понеділок, 28 липня 2008 р.

ДЕНЬ СВ. КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО - 1020 РІЧНИЦЯ ХРИЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ


Сьогодні ми дякуємо Богові за життя київського князя – Св. Володимира Великого. Саме він став тим правителем Київської Русі, який домігся офіційного запровадження християнства у нашому краї. Будучи великим полководцем і політиком, він також сам став християнином і піклувався, аби його народ був спасенним. Переоцінити роль св. Володимира (Василя у Хрищенні) Великого у історії Русі-України, неможливо. Адже християнство не лише долучало Київську Русь до сім’ї європейських народів (як про це говорять нині багато політиків, і що саме по собі є другорядним), а насамперед благовістило Христа Спасителя, а отже принесло і продовжує приносити спасіння величезній кількості людей, які воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.

«Ранком [Наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей, на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву.
І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».
Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли. І поставив церкву святого Василія на горі, де стояли ідоли — Перун і інші і де приносили їм жертви князь і люди.
І почав ставити церкви і попів по інших городах, і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах. І почав [Володимир] посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми, як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі.
Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: «У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих». Ці-бо не чули раніше мови книжної, але з Божого допусту і з милості своєї помилував їх Бог, як сказав пророк: «Помилую, кого захочу». Помилував-бо нас святим хрещенням і оновленням Духа, і за милістю Божою, а не за нашими ділами. Благословен Господь Ісус Христос, що возлюбив новоохрещених, Руську землю, і просвітив її святим хрещенням.
От тому і ми припадаємо до Нього, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Чим воздамо Тобі за все, що Ти воздав нам грішним? Не знаємо, чим воздати за дари Твої, великий бо Єси, дивні діла Твої, і величі Твоїй немає меж». Із роду в рід будемо восхваляти діла Твої, говорячи разом із Давидом: «Прийдіть, возрадуємося Господові і воскликнемо Богу і Спасителю нашому, предстанемо перед лицем Його у славослов’ї», славте Його, бо Він благий, бо вічна милість Його, бо звільнив нас від ворогів наших, тобто ідолослужителів.
І ще скажемо з Давидом: «Заспівайте Господу нову пісню! Заспівайте Господу всім народом, заспівайте Господу, благословіть Ім’я Його, благовістіть з дня на день спасіння Його, возвістіть в народах славу Його, і серед усіх людей чуда Його, бо великий Господь і всеславний, і величі Його нема кінця». Яка радість! Не один і не два-бо зазнають спасіння. Сказав Господь: «Радість на небі буває і від одного грішника, що покаявся». А тут не один, не два, а незліченна кількість до Бога приступила, святим хрещенням просвітилася. Як сказав пророк: «Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого і гріхів ваших».
І ще другий пророк сказав: «Хто, як не Бог, прощає гріхи і не ставить в провину неправду? І бажаючи цього — милостивий. Той наверне [до себе], і ущедрить нас, і ввергне у бездну гріхи наші». І [апостол] Павло говорить: «Браття! Скільки нас охрестилося в Ісуса Христа, і в смерть Його хрестимся, і хрещенням погребені-бо з ним у смерть, нехай, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми підемо в оновленому житті». І ще: «Старе минуло, тепер все нове». «Нині наблизилося до нас спасіння, ніч минула, а день настав».
Завдяки князеві нашому Володимиру придбали ми доступ через віру до цієї благодаті, завдяки йому здобудемо славу і стоїмо. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Господа, одержали плід свій у святості» («Повість врем’яних літ [з оповіді про 988 рік]».

суботу, 26 липня 2008 р.

ВОЛЯ - НЕ РАБСТВО!


РОЗКЛАД НА НЕДІЛЮ, 27 ЛИПНЯ:
Катехізис – 9:30 ранку.
Біблійний урок – 10:00.
Служба Божа – 11:00.
В неділю, 27 липня у парафії «Воскресіння» буде досліджуватися Друга Заповідь Божа. Зі Слова Божого ми довідаємося, що означають слова: «Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!» Зокрема ми розглянемо, що саме Бог забороняє у Своїй Другій Заповіді.
Під час Біблійного уроку ми дізнаємося про мудрість суду царя Соломона (1 Царів 3).
Тема проповіді під час служби Божої: «Воля – не рабство» (Послання Св. Апостола Павла до галатів 5:1, 13-25).
Ласкаво просимо до Божої родини!

КОМЕНТАРІ НА КНИГУ БУТТЯ


В парафії Української Лютеранської Церкви продовжують надходити коментарі серії «Народна Біблія» на книгу Буття українською мовою. Автором коментарів на книгу Буття є богослов Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду (http://www.wels.net/), Джон Джеске. Книгу видано Фундацією «Лютеранська спадщина» (http://www.lhfmissions.org/). Аби отримати книгу, звертайтеся до громад Української Лютеранської Церкви або пишіть на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

четвер, 24 липня 2008 р.

ДЕНЬ СВЯТОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ



Сьогодні українські лютерани дякують Господу за святу княгиню Ольгу, першу християнську правительку Київської Русі. Мати великого князя Святослава, бабуся Володимира Великого, була мудрою володаркою і вірною християнкою, яка прагнула, аби Євангеліє поширилося цілим її краєм.

"[Княгиня Ольга] ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,
І просила благословити на дорогу додому,
І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,
Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».
І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась
І в Христа одягнешся,
І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,
І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,
І Лота від содомлян, Мойсея від фараона
І Давида від Саула, трьох отроків від печі,
І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога
І від сітей його».
І благословив її патріарх.
І пішла вона з миром у землю свою,
І прийшла в Київ.
І було це, як і при Соломоні:
Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,
І велику мудрість видіти і знамення.
Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості Божої,
Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — Божої.
«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».
«Премудрість на початках [дороги] співається,
На шляхах дерзновення водить,
На краю стін із заборолами проповідується,
При воротях градних сміливо говорить;
Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»
І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,
Що є найліпше всього на світі цьому,
І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос" (Повість врем'яних літ, оповідь про 955 рік).

ПРИЄМНА НЕСПОДІВАНКА


На четвер, 24 липня ц. р. було заплановано зустріч членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Президентом України. Але, коли я перебував на заході України, одержав дзвінок з Уряду з проханням прибути на зустріч вже в середу. На зустрічі з Президентом Віктором Ющенком чекала приємна несподіванка - Указ (за вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі) про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня! Цю нагороду визнаю, як визнання внеску цілої нашої Української Лютеранської Церкви у звіщання Євангелії в Україні-Русі і як визнання нашої Церкви, гідною спадкоємницею Володимирового хрищення. Soli Deo gloria!

У ХРИСТА ЗОДЯГНУЛИСЯ!


В суботу, 19 липня, через Таїнство Хрищення небесне громадянство набули Юлія та Катерина Бойко. Парафія "Воскресіння" радіє з батьками та рідними Юлі та Катрусі і зичить їм виростати Богові на славу, Церкві і Батьківщині на користь, рідним на втіху. Бажаємо сестричкам-громадянкам Царства Божого многая і благая літа! "Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!" (Галатів 3:27)

суботу, 12 липня 2008 р.

ПРОЩЕНІ БОГОМ ЛЮБЛЯТЬ!

РОЗКЛАД НА НЕДІЛЮ, 13 ЛИПНЯ:
Катехізис – 9:30 ранку.
Біблійний урок – 10:00.
Служба Божа – 11:00.

В неділю 13 липня парафія «Воскресіння» традиційно буде досліджувати Катехізис доктора Мартіна Лютера. Зокрема ми завершимо розгляд Першої Заповіді.
Під час Біблійних уроків наша парафія розпочинає вивчення 1 Книги Царів. Ми будемо досліджувати Божу благодать у житті Ізраїлю, через історію двох його царів: Давида і його сина Соломона, наймудрішого, найрозумнішого, найбагатшого і найславнішого із людей (1 Царів 3:12).
Тема проповіді під час служби Божої: «Прощені Богом – люблять» (Євангеліє від Св. Луки 7:36-50). Чому жінка обмила ноги Спасителя своїми сльозами та витерла своїм волоссям? Чому вона намастила ноги Христа аналогом дорогих сучасних парфумів? Що означають слова Господа: "Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила?" Відповідь на ці запитання буде запропоновано у проповіді Євангелія у неділю.
Ласкаво просимо до Божої спільноти!

ДЕНЬ АПОСТОЛЬСЬКОЇ РЕВНОСТІ (СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА)


12 липня ми, святкуючи день Апостольської ревності, згадуємо двох Апостолів Христових: Петра і Павла. Через Апостола Петра благодатний Господь розпочав місійну працю Новозаповітної Церкви посеред язичників (Дії 10), а через Апостола Павла, Якого Господь навернув дорогою до Дамаску (Дії 9), Господь Своє святе Євангеліє поширив Європою. Відповідно до церковної історії, обидва Апостоли стали мучениками за проповідування Слова Божого. Сьогодні ми також просимо Божої благодаті і зміцнення Його Духом, аби ми були готові покласти своє життя за Христа воскреслого, Який віддав Своє життя за нас на Голгофському хресті.

понеділок, 7 липня 2008 р.

"БЛАГОСЛОВЕННИЙ ГОСПОДЬ" ЗАХАРІЇ


Євангеліст Лука пише, що ангел Господній з’явився до Захарії у Храмі біля жертівника кадіння. Він проголосив Захарії, що його дружина Єлисавета народить йому сина, якого він повинен назвати Іваном, і цей син буде джерелом радості і щастя, і що багато-хто зрадіє через його народження. Він також пише про чудесні обставини, які супроводжували Іванове народження, а саме: що він був зачатий батьками літнього віку, матір’ю, яка була неплідною, і що він був наповнений Святим Духом ще перебуваючи в материнській утробі, а також те, що насправді Іванове народження було дуже особливим, і воно сильно відрізнялося від народження інших людських істот.


Це написано все не заради Івана, але заради його служіння, бо він, як промовив його батько Захарій у «Благословенний Господь», буде навчати дорозі здобуття прощення гріхів і входу на небеса не особистими ділами та заслугами, як до цього навчали фарисеї, а самою благодаттю, через лагідне милосердя Бога, Який віддав Свого улюбленого Сина за гріхи всього світу.


Тож, незважаючи на той факт, що усі папісти співали «Благословенний Господь» Захарії у своїх церквах щодня і навіть нині продовжують це робити на утренях, вони ніколи його не розуміли, як не розуміють його нині. Вони завжди цей день [Різдво Івана Христителя] святкували і святкують його донині, але лише заради самого Св. Івана і заради його аскетичного життя. А ми не святкуємо цей день заради Св. Івана, а заради Бога. Ми хвалимо Його і прославляємо Його, бо Він привів улюбленого Івана на цей світ і вчинив його таким проповідником, який проголошував, що світ не може спастися по-іншому, окрім як через прощення гріхів.


Саме в цьому полягало Іванове проповідування, як про це передвіщає батько Захарія і як про це свідчать його проповіді. Він докоряв фарисеям і юдеям за те, що вони навчали, що люди повинні здобувати спасіння особистою побожністю і святістю. Він називав їх родом зміїним і умовляв виявити плоди, які би свідчили про правдиве покаяння. Інакше кажучи, наче громом він скидав усе до купи, закликаючи розкаятися всіх тих, чиє каяття не було щирим і тих, тільки вдавали, що вони розкаялися, і тих «святош» які вважали, що їм не потрібне ніяке покаяння. А його проповідування зосереджувалося в основному на Ягняті, Яке понесе гріх світу, тобто усього людства, яке народиться на цей світ.


Тож ми повинні дякувати нашому дорогому Господу Богу за цей день згадування, за те, що Він нам дав цього чоловіка, Івана Христителя, який перший проповідував нам Євангеліє і спрямовував нас до Агнця Божого. Безперечно, пророки проповідували Христа і вказували на Нього, але тільки здалеку, як на Того, Хто мав прийти у майбутньому. А Іван не лише проповідував Христа, кажучи, що ніхто не може бути спасенний, окрім як через прощення гріхів і Агнця Божого, Який на Себе гріх світу бере, але також своїм пальцем указав на Ягня, проголошуючи: «Ось – Агнець Божий!»


Раніше, перед тим, як прийшов Іван, вказуючи своїм пальцем, жоден єврей не думав, що це Ягня понесе гріх світу і, що цей Ісус, Син Марії буде Ягням Божим. Вони не могли прийти до такого висновку самі, що Ним буде саме Він, хоча Він уже став посеред них, і посеред них Він жив і ходив. Але коли прийшов Іван, то проголосив: «Ось Той, Хто це зробить». Захарія промовляє це саме у «Благословенний Господь»: Іван буде пророком Всевишнього, який ходитиме перед Господом, аби підготувати для Нього дорогу і навчати людей дорозі спасіння, тобто, прощенню їхніх гріхів. Інакше кажучи, Бог на небесах дасть цьому проповідникові завдання вказувати на Агнця Божого, через Якого люди здобудуть прощення їхніх гріхів і спасуться.


Тож дотримуймося цього дня Івана Хрстителя з радістю, не через те, що ми поклоняємося самому Св. Іванові, тобто роблячи те, чого він від нас не очікував би і навіть не хотів би, а радше через те, що ми визнаємо його служіння і раді, що він указує на Ягня Боже, аби ми могли навчитися іти за Тим, на Кого він указував. Бо Іван не приймав пошани собі, але віддавав ту пошану, Кому вона належала: «[Йому] розв’язати ремінця від узуття Його я негідний» (Ів. 1:27) і: «Я – не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого» (Ів. 3:28-29). Папа віддає іншу пошану і поклоніння Іванові і ігнорує Ягня Боже. Він робив це й з іншими святими. Він шанує Діву, Матір Божу і поклоняється їй, але ігнорує немовля Ісуса в неї на колінах. Іван такого не терпів би. Натомість він відвертав усе від себе і вказував на Самого Агнця: «Я хрищу вас водою, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом і огнем» (Мт. 3:11). Іншими словами: я лише – інструмент Божий; я проповідую і хрищу, аби привести вас до Ягняти Божого. Я – не Ягня; але Він – Ягня Боже, Яке на Себе гріх світу бере. Тому дивіться не на мене, а на Ягня.


Ми мусимо це зрозуміти перед тим, як ми правильно осягнемо та пізнаємо Агнця. Тоді, коли пізнаємо любов і благодать, яку Бог виявив у Ньому, даючи нам Ягня, через Яке у нас є прощення гріхів і вічне життя, буде слідувати те, що ми також будемо виявляти цю любов до нашого ближнього, чинячи йому добро, будучи до нього вибачливим і прощаючи його гріхи, якщо з його рук ми зазнаємо рани або шкоди, так само як Бог простив нам гріхи наші. Якщо ми це робитимемо, то будемо правдивими християнами і угодними Богові. Хай цих декількох слів про улюбленого Івана, Різдвом і проповідуванням якого ми радіємо, буде поки що достатньо, і дякуймо за них Богові.


(Мартін Лютер, Друга проповідь на День Св. Івана Христителя, 1533 р., Лк. 1:5-80)

неділю, 6 липня 2008 р.

ДЕНЬ БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ ЯНА ГУСА


6 липня ц. р. українські лютерани згадували блаженної пам'яті Яна Гуса. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса:


Отак Гуса

Ченці осудили,

Запалили...

та Божого Слова не спалили,

Не вгадали,

що вилетить

Орел із-за хмари

Замість гуся

і розклює

Високу тіару.


Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну роздачу Таїнств.

четвер, 3 липня 2008 р.

ПОТРІБНЕ ЦІЛЕ СЕРЦЕ

Тому то тепер промовляє Господь: «Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем, і риданням» (Йоїла 2:12).


Це – прекрасний, чудовий заклик до правдивого покаяння і він добрий для вас і нині, у час церкви, щоб до нього добре прислухатися. Грішне людське життя є нічим іншим, як постійним відверненням від Бога, Який Сам є благодатним і повертає нас до Себе через Своє Слово. Але ми повертаємося до Нього спиною (як злі, неслухняні, вперті діти повертаються спиною до свого батька, який кличучи їх, виявляє їхню супротивність) і йдемо куди-лишень хочемо, а не туди, куди Він кличе нас Своїм Словом.

Де зростає така до Бога опозиція, такий непослух і впертість, там найбільшим бажанням і радістю людини стають шукання причин і підстав для гріха. Саме так, безбожні ідуть за плоттю і безсоромно зневажають Божі заповіді. Господь Христос власне описує таке життя, уподібнюючи його до овечки, яка відбилася від отари і все далі збивається на манівці, аж допоки не з’явиться вовк і не зжере її.

Так само народ Ізраїлю відвернувся від Бога. Бог з ними говорив. А через пророків вони свавільно опиралися Йому і звертали із правдивої дороги. Вони поверталися до Бога спиною, покидали службу Божу і в інших місцях шукали порад, як про це написано в Псалмі 81, як за правління царя Манасії, коли, як нам видається жив пророк Йоїл. Явно його було забрано у вигнання, бо він не зміг передбачити покарання, ані уникнути його. Царя Манасію було забрано до Вавилону, як про це написано в другій книзі Хронік, в розділі 33. Тож земля перебувала в бідах і спустошувана ворогами, небезпечними тваринами та паразитами.

Але як буває з тими, що зійшли з правдивої стежки, так само і з тими, хто відбився і не знає правильної дороги назад. Чим далі вони йдуть, тим далі відходять із правильної дороги. Так само і юдеї, коли вони відвернулися від Бога на свої безбожні дороги, і шукали як спастися від свого спільного покарання і біди, то все тільки ставало ще гіршим через їхні фальшиві служіння Богові, Який все більше і більше на них гнівався.

Так само і папісти акумулюють свої небезпеки, неспокій і потреби і проводять месу за месою, закликають своїх мертвих святих, готуються до щоденних молитов і використовують пости. Такими та іншими само-обраними ділами і фальшивими думками вони не зменшують Божий гнів, а навпаки роблять його ще більшим і різкішим, бо це – неправильна дорога для примирення гніву Божого.

Ось що каже тут Бог: «Верніться до Мене», тобто «не повертайтеся до Мене спиною, коли Я до вас промовляю. Послухайте Мене, зверніть увагу на Мене і робіть це усім серцем своїм, щоб ваше навернення або покаяння не було фальшивим або штучним». Богові потрібне ціле серце, бо Він не стерпить, аби хтось боявся іншого бога або довіряв іншому богові. Як каже Христос: «Ніхто не може двом панам служити».

Але так серед нас заведено і це майже повсюди, що коли ми чуємо у Слові про те, що ми повинні робити, а потім також дотримуємося старих служб Божих; ми не користуємося ними, відкидаємо їх і засуджуємо. Він же каже: «Верніться до Мене всім серцем своїм». Через те в нас є найпалкіше переживання про Слово Боже, ми на нього тільки дивимося і нічого від нього не відбираємо. Найперше і найбільше – ми повинні мати пошану до Слова.

Та що навчає це Слово? На що воно показує, як на дорогу примирення з Богом? «З постом, плачем і риданням наверніться до Мене, і не рвіть одежу вашу, а серце», - каже пророк. Це – перша частина покаяння, про яке навчає пророк. А в євреїв була добре-відома практика і звичай рвати на собі одяг під час бід і випробувань. Так Ананія, первосвященик, розірвав свій одяг, бажаючи показати, яке богохульство (а саме це означало Слово нашого дорогого Господа Ісуса Христа для безбожного перво-лицеміра) було, коли Ісус сказав: «Відтепер ви побачите Сина Людського, Який сидить по правиці сили» (Матвія 16). Таких прикладів у Старому Заповіті багато.



Мартін Лютер, Лекції на Йоїла, 1536 р.