понеділок, 29 лютого 2016 р.

Відбирання судження, як ознака Антихриста

   
     Сучасні церкви, яких відвертають тисячі пунктів на порядку денному, що голосно вимагають до себе уваги, потребують структур і органів, які утворені особливим чином, аби розглядати, оцінювати, з'ясовувати і ухвалювати адекватні та остаточні рішення у відповідності до Святого Письма і православних віросповідань щодо того стовпотворіння богословських питань, які мусять весь час поставати. "Відбирати у Церкви судження" є ознакою Антихриста (Тр. 40, 49-51). Бо "коли усувається правдиве тлумачення Церкви, стає неможливим відкидання безбожних догматів і служінь, і вони знищують упродовж багатьох століть безліч душ".

       Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділю, 28 лютого 2016 р.

Таланти від Господа - проповідь

                         ТАЛАНТИ ВІД ГОСПОДА
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я».  Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,  –ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє». «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Євангеліє від Св. Матвія 25:14-30).


Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного віруючого і дуже активного християнина спиталися на схилку його літ: «Чи думаєте ви про той спочинок, який ви отримаєте, коли потрапите на небеса?»  На це дідусь відповів: «А хто вам сказав, що я там збираюся відпочивати?  Першим ділом я підійду до мого розпятого і воскреслого Господа і спитаюся в Нього: «Господи, яке завдання Ти даси мені сьогодні?»

Але як багато-хто християн не хочуть навіть в цьому світі, де є так багато роботи спитатися: «Господи, яке завдання ти даси мені сьогодні?»  Або навіть коли ми бачимо якусь потребу в церкві, то не поспішаємо виконувати наші християнські обовязки. «А які наші християнські обовязки?»  – можете спитатися ви. Окрім служіння батьком і матірю, підлеглим і начальником, громадянином, сином і донькою, є ще обовязок підтримки церкви.

Ще одна із форм служіння – це, наприклад, допомога, яку надають наші вірні брати і сестри в підготовці до служби Божої – від носіння ящиків з книгами та церковними речами – до прасування церковних шат і прикрашання вівтаря. А ще – спів у хорі, Недільна школа, піклування про тих братів і сестер, які потребують цього, як-от: через тривалу відсутність на службі Божій.

            Вірні Богові люди роблять це все, бо по-іншому не можуть.  Християн спонукає так діяти віра в Сина Божого, Який служить усім нам. Його служіння, звичайно, не зрівняти навіть із найбільшим і найдовшим служінням найвіданніших Богові християн. Адже Син Божий настільки нас полюбив і настільки вам велике бажання у Своїй любові послужити нам, що пішов за кожного з нас на хресну смерть на Голгофі.

            Він каже: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Він не мав помирати, але дає Своє святе життя на викуп за таких грішників, як ви і я. Христос забрав на Себе наші гріхи, а нам дарує Свою праведність. І тепер вірою в Христа розпятого і воскреслого ви – Божі діти. Ви – спадкоємці Царства Небесного. Христос жив, помер і воскрес для вас. Христос викупив вас для Себе, аби ви вічно жили з Ним у Його Царстві. Вже нині вірні християни живуть тут – для Христа.

            Сьогодні наш Господь розповідає нам притчу про віру і про діла. Чоловік, що відходить на певний час – Сам наш Спаситель. Він передвіщає, що має статися – не лише воскресіння, але й Своє вознесіння на небеса.  Господь у цій притчі каже про те, що настане мить, коли Він повернеться. Адже Він відходить лише на певний час.

            Господь має Своїх рабів. Ці раби – віруючі. Звісно ж, сьогодні слово «раб» викликає в основному негативні асоціації. Але це слово стосується духовного світу. Всі люди – раби. Усі без винятку.  Весь світ складається з рабів двох категорій: раби гріха і диявола та раби Господа. Рабами гріха і диявола є всі ті, хто не вірує в Христа – починаючи від найпримітивніших язичників, закінчуючи послідовникам усіх релігій поза християнством і навіть – атеїсти, які не вірять ні в Бога, ні в чорта – вони все одно є рабами останнього.

            Але не так християни – нас Христос викупив із неволі гріха та рабства диявола і тепер ми – Його раби, раби які мають статус дітей і спадкоємців Царства Божого.  Це слово «раб» у нашій сьогоднішній притчі визначає радше належність до одного з власників. Наш власник – Христос.

            Отже раби в цій притчі – віруючі, адже Христос каже, що вони – раби господаря з притчі, тобто раби Христові. Кожному зі своїх рабів господар дає доручення – розпоряджатися його багатством. Він дуже добре знає хист кожного свого раба, через це дає всім різну вагу срібла – «кожному за спроможністю його», не більше і не менше.

            Срібло розподіляється вкрай нерівномірно. Найбільш спроможний отримує пять талантів срібла – за нашими мірками приблизно 170 кілограмів – у гривневому еквіваленті – 2 мільйони 210 тисяч гривень. Інший раб отримав два таланти, тобто приблизно 68 кілограмів – у гривневому еквіваленті – 884 000 гривень, а третій раб отримав лише один талант срібла – приблизно 34 кілограми або ж 442 000 гривень.

            Як бачимо навіть той раб, який мав найменші здібності, отримує від господаря досить серйозну суму. Так само й Господь дає Своїм віруючим – різні дари, різні таланти – комусь дуже великий, а комусь просто великий. Маленького таланту Він не дає нікому. Жодна людина в Церкві не може скаржитися: «Мене Господь обділив талантами». Або: «Я не маю таланту». Або: «Мій талант – дуже маленький».  Навіть якщо нам хочеться мати більший талант – Господь дає нам такий талант, який ми спроможні використати і який принесе велику користь Богові і Його Церкві.
           
            І ось раби беруться за діло. Перший часу не марнує. Він негайно береться до роботи. Він орудує майже двостами кілограмами срібла і заробляє для свого пана ще таку саму суму коштів. Другий раб здобуває таку саму вагу срібла, яку отримав був від господаря. А третій просто закопує срібло в землю. Талант закопаний в землю ніякого прибутку господареві не приносить.

            Господь, звісно очікує від нас такого ставлення, як у перших двох рабів. Таланти мають використовуватися одразу, негайно і служити на користь Христові – на славу Богові – на добро Божим людям. Як Господь радіє вами, любі брати і сестри, що вірно використовуєте таланти, які зростають і славлять Бога та приносять добро Його Церкві – Христовим людям!  На жаль, буває часто й таке, що ми закопуємо таланти в землю – таланти отримані від Бога – а таланти, любі брати і сестри, дає лише Бог.

            Та ось господар повертається. І вимагає звіту за доручені таланти. Перший раб, той який негайно береться за діло, приносить десять талантів срібла і чує слова господаря: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Другий приносить чотири таланти і теж чує похвалу господаря: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» 

А третій раб приходить із закопаним і викопаним талантом і заявою: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,  – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» І чує не похвалу, а вирок пана: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє». «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!»

Чому перші два раби одразу беруться до справи і сповна використовують таланти? Бо вони – вірні! Чому віруючі з радістю і з готовністю служать Богові? Бо християни – вірні Богові. Вони мають віру.  Апостол Яків каже: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» Так само й віра, коли діл не має, – мертва в собі!» Але скаже хто-небудь: «Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх». Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять.  Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл – мертва?» (2:14-20)  Віра тих, хто використовує таланти так як того, хоче Бог – жива і діяльна. Вона не може по-іншому. Через їхню живу, нелицемірну віру Бог називає їх добрими і вірними.

А віра мертва, лицемірна має інший характер. Вона дивиться на Бога, як на вимогливого Суддю, Якого лише слід боятися.  Вона не може радіти спасінням і служити в радості та любові, бо не знає любові Божої і не має любові до Бога і ближнього, яку Бог дає Своїм віруючим – любові, яка неодмінною супутницею істинної віри – віри, яка в радості, вдячності та в любові служить Богові та людям.

Віра мертва не бачить люблячого Христа, не бачить Його невимовної любові, не бачить Його пробитими цвяхами рук, які простягнуті до грішника, що кається, як руки отця, що линуть якомога скоріше обняти блудного сина, що втративши все, повертається жебраком до люблячого батька і отримує більше, ніж все необхідне. Віра мертва не бачить милості і благодаті, прощення і вічного життя, яким Христос причащає нас у Своїх істинних тілі та крові у час Господньої Вечері. Мертва віра бачить лише суд, і не бачить головного в Богові – любові і прагнення, аби ми розкаялися в наших гріхах, були спасенні і жили вічно.  Мертва віра не бачить прощення і праведності, яка зараховується усім вам, любі брати і сестри, що маєте віру істинну, живу та діяльну.

А де немає такої віри, там немає того, що віра зі собою приносить – праведності Христової і бажання служити, яке дає Христос. Через це й людина з лицемірною вірою називається лукавою і лінивою.  І отримує покарання, на яке заслуговують усі невіруючі люди – вічні муки в аду, який сьогодні Господь називає зовнішньою темрявою, у якій лунає вічний плач і скрегіт зубів.

Ось так, хто має мало, залишається без нічого – хто немає віри, залишається без життя вічного. А хто має віру, багатство того зростає, скарби в Царстві Небесному множаться, нагорода такого – велика на небесах – і воскресіння, і життя вічне. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

День святих Филимона та Онисима

     Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День святих Филимона та Онисима:
Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

суботу, 27 лютого 2016 р.

Святі чужою святістю

Ті, кого ми називаємо «святі», учинені святими чужою святістю - через Христа, святістю безкоштовного милосердя. У цій святості ціла Церква вірних – однакова, різниці не існує. Як святий Петро, так святий і я. Як святий я, так і злодій по правиці Христа. Не грає ролі те, що Петро і Павло робили більші речі ніж ви і я. З обох боків ми – грішники за природою і маємо потребу в непохитній любові та щедрій милості. Хоча Апостоли мали менше зовнішніх гріхів, все-таки у своїх серцях вони часто відчували зарозумілість, ненависть, думки відчаю, відречення від Бога і подібні вади людської слабкості. Тож в людині ви не бачите нічого святого, нічого доброго, як сказано в Псалмі (52:3, 4): «Бог зорить із неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає… нема доброчинця, нема ні одного!...» Тож мовчімо про святість і святих.  
Ми знаємо, що ті були вчинені святими, хто став свідомим грішником замість несвідомого грішника. Вони не вдають, що в них є якась власна праведність – бо її не існує – але вони починають мати просвітлене серце. Таким чином вони знають себе і Бога. Вони знають, що все наше – в очах Божих зле і прощене вільним прощенням милосердя. Ми і всі «святі» повинні шукати притулок в цьому лоні або ж мусимо бути засуджені. Бог послав Свого Сина, аби обявити світові ці щедрі милості  і дати пізнати це вчення, яке людське серце і розум не знають.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

пʼятницю, 26 лютого 2016 р.

День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса

   Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Св. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти - святий у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєщ, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середу, 24 лютого 2016 р.

Істинне богослов'я

Коли лишень нас жалить і мучить наше сумління через гріхи, просто відвертаймо нашу увагу від гріха і загортаймося в лоно Бога, яке називається Благодать і Милосердя, нітрохи не сумніваючись в тому, що Бог хоче виявити благодать і милість нещасним і збідованим грішникам точно так, як Він хоче виявити гнів і суд запеклим грішникам.  Це – істинне богословя…

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

вівторок, 23 лютого 2016 р.

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіоху до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 22 лютого 2016 р.

Віра - дар Божий

     Віра - це дар Божий (Филип'ян 1:29), це - не від нас (Ефесян 2:8). За природою ми нерозумні і слабкі серцем, аби вірувати (Луки 24:25). Бог відкриває і просвітлює серце та розум і зрощує в серці віру (Луки 24:25; Дії 16:14; 2 Коринтян 466; Ефесян 1:17, 18). Віру неможливо створити людськими зусиллями, а лише діянням могутньої сили Божої (Ефесян 1:19).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділю, 21 лютого 2016 р.

Проповідь на 5-у неділю по Богоявленні

             
             СКАРБ, ПЕРЛИНА І ДОБРО
   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   

«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все?» «Так!» – відказали Йому. І Він їм сказав: «Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе» (Євангеліє від Св. Матвія 13:44-52).


Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чимало людей на світі хотіли би знайти скарб. А інколи ми чуємо про те, як скарби знаходять. Звісно, для того, аби скарб знайти, потрібно, щоб хтось той скарб заховав. Буває, що зібравшись з друзями або родичами, я чую, як хтось із них розповідає про те, як якийсь родич, очікуючи комуністичних грабунків, закопував глечик із золотом десь у саду або на городі, або замуровував скриньку із коштовностями в якусь стіну свого будинку.

Але багатства ховали і до комуністів. У неспокійні часи земля завжди надійніший сховок ніж банки. Землі багатство довіряли завжди. Кажуть, що найбільшим скарбом, який було знайдено в східній Європі був так званий перещепинський скарб – його знайшли 1912 року двоє українських дітей, Федір Деркач і Карпо Маджар біля села Мала Перещепина на території теперішньої Полтавської області. Коли вони випасали худобу на околиці села, то провалилися в який отвір у піщаній дюні. Там була срібна позолочена амфора, а ще декілька золотих чаш.

Згодом до них долучилися інші селяни, а потім ще й влада. Загальна вага скарбу склала 75 кілограмів: 25 кілограмів золотих речей і 50 кілограмів срібних речей. Дослідники вважають, що то були скарби булгарського хана Кубрата із VII століття.

Серед скарбів були монети, кінська упряж, посуд, браслети та інші прикраси. Звичайно, влада намагалася якось вилучити скарби в селян і таки назбирала 800 золотих і срібних предметів. Але село відтоді перемінилося: будинки стали кращі, люди стали заможніші. Скарб – дуже цінна річ.

Сьогодні наше Євангеліє розпочинається із притчі нашого Господа Ісуса Христа, в якій Він порівнює Царство Небесне із скарбом, який хтось сховав був у полі. І ось чоловік якимось чином той скарб знаходить.  Ніхто про цей скарб не знає крім нього. І він, розуміючи, яке він може мати багатство, іде й продає все, що має. Він продає все, що має, бо, вочевидь не є людиною багатою. 

 І ось він купує поле у власника. Усе, що він робить: іде з поля, продає все своє майно, купує поле – з радістю. Він радіє, бо знає, що його чекає – невимовне багатство. Ось-ось настане мить коли він скористається скарбом і стане надзвичайно багатою людиною. Все його життя переміниться.

Царство Небесне, любі брати і сестри, – це скарб.  Це – найбільший скарб у цілому всесвіті, у всіх поколіннях людства. Якщо Перещепинський скарб приніс добру долю процвітання і достаток селянам у Малій Перещепині, а також гарно поповнив скарбницю Російської імперії, от Царство Небесне дає абсолютний достаток, абсолютну радість, абсолютне щастя, яке триватиме повіки віків, адже в цьому Царстві немає ні хвороб, ні смерті, а є вічне життя.

Це Царство Небесне подібне до скарбу, схованого на полі, бо багато-хто його не помічає. А відкриває це Царство Бог Своїм покликаним – вам, любі брати і сестри. Втім купити його ви не можете, як і не можете здобути його власними силами.  Ціна – його більша від цілого світу і від життя усіх людей. Притча – порівняння. І Господь нам каже про цінність того, що здобуває для нас Він, Єдинородний Божий Син.

А що ми можемо купити за наше багатство? Що ми можемо купити за наші гріхи?  Лише гнів Божий, смерть і вічні муки в аду. Хто ж для нас купує Царство Боже? Син Божий, Ісус Христос. Він – безгрішний і святий Божий Син. Він безмежно вас любить. Він забрав усі наші гріхи на Себе. Він поніс їх усі на Голгофський хрест. Там Він обмив їх усі до одного Своєю святою кровю.  Там Він приніс у жертву за кожного з нас, померши за всіх нас.  А на третій день Він воскрес із мертвих, довівши те, що за ваші гріхи принесена повна заплата і що ви теж воскреснете до вічного життя і будете жити вічно в Царстві Божому, коли будете вірувати в Нього.

Царство Боже – великий скарб, вартий того, аби заради нього відмовитися від усього, що у вас є. Господь каже в Євангелії від Св. Марка: «І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!» (9:47, 48). 

Він також каже: «Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя» (Мр. 10:29, 30).  Не бійтеся відмовлятися від будь-чого, що стримує вас від Христа або від Його Царства. Бо Царство Небесне, ваш вічне життя – набагато вартніше будь-чого, що є на цьому світі.

Господь також сьогодні порівнює Царство Небесне із купцем, який знаходить надзвичайно коштовну перлину.  Одна з найкоштовніших перлин в нашому світі має назву «Блукаюча перлина», «Перегріна». Її виловив в XVI столітті в Тихому океані біля островів Панамського узбережжя чорношкірий невільник. За цю знахідку йому була подарована свобода.  Вона належада іспанській короні, а потім потрапила в акторське середовище. На одному з аукціонів її вартість склала більш як 11 мільйонів доларів США.

Не дивно, що коли наш купець із притчі знаходить унікальну перлину, то він іде і продає все, що має. А потім повертається і купує ту перлину. Тепер він – один з найбагатших чоловіків на світі. Той, хто має Царство Небесне – подібний до цього тепер надзвичайно багатого купця. 

Кожен, хто вірує в Христа – надзвичайно багата людина.  Навіть якщо в цьому житті ми не будемо мати великих статків, навіть якщо ми будемо дуже бідними людьми, ми маємо прекрасну і величезну спадщину. Господь каже: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, – там буде й серце ваше!» (Лк. 12:32-34).

Апостол Петро каже: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, 4 на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас» (1 Петр. 1:4).  Царство Небесне – більше від найбільшого земного скарбу.  Царство Небесне – дорожче від найбільшої коштовності, яку можна знайти в цілому всесвіті. Царство Небесне – це вічне життя у святості, радості та любові з Богом.

Господь також порівнює сьогодні Царство Небесне з неводом. Рибалки закидають невода і потім витягують його на поверхню. А в неводі може бути що завгодно: і риба різної якості, і раки, і водорості, і навіть якесь побутове сміття, що якимось чином потрапило на дно водойми. Але невід якщо йде, то загрібає зазвичай геть усе.

І ось невід витягнуто на берег. І рибалки починають перебирати рибу і все, що є в неводі. Добра риба в одне місце, погана і всяка непотріб – в інше. Рибу, звісно, рибалки заберуть із собою. Це заради неї вони витратили стільки часу, вмінь і зусиль. А всякий непотріб буде викинутий.

Господь каже, що Царство Небесне наче невід, який тут, на цій грішній землі, захопив багато всього – багато різних людей. Серед них є добрі, а є й непотріб. Хто – добрий? Хто – непотріб? Добрі – це святі, тобто ті, що визнають власні гріхи і шукають спасіння винятково в Сині Божому – Ісусі Христі, тобто це – кожен, хто вірує в Христа, уповає на Нього і немає іншої надії окрім Христа.

А непотріб – це лицеміри, які теж бувають у церкві і можуть навіть належати до громад і називати себе віруючими. Вони можуть навіть підходити до Святої Вечері і причащатися істинними тілом і кровю Христовими. Але вони не вірують в Христа, не уповають на Нього, не довіряють Божому Слову і подумки навіть насміхаються із тих, хто щиро вірує в Христа. Таким лицемірів, таких невіруючих людей, які перебувають серед віруючих Господь називає у нашій сьогоднішній третій притчі непотребом. Таким Святе Причастя не приносить того, що приносить віруючим – прощення гріхів, зміцнення віри та вічного життя, а діє їм на осуд – на смерть, тимчасову та вічну.

Але невід не завжди перебуває на глибочині. Ось рибалки його витягують на поверхню і починається перебирання. Так само, каже Господь, «буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!»  Праведні, тобто виправдані самою вірою в Христа, будуть забрані до Царства Небесного, до вічного життя у повній радості та досконалості з Богом.

А злі, тобто ті, що відкинули Євангеліє, учинили спротив Святому Духові – не увірували, будуть вилучені і будуть вкинуті до аду. Ад у нашій сьогоднішній притчі називається піччю огненною – топкою, у якій вогонь ніколи не гаснутиме, а непотріб – злі, нерозкаяні, невіруючі люди, ніколи не згоратимуть, хоча горітимуть там вічно. А все те місце буде наповнене плачем і скреготом зубів.

Любі брати і сестри, ми – навчені Спасителем про Царство Небесне і про всі його скарби, які ми виносимо зі скарбниці Святого Писання. І скарбниця ця – невичерпна. Скарбів, життя вічного в Царстві Небесному вистачить для всіх. В Імя Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.

пʼятницю, 19 лютого 2016 р.

Праведні заслугою Іншого

... Навчімося простягати слово «Помилуй» не лише на наші дійсні гріхи, але й на всі благословення Божі: що ми – праведні заслугою Іншого; що ми маємо Бога за нашого Отця; що Бог Отець любить грішників, які відчувають власні гріхи – коротко кажучи, що все наше життя – з милосердя, бо все наше життя є гріхом і його не можна виставити проти суду та гніву Божого.

Мартін Лютер,  З лекції на Псалом 51

четвер, 18 лютого 2016 р.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

    Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:


Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Якова (Ізраїля)

Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля):

Господи Ісусе - Ти скіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Живемо з чистої благодаті

Але після того, як ми сказали, як має бути примирений Бог Праведний і людина грішна, то ми повинні також належним чином подивитися на слово «мене». Якщо ми розглянемо його тут пильніше, то повинні проголосити, що все наше життя закрите та установлене в милосерді Божому. Оскільки тут ми всі – «мене»[1], тобто грішники, то обовязково та необхідно слідує висновок, що ким би ми не були і як би ми не жили, все це є з чистої благодаті, а не з нашої праведності чи заслуги. «А що ж тоді», – скажете ви, «не треба вже виконувати  і дотримуватися Десяти Заповідей? А якщо ми їх виконуємо, то хіба це – не праведність?» Відповідаю: «Ми хочемо виконувати та дотримуватися Десяти Заповідей, але з великим, тобто воістину євангельським зволенням або ж розрізненням. Ми отримали лише перші плоди Духа (Рим. 8:23) і зітхання Духа залишається в наших серцях. Але ще залишається наша плоть із її пожадливостями та бажаннями – ціле дерево з його плодами. Ось в чому криється причина, чому неможливо сповна виконати Десяти Заповідей. В іншому разі, якби Десять Заповідей можна було виконати у всій їхній повноті, то яка була би потреба в тій праведності, про яку молиться Давид, кажучи: «Помилуй»? Яка була би потреба в її зарахуванні? Але оскільки навіть у святих є ще залишки гріха, які не були повністю умертвлені, то відбуваються дві речі: через Духа, Який мешкає в нас, ми чинимо опір гріхові та виявляємо послух до Десяти Заповідей; і все-таки, будучи доведеними до гріха плоттю і сатаною, ми сподіваємося на прощення гріхів.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51




[1] Помилуй мене – слова із Псалма.

середу, 17 лютого 2016 р.

Загальна молитва

         Господи Боже, Отче Небесний! Ти віддав Свого Сина Єдинородного, аби Він помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого. Оживи нас, благаємо Тебе, Твоїм Духом Святим до новизни життя, щоб через силу Христового воскресіннями могли ми перебувати з Христом повіки; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

вівторок, 16 лютого 2016 р.

Чи є щось більше?

Чи… є щось більше ніж завоювання цілого світу та його князя?.. Чи є щось більше ніж руйнування вічної смерті? Ніж душа, що піднімається із гріхів і стає донькою Божою, спадкоємцем Небесного Царства, братом Христовим, спільницею ангелів, другом Святого Духа?.. «Тому, хто вірує, – все можливе!» (Марка 9:23).

Мартін Лютер, З Лекції на Псалом 77

понеділок, 15 лютого 2016 р.

Стрітення Господнє

  Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки. У цей день Св. Діва Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору. Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).

Молитва на День Стрітення Господнього:

Всемогутній і вічний Боже! У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділю, 14 лютого 2016 р.

Проповідь на 4-у неділю по Богоявленні

   БУДЬТЕ СПОКІЙНІ, НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ!
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: «Мара!» І від страху вони закричали... А Ісус до них зараз озвався й сказав: «Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!...» І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти – справді Син Божий!» Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був (Євангеліє від Св. Матвія 14:22-33).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, аби втратити спокій і почати боятися не обовязково перебувати на човні посеред розбурханого моря. Аби втратити спокій і почати боятися достатньо буває переглянути стрічку новин в інтернеті або по телевізору. Далі я наведу деякі новини за останній тиждень. Обстріли російськими бойовиками наших воїнів і наших мирних міст і сіл на Донбасі. Російська Федерація накопичує на українських кордонах свої війська, а в Криму проводить масовані навчання авіації. В Україні триває епідемія грипу, а чимало українців від грипу вже померли. Впливові народні депутати від провідних політичних сил замішані в корупції.

Далі: В Україні існує політична криза, яка може привести до позачергових виборів. Гривня продовжує падіння. Посли провідних західних країн вимагають почати справжню боротьбу з корупцією і проводити реформи. Голова Міжнародного Валютного Фонду застерігає, що у разі відсутності боротьби з корупцією та відсутності реформ, позика, яку очікує влада для стабілізації національної валюти може не надійти.

А крім цього в нас є ще особисті проблеми, з якими ми також зіштовхуємося і які мусимо якось вирішувати: хвороби, конфлікти, які можуть виникати, як на роботі, так і вдома, брак коштів на абсолютно потрібні речі, пошук роботи і вкрай низькі заробітні плати в нинішній Україні і багато-багато чого іншого.

В нас може зявитися страх перед завтрашнім днем. І як часто буває, що коли такий страх зявляється, ми забуваємося про люблячого Господа, Який каже нам надіятися на Нього завжди, уповати на Нього, молитися до Нього і повністю в усьому, в усіх речах і справах Йому довіряти!

Всі проблеми перетворюються на густі хмари та непроглядний туман, який ховає від нас ласкаві слова Бога, Який запевнює нас про Його непохитну любов і про Його бажання прийти нам на допомогу. «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» – каже Бог (Пс. 49:15).
Ми ж натомість часто починаємо шукати вихід де завгодно, але до Бога не кличемо і не звертаємося. Нас настільки лякають наші біди та проблеми, настільки вони нам здають великими та непереборними, що нам здається, що з ними не справиться навіть Бог!

Цими проблемами вправно користується сатана. Коли він бачить  нашу безпорадність, а особливо те, що ми в особливо скрутний час забуваємося про Бога, то намагається нас ще далі від Бога відштовхнути і переконати, що Бог у цій ситуації безсилий або й навіть у тому, що Бог Сам це все зробив, аби нам було погано. І так крок за кроком він може нас підштовхати аж до прірви відчаю.

Сьогодні наше Євангеліє починається із веління учням Сина Божого сідати в човна і перепливати на другий бік Галілейського моря. А в Христа залишалися ще справи. Він мав відпустити народ, поблагословити людей, а також – дуже важлива справа, якою частою у коловороті подій ми можемо знехтувати, але яка є вкрай важливою для кожної людини – помолитися на самоті. Зібратися з власними думками, висловити свої думки, подяку Господу, прославити Його Ім’я, а також поділитися з Ним власними тривогами, бідами і попросити в Нього допомоги та благословення.

А тим часом учні вже опинилися посеред моря. І раптом зірвався шторм. Один мій знайомий розповідав мені про те, як зі своїми друзями потрапив у шторм на рибальському сейнері в Чорному морі. Страшнішого з ним нічого в житті ні раніше, ні пізніше не відбувалося. Не один раз і не два рази він подумки прощався з життям. В таку ситуацію він потрапив уперше і востаннє.

Наші ж Апостоли – досвідчені рибалки. Вони не вперше в штормі. Вони знають як кермувати і втримувати човен на курсі. Але страх, звичайно, як і в кожної живої людини, в Апостолів є. Дуже легко розбурхане море, як ми це, на жаль часом чуємо, може потопити не лише невеликі рибальські човни, але й більші кораблі.

Проте найбільший їхній страх сьогодні викликають не величезні хвилі, що наче іграшкою кидаються човном, у якому вони сидять. Їхній поступ до берега відбувається дуже поволі. Перед самим ранком вони бачать щось неймовірне. Вони бачать, що Хтось іде по розбурханому морю, просто по воді.

По морю ішов Ісус. Він ступає просто по воді. Шторм хитає човна, в якому сидять учні. Але шторм не хитає Ісуса. Здається, що для Нього не існує ніякої бурі, ні ревіння вітру, ні піднімання, ані опускання могутніх хвиль. Він просто іде по воді. Він цю воду був створив.

Псалмоспівець так оспівує владу Бога над одним з Його творінь – водою: «Стала вода над горами, від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї. Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити. Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами, напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою. Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок. Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься» (103:6-13).

Ісус ступає по воді, бо це Він її створив і Він поставив їй границі по всьому світові, з Галілейським морем включно. Для Свого народу Він був одного разу розділив Червоне море так що воно стало дорогою спасіння для ізраїльтян і дорогою погибелі для кровожерних єгиптян. Ісая виспівуав: «Так говорить Господь, що дорогу на морі дає, а стежку в могутній воді» (43:11).

Ісус іде власною дорогою на морі. Він її проклав Собі. Він – всемогутній Бог. І Він може робити все, що завгодно. Але Ісус – також істинна людина, яка має тіло, як наше, але без гріха.  Учні, побачивши Ісуса, Який іде по воді, настрашились. Вони – рибалки і дуже добре знають властивості води. Вони – люди і вони – у човні.

Через це вони думають, що по морі йде привид. Шторм з яким вони ледь справляються, ні, а тут ще привид. І вони від страху і розпачу кричать. Проте Господь не хоче, аби хоч одна людина впадала у ту жахливу пастку диявола – у відчай. Він використовує Своє Слово: «Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!»

            Учні одразу впізнають Христа – за Його мовою, за Його словами. Христові слова забирають страх. Христові слова приносять спокій. Христові слова дають упевненість і спонукають до дії.

            Петро – найімпульсивніший з Апостолів. І він до дії береться одразу. «Коли, Господи, Ти це», – каже він, «то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». Ще хвильку тому він разом із усіма кричав від страху і думав, що настала його погибель. І ось уже радість і впевненість і – бадьора хода морем до Ісуса.

            Віра справді може робити великі діла.  В Посланні до євреїв написано: «вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців; жінки діставали померлих своїх із воскресіння…» (11:33-35).

Вірою, згідно з велінням Господа, Петро іде по воді. Але шторм триває. Море реве. Піна і бризки від хвиль розлітаються навсібіч. Але Петро іде вперед допоки бачить Ісуса. Але щойно погляд переміщується з Христа на бурю, як сміливий, віруючий, впевнений Апостол знову починає боятися, провалюється під воду і починає потопати.

«Рятуй мене, Господи!...» – кричить він і Господь приходить йому на поміч. «І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Чому засумнівався у Мені, наче каже Христос.  Ти ж бачиш, що я іду морем. Я ж сказав тобі: «Іди». І ти пішов.  Підійшов би до Мене, а тоді разом ми пішли б до човна. Ось таку собі мали би з тобою прогулянку штормовим морем. Не сумнівайся!  Май віру! І все буде добре! Не Ісуса хапає Петро рятуючись.  Не він простягає руку до Христа. А Христос Своєю рукою хапає Петра. Ісус Сам рятує Апостола. Як і Сам Бог рятує, спасає кожного з нас. Його рука – надійна і міцна.

І ось вони знову ідуть разом і входять у човен. Христові, як Спасителеві Богові вклоняються всі учні і промовляють: «Ти – Син Божий!» А буря зникає і човен пристає до берега призначення. Ісус далі береться за діло і дає, аби до Нього торкалися хворі, і зцілює їх, як і нас торкається сьогодні Син Божий Своїми істинними тілом і кровю у Святій Вечері, аби зцілити наші немочі і зміцнити нашу віру.

Довкола нас лютують різні шторми, великі бурі і малі: економічні, воєнні, політичні, сімейні, тілесні і духовні. Але хто поряд із нами? Ісус!  Він обіцяє, що ніколи нас не покине. Ми можемо спокійно йти будь-яким розбурханим морем допоки наш погляд затриманий на Ісусі. Але навіть коли випадково відірвете свій погляд від Христа і відчуєте, що летите у прірву, кричіть як Петро: «Рятуй мене, Господи!...»  І будьте певні. Ісус вхопить вас за руку. І ви підете далі з ним життям і увійдете в човен Церкви і досягнете жаданого берега – воскресіння і життя вічного в Царстві Божому. Заради Ісуса. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

суботу, 13 лютого 2016 р.

День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. князя Костянтина Василя Острозького, який народився 1526 р. Будучи нащадком славетного роду Рюриковичів та сином великого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького, Костянтин Василь Острозький, став не лише одним із впливових правителів тогочасного світу і захисником Русі у Речі Посполитій, але й християнським просвітителем. Саме цей волинський князь вважається засновником Острозької Академії (1572 р.), першого вищого навчального закладу в східній Європі та ряду шкіл на території теперішньої західної України, а також засновником Острозької друкарні, в якій Іван Федоров, утікач з Москви, 1580 року надрукував перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Князь Костянтин Василь Острозький також підтримував віротерпимість та був прихильником союзу православних і протестантів для відстоювання християнських свобод у Речі Посполитій. Князь Костянтин Василь Острозький упокоївся у такий день, як цей 1608 року та був похований у крипті Богоявленської церкви Острога (на Рівненщині).

Молитва на День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя:

Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра. В тобі немає переміни чи тіні відміни. Прийми нашу подяку за Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя та мужа, який дбав про християнську освіту рідного краю. Благословляй нашу країну подібними правителями, аби наш рідний край завжди мав освіту, в підвалинах якої лежить Твоє святе Слово. Заради Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

пʼятницю, 12 лютого 2016 р.

Служіння піклування та опіки, вчення і оборони

     Сьогодні, як за днів Лютера, поширеною є думка, «що служіння єпископа має на увазі гідність і що той є єпископом, хто носить на голові митру». Це – не так. «Не посада має на увазі гідність. Ні, це – служіння, яке потребує, аби посадовець піклувався про нас, наглядав за нами і був нашим опікуном».[1] Далі: «Тож нині можна знайти багато таких, які дадуть, аби Євангеліє проповідувалося за умови, що ніхто не кричатиме проти вовків і не проповідуватиме проти прелатів». Але не достатньо годувати овечок, не відганяючи вовка. Власне кажучи, «вовк може, звісно, дати, аби в овечок було добре пасовисько. Чим вони жирніші, тим більше вони йому подобаються». Єдине, чого він не може знести, так це – «ворожого гавкання псів».[2] Тому назва першого богословського журналу Міссурійського Синоду була Lehre und Wehre («Вчення і оборона»; дивіться також ФЗ ПП ПН, 14). Історично єпископат як структура часто в цьому питанні поступався як пастирям, так і мирянам.[3]

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

___________________

[1] Коментарі на 1 Петра (1523 р.), LW 30:135-136; WA 12:389-390.
[2] Там само.
[3] «Єпископат, дії якого були такими вчасними та погодженими в Нікеї при зростанні аріанства, не відіграв таку саму добру роль як клас, або верства людей у неспокійних наслідках Собору, – проте це зробили миряни. Вселенський люд упродовж усієї історії християнства був упертим борцем за вселенську правду, а єпископи такими не були. Звісно, було чимало великих і повчальних винятків… Афанасій, Іларій, Василь, двоє Григоріїв і Амвросій». Так писав Д. Г. Ньюмен, ремарки якого ніколи йому не пробачили, хоча наприкінці він і став кардиналом. The Arians of the Fourth Century, c. 445.

четвер, 11 лютого 2016 р.

Загальна молитва

   
Господи Боже! Отче Небесний! Благаємо Тебе - хай Твій Дух Святий перебуває у нас, аби Він нас просвітлював і вів нас у повній істині та повіки захищав нас від усяких бід; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

середу, 10 лютого 2016 р.

Знаходити притулок

Оскільки ми постійно перебуваємо в гріхові, то мусимо також постійно молитися, як щомиті моляться побожні серця інших християн, бо щомиті вони бачать власну негідність і хочуть, аби вона була прощена. Ці постійні зітхання християнського серця ... покриваються думками, а часом і обовязками так, що не завжди ми їх бачимо. Тож справжньою богословською чеснотою є покривати наш гріх молитвою, а коли ми відчуваємо нашу слабкість, знаходити притулок у цій пісні: «Помилуй мене, Боже!»

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

вівторок, 9 лютого 2016 р.

З руки Бога в нашу руку

   
     Слухання Слова та віра взаємопов'язані, бо в Слові віра починається, живиться і зростає. Той, хто хоче осягнути Христа вірою, повинен знати про те, де Його треба шукати і де Його знайде, а саме: в Слові і Таїнствах. Так само, якщо віра, як наша рука повинна приймати щось від Бога, то ми не повинні шукати цього поза Словом і без Слова - десь у повітрі, але приймати це з руки Бога, яку Він відкриває у Слові і Таїнствах, пропонуючи нам усю повноту Своєї благодаті через те, що Бог постановив, що буде мати з нами цю справу через Слово Євангелія і Таїнства (Римлян 10:17; Тита 3:5).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 8 лютого 2016 р.

День Св. Тита, пастиря і сповідника

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тита. Св. Тит, як і Тимофій, був другом і співробітником Св. Павла. Титу був язичником, можливо уродженцем Антіохії. Він супроводжував Павла та Варнаву до Єрусалиму, коли вони несли допомогу для християн в Юдеї під час голоду (Дії 11:29, 30; Галатів 2:1). Невідомо, чи він супроводжував Павла під час першої чи другої місіонерської подорожі останнього, але Тит був з ним в третій подорожі  і допомогав коринтянам помиритися з Павлом (2 Коринтян 7:6, 7), а також допомагав у збірці для церкви в Єрусалимі (2 Коринтян 8:3-6). Напевно, по поверненні з Єрусалиму, Павло залишив Тита на Криті (Тита 1:4, 5). Потім він продовжив працю в Далматії (2 Тимофія 4:10). Відповідно до передання, Тит повернувся на Крит, де служив єпископом до упокоєння 96 року по Р. Х. 

               Молитва на День Св. Тита, пастиря і сповідника:

    Всемогутній Боже!  Ти покликав Тита до діла пастиря і вчителя. Учини всіх пастирів отари Твоєї старанними в проповідуванні Твого святого Слова, аби весь світ міг пізнати незміренні багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви


неділю, 7 лютого 2016 р.

Проповідь на неділю навернення Св. Апостола Павла

                ОСТАННІ І ПЕРШІ
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» А Ісус відказав їм: «Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих. І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Євангеліє від Св. Матвія 19:27-30).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  Джеймс Чалмерз, місіонер до Нової Гвінеї, перед завершенням своєї карєри місіонера був сказав: «Відмотайте назад 21 рік, дайте мені весь мій досвід, корабельні аварії, зустрічі зі смертю, оточення дикунів зі списами та палицями, ситуації, коли довкола ті списи літають, а палиці, промахуючись, бють по землі – я все одно був би місіонером».

«Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви. Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, а Він благословенний навіки, що я не говорю неправди. У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, але по мурі мене спущено в коші віконцем, і я з рук його втік!» (1 Кор. 11:23-33) – це вже слова Апостола Павла про його місіонерський досвід.

Якщо Джеймс Чалмерз виростав у християнській родині, то Апостол Павло до свого навернення мав не лише інше імя – Савл, але й був переслідником християн. Савл належав до юдейської верхівки, яка мала дуже велику владу і боролася за власне монопольне становище. Павло так розповідав юдеям про власне минуле: «Я – юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні. Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалиму на кару» (Дії 22:1-5).

Все життя Савла могло бути проведеним у відносній безпеці, адже він відстоював популярну релігію та полював за безпомічними, в політичному відношенні, християнами. Він міг радіти своїм становищем у Єрусалимі і сподіватися на безтурботне життя і забезпечену старість. Але одного дня, того дня, коли Савл палав гнівом і мчався до Дамаску, аби там почати переслідування християн, все круто змінилося.
            Дорога була звичайною і можливо навіть приємною.  Адже Савл вірив, що таким чином він служить Богові, а отже і здобуває собі вічне життя. Але раптово, як ми чули під час читання Апостола – світло, яскравіше від сонця, шок Савла і всіх, хто з ним мчав переслідувати християн і голос Христа.

            А чи не можемо й ми, мимоволі, часом нагадувати власним вчинками та словами Савла, який думає, що робить добре діло, служить Богові, захищає надзвичайно правильні речі, але водночас і насправді, переслідуючи тих, хто відданий Христові, аж допоки самі не почуємо голос Христа, звернутий до нас у Його Слові. Тоді сяє Світло набагато лагідніше, яке не збиває нас із ніг, а просто освітлює темряву довкола нас і кличе нас на стежину життя, якою іде вже не Савл, а Павло, звіщаючи Євангеліє і радіючи спасінням Христовим.

            Сьогодні наше Євангеліє розповідає нам про розмову, яку мали учні Христові після того, як від Христа пішов засмучений багатий юнак. Багатство для того юнака стало його надією і опорою, справжнім богом. Він не міг відсунути багатство на другий план аби воно не стояло між ним та істинним Богом. Він залишився з багатством, але без Христа.

            Так і Савл до свого навернення мав Єрусалим, і поклоніння в храмі, і повагу юдейського істеблішменту, і могутню владу карати, і навіть віру в те, що служить Богові.  Савл мав де-факто усе, що хотів мати. Але не мав Христа. Тепер він багато чого не має на цьому світі, але має більше від світу – він має Христа.

            «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» – питається у Христа Петро, речник Апостолів.  Вони мали все необхідне для того, аби жити. Але коли Божий Син їх покликав слідувати за Ним, аби стати ловцями людей, вони без роздумів і вагань пішли слідом за Ним. Вони більше не привязані до якогось одного місця в Галілеї.  Вони йдуть за Ісусом туди, куди Він їх веде. 

Вони завжди з Ісусом. Лише в певні миті Ісус перебуває на самоті. Він молиться на самоті. Він іде морем один. В Гетсиманії не спить Він один. І цілковито самотній Він на хресті, вкритий нашими гріхами, зранений, зневажений і скривавлений, прибитий до хреста у страшних муках за весь людський рід Він вигукує: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46).

І помирає Він за всіх Своїх учнів, і за нас, і за ціле людство на самоті. І кладуть Його не в братську могилу, а одного – в гріб багатого, як і було передвіщено за сімсот років до цього пророками. І воскресає для вічного життя Він один, але даруючи це життя кожному із Апостолів і вам, любі віруючі брати і сестри.

І перебуває Він зі Своєю Церквою завжди. А в сьогоднішньому Євангелії Він стоїть посеред Своїх учнів і вони (бо Петро промовляє, як завжди, від імені усіх Апостолів) питають: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» Вони ще не знають, що означає – покинути усе, і бути покинутим усіма.  Про це знає і буде знати лише Ісус. Ми ж цього знати ніколи не будемо. Бо Він нас ніколи не покине. Ісус з нами буде завжди.

Відповідь, яку вони отримують – захоплива. Ісус каже: «Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих». Це – прекрасна обіцянка. Учні будуть суддями, тобто правителями Ізраїлю. Останні – ті кого світ вважає за ніща стануть першими. Через Христа. І заради Нього.

Пройде зовсім небагато часу і деякі з них розпочнуть політичну кампанію за те, аби займати трохи вищі посади у Царстві Христовому. Мати Якова та Івана діятиме як голова їхнього передвиборного штабу, чим разом із своїми любими синами, викличе обурення в інших Апостолів та разом із іншими отримає настанову від Сина Божого: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28).

 Учні це зрозуміють пізніше. А Савл зрозуміє лише в день свого навернення, у день такий як цей. Апостоли, пастирі, проповідники, голови громад, регенти хорів та хористи, учителів недільних шкіл – слуги своїх братів і сестер. Так само як слугами є парафіяни: інженери, робітники, лікарі, військові, охоронці, пенсіонери, майстри і вчителі. Коли ми служимо один одному, тоді ми служимо Богові і тоді ми зростаємо в Царстві Христовому. Який буде чудовий час, коли повернеться Христос, наш Господь у славі і звеличить нас Своїх вірних слуг!

Ким будете ви, любі брати і сестри, у час повернення Христа?  Ми не можемо зараз сказати. Одне ми знаємо точно – те, що вам буде дано, буде прекрасним і викликатиме у вас радість і бажання ще більше славити Бога.

Господь каже: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя». Багатократну нагороду отримає кожна людина, яка зазнала втрат чи то сімейних, чи професійних, чи матеріальних. Навіть найбільше багатство на цьому світі - дешева мішура у порівнянні з тим, що чекає нас у Царстві Небесному. Перше тут – останнє в Бога і у вічному житті.

Всі Апостоли за винятком Апостола Івана загинули мученицькою смертю.  Але навіть Іван, який дожив до понад столітнього віку, зазнав переслідувань від влади. Як ми сьогодні чули, Апостол Павло після свого навернення зазнав теж дуже багато бід. Але ніхто з них не відрікся Христа. А нагорода, яку дає Син Божий – надзвичайна.

Савл до навернення дбав про земне, думаючи, що дбає про Боже. А навернувшись, він проповідував Христа і готовий був заради Христа іти на смерть. У листі до филип’ян він пише: «Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі – то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.  А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (1:21-24). Він готовий ще бути останнім, упослідженим зо світу. Але в Христі він вже – перший.

Але коли зустрічаєшся із Христом у Слові чи у Таїнстві Його істинних тіла та крові, то знаєш Божу благодать, Божу милість і Божу любов, якій немає кінця краю і кінця краю ніколи не буде. Бо Христова любов, яка виявилася у наверненні Апостола Павла на дорозі до Дамаску, у наверненні кожного з вас чи то у Хрищенні, чи то в якусь іншу мить, коли вас покликав через Христове чудесне Євангеліє Господь Святий Дух – та любов триватиме повіки.

І можне терпіти все. Можна все витерпіти. І погрози дикунів. І далекі подорожі. І знущання влади. І переслідування. І наклепи від ворогів Божих, і численні пригоди, і навіть загрозу смерті. Бо те, що нам дає Христос – воно того більше ніж варте.

Бо тепер ви спадкоємці вічного життя. Це життя ви маєте вже, але вповні вспадкуєте його у час повернення Христа Господа у славі, коли Він повернеться Останнього Дня, аби воскресити усіх мертвих і дати всім, хто вірує в Нього чудову, невянучу спадщину Царства Небесного і вчинити вас першими, улюбленцями Божими. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує (1 Петр. 5:10). Амінь.