середу, 31 грудня 2014 р.

Молитва напередодні Нового року

      Отче небесний!  Ти весь час піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

вівторок, 30 грудня 2014 р.

Потрібен вишкіл у Писанні

Бо це вчення не вивчається за один раз, як і не можна його зрозуміти припущеннями. Його слід вивчати щоденним використанням і вишколом посеред спокус світу, диявола і плоті, посеред відчаю, недовіри та незліченної кількості інших жахіть. А без цього вишколу його не втримати. Тому нерозумні обманюються. Прочитавши одну або дві сторінки Святого Писання, і почувши, можливо, одну проповідь, вони думають, що вже пізнали це вчення повністю. Вони бачать, що в іншому, меншому мистецтві, ми не одразу стаємо майстрами. Тим більше не може цього статися в цьому, найвеличнішому з усіх, вченні, що ми від щирого серця одразу увірували в Бога і зневажали всі біди світу, смерті та диявола. Цього за день не вивчити, а потрібна для цього практика і величезний вишкіл, і одноразовий дар Божий.

                                                    Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів.

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:


Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 29 грудня 2014 р.

Божий храм

Серце – Божий храм. «Божеє Царство – всередині вас!» (Луки 17:21).

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят третій

неділю, 28 грудня 2014 р.

Проповідь на неділю праотців

                          БЛАЖЕННІСТЬ ВІРИ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине.  І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлисавету. Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, від радощів затріпотала дитина в утробі моїй!  Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!»  А Марія промовила: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе, і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки!» І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого.  (Євангеліє від Св. Луки 1:39-56).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, до Різдва лишається близько десяти днів і наш євангельський текст сьогодні переносить нас у Галілею і Юдею. Галілеї цього разу присвячено всього на всього одне речення про те, як Діва Марія зібралася і поспішила у гірську околицю, в Юдине місто, аби привітати свою родичку старого віку з вагітністю. Про цю новину Марія дізналася від Ангела Гавриїла, який перед цим повідомив, що Марія зачне від Святого Духа і народить Спасителя світу.

Тож Марія пішла до своєї родички, благословенної Богом, поспішаючи. Родичі – благословення.  Віруючі родичі – благословення подвійне. Адже від них можна почути і справедливий докір, коли ми грішимо і втіху, коли наше сумління занепокоєння і від них можна розраховувати на молитву і в радості, і в горі. Сьогодні, дивлячись на Марію, як вона поспішає до своєї родички Єлисавети, нам варто згадати про той час, коли ми не дуже поспішали саме тоді, коли наші родичі нас найбільше потребували. Вони могли на нас чекати, а ми все не знаходили часу, а натомість могли знаходити масу різних відмовок, аби лишень не прийти на допомогу, тоді коли вона найбільше була потрібна, або й навіть розділити їхню радість.

І ось Марія вже на місці.  Ось вона входить у дім Захарія і поздоровляє Єлисавету з тим, що вона скоро стане матірю і народить сина. В Марії не було багато часу між чудесною подією Благовіщення і приходом до дому Захарія. І ось тут відбувається ще одне чудо. «Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!»

Єлисавета – вагітна. І хоча дитина в її утробі ще не народилася, євангеліст Лука називає не ненародженого Івана дитиною. Не плодом, як люблять називати дітей в материнських утробах убивці і їхні співучасники – усі любителі абортів.  Дитиною називає Івана в утробі Лука. І не лише це, але й ця дитина тріпоче, почувши слова Маріїного привіту.  Сильне застереження тим, хто вважає, що діти не можуть вірувати в Христа. І сильне підбадьорення вагітним жінкам приходити до церкви, аби чути Євангеліє. Бо Євангеліє чують не лише вони, але й їхні діти, які ще перебувають в утробах.  Віра – дар Святого Духа, який приноситься через Євангеліє.

Віруюча ж і вагітна Єлисавета наповнюється Святим Духом і називає свою любу родичку Марію найблаженнішою, найщасливішою між жінками. Марія напевно хотіла подібні слова промовити Єлисаветі, адже повідомлення про чудесну вагітність старої своєї родички вона отримала від Ангела Божого.  Але Єлисавета не дає можливості їй багато говорити. Бо те, що сталося з Марією найважливіше з усього, що може тільки статися із будь-якою жінкою.  Бо Марія – не просто теж вагітна – і цю таємницю Єлисаветі розкриває Святий Дух у мить наповнення Єлисавети.

Про цей високий привілей бути матірю Спасителя мріяла ще Єва. Але випав цей привілей простій дівчині з Давидового роду, Марії. Вона – найблагословенніша, найщасливіша серед жіночого роду. І такою вона є не через власні заслуги, а через Плід її утроби, через Того, Хто від неї народиться – через Господа і Спасителя Ісуса Христа. «І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?» – дивується Єлисавета. І вона не лише дивується. Вона сповідує власну негідність, недостатність власної природи і власних діл для того, аби мати достоїнство бути навіть відвіданою матірю її Господа і Спасителя, вже не кажучи про те, аби цими ділами бути спасенною і стояти перед праведним Господом.

Втім Мати Господа поспішила до Єлисавети в гості після Благовіщення. І з нею в гості до Єлисавети приходить Сам Господь.  Бо Дитя Христос є справжньою причиною радісного трепоту дитини Єлисавети – майбутнього пророка Івана Христителя. І через Христа Спасителя є найщасливішою між жінками Діва Марія. Вона блаженна, бо вона, каже Єлисавета «повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!»

«Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!» – каже сповнена Святим Духом Єлисавета. Любі брати і сестри, ці слова – велика істина, що до всіх віруючих у Христа. Господь промовляє і до вас. Звісно ж Марія мала особливе послання і особливу місію – бути Матірю нашого Господа.  Але сьогоднішні слова стосуються і вас. Адже Господь народився для вас і для вашого спасіння. Блаженні ті, хто в це вірує. Господь Христос, любі брати і сестри забрав всі ваші гріхи і провини і обмив їх Своєю святою кровю на хресті. Він помер за ваші гріхи. Блаженні, хто в це вірує. Ісус Христос, Син Божий і Син Маріїн воскреснув, вийшовши переможцем над смертю Своє і вашою. Христос живе і ви будете жити вічно. Блаженні ті, що повірили, бо сповниться вам проречене від Господа.

Проречене від Господа сповнилося Марії, бо вона повірила.  Вона віруюча Діва. Вона – віруюча Мати Божа. Вона – блаженна між жонами. Вона найблаженніша між жінками. Вона – одна з найчудесніших свідків із тієї хмари свідків про яку говорить Господь Святий Дух у Посланні до євреїв (12:1).  І вона – найчудесніший свідок серед жінок, що перевершує Сарру, яку Писання ставить за взірець віруючої жінки Старого Заповіту.  «За прикладом Діви Марії і всіх святих, себе самих і все життя наше Христу Богу доручімо!», – це прохання по особливому звучить, коли ми стаємо ще на одну неділю ближче до Різдва – часу, коли Діва Марія разом із Йосипом ідуть до Віфлеєму, аби там у родинному місті народився Син Давида, Цар Ізраїлю, Спаситель світу, Син Божий.  Там у різдвяному Віфлеємі, до якого ми в ці дні поступово підходимо сьогодні разом із Єлисаветою і Марією виконається в ту найпершу Різдвяну ніч, проречене Марії від Господа.

На відміну від багатьох пихатих і нахабних людей, які будь-яке благословення Боже приписують власній святості, власній самоправедності, власним ділам і всяким іншим безбожним нісенітницям Марія усю славу і величання спрямовує на Бога. «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм», – співає Богородиця. На перше місце у своїй щирій Величальній пісні Діва ставить Того, Хто є на найпершому місці у її житті Господа Бога-Спасителя. Часто ми чуємо у світі, особливо з уст богословів слова Господь або Господь Бог. Але не так часто ми чуємо цей чудовий вислів, який використовує сьогодні Діва Марія – Бог Спаситель.

Саме Богом Спасителем є для неї Господь. Марія сповідує у Величальній, що вона – грішна, бо безгрішним Бог-Спас не потрібен, а потрібен він тільки грішникам, що визнають власні гріхи і каються в них. Такою є Марія. Вона – розкаяна грішниця і вона – віруюча. Через це вона не просто говорить про те, що Бог-Спаситель є.  Вона називає Його Бог-Спас мій.  Це її Бог-Спаситель. Точно так само, як цей Господь є вашим Богом-Спасителем, любі брати і сестри.

Марія співає далі, що цей Бог-Спаситель «зглянувся Він на покору Своєї раби», і далі продовжує Величальну, «бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний!» Бог не вибрав Іродіяду або якусь вельмишановну юдейським світом пані або панну на Матір для Свого Сина. Якби Він так зробив, то сьогодні про Бога вже й не згадували б, бо тоді в світі запанувала би релігія самозвеличення і пихатості, яку сьогодні руйнує пісня Богородиці. Бог вибрав Марію, покірну Свою рабу, Свою віруючу слугу, яка надіялася на Самого Бога і уповала на Нього і вірувала кожному Його Слову, як це ми чуємо і в нашому сьогоднішньому Євангелії.  І знову всю славу віддає Марія Богові, Якого називає вона сьогодні ще й Потужним.

А наступні слова – знову слова втіхи для нас, любі брати і сестри. «Його ж Імення святе, і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!» Імення Боже святе. Жоден гріх не може перебувати в його присутності.  Він буде судити світ відповідно до Своєї святості та відповідно до гріха невіруючого світу. Але до тих, хто боїться Його, тобто хто вірує в Нього – на тих, співає Марія, милість Його з роду в рід. Бог виявляє Свою милість, Бог виливає Свою благодать на всі покоління віруючих дітей.  Бог любить вас, любі віруючі. Бог хоче виливати Свою непохитну любов на всі покоління ваших нащадків.  Аби лишень вони вірували, впокорялися перед Богом і Його Словом, уповали на Господа, а Бог їх ніколи не покине. Божа любов до вас і до них ніколи не припиниться.

І навпаки Бог виявляє Свою міць до тих, що вважають ніби Бог слабкий, думають, що Богові байдуже до їхнього гріха, вважають, що вони дуже розумні і коли треба буде, то й перехитрять Самого Бога. Сьогодні Євангеліє вкотре застерігає тих, що надіються у спасінні на власний розум, власну праведність або власні діла – не надійтеся, співає Діва – Бог вас Своєю могутністю розпорошить – вас не буде серед тих, що ввійдуть у вічне життя.

Цього року ми самі переконалися в істинності слів із Величальної. Могутній Янукович був скинутий з престолу.  Ще могутніший Путін сміється з Бога, вбиваючи християн, наче Марія цю пісню співає не про нього. Йому і всім кровожерним тиранам варто ці слова записати і програвати, допоки вони не збагнуть однієї Божої істини: «Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих».  І це стосується не лише духовних речей, але й цілої світової історії. Бог – Бог справедливості. Не людської справедливості, а справедливості божественної.

Марія далі співає про Бога, що Він «удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!» Так буває і в світі. Але найчастіше так буває в історії спасіння. Ті, що вважають себе за багатим і вважають, що все мають і що їм не потрібні ані Боже прощення, ані Боже милосердя, ані хрест Спасителя, ані Свята Вечеря, у які даються нам істинні тіло та кров Христові на прощення гріхів і вічне життя, однієї миті збідніють, щойно розпрощаються із цим грішним і тлінним тілом і опиняться в аду. 

І навпаки бідні, ті, що не мають чим хвалитися, окрім як власними гріхами і ходять з простягнутою рукою, немов жебраки, прохаючи Божої милості і прощення, і віруючи в Боже милосердя і Божу любов у Христі і тільки заради Нього, отримають величезне багатство – Царство Небесне і вічне життя з Богом-Спасителем, Який, як співає Діва Марія «Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки!» Заради Христа і в Ньому. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).



суботу, 27 грудня 2014 р.

Христос любить праведність і не терпить безбожності

Христос полюбив праведність і не терпить безбожності, яку вони змішують зі своїми ділами. Він продовжує це робити, аж доки вони не кажуть Христові: «Ти – самарянин і демона маєш (Івана 8:48) і роблять усе, аби Його було прибито цвяхами до хреста. Тож якби ми дивилися крізь пальці на гидоти Папи, на злодійство селян і на свавілля можновладців, то вони би нас любили. Але оскільки ми вільно все це критикуємо, то вони гірко нас ненавидять і перебувають у засідці на наше життя.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

пʼятницю, 26 грудня 2014 р.

Звичайний перелік гріхів не є каяттям

   
     Саул справді сповідує, що вчинив лихе, переслідуючи Давида (1 Сам. 24:17; 26:21). Давид також знав, що вбивство і перелюб є такими гріхами, до яких Бог відчуває відразу. Проте вони обидва потурають власним пожадливостям, все одно коять такі гріхи та безпечно в них залишаються. Тому третьою частиною, із якої головним чином складається природа справжнього каяття є та, що через таке об'явлення гріха і Божого гніву серце грішника зворушується і вражається. 
     Фактично, як каже Писання, серце розбивається, ламається і розривається тоді, коли серйозно зважає на те, що власними гріхами воно накликало на себе Божий гнів і вічну кару. Таким чином воно вже не вдовольняється власною безбожністю і не має намір у ній залишатися, а із сумом за скоєні гріхи, від гріхів відвертається і реально переймаючись та зі всім клопотанням домагається такого: не залишатися під Божим гнівом і прокляттям, і не загинути. Тоді це - правдиве каяття і, виходячи з цього, можна сказати, що надзвичайно вірними є слова Августина про те, що багато людей не каються, а уявляють собі, що каються.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 25 грудня 2014 р.

Адміністративна залежність церков одна від одної

   З... природи помісної церкви випливає, що в кожної такої Церкви є вся необхідна духовна влада для її життя і праці. Не існує Божественно запровадженої адміністративної залежності однієї помісної церкви або її служіння від іншої. Так є, бо кожна церква у Євангелії і Таїнствах має Самого Христа у Його духовно-євангельсько-таїнственній повноті (Гал. 3:2-5, Еф. 1:3 і далі, Кол. 2:2-19)...
     Уз серед церков існує, звісно, достатньо, але вони є узами віри та любові. Така адміністративна суперординація і субординація серед церков і служителів, які можуть визначати добрий порядок і потреби Церкви, існують лише за людським звичаєм, правом і згодою і мусять завжди співслужити вірі та любові.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 22 грудня 2014 р.

Скіпетр істини

Отже це видатне зображення нашого Царя Ісуса Христа. Він сидить на престолі Своєму, аби проголошувати праведними, застосовувати християн і їх освячувати. Таким чином з дня на день зростають вони у вірі і праведності діл. Вони очищуються від спокус таким чином, що пожадання зменшується, сум скорочується, відчай забирається. Все це робить Він своїм скіпетром, як про це виразно Він зазначає, оскільки фанатичні духи глузують із усного Слова та служіння Святого Духа. Ви ж цього робити не повинні, а повинні йти за владою Святого Духа, Який називає Слово славетним ім’ям «скіпетр (берло) істини». Воно – знак і стяг, який Він піняв посеред народів. Христос не бажав, аби Його бачили видимо. З цієї причини Він дає Свій скіпетр, аби ми могли звертати увагу та чути, бо він діє через Святого Духа. Якщо ми маємо цей скіпетр – цього достатньо, бо Він нічого не даватиме видимою пишнотою або зовнішнім виявом Царства. Натомість Він пропонує Свій скіпетр, через який Він дарує нам Свої благословення.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

суботу, 20 грудня 2014 р.

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора християнських гімнів

     
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції. 
     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало. 
    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він підтримував правди Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно дай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 19 грудня 2014 р.

Пора молитися за Національну експертну комісію з питань захисту моралі

Прошу молитися за збереження Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Знищити тепер її хоче нова, демократична влада. Доктор Костицький на вчорашньому засіданні Ради Євангелських Протестантських Церков України розповів про працю комісії і попередив, що загроза закриття комісії дуже серйозна. Хто не хоче, аби телеканали та радіопростір заполонили порнографія і всякі інші збочення, моліться і пишіть листи до наших можновладців поки не пізно. Світлина: доктор Костицький виступає на черговому засіданні Ради Євангельських Протестантських Церков України 18 грудня 2014 року в Києві.

Ми не повинні залежати від судження світу

Отже ці дари виливаються після того, як ми охрищені та очищені від наших гріхів вірою, яка виправдовує. Тоді Бог прикрашає Свою наречену[1] і зодягає її в ці шати. Тобто після віри з’являються ці дари навчання, молитви, підбадьорення, правління, управління та все інше, що стосується Церкви…  Ми не повинні залежати від судження світу або плоті. Власне кажучи, ми не повинні залежати навіть від судження, яке виголошує про нас самих наше серце. А мусимо ми говорити таким чином:
«Якщо я негідний грішник, як про це каже мені власне серце, тоді я не віритиму в цій справі власному серцю. Бо це не залежить  від моєї волі або судження, а від того, що Ісус Христос є Цар. Я маю Його Хрищення, я вірую в Нього, в Ньому я також житиму і помиратиму. Що би не відбувалося, відбувається все це через Його Слово, а не через моє серце, яке називає ці шляхетні речі незначними та жалюгідними, як і сини людські називають їх єретичними. Мені байдуже, що каже світ, але не байдуже те, що про кажуть про мене християни, Церква, ангели та Сам Бог. Я більше переймаюся судженням одного християнина, аби моє вчення і життя були гідними похвали, аніж тим, що  проти мене висувають чотири світи.  Бо навіть розум каже, що чеснотою є те, коли тебе ненавидять злі, а з іншого боку честю є догоджати добрим.  Немає більшої образи від тієї, коли мене хвалить якийсь злий персонаж. Через це ми не повинні звертати уваги на те, як нас судить світ або навіть сумління, а на те я повинен звертати увагу, як мене судить Бог, ангели та Його святі. Це – істинна запашність і слава. А це певне (і хай собі світ лютує як хоче): по-перше, я охрищений; по-друге, я також маю Євангеліє, де я чую голос Церкви. Окрім цього я бачу життя, яке наскільки це можливо, діє за Словом, хоча й не відповідає йому цілковито. Я чую, що брати можуть втішати, судити про кожну доктрину, життя і звичай та й про все, що є на світі».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий


[1] Церкву.

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

     Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голандці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  
      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 18 грудня 2014 р.

Відмінність між Церквою і квазіцерквою

     Не можна збагнути Церкву, говорячи про "групи християн", які вільно асоціюються з Євангелієм у якійсь формі. Євангеліє, яке "проповідується чисто" і Таїнства, які "роздаються правильно", складають високі, конкретні, специфічні одиниці й цілісності (теперішній тривалий час дієслів у АВ VII не є випадковістю), які дуже не схожі на випадкову, уривчасту, приватну, волюнтаристську природу гуртків із вивчення Біблії та подібних "груп". Питання про те, чи присутні віруючі в таких групах, і як їх можна з точністю визначити, - є недоречним. Організації, які правдоподібно включають християнських віруючих, не стають через те церквами, бо тоді профспілки, супермаркети і цілі народи були би церквами. І хоча правда, що лише "двоє або троє" могли би становити громаду (Мт. 18:20), не будь-які двоє або троє християн власне це роблять. У Мт. 18:16-17 навіть двоє або троє, які разом мають намір здійснити Божественно запроваджену місію зі спроби здобути брата, все ще не є екклесіа, але виразно від неї відрізняються. Лише чисто проповідуваного Євангелія і правильно відправлених Таїнств достатньо для того, аби задокументувати Церкву (яка відрізняється не лише від аморфної "групи", але й від сектантської квазіцеркви або ж цілковито відступницької нецеркви, залежністю від стосунків із ознаками Церкви).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середу, 17 грудня 2014 р.

Церква як місяць

Бо як місяць, відповідно до астрономів, завжди яскравий з одного боку сфери, а саме з у тій частині, яка повернута до сонця, з якого вона отримує все своє світло, так і Церква освітлена завжди наполовину, тобто відповідно до душі, а відповідно до плоті, перед світом вона – темна.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят другий

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

     Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаску, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

Іван також писав праці на захист православної віри проти сучасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - Джерело мудрості, стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 16 грудня 2014 р.

Покаяння: потреба і визначення

   (Докір за гріх потрібен), аби грішники могли покаятися, боятися гніву Божого та відвернутися від гріхів.     
Чи потрібне покаяння? Звісно, що так. Бо проповіді Івана Христителя, Петра, Павла та інших починаються з цього: покайтеся. Подивіться також Луки 13:3, 5; Ісаї 66:2. І в Єремії 5, коли люди зневажаючи заклики до покаяння, залишалися у гріхові і поступово ставали все більш запеклими (вірш 3), Господь в кінці сказав (вірш 7): "Хіба через це Я пробачу тобі?"
  (Каяття ж) це серйозний страх сумління грішника, який визнає Божий гнів через гріхи і жалкує, що він ними образив Бога.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 15 грудня 2014 р.

Під тінню і покровом Сонця Праведності

Проте в цьому житті ми маємо це [абсолютну праведність] лише під тінню  та під покровом Сонця Праведності (Мал. 4:2) і ми – праведні лише заради Нього через віру.
Тому Його скіпетр прямий, бо Христове вчення і Закони Його Царства всі разом прямі і чисті, а саме: щоб ми вірували в Христа і любили Бога та нашого ближнього. Немає жодної помилки в цьому Законі, але помилки є в нас: бо ми не віруємо достатньо, ми не любимо достатньо, у випробуваннях ми не достатньо сильні. Але все-таки, оскільки ми перебуваємо під цією тінню Христа, Який любить Бога і людину чисто, ми насолоджуємося Його ласкою і в цьому житті вважаємося за святих. Отже, по-перше, в Його Законі немає жодної помилки, ані не має зіпсуття в Його скіпетрі. Бо Слово – чисте, воно обіцяє благодать і навчає людей любити Бога. Це – справедливість Його Слова. По-друге, і в нас немає жодної помилки: по-перше щодо нашого Голови, Христа, Який вбирає в Себе наші гріхи, а по-друге, щодо майбутнього життя, в якому буде виявлена та праведність, в яку ми зараз віруємо. Пророк співає і проголошує це в нинішньому вірші і він ставить цього Царя над усіма іншими, незважаючи на те чи той інший цар – Давид, Соломон чи Єзекія. Вони не спроможні були правити своїми царствами без дурості та яскравих помилок…. Коротко кажучи, всі вони, навіть найвеличніші царі від початку світу не правили своїми царствами без великих помилок і несправедливості.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

неділю, 14 грудня 2014 р.

Проповідь на 1-у неділю Церковного Новоліття (Адвенту)

МЕЧІ НА ЛЕМЕШІ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Слово, що його бачив Ісая, син Амосів, про Юдею та про Єрусалим: І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його!» Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалиму. І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни! Доме Яковів, ідіть, і попростуємо в світлі Господньому!  (Ісаї 2:1-5).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один із англійських журналів,  «Квотелі Рівю» писав 1825 року: «Що може бути абсурднішим за думку про те , що локомотиви зможуть пересуватися вдвічі швидше за поштову карету?» 1926 року Лі Дефорест, науковець і винахідник писав: «Хоча теоретично телебачення імовірне, але я вважаю, що ми не повинні марнувати наш час на його розвиток через неможливість його використовувати для фінансів і торгівлі».

1901 року Вільям Бакстер у американському щомісячному науково-популярному виданні «Поплар саєнс» писав: «Як засіб швидкого пересування, авіація не зможе конкурувати із залізницею». Ці три вислови, як і деякі тогочасні вислови про автомобілі, не передбачали доброго майбутнього для людських винаходів, якими сьогодні повсюди користуються цивілізовані люди і без яких, власне кажучи, годі уявити наше теперішнє життя.  Не може такого бути! Цього ніколи не буде! Навряд чи таке буде – такі заяви лунали щодо того, що стало невідємною частиною реальності в якій ми живемо.

Людські мрії, задуми стали реальністю. Наскільки ж більше це стосується Божих задумів! Ісая, наш любий пророк, жив за сімсот років до Христа. Ще до нього колись єдиний і могутній Ізраїль через гріх розколовся на два царства: Ізраїль і Юдею. Вони вже ніколи не будуть такими могутніми, яким був єдиний Ізраїль за царів Давида і Соломона.  Довкола них піднімаються на ноги могутні імперії, які грабуватимуть і Ізраїль, і Юдею. Пророки Божі закликали народ в обох царствах розкаятися і попереджували про неминучість Божої кари – руйнування країн і вигнання людей в неволю.

Але як часто ми слухаємося такі серйозні застереження? Як часто ми ігноруємо ними, махаємо на них рукою і йдемо собі далі власним курсом, коячи гріхи і нехтуючи святим і справедливим Богом!  Наш грішний розум переконує нас, що Божі погрози стосуються не нас. Минає день, минає другий. Минає рік, а то й десятиліття і ми думаємо: «Ну, з нами точно нічого дуже поганого не станеться!» 

Цар Давид, під натхненням Святого Духа молиться до Господа: «Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони! Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа. У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!... Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх...  Сказав він у серці своєму: «Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені...» Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ. Причаївшись, сидить на подвір'ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим...  В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку... Припадає, знижається він, і попадають убогі в його міцні кігті...  Безбожний говорить у серці своїм: «Бог забув, заховав Він обличчя Своє, не побачить ніколи» (Пс. 9:23-32).

Так думало і багато юдеїв, які відверто насміхалися із пророків, з проповідників, бо не вірили, що можуть настати жахливі зміни. І для багатьох з них вони дійсно не наставали за їхнього життя на землі. Багато-хто дізнавався про жахливу зміну в його житті, померши і потрапивши до аду.  Втім, хіба є великою втіхою знати, що твої нечестиві діти, яких ти не виховував у страхові Божому, зазнають повної люті Божого гніву?  Адже Юдея таки впала. Єрусалим був таки спустошений вавилонянами. Храм був зруйнований ворогами Божого народу, а народ опинився у вигнанні, у неволі. Боже Слово, яке застерігає про покарання за гріх, збувається з набагато більшою вірогідністю ніж найоптимістичніші прогнози будь-яких вчених на цьому світі. «Господь Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!» – так завершує свою молитву цар Давид.

Проте для тих, що каються у власних гріхах і надіються на Господа, Бог через пророка Ісаю дає зовсім інше послання. Це послання про дві прекрасні пори, одна з яких почалася через сімсот років по його житті, і яка, попри всі війни і проблеми, триває нині. Ісая каже: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, і полинуть до неї всі люди». Кінець тих днів – це завершення цілої епохи Старого Заповіту, в яку живе Ісая.  Всі віруючі чекали кінця тих днів, бо їхня надія була в Тому, Хто прийде у кінці тих днів. Їхня надія була у Месії, у Христі. 

Бо гора дому Господнього не просто здіймається над усіма горами. Власне кажучи, Сіон – набагато нижчий за багато гір на світі.  За висотою йому не зрівнятися з Еверестом, який ще називають дахом нашої планети. Сіон набагато нижчий нашої Говерли і лише вдвічі вищий від Замкової Гори, яку ще називають Боною і навпроти якої в місті Кременці розташована наша церква Хреста Господнього. Чому ж тоді Ісая пророкує, що Сіон підніметься вище від Евересту?

Це сталося духовно і це сталося через Христа. Він, будучи вічним Сином Божим і Сином Людським, Який народився у Віфлеємі, будучи святим і праведним, забрав на Себе всі наші гріхи. Ісус Христос був піднесений на Хрест Голгофи. То був звичайний хрест для страти злочинців, але через Того, Хто був на хресті, Він став хрестом благословення для злочинців проти Бога, для грішників.  Бо на хресті за наші гріхи був розпятий істинний Бог і істинний Чоловік, Святий Ізраїлів, про Якого звіщали усі пророки. На тому хресті Ісус Своєю кровю обмив усі наші провини проти Бога. На тому хресті Ісус помер на нашому місці і замість нас. На тому хресті здійснилося викуплення усіх нас від влади гріха, смерті і диявола, що підтвердилося переможним виходом Христа із гробу.

Через Христа розпятого і Його прощення, гора Сіон вивищується над усіма горами світу. Вона вища від київських гір, на яких міг стояти Св. Андрій Первозванний. Вона вище від Евересту. «Бо», – пророкує Ісая, «вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалиму». Із Сіону, із Єрусалиму виходить Закон, слово Господнє.  Ісая пророкує про вихід з Єрусалиму Доброї Новини про спасіння у Христі. Ісая пророкує про вихід з Єрусалиму Євангелія.

Це відбулося тоді, коли на учнів зійшов Святий Дух і відбулася перша євангельська проповідь апостолів.  Вони проповідували про Христа, а їх чули, як написано «парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби» (Дії 2:9-11). Чимало цих людей увірували в Христа, у прощення гріхів самою вірою в Сина Божого і повернулися з цією спасенною вірою до своїх рідних домівок, до своїх рідних країн. А потім, коли почалися переслідування християн в Єрусалимі, вони понесли це Слово, це чудесне Євангеліє за межі Давидового міста, як і заповідав та передвіщав водночас воскреслий Спаситель: «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).

Ось так Слово Господнє вийшло з Єрусалиму і крокує далі усіма краями землі. Так воно крокує Україною і Києвом.  Через це підносить високо над усі гори гора Сіон, гора Євангелія, бо там у виправданні самою вірою у Христа дім Бога Якового – там Церква. Вона – не у виправданні ділами.  Вона не у виправдані Законом. Бо інакше Ісая пророкував би про іншу гору Сінай – гору, де Бог дав євреям через Мойсея Закон. Фізична гора Сінай втричі вища за гору Сіон. Але духовно гора Сіон в тисячі разів вища за Сінай, так само Євангеліє вище стоїть від Закону, бо Євангеліє дає спасіння і вічне життя, а Законом «гріх пізнається» (Рим. 3:20).

Закон не творить віри в Бога і не кличе людей до Бога. А творить віру слово Господнє з Єрусалиму, Євангеліє про те, що Бог нас любить і з непохитною Своєї любові прощає нас і дарує нам вічне життя. Через це ми хочемо іти на Господню гору, до дому Бога Якового, до Церкви Христової, до нашої громади, бо тут нам Господь Христос виявляє Свою любов у Слові, підтверджує її у годуванні нас Своїми істинними тілом і кровю під виглядом хліба та вина Господньої Вечері. Через Христа і у Христі, гора Сіон, Євангеліє, вивищується над усіма іншим горами, над усіма іншими доктринами, науками і релігіями.  Ісая бачить це за сімсот років до Різдва Христового і це збулося. Бог – не винахідник. Бог Творець історії і все, що Він каже, збувається.

Ісая бачить також щось інше. Він бачить те, чого ми поки що не бачимо на власні очі, а можемо бачити поки що лише очима віри. Ісая каже, що Христос «буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати».  Звісна річ, Господь Церкви, Ісус Христос і зараз діє у світі Своєю всемогутньою силою. Але Ісая тут говорить вже про завершенні усієї грішної історії світу.  Він говорить про час, коли Цар Христос повернеться у славі і воскресить усіх без винятку людей. І тоді буде Останній Суд, який для невіруючих буде Страшним Судом. Тоді ви, любі брати і сестри, що уповаєте сьогодні на Христа, почуєте Його лагідне запрошення: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34). А невіруючі почують жахливий вирок: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).

І ви, любі віруючі, увійдете в зовсім інший світ, світ без гріха. На другій стороні вулиці від будівлі Організації Обєднаних Націй в Нью Йорку, на камяній стіні написані саме ці два передостанні речення Ісаї з нашого сьогоднішнього тексту: «І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!» Вони напевне написані з огляду на мрію величезної кількості людей жити в мирі на землі. Вся історія людства, а особливо російсько-українська війна свідчать про те, що ці слова не стосуються цього грішного світу, а стосуються саме Царства Небесного, у яке нас введе наш Спаситель Христос після того, як воскресить нас із мертвих або перемінить, якщо ми не помремо до часу Його повернення у славі.

Ми вже тут маємо мир із Богом через Христа, а у Царстві Небесному, маючи досконалі тіла і розум, і емоції, ми будемо радіти миром із усіма людьми з різних народів, які спаслися і отримали вічне життя самою вірою в Христа. У Царстві Небесному не буде сварок, не буде конфліктів, не буде воєн і не буде армій. Там буде одна єдина Христова Церква, яка нині збирається довкола Слова і Таїнств і не виляє ділами, а простує до Царства Небесного і життя вічного у Світлі Господньому, у Його святому Євангелії. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

суботу, 13 грудня 2014 р.

День Св. Апостола Андрія Первозванного

      Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Андрія Первозванного. Св. Андрій, брат Симона Петра, народився у галілейському селі Віфсаїді. Будучи учнем Св. Івана Христителя, Андрій став першим з Ісусових учнів (Івана 1:35-40).  В Євангеліях його ім'я з'являється на початку списків Дванадцятьох. Саме він познайомив свого брата Симона з Ісусом (Івана 1:14-42). В повному сенсі цього слова він був першим місіонером у рідному краї, а також закордоном (Івана 12:20-22).
     Передання свідчить, що Андрія було замучено на хресті у формі літери Х. Вважається, що 357 року по Р. Х. його тіло було перенесено до церкви Всіх Апостолів у Константинополі, а згодом перенесено до собору в Амалфі, в Італії.  Повість Врем'яних літ, наш давньоруський літопис, зазначає, що Св. Апостол Андрій Первозванний побував і на київській землі. Наш Український Лютеранський Служебник згадує про Св. Андрія Первозванного в гімні 119 "Понад крик юрби і гамір":

Так колись Андрій апостол
Кинув дім і всю рідню,
І на нашу Україну
Приніс Добру Новину.

Молитва на День Св. Апостола Андрія Первозванного:

Всемогутній Боже!  Благодаттю Твоєю Апостол Андрій виявив послух до поклику Твого Сина про те, щоби бути Його учнем. Дай нам також, аби ми слідували в серці і житті  за Господом Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятницю, 12 грудня 2014 р.

День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри. Ной, син Ламеха (Буття 5:30), отримав доручення від Бога збудувати ковчег, у якому його сім'я перебуватиме у безпеці від руйнівних вод спустошливого потопу, який наведе Бог.  Ной збудував ковчег і почався дощ. Вся земля опинилася під водою, знищуючи "усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного" (Буття 7:23). 
     Після того як вода потопу спала, ковчег зупинився на горі Арарат. Коли Ной визначив, що вже безпечно (а Бог підтвердив це), Ной, його сім'я і всі тварини покинули ковчег. Потім Ной збудував вівтар і приніс жертву подяки Богові за те, що Він спас його сім'ю від знищення. Бог проголосив, що веселка на небі буде знаком Його обітниці про те, що земля більше не буде знищена подібним потопом (Буття 8:20-22; 9:8-17). Ной - праотець усіх існуючих нині людей. Ноя ми згадуємо і вшановуємо за його послух, віруючи, що Бог виконає усе сказане Ним. 

Молитва на День Св. Ноя, нашого праотця і патріарха віри:

Всемогутній і вічний Боже!  Відповідно до Твого суворого суду Ти засудив невіруючий світ через потоп, але відповідно до Твого великого милосердя, Ти вберіг віруючого Ноя і його сім'ю, усього вісім душ. Дай, аби ми завжди перебували в безпеці у святому ковчегові Християнської Церкви, щоб з усіма віруючими в Твою обітницю, ми були проголошені гідними вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

четвер, 11 грудня 2014 р.

Якщо диявол хоче вас засмутити

Якщо диявол хоче кинути вас у смуток і зруйнувати вашу віру, то піднімайтеся у вірі і кажіть  йому: «Замовкни. Це – Слово Боже, яке ти не перевернеш».
Отже ми повинні знати та вірувати, що Церква – свята, але ми не повинні дивитися на неї таким чином, бо стаття віри каже: «Вірую у святу Церкву», а не: «Бачу святу Церкву». Але якщо ви хочете судити за виглядом, то побачите, що вона – грішна. Ви побачите багатьох, власне кажучи, незліченну кількість нагод для спокус – братів, над якими панують їхні страсті… один підбурюється нетерпеливістю, інший – гнівом, інший – ще якимось чином. Не написано: «Бачу святу Церкву», а: «Вірую в святу Церкву», бо вона не має власної праведності, а має вона праведність Христову, Який є її Голова. У цій вірі я осягаю її святість, яка є святістю, у яку вірують, а не святість, яка є відчутною або видимою.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

середу, 10 грудня 2014 р.

Адвент - Церковне Новоліття

     Сьогодні в Українській Лютеранській Церкві - перший день Різдвяного посту, яким також починається новий церковний рік або ж церковне новоліття.  В Західній Церкві (через відмінність у календарі) ця пора почалася ще 13 днів тому. На Заході ця пора традиційно називається Адвент, що точніше вказує на сутність Різдвяного посту і на Сході, і на Заході - очікування не лише святкування Різдва Божого Сина, але і Його повернення у славі, аби судити живих і мертвих і, аби забрати Свою Наречену, Церкву, до вічного життя у Царстві Божому. Традиційним літургійним кольором цієї церковної пори є синій, колір очікування. В цю пору церковного року розташовують в церквах чотири менших свічки (які символізують 4 неділі до Різдва) довкола великої (яка символізує Різдво).  Кожної неділі запалюють по одній свічці, а в Надвечір'я Різдва Христового горять всі п'ять свічок, нагадуючи про те, що Ісус є правдиве Світло.

Молитва на цей день:

Господи!  Благаємо Тебе – використай силу Твою і прийди, аби захистом Твоїм ми були врятовані від грізних небезпек наших гріхів і були спасенні Твоїм могутнім визволенням; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

вівторок, 9 грудня 2014 р.

Визначення помісної церкви

      Використовуючи сьогоднішню загально-прийняту термінологію, ми можемо визначити помісну церкву як Євхаристійну спільноту в певному місці з тим розумінням, що це охоплює і включає 1) цілу Євангельсько-таїнственну практику (Мт. 28:19-20), яка стає на чолі, як це було в святкуванні Нового Заповіту (1 Кор. 11:26); 2) Божественно запроваджене служіння, як служіння публічних носіїв і доморядників (1 Кор. 4:1) Слова і Таїнств у принципі, хоча окремі громади й можуть бути тимчасово без посадовців того служіння; і 3) правду, що у належному сенсі (proprie dicta, Ап.  VII/VIII:28) лише "святі" або ж віруючі належать до помісної церкви. Тоді православна (помісна) церква є просто "громадою святих, у якій Євангеліє правильно навчається, а Таїнства правильно роздаються" (АВ VII:1) в окремо взятому місці. 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 8 грудня 2014 р.

Християнин відбивається Словом

Так само як жодне місто не має таких слухняних і добрих громадян, що не потребує суддів і урядовців, так само і в плоті та внутрішніх імпульсах християн завжди є прихована гординя, хтиві бажання і тому подібне, які намагаються пробитися нагору і весь час нас спокушають. Тоді необхідним є Слово. Тоді ми мусимо читати Слово, чути його і розмірковувати над ним, іти в нашу келію і молитися, ставши на коліна. Ось що справді означає придушувати гріх, який далі піднімається, бореться проти нас і нас полонить. Тому християнинові треба ось так відбиватися.  Якщо ж ми не будемо так відбиватися, а будемо ледачі та не будемо відрікатися ані себе, ані інших, то не зрозуміємо того, чи віруємо ми, а чи ні. Ось ознака того, що Христос використовує суд і діє посеред нас: ми чуємо докір і догану – голос, який докоряє дияволові; голос, який тривожить і перевертає секти; голос, який перешкоджає спокусам і стримує їх.  Ці блискавки та громовиці виходять із Христового престолу і є певним свідченням того, що Христос присутній і судить. Віра та інші плоди віри зростають через цей суд, який у нас здійснює Христос.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

неділю, 7 грудня 2014 р.

Проповідь на неділю Христа Царя

                 ЦАР ІСТИНИ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
Тоді знову Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: «Чи Ти Цар Юдейський?» Ісус відповів: «Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?» Пилат відповів: «Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?» Ісус відповів: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси...» Сказав же до Нього Пилат: «Так Ти Цар?» Ісус відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос». (Євангеліє від Св. Івана 18:33-37).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!  (Об. 1:4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в Україні нарешті запрацювала Верховна Рада, є легітимний Президент, призначений законним чином Уряд. Все працює. У Верховній Раді вже навіть відбулася перша бійка. Перед цим відбувалися дві передвиборчі кампанії: президентська і парламентська. Кожен, хто прагнув отримати державу посаду, щось обіцяв, а ще витрачав серйозні суми грошей на агітацію на радіо і телебаченні, на вулицях і трасах, в інтернеті і в газетах. Аж до часу справжньої, а не показної демократії, влада часто була джерелом багатства, що підтверджує і найновітніша історія України. Тож недивно, що правителі у таких країнах перше ведуть запеклу боротьбу за владу, а потім з усіх сил намагаються цю владу на довгі десятиліття зберегти.

В стародавньому Римі, під окупацією якого перебувала Юдея в час нашого євангельського тексту правив імператор. Цар Ірод був, власне кажучи, підлеглим римського імператора, як і, звісно, Понтій Пілат, до якого привели Сина Божого ті, що мали би бути священиками Бога Живого.  Вони звинувачували Ісуса в богохульстві, адже Він Себе називав Сином Бога Живого і це вважали підставою для страти Христа.

Водночас їм потрібна була вагоміша причина, аби таки змусити римську владу розіпнути Божого Сина і цю причину вони знайшли у привітанні, яке вигукував радісний Єрусалим у неділю, коли Син Божий входив у Єрусалим: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Мт. 21:9). Давид був найславетніший цар Ізраїлю. А Ісуса народ називає його Сином. Монархія, як ми знаємо, справа спадкова.

«Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар», – такі аргументи використовувала юдейська старшина, аби лишень позбутися незручного рабина і проповідника. Ворохобить народ? Авжеж!  Адже це Він проповідує: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:3-10)  Покірні, засмучені, лагідні, шукачі правди Божої, милостиві, миротворці – від них суспільство стає революційним, правда ж?

Звісно, ворохобництвом є також вигнання з храму тих, що перетворили церкву на бізнес, а богословя на фарисейський мір спасіння добрими ділами. Євангеліст Матвій так описує очищення Храму: «Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: «Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників». І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив» Мт. 12:12-14).

А «Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже» (Мт. 22:21) – це на думку церковного істеблішменту заборона сплачувати податки Римській імперії? Невірство в Христа завжди рясніє подібними плодами, незважаючи на те, яке надворі тисячоліття або століття. До невіруючих обманщиків і потенційних убивць Христос каже: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу» (Ів. 8:44, 45).

Сьогодні Євангеліє переносить нас до преторію і показує Понтія Пілата, який кличе Ісуса і питається в Нього: «Чи Ти Цар Юдейський?» Господь Христос відповідає на питання Понтія Пілата питанням: «Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?»  Відповідь Понтія Пілата дуже важлива: «Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?» 

Про римського імператора знав весь світ. Він править силою і раніше чи пізніше всі довколишні краї, з усіма громадянами дізнаються про існування такого чоловіка. Але не про Христа. Про Христа Царя знають тільки юдеї, тобто віруючі. Вони про Нього знають, бо про Нього звіщає все Писання, яке юдеї досліджують, регулярно читають і чують, а віруючі ще й довіряють йому і чекають на Його Царство, молячись так, як Він навчив: «Нехай прийде Царство Твоє».

Господь пояснює природу Свого Царства.  «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси...» В українській мові, аби показати величезну різницю, інколи ми кажемо «як небо і земля». Христове Царство з небес, зі святості, з праведності.  Зрозуміти Христове Царство важко навіть одноплемінникам Спасителя, євреям.  Учням, серед яких виникла суперечка про те, хто і які буде займати посади в Царстві Христовому, Господь сказав: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець» (Лк. 22:25-27). 

Цар Христос служить Своїм учням. Христова служба не воює за Свого Царя, бо Його місія – не воювати проти Риму. Тож римлянин Пілат перепитує єврея Ісуса: «Так Ти Цар?» «Ісус відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос». Ісусова відповідь на запитання Пілата – несподівана і ствердна.  Перед намісником римського царя стояв Цар Юдейський, Цар Ізраїлю.

Перед владним, який мав під своєю командою частини римської армії, стояв Той, праведне і всемогутнє військо Якого зараз просто спостерігає за несправедливим судом. Місія Пілата і його царя була панувати, визискувати, багатіти, а  місія Христа Царя настільки ж інша, як і Його Царство. Царство Христове – Царство правди, Царство істини. В тому Царстві немає жодного слова обману, жодного неправдивого слова. Боже Слово – істина. Ісус приходить на виконання цієї істини – Слова. У Ньому правда – Слово виконується.

Цар Ісус Собою засвідчує цю правду. Кожен, хто з правди, хто належить до Христового Царства, навіть живучи ще в цьому світі, чує голос Царя, тобто, прислухається до голосу Христа Царя, довіряє Йому і Його Слову. Сьогодні ви можете зробити висновок для себе, любі брати і сестри.  Так, ви – громадяни України. Але якщо ви довіряєте Христові, то ви від правди, тобто ви – громадяни Його Царства.

Понтія Пілата, як і первосвящеників із фарисеями ця правда не цікавить. В кожного з них є своя правда – правда виправдання ділами. Через це тут і Пілат, і юдейська верхівка, і самоправдені фарисеї стають мимовільними союзниками, союзниками в боротьбі проти істини і зокрема  - проти Царя істини, проти Христа.

Ви ж, любі брати і сестри чули від Нього істину і знаєте, що ця істина полягає в тому, що цей Цар – вічний Божий Син, святий і досконалий. Ця істина полягає в тому, що весь світ грішний.  Грішні ви і я.  Грішні наші діти, всі наші родичі і всі люди довкола. Істина полягає в тому, що заплата за гріх – смерть.

Істина також полягає в тому, що Христос вас любить. І любить Він вас особливою жертовною любовю, про яку Він каже: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13).  І Господь Христос доводить цю любов.

Ми мали стояти на вічному суді Божому. Але ось Він, Цар Небесний, стоїть перед намісником земного царя на допиті, аби незабаром отримати вирок вмитих рук: «Невинний іде на смерть». Винні всі довкола, починаючи від первосвящеників і закінчуючи ящичниками на чолі з Пілатом і з його царем – кесарем. Винні ми і винне все людство.

Ми мали би піти на вічні муки, але замість нас на страшні муки за гріхи цілого світу іде Син Божий, Цар Ізраїлів, Цар над царями і Пан над панами, як про Нього свідчить Книга Обявлення. На хресті Цар свідчить про істину – про Його неймовірну, невимовну любов до кожного з вас, любі брати і сестри, проливаючи Свою святу кров за кожного з вас і обмиваючи з вас, що каєтеся у ваших гріхах, всі ваші гріхи та провини.

Аби ми не померли навіки, на нашому місці і замість нас помер Цар Ізраїлів.  Він засвідчив істинність, досконалість, повноту і святість Своєї жертви за всі наші гріхи та провини, вийшовши переможцем над смертю із гробу.  Його воскресіння – проголошення тієї істини, що ваші гріхи прощені, ви виправдані і ви воскреснете, як і Він до вічного життя у Останній День, День Його славетного повернення.

Цар засвідчує правду про гріх, і про прощення, про те, що спасіння – лише в Його Імені. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Ісус продовжує свідчити про істину щонеділі тут в нашому зібранні, коли ми чуємо Його Слово. Не як ті правителі, сучасні царі, що сплять і навіть у сні планують, як обдурити чи обікрасти рідний народ, Ісус продовжує свідчити про істину тут, в цій громаді і давати нам найбільший скарб – прощення усіх наших гріхів і провин, коли ми в каятті просимо цього прощення і коли щонеділі Він торкається наших уст своїми святими та істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, несучи із Собою і в Собі прощення гріхів і вічне життя.

Ісус Христос – Цар істини та істинний Цар, Цар- слуга для вас, любі брати і сестри і Цар-суддя для нерозкаяних правителів, можновладців і всіх тих, що надіються на власну хитрість, розум, гроші чи діла. Сьогодні свідчить Він нам Своєю істиною. Продовжуймо бути Його свідками сьогодні і завжди ми, аби більше людей увірували в Христа Царя і спаслися. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:21).