Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 7 лютого 2016 р.

Проповідь на неділю навернення Св. Апостола Павла

                ОСТАННІ І ПЕРШІ
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» А Ісус відказав їм: «Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих. І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Євангеліє від Св. Матвія 19:27-30).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  Джеймс Чалмерз, місіонер до Нової Гвінеї, перед завершенням своєї карєри місіонера був сказав: «Відмотайте назад 21 рік, дайте мені весь мій досвід, корабельні аварії, зустрічі зі смертю, оточення дикунів зі списами та палицями, ситуації, коли довкола ті списи літають, а палиці, промахуючись, бють по землі – я все одно був би місіонером».

«Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви. Хто слабує, а я не слабую? Хто спокушується, а я не палюся? Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся. Знає Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, а Він благословенний навіки, що я не говорю неправди. У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, але по мурі мене спущено в коші віконцем, і я з рук його втік!» (1 Кор. 11:23-33) – це вже слова Апостола Павла про його місіонерський досвід.

Якщо Джеймс Чалмерз виростав у християнській родині, то Апостол Павло до свого навернення мав не лише інше імя – Савл, але й був переслідником християн. Савл належав до юдейської верхівки, яка мала дуже велику владу і боролася за власне монопольне становище. Павло так розповідав юдеям про власне минуле: «Я – юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні. Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалиму на кару» (Дії 22:1-5).

Все життя Савла могло бути проведеним у відносній безпеці, адже він відстоював популярну релігію та полював за безпомічними, в політичному відношенні, християнами. Він міг радіти своїм становищем у Єрусалимі і сподіватися на безтурботне життя і забезпечену старість. Але одного дня, того дня, коли Савл палав гнівом і мчався до Дамаску, аби там почати переслідування християн, все круто змінилося.
            Дорога була звичайною і можливо навіть приємною.  Адже Савл вірив, що таким чином він служить Богові, а отже і здобуває собі вічне життя. Але раптово, як ми чули під час читання Апостола – світло, яскравіше від сонця, шок Савла і всіх, хто з ним мчав переслідувати християн і голос Христа.

            А чи не можемо й ми, мимоволі, часом нагадувати власним вчинками та словами Савла, який думає, що робить добре діло, служить Богові, захищає надзвичайно правильні речі, але водночас і насправді, переслідуючи тих, хто відданий Христові, аж допоки самі не почуємо голос Христа, звернутий до нас у Його Слові. Тоді сяє Світло набагато лагідніше, яке не збиває нас із ніг, а просто освітлює темряву довкола нас і кличе нас на стежину життя, якою іде вже не Савл, а Павло, звіщаючи Євангеліє і радіючи спасінням Христовим.

            Сьогодні наше Євангеліє розповідає нам про розмову, яку мали учні Христові після того, як від Христа пішов засмучений багатий юнак. Багатство для того юнака стало його надією і опорою, справжнім богом. Він не міг відсунути багатство на другий план аби воно не стояло між ним та істинним Богом. Він залишився з багатством, але без Христа.

            Так і Савл до свого навернення мав Єрусалим, і поклоніння в храмі, і повагу юдейського істеблішменту, і могутню владу карати, і навіть віру в те, що служить Богові.  Савл мав де-факто усе, що хотів мати. Але не мав Христа. Тепер він багато чого не має на цьому світі, але має більше від світу – він має Христа.

            «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» – питається у Христа Петро, речник Апостолів.  Вони мали все необхідне для того, аби жити. Але коли Божий Син їх покликав слідувати за Ним, аби стати ловцями людей, вони без роздумів і вагань пішли слідом за Ним. Вони більше не привязані до якогось одного місця в Галілеї.  Вони йдуть за Ісусом туди, куди Він їх веде. 

Вони завжди з Ісусом. Лише в певні миті Ісус перебуває на самоті. Він молиться на самоті. Він іде морем один. В Гетсиманії не спить Він один. І цілковито самотній Він на хресті, вкритий нашими гріхами, зранений, зневажений і скривавлений, прибитий до хреста у страшних муках за весь людський рід Він вигукує: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46).

І помирає Він за всіх Своїх учнів, і за нас, і за ціле людство на самоті. І кладуть Його не в братську могилу, а одного – в гріб багатого, як і було передвіщено за сімсот років до цього пророками. І воскресає для вічного життя Він один, але даруючи це життя кожному із Апостолів і вам, любі віруючі брати і сестри.

І перебуває Він зі Своєю Церквою завжди. А в сьогоднішньому Євангелії Він стоїть посеред Своїх учнів і вони (бо Петро промовляє, як завжди, від імені усіх Апостолів) питають: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» Вони ще не знають, що означає – покинути усе, і бути покинутим усіма.  Про це знає і буде знати лише Ісус. Ми ж цього знати ніколи не будемо. Бо Він нас ніколи не покине. Ісус з нами буде завжди.

Відповідь, яку вони отримують – захоплива. Ісус каже: «Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих». Це – прекрасна обіцянка. Учні будуть суддями, тобто правителями Ізраїлю. Останні – ті кого світ вважає за ніща стануть першими. Через Христа. І заради Нього.

Пройде зовсім небагато часу і деякі з них розпочнуть політичну кампанію за те, аби займати трохи вищі посади у Царстві Христовому. Мати Якова та Івана діятиме як голова їхнього передвиборного штабу, чим разом із своїми любими синами, викличе обурення в інших Апостолів та разом із іншими отримає настанову від Сина Божого: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28).

 Учні це зрозуміють пізніше. А Савл зрозуміє лише в день свого навернення, у день такий як цей. Апостоли, пастирі, проповідники, голови громад, регенти хорів та хористи, учителів недільних шкіл – слуги своїх братів і сестер. Так само як слугами є парафіяни: інженери, робітники, лікарі, військові, охоронці, пенсіонери, майстри і вчителі. Коли ми служимо один одному, тоді ми служимо Богові і тоді ми зростаємо в Царстві Христовому. Який буде чудовий час, коли повернеться Христос, наш Господь у славі і звеличить нас Своїх вірних слуг!

Ким будете ви, любі брати і сестри, у час повернення Христа?  Ми не можемо зараз сказати. Одне ми знаємо точно – те, що вам буде дано, буде прекрасним і викликатиме у вас радість і бажання ще більше славити Бога.

Господь каже: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя». Багатократну нагороду отримає кожна людина, яка зазнала втрат чи то сімейних, чи професійних, чи матеріальних. Навіть найбільше багатство на цьому світі - дешева мішура у порівнянні з тим, що чекає нас у Царстві Небесному. Перше тут – останнє в Бога і у вічному житті.

Всі Апостоли за винятком Апостола Івана загинули мученицькою смертю.  Але навіть Іван, який дожив до понад столітнього віку, зазнав переслідувань від влади. Як ми сьогодні чули, Апостол Павло після свого навернення зазнав теж дуже багато бід. Але ніхто з них не відрікся Христа. А нагорода, яку дає Син Божий – надзвичайна.

Савл до навернення дбав про земне, думаючи, що дбає про Боже. А навернувшись, він проповідував Христа і готовий був заради Христа іти на смерть. У листі до филип’ян він пише: «Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання. А коли життя в тілі – то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.  А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (1:21-24). Він готовий ще бути останнім, упослідженим зо світу. Але в Христі він вже – перший.

Але коли зустрічаєшся із Христом у Слові чи у Таїнстві Його істинних тіла та крові, то знаєш Божу благодать, Божу милість і Божу любов, якій немає кінця краю і кінця краю ніколи не буде. Бо Христова любов, яка виявилася у наверненні Апостола Павла на дорозі до Дамаску, у наверненні кожного з вас чи то у Хрищенні, чи то в якусь іншу мить, коли вас покликав через Христове чудесне Євангеліє Господь Святий Дух – та любов триватиме повіки.

І можне терпіти все. Можна все витерпіти. І погрози дикунів. І далекі подорожі. І знущання влади. І переслідування. І наклепи від ворогів Божих, і численні пригоди, і навіть загрозу смерті. Бо те, що нам дає Христос – воно того більше ніж варте.

Бо тепер ви спадкоємці вічного життя. Це життя ви маєте вже, але вповні вспадкуєте його у час повернення Христа Господа у славі, коли Він повернеться Останнього Дня, аби воскресити усіх мертвих і дати всім, хто вірує в Нього чудову, невянучу спадщину Царства Небесного і вчинити вас першими, улюбленцями Божими. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує (1 Петр. 5:10). Амінь.



Немає коментарів: