Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 21 березня 2013 р.

Єдиний гріх


Гріх у Писанні означає не лише зовнішні діла тіла, але й усяку діяльність, яка рухає людей ці діла робити, а саме: найбільші глибини серця, з усіма його силами. Таким чином маленьке слово «робити»[1] повинне означати, що людина весь час падає і живе в гріхові.  Навіть зовнішні діла гріха не відбуваються допоки людина цілковито не зануриться в гріх тілом і душею.  А Писання особливо дивляться на серце та виділяють корінь і джерело всякого гріха, яким є невірство в найбільших глибинах серця. Тож як сама віра робить людину праведною і приносить Духа і задоволення в добрих зовнішніх ділах, так і саме невірство коїть гріх та зароджує в плоті і задоволенні поганими зовнішніми ділами, як це сталося в раю з Адамом і Євою, Буття 3.
Тому Христос називає невірство єдиним гріхом, кажучи в Івана 16 [:8-9]: «Дух світові виявить про гріх… що не вірують у Мене». З цієї причини також перед тим як відбудуться добрі чи погані діла, як добрі та погані плоди, в серці перше мусить бути віра або невірство.  З цієї причини в Писаннях воно названо головою змія та головою стародавнього змія, яку насіння жінки, Христос, мусить потоптати ногами, як було обіцяно Адамові (Буття 3 [:15]).

Мартін Лютер, Передмова до Послання Св. Павла до римлян




[1] Thun, тобто « коїти гріх». 

Немає коментарів: