неділю, 31 березня 2013 р.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту


                ПОКЛИКАНІ НА ОСВЯЧЕННЯ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
А далі, браття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли ви від нас, як належить поводитись вам та догоджувати Богові, як ви й поводитеся, щоб у тому ще більше зростали!  Бо ви знаєте, які вам накази дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати посудини свої в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають. Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі, бо месник Господь за все це, як і перше казали ми вам та засвідчили. Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення  (1 Солунян 4:1-7).

Благодать вам і мир (1 Сол. 1:1)! Амінь.

Дорогі брати і сестри, минулої неділі в нашому рідному Києві настав транспортний колапс.  Дороги після великих снігопадів не були розчищені або чистилися дуже повільно, а людям потрібно було все-одно ходити та їздити.  Врешті-решт, це була неділя і християнам потрібно було добиратися на службу Божу.  А в когось були інші потреби.  В когось, може була причина радісна, а в когось біда не питалася, коли прийти в гості, і треба було когось везти до лікарні, а когось навіть ховати. Робити все це було дуже важко: товстий шар снігу покрив дороги, тротуари і куполи церков, якими досить рясно всіяний Київ.

Втім гріх – набагато гірший і небезпечніший від снігу.  Гріх гніздиться в серці і часто про нього не здогадуються не лише сторонні, але й власник серця.  Лише глибоко вкоріненим гріхом у серці можна пояснити поведінку водія однієї з київських маршруток 25 березня, який на вулиці Мостицькій, викинувши з маршрутки людину, в якої почався епілептичний припадок, поїхав наче нічого й не бувало далі.  А які тоді серця в пасажирів тієї маршрутки, які дозволили такому статися?  Так само, що живе у серці тих двірників, які минулої неділі замість допомоги своїм ближнім-киянам і можливо, гостям столиці, вирішили нажитися на стихійному лихові і здавали в оренду лопата – за 250 гривень?  І що живе у серці тих таксистів і водіїв маршруток, які в десятки разів підняли ціну за проїзд з Троєщини до центру? 

На жаль, ми не бачимо тут нічого спільного з християнством.  Ми бачимо, навпаки, поганство, його огидність, його ненависть до Бога і до вінця Божого творіння – людини.  Здається, що в такі дні, які ми мали впродовж минулого тижня, ми раптом усвідомлюємо, що язичництво в нашому місті дуже живе, активне.  В цю другу неділю Великого посту нам варто зробити зупинку в нашій подорожі, аби, перед тим як рушати далі, ми ретельно дослідили наші власні серця.  Господь Святий Дух спрямовує нашу увагу сьогодні на два гріхи: похіть і визиск ближнього.  Ці гріхи дуже поширені в нашому суспільстві, але вони наче подвійний стовбур одного бур’яну, який має один-єдиний корінь – невірство, а отже небажання жити так як хоче Бог і бажання догоджати собі, а насправді гріхові, який живе в нас та дияволові, який прагне нами маніпулювати та мріє, аби ми були боговідступниками та навіки були запропащені у вічний вогонь аду.

До нас сьогодні звернуті слова любого Апостола Павла, який нас просить і благає, як найближчих і найдорожчих друзів, аби ми не відступали з дороги хресної на дорогу похоті і визиску – з дороги життя – на дорогу смерті. Дорога розпусти, дорога визиску свого ближнього, видирання з нього якомога більшої кількості праці та грошей – дорога, яка обов’язково закінчиться перед Богом-Суддею і з вуст Якого пролунає вирок: «Заплата за гріх – смерть!»

Вам, любі брати і сестри, що каєтеся у ваших гріхах, Бог виявляє Свою благодать.  Вас Він запевнює про Свою велику і невимовну до вас любов.  Цю любов до кожного з вас Він доводить Своїм Єдинородним Сином Ісусом Христом.  В світі часто промовляється слова «любов» та «любити», однак коли доходить до діла, до проблем, до біди, то часто-густо ці слова перетворюються на порожні звуки, за якими нічого не стоїть. Але за Божим словом «любов» стоїть хрест Голгофи. Хрест на якому розіпнули святого Божого Сина є яскравою ілюстрацією до слова благодать. Бо саме на хресті Ісус вирішує нашу найбільшу проблему, нашу найбільшу біду – гріх. З абсолютної любові до вас Він іде на хресні муки і на Голгофі обмиває Своєю святою кров’ю усі ваші гріхи та провини, аби ви були більше не звинуваченим грішником, а були обвинуваченим, якому проголошено виправдувальний вирок, бо винним є вже не ви, а Ісус Христос. 

Через наші гріхи Він помирає на хресті, через наші гріхи Його кладуть до гробу і через Його невинність Він воскресає з мертвих, аби сьогодні бути далі нашим люблячим Паном і Господом, Спасителем і Богом, Який перебуває нині посеред Своєї Церкви, яка ходить перед Його лицем і з любові до цього люблячого і благодатного Господа, прагне Йому також догодити.

Сьогодні Господь Святий Дух, через Апостола Павла, знаючи про любов християн до Свого люблячого Господа, передає накази від Христа нашій парафії, аби ми знали «як належить поводитись… та догоджувати Богові». Господь дає нам ці накази, бо знає, що ми любимо Його і хочемо Йому догодити. Наші взаємини з Богом – взаємини дітей з Отцем. І як любі діти хочуть догодити своєму татові, так і ми хочемо догодити нашому небесному Отцеві і виявляти щодня нашу вдячність за Його до нас любов.

Отець це бачить, цінує таке ваше догоджання і підбадьорює вас не спинятися «щоб у тому ще більше зростали!» Господь каже, що ми в Його очах наче добрі учні, діти, які дорослішають і зростають у добрі, у милосерді, у чистоті і, звичайно, у пізнанні Його Слова та Його святої волі.

Господь каже, що воля Божа щодо кожного з нас – освячення, відділення від трьох мерзенних речей, які дуже поширені в грішному світі в цілому і в нашому рідному українською суспільстві зокрема.  Отже, Господь каже, аби ми береглися від розпусти. Господь дав нам стать, дав чоловіків і дружин, аби вони тішилися одне одним, а також раділи своїми сімями і родинами.  Розпуста може виглядати привабливо, як будь-який гріх, вона може мати дуже симпатичну оболонку, але всередині тієї оболонки – гидота, повна трупної отрути, яка має спустошливу і смертельну дію на людську душу, на людське тіло і на життя цілої сім’ї.  

Християнська Україна весь час перебуває під нападами України язичницької – чимало наших новітніх традицій, розваг, особливо на весіллях мають вкрай розпусний характер, що розпалює похіть і підштовхує охрещених різних конфесій до перелюбу. Таку саму мету мають чимало анекдотів, жартів, книг, газет, фільмів та інших продуктів індустрії розваг. Автори таких продуктів самі по суті своїй є поганами, язичниками і по-іншому мислити не вміють, тому й часто, самі того не підозрюючи служать гріхові, дияволові і смерті.

Господь каже, що люди, які пропагують розпусту або перебувають у Ній, мають статеве життя поза шлюбом – такі люди не знають Бога. Вони можуть думати, що знають Бога, але насправді вони знають диявола – вірніше він дуже добре знає їх, вивчив їх і веде дорогою до аду. 

А до вас, Господь Ісус Христос звертається, аби ви тримали свої посудини в святості і честі, тобто жили у своїх сімях і щоб чоловіки любили своїх дружин, а дружини своїх чоловіків. Чоловіки, наче каже Господь, бережіться від розпусти, а натомість горніться до своїх дружин. Дружини, бережіться від розпусти, а натомість горніться до ваших чоловіків і таким чином ви обоє збережете ваші посудини, ваші тіла в святості і честі.

Господь також каже, аби ми не кривдили брата свого та не визискували його в будь-якій справі, зокрема і в бізнесі.  Нещодавно кілька моїх земляків побували в Києві і працювали.  Проте, коли настала пора розрахуватися за важкий труд на будові, їх роботодавець почав їх водити за носа і врешті-решт мої земляки поїхали додому без копійки. На жаль, в Україні це – досить поширена практика.  Такі горе-роботодавці можуть думати, що вони дуже кмітливі, обманюючи, чесних трударів і залишаючи їх і їхні сім’ї без засобів для існування, але насправді вони обманюють самі себе, бо Господь Святий Дух через Апостола Якова каже: «А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день заколення. Ви Праведного засудили й убили, Він вам не противився!»

Ті, що визискують своїх ближніх, мають іржаве золото і срібло, і такі роботодавці та керіники винні в смерті Христа.  Смерть Спасителя приносить користь віруючим, християнам, а не таким язичникам, які ці обманщики та визискувачі, бо вони – невіруючі, а отже будуть засуджені суворим судом Господа Саваота! За кожного робітника, якого визискували та визискують, якому недоплачують, буде мститися Сам Господь Ісус Христос.  Він – не їхній Спаситель, Він – Месник за бідних і убогих!

Ще одна поганська гидота – визиск хабарами та цінами. Заробітні плати – низькі, невпинні побори чиновників, високі ціни від місцевих бізнесменів – все це вельми поширене в Україні і все це є руйнівним для нашого народу.  Нещодавно я читав, що мешканці прикордонних областей заходу України їздять за одягом і продуктами в Євросоюз, бо там якісніше і дешевше, бо в українських містах і селах панує кривда ближнього і визиск, корупція і побори.  Все це знущання з ближніх українців – огидне і все це – мерзенність в очах Божих і всі, хто цю гидоту коять, будуть покарані Господом.

До вас же, любі християни, Господь, знавець сердець, каже, щоб ми навіть не кривдили свого ближнього у будь-якій справі. Бо нас Бог покликав не на нечистість, а на освячення, на відділення від жахливих пороків світу.  Мені було дуже радісно почути, як журналісти у день снігової бурі, розповідали про мережу заправок, які надавали водіям, які застрягли в снігових корках на десятки годин, безкоштовні каву та чай. Я радів, коли чув, коли були такі водії на позашляховиках, які довозили цілком сторонніх для них людей до лікарень по київському тогочасному бездоріжжю. Я не знаю, чи ті люди були християнами, але діяли вони як християни, виявляючи чесноту служіння своєму ближньому. 

Тим більше так поводяться християни, і зокрема ті наші парафіяни, які відвідують хворих і насичують голодних, які жертвують гроші і час, аби Євангеліє звіщалося та радість християнського прощення і покликання була відома іншим людям, які поки-що перебувають у полоні темряви й поганства. Ви ж покликані з темряви до світла Господом Святим Духом через Євангеліє.  Ви покликані до вічного життя в Христі, яке Він покріплює, причащаючи вас Своїми правдивими тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина у Його Святій Вечері, і ви до того життя покликані, яке виявиться у повноті в час Христового повернення і воскресіння усіх мертвих.

У суспільстві, де рясніє гріх, де ігнорується Божа любов і Боже милосердя, де на Божі благословення не лунає вдячність і не виявляється послух, ваше покликання – це ще й покликання вдячності Богові на кожному місці за всякий дар. І ваше покликання – це також покликання послуху Божій волі та утвердження істинності Божого Слова кожним вашим власним словом і кожним вашим власним ділом, ділом люблячої дитини, котру любить безмежно Сам Бог, заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28).

суботу, 30 березня 2013 р.

Завтра


Завтра, 31 березня - 2-а неділя Великого посту. Як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати Псалом 69. Літургія будуватиметься довкола 1 Послання Св. Апостола Павла до солунян  4:1-7 і Таїнства Святої Вечері.                   

Розклад на завтра: 
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Літургія

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятницю, 29 березня 2013 р.

Служителі - четверта риса вірності

Нехай вірний служитель Слова зауважить на те, чи Бог встановив його за сторожа чи наглядача Церкви, щоб коли він зауважить, що одна з його овець відійшла з дороги праведності і звернула на дорогу грішників, щоб він не був сонним та сліпим сторожем, ані німим псом (Іс. 56:10).  Він також не повинен давати безбожникам м'які подушки (Єз. 13:18).  Але нехай він голосно кричить про гріхи (Іс. 58:1).  І нехай буде він наполегливим у молитві та проповіді, постійно і в духові ввічливості терпеливо, і повчально застерігає та суворо докоряє (Єз. 3:17, 33:7; 2 Тим. 4:2; Тит. 2:15; 1 Кор. 4:21).  Бо через ці засоби Бог кличе назад тих, що помиляються, і піднімає тих, що впали.  Інакше, якщо пастир погорджує цим, то Бог вимагатиме кров втрачених овець із його руки.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 28 березня 2013 р.

Лютер і висвячення жінок


   Хоча питання про ординацію жінок не піднімалося за днів Лютера, він збагнув його богословське значення гостріше, ніж дехто з пізніших богословів.  Лютер добре усвідомлював те, які визначні посади займали певні жінки в Старому Заповіті, й він глузував із антиклерикальних фанатиків за те, що вони не зауважували ці місця, які, як здавалося, свідчили на користь їхньої справи.  "Але в Новому Заповіті, - писав він, - Святий Дух, промовляючи через Св. Павла, постановив, аби жінки мовчали в церквах і на зібраннях (1 Кор. 14:34) і сказав, що це - Господній наказ".  Про основний принцип головування/підпорядкування Лютер писав: "Проте Євангеліє не скасовує цей природний закон, а підтверджує його як припис і створіння Боже".[1]




[1] У творі Інфільтровані й таємні проповідники та в творі Про Собори і Церкву.

середу, 27 березня 2013 р.

В одній лізі


Треба в християнстві берегти ці золоті слова[1] – лише вони роблять людину християнином. Ви бачите, як гірко помиляються ті, що намагаються уникнути вічного суду через свої монашества, сутани і тонзури. До того ж такі люди навіть пропонують продавати свої надлишкові діла та передавати їх іншим людям. Я змушений визнати, що так ми жили в папстві. Ви, молоді люди, дякуйте Богові за ваше ліпше знання і добре вивчіть ці слова.  Бо смерть і пекло перебувають одній лізі з папою і турецьким Кораном для того, аби зводити людей, щоби для спасіння вони покладалися на свої гидкі діла.  Але спасіння вимагає більшого, ніж наші добрі діла – для спасіння не достатньо навіть святості ангелів. Щоби здолати смерть мав бути виданий Божий Однороджений Син. А небеса і перемога над смертю – не лише Христові – кожен, хто вірує в Нього, не повинен загинути, а буде мати вічне життя. З іншого боку, хто лишень відмовляється увірувати, той навіки перебуває поза допомогою і порятунком, як про це пізніше зазначає Христос, кажучи: «Хто ж не вірує, – той вже засуджений» (Ів. 3:18).

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана




[1] Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого (Івана 3:18).

вівторок, 26 березня 2013 р.

Під хрестом зростає


Саме через силу Божу, Церква, хоча й страждає, не руйнується, а триває далі. І то саме під хрестом збирається вона із силами і зростає.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

понеділок, 25 березня 2013 р.

Пастирська конференція Київської Єпархії

23 березня ц. р. в м. Києві відбулася чергова Пастирська конференція Київської Єпархії. Конференція розпочалася з молитовного роздуму місіонера Української Лютеранської Церкви в Черкасах, о. Вадима Колесника. Доповідачем конференції був пастир Малинської парафії, о. Дмитро Дідківський, який представив конференції цікаве та актуальне есе «Трансплантація органів після смерті: за чи проти?» Після обговорення есе, пастирі Київської Єпархії розглянули поточний стан справ в Єпархії та Церкві та поділилися досвідом служіння у парафіях. Конференція завершилася молитвою Голови Київської Єпархії, пастиря Вадима Зінченка, під головуванням якого було проведено конференцію.

Світлина: Пастир Дмитро Дідківський представляє есе.

неділю, 24 березня 2013 р.

Проповідь на 1-у неділю Великого посту


                          НАЙПЕРШЕ ЄВАНГЕЛІЄ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: «Чи Бог наказав: «Не їжте з усякого дерева раю?» І відповіла жінка змієві: «З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: «Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти». І сказав змій до жінки: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».  І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.  І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів: «Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався». І промовив Господь: «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» А Адам відказав: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв». Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене, і я їла». І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту»  (Книга Буття 3:1-15).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, одразу хочу сказати, що наступна історія відбулася не в Києві. Було це недільного ранку, під час якого дружина вже зібралася була йти до церкви, коли зауважила, що її чоловік навіть пальцем не поворухнув, аби вдягнутися у святковий одяг.  Здивована жінка спиталася: «Чому ти не вдягаєшся до церкви?» Чоловік відповів: «Бо я не хочу йти».  «Маєш якісь причини?» - спиталася дружина.  «Цілих три. По-перше: громада непривітна.  По-друге, я нікому там не подобаюся.  По-третє, я просто не хочу йти». 

Дружина дала мудру відповідь: «Що ж, любий, а я маю три причини, чому ти маєш піти: по-перше, громада наша – гостинна.  По-друге, в ній є люди, яким ти подобаєшся. А по-третє – ти пастор!  Тому скоренько вдягайся!»

Ця історія, звісно, жарт.  Але в кожному жарті є певна доля правди. Ми вміємо знаходити масу відмовок, аби виправдати всякі лінощі, всяку неправду та переступи.  Таке вміння властиве і дітям, і дорослим.  Сьогодні наша подорож Великого посту починається від дерева, біля якого це жахливе вміння увійшло в нашу природу, в наші гени.

 Дерево, біля якого розпочинається наша сьогоднішня подорож, було як каже нам Писання, не просте навіть своїм розташуванням – воно росло посеред раю. Воно мало також особливу назву – дерево пізнання добра і зла. «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16, 17). Все, що каже Бог – істина.  І все, що Він наказує нам, дано нам для нашого добра. Бог любить людей. Для нас Він був створив рай.  Адам, Єва і всі їхні нащадки мали жити вічно, без жодної біди, хвороби, без нещастя, без сліз, без смерті.  Щедрість і ласка Божа – неймовірні.  Він – щирий, люблячий і правдивий. Його Слово – істина.

Проте в раю Єва натрапляє на істоту зовсім іншу. Ця істота – духовне створіння, яке відпало від Бога і увійшло в змія.  Ця – істота, як ми бачимо з Писання – наш одвічний і довічний ворог, диявол.  Він – хитрий, лукавий і він бажає нам різноманітних бід і загибелі, смерті тимчасової і вічної.  Його підступність виявляється не просто в маскуванні під звірятко з раю, але й у тому, як він намагається піддавати сумніву Боже Слово. 

Діалог, який розпочинає диявол, від самого початку носить провокативний характер – він зачіпає Єву, збентежуючи її і повертає дискусію одразу собі на користь.  Він наче перевіряє в нашої праматері знання Божого Слова, аби потім, відчувши її слабинку, посіяти в серці Єви сумнів до Творця, до Його любові, до Його благих намірів щодо людей і заявити, що Бог, насправді, лякає їх смертю та стримує їх від обожествлення, яке є справжнім благом для людей: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».

А хіба вам не доводилося чути подібних слів змія і подібного запрошення до нехтування Богом, до зневаги батьків, запрошення до блуду та наклепів, запрошення до заздрості і жадібності. Хіба вам не доводилося чути його запевнення про те, що ви не вмрете, а навпаки поліпшите такими забороненими вчинками своє становище? Як прикро, що ми часто поводимося як Єва і Адам, коли вони відступаються від Божого Слова і, починаючи помирати, куштують заборонений плід, аби впавши у гріх потім вже дивитися на світ спотвореним поглядом смертної людини.  

Біля першого дерева посеред раю, дерева пізнання добра і зла, від наших прабатьків, спокушених дияволом, ми одержали  спадок гріх і смерть.  Дерево пізнання добра і зла стало для них і для нас на дерево смерті. Це – жахлива спадщина. І вона проявляється вже в перші миті очікування зустрічі з Богом.  Адам і Єва не біжать на зустріч люблячому Творцеві, коли «почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок».    Відбувається цілковито протилежне – наші прабатьки ховаються від Бога.  А коли Господь у любові Своїй хоче привести їх до каяття, то вони, як наш пастир із сьогоднішнього жарту знаходять дуже доречні, на їхню думку, відмовки-пояснення чому саме вони згрішили.

Отже, перше Господь звертається до Адама, бо Адам – чоловік родини, голова сім’ї, отже головна відповідальність за все, що відбувається в сім’ї – на ньому, як і полягає головна відповідальність за все, що відбувається в наших сім’ях теж на нас – чоловіках. Але як часто ми поводимося як Адам після першого гріха – адже так легко показати пальцем на дружину і звинуватити в усіх проблемах її, а насправді – Бога, адже дружину Адамові, як і кожному з чоловіків, дав Бог.

Звісно ж, і дружинам нелегко каятися.  Гріх, який живе в нас від часу гріхопадіння, знаходить набагато легшу дорогу і показує пальцем на когось іншого. Єва показала на змія – «Хіба ж вона винна, що змій спокусив її?» - ухиляється гріх від каяття.  Горе нам, що шукаємо відмовки, а не каємося після гріхів наших, бо тоді ми чуємо не слова прощення, а слова осуду і залишаємося далі під Божим гнівом, як залишається Адам, що звинувачує свою дружину.  Як залишається під гнівом Божим Єва, яка звинувачує змія.

 Змієві показувати ні на кого. Диявол торжествує, що його спецоперація вдалася.  Тепер Адам і всі чоловіки приречені до смерті, а перед нею ще й до важкої праці в поті чола свого.  Єва і всі дружини теж помиратимуть, а ще вони будуть народжувати дітей в муках, матимуть пожадання до чоловіків, які над ними пануватимуть. Дерево пізнання добра і зла перетворилося для всього людства на дерево смерті.

Втім, торжество диявола – передчасне.  Господь каже, що жінка не лише народжуватиме дітей в муках, але Він має особливе, жахливе послання для диявола, яке є солодкою втіхою для Єви, для Адама і для всіх їхніх нащадків: для вас і для мене. Власне кажучи словами осуду змія-диявола, Господь промовляє нам найперше Євангеліє: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту».

Це найперше Євангеліє переносить нас до іншого дерева, дерева на якому карали злочинців через розпяття.  Сьогоднішнє Євангеліє переносить нас до хреста Голгофи.  Бо саме на ньому реалізуються погрози Божі дияволові і саме тут реалізується план нашого визволення від влади гріха, диявола і смерті.  Диявол, як ми знаємо із Еденської трагедії – обманщик і убивця.  Але Бог завжди каже правду.  Він казав правду про наслідок гріха і Він виконав Свою обіцянку про те, що нащадок Єви не буде мати миру з дияволом, а перебуватиме з ним у стані вічної ворожнечі, невпинної війни.

Цей нащадок, або ж як його чудесно описує Біблія – насіння жінки – Ісус Христос, Божий Син.  Він не йде на компроміс із дияволом ні до воплочення, ані після воплочення, коли змагається із сатаною у пустині, здобуваючи перемогу над ним Своїм святим Словом. Але вирішальна битва із змієм відбувається на дереві хреста.  На хресті розпинали злочинців. Ісус – не злочинець.  Ісус – святий.  Ісус – праведний. Смерть на хресті – жахлива, а Ісус на смерть не заслуговує.  Але Він не шукає відмовок, аби на хрест не йти.  

Він іде з готовністю на Голгофу не через те, що Він любить страждання.  Ні, Він просить в Отця Небесного, аби страждання минули Його, якщо на те воля Божа.  Але Він іде на Голгофу, бо любить вас.  Він хоче, аби ви не страждали в гріхах, не знемагали від болю, не помирали  і не мучилися у вічному огні пекла. Він хоче, аби ви жили в Його Царстві, у раю повіки віків.  Він хоче, аби ви повернулися до небесної домівки, з якої ми були прогнані ще в Адамові та Єві і до якої ми не маємо доступу через наш гріх.

Через це Ісус забирає на Себе всі наші гріхи та провини і несе їх на хрест.  З того дерева Його, страждаючого від нестерпних мук, востаннє намагається зманити диявол, вигукуючи через своїх слуг: «Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27:40).  Але даремно звивається під цим деревом стародавній змій.  На дереві – не старий Адам, а Ісус – правдивий Богочоловік, насіння жінки.  І нога цього Насіння піднімається над маківкою сатани і з вигуком: «Звершилось!» проломлює череп змієві і з прокушеною агонізуючим дияволом п’ятою, віддає Свого Духа Богові, помирає на хресті за наші гріхи, на нашому місці і замість нас.  

Нічиєї в цій боротьбі немає.  Перемога – за Ісусом і за вами, любі брати і сестри.  Бо Ісус заплатив повну ціну за ваші провини. Тепер над вами, що віруєте в Ісуса, немає жодного звинувачення. Вам не зараховується жодний гріх.  І ця велична істина підтверджується воскресінням нашого розпятого Господа Ісуса Христа з мертвих.  Ця велична істина проголошується сьогодні в нашій парафії і по всіх церквах, що вірні Богові та Його Євангелію з Книги Буття, яке провело нас подорожжю від дерева смерті до дерева життя – до хреста Голгофи – з якого «тече ще й досі свята кров», якою ми причащаємося разом із істинним тілом Христовим на прощення наших гріхів і провин, і на вічне життя в Царстві Божім, яке виявиться в силі та славі, як щасливе продовження найпершого Євангелія у час повернення Спасителя і в час воскресіння усіх мертвих, аби віруючі вже ніколи не помирали, а жили з Христом у Його Царстві повіки віків.  

Через це християнські церкви мають дерево – хреста, як нагадування про перемогу над дияволом, гріхом і смертю на тому першому святому хрестові і як нагадування про те, що ця перемога – повна і остаточна, як повне й остаточне є прощення, здобуте для кожного з вас Ісусом на хресті.  Відмовок для прославлення Христа ми не маємо і мати не можемо, як і не можемо мати ми відмовок служити Йому через служіння нашим ближнім, бо любов Христа – безмежна, а жертва Його вічна, перемога ж Його – для нас. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

суботу, 23 березня 2013 р.

Завтра


Завтра, 24 березня - 1-а неділя Великого посту. Як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати Псалом 68. Літургія будуватиметься довкола Книги Буття  3:1-15 і Таїнства Святої Вечері.                   

Розклад на завтра: 
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Літургія

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

З традицій Великого посту

Клірикам і мирянам попіл однаково посипався на голови, а жінки попелом робили знак хреста на чолі.

Джон Д. Вікер. Накладання попелу: римська церемонія чи лютеранське Сповідання віри?

пʼятницю, 22 березня 2013 р.

Обов'язок проповідника і мирянина


Де лишень проповідник бачить в місті відкритий порок, то мовчати він не сміє, а мусить за цей порок докорити.  Я не смію мовчати, коли бачу всі види пороків, як-от блуд, жадібність, лихварство, обман і брехню, бо це все відбирання від людей Світла. Проте, якщо пастир докоряє пекарям за те, що вони роблять буханці надто малими, то це витлумачать, як плітки про шевців, кравців, мясників та всі інші ремесла.  Недостатньо того, що вони грішать, але вони ще й відмовляються покаятися та наважуються себе захищати. Таким чином вони виявляють свою любов до темряви. Та я благаю вас звернутися до Бога і змінити ваші дороги. Якщо ви згрішили, то впокоріться і скажіть: «Якщо я робив мої буханці хліба надто малими, то в майбутньому я робитиму їх більшими». Не відмовляйтеся визнавати Світло.  Та якщо ви відмовитеся вислухати докір, то я попрошу, аби ви вийшли та проповідували собі замість мене. Мій обовязок – бути проповідником Світла і вказувати вам на ваші гріхи. Ваш обовязок – перестати грішити та сторонитися діл темряви. Нам дуже шкода, що майже кожен закуток та вулиця нашого міста обіцяє стати стічною канавою. Стережіться!  Якщо ви хочете бути дітьми Світла, то мусите ходити  в Світлі, покинути свої злі дороги та втриматися від нарікання та гнівання. Якщо ви не хочете нас чути, то покиньте церкву.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

четвер, 21 березня 2013 р.

Єдиний гріх


Гріх у Писанні означає не лише зовнішні діла тіла, але й усяку діяльність, яка рухає людей ці діла робити, а саме: найбільші глибини серця, з усіма його силами. Таким чином маленьке слово «робити»[1] повинне означати, що людина весь час падає і живе в гріхові.  Навіть зовнішні діла гріха не відбуваються допоки людина цілковито не зануриться в гріх тілом і душею.  А Писання особливо дивляться на серце та виділяють корінь і джерело всякого гріха, яким є невірство в найбільших глибинах серця. Тож як сама віра робить людину праведною і приносить Духа і задоволення в добрих зовнішніх ділах, так і саме невірство коїть гріх та зароджує в плоті і задоволенні поганими зовнішніми ділами, як це сталося в раю з Адамом і Євою, Буття 3.
Тому Христос називає невірство єдиним гріхом, кажучи в Івана 16 [:8-9]: «Дух світові виявить про гріх… що не вірують у Мене». З цієї причини також перед тим як відбудуться добрі чи погані діла, як добрі та погані плоди, в серці перше мусить бути віра або невірство.  З цієї причини в Писаннях воно названо головою змія та головою стародавнього змія, яку насіння жінки, Христос, мусить потоптати ногами, як було обіцяно Адамові (Буття 3 [:15]).

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до римлян




[1] Thun, тобто « коїти гріх». 

середу, 20 березня 2013 р.

Публічне служіння - культурно інваріантне

     Будучи Божественним запровадженням, публічне служіння вже за своїм визначенням є культурно інваріантним.  Принцип головування або застосовується тут, у цьому абсолютно чіткому випадку, або його взагалі ніде не можна застосовувати.  Головне застосування (1 Кор. 14:33б-35 і 1 Тим. 2:11-15) у сучасній Церкві є таким, що жінки не повинні виконувати ті функції в місцевій громаді, які включають їх у виконання влади, властивої служінню авторитетного публічного навчання (наприклад, служіння пастиря).  Це має на увазі, що можуть, і навіть повинні бути, інші застосування основного принципу головування/підпорядкування.  Врешті-решт, в природі християнської віри та любові є шукати того, аби догодити Богові якомога більше, а не якомога менше. В більшості інших випадків ми не маємо справи з розпливчатою богословською категорією Божественного запровадження, - існує доктрина про служіння, але немає, наприклад, такої речі, як "доктрина про покриття голови" (!), і до такої міри подальші застосування будуть менш вирішальними і більше не будуть піддаватися особистому судженні в дусі  Рим. 14:19-23.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

вівторок, 19 березня 2013 р.

Інтерв'ю "Рівненщині релігійній"

Нещодавнє інтерв'ю "Рівненщині релігійній" можна прочитати за посиланням нижче:

http://www.blog.ogo.ua/blogs/view/chim_jivut_ukranski_lyuterani#.UUibhTPCJ_8.google

Захист від зміїної голови


      Отже, ми, християни, мусимо бути озброєними і завжди готовими до безперервних нападів і нікому не слід почуватися самовпевнено та безтурботно, наче диявол – далеко від нас, але мусимо ми постійно очікувати і бути готовими відбити його удари. Бо хоч зараз я невинний, терплячий, добрий і міцний у вірі, диявол може цієї ж миті направити таку стрілу в моє серце, що мені навряд чи вдасться встояти.  Тому що диявол – такий ворог, який ніколи не стомлюється і не припиняє своїх задумів – так, що коли припиняється одна спокуса, завжди виникає інша.
Відповідно, не існує іншої допомоги та розради, як вдатися до молитви «Отче наш», вхопитися за неї і таким чином звернутися до Бога, щиросердно молячись: «Любий Отче Небесний, Ти зобовязав мене молитися, щоб мені знову не впасти в гріх, піддавшись спокусам».
А потім ви побачите, що спокуси повинні відступити і, врешті-решт, зникнути.  Якщо ж ви наважитеся допомагати собі власними думками і замислами, то лише погіршите власний стан і дасте дияволові більше місця.  Бо він має зміїну голову і, протиснувши її у найменшу щілинку,  він безперешкодно затягне за собою все тіло.  Одначе молитва може знешкодити його і прогнати його геть.

З Великого Катехізису

понеділок, 18 березня 2013 р.

З початком Великого посту!


Вітаю всіх християн з початком Великого посту!  Це – чудова пора церковного року, коли під стягом страстей Христових, Його Церква дякує Богові за викупне діло нашого Спасителя і здійснює хресну ходу Євангелієм до порожнього гробу, яка завершиться Великоднього ранку, а в час цієї мандрівки Церква перебуває у щирому покаянні, палкій молитві, нелицемірному постові та милостинях.  Під час Великого посту у нашій літургії відбудуться певні зміни, які стосуватимуться не лише заміни наших традиційних гімнів на гімни, що прославляють жертву Христову (серед яких і славетний хорал Баха «Свята глава зранена»), але й інших місць в яких Східна Церква просить змилування Божого заради Христа.  В нашій парафії Воскресіння традиційно під час служби Божої ми будемо також цілою парафією читати Великий Катехізис.  Цьогорічна добірка читань переходить з Пятої до наступної Заповіді і включає місця, що пояснюють Шосту Заповідь «Не чини перелюбу!». Дві особливих служби Божі також властиві саме для пори Великого посту і підкреслюють, чому ця пора є улюбленою для багатьох християн – ми будемо мати окрему Літургію на Чистий Четвер, коли будемо згадувати Запровадження нашим Господом Святої Вечері та будемо святкувати під час Вечірньої Велику П’ятницю – день, коли Син Божий на Голгофському хресті звершив Викуплення людства від гріхів.  Зичу всім вам на цю урочисту, тиху і світлу пору церковного року рясних Божих благословень і перебування у Його святому та непомильному Слові,  покаянні, молитві, пості та милостині!

Служителі - третя риса вірності

     Служитель Слова повинен не тільки вірно та у злагоді зі Словом Божим навчати, але й повинен він виявляти свою віру Богові у дорученій йому церкві тим, що водночас годуватиме овець та гнатиме вовка від кошари або ж, як каже Лютер, він повинен виконувати обидві ці дії: годувати та захищати.  Таким чином він не повинен ані захищати, ані прикривати чи загладжувати фальшиве вчення, але він повинен відкрито і чітко протистояти фальшивому вченню та попереджувати свою отару, аби вона цього вчення остерігалася (Єз. 13:10; Ів. 10:5; Мт. 7:15; Тит. 1:9-11; Дії 20:29, 31).
     Втім, він не повинен викликати своєрідні диспути та суперечки про слова і не повинен дратувати своїх слухачів передчасним здійманням галасу, але повинен боротися проти опонентів, лише коли цього вимагають конфлікти, якщо без цього неможливо зберегти чистоту вчення.  І в цьому він нехай завжди прислуховується до своїх слухачів про те, що є корисним і необхідним для їхнього повчання, аби вони могли залишатися у правдивому вченні і могли захистити себе від розчини фальшивої доктрини.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділю, 17 березня 2013 р.

Проповідь на 9-у неділю Богоявлення


                      ЖИТТЯ ЗГУБИТИ І ЖИТТЯ ЗБЕРЕГТИ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто любить понад усе душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.  Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє!» Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» А народ, що стояв і почув, говорив: «Загриміло!» Інші казали: «Це Ангол Йому говорив!» Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти. А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?»  І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них (Євангеліє від Св. Івана 12:23-36).

 Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, один маленький хлопчик повернувся додому після першого уроку в Недільній школі. Мама спиталася в нього: «Ну і як звати твою вчительку?»  Дитина відповіла: «Я не запамятав як її звати, але вона мабуть – Ісусова бабуся, бо весь час говорила тільки про Нього». Для вчительки недільної школи Ісус був головним у житті.  Власне кажучи, найчастіше саме це лежить в основі того, чому люди, стають вчителями недільної школи, дияконами, хористами і просто вірними мирянами, які щонеділі приходять на службу Божу і ще допомагають у різноманітних церковних справах.

Зрозуміти це людям нецерковним дуже важко, а то й зовсім неможливо. Для людини зі світу пріоритетом її життя залишається світ з усіма його принадами, які Апостол Іван підсумовує як «пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва» (1 Ів. 2:16). Наш сьогоднішній євангельський текст передає нам відповідь Сина Божого на прохання греків побачитися з Ісусом.  Греки, як і ми – з язичників і їхній склад розуму дуже відрізнявся від єврейського.  «Греки», - пише Павло – «пошукують мудрости». 

І ось що у відповідь на ці пошуки каже Господь: «Хто любить понад усе душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя».  Іншими словами, якщо хтось любить земне життя, життя на цьому світі понад усе, більше як Бога, той втратить своє життя. Якщо для вас найважливішим є саме це життя з усіма його земним щастям і земними скарбами, то ви втратите і це земне щастя, і усі земні скарби, і саме життя.  «Як таке може бути?» - скаже хтось.  «Я не дозволю цьому статися. Я збиратиму гроші і кластиму їх в найнадійніші банки і то, може, не в Україні, а, скажімо в Швейцарії або на Кіпрі.  Я буду ретельно піклуватися про своє здоровя.  Я слідкуватиму за всіма новинками медицини і звертатимуся до найкращих лікарів.  Я їздитиму на найкращі курорти світу, вживатиму найздоровішу їжу, не зловживатиму алкоголем, тютюном і наркотиками, буду мати вчасні і гарно розплановані відпустки, і життя своє я збережу, а не втрачу!»

Великий самообман!  Якщо навіть в такому ретельно розпланованому житті не буде на першому місці Бога або якщо Бог раптом, при всій показній благочестивості, опиняється на «почесному» другому місці, життя одразу стає загубленим і втраченим, навіть коли впродовж кількох наступних десятків років, ви й можете тішитися грошима, добрим здоров’ям і навіть гарною репутацією в суспільстві.  Важливо не це.  Важливо те, які скарби, яке здоровя, яку репутацію ви маєте не в людей, не у світу, а в Бога. Якщо ви любите будь-що більше від Бога, ви руйнуєте і губите своє життя і вас чекає жахлива катастрофа, довжиною в цілу вічність.

Сьогодні, напередодні Великого посту, доречно розкаятися за таку любов до свого життя, за життя з Богом на другому місці, попросити в Бога прощення і сказати: «Боже!  Прости мене грішного!  Прости мене за всі ті миті, коли я любив себе і своє життя більше від Тебе. Благослови мене Твоїм Святим Духом, аби я відрікся від любові до свого життя, а любив Тебе і моїх ближніх».

Сьогодні Господь каже до вас, любі брати і сестри: «Хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя».  Господь говорить тут не просто про нелюбов до світу – є чимало людей, які ненавидять весь світ або якусь певну цивілізацію, але це не означає, що вони отримають вічне життя. Господь говорить про відречення від світу, від Його цінностей на користь Ісуса і віри в Нього.

Перед цим наш Господь використовує ілюстрацію про пшеничне зерно. Лише коли вона падає в землю, лише коли вона помирає, тоді вона приносить плід. Греки посилають до Ісуса, аби дізнатися істину.  Істина полягає в Самому Ісусі, Божому Єдинородному Синові, Який тут називає Себе Сином Людським, тобто Месією, Спасителем світу.  Ісус каже, що Він – наче зернина, яка має померти, аби принести рясний плід. Без Його смерті не буде плоду, тобто не буде прощення гріхів, яке приносить Його смерть на хресті.

А коли є смерть Людського Сина, то є й плід – прощення усіх ваших гріхів, дорогі брати і сестри, а також віра в розп’ятого і воскреслого Людського Сина, Який сьогодні проголошує вас прощеними, виправданими і Який поєднаний з вами Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.  Ви – плід Ісуса Христа.  Ви з Нього проросли і з Нього ви далі виростаєте у життя вічне, вже не як діти диявола і цього світу, а діти Божі, які люблять свого Отця Небесного понад усе.

До греків і до нас звернені слова Спасителя: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій».  Існує лише два види служіння: перший вид служіння – служіння самому собі, а другий вид служіння – служіння Ісусові.  Перший вид служіння закінчується загибеллю –  тіло опиниться в могилі на одному з кладовищ та в Озері Егоїстів – вогняному озері аду.  Хто ж вірує в Христа, той служить Йому. Бо можна тисячу разів промовити: «Вірую», але коли не служиш Христові і не йдеш за Ним, то це така само віра, яку мають демони, що вірують в Бога і тремтять.  «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?» - підсумовує таку віру Апостол Яків (2:19).

Справжня, щира віра виявляється у служінні Ісусові, у слідуванні за Ним. Вона починається зі служби Божої в неділю, коли ми приходимо зустрітися з Ісусом у Слові і Таїнстві.  Але ця сама справжня і жива віра продовжується відвідуванням хворих, годуванням голодних, одяганням нагих і напоюванням спрагнених, притулком для мандрівників – служінням Ісусові, Який приходить до нас під виглядом наших братів у потребі.

Для цього звісно треба від чогось у світі відмовлятися – все це коштує і зароблених нами грошей, і нашого часу, який в іншому випадку ми могли би витратити на відпочинок і розваги, які так щедро пропонує нам сьогодні світ, запрошуючи нас іти саме за паном дияволом і його царством, а не за Христом, нашим Спасителем і Богом. Але Господь Святий Дух, Який живе у вас, не мовчить і не буде мовчати, а спонукає вас і буде далі спонукати вас, допоки ви перебуватимете у живій вірі, іти саме за Христом і служити саме Христові – любити Бога і ваших ближніх.

Святий Дух веде і вестиме вас до Христа.  Святий Дух веде і вестиме вас за Христом, аби й ви закінчили вашу мандрівку там, де Христос – у Царстві Небесному. Бо хоча дорога нашого Спаса була через хрест – вона була такою через наші гріхи.  Бог – справедливий і вимагає повної заплати за кожен переступ. Цю заплату приніс Його Син, полюбивши нас, як написано, до кінця, тобто безмежно і ставши під гнів Божий на нашому місці, аби сьогодні ми вірою в Нього ми були зодягнуті в Його праведність і перебували вже не під гнівом Божим, а під Божою ласкою, миром, любов’ю і лагідністю – аби ми сьогодні стояли не перед Богом-Суддею, а перед Богом Отцем, Який дарує нам невимовну спадщину, якої ніколи не знайти в грішному світі і не купити ні за які гроші – вічне життя і Своє святе Царство.

Вас, що любите Господа і служите Йому, і йдете за Ним, чекає чудесне майбутнє.  Ісус каже: «Як хто служить Мені, того пошанує Отець». У час повернення Христа у славі, у час, коли цей світ з усіма його багатствами, принадами, розкішшю і славою загине, Господь скаже вам, любі брати і сестри: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25:34). 

«Прийдіть і живіть вічно, бо ваша віра – не пусті слова і не лицемірство, прикрите Ім’ям Божим, а ваша віра – невпинна надія на Христа, слідування за Ним у Слові і Таїнстві і служіння Йому в служінні всім потребуючим людям, а особливо потребуючим одновірцям довкола нас». 

Аби ми могли слідувати за Ісусом, аби ми могли служити Йому – аби ми могли мати цю справжню, живу, нелицемірну віру, Він у сьогоднішньому Євангелії затривожений душею, бо перед Ним пролягає важка, терниста путь –  страждання і Голгофа, путь в яку Він збирається іти заради нас і яку ми будемо проходити за Ним у наступні 40 днів Великого посту, збираючись разом щонеділі під Голгофським хрестом, на якому піднесено з землі Ісуса Христа нашого Господа.  Тут наш Спаситель розчавлює голову змієві і жертвою Ісуса на хресті виганяється князь цього світу геть. І саме звідти,  хреста Голгофи на нас сяє тихе світло, світло Божої любові, Божого прощення, Божої ласки і милосердя, Божого миру і зцілення, яке дарується нам ранами Христа.

Коли маленький хлопчик прийшов з недільної школи додому, то щиро вірив, що вчителька була бабуся Ісуса, бо весь час говорила тільки про Нього. Так справді говорять люблячі бабусі, які дуже люблять своїх рідних внуків. Про Ісуса говорять ті, хто справді любить Його і так само ті, що справді люблять Ісуса не лише говорять, але й ідуть за Ісусом туди, куди йде щонеділі Він – у зібрання святих довкола Слова і Таїнства. Ті, що справді люблять Ісуса також служать Йому, піклуючись насамперед про свою Церкву і про знедолених братів і сестер.  Ті, що люблять Ісуса притягуються до хреста, бо це на ньому помер наш Спаситель, аби сьогодні ви були прощені і мали вічне життя в Імя Христа воскреслого.  Хай інші люди, які будуть чути вашу мову про Ісуса і будуть бачити ваші діла, будуть притягнуті до Його хреста, аби закінчити свою життєву дорогу відречення від світу у Царстві Небесному.  Заради Ісуса. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

суботу, 16 березня 2013 р.

Завтра


Завтра, 17 березня - 9-а неділя Богоявлення. Як на те свята Божа ласка та воля, під час Біблійних студій ми будемо досліджувати Псалом 68. Літургія будуватиметься довкола Євангелія від Св. Івана  12:23-36 і Таїнства Святої Вечері.                   

Розклад на завтра: 
10:00 - Біблійні студії
11:00 - Літургія

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у Конференц-Залі Інституту Зоології, вул. Терещенківська, 2 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

Коли пропускаєте нагоду вчинити опір злу


Щоразу коли ви пропускаєте нагоду вчинити опір злу чи ж потураєте йому так, ніби це вас не стосується, ви настільки ж винні, як і людина, яка це зло безпосередньо чинить.

З Великого Катехізису

пʼятницю, 15 березня 2013 р.

Коли людський гріх перетворюється на диявольський


З огляду на людську підлість, не дивно, що вона не лише коїть гріх і перебуває в темряві, але й любить та захищає свій гріх. Гріх та помилку через людську слабкість можна зрозуміти, особливо коли віра ще квола, але забувати та намагатися виправдати падіння і не визнавати його за таке, а заявляти, що воно цілком доречне – це диявольщина. Коли Адам згрішив у Раю, то перед тим, як нарешті визнати свій гріх, він мав довгий диспут. Він поклав усю провину на Єву.  Єва, своєю чергою, відповідальним зробила змія. Адамові гидко було визнати всю правду та промовити: «Я згрішив».  Це справжній диявол, коли людина згрішила і відмовляється це визнати, а власне кажучи, намагається виправдати свій гріх.  Це обурення щодо публічного докору видно й сьогодні. Люди обурюються, коли їм кажуть: «Ти – перелюбник, лихвар, пяниця!»»  Вони не хочуть, щоби їм докоряли, скрегочуть зубами на проповідника, хоча й дуже добре знають, що грішать. Це не просто людський гріх, коли ви грішите та намагаєтеся свій гріх виправдати – ні, до цього докладається сам диявол і перетворює людський гріх на диявольський. Бо якби диявол міг сказати: «О, Боже!  Я згрішив!», то в ту ж таки мить він би перетворився на ангела світла і спасся.  Але це поза питанням, бо диявол вперто залишається у своїй заяві про те, що Бог не має рації, а рацію має лише він, диявол.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана