ШУКАЙТЕ ДОБРА, А НЕ ЗЛА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33).
Любі брати і сестри, інколи наші журналісти роблять вибірку телепередач або радіоефірів з російського телебачення чи радіо. Коли я їх дивлюсь або слухаю, то бачу і чую людей, які впевнені, що вони роблять абсолютно все правильно. Вони виправдовують усі свої злочини, воєнні злочини, злочини проти людяності, які вони коїли і раніше, але стали масово чинити після того, як без жодних причин, віроломно напали на Україну і ось вже стільки років ведуть проти нас цю несправедливу, загарбницьку війну.
Водночас тих у Росії, хто наважується бодай слово сказати проти цього величезного зла, яке чинить Росія і російський народ, – їх практично одразу кидають на довгі роки в тюрми. І все це зло освячується російськими церквами, які схвалюють загарбування мирної країни, убивства українців, руйнування наших міст, сіл, економіки і навіть заперечують у праві на існування українському народові.
Хтось може спитатись: «Як же в них до цього дійшло? Що це за такий несамовитий і біснуватий народ?» Це – невіруючий і самоправедний народ, який дуже любить прикривати своє невірство церковними будівлями та християнською риторикою. Але для них і церковні будівлі, і церковні служби, на які вони часом заходять і навіть християнська риторика нічого не означають.
Такі люди, звісно, є повсюди. І нам сьогодні теж слід поставити це питання: «Чим для мене є моя віра? Як вона проявляється у моєму житті? Чого я прагну і куди я йду? Що я роблю і що я промовляю?» У нас завжди буде причина для покаяння. І не лише сьогодні, але й щодня. Коли ж ми перестанемо себе так досліджувати і бачити наші власні гріхи, і каятись у них, то ми станемо наслідувачами Росії і всього того зла, що вона робить.
«Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» – ці слова з Екклезіяста (1:9) відомі навіть невіруючим, особливо остання половина вірша «немає нічого нового під сонцем!» Те, що відбувається у Росії або будь-де в світі, де Христа стає дуже мало або звідки Його зовсім проганяють, – те відбувалось і в Ізраїлі, Північному Царстві, яке Господь Святий Дух називає ще Йосипом, бо саме двоє Йосипових синів: Манасія і Єфрем були наймогутнішими племенами Старозаповітного Ізраїлю.
Десять племен Ізраїлю були відділились від Юди і, аби стати незалежно духовними, наробили собі ідолів в Бет-Елі та Дані. А ще були інші міста, де процвітало ідолопоклонство, як-от: Ґілґал. Але те ідолопоклонство, звичайно, як це буває часто і в наш час, виставлялось як поклоніння істинному Богові. Як і більшість сьогоднішніх росіян, більшість ізраїльтян вірили, що їхнє поклоніння істинне.
Господь же через пророка Амоса каже, що все, що вони роблять, марне. Все їхнє фальшиве поклоніння їм не допоможе. «І не звертайтеся до Бет-Елу, і до Ґілґалу не приходьте, а через Беер-Шеву не переходьте, бо на вигнання Ґілґал конче піде, і марнотою стане Бет-Ел» – каже Господь. Ізраїль перестане існувати, а десять племен стануть загубленими племенами, вони втратять свою ідентичність і розчиняться посеред інших народів.
Чи могли б вони жити? Звісно! Бог не хоче погибелі грішників. Господь хоче, аби всі ми спаслися. Тож Він кличе: «Наверніться до Господа, і будете жити». Покиньте своїх фальшивих богів, свої фальшиві сподівання і плоди вашої фальшивої віри. Наверніться до Господа, віруйте в Христа і живіть.
А якщо не буде покаяння, якщо не буде уповання на Христа, то ввійде «огонь до Йосипового дому, – і буде він жерти, та не буде кому погасити в Бет-Елі…» Якщо почне руйнувати і палити Бог, то ніхто не зможе зупинити Його руйнування і погасити Його паління! А далі Господь говорить про плоди їхньої фальшивої віри. Пам’ятайте, що ізраїльтяни думали, що їхня віра істинна. Аде істинність віри пізнається не лише за проповідями та сповіданнями, але й за ділами. «По їхніх плодах ви пізнаєте їх», – каже Господь Христос (Мт. 7:16).
А які були плоди їхньої віри? Господь каже: «Вони ненавидять того, хто у брамі картає, і обриджують тим, хто говорить правдиве». Брама була центром міського життя. Там відбувались суди і диспути. Тих людей, що докоряли за зло, за гріх і говорили про грядущий Божий суд та про Христа, – тих у Ізраїлі ненавиділи і не хотіли слухати. Від них ухилялись як від прокажених.
«Нужденного топчете ви», – далі каже Господь, «і дарунки збіжеві берете від нього». Вони не мали сили і відваги докорити могутнішим, багатшим за себе або якимось можновладцям. Вони були боягузливі. Але водночас вони були жорстокі. І свою жорстокість вони спрямовували на нужденних і з них видирали все, що могли, якщо не податками, то хабарями – «дарунками збіжевими».
Маса народу ставала все бідніша, а ці «віруючі» набудували собі розкішні будинки з тесаного каменю. А ще вони насадили сортового винограду у сподіванні мати особливе, крафтове вино і вже запланували не просто в комфорті, а в розкошах проводити своє життя. Вони добились успіху, визискуючи та гноблячи свій власний народ. Ось такі плоди їхньої віри! Тепер же вони очікують ситого та розкішного благоденствія. Проте Господь каже, що станеться далі.
Він каже про їхні будинки: «Сидіти не будете в них», а про їхній улюблений виноград: «Не будете пити із нього вина!» «Бо», – далі каже Господь, «Я знаю про ваші численні провини і про ваші великі гріхи». Вони могли про свої провини та гріхи не знати або думали, що їхніх провин не так в же й багато, а гріхи – не великі, а так собі – грішки, як і нас сатана підмовляє давати подібну оцінку нашим гріхам та провинам.
Проте Бог – Суддя святий і праведний. І Він оголошує не підозру, а факти.
Вони – хабарники і крутії. І через них руйнується країна і народ.
Більше того, вони залякують тих, хто ще має совість і хотів би докорити за гріх
або опротестувати їхнє зло. «Тому-то розумний мовчить цього часу», – каже Господь, «бо це час лихий». Щось
скажеш і опинишся в тюрмі або ж тебе просто-на-просто уб’ють ці самоправедні
провідники Йосипа-Ізраїлю.
Їхня релігія – пишна, але вона – фальшива. Їхня віра – бісівська. Їм здається, що їхня країна буде завжди торжествувати, а вони – розкошувати. Проте все станеться з точністю до навпаки. За їхньою вірою буде їм. Їхня країна буде знищена. Їхнє добро буде попалене. Самі вони як народ щезнуть назавжди.
Але чи могла їхня доля скластись по-іншому? Звичайно, що могла б. Для цього Господь і виявляє їм їхні гріхи, і кличе до покаяння. Він кличе їх і всіх людей, і нас: «Шукайте добра, а не зла, щоб вам жити, і буде із вами Господь, Бог Саваот, так, як кажете ви». Як же нам жити, а не гинути? Господь благословляє життям тим, хто шукає добро. І тут пророк не говорить про спасіння добрими ділами. Він говорить про віру в Христа.
Раніше Святий Дух кликав ізраїльтян і кличе нас, щоб ми навернулись до Господа, тобто увірували в Христа і уповали на Бога-Спасителя. Коли ми віруємо в Христа, лише тоді ми зможемо знайти добро. Так і Давид, цар, воїн і пророк сповідував: «Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся! Я сказав Господеві: «Ти – Бог мій, добро моє тільки в Тобі!» До святих, які на землі, що шляхетні вони, – до них все жадання моє!» (Пс. 15:1-3).
Добро наше – тільки в Богові, тільки в Христі. Тільки в Христі ми маємо прощення усіх наших гріхів і провин наших. Вічний Бог Син нас настільки полюбив, що стався для нас і заради нас істинною людиною. Бог стався людиною, аби визволити нас від гріха, від влади диявола і смерті. Христова любов до нас – настільки невимовна, що Він пішов на хресну смерть за кожного з нас.
Своєю святою і невинною кров’ю Син Божий обмив усі наші гріхи і викупив нас від кари Божої, від смерті до життя і то життя вічного у Його Царстві. Бо Він на третій день по Своїй смерті воскрес і живе – і так само ми маємо в Ньому життя. У Христі ми вже не діти світу. Ми – діти Божі. Бог дивиться на нас, як на Своїх любих дітей, усиновлених у Христі і через Христа. І Бог нас, кожного з вас, любі віруючі, невимовно любить. Його любов до вас ніколи не перестає.
Про цю любов Він щораз запевнює нас, коли ми чуємо Його Євангеліє. Про цю любов Він запевнює нас щоразу, коли ми чуємо проголошення про прощення гріхів заради Христа. Цією любов’ю ми причащаємось у істинних тілі та крові Христа Спасителя у хлібові та вині Святої Євхаристії. І ця любов діє і в нас. Бог полюбив нас, а ми у відповідь любимо Бога і не лише Бога, але й наших ближніх.
Ось так ми і починаємо шукати добро і шукаємо його невпинно – ми шукаємо
добро для наших ближніх. Його шукають наші воїни на полі бою, захищаючи нас від
російських біснуватих убивць. Його шукають парламентарі, які ухвалюють добрі
для українського народу закони. Добра шукають судді, які виносять справедливі
вироки. Добра шукають ті, хто намагається допомогти нужденному у його біді, аби
він не залишався сам на сам із своєю убогістю та бідністю. Добра шукають ті, що
приходять на допомогу тим, хто зіштовхується з проблемами та викликами і не
знає, як їм дати раду.
Немає коментарів:
Дописати коментар