Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 17 березня 2013 р.

Проповідь на 9-у неділю Богоявлення


                      ЖИТТЯ ЗГУБИТИ І ЖИТТЯ ЗБЕРЕГТИ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
          
Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто любить понад усе душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.  Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє!» Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» А народ, що стояв і почув, говорив: «Загриміло!» Інші казали: «Це Ангол Йому говорив!» Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти. А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?»  І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них (Євангеліє від Св. Івана 12:23-36).

 Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, один маленький хлопчик повернувся додому після першого уроку в Недільній школі. Мама спиталася в нього: «Ну і як звати твою вчительку?»  Дитина відповіла: «Я не запамятав як її звати, але вона мабуть – Ісусова бабуся, бо весь час говорила тільки про Нього». Для вчительки недільної школи Ісус був головним у житті.  Власне кажучи, найчастіше саме це лежить в основі того, чому люди, стають вчителями недільної школи, дияконами, хористами і просто вірними мирянами, які щонеділі приходять на службу Божу і ще допомагають у різноманітних церковних справах.

Зрозуміти це людям нецерковним дуже важко, а то й зовсім неможливо. Для людини зі світу пріоритетом її життя залишається світ з усіма його принадами, які Апостол Іван підсумовує як «пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва» (1 Ів. 2:16). Наш сьогоднішній євангельський текст передає нам відповідь Сина Божого на прохання греків побачитися з Ісусом.  Греки, як і ми – з язичників і їхній склад розуму дуже відрізнявся від єврейського.  «Греки», - пише Павло – «пошукують мудрости». 

І ось що у відповідь на ці пошуки каже Господь: «Хто любить понад усе душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя».  Іншими словами, якщо хтось любить земне життя, життя на цьому світі понад усе, більше як Бога, той втратить своє життя. Якщо для вас найважливішим є саме це життя з усіма його земним щастям і земними скарбами, то ви втратите і це земне щастя, і усі земні скарби, і саме життя.  «Як таке може бути?» - скаже хтось.  «Я не дозволю цьому статися. Я збиратиму гроші і кластиму їх в найнадійніші банки і то, може, не в Україні, а, скажімо в Швейцарії або на Кіпрі.  Я буду ретельно піклуватися про своє здоровя.  Я слідкуватиму за всіма новинками медицини і звертатимуся до найкращих лікарів.  Я їздитиму на найкращі курорти світу, вживатиму найздоровішу їжу, не зловживатиму алкоголем, тютюном і наркотиками, буду мати вчасні і гарно розплановані відпустки, і життя своє я збережу, а не втрачу!»

Великий самообман!  Якщо навіть в такому ретельно розпланованому житті не буде на першому місці Бога або якщо Бог раптом, при всій показній благочестивості, опиняється на «почесному» другому місці, життя одразу стає загубленим і втраченим, навіть коли впродовж кількох наступних десятків років, ви й можете тішитися грошима, добрим здоров’ям і навіть гарною репутацією в суспільстві.  Важливо не це.  Важливо те, які скарби, яке здоровя, яку репутацію ви маєте не в людей, не у світу, а в Бога. Якщо ви любите будь-що більше від Бога, ви руйнуєте і губите своє життя і вас чекає жахлива катастрофа, довжиною в цілу вічність.

Сьогодні, напередодні Великого посту, доречно розкаятися за таку любов до свого життя, за життя з Богом на другому місці, попросити в Бога прощення і сказати: «Боже!  Прости мене грішного!  Прости мене за всі ті миті, коли я любив себе і своє життя більше від Тебе. Благослови мене Твоїм Святим Духом, аби я відрікся від любові до свого життя, а любив Тебе і моїх ближніх».

Сьогодні Господь каже до вас, любі брати і сестри: «Хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя».  Господь говорить тут не просто про нелюбов до світу – є чимало людей, які ненавидять весь світ або якусь певну цивілізацію, але це не означає, що вони отримають вічне життя. Господь говорить про відречення від світу, від Його цінностей на користь Ісуса і віри в Нього.

Перед цим наш Господь використовує ілюстрацію про пшеничне зерно. Лише коли вона падає в землю, лише коли вона помирає, тоді вона приносить плід. Греки посилають до Ісуса, аби дізнатися істину.  Істина полягає в Самому Ісусі, Божому Єдинородному Синові, Який тут називає Себе Сином Людським, тобто Месією, Спасителем світу.  Ісус каже, що Він – наче зернина, яка має померти, аби принести рясний плід. Без Його смерті не буде плоду, тобто не буде прощення гріхів, яке приносить Його смерть на хресті.

А коли є смерть Людського Сина, то є й плід – прощення усіх ваших гріхів, дорогі брати і сестри, а також віра в розп’ятого і воскреслого Людського Сина, Який сьогодні проголошує вас прощеними, виправданими і Який поєднаний з вами Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.  Ви – плід Ісуса Христа.  Ви з Нього проросли і з Нього ви далі виростаєте у життя вічне, вже не як діти диявола і цього світу, а діти Божі, які люблять свого Отця Небесного понад усе.

До греків і до нас звернені слова Спасителя: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій».  Існує лише два види служіння: перший вид служіння – служіння самому собі, а другий вид служіння – служіння Ісусові.  Перший вид служіння закінчується загибеллю –  тіло опиниться в могилі на одному з кладовищ та в Озері Егоїстів – вогняному озері аду.  Хто ж вірує в Христа, той служить Йому. Бо можна тисячу разів промовити: «Вірую», але коли не служиш Христові і не йдеш за Ним, то це така само віра, яку мають демони, що вірують в Бога і тремтять.  «Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?» - підсумовує таку віру Апостол Яків (2:19).

Справжня, щира віра виявляється у служінні Ісусові, у слідуванні за Ним. Вона починається зі служби Божої в неділю, коли ми приходимо зустрітися з Ісусом у Слові і Таїнстві.  Але ця сама справжня і жива віра продовжується відвідуванням хворих, годуванням голодних, одяганням нагих і напоюванням спрагнених, притулком для мандрівників – служінням Ісусові, Який приходить до нас під виглядом наших братів у потребі.

Для цього звісно треба від чогось у світі відмовлятися – все це коштує і зароблених нами грошей, і нашого часу, який в іншому випадку ми могли би витратити на відпочинок і розваги, які так щедро пропонує нам сьогодні світ, запрошуючи нас іти саме за паном дияволом і його царством, а не за Христом, нашим Спасителем і Богом. Але Господь Святий Дух, Який живе у вас, не мовчить і не буде мовчати, а спонукає вас і буде далі спонукати вас, допоки ви перебуватимете у живій вірі, іти саме за Христом і служити саме Христові – любити Бога і ваших ближніх.

Святий Дух веде і вестиме вас до Христа.  Святий Дух веде і вестиме вас за Христом, аби й ви закінчили вашу мандрівку там, де Христос – у Царстві Небесному. Бо хоча дорога нашого Спаса була через хрест – вона була такою через наші гріхи.  Бог – справедливий і вимагає повної заплати за кожен переступ. Цю заплату приніс Його Син, полюбивши нас, як написано, до кінця, тобто безмежно і ставши під гнів Божий на нашому місці, аби сьогодні ми вірою в Нього ми були зодягнуті в Його праведність і перебували вже не під гнівом Божим, а під Божою ласкою, миром, любов’ю і лагідністю – аби ми сьогодні стояли не перед Богом-Суддею, а перед Богом Отцем, Який дарує нам невимовну спадщину, якої ніколи не знайти в грішному світі і не купити ні за які гроші – вічне життя і Своє святе Царство.

Вас, що любите Господа і служите Йому, і йдете за Ним, чекає чудесне майбутнє.  Ісус каже: «Як хто служить Мені, того пошанує Отець». У час повернення Христа у славі, у час, коли цей світ з усіма його багатствами, принадами, розкішшю і славою загине, Господь скаже вам, любі брати і сестри: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25:34). 

«Прийдіть і живіть вічно, бо ваша віра – не пусті слова і не лицемірство, прикрите Ім’ям Божим, а ваша віра – невпинна надія на Христа, слідування за Ним у Слові і Таїнстві і служіння Йому в служінні всім потребуючим людям, а особливо потребуючим одновірцям довкола нас». 

Аби ми могли слідувати за Ісусом, аби ми могли служити Йому – аби ми могли мати цю справжню, живу, нелицемірну віру, Він у сьогоднішньому Євангелії затривожений душею, бо перед Ним пролягає важка, терниста путь –  страждання і Голгофа, путь в яку Він збирається іти заради нас і яку ми будемо проходити за Ним у наступні 40 днів Великого посту, збираючись разом щонеділі під Голгофським хрестом, на якому піднесено з землі Ісуса Христа нашого Господа.  Тут наш Спаситель розчавлює голову змієві і жертвою Ісуса на хресті виганяється князь цього світу геть. І саме звідти,  хреста Голгофи на нас сяє тихе світло, світло Божої любові, Божого прощення, Божої ласки і милосердя, Божого миру і зцілення, яке дарується нам ранами Христа.

Коли маленький хлопчик прийшов з недільної школи додому, то щиро вірив, що вчителька була бабуся Ісуса, бо весь час говорила тільки про Нього. Так справді говорять люблячі бабусі, які дуже люблять своїх рідних внуків. Про Ісуса говорять ті, хто справді любить Його і так само ті, що справді люблять Ісуса не лише говорять, але й ідуть за Ісусом туди, куди йде щонеділі Він – у зібрання святих довкола Слова і Таїнства. Ті, що справді люблять Ісуса також служать Йому, піклуючись насамперед про свою Церкву і про знедолених братів і сестер.  Ті, що люблять Ісуса притягуються до хреста, бо це на ньому помер наш Спаситель, аби сьогодні ви були прощені і мали вічне життя в Імя Христа воскреслого.  Хай інші люди, які будуть чути вашу мову про Ісуса і будуть бачити ваші діла, будуть притягнуті до Його хреста, аби закінчити свою життєву дорогу відречення від світу у Царстві Небесному.  Заради Ісуса. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: