Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 28 лютого 2016 р.

Таланти від Господа - проповідь

                         ТАЛАНТИ ВІД ГОСПОДА
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я».  Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,  –ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє». «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Євангеліє від Св. Матвія 25:14-30).


Божій Церкві…, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!   (1 Кор. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного віруючого і дуже активного християнина спиталися на схилку його літ: «Чи думаєте ви про той спочинок, який ви отримаєте, коли потрапите на небеса?»  На це дідусь відповів: «А хто вам сказав, що я там збираюся відпочивати?  Першим ділом я підійду до мого розпятого і воскреслого Господа і спитаюся в Нього: «Господи, яке завдання Ти даси мені сьогодні?»

Але як багато-хто християн не хочуть навіть в цьому світі, де є так багато роботи спитатися: «Господи, яке завдання ти даси мені сьогодні?»  Або навіть коли ми бачимо якусь потребу в церкві, то не поспішаємо виконувати наші християнські обовязки. «А які наші християнські обовязки?»  – можете спитатися ви. Окрім служіння батьком і матірю, підлеглим і начальником, громадянином, сином і донькою, є ще обовязок підтримки церкви.

Ще одна із форм служіння – це, наприклад, допомога, яку надають наші вірні брати і сестри в підготовці до служби Божої – від носіння ящиків з книгами та церковними речами – до прасування церковних шат і прикрашання вівтаря. А ще – спів у хорі, Недільна школа, піклування про тих братів і сестер, які потребують цього, як-от: через тривалу відсутність на службі Божій.

            Вірні Богові люди роблять це все, бо по-іншому не можуть.  Християн спонукає так діяти віра в Сина Божого, Який служить усім нам. Його служіння, звичайно, не зрівняти навіть із найбільшим і найдовшим служінням найвіданніших Богові християн. Адже Син Божий настільки нас полюбив і настільки вам велике бажання у Своїй любові послужити нам, що пішов за кожного з нас на хресну смерть на Голгофі.

            Він каже: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Він не мав помирати, але дає Своє святе життя на викуп за таких грішників, як ви і я. Христос забрав на Себе наші гріхи, а нам дарує Свою праведність. І тепер вірою в Христа розпятого і воскреслого ви – Божі діти. Ви – спадкоємці Царства Небесного. Христос жив, помер і воскрес для вас. Христос викупив вас для Себе, аби ви вічно жили з Ним у Його Царстві. Вже нині вірні християни живуть тут – для Христа.

            Сьогодні наш Господь розповідає нам притчу про віру і про діла. Чоловік, що відходить на певний час – Сам наш Спаситель. Він передвіщає, що має статися – не лише воскресіння, але й Своє вознесіння на небеса.  Господь у цій притчі каже про те, що настане мить, коли Він повернеться. Адже Він відходить лише на певний час.

            Господь має Своїх рабів. Ці раби – віруючі. Звісно ж, сьогодні слово «раб» викликає в основному негативні асоціації. Але це слово стосується духовного світу. Всі люди – раби. Усі без винятку.  Весь світ складається з рабів двох категорій: раби гріха і диявола та раби Господа. Рабами гріха і диявола є всі ті, хто не вірує в Христа – починаючи від найпримітивніших язичників, закінчуючи послідовникам усіх релігій поза християнством і навіть – атеїсти, які не вірять ні в Бога, ні в чорта – вони все одно є рабами останнього.

            Але не так християни – нас Христос викупив із неволі гріха та рабства диявола і тепер ми – Його раби, раби які мають статус дітей і спадкоємців Царства Божого.  Це слово «раб» у нашій сьогоднішній притчі визначає радше належність до одного з власників. Наш власник – Христос.

            Отже раби в цій притчі – віруючі, адже Христос каже, що вони – раби господаря з притчі, тобто раби Христові. Кожному зі своїх рабів господар дає доручення – розпоряджатися його багатством. Він дуже добре знає хист кожного свого раба, через це дає всім різну вагу срібла – «кожному за спроможністю його», не більше і не менше.

            Срібло розподіляється вкрай нерівномірно. Найбільш спроможний отримує пять талантів срібла – за нашими мірками приблизно 170 кілограмів – у гривневому еквіваленті – 2 мільйони 210 тисяч гривень. Інший раб отримав два таланти, тобто приблизно 68 кілограмів – у гривневому еквіваленті – 884 000 гривень, а третій раб отримав лише один талант срібла – приблизно 34 кілограми або ж 442 000 гривень.

            Як бачимо навіть той раб, який мав найменші здібності, отримує від господаря досить серйозну суму. Так само й Господь дає Своїм віруючим – різні дари, різні таланти – комусь дуже великий, а комусь просто великий. Маленького таланту Він не дає нікому. Жодна людина в Церкві не може скаржитися: «Мене Господь обділив талантами». Або: «Я не маю таланту». Або: «Мій талант – дуже маленький».  Навіть якщо нам хочеться мати більший талант – Господь дає нам такий талант, який ми спроможні використати і який принесе велику користь Богові і Його Церкві.
           
            І ось раби беруться за діло. Перший часу не марнує. Він негайно береться до роботи. Він орудує майже двостами кілограмами срібла і заробляє для свого пана ще таку саму суму коштів. Другий раб здобуває таку саму вагу срібла, яку отримав був від господаря. А третій просто закопує срібло в землю. Талант закопаний в землю ніякого прибутку господареві не приносить.

            Господь, звісно очікує від нас такого ставлення, як у перших двох рабів. Таланти мають використовуватися одразу, негайно і служити на користь Христові – на славу Богові – на добро Божим людям. Як Господь радіє вами, любі брати і сестри, що вірно використовуєте таланти, які зростають і славлять Бога та приносять добро Його Церкві – Христовим людям!  На жаль, буває часто й таке, що ми закопуємо таланти в землю – таланти отримані від Бога – а таланти, любі брати і сестри, дає лише Бог.

            Та ось господар повертається. І вимагає звіту за доручені таланти. Перший раб, той який негайно береться за діло, приносить десять талантів срібла і чує слова господаря: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Другий приносить чотири таланти і теж чує похвалу господаря: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» 

А третій раб приходить із закопаним і викопаним талантом і заявою: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,  – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» І чує не похвалу, а вирок пана: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє». «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!»

Чому перші два раби одразу беруться до справи і сповна використовують таланти? Бо вони – вірні! Чому віруючі з радістю і з готовністю служать Богові? Бо християни – вірні Богові. Вони мають віру.  Апостол Яків каже: «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: «Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» Так само й віра, коли діл не має, – мертва в собі!» Але скаже хто-небудь: «Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх». Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять.  Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл – мертва?» (2:14-20)  Віра тих, хто використовує таланти так як того, хоче Бог – жива і діяльна. Вона не може по-іншому. Через їхню живу, нелицемірну віру Бог називає їх добрими і вірними.

А віра мертва, лицемірна має інший характер. Вона дивиться на Бога, як на вимогливого Суддю, Якого лише слід боятися.  Вона не може радіти спасінням і служити в радості та любові, бо не знає любові Божої і не має любові до Бога і ближнього, яку Бог дає Своїм віруючим – любові, яка неодмінною супутницею істинної віри – віри, яка в радості, вдячності та в любові служить Богові та людям.

Віра мертва не бачить люблячого Христа, не бачить Його невимовної любові, не бачить Його пробитими цвяхами рук, які простягнуті до грішника, що кається, як руки отця, що линуть якомога скоріше обняти блудного сина, що втративши все, повертається жебраком до люблячого батька і отримує більше, ніж все необхідне. Віра мертва не бачить милості і благодаті, прощення і вічного життя, яким Христос причащає нас у Своїх істинних тілі та крові у час Господньої Вечері. Мертва віра бачить лише суд, і не бачить головного в Богові – любові і прагнення, аби ми розкаялися в наших гріхах, були спасенні і жили вічно.  Мертва віра не бачить прощення і праведності, яка зараховується усім вам, любі брати і сестри, що маєте віру істинну, живу та діяльну.

А де немає такої віри, там немає того, що віра зі собою приносить – праведності Христової і бажання служити, яке дає Христос. Через це й людина з лицемірною вірою називається лукавою і лінивою.  І отримує покарання, на яке заслуговують усі невіруючі люди – вічні муки в аду, який сьогодні Господь називає зовнішньою темрявою, у якій лунає вічний плач і скрегіт зубів.

Ось так, хто має мало, залишається без нічого – хто немає віри, залишається без життя вічного. А хто має віру, багатство того зростає, скарби в Царстві Небесному множаться, нагорода такого – велика на небесах – і воскресіння, і життя вічне. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Немає коментарів: