неділю, 27 вересня 2009 р.

ДЕНЬ СВЯТОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО


Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена, допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 21 вересня 2009 р.

ЄФРЕМ СИРІН ПРО ХРИЩЕННЯ


"Прийдіть, мої браття і зодягніться Духом Святим із вод Хрищення; поєднайтеся з ангелами, які служать Божеству!  Бо Він - огонь, Який запечатує отару Свою трискладовим Йменням Своїм і проганяє лукавого.

Коли Іван вигукнув, промовивши: "Ось - Агнець Божий", то він показав язичникам, що й  вони - Авраамові діти. Він засвідчив, що наш Спаситель христитиме вогнем і Духом. 

Вогонь і дух, брати мої - у Хрищенні правди. Бо Хрищення - більше, ніж невелика Йордан ріка, бо в потоках води й оливи змиваються лиходійства людей. Єлисей семикратним обмиттям очистив Нааманову проказу; у Хрищенні ж очищуються таємні лиходійства душі.

Мойсей христив людей посеред моря, але не зміг він очистити їхні забруднені серця. [Ісус] священик, як Мойсей, очищує забруднення душі і оливою помазання намащує вас, щоб ви були спадкоємцями Царства...

Єфрем Сирін (Зі Скарбниці щоденної молитви)

неділю, 20 вересня 2009 р.

ПРОПОВІДЬ НА 15-У НЕДІЛЮ ПО-П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ


З ХРЕСТОМ – З ІСУСОМ

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня.

І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!»


А Він обернувся й промовив Петрові: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Промовив тоді Ісус учням Своїм: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:21-26).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.

Дорогі брати і сестри, в руїнах Помпеї було знайдено скам’яніле тіло жінки. Вона закам’яніла, намагаючись зібрати свої ювелірні прикраси, замість того, щоб утікати із приреченого міста, на яке вивергався вулкан Везувій. Бідна жінка втратила і свої прикраси і своє життя. Так само і сьогодні чимало людей намагаються мати, як скарби світу, так і скарби небесні. На жаль, вкінці вони втратять і те, і інше. У тих, що намагаються балансувати між Божим і людським результат буде такий, як і в жінки з Помпеїв – вони втратять усе.

Сьогоднішній текст із Євангелія від святого Матвія – дуже яскрава ілюстрація того, що може статися навіть із найбільш відданими Христові людьми. Нещодавно Петро, у відповідь на запитання Ісуса: «Ви за кого Мене маєте?», красномовно засвідчив: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» Петро від імені усіх апостолів заявляє, що Христос – правдива людина і правдивий Бог, святий і досконалий Спаситель людства.

Петро перебуває біля Христа. Петро слухає Христа. Петро вірить Його слову і хоче іти за Божим Словом. Тому Петро робить таке сповідання віри. І про джерело цього сповідання віри Господь Христос каже Петрові і всім нам, коли ми сповідуємо наші Символи віри: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Мт. 16:15, 18). Блаженні – ви, дорогі брати і сестри, коли ви визнаєте Христа правдивою, безгрішною людиною і живим, вічним і святим Богом, бо це визнання дано вам від Отця Небесного через Його Святого Духа, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 17:10).

Але життя триває далі. Господь має чіткий план спасіння людства, тобто нашого спасіння, і Господь далі розкриває Своїм учням цей план, Він розповідає їм про мету Свого воплочення і ціну нашого спасіння і переходить до подробиць. «Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня».

Дорога до нашого спасіння лежить винятково через зраду народом Свого божественного Царя, через розп’яття Його на Голгофі, куди Він забере усі гріхи та провини людства, через Його смерть, де Він – праведний помер за нас, грішних і нечестивих. І ця дорога завершується Його світлим, славетним воскресінням на третій день. Іншої дороги немає. Немає іншого Спасителя. Є тільки одне спасіння – із Христом розп’ятим на Голгофі, із Христом воскреслим на третій день по Його хресній смерті.

Але що відбувається із Петром? Такий план не вписується у його бачення ні майбутнього Христа, ані його особистого майбутнього. Навіщо страждати? Хіба не краще жити без страждань, без болю? Хіба не ліпше насолоджуватися товариством друзів, аніж переживати ганьбу та жахливі муки? Божий план – це добре, але хіба не можна якось так зробити, щоб було добре всім? Невже не можна знайти якогось компромісу між Богом і світом?

Петро намагається діяти, як друг, тобто як справжній друг Христа. Може іншим апостолам байдуже. Але він не такий. Він зараз застереже Ісуса від такої надто твердої позиції, що заради виконання Божої волі, заради вірності Божому Слову варто йти на смерть. «І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» Петро бачить страждання, знущання і хрест – жахливу римську страту. Петро бачить смерть Христа. Але він не бачить Христового воскресіння.

Як часто ми так само дивимося на страждання, переслідування, зневаги, якими нас покриває невіруючий світ. І навіщо воно мені? Через що маю мучитися, а не насолоджуватися нормальним життям, яке ведуть мільйони інших людей? Хіба не може Бог одним словом раптово змінити весь світ? Хіба в Нього немає достатньо влади, аби дати політичну незалежність Ізраїлеві та добробут усім своїм людям? Хіба Він не всемогутній? Наші думки можуть закипати, як і Петрові думки, коли він почав докоряти Христові. І як добре, що Спаситель діє щодо нас так само, як Він діє щодо Петра.

Господь Христос не дає Петрові закінчити його палку «дружню» промову. У Псалмах (138:1-4) написано: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!»

Господь знає думку Петра, знає усе, що має з’явитися на язиці цього апостола за кілька митей і не церемониться. Він обертається і промовляє Петрові: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Сам того не бажаючи, Петро став спецагентом диявола. Ви, певно, чули про таке прислів’я: «Добрими намірами вистелена дорога до пекла». Як і Петро у час цієї спокуси для Христа, ми можемо мати найкращі наміри для наших рідних, друзів або колег. Але якщо ми будемо думати не про Боже, тобто не про те, як про це говорить Бог у Своєму Слові, через нас може так само давати поради сатана. І ті поради, на жаль, вестимуть до пекла.

Коли ми будемо закривати очі на гріх, або коли ми будемо докоряти за гріх не в любові, то це буде так, наче ми будемо стояти поряд із жінкою у Помпеях, на яку спадає вулканічний попел і до якої мчить лава, а ми будемо говорити: «Нічого страшного! Не поспішай! Спочатку візьми свої всі коштовності, а життя ти ще врятувати зумієш». Але ось розпалена лава і ніякі коштовності вже не потрібні, бо тіло облито розпаленою породою і настає кінець життя з коштовностями в руках.

Як добре,що Господь Петрові каже: ««Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» Як добре, що Господь ніколи не змінює ні Своїх думок, ні Своїх обітниць, ні Своїх намірів. Як добре, що наш Господь нас любить і відкидає ще одну спокусу сатани, і заради нашого спасіння іде на Голгофу, бо  лише там можна знищити нашу головну проблему - гріх і зробити це може лише Він. Лише так і лише там можна умиротворити Бога. Це зробить Його вічний Син, Який стався одним із нас, але без гріха.

Він ще буде молитися до Отця Небесного в Гетсиманії: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене...» Але Він додаватиме: «Та проте, не як Я хочу, а як Ти...» (Мт. 26:39). Бо Він робить те, що хоче Бог. Ісус зробив те, що потрібно для нашого спасіння. Не залишилося незробленим жодного кроку, не залишилися несказаним жодного слова, не було не відчуто жодної муки за наші гріхи. Чаша Божого гніву за мої і ваші гріхи, за гріхи цілого людства була випита до кінця. Наші гріхи прощено. Спасіння і вічне життя для нас здобуто. І це підтвердив вигук Спасителя на хресті: «Звершилось!»

Цього вигуку не чув у ту мить розкаяний Петро, який оплакував свою зраду і був зворушений благодатним прощенням Спасителя. Цього вигуку не чули багато інших учнів, які розбіглися наляканим хрестом Голгофи. Цей вигук почув Іван, який теж був утікав у час арешту Спасителя, у страхові перед муками, які могли випасти на Іванову долю. Гріх людства міг узяти на Себе лише Христос. І Він це зробив. Досконалу і повну плату за наші гріхи міг зробити тільки Бог. І Він її приніс. Подолати смерть і гріб міг тільки Той, Кого тримати смерть не могла. І Христос Ісус це зробив. Він подолав назавжди наші гріхи, нашу смерть і диявола, який – наш ворог.

І як добре, що сьогодні на  історію про цю розмову Господа з Петром, ми можемо дивитися у світлі Євангелія – оповіді – Добрій Новині про наше звершене викуплення, про звершене Христом наше спасіння! Бо ці слова, які Він далі промовляє належать не лише Христові розп’ятому, але й Христові воскреслому. Він каже: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною».

Неможливо йти за Христом, перебувати на небесній дорозі, якщо не відректися самого себе: свого старого життя, плотського розуму, відректися від гріха і забажати бути з Господом Христом щомиті свого життя. Це обов’язково покладе на ваші плечі хреста. Наші гріхи Христос обмив Своєю дорогоцінню кров’ю на Голгофському хресті. Хрест послідовників хреста – це той багаж мандрівника, без якого не може обійтися жоден християнин у подорожі до небесної домівки. Є Христос – є і хрест, який ми несемо. Уникаємо ми хреста, який лягає на наші плечі – значить ми уникаємо Христа. Немає хреста – немає Спасителя. Є хрест на плечах - ми на справжній дорозі до небес.

Цей багаж-хрест може означати нерозуміння і глузування через вашу відданість Христу- Спасителю. Цей хрест може означати утиски на роботі або вдома. Цей хрест може означати навіть втрату роботи або друзів, які не захочуть приятелювати з тими, що відреклися гріха і йдуть за Спасителем. Врешті-решт для Петра хрест означав смерть за Спасителя також через розп’яття. Але померши – він переміг. Як переміг і Павло, який каже: "Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше" (Фил.1:21-23).

Господь у сьогоднішньому читанні з Євангелія каже: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» Петро свою душу знайшов. Він перейшов від смерті у життя. Він відрікся від світу, але спас свою душу. Так само сталося і з Павлом із багатьма, багатьма правдивими Христовими послідовниками.

Ми ще побачимо Апостола Петра. Можливо, ми з ним зустрінемося на небесах, якщо Господь забере наші душі до Себе ще до Свого славетного повернення. І ми точно побачимо усіх святих у час воскресіння, коли Господь «із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1 Сол. 4:16, 17).

Сьогодні наш світ насправді перебуває ще в гіршому стані, ніж Помпеї у час виверження Везувію. Сьогодні не можна чекати і бажати схопити всі коштовності, а тоді надіятися на порятунок. Господь каже відректися від гріха сьогодні. Господь, Який простив вам усі ваші гріхи, каже іти за Ним сьогодні. Сьогодні Він запрошує підкріпитися духовно, зміцнити ваші охлялі сили Його Словом і Його правдивими та святими тілом і кров’ю у Святій Вечері. Сьогодні Він каже, аби ми не боялися своїх хрестів, а сміливо їх несли за Ним вперед і з Ним, люблячим Господом посеред нас, бо в кінці цієї мандрівки – воскреслий і прославлений Господь Христос, в оточенні сяючих ангелів Божих і Царство Небесне, і вічне життя. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

суботу, 19 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: СВЯТИЙ КУРТ МАРКВОРТ

"Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами"  (Євреїв 12:1).


Сьогодні виповнюється три роки, відтоді, як Господь покликав до Своєї небесної доміки Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви. Фундація "Лютеранська спадщина" підготувала до видавництва українською мовою IX том "Віросповідної лютеранської догматики: Церква та її спільнота, служіння і управління", автором якого є професор Маркворт.  Вашій увазі пропоную післямову перекладача і добірку фото перебування святого Курта в Україні.

                                                        ПІСЛЯМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА


Великою честю і привілеєм для мене було перекладати цю книгу, написану доктором Куртом Марквортом. Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.

Зазнавши чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини, сім’я Курта Маркворта і сам він з любов’ю ставилися, як до Росії, так і до України. Можливо ця любов була ще більшою до нашого краю, бо саме з України, як це любив повторювати професор, мала походження його мати. До речі, доктор Маркворт часто хвалив Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові.


Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати моєму улюбленому учителеві, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.

Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці. Його учні ще залишаються у Церкві, яка веде боротьбу. Хай ця праця професора Курта Маркворта послужить тому, до чого спонукає нас Господь Святий Дух у Євреїв 13:7: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру».

В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви, доктор богослов’я.

пʼятницю, 18 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: СВЯТІ ЗАХАРІЙ І ЄЛИСАВЕТА


"Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами" (Євреїв 12:1).

Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6).  Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік.  За таке невірство Захарія було покарано німотою.
Народивши сина, Єлисавета назвала  його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.

                                                      Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 17 вересня 2009 р.

З НАРОДНОЇ БІБЛІЇ: КНИГА ВИХІД

Пропоную Вашій увазі декілька сторінок із книги Ернста Вендленда "Народна Бібіля: Вихід". Це - коментарі на Книгу Вихід, які вже видані українською мовою Фундацією "Лютеранська спадщина".  Аби замовити ці коментарі, пишіть на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

20 І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: 2 "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства".

Після грому та блискавки, після диму та звуку сурми, після того, як ціла гора сильно тремтіла, над тією місциною запанувала тиша. З тієї тиші промовляв Бог. Ізраїль міг чути Його голос і розуміти те, що Він говорив. Бог «промовляв всі слова». Під «словами» Біблія має на увазі Десять Заповідей, які також називаються Декалогом.

Біблія проводить відмінність між «словами», які нам дані у розділі 20 (Десять Заповідей) і «законами» (правилами та приписами, які стосуються поведінки Ізраїлю, як народу), які підсумовані для нас у розділах від 21 до 23. Декалог містить головним чином моральні принципи, на яких основується Сінайський кодекс законів. У «законах» ці принципи було пояснено та застосовано до становища, в якому перебував Ізраїль через різноманітні громадські та церемоніальні приписи, які також було дано Господом на горі Сінай. Вони записані в решті книг П’ятикнижжя.

Бог промовляв ці «слова», Десять Заповідей прямо до народу. «Закони», які йдуть далі, він дав спершу Мойсеєві приватно на горі Сінай.

«Слова» пізніше були написані Богом на двох скрижалях з каменю і дані Мойсеєві (31:18; 34:28). «Закони» були записані Мойсеєм на сувоях після того, як він зійшов з гори Сінай (24:4).

Ми згадуємо про це для того, щоб наголосити на унікальному та визначному становищі, яке ці «слова» або ж Десять Заповідей, займають у подаванні закону. Перше вони даються, як основа; вони промовляються до всіх людей. І Бог представляє їх, кажучи: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства».

«Я – Господь, Бог твій». Тут промовляє Бог, Який каже «Я Є», Господь, Який одного разу з’явився Мойсеєві на цьому самому місці і об’явився, як Той Самий Бог, Який промовляв до патріархів. Він – особова істота, Бог, Який рухається у необмеженій свободі, поза часом, Який є постійний, незмінний і, понад усе, заповітний Господь, Який обіцяв визволити Свій народ. Август Піпер, один із наших поважних професорів, говорив про цей вірш: «Немає чистішого, більш сердечного Євангелія у цілому Писанні, аніж цей вірш із Його обітницею».

Бог виконав Свою обітницю. Він вивів Свій народ із краю рабства. Ізраїль відчув Його руку, яка визволяє. Визнаючи свою цілковиту залежність від милосердя і благодаті Божої, і довіряючи Його триваючій обітниці про допомогу, Ізраїль тепер збирався дати відповідь послуху, виконуючи ті заповіді, що мав одержати.

Для нас важливо зрозуміти Десять Заповідей у світлі цієї вступної заяви Господа. Він не дав Декалог, щоб Ізраїль виконував Його Заповіді і таким чином заслужив собі з Ним приязні взаємини. Бог вже був чітко проголосив чим були ці взаємини. Він був їхнім Спасителем-Богом. Він довів це їм багатьма способами. У любові Він усиновив їх, як Свій обраний заповітний народ. Тепер Він показав їм цими Десятьма Заповідями, як вони могли відповідати на Його благодать, живучи відповідно до Його святої волі. З цього самого морального кодексу, вони могли визначати, яким чином їм не вдається відповідати тому досконалому стандартові, який Він виставив перед ними, як часто вони все ще переступали через Його закон, і наскільки вони все ще потребували тієї прощаючої любові, яку міг вільно дати їм лише благодатний Господь.

Ернст Г. Вендленд, Народна Біблія: Вихід (коментарі), с.133-134, Lutheran Heritage Foundation, 2008.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ СВ. ПРОРОКА МОЙСЕЯ

Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чудеса, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чудеса Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 16 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: ГРИГОРІЙ ВЕЛИКИЙ

 "Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами..." (Євреїв 12:1)

Один із великих лідерів Європи наприкінці VI століття, Григорій свого часу служив і в світській, і в церковній царині.  Будучи мером Риму, він відновив економічне життя свого рідного міста, яке було ослаблене ворожими нападами, мародерствами та епідеміями. Продавши свої маєтки і пожертвуваши прибутки на допомогу бідним, він перейшов до повного служіння у Церкві.  3 вересня 590 року Григорія було обрано, аби він був лідером Церкви в Римі.

Будучи єпископом римським, він переймався змінами та розвитком церковної музики та літургії, місій у північній Європі та становленню церковного календаря, який донині використовується багатьма церквами в західному світі. Його книга про пастирську опіку аж до ХХ століття залишалася  стандартом для книг із пастирського богослов'я.

Зі Скарбниці щоденної молитиви

вівторок, 15 вересня 2009 р.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ СВЯТОЇ АННИ

Боже, Отче Всемогутній, Творче і усякого добра Подателю! Ти зглянувся на страждання Твоєї неплідної слуги Анни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина. Почуй так само наші благання і прохання, і заповни нашу порожнечу, даруючи нам віру у Твоє піклування, щоб і ми, як Анна, могли складати Тобі всю подяку і славу у чудесному народженні Твого Сина Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 14 вересня 2009 р.

ЗГАДУЄМО ІСУСА НАВИНА

Ісус, син Навинів, був служитель і наступник Мойсея, і провідник народу Ізраїлю, який провів їх по сухому дну Йордану в край ханаанський.  Він мав таке саме ім'я, що й наш Спаситель, Ісус Христос [оскільки єврейською мовою "Єгошуа" та "Ісус" - одне й те саме ім'я], і він був прототипом Христа, Який веде дітей обітниці Авраама через Йордан бід і смерті цього життя у спочинок вічного життя..
Коли першого дня, року 2493-ого від створення світу, помер Мойсей, Єгошуа повів народ Ізраїлю у край ханаанський, що був обіцяний їхнім батькам. Він здобув прекрасні та чудесні перемоги для Божих вибраних.  Завоювавши царів Ханаану, він розділив край і вкінці помер у віці 110 років.  Єврейською мовою його ім'я - Єгошуа або Йошуа, тобто "Спаситель", "Помічник". Грецькою мовою його ім'я - Ієсус або Єсус.

Давид Хитреус (Зі Скарбниці щоденної молитви)

неділю, 13 вересня 2009 р.

ІЗ ЗАССЕ: СЛОВО І ТАЇНСТВО: ПРОПОВІДУВАННЯ І ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ


Германн Зассе


СЛОВО І ТАЇНСТВО

Проповідування і Господня Вечеря

Листи до лютеранських пастирів, № 42

Липень 1956 р.

(Видано в In Statu Confessionis: Gesammelte Aufsaetze von Hermann Sasse, за ред. Фрідріха Вільгельгма Гопфа [Берлін і Гамбург: Lutherisches Verlagshaus, 1966], 73-90.)

Певно що немає питання, що веде так глибоко в наше служіння, його суть і його завдання, його необхідність і його обітницю, як наш даний предмет. Коли лишень богослов’я стає цілком практичним, то воно займається цією проблемою. Найвидатніші християнські мислителі розмірковували над нею, і вона вплинула на всі церкви світу, на “Католицьку” не менше ніж на “Протестантську.” Це проблема не тільки для протестанства, чи для лютеранства зокрема. Католицькі церкви Сходу і Заходу також мають свої проблеми із проповідуванням і Господньою Вечерею. Наприклад, Східна Православна Церква, яка твердо закріпилася на Заході через масову міграцію православних християн зі східних країн не може задовольнятися продовженням святкування своєї “Святої літургії” літургійними мовами, коли її більше не розуміє молоде покоління. Вони мають скористатися своїм принципом, що літургія святкується мовою народу. Тож вже завершений її англійський переклад. Чи може взагалі Східна Церква забути, що її найвеличнішим проповідником був Іван Золотоустий і що недостатньо лише шанувати його ікону, але, що треба ще й повторювати його приклад?

Подібні питання, як на це вказує літургійний рух, постають перед Римським католицизмом. Він зародився перед Першою Світовою війною через глибоке незадоволення частини найкращих молодих католиків ситуацією в їхній церкві. По 1918 році він так відверто вказував на вади у публічному католицькому богослужінні, що Рим повинен був його обмежити та частково припинити. Але Курія перехопила його велике бажання піднести головні європейські мови до рівня літургійних мов з таким запалом, що ми можемо все ще очікувати головну реформу римської літургії ще в цьому столітті.

Чи є збігом обставин те, що літургійний рух у Німеччині та в інших країнах ішов пліч-о-пліч з “Біблійним рухом” і, що сучасна римська церква здійснила шедеври Біблійних перекладів? Чи є збігом обставин те, що римська церква у вік радіо та телебачення знову здійснює популярне проповідування, яке нагадує класичний період популярного проповідування у Середні віки?

Але заохочення читання Біблії і особливе популярне проповідування не є замінниками щонедільної парафіяльної проповіді, особливо, якщо остання є просто короткою лекцією з питань догматики чи етики. По правді, проблема “Слова і Таїнства: Проповідування і Господньої Вечері” не є тільки нашою проблемою, але всього християнства. Суворо кажучи, вона була завжди проблемою впродовж історії церкви, відколи Павло повинен був мати справу з проблемами Господньої Вечері (1 Кор. 10 і 11) і проповідуванням (1 Кор.14) у церкві в Коринті.

                                                              1.
Проблема Слова і Таїнства - давня, вона вперше була поставлена, як богословське питання Августином і ним була дана на те питання відповідь. Тут, як і в інших справах, цей великий отець церкви Заходу не завжди допомагає, і ми не можемо сліпо його повторювати, як це робило богослов’я не тільки Католицизму Середньовіччя, але й Реформації. Це можна сказати навіть про самого Лютера, хоча й він зумів пробитися крізь конструкції Августинової таїнственної доктрини у вирішальних моментах тим, що наводив свідчення Писання, свідчення, які краще використовувалися Східними отцями. Через те, що нас виховано в Августиновому таїнственному вченні і ми навіть дивимося на вчення Лютера про Таїнство очима Августина, то це не просто. Але чи повинні ми просто залишити римо-католицьким богословам віднаходити щось у багатих ресурсах Грецьких отців, які зіграли таку велику роль у Переліку свідчень у завершенні Формули Злагоди (Die Bekentnisschriften der evangelisch-lutherischen Kirche, 6th ed. {Goettingen, 1967], 1101-35) як свідчення правди Писання, так само як вони часто з’являються і в ранніх Віросповіданнях?

В чому полягає слабкість Августинової таїнственної доктрини? Її можна, перше за все, виявити у його спробі встановити sacramentum як універсальну ідею чи категорію, що стосується усіх релігій [Con. Faustum 19.11] Тоді християнське Таїнство є тільки особливим випадком універсального явища спільного для всіх релігій, і правдивих, і фальшивих. Що ж, це – правда, що християнські Таїнства такі як Хрищення і Господня Вечеря мають свої паралелі у багатьох релігіях, як це зауважили апологети другого століття, і навіть Павло в 1 Кор. 10:18-21. Ніхто не заперечує, що поганські обряди і міфи відлунюють первісне знання про Бога, але через гріх, вони були спотворені на служіння ідолам [Рим. 1:19-23]. У цьому сенсі, навіть людські жертвоприношення тевтонців, ацтеків, і сирійців можна вважати за демонічно спотворені натяки, що вказують на жертву Сина Людського. “Кожна догма - стара, як світ.”

Але спробувати зрозуміти християнське Таїнство на основі поняття таїнства, що виводиться з історії релігій абсолютно неможливо. Те, що складає церковне таїнство є чимось унікальним; у нього немає паралелей. Вся та пошана і любов, які ми віддаємо Августинові, як великому Отцеві Західної Церкви, не можуть приховати того факту, що він задовго і заглибоко жив у поганській релігії та філософії. Він не зумів знищити старого чоловіка у своєму мисленні таким самим чином, як він його знищив у своєму житті і вірі. Ось у що йому обійшлася “пізня любов.”

Ми можемо зауважити щось подібне і в Августиновому вченні про Святе Письмо. Тут він також має універсальну ідею або категорію того про що “божественне писання” є і про що воно повинне бути. Це він застосовує до Біблії і показує, як воно підходить його ідеалові замість того, щоб просто розпочати з того, що Святе Письмо має сказати про себе. Якби він це зробив, то не зміг би ставити Сивільського оракула на один рівень з пророками, бо вони очевидно правильно пророкували про прихід Викупителя [De. Civ. 18.23]. Як Біблія не є просто особливим випадком того, що може називатися “божественним писанням” у релігій світу, так і християнське таїнство не можна розуміти з універсальної ідеї sacramentum. Християнське таїнство є тим, чим воно є через те, що воно було запроваджене Ісусом Христом і отже є нерозв’язно пов’язаним з воплоченням вічного Сина Божого.

Богословська традиція Заходу виявила визначну стабільність від часів Середньовіччя до сучасного католицизму. Те ж саме можна сказати про лютеранське і реформатське богослов’я у Реформацію і до періоду ортодоксії. Займаючись богослов’ям, ми просто не можемо шкодувати зусиль на розрізнення між тим, що каже Біблія і людським способом мислення. Так воно є навіть для такої центральної доктрини християнської віри, як доктрина про Трійцю. Зі Сходом можна думати про неї, як про троє в одному [Dreieinigkeit], з Августином і Заходом як триєдиність [Dreifaltigkeit], жодним чином без применшення правди про незбагненну таємницю.

Однією з помилок наших отців було те, що вони надто часто ототожнювали мисленнєву форму з Біблійним змістом доктринального твердження. Внаслідок цього вони несвідомо і ненавмисно зодягнули вічну правду Писання у короткочасний одяг богословської традиції. Необов’язково зазначувати, що це спостереження не має нічого спільного зі спробою Річліанської школи, понад усе з Гарнаком у його Історії догми, де від християнської догми відбирають її Біблійний зміст і заміщують тим, що було взято з категорій грецької метафізики кантівською етикою. Як і не має нічого воно спільного з сучасною “деміфологізацією” Нового Заповіту перекладом Біблійних висловів на екзистенційну філософію. Ми ж тут маємо на увазі те, що робив Лютер, коли він зіштовхнувся з фальсифікацією Біблійної віри арістотелівською та хомівською філософією, і коли він сказав швейцарцям, які так енергійно посилалися на августинівську метафізику на Марбурзьких бесідах про те проходить межа для церковних отців:

Нам спарвді варто виявляти улюбленим отцям таку шану, читаючи, що вони написали, що є для нас корисним з найкращим розумінням у всій своїй спроможності, настільки наскільки вони [церковні отці – прим. перекладача] є в гармонії зі Святим Письмом. Але там, де їхні твори не є в гармонії зв Святим Письмом, то нам набагато краще було би сказати, що вони помилялися аніж через них відходити від Слова Божого. (Відповідно до звіту Осіандера, який підтверджений звітами інших, Лютер посилався на особисте правило Августина, відповідно до якого тільки канонічні книги Писання мають незаперечний авторитет; див. тексти, WA 30/III, 144-45, і W/ Koehler, Das Marburger Religionsgespraech: Versuch einer Rekonstruktion, де цитується декілька джерел на стор. 177.)

Для Лютеранської Церкви було би краще якби її богослови завжди притримувалися цього правила з суворішою самокритикою.

Практичним наслідком вищезазначеного є те, що ми мусимо заявляти про нашу свободу від універсальної ідеї sacramentum августинівської школи , як це роблять наші Віросповідання, коли вони не дають спершу визначення природи таїнства і навіть залишають відкритим питання про кількість таїнств, на противагу Римові (не більше і не менше семи) і Реформованій Церкві (не більше і не менше двох). Той спосіб, що його використовують Віросповідання перебуває у гармонії з ученням ранньої церкви, якій не була властива жодна з таких ідей про таїнства. Вони говорили про зокрема про “таємниці”, використовуючи слово "таємниця" досить широко. В ХІ ст. латинське слово sacramentum все ще використовувалося настільки широко, що Гю Святовікторський окрім своїх інших догматичних творів, написав догматику з назвою De sacramentis у якій навіть Трійця називається sacramentum, тобто таємницею, чимось тим, що пізнається тільки вірі. Класичному догматикові Східної Церкви, Іванові Дамаському також невідома жодна доктрина про таїнство як таке. У нього є розділи про “Віру та Хрищення” і про “Святі Безвадні Таємниці Господні”, тобто, Євхаристію. [De Fide 4.9.13.] В гармонії із цим, коли Лютер вживає слово Таїнство в однині він за звичай має на увазі “Таїнство таїнств”, як Таїнство Вівтаря спершу називалося отцями Грецької церкви. ВІдлуння цього лютеранського вживання є в німецькому тексті Апології Юстуса Йонаса, коли він передає Меланхтонові eadem sacramenta, як ці самі Хрищення і Таїнство” (Ап. VII/VIII 10). Таким чином Лютеранська Церква ще й зберегла свободу називати відпущення гріхів таїнством. Чи називається Влада Ключів  таїнством, чи ні, це - чисто питання термінології, у якому церква мала і мусить мати повну свободу, якщо вона хоче залишитися на основах Писання. Христос не запроваджував якогось абстрактного sacramentum. Він запровадив служіння священства, Хрищення, Святе Причастя і владу ключів. Тільки коли ми здобудемо знову свободу Лютеранської Реформації, тільки тоді ми зможемо пройти весь шлях до серця того, на що унікально посилаються терміном “таїнство”, сутність якого не знайти в будь-якому явищі з історії релігій чи в будь яких людських припущеннях про те, що мусить зробити Бог, щоб нас визволити. Вона в запровадженні Господа, яке ухиляється від всяких людських “чому” і в неосяжному чуді Воплочення. Якщо ми до цього ставимося серйозно, тоді проблема Слова і Таїнства набуває зовсім іншого вигляду.

Ця частина твору Зассе надана Фундацією Лютеранська Спадщина (http://www.lhfmissions.org/). Повністю дану працю буде видано 2010 року, як один із трилогії творів Германна Зассе "Сповідуємо".

суботу, 12 вересня 2009 р.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка і воля, то досліджуючи Катехізис, ми розглянемо тему "Воскресіння тіла", а під час Біблійного уроку ми обговоримо вседостатність Христа, Якого проголошує євангельське служіння (Ефесян 1:24:2:5).  Служба Божа будуватиметься довкола слів Апостола Павла з Послання до римлян (11:33-36). Для дітей у нас діє Недільна школа. Парафія Воскресіння у неділю (від 9:30 ранку) зустрічається у приміщенні Інституту Математики, що на вулиці Терещенківській, 3 (біля станції метро Театральна), в місті Києві.  Ласкаво просимо!

пʼятницю, 11 вересня 2009 р.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ МУЧЕНИЦЬКОЇ СМЕРТІ ІВАНА ХРИСТИТЕЛЯ

Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі "Скарбниці щоденної молитви"

четвер, 10 вересня 2009 р.

ЗГАДУЄМО АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО


"Пророк каже: "Уступіться, вступіться та вийдіть ізвідти, нечистого не доторкайтеся" [Ісаї 52:11].  Я також вигукую і кажу: "Вийдіть ізвідти, нечистого не доторкайтеся", але доторком серця, а не тіла. Бо що означає "нечистого доторкатися", як не погоджуватися із гріхом? І що то є "вийти ізвідти", як не докором нечестивому, наскільки це можливо, відповідно до ступеню кожної людини та її стану, з дотриманням миру. Якщо ви не задоволені гріхом людини, тоді ви "нечистого не доторкнулися". Якщо ви докорили їй, напучили, осудили її гріх і застосували до неї, як того вимагає справа, належну дисципліну, яка не руйнує єдності, тоді ви "вийшли ізвідти"..."

Августин Блаженний

середу, 9 вересня 2009 р.

ДЕНЬ СВЯТОЇ МОНІКИ

Сьогодні ми згадуємо Святу Моніку, матір Августина Блаженного.  Господь Святий Дух навчає нас через Писання: "Безперестанку моліться!" (1 Солунян 5:17). Ревність цієї святої молитвениці робить її чудесним прикладом палкої і частої молитви для кожного християнина і християнки.

"Уродженка Північної Африки, Моніка (333 р. - 387 р. р. по Р. Х.) була відданою матір'ю Св. Августина. Упродовж усього свого життя вона прагнула духовного добробуту для своїх дітей, особливо для її талановитого сина, Августина.  Овдовівши у молодому віці, вона присвятила своє життя сім'ї, молячись упродовж багатьох років за навернення Августина.  Коли Августин з Північної Африки відправився до Італії, вона пішла за ним до Риму, а потім до Мілану. Там вона раділа від того, що була свідком навернення її сина до християнської віри. Ослаблена подорожами, Моніка померла в італійській Остії під час тієї мандрівки, яка мала би, як вона сподівалася, привести її назад до рідної Африки".

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 8 вересня 2009 р.

ЛЮТЕР ПРО АВЕЛЯ І КАЇНА

Але, як сказав я вище, не забуваймо головної думки, а саме: що від початку світу Бог проголосив, що Він - суддя між плоттю і духом, і що Він не зважає на обличчя. Він зважає на Авеля не через те, що зворушений якимось його ділом, а просто через те, що Він - зворушений його вірою, у якій Авель приніс жертву.  А на Каїна Він не зважає не через те, що його діло було не таким чудесним або великим, а через те, що Каїнові бракувало віри, і те, що Каїн - первородний, йому не допомогло.

Мартін Лютер з Лекцій на книгу Буття

понеділок, 7 вересня 2009 р.

ЛЮТЕРАНСЬКА НАВЧАЛЬНА БІБЛІЯ ВИЙШЛА!

Надруковано Лютеранську Навчальну Біблію англійською мовою - The Lutheran Study Bible! Цю Біблію видав видавничий дім "Конкордія".

Англійську назву варто запам'ятати, бо виходить ще одна Біблія із подібною назвою - Lutheran Study Bible, без артикля The - її випускає ЄЛЦА, та сама організація, яка нещодавно ухвалила рішення, що гомосексуалісти можуть служити в них "пастирями" і "проповідниками".   Тому остерігайтеся зфальшованої Lutheran Study Bible і прагніть отримати The Lutheran Study Bible.

У будь-якому випадку українським християнам, що знають англійську мову The Lutheran Study Bible стане у пригоді, бо вона містить:

Понад 26,500 навчальних заміток.

Понад 2,000 нотаток про застосування Біблійних віршів і молитов на кожну частину Біблії.

80,000 посилань на Біблійні вірші.

Понад 900 посилань на 120 кольорових карт, схем і діаграм.

Понад 220 статей і вступів до Біблійних книг і тем.

Погляди на Писання з Отців ранньої Церкви, середньовіччя і Реформації.

Використовує переклад англійської стандартної вресії (the English Standard Version translation), один із найточніших доступних перекладів Біблії англійською мовою.

Має надійну обкладинку з прошивкою типу "Сміт".  Замовити цю Біблію можна сайті видавничого дому "Конкордія" - http://www.cph.org/

неділю, 6 вересня 2009 р.

ПРОПОВІДЬ НА 13-У НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

                                             ВЕЛИКА ВІРА


(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...»


А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Матвія 15:21-28).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.

Дорогі брати і сестри, Френсіс Бекон колись промовив: «Не те, що люди їдять, а те що вони перетравлюють робить їх міцними. Не то, що ми заробляємо, а те, що ми заощаджуємо, робить нас багатими. Не те, що ми читаємо, а те, що ми запам’ятовуємо, робить нас вченими. Не те, що ми проповідуємо або молимося робить нас християнами, а те, що ми віруємо і практикуємо».

Сьогодні Господь Святий Дух через Євангеліє розповідає нам про події, які відбулися за земного життя Ісуса Христа, Божого Сина і про одну жінку, яка практикувала свою віру. Він – Насіння, яке було обіцяне ще нашим прабатькам Адамові та Єві в Раю. Він – Потомство Авраамове, у Якому благословилися «всі народи землі» (Буття 26:4). Він – правдивий Бог і правдива людина. Він – Месія, Який прийшов до Своїх – «та свої відцурались Його» (Ів. 1:11).

Він зцілював хворих ув Ізраїлі, Він створював їм їжу і насичував їх нею так, що коли після трапези вони збирали позосталі кусні, то «дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів» (Ів. 6:13). І Він ніс їм Євангеліє. Але коли Він їм проповідував їм Себе, живого Бога у людській плоті, то юдеї стали «ремствувати на Нього, що сказав: Я той хліб, що з неба зійшов» (Ів. 6:41).

І навіть багато з тих, що увірували, коли чули як Він каже про життя вічне, яке несуть Його правдиве тіло та кров «гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60). «Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ів. 6:66). З-понад п’яти тисяч чоловіків, що радісно смакували подарованим і безкоштовним хлібом, коли Бог Син почав проповідувати про хліб духовний, залишилися лише Дванадцять.

Така природа невірства. Коли існує перспектива наїстися або поліпшити здоров’я, то відбою немає від бажаючих бути біля їжі або здоров’я, яке пропонує Бог. Невірство – сліпе. Воно не ходить очима віри і закриває очі та вуста на тіло і кров Христа, і затуляє вуха, не бажаючи чути ні Його Закону, ні Його Євангелія. Невірство глузує з Бога і з вірних Йому людей. Невірство про них пліткує і думає лише про зиск для своєї грішної плоті.

Сьогодні Господь іде від таких людей. Він простує у землі тирські й сидонські. Цієї території юдеї не контролюють. Він тут може побути на самоті і відпочити. Відпочити від безглуздих звинувачень і нападів, від намагань Його скомпрометувати і вбити. Він на певний час іде від юдейства, яке «пробуває … у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1 Ів. 2:11).

Від іде від тих релігійних співвітчизників, які проповідують і моляться, але віри своєї не практикують. Це про них Він говорить: «На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!» (Мт. 23:2, 3).

Але щойно Син Божий входить у землі, де так мало фарисеїв, як ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів». У краю неєврейському живе жінка, яка вірує у Спасителя. Ісус Назарянин – не просто якийсь для неї пан, бо слово Господь може мати й це значення. Ні, вона визнає у Ісусі Месію, на Якого з давніх-давен очікували євреї. Євреям Бог обіцяв, що Месія вийде з роду Давидового. Через Єремію Бог збільшив ці очікування, сказавши: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить» (Єр. 23:5).

Ця жінка чула проповіді Божого Слова, вона чула про Христа, вона увірувала у Нього. І зараз, коли вона бачить Його своїми очима, вона благає, звертаючись до Нього словами віри: «Господи, Сину Давидів» - Сину Божий і Сину Людський, помилуй мене! У неї велика біда і вона виплакує її Христові, кажучи: «Демон тяжко дочку мою мучить!» Демон мучить її дочку, як мучать демони багатьох людей. Вони – «духи піднебесної злоби» і в них немає й краплини добра. Вся їхня діяльність – на шкоду людині. Це про них каже Апостол Павло: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).

Вона віруюча, але демон мучить її дочку, її дитину, її кровинку, яку вона любить усім своїм серцем і вірить, що ось перед нею Той, Хто вижене ту жахливу духовну істоту з її дочки і зцілить її. Вона вірує, що Господь – добрий і чуйний. Але що це за реакція Христа? Він їй не казав ані слова – чуємо ми оповідь Святого Духа. Але говорять учні. Вони «підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»

Учні здивовані, бо вони ще не бачили, аби Ісус комусь відмовляв. Коли вони переходили Самарію і залишили Його самого біля криниці, то, повернувшись, вони бачили жваве спілкування Христа із самарянами. Щоправда і самарянці Христос відповів: «Спасіння – від юдеїв» (Ів. 4:22). А тут учні здивовані і благають Його дати відповідь, проте слова їхні не свідчать, що вони благають Господа через жалість до цієї чужинки. Ще не так давно Яків та Іван, побачивши ворожість якогось самарянського села, сказали до Нього: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив». «До чужинців можна ставитися жорстоко, винятково по Закону» - думали вони тоді «А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа» (Луки 9:54, 55).

Тут учні ще до П’ятидесятниці. Ще вони будуть хвалитися своїми здобутками і втікати, коли юдеї будуть заарештовувати Христа. А поки-що вони користуються Законом і Законом їм Господь відповідає: ««Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» Перші речі першими. Господь дав слово і Він його тримає. Бог завжди виконує те, що обіцяв. Він прийшов найперше до євреїв.

Але поки Його слова ще лунають у вухах учнів, ця бідна жінка «підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» Вона не відступає. Її прохання і молитва залишаються конкретними і наполегливими. Вона вклоняється Йому, як Богові і просить підтримки постійної. Бог їй відповість – в цьому вона упевнена і впевненість її будується на Слові Божому, а там Господь каже до неї і до всіх нас: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15). «Господи, допоможи мені!» - просить у Спасителя жінка. «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - звертаємося до Христа сьогодні ми.

Дальша відповідь Христа людині самовпевненій і гордій здалася би зухвальством. Але не цій жінці. Божий Син відповідає: ««Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Язичники мають благословення через євреїв. Новий Заповіт іде після Старого Заповіту. І без Старого Заповіту Нового Заповіту не було би. Господь має план. Він дає обітниці і Він їх виконує через євреїв. Невірство міняє вдячність на гординю. Євреї називали язичників собаками. Але тут Господь вживає слово цуцик, домашня собачка, тваринку з якою граються діти. Господь використовує це слово, аби відрізнити цю жінку, як від решти язичників так і від невіруючих євреїв, богом, яких є їхній шлунок.

Але ця жінка-язичниця – віруюча. Вона знає про язичницю Рахав, яка увірувала. Вона знає про язичницю-моавитянку Рут, прабабусю царя Давида, з роду якого вийшов Христос Спаситель, Який стоїть перед нею і в Якого вона вірує. Вона знає, що Він – Спаситель світу. І вірою вона знає, що Він хоче розмовляти з нею. Тому вона промовляє далі: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».

Діти завжди кришать їжу. Але тут ця жінка не хвалиться спостережливістю. У ній промовляє віра. І тут ця віра – покірна і прекрасна. Вона вслухається у слова Спасителя. Його Слово малює у її уяві картину. І вона звертає увагу на всі деталі Слова Божого. Вона жінка, але як і в блаженного мужа з Псалма 1, у Слові Божому – її насолода. І втіха її – у Тому, Хто стоїть перед нею. І надія її – у Ньому. І життя її, і її дочки, і найбільші її скарби – у Ньому, у Христі, Сині Божому. Їй немає чим хвалитися. За походженням – вона язичниця. За статусом – вона нещасна жінка. Але людина виправдовується не ділами, а вірою.

Вона живе вірою в Нього, вона практикує віру і застосовує Слово Христове на практиці. І чує у відповідь на своє «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала. Господь виголошує Євангеліє: жінка виправдана вірою. Господь не каже їй: «Нумо дивитися на твої діла! Так, їх достатньо!» Зовсім ні. Господь дивиться лише на віру і каже: «Віра твоя – велика!» Її дочка одужує через віру, не через діла Закону. Праведний живе вірою і вірою самою. Віра приводить до миру з Богом і до звільнення від лабет диявола. Віра несе справжній спокій і справжнє щастя.

Але повним зціленням дочки ханаанеянки історія ця не закінчиться. Бо Христос виконав план Божий до кінця. Він був виданий юдеями, відповідно до Слова Божого, у руки язичників, які розп’яли Царя Юдейського, Христа Ісуса на Голгофському хресті, невинного замість винних, святого замість грішних, Сина Божого замість синів і дочок людських. Той, хто визволив дочку ханаанеянки від мук демона, Сам страждав від мук, набагато сильніших, бо «на Нього Бог поклав гріх усіх нас». На хресті Він помер за всі ваші гріхи. Він заплатив за ваші гріхи Своєю смертю і подолав вашу смерть Своїм воскресінням вже на третій день, проголосивши весь світ примиреним із Богом і виправданим і гідним вічного життя.

Історія із жінкою ханаанеянкою має своє продовження на Голгофі так само, як і наші особисті історії повертаються до Голгофського хреста, бо на ньому прощені гріхи жінки-ханаанеянки і її дочки, гріхи ваші і мої. І ця історія продовжується біля порожнього гробу воскреслого Христа і вона продовжиться у час Його повернення, коли Він, славетний Спаситель-Бог, воскресить і ханаанеянку, і її дочку, і вас, щоб дати вам вічне життя у Його Царстві. І ця історія продовжується сьогодні біля Христового Вівтаря, де ви приймаєте Його справжнє тіло у крихтах хліба із Господнього Столу і де ви п’єте у краплинах вина Його правдиву кров. Бо Христос із нами. Його Слово творить віру. Його тіло і кров живить віру, а спасаємося ми лише вірою, без діл Закону. Самою вірою у Христа дається нам вічне життя. В Христове святе Ім’я. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

пʼятницю, 4 вересня 2009 р.

ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА: ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ

Вчора відбулося засідання Секретаріату Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Нашу церкву на цьому засіданні представляв Секретар УЛЦ, брат Ігор Рудзік.  Секретаріат позитивно оцінив співпрацю (ВРЦіРО) з Урядом, наслідком якої стало спрощення перебування служителів-іноземців в Україні, а також зниження цін на газ для релігійних організацій до рівня цін для населення (про що стало відомо вже після засідання Кабінету Міністрів). До вчорашнього дня церкви платили за газ таку саму ціну, як і комерційні установи, хоча, як відомо, прибутковою діяльністю церква не займається, а її надходження - пожертви від парафіян, які є платниками податків. Такому рішенню Уряду посприяв постійний діалог, який ведеться ВРЦіРО з Прем'єр-Міністром, пані Юлією Тимошенко. Детальнішу інформацію про засідання Секретаріату ВРЦіРО та останні рішення Уряду читайте на сайті Інституту Релігійної Свободи (наше фото звідти): http://www.irs.in.ua/

четвер, 3 вересня 2009 р.

НОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК

У неділю під час служби Божої у нашій парафії відбулося благословення дітей і студентів на новий навчальний рік. Хтось іде до початкової школи, хтось до університету, хтось до магістратури, а хтось здобуває другу вищу освіту...  Наші діти і молодь - талановиті і щедро наділені Господом різними талантами!

У День знань мав привілей від імені батьків  (у школі, де вчаться мої діти) виступити на урочистій лінійці. Свій виступ і на цій урочистій лінійці,  і під час благословення студентів Вісконсинського Міжнародного Університету, основував на старовинному українському християнському благословенні про те, щоби діти виростали Церкві і Батьківщині на користь, батькам на втіху, а Богові на славу.

 Був радий поспілкуватися з учнями, вчителями, батьками та керівниками школи а також з керівниками та студентами університету.

Приємно також було побачити вручення грамот переможця міських освітніх конкурсів моєму синові, Владиславу, який до того ж, взяв участь у Першому дзвонику нового навчального року, несучи на своєму плечі першокласницю. Хай ласкавий і благодатний Господь поблагословить усіх українських школярів і студентів!

вівторок, 1 вересня 2009 р.

70 РОКІВ ТОМУ

  70 років тому розпочалася Друга світова війна. Нацистські і радянські війська розділили між собою Польщу і почали встановлювати "новий порядок" на зайнятих територіях. Для мешканців західної частини України той "порядок" означав побудову комунізму, з усіма відповідними наслідками: убивствами та катуваннями української інтелігенції, закриттям церков і масовими депортаціями до сибірських концтаборів тих, кого сталінський режим уважав за неблагонадійних. До речі, якраз на вересень 1939 року припадає перша хвиля нищення українського лютеранства, арешти душпастирів і дияконів. Саме з осені 1939 року до убивства в катівнях НКВС 1941 року, проводив свій час у Станіславівській в'язниці, блаженної пам'яті Теодор Ярчук, мученик за Євангеліє.

  В інтернеті натрапив на тогорічну карикатуру славетного художника Артура Шика "Нечесні гравці". Чим обернулися ця "гра" обох безбожників, Сталіна і Гітлера - відомо.  Доречно також поставити запитання, а чи була би ця "гра" такою активною, якби не мюнхенські домовленості 1938 року західних держав із Гітлером, і ще раніше папське потурання Гітлерові на початку 1930-их років?  Перекладати всю провину за початок Другої світової війни лише на Гітлера і Сталіна - ще один обман. У тій страшній війні винні усі лідери держав, які заради миттєвої вигоди і принципу "моя хата скраю", закривали очі на людиноненависництво, агресію і бажання панувати над світом заради противних Богові ідеологій і з бажанням контролювати навіть душі людей, і витіснити з Європи навіть згадку про Христа.

   А вже потім була агресія проти Радянського Союзу і військовий союз у боротьбі проти нацистської Німеччини, військовий альянс комуністичного Радянського Союзу і західних вільних держав, які представляли США і Велика Британія, і ялтинська здача Східної Європи радянському тоталітаризмові.  Активна фаза цього всього почалася саме 1 вересня 1939 року.