Твоя віра спасла тебе: проповідь на 8-у неділю по Богоявленні

                                  ТВОЯ ВІРА СПАСЛА ТЕБЕ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, і, збичувавши, уб'ють Його, – але третього дня Він воскресне!» Та з цього нічого вони не збагнули, і ця річ перед ними закрита була, і сказаного вони не розуміли. І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: «Що це таке?» А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. І став він кричати й казати: «Ісусе, Сину Давидів, – змилуйся наді мною!» А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: «Сину Давидів, – змилуйся наді мною!» І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: «Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?» А той відповів: «Господи, – нехай стану видющим!» Ісус же до нього сказав: «Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!» І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові (Євангеліє від Св. Луки 18:31-43). 

            Божій Церкві,.. посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, .. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, не всі подорожі можуть бути радісними та веселими. Навряд чи може бути багато радості у людей, які відправляються на війну. Радість може бути в тих, хто ще не розуміє, що таке війна і що в них теж є шанс на тій війні загинути. Більшість людей розуміють, що війна – дуже небезпечна річ і за загрозами для життя і здоров'я її можна порівняти хіба що з моровицею та голодом. 

Не випадково Апокаліпсис описує, як значну частину людства знищує меч, тобто війна, мор, голод і дикі звірі (Об. 6:8). Наше сьогоднішнє Євангеліє розпочинається словами Сина Божого, які звернуті до Його учнів про їхню подорож до Єрусалиму. Любі Апостоли та всі, хто йшли за Христом, звісно, бачили довкола Ісуса радість, зцілення, любов, насичення, спокій і життя – врешті-решт похорони, на які натрапляв Божий Син, закінчувались воскресінням покійних. 

Тож вони ідуть за Христом-Месією, Якого нарешті дочекався Ізраїль і Якого він, звісно, буде цінувати, адже довкола Ісуса, коли Він проповідував збирались тисячі людей, і тисячі людей були свідками та бенефеціарами Його чуд. Тож їхній настрій радісний і майбутнє їм здається чудовим і безхмарним. 

В такому настрої важко буває сприймати серйозні слова. В нашому народі про якісь сумні, несподівані новини посеред радості та свята кажуть «як грім з ясного неба». І хоча перебування поряд з Ісусом можна дуже влучно порівнювати зі святом, наші любі учні грому почути не можуть. Плоть може бути дуже глухою до Божого Слова, особливо, коли очі довкола бачать лише свято і радість. 

Зверніть увагу, любі брати і сестри, що Ісус, аби Дванадцятеро добре почули Його слова і не пропустили ні одного слова, відводить їх від натовпу і промовляє лише до них ці слова: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, і, збичувавши, уб'ють Його, – але третього дня Він воскресне!» Решта віруючих людей, що слідують за Ісусом цих слів не чують. Вони промовлені лише до Дванадцятьох – до Його Апостолів. 

Ісус повертає їх до слів пророків. Адже вони свідчили про страждання і смерть Сина Божого. Господь знову наголошує на нашій головній проблемі і на Своїй основній місії. Яка наша головна проблема?  Гріх. Яка основна місія Христа – спасти нас від гріха, через й ми називаємо Його Спаситель і Викупитель. Бо де немає гріха, там немає і страждань, і смерті. Де немає гріха – там є лише вічне життя. 

Як буде відбуватись це спасіння і викуплення? Господь каже, що про це свідчать пророки. І Його учні тепер будуть свідками виконання тих пророцтв. Ісая за 700 років до Різдва Христового у великих подробицях описав, як Сина Божого за наші гріхи будуть ранити, мучити, гнобити і понижувати. Ісая писав, що Месія буде як ягня, проваджене на заколення і що Він буде убитий, і похований в гробі багатого. 

Про все учням нагадує Ісус і каже, що метою їхньої мандрівки до Єрусалиму є виконання цих пророцтв. Проте Ісус каже ще щось незвичайне – те, про що пророки не говорили. Ісус каже про те, що Він буде зраджений Своїм народом і буде виданий поганам. Погани, язичники – такі як ми – будуть Месію Ізраїля осміювати, кривдити, обпльовувати, бичувати, а в кінці Його уб’ють, але третього дня Він воскресне. 

Благочестиві діти Ізраїля, наші любі Апостоли не сприймають слів Христа. Писання використовує три слова, аби донести до нас наскільки неприйнятним і нереальним для них здавались слова Христа. Христос іде у Єрусалим, щоб там померти? «З цього нічого вони не збагнули» – каже нам Євангеліє. 

Месію зрадять євреї? Месію, на Якого вони чекали упродовж тисячоліть і Слово Якого вони свято берегли а передавали з покоління в покоління Писання – вони видадуть у руки язичників? Вони власними руками знищать свої сподівання, своє уповання і власне майбутнє? «Ця річ перед ними закрита була»  – каже нам Слово Боже. Це було немислиме. 

З Христа будуть знущатись язичники?  Висміювання буде настільки сильне? Знущання будуть настільки жахливими? Месію уб’ють? І Він воскресне з мертвих? «Сказаного вони не розуміли» – повідомляє нам Євангеліст Лука.  Як і багато чого ми не могли збагнути, як і багато чого було перед нами закрито, як і багато чого ми не розуміли, допоки Господь Святий Дух не створив у нас віри через слухання Слова Христового. 

            Таку віру Господь Святий Дух створив був у сліпому з нашої євангельської оповіді. Він не міг бачити, але він міг чути. Він дуже сильно залежав від свого слуху. Будучи сліпим, він нічого не міг робити і мусив жебрати на прожиття.  Якби він не прислухався до того, що біля нього відбувалося, він міг би померти з голоду. 

Тож він дослухався. Він дослухався і до кроків, і до розмов. Він прислухався хто йшов, куди йшов і хто що говорив. І він також прислухався до розмов про Бога, до проповідей обітниці про грядущого Христа. А про Христа говорили багато. Про Нього говорили ще до того, як Він прийшов христитись від Івана в Йордані.  

Про грядущого Христа у Ізраїлі проповідували, звісно, упродовж багатьох тисячоліть. Але особливо про Його прихід почали багато проповідувати та говорити від часу служіння Івана над Йорданом. Тож про Христа грядущого говорили багато і багато проповідували. А коли вже Божий Син вийшов з Йордану і почав Своє служіння серед загублених овечок дому Ізраїлевого – коли Його Слова почали обговорювати і повторювати, і коли прославляли за Його чуда, то це були дуже сильні, яскраві проповіді про Христа, Сина Давидового, Який вже прийшов! 

Тож наш сліпий вірував у Христа і сподівався на зустріч із Ним. Він цієї зустрічі чекав. Як і ми чекаємо на нашу особисту зустріч із Спасителем, коли Він повернеться у славі Останнього Дня, аби воскресити всіх без винятку людей, судити світ, а Свої віруючим – усім нам, любі брати і сестри, дати вічне життя в Його Царстві. 

А нині, в нашому Євангелії Він, дорогою до Єрусалиму, наближається до Єрихону, де й сидить наш Варфоломій, прохаючи милостині. «Коли він прочув, що проходить народ, то спитався: «Що це таке?» А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин». Для когось Ісус Назарянин – Ісус з Назарета, але не для нашого віруючого сліпого. Він добре знає Ким є Ісус. 

І через це він кричить: ««Ісусе, Сину Давидів, – змилуйся наді мною!» Його крик, його благання не подобаються людям, які йшли перед Ісусом, тож вони його хочуть зацитькати. «Мовчи, не турбуй Ісуса», – кажуть вони. Він і так дуже зайнятий. Бачиш скільки людей йде поряд з Ним?  Подібні думки може диктувати і наша плоть – не турбуй Бога по дрібницях, адже Він такий зайнятий, Йому не до тебе. 

Ні, Йому – до тебе, до кожного з вас, любі християни. І про це свідчить нам віра. Та сама віра, яка спонукає нашого сліпого. Він не перестає, а «іще більше кричав: «Сину Давидів, – змилуйся наді мною!» Сину Давидів – це слова визнання Ісуса Христом, Месією. Ісус забороняв такі визнання бісам, але Він відгукується на прохання віруючого сліпого. Перед великим натовпом Ісус приймає це визнання, ідучи до Єрусалиму, аби там померти за наші гріхи і воскреснути, вийшовши переможцем над смертю із гробу, вирвавши її жало – гріх. 

Ісус робить це з любові до нас. Ісус любить людей. Він любить сліпого, який благає про допомогу, і кличе його до Себе, і відгукується про Його благання зробити його видющим. Він вірує в Христа, довіряє Христові, уповає на Нього. І Господь відповідає на благання цього віруючого і каже: «Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!» Не діла, а віра.  Не віра з ділами, а сама віра. І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога». 

Багато видющих було в Ізраїлі, але те, що вони бачили, не робило їх віруючими. Сліпі не бачили чуд Ісуса. Сліпі залежать від того, що скажуть їм інші люди. Інші люди є «очима» сліпих.  Так і віруючі нині є «очима» невіруючих, які їм розповідають істину про світ, гріх і спасіння.  Використовуймо наші уста, аби розповідати їм про Христа, про те, що Він зробив для нас, що Він робить – як Він утішає нас Своїм Словом, як Він покріпляє нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. 

            Нашими словами показуймо, що ще для нас зробить наш Господь, коли повернеться у славі Останнього Дня, аби нас воскресити і запросити нас жити разом із Ним у Його святому Царстві повіки віків. Пам’ятаймо про нашого сліпого. Віра – від слухання, каже Господь Святий Дух. Слово Боже – дуже могутнє. Будуть звісно ті, про яких каже Апостол, що їм бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий» (2 Кор. 4:4).  

            Але будуть і ті, хто почує Слово Христове, і увірує і буде спасенний своєю вірою. І будуть славити Бога, як сліпий, і всі люди з нашого Євангелія. І найголовніше – самі весь час молімось до нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя. Він – добрий і милостивий. Він люблячий і хоче нам допомагати у наших бідах, недолях і у всіх життєвих справах. І Він це робитиме. А ми будемо славити Бога. Бо «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

            Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Солідарність спасіння

 Як є солідарність у гріхові, так само є і солідарність спасіння. Від Адама, першої людини, ми успадкували гріх і смерть,а в Христі, Другому Адамові, ми - новий людський рід, який живе з Богом повіки (Рим. 5, 1 Кор. 15).

    Це нове людство - Церква. Будучи далекою від того, щоб бути якимось додатком, з яким слід мати справу, можливо після того, як хтось "прийшов до особистого пізнання Ісуса", Церква, власне кажучи, є серцевиною доктрини та практики християнства. Біблійний Ісус заснував не якусь вільну федерацію клубів для культивування приватної релігійності, а Церкву, яка проповідує, навчає і роздає Таїнства, і яку не можуть здолати навіть брами пекла (Мт. 16:18). Зневажати Церкву Господню означає зневажати Його (Луки 10:16). Тож, якщо людина, якій докоряють, відмовляється "слухати навіть Церкву", каже Спаситель, то ставтесь до неї як до "поганина або митника" (Мт. 18:17). Настільки тісно Господь ідентифікує Себе із Його Церквою, що питається в переслідника Церкви: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" (Дії 9:4, наголос додано).

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (8)

   Так само, як і в Старому Заповіті був наказ і навчати, і обрізати, і дорослих людей спочатку навчали, а потім обрізали (Буття 17), а немовлят спочатку обрізали, а навчали пізніше (Буття 17:12) тоді, коли вони виростали достатньо для того, аби розуміти та ставити питання (Повторення Закону 6:20; Вихід 12:26) то так само і все служіння Нового Заповіту складається зі Слова і Таїнств. І коли дорослих людей спочатку навчають, то навчання тоді йде попереду, а Хрищення слідує за ним (Дії 2:41, 8:12, 35-38; 10:44-48). І такий само порядок про навчання і Хрищення, якому слідували також у навчанні та обрізанні у Старому Заповіті, дотримується і нині стосовно немовлят. 

     Бо те, чим обрізання було в Старому Заповіті, тим самим є Хрищення в Новому Заповіті (Колосян 2:11, 12). Тож Іван, пишучи до дітей віруючих людей, аби вони могли знати про Отця Небесного, дає їм перше цю втіху в тому, що вони через Його Ім'я мають прощення гріхів (1 Івана 2:12, 13). Це стосується їх, бо вони охрищені в Христове Ім'я на відпущення гріхів (Дії 2:38), бо ця обітниця стосується і малих дітей (Дії 2:39; Ісаї 49:22).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Єдині ліки від Бога

 Остання стадія їхньої (юдеїв) затверділості настала тоді, коли народ не лише відмовився слухати Боже Слово, але й виявляв свою зневагу до нього, сміючись з нього. Це – гріх, від якого ліків не існує, бо його сутність – в зневазі єдиних ліків, які надав Бог. Бог постановив спасти людство через «дурість» проповіді. Коли ми зумисно, наполегливо та вперто зневажаємо проповідування та Боже Слово, тоді настає точка, коли надії більше не залишається.

Пол Вендленд, З коментарів на 2-у Книгу хронік

День Св. Маттія, Апостола

   Сьогодні ми згадуємо Св. Маттія - одного із менш відомих Апостолів і дякуємо за Нього Господу. Відповідно до отців ранньої Церкви, Маттій був одним із тих семидесяти двох, яких Ісус послав звіщати Євангеліє в Луки 10:1-20.  Після Вознесіння, Маттій жеребкуванням був обраний заповнити вакансію серед Дванадцятьох, яка утворилася внаслідок зради та смерті Юди Іскаріота (Дії 1:16-25).  Передання ранньої Церкви згадують про декілька місць служіння Св. Маттія. Деякі історики вважають, що він пішов в Ефіопію, інші розташовують його у Вірменії - це була перша нація, яка прийняла християнство за національну релігію. Маттій, можливо, став мучеником за віру в Колхіді, в Малій Азії (на території теперішньої Грузії) приблизно 50 року по Різдві Христовім.  Церква Св. Маттія в Трірі, Німеччина, заявляє про те, що саме в ній поховано Св. Маттія, єдиного з Дванадцятьох, які поховані в Європі, північніше від Альп.

Молитва на День Св. Маттія, Апостола:

Всемогутній Боже!  Ти обрав слугу Твого, Маттія, аби Він був зарахований до Дванадцятьох. Подай, аби Церква Твоя, була завжди бережена від фальшивих учителів і, аби її завжди навчали та вели вірні та істинні пастирі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Полікарпа і дякуємо за нього Господу.  Народився він приблизно 69 року по Р. Х. і був важливою постаттю у Ранній Церкві. Будучи учнем євангеліста Івана, він cлужив як сполучна ланка між  першим поколінням віруючих з дальшими християнами.  Прослуживши чимало років єпископом Смирни, Полікарп був заарештований, допитаний і, у такий день, як сьогодні, 155 або 156 року по Р. Х. страчений за віру. Очевидець його мучеництва записав оповідь про його смерть, яка називається Мучеництво Полікарпа і ця оповідь далі залишається підбадьоренням для віруючих у часи переслідувань.

Молитва на День Св. Полікарпа Смирнського, пастиря і мученика:

    Боже!  Ти створив небеса й землю.  Ти дав слузі Твоєму превелебному, святому і лагідному Полікарпові, мужність сповідувати Ісуса Христа Царем і Спасителем і Ти дав також йому непохитність померти за  віру.  Подай нам благодаті повторювати його приклад участі у чаші Христових страждань, аби ми також взяли участь у Його славетному воскресінні;  через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Досить Божої благодаті: проповідь на 7-у неділю по Богоявленні

              ДОСИТЬ БОЖОЇ БЛАГОДАТІ

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Бо ви терпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках вас б'є. На безчестя кажу, що ми ніби стратили сили. Коли хто відважиться чим, то – скажу нерозумно – відважуюся й я. Євреї вони? – То й я. Ізраїльтяни вони? – То й я. Насіння вони Авраамове? – То й я! Слуги Христові вони? – Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного,  тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській;  у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви. Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, – а Він благословенний навіки, –  що я не говорю неправди. У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, але по мурі мене спущено в коші віконцем, – і я з рук його втік!

          Не корисно хвалитись мені, бо я прийду до видінь і об'явлень Господніх. Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому – чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог – був узятий до третього неба. І чоловіка я знаю такого, чи в тілі, чи без тіла, не знаю, знає Бог, що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити. Отаким похвалюся, а собою хвалитись не буду, – хіба тільки своїми немочами. Бо коли я захочу хвалитись, то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, ніж бачить у мені або чує від мене. А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, – посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, – бо сила Моя здійснюється в немочі». Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене (2 Коринтян 11:19-12:9). 

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

    Любі брати і сестри, ви, напевно, всі знаєте українське прислів’я «Не хвали сам себе – хай тебе люди похвалять». Це прислів’я, як і багато інших українських прислів’їв може теж походити з Біблії, зокрема з Приповістей Соломонових: «Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої» (27:2).  Наш Господь теж промовляє: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава» (Ів. 8:54). Тож віруючим людям не личить хвалитись. Так само як не личить хвалитись людям розумним. 

Звісно, ми проводимо відмінність між скажімо, розповіддю про свої вміння та здібності в анкетах з пошуку роботи. Адже і ми хочемо знайти добру роботу для себе, де будуть цінувати наші здібності, знання і вміння. І роботодавець теж хоче мати кваліфікованих працівників, які знають, що роблять і вміють те робити. 

Проте, якщо, скажімо, я почну вихваляти себе і писати чи говорити, що я добре знаю і вмію те, чого насправді добре не знаю і не вмію, то хіба не буду я тоді обманщиком?  Хіба я не виявлюсь потім нерозумним не лише в очах працедавців, але й в очах багатьох інших людей?  Який чудовий наш Господь, Якого оспівує Псаломоспівець: «Господь добрий та праведний, тому грішних навчає в дорозі, – Він провадить покірних у праведності, і лагідних навчає дороги Своєї!» (24:8, 9). 

Фальшиві апостоли з нашого тексту – листа Апостола Павла до церкви в Коринті – займалися вихваляннями самих себе. Їх не було тоді, коли Апостол засновував ту церкву, проповідуючи чисте Євангеліє. Їх не було тоді, коли він її в трудах і недосипаннях розбудовував.  Їх не було тоді, коли він за свою працю зазнавав утисків і переслідувань. Але щойно церква зросла, вони з’явились тут як тут. 

Тепер вони прийшли і величали самі себе. Вони вихвалялися своїм єврейським походженням. Вони вихвалялись своїми знаменитими предками і родичами.  Вони вихвалялись своїми талантами і розумом. Як соловейки весною в українських садах, вони заливались чудовими словесами, розставляючи сильця красномовства на коринтських християн. 

Павло, у порівнянні з ними, виявлявся якимсь забитим селюком, який невідомо звідки з’явився, невідомо що робив, що проповідував і якого, звісно, слід терміново позбуватись задля добра самої церкви у Коринті. Тож Павло не забарився з відповіддю, аби християни побачили небезпеку, яку несли фальшиві апостоли і перестали їх слухатись. 

Апостол наче хвалить християн у Коринті, але насправді він їм докоряє: «Ви терпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли вас хто неволить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках вас б'є. На безчестя кажу, що ми ніби стратили сили».  

Фальшиві апостоли величаються і возносять себе понад Апостолів Христових, а церква цього наче не помічає. Апостол розкриває їм очі на те, кого вони так радісно приймають і терплять: безумних. Врешті-решт, хіба буде справді розумна людина себе весь час вихваляти? Коринтян терплять  тих, хто їх неволить – вони віддають їм свою свободу. 

До церков у Галатії Павло писав: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (5:1). Старий Заповіт сповнений законами. Юдеї окрім морального Закону та обрядового і цивільного законів, даних Богом, навигадували масу своїх законів, правил і приписів, які нічого спільного з вірою не мали, а навпаки затуманювали Христа. 

Божий Син забрав на Себе всі наші гріхи і провини. Він обмив їх усі до одного Свою святою і невинною кров’ю. Він помер на нашому місці і замість нас, принісши Себе істинного Бога та досконалу людину в жертву за всі наші провини. І Він воскрес на третій день, вийшовши переможцем над смертю із гробу. 

Дорогою ціною Ісус Христос, Божий Син, вивів нас із рабства гріха, диявола і смерті і вчинив нас спадкоємцями Царства Небесного, царським священством, синами і доньками Божими. Ісус дає нам прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя. Дає все це як дар.  Все це ми отримуємо самою вірою, яка теж є даром Божим. 

А фальшиві апостоли, проповідники і вчителі, маскуючись Христовим Іменем, намагаються все це від нас відібрати і повернути нас знову у неволю їхніх правил, їхніх приписів, їхніх законів. Про це каже Апостол Павло і коринтянам. Вони перетворюють коринтян знову на невільників.  

Вони їх об’їдають і обдирають. Вони не підтримували Апостола Павла і його співпрацівників, а ці від них хитрощами, лестощами, обманами відбирають навіть їхню їжу і одяг, і гроші – так що в них майже нічого не лишається.  З них навіть знущаються фізично. Справжнє лихо відбувається в коринтській церкві. Так Господь карає тих, що не цінували істинних Апостолів і проповідників, а купились на солодкаві слова бізнесменів від релігії. Апостол повертає їх від диявола і його слуг – до Бога і до Його Слова. 

У Апостола є, звісно, чим похвалитись у такий само спосіб, як хваляться фальшиві апостоли. Він так хвалячись, тепер стає нерозумним. Але він стає таким нерозумним заради своїх любих віруючих. Він хвалиться своїм походження, заявляючи, що він не менший єврей, ізраїльтянин і син Авраамів за плоттю.  Цю хвалу він, звісно, одразу й принижує і називає це річчю нерозумною, як і личить віруючому чоловікові. 

Але є щось таке, що сильно відрізняє Апостола Павла від нерозумних хвальків-фальшивих проповідників.  Він розповідає про свої страждання, говорить про свій хрест, похвалитись яким вони не можуть. У фальшивих проповідників все гарненько і гладенько. А в істинних Апостолів – не так. В їхньому житті виконались слова Господа Христа: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24). Хрест – це утиски, переслідування та біди заради Христа. 

Фальшиві апостоли таких бід уникають. Їх цікавить не Христос, а те, що прикриваючись Христом, можна здобути – земні багатства, мирську славу та все таке подібне. Тож вони похвалитись хрестом не можуть. А істинні Апостоли і наш любий Апостол Павло мають яким хрестом похвалитись. Наш Апостол був «був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті». Його і били, і каменували, і планували та пробували убити. Він зазнав чимало бід і небезпек, мандруючи. 

Він потрапляв у небезпеку до фальшивих братів – у церковне товариство людей, яких вважав за своїх братів, але від яких (за свою вірність Христові) отримував лише ненависть, наклепи та переслідування. Він не ставив за свою мету, як фальшиві апостоли, збагачення, то й зазнавав і голоду, і холоду, і для того, щоб вижити, мусив мати додатковий заробіток. Фальшиві апостоли таким похвалитись не можуть – вони можуть похвалитись лише створенням відмінної бізнесової системи викачування грошей з віруючих для свого комфортабельного життя.  Хто на що учився – як кажуть  в народі. А тут – хто ким був покликаний: хто Христом, а хто плоттю і дияволом. 

Проте Апостола Господь утішив відкритими небесами, які чекають на нього і на всіх нас, любі віруючі брати і сестри, і на які Господь нас забере або в час нашої фізичної смерті, або якщо ми доживемо до Його повернення у славі – Останнього Дня. Там ми будемо  жити у радості із нашим розп’ятим і воскреслим Спасителем повіки віків. А до того часу ми як і Павло, можемо молитись, аби Господь позбавив нас від наших колючок у тілі – від наших хвороб і недуг. 

Проте не дивуймось, коли ми отримаємо таку саму відповідь, що й Павло: «Досить тобі Моєї благодаті, – бо сила Моя здійснюється в немочі».  Це все пов’язане з хрестом Христовим. Як говорив доктор Мартін Лютер: «Христос не могутній в нас, Його Слово і Його віра не сильні в нас, допоки наші тіла не страждають від бід». Їх уникають фальшиві апостоли. Але справжні Апостоли і справжні віруючі їх зазнають. 

А благодать Господь продовжує невпинно на нас виливати – через Його Слово і через Його істинні тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері. Ми слабкі, але наш Господь сильний у немочах наших і Його сила здійснюється через нашу неміч.  Нам нема чим хвалитись у самих собі. А хвалимось лише Христом. У бідах, стражданнях і навіть в самій смерті нам достатньо благодаті – нам достатньо, щоб нас любив Христос. Бо тоді ми маємо вічне життя. У Христі і заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

День Св. Ярослава Мудрого

   Сьогодні ми згадуємо Св. Яросава Мудрого і дякуємо за нього Господу. Св. Ярослав Мудрий був сином Св. Володимира Великого і гідно продовжив діло свого батька із поширення християнства нашим рідним краєм. Св. Ярослав Мудрий, будучи надзвичайно освіченою людиною і знаючи багато мов, поширював освіту, створював бібліотеки та будував храми. Саме він збудував найвеличнішй храм Русі - Святу Софію Київську. За Ярослава Мудрого, якого ще називають «тестем Європи», прагнули родичатися з Руссю європейські держави. Минуло лише покоління, а християнська Русь Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого, стала світовим лідером, як і Ізраїль за Соломона, Давидового сина, став світовим лідером свого часу. Силу дає Бог. Господь силу дає Своїм віруючим дітям і цілим націям. Так само нашому народові силу подавав  Бог через таких  християнських правителів, як Св. Ярослав Мудрий.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує усіх, віруючих в Сина Божого, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Коли ми стаємо як усі

Ісус промовляв... Своїм учням...: «Ви – сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми» (Матвія 5:13). Щойно християни перестають відрізнятись, щойно ми починаємо говорити і діяти «як усі», то ми перестаємо виконувати те завдання, для якого Бог створив нас у Христі. Коли ми самі себе робимо непридатними для благочестивого використання і стаємо як усі, то Бог ставиться до нас як до усіх і викидає нас на вулицю, аби нас топтали. Такими є Христові слова застереження до всіх, хто ставиться легковажно до благодаті.

Пол Вендленд, З коментарів на 2-у Книгу хронік

День Св. Филимона та Онисима

Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День Св. Филимона та Онисима:

Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

     Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Як диявол робить істинними докторами

    Щойно у вас закоріниться і почне зростати Боже Слово, як вам почне набридати диявол і зробить із вас істинного доктора та своїми нападами навчить вас шукати і любити Боже Слово. Сам я (якщо дозволите мені, трохи мишиного посліду змішати з перцем) дуже завдячую моїм папістам, що через лютування диявола вони мене так сильно били, утискували і завдавали стільки бід. Це означає, що вони зробили з мене досить доброго богослова, яким би в іншому разі я не став. І я щиро віддаровую їм тим, що вони здобули у відповідь за те, що зробили мене таким – честь, перемогу і торжество – бо ж саме цього вони й хотіли.

Мартін Лютер

Найменш помітна чеснота

З усіх чеснот, вірність – найменш помітна, бо за своєю природою вона уваги до себе не привертає. Вона просто виконує свою працю, день за днем, не сурмлячи в сурми для того, щоб її помічали. Люди починають звертати увагу лише тоді, коли її бракує. І з усіх чеснот, які потрібні для належного використання дарів, чи маємо ми гадати, яку чесноту Господь вважає найважливішою? Вірність!

Павло згадує про неї як про стандарт, відповідно до якого  слід судити про Христових служителів (1 Коринтян 4:2). Петро використовує її як еталон всього християнського служіння (1 Петра 4:10; див. також Римлян 12:6-8). Ми бачимо її в студентові, який виконує свої щоденні завдання і в пастиреві, який готує свої щотижневі проповіді. Ми бачимо її в матері, яка дбає про своїх малих діток упродовж днів, які здаються безконечними і в яких завжди мало часу. Ми зауважуємо її в батькові, який щовечора читає для свого сина. Ми зауважуємо її  недільного ранку, коли церковні лави заповнені тими само людьми, що сиділи на них і минулої неділі.

Ми також бачимо її у тому, як люди дають Господу, не з відчуття провини або в раптовому пориві щедрості, а «першого дня в тижні» (1 Коринтян 16:2).

Пол Вендленд, З коментарів на 2 Книгу Хронік 

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Християни - свята сім'я і братерство

Християнська віра - глибоко особиста, втім вона ніколи не є справою приватною "просто між мною і Богом". Той, Хто "самітних уводить до дому" (Пс. 67:6) чинить Його християн вибраним родом, царським священством, святим народом, людом власності Божої (1 Петр. 2:9) і навіть "домашніми для Бога" (Еф. 2:19).  Християни - не особи, які роблять усе, що їм заманеться, а свята сім'я (Мт. 12:48; 19:29), братерство (1 Петр. 2:17), що молиться: "Отче наш...".

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (7)

     

   Із Євангелій стає очевидним, що Апостоли також були занепокоєні питанням (про віру немовлят). Бо, коли до Христа принесли немовлят без тілесних вад, то Апостоли міркували між собою: "Постривайте!  Ці діти - надто малі, щоб прийняти Слово чи проповідь - що ж тоді Христос може зробити для них у ділі спасіння?"  Таким чином вони не хотіли, щоб ці малі діти набридали Христові... але дотримувались думки, що їм потрібно ще зачекати поки вони виростуть і їх можна буде навчати. Але Христос із обуренням ставиться до таких припущень і, присягаючись, говорить про те, що Він може і буде мати справу із такими дітьми, яких до Нього принесли, щоб і вони стали учасниками Його благословень і Царства Божого (Матвія 19:14, 15; Марка 10:14-16; Луки 18:16, 17). 

   Тому словами із Матвія 28:19 (навчіть, христячи) Він не має на увазі те, що собі уявляють перехрищенці, але Він має на увазі те, що Слово і Таїнства слід пов'язувати з Церквою. Бо це - обмиття водою і Словом (Еефсян 5:26). Там, де не навчається Євангеліє, там не слід здійснювати Хрищення. Але там, де Євангеліє проголошується, то там батьків навчається про те, що ця обітниця благодаті призначається і для їхніх дітей (Дії 2:39). Через це синів у пазухах і доньок на плечах (Ісаї 49:22) слід приносити Христа - Христос і їм хоче передати Свої благословення і Царство Боже.

 Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

Пшениця і кукіль: проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

    ПШЕНИЦЯ І КУКІЛЬ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           Іншу притчу подав Він їм, кажучи: «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.  А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: «Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?» А він їм відказав: «Чоловік супротивник накоїв оце». А раби відказали йому: «Отож, – чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?» Але він відказав: «Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, – хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї»… Тоді відпустив Він народ і додому прийшов.

І підійшли Його учні до Нього й сказали: «Поясни нам притчу про кукіль польовий». А Він відповів і промовив до них: «Хто добре насіння посіяв був, – це Син Людський, а поле – це світ, добре ж насіння – це сини Царства, а кукіль – сини лукавого; а ворог, що всіяв його – це диявол, жнива – кінець віку, а женці – Анголи. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього.  Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!»   (Євангеліє від Св. Матвія 13:24-30, 36-43). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! (Кол. 1:2) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, в кого є дача, хатина в селі, або просто поки що земельна ділянка чи город, той дуже добре зрозуміє очікування людини, яка навесні сіє насіння. Звісно ж ми хочемо урожаю. Адже насіння не кидається просто на будь-яку землю. Ще до того, щоб посіяти насіння до землі треба докласти чимало праці. 

Землю треба удобрити, зорати або перекопати, заскородити і лише тоді вже приступати до сіяння насіння.  Ми ретельно підбираємо насіння. Ми шукаємо найкращий матеріал, бо ми не хочемо змарнувати наших зусиль і праці. До того ж ми не хочемо бути голодними, а хочемо радіти найдобірнішими земними плодами. 

Так і наша сьогоднішня євангельська притча розпочинається із порівняння Царства Небесного з чоловіком, який сіє на своєму полі добре насіння. Звісно ж, він хоче доброго урожаю. І він усе для доброго урожаю зробив – не просто підготував поле, але сіяв саме добре насіння. В його руках не було жодної поганої насінинки, а все насіння було добре, гарне, добірне. 

А далі відбувається щось зовсім дивне і, принаймні, нечуване серед українських хліборобів. Люди лягають спати, і нам не сказано коли це відбувається – можливо це сталося після довгого трудового дня і всі були змучені від важкої праці. А можливо це було вдень, коли люди лягли перепочити і, можливо, сховатись від у теплому кліматі від полуденної спеки. 

В будь-якому разі, саме коли вони спали – саме тоді прийшов ворог нашого чоловіка і на щойно засіяне пшеницею поле, почав сіяти кукіль. Як треба ненавидіти чоловіка і його людей, щоб ось так шкодити. Неймовірна злоба!  Ми інколи чуємо, як рейдери захоплюють поля українських фермерів, коли там вже ось-ось має збиратись добрий урожай.  Рейдерство, звісно, велике зло, крадіжка і злодійство. А тут просто настільки велика злоба, що з самого початку поверх засіяного пшеницею поля сіється кукіль!  Чиста злоба і ненависть! 

Проблема полягає в тому, що бур’ян-кукіль спочатку від пшениці не відрізнити. І наші люди, як ми бачимо, ні сном-ні духом не відають про біду, яка сталась, а зауважують величезну проблему на своєму полі «як виросло збіжжя та кинуло колос». Ось тепер вони бачать і дивуються і питаються в господаря, як таке могло статись – він же давав їм сіяти добірне зерно. 

 А після того, як мудрий і знаючий господар каже, що це накоїв чоловік-супротивник, то вони пропонують план дій – зайти на поле і повиривати бур’ян, прополоти, так би мовити, пшеницю.  Затія щира, але нерозумна і шкідлива і господар пояснює чому: ««Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю». 

Господар піклується про плоди доброго насіння і аби зібрати його свої клуні, він терпеливо дочекається жнив. А потім віддасть наказ женцям зібрати урожай, а бур’ян спалити у вогні. Ось з таким хліборобським процесом порівнює наш Господь Царство Небесне. Господь пояснює, що поле – це світ. 

Господь – Господар усього світу. Увесь світ належить Йому. Сіячі – служителі Євангелія, проповідники Його Слова. Він нас відправив у світ, аби ми проповідували Його Слово. Він сказав: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр. 16:15). 

Через Свого Пророка Ісаю Господь промовляє: «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, – так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (55:10, 11). 

У цій притчі Господь насінням називає Своїх дітей, тобто усіх нас, що увірували в Христа. Проповідники радіють, коли бачать, як зростає пшениця і як вона кидає колос. Служителі Євангелія завжди радіють, коли віруючі діти Божі зароджують добрими ділами.  Оскільки ми – діти Божі, то ми прагнемо чинити волю Божу і разом із Псалмоспівцем ми промовляємо: «Я вибрав путь правди, закони Твої біля себе поставив. До свідоцтв Твоїх я приєднався, – Господи, не посором же мене!  Буду бігти шляхом Твоїх заповідей, бо пошириш Ти серце моє. Путь Своїх постанов покажи мені, Господи, і я буду держатись її до кінця!  Дай мені зрозуміти, і нехай я держуся Закону Твого, і всім серцем я буду триматись його! Провадь мене стежкою Твоїх заповідей, бо в ній я знайшов уподобу» (118:30-35). 

Але буває час, коли Євангеліє не проповідується. Проповідники сплять. Добре, якщо вони сплять від утоми, а не від лінощів. Бо диявол не спить. Він працює по своєму. Він має своє насіння, кукіль. Диявол трудиться у світі, в якому живемо і трудимось ми. Він особливо трудиться вночі і радіє, коли його труду не бачать служителі Євангелія або не звертають на його працю увагу.  Він діє крадькома, аби ніхто не помічав його злобних намірів.  Він захоплює серця і все далі й далі відводить їх від Слова Божого, від Христа. 

Апостол Петро застерігає нас: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр. 5:8). Він хоче пожерти особливо християн. Як лев, що шукає собі жертву, яка ослабла, відійшла від отари, і тоді нападає на неї та загризає, так само діє і диявол. 

Для нього пандемія – розкіш, адже так багато людей перестали ходити до церкви, причащатися істинними тілом і кров’ю Сина Божого і через це слабнуть у вірі.  Ще добре, коли вони можуть почути проповідь Божого Слова через інтернет, в іншому – разі вони стають легкою здобиччю диявола і втрачаючи віру, перетворюються на кукіль. 

Невіруючі – кукіль з притчі, а в реальності, каже Господь – сини лукавого. Бачите, любі брати і сестри, на полі з притчі – лише дві культури: пшениця і кукіль. А на цьому світі є лише два види людей: сини Царства і сини лукавого. Інших немає. Якщо хтось вважає, що він не те і не те, то помиляється. Ісус каже істину. Він ніколи не помиляється. І цю істину Він промовляє для нашого добра. 

Що робити із синами лукавого? Що робити із тими, хто не просто відмовляється увірувати в Христа, але й живе у блуді, краде, обманює?  Що робити із тими, хто богохульствує? В деяких служителів можуть чесатися руки повиривати синів лукавого із цього світу. Хтось хотів би бути інквізитором, а хтось катом. 

Проте Господь не бажає такого служіння. Він бажає від нас вірності Йому. Він хоче аби ми проповідували Євангеліє. І Він хоче, щоб ми були терпеливими. Господь виявив терпеливість і до нас, любі брати і сестри. Згадаймо власну історію спасіння – ніхто з нас не народився святим.  Всі ми були зачаті і народжені в гріхах. 

Але Господь через Своє Євангеліє відродив нас і вчинив Своїми дітьми, синами і доньками Царства – когось раніше, когось пізніше. Хтось був хрищений немовлям і змалку зростав у Слові. Хтось прийшов до Господа у зрілому віці. А чиєсь серне обманув був диявол і після Хрищення, і відвів від Христа та Господь у Своїй милості і терпеливості, повернув нас до Церкви, аби ми були знову синами та доньками Його Царства. 

Господь забрав на Себе гріхи усіх без винятку людей світу і за всіх людей Він помер на хресті.  Він здобув перемогу над смертю для всіх і Він дарує прощення гріхів, праведність і вічне життям усім, хто вірує в Нього.  Місця в Царстві Його – море. Його вистачить для всіх. Проте не всі в нього, звісно потраплять. Потраплять у Царство лише віруючі в Сина Божого. Проте час, коли ми потрапимо у Царство, а сини лукавого, тобто невіруючі –  в ад, визначає Він. 

Цей час Він називає жнивами. Він говорить про Останній День, коли Він прийде у славі і пошле Своїх женців, святих ангелів, позбирати всіх людей на світі. Не буде такої людини, яка не воскресне з мертвих і не буде присутня на тій події. Господь каже, що діти Царства будуть зібрані в одне місце. Він нічого не згадує про наші злі учинки чи гріхи. Бо вони – прощені. Господь називає нас, віруючих, праведниками. А натомість нас вірою в Христа пораховано праведними. Господь називає нас, віруючих, праведниками. Ми – сини і доньки Царства.  І ми будемо зібрані для Царства і у Царстві. 

А невіруючі, сини лукавого, називаються тими, що чинять беззаконня. Бо без віри в Христа усі людські вчинки – беззаконня, бо немає чим прикрити гріха, в якому все коїться. Немає праведності Христової, яка дається лише вірою. Тож всі невіруючі, всі сини лукавого зібрані «їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів!» 

А віруючі, яких Господь називає праведниками «немов сонце, засяють у Царстві свого Отця». Ми будемо вічно сяяти і радіти життям у святості в Царстві Небесному. Синами і доньками Царства ми стали через слухання Слова Христового. «Хто має вуха, нехай слухає!»  – каже сьогодні наш Спаситель Христос. Бо віра – від слухання. Хай все більше людей стануть синами і доньками Царства. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь (Кол. 4:18).

Два міста після воскресіння

    Але після воскресіння, коли буде проведено і завершено загальний суд, залишаться два міста - кожне у своїх межах: одне Христове, друге – дияволове. В одному будуть добрі, в іншому – погані. В обох містах будуть і ангели, і люди. Для однієї групи воля грішити не буде можливою, а для іншого – не буде влади грішити. Як і не залишиться ніякої смерті. Перші житимуть істинно та щасливо у вічному житті, а останні волочитимуть жалюгідне життя у вічній смерті – неспроможні померти, бо і те, і те тепер безконечне. Та серед перших одні будуть перевершувати інших у блаженстві, а серед других  -  хтось матиме м’якшу частину жалюгідності ніж інші.

Св. Августин

День Св. Якова (Ізраїля)

Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля):

Господи Ісусе - Ти Cкіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Визначення християнської ідентичності

     Суть в тому, що християнська ідентичність людини визначається не просто тим, що вона може в будь-який даний момент думати або казати про свою віру. Радше, ця ідентичність формується вівтарем і його кафедрою! - де людина регулярно робить визнання (1 Кор. 10:16, 17; 11:26).

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Хрищення немовлят основується на Божому Слові (6)

      Ісая пророкує (49:22) про те, що в Новому Заповіті не лише дорослі люди будуть прищеплені до Церкви, але "ось... позносять синів твоїх в пазусі, а дочок твоїх поприносять на плечах". І Петро говорить у Діях 2:39 після того, як охристив дорослих людей: "для вас ця обітниця і для для ваших дітей". Так само й Апостоли христили цілі сім'ї: Дії 16:33, 1 Коринтян 1:16. А там, де згадується вся сім'я, то, звісно, немовлята з неї не виключаються.

      Тож зрозуміло та очевидно, що вчення про Хрищення немовлят є не просто православним, але й у цілому корисним та необхідним і що воно дає найсолодшу втіху батькам і їхнім дітям.

 Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства