кого вони вважали за камінь спотикання, за скандал і глупство, виявиться Царем і Мудрим Суддею, прообразом Якого були Давид і Соломон, Який усіх, хто підносився над Ним і Богом, засоромить і знівечить на вічні віки в невгасимому вогні аду. Бо немає і ніколи не буде чим в людей хвалитись перед Богом. Єдина наша власність – гріх, якого насправді треба соромитись і заплата за який – смерть.
А ми хвалимось не гріхом і нічим у світі, а лише Христом. Бо це Він став нам мудрістю від Бога. Бо кожен, хто вірує в Христа, той має мудрість. Бо Христос – наш, а ми – Його. І все, що Він має, Він дає нам з благодаті безкоштовно, і ділиться з нами мудрістю. Хто хоче пізнавати мудрість, хай пізнає Христа і хай читає Його Слово, яке розкривається тим, кого Бог покликав.
Христос став нам також праведністю. Бо наша праведність зовсім нікудишня і непотрібна. Але Христос – наша праведність. Ми вкриті Його божественною праведністю. Ми зодягнуті в праведність святого Сина Людського. Він нас зодягає у Свою правденість у Хрищенні. Він причащає нас Своєю праведністю у Святій Вечері.
І Він нас освячує Самим Собою. Він є наше освячення і Апостол наголошує на цьому, щоб ми не думали, що є якісь способи освячення поза Христом. Ні, все дуже просто і категорично – віруєш в Христа, маєш Христа – маєш освячення. А не маєш Христа, то маєш лише гріх, диявола і смерть.
Бо лише Христос нас викупив від гріха, від влади дивола і смерті до вічного життя в Його Царстві. Тож Христос – викуплення наше. Коли ми віруємо в Христа, то нам більше не зараховуються гріхи, диявол більше не має на нас права і подолана навіть смерть. А ми викуплені Христом, аби належати Йому і жити з Ним у Його Царстві повіки віків. Заради Нього і в Ньому. Амінь.
Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).
