Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 18 лютого 2016 р.

Живемо з чистої благодаті

Але після того, як ми сказали, як має бути примирений Бог Праведний і людина грішна, то ми повинні також належним чином подивитися на слово «мене». Якщо ми розглянемо його тут пильніше, то повинні проголосити, що все наше життя закрите та установлене в милосерді Божому. Оскільки тут ми всі – «мене»[1], тобто грішники, то обовязково та необхідно слідує висновок, що ким би ми не були і як би ми не жили, все це є з чистої благодаті, а не з нашої праведності чи заслуги. «А що ж тоді», – скажете ви, «не треба вже виконувати  і дотримуватися Десяти Заповідей? А якщо ми їх виконуємо, то хіба це – не праведність?» Відповідаю: «Ми хочемо виконувати та дотримуватися Десяти Заповідей, але з великим, тобто воістину євангельським зволенням або ж розрізненням. Ми отримали лише перші плоди Духа (Рим. 8:23) і зітхання Духа залишається в наших серцях. Але ще залишається наша плоть із її пожадливостями та бажаннями – ціле дерево з його плодами. Ось в чому криється причина, чому неможливо сповна виконати Десяти Заповідей. В іншому разі, якби Десять Заповідей можна було виконати у всій їхній повноті, то яка була би потреба в тій праведності, про яку молиться Давид, кажучи: «Помилуй»? Яка була би потреба в її зарахуванні? Але оскільки навіть у святих є ще залишки гріха, які не були повністю умертвлені, то відбуваються дві речі: через Духа, Який мешкає в нас, ми чинимо опір гріхові та виявляємо послух до Десяти Заповідей; і все-таки, будучи доведеними до гріха плоттю і сатаною, ми сподіваємося на прощення гріхів.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51




[1] Помилуй мене – слова із Псалма.

Немає коментарів: