Коли за нас Бог: проповідь на 1-у неділю Великого посту

                                     КОЛИ ЗА НАС БОГ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Римлян 8:31-39).

 Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33).

 Любі брати і сестри, ми часто чуємо, що провідні країни світу давали Україні всього декілька днів життя у війні проти нечестивої Росії. Такі прогнози робились на основі потенціалів двох країн. Як не як, Росія – в останні десятиліття дуже багато коштів вкладала в переоснащення своєї армії, розвиток нових технологій, безпілотників, ракет, літаків, кораблів і всього іншого необхідного для загарбування інших країн. 

Проте війна пішла не так як прогнозувала Росія і не так, як прогнозував світ. Україна вистояла і навіть визволили частину окупованих російськими загарбниками територій. Росія і світ не врахували сили опору Збройних Сил України і українського народу.  Вони не врахували Господа Бога, Який так підтримав нас у найтяжчий для нас, що кругом говорили про чудо біля Києва. 

Проте ми схильні забувати чуда. Ми – звичайні грішні люди, як і ізраїльтяни, яких був Господь вивів Своєю могутньою правицею із єгипетської неволі, із дому рабства. Перед виходом із Єгипту народ був свідком десяти кар єгипетських, які на поневолювачів Церкви навів Господь Бог. А потім був Божий захист у дорозі, перехід Червоного моря по дну того моря, як по суходолу і знищення Богом єгипетського війська у морській глибині. Чудо за чудом відбувалось просто на очах Ізраїля. 

Але чи довго вони ті чуда пам’ятали? Чи довго вони славили Бога? Недовго. Щойно Мойсей відійшов на гору, щоб отримати від Бога-Спасителя Закон, як народ зробив собі ідола і вдався до ідолопоклонства. А потім за це була розплата. Так буває і в нашому житті. Ми кличемо до Бога, Він приходить нам на допомогу. І спочатку ми славимо Бога за Його чудесне визволення, а потім можемо про це забутись. 

Диявол дуже працює над тим, аби плекати нашу забудькуватість про Бога, про Його силу, про Його міць, і про Його любов. Аби ми забувались про Бога, сатана буде використовувати усі наявні в нього ресурси. Що це за ресурси. Найпершим і найбільшим його ресурсом є світ. Він – князь цього світу. І всі невіруючі перебувають під його владою і під його прямим впливом. Вони, самі того не усвідомлюючи, діють як маріонетки диявола. 

Тож світ буде дуже старатись, аби про Бога ми забували від ранку і до ночі, а ще краще 24 години на добу. І світ буде пропонувати все, аби в нас не знайшлось вільної хвилинки помолитись, а особливо почути та почитати Біблію. Другий ресурс, який сатана буде використовувати для плекання нашої забудькуватості про Бога – наше власну плоть, яка заражена гріхом. 

Як у випадку зі світом диявол так само буде робити все, аби ми забували Бога, зосереджуючись на забаганках гріха, який живе в нас, а також довести нас до відчаю – щоб ми спроневірювались у всьому Божому і благочестивому та впадали у відчай. В нас буде з’являтись стільки проблем і бід, що нам буде здаватись, що ми завжди у дуже програшній позиції. 

Проте сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла нагадує нам: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» Тут Апостол не закликає нас, щоб ми давали визначення тому, хто веде проти нас боротьбу. Ми це дуже добре знаємо. Але він говорить про те, що навіть якби проти нас виступала об’єднана армія сатани, всіх його демонів і світу, то вони все одно – ніщо у порівнянні з Богом. 

Бо за всіх розкладів вони лише творіння з обмеженими силами. Навіть, якщо взяти до уваги, що диявол – дуже могутній злий ангел, все одно у порівнянні з усемогутнім Богом, він заслабкий, щоб зашкодити Божому задумові, не кажучи вже про те, щоб задум Божий поруйнувати. За нас, любі брати і сестри, Бог – Бог всемогутній, всевідаючий і всюдисущий. Перемога завжди там, де є Бог. 

 У нас можуть бути дуже різні проблеми, біди і виклики у цьому світі. У нас можуть виникати дуже різні потреби у цьому житті.  І ми можемо думати: «А чи допоможе нам Бог? Чи захоче Він прийти мені на допомогу у цій потребі або в цій біді? Чи дасть Він мені те, що мені потрібно?» 

Апостол дає дуже вражаючу відповідь на це питання: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» Сьогодні під час читання книги Буття, ми чули дуже емоційну оповідь про те, як Авраам був готовий принести у жертву Богові свого сина Ісака. 

Господь Святий Дух через Послання до євреїв пояснює, про що, окрім батьківських думок, розмірковував тоді Авраам і пояснює нам: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого, що йому було сказано: «В Ісакові буде насіння тобі». Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз» (11:17-19). Але ми знаємо, як тяжко було Авраамові на серці. 

      І це розумів і бачив Бог. Недаремно Він був проголосив після випробування: «Клянуся Собою, це слово Господнє, тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу». 

І Бог поблагословив Авраама і нас тим, що за всіх нас, за всі народи землі, видав Свого Сина. Чи легко було це робити Богові? А чи легко було це робити Авраамові? А чи легко українським батькам відправляти своїх дітей на війну, щоб ті діти, ризикуючи власним життям, захищали всіх нас? 

Святий Бог, Який видав Свого Сина за всіх нас, видав найдорожче з усього, як же Він не дасть і всього іншого, що є абсолютними дрібницями у порівнянні з Ісусом Христом, Його Єдинородним Сином. Звісно ж, наш істинний і люблячий Бог дасть усе нам необхідне.

А потім Господь Святий Дух переносить нас зі світу у судову залу, бо хоча ми зараз перебуваємо в цьому світі, ми пам’ятаємо, що «Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...» (Пс. 89:10). А що потім? «Мусимо всі ми»,  – каже Апостол Павло, «з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе» (2 Кор. 5:10).  

Ми люди грішні. Нам стає страшно, коли ми чуємо про Суд Божий. Але сьогодні ми чуємо велику втіху. «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?»  – питається Апостол. І дає відповідь: «Бог – Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас».  

Бог є Суддя. А Він – на нашому боці, каже Апостол. Які б не були звинувачення проти нас, Бог має щодо нас лише один вирок і той вирок виправдувальний. Коли ми віруємо в Христа, то Бог-Суддя промовляє щодо нас лише слова: «Виправданий! Невинний!» Що б не верещав сатана, які б обвинувачення проти нас він не кидав, вирок належить Судді, а Він знову й знову каже: «Виправданий! Невинний! Вільний жити у Моєму Царстві повіки віків!» 

Цей вирок Бог проголошує не через те, що гріх неважливий і Він довільно визначає, кого карати, а кого милувати. Ні, Бог – Суддя справедливий. Тоді чому ж Він нас виправдовує? Він нас виправдовує, бо ми маємо чудового Захисника. І той Захисник – Син Божий, а наш Спаситель Ісус Христос. Його захист кожного, хто вірує в Нього – досконалий. Чому? 

Бо Ісус забрав усі звинувачення проти нас, усі злочини, які ми скоїли проти Бога, усі наші гріхи на Себе. І Він поніс їх усі на хрест Голгофи і там Він обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. Він, будучи святим Богом і Чоловіком, помер за кожного з нас, принісши Себе у повну і досконалу жертву за всіх нас. Але на третій день Він воскрес із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього був виправданий і мав прощення гріхів і вічне життя. 

Тож, коли будь-хто обвинувачує нас, то Син Божий заступається за нас і показує, що за всі наші провини вже принесена повна і досконала заплата і свята жертва. Усі можуть подивитись на відцвяшні знаки на Христових руках і ногах, на Його проколотого бока. І найголовніше це бачить Суддя, Отець Небесний, Який віддав Свого Сина за нас і в Його Ім’я проголошує нас виправданими. 

Ніхто і ніщо не можуть нас відділити від Христового захисту і від Його любові. Ні ця жахлива війна, яку безпричинно проти нас розпочала кровожерна Росія, ані будь-які люди, ані демони – ніщо не може відділити нас від любові Христової. Якими б ми не були слабкими фізично і навіть духовно, все-одно відділити нас від любові Христової не може ніхто і ніщо, бо сильні не ми – сильний Христос і сильна Його невимовна любов до кожного з нас, любі брати і сестри. 

В цьому був пересвідчився Апостол Павло. Через те він так і сповідує: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» В цьому щоденно пересвідчуємось і ми. Бо й нас росіяни «цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення» за Христа. Але через Христа і у Христі ми маємо перемогу над самою смертю. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).

До якого царства належиш ти?

 Царство Небесне складається лише з миру, дисципліни, смиренності, цноти, любові та всякої іншої чесноти і позбавлене гніву, ненависті, гіркоти, нечистості та всяких інших пороків.

Тож хай кожен сам себе випробовує, аби побачити, в якому напрямку він простує і знатиме, до якого царства він належить. Звичайно ж, немає ні однієї людини, яка не знайде в собі бодай одного сліду царства диявола. Через це вона повинна молитись "Хай прийде Царство Твоє". Бо ж Царство Боже починається і зростає таки тут, але досягне воно досконалості у потойбічному житті.

Мартін Лютер 

Скарби земні і небесні: проповідь на 11-у неділю по Богоявленні

                   СКАРБИ ЗЕМНІ І НЕБЕСНІ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.  А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє! (Євангеліє від Св. Матвія 6:14-21). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, слова Христа, які ми чули під час читання Євангелія, були промовлені Ним одразу після того, як Він навчив Своїх Апостолів і нас, Його Святу Церкву молитись – навчив нас молитві «Отче наш». Тут як і раніше в молитві, Син Божий, нагадує нам про нашу спільність не лише з Богом. Бо якби спільність кожен з нас мав би лише з Богом, то молитва починалась не зі слів «Отче наш», а «Отче». 

Звертатись до нашого Отця Небесного простим словом «Отче» не є гріхом і ми часто чуємо звернення в кличному відмінку однини у пророків. Проте Сам Бог дав нам молитву «Отче наш», аби молились до Отця Небесного саме як до нашого спільного Отця – Отця усіх віруючих дітей Божий, Отця усіх християн. 

Доктор Мартін Лютер з огляду на особливість цієї молитви, повчає нас, що Христос наче оперізує стрічкою Своїх любих християн. Ми поєднані не лише з Христом, але й поєднані ми один з одним. Ми – велика сім’я, в якій ми маємо нашого Брата Христа і ми всі один одному є братами і сестрами, які люблять одне одного і дбають про добро одне для одного, як і кличе до цього нас Христів Апостол також з огляду вже на слова, якими починається наш євангельський текст, кличе нас: «Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!» (1 Сол. 5:15). 

Що буде, коли в сім’ї брати і сестри не будуть прощати одне одного? Хіба не перетвориться така сім’я на подобу пекла? Але якщо людські родини можуть перебувати у стані ворожнечі десятиліттями і формально зберігати якісь ознаки належності до однієї родини, то у Небесній Родині такого ставлення не терплять. 

Хто не прощає своїх братів і сестер, той опиняється сам у стані непрощених. А хто такі непрощені? Це – грішники, які не мають прощення від Бога і перебувають під судом і гнівом Божим. І тоді замість милостивого і люблячого Отця, вони мають суворого і розгніваного Суддю. Яка ж тоді нам користь із молитви, коли ми залишаємось ворогами Божими, але звертаємось до Нього із проханнями нам у чомусь допомогти або нас якимось чином поблагословити? Звісно, що наші молитви тоді щонайменше марні.

 Але, якщо ми прощаємо наших братів і сестер, то й наші гріхи прощені, адже ми тоді діємо саме як Божі діти, а не як святоші та запеклі і самоправедні лицеміри. Бо з чого починається лицемірство і до чого воно прив’язане? Господь сьогодні каже нам, що лицеміри – це люди прив’язані до земних скарбів. Стоп, скажете, ви, які скарби можуть бути у бідних? А хіба серед них не буває лицемірів? Буває, ще й скільки! 

Проте коли Господь говорить нам сьогодні про скарби, то він має на увазі всю їхню різноманітність. Чому, наприклад, лицеміри, постуючи, змінюють обличчя своє? Вони ходять похмурі, нерадісні, а в часи земного служіння Христа, вони полюбляли ще й вимазувати своє обличчя сажею. Здалека могли побачити юдеї такого пісника. 

«Ось іде людина справді побожна», – могли вони думати. «Ось який він невеселий, немитий. Усім своїм виглядом він виявляє, що він справді поститься. Він страждає, він мучиться. Бог вимагає посту лише один раз на рік, а ця людина поститься дуже часто та ще й як! Це справді віруюча людина! Я ніколи такої святості не досягну». 

І не треба! Господь каже, що лицеміри постяться не через особливу побожність чи велику віру. Вони постяться через марнославство. Вони постують на показ, аби їх побачили інші люди і оцінили їхнє високе духовне становище – яке вочевидь є вищим від будь-якої іншої людини, яка так не постує. Тож «вони мають уже нагороду свою!». Господь запевнює нас, що вони отримали свою нагороду – захоплення людей, які насправді Бога теж не знають. 

Лицеміри отримують свою нагороду, приз глядацьких симпатій, який є насправді їхнім земним скарбом. Чимало з них мають технологію як ці симпатії потім матеріалізувати, бо Господь в іншому місці звертаючись до них, проголошує: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!» (Мт. 23:14). Ось так їхнє постування отримує ще й суд Божий.

Але як же тоді постувати? Господь навчає нас як це робити. Але перед тим як перейдемо до науки нашого Господа, ми згадаємо, що постування – це не зміна дієти, не заміна м’яса рибою, а масла олією. Постування – це повне стримання від їжі, як ознака розкаяння у гріхах і уповання на Христа.  І тоді, коли ми справді постимо, то ми не просто каємось у наших гріхах, аби  своїм стримуванням від їжі здобути прощення гріхів, заслужити милість Божу та отримати спасіння і вічне життя.

 Ні, прощення гріхів, спасіння і вічне життя так не здобуваються. А як вони здобуваються? Прислухаймося уважно до слів Сина Божого. Він каже нам, як слід постувати: «А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Піст – це не шоу для людей каже Господь, а дуже приватна справа між тобою і Богом. 

Ця справа настільки приватна, що вона є навіть таємною. Ніхто не повинен здогадуватись, що ти постиш, каже нам Господь.  В кого ми шукаємо прощення гріхів? В людей чи в Бога? Якщо в людей, то потрібно в них просити прощення за скоєне зло. І не лише це, але й Господь вимагає, щоб ми компенсували завдану шкоду. Церква ще називає таку компенсацію єпитимією. 

Гарним прикладом єпитимії є поведінка митника-податківця Закхея. Він був розкаявся в своїх гріхах і обіцяв Спасителеві: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк. 19:8). Він учетверо покрив кривду тим людям, які постраждали від його здирництва. Так виглядає щире шукання прощення серед людей. 

Але з Богом усе виглядає по-іншому.  Піст для Бога має бути таємним для світу. Люди довкола нас, можливо, хіба-що, крім наших найближчих домашніх, навіть не повинні здогадуватись, що ми постимо. Бо ми не повинні мати засмучені обличчя. Ми не повинні бути брудними – тобто, такими, що за кілометр видно, що ця людина постить, як це заведено серед лицемірів.   Ні, наш піст – таємний і назовні – для людей у світі він нічим не відрізняється від нашого звичайного, благочестивого способу життя. 

Господь знає, що у нас є потреба в каятті. Він знає, що ми нічого не можемо компенсувати Йому за наші гріхи і Він хоче, щоб ми каялись. Його Закон, який Він нам дав використовується саме з цією метою – виявити наш гріх і привести нас до жалкування за те, що ми скоїли гріх. Тож постування має супроводжуватись покаянням. Але чому Господь каже, що ми були чисті, охайні та ще й використовували парфуми, коли постимо? 

Він так каже, бо друга частина покаяння, яке лежить в основі правдивого посту – уповання на Христа. Ось чому і обличчя світле, і парфуми, і радість перед людьми. Бо серце розкаяне бачить Господь, а не люди. І Господь бачить також уповання на Христа, в Якому і лише в Якому ми маємо прощення гріхів. Бо ми народжені в гріхах і будемо жити в нашій грішній плоті до самої нашої смерті. 

Але Ісус Христос – праведний. Він – вічний Бог, Який у виповненні часу стався невинною і святою людиною, аби, будучи і Богом, і людиною, забрати усі наші гріхи на Себе. І Він їх забрав, забрав усі до одного і поніс їх на хрест Голгофи. І там Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. І помер за кожного з нас, принісши Себе, невинне, досконале і чисте Ягня Боже у жертву за всі гріхи світу. 

            Та смерть тримати Ісуса не могла. На третій день Він воскрес із мертвих, аби усі віруючі мали воскресіння життя. Бо кожен, хто вірує в Ісуса Христа, той виправданий, тому гріхи більше не зараховується, але віруючий проголошується праведним і спадкоємцем Царства Небесного. Коли Господь Христос повернеться у славі, ми, всі віруючі в Христа, воскреснемо до вічного життя у Його Царстві. 

            Тож щире дитя Боже, коли має піст, то не лише кається у гріхах, але й має блаженне уповання на Ісуса Христа і сповнюється тихої радості, що його гріхи прощені і воно має спасіння, воскресіння і вічне життя. Віруючому не потрібна увага світу чи призи глядацьких симпатій від інших людей. Нам не потрібні ці скарби світу. Ми знаємо, що Отець бачить наше розкаяне серця і в Ім’я Христа проголошує нам прощення, виправдання і дає нам вічне життя. Де є Христос – там є прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Христос – правдивий скарб небесний. У Христі, каже Апостол Павло «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). 

Все, що є на землі, заражене гріхом і піддається тлінню та іржі. Все, що ми зараз тут маємо матеріального, все – всі земні скарби будуть знищене Богом Останнього Дня. Але навіть якщо цей Останній День не настане до нашої смерті, то по нашій смерті ці скарби нам у спасінні нічого не допоможуть. 

Але якщо ми маємо скарби небесні, які всі заховані у Христі, тобто якщо ми маємо Христа, то ми маємо все навіки вічні. Адже, воскреснувши із мертвих, ми будемо жити з Христом на небесах повіки віків і радіти всіма тими дарами, які наш люблячий Спаситель для нас здобув приготував. Праведність, спасіння, вічне життя – чудові скарби, любі брати і сестри. Хай пора Великого посту, що розпочинається завтра, буде порою пошуку скарбів небесних. Де їх шукати? У проповідуваному Церквою Слові, у розгорнутій Біблії, у водах Святого Хрищення і у істинних тілі та крові Спасителя, якими Він нас причащає у Святій Вечері. Складаймо ці скарби, «бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!» В Ім’я Христове. Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).

Сильні і слабкі: проповідь на 10-у неділю по Богоявленні

                               СИЛЬНІ І СЛАБКІ

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим! Коли-бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви? І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите. Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого! (1 Коринтян 8:8-13). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, трошки більше як за тиждень багато українців раптово почнуть перейматися питання про те, що можна їсти, а чого їсти не можна. Можливо і цього року, як і в минулі роки на рекламних щитах, які виставляються кафе та ресторанами на тротуари будуть оголошення про те, що в них пропонують пісне меню. 

В Україні серед більшості церков розпочнеться Великий піст і сорок днів чимало християн поміняють свою дієту, аби в такий спосіб стати наче ближчими до Бога. Але чи може зробити нас зміна дієти наблизити до Бога? Чи може нас їжа в принципі наблизити до Бога і чи може вона нас від Бога віддалити? 

Відповідь на це питання ми чули сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла. І ця відповідь була категоричне «Ні!» Послухаймо ще раз слова Апостола: «Їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого». Ось така проста Апостольська відповідь спростовує цілу теорію про те, що стримування від певних видів їжі у певну пору церковного року допомагає нам у нашому наближенні до Бога чи нашій вірі загалом. 

Нічого їжа або утримуванні від їжі в спасінні не допомагає. До Бога не наближує ані споживання якоїсь їжі, ані стримування від якоїсь поживи. А що ж тоді нас наближує до Бога?  До Бога нас наближує лише Його Син Єдинородний, Ісус Христос. Іншого способу наблизитись до Бога немає. Бог надзвичайно чітко про це говорить у Своєму Слові, що Він так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). 

А Його Син теж дуже однозначно каже: «Промовляє до нього Ісус: Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Господь Христос дуже категоричний. Він не каже: «До Отця можна прийти, коли під час постів будеш утримуватись від певної їжі». І не каже Він: «До Отця ніколи не прийдеш, якщо в час Великого посту будеш їсти ту їжу, яка в цю пору церковного року заборонена». 

Господь Христос також не каже: «Хто буде робити те або це добре діло, той прийде до Отця». І не каже Він: «Той, хто не буде робити це або те добре діло, той до Отця не прийде». Про добрі діла Він каже: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29). Іншими словами, якщо ми не віруємо в Ісуса Христа, то що б ми не робили – ми перебуваємо у наших гріхах, у рабстві диявола і засуджені до вічних у аду.

До Бога наближує і то не просто наближує, а дає спасіння і вічне життя лише Христос. А чому без Христа ми не можемо, незважаючи на всі наші зусилля наблизитись до Бога? Бо між нами і Богом – нездоланна прірва, непереборна стіна. І та прірва, та стіна – гріх. Допоки ми залишаємось у гріхах, ми – вороги Божі. 

Уявіть собі росіян, які вдавались до різноманітних речей, аби нас послабити. Росіяни або їхні агенти приватизували наші колись славні підприємства, що виробляли і автобуси, і кораблі, і багато всього іншого. Що з ними сталось? Вони поруйновані. Росіяни вдавали ніби піклуються про російськомовних жителів Донбасу. А що сталось? Донбас сьогодні значною мірою зруйнований. Так під маскою нібито добрих намірів діє гріх. 

Як росіяни під добрими гаслами прагнули зруйнувати Україну економічно та морально, як вони прагнули роз’єднати українців, аби потім нас поневолити і знищити, так само діє диявол і його посланці, які закликають нас власними ділами наблизитись до Бога. Все може виглядати і звучати дуже гарно, але до Бога наближає лише Христос, а де Христа немає, а є уповання на власні діла, там є лише рабство диявола і смерть. І ні одна людина не в стані позбутись власних гріхів самотужки, через діла, поживу і все таке інше. 

Зробити це може лише Бог. Для цього Бог стався людиною, аби наблизити нас до Бога, аби усунути нашу головну проблему і причину всіх бід, і самої смерті. Як це можна було зробити? Є лише один-єдиний спосіб. Заплата за гріх – смерть. Але якщо помирає грішник, то він помирає за власні гріхи назавжди і навіки приречений до жахливих мук у пеклі. 

Святий Бог стався святою людиною. Син Божий зодягнувся у наше тіло, аби забрати усі до одного наші гріхи на Себе. Він прожив святе і досконале життя на нашому місці і замість нас. Де ми грішили – Він завжди був святим. В Ньому не було гріха, тож помирати Він не мав. Але Він нас так полюбив, що забрав на Себе усі до одного наші гріхи. 

Ми страждаємо і мучимось через наші власні гріхи. І ті страждання та муки можуть бути нестерпними. А Ісус страждав за всі гріхи людства!  Не було такого гріха з минулого чи з майбутнього, який не був покладений на Христа. Якщо ви знаєте або ще згадаєте про будь-який свій гріх, то знайте, що він був покладений на Сина Божого. 

І за кожен той гріх Ісус приніс повну заплату. Він обмив усі до одного наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Його свята кров і нині проливається за кожен наш гріх і переступ і обмиває його, коли ми віруємо в Христа. Про це нам нагадує Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). 

Коли ми страждаємо від наших нещасть і болю, то ми страждаємо як грішники і за себе. Але ми навіть уявити не можемо, яких страждань і мук зазнав Ісус Христос, коли на Нього був вилитий гнів Божий за гріхи усього людства. Гнів Божий, який мав вилитись на нас, весь був вилитий на Сина Божого. Він страждав за всіх нас і Він помер за всіх нас. 

На хресті Голгофи була принесена Ісусом Христом повна і досконала жертва за гріхи цілого світу. За кожен ваш гріх  принесена повна плата Сином Божим. Він спокутував за все, аби ми були прощені. Апостол Павло навчає нас, що Ісус: «Наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом». Та серединна перегородка і ворожнеча – наші гріхи, які відділяли нас від Бога. 

Не пожива нас відділяла, не одяг, а наші гріхи. Ісус зруйнував гріх, обмивши Його Своєю святою і невинною кров’ю, і померши за всіх нас на хресті. І на третій день Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, мав прощення гріхів, виправдання, спасіння і вічне життя. Хто вірує в Ісуса Христа, розп’ятого і воскреслого Господа, той теж воскресне до вічного життя в Божому Царстві. Ось як ми маємо доступ до Отця Небесного. До Бога нас наближує лише Ісус Христос. До Бога ми маємо доступ лише через віру в Сина Божого. Ми маємо спільноту з Господом, коли перебуваємо в Євангелії у Слові і Таїнстві. 

Як ще навчає нас Божий Апостол: «Через (Христа) ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої» (Рим. 5:2), тобто надією воскресіння і вічного життя. Ніякий піст, ніяка дієта не наближує до Бога. До Бога наближує лише Ісус Христос.  Ми маємо повну свободу споживати, що нам подобається. 

Проте сьогодні Апостол Павло кличе нас, аби ми нашою свободою користувались розумно і як відповідальні діти Божі. Святий Дух переносить нас у Коринт, місто, яке мало багато язичників, що приносили м’ясні жертви своїм ідолам. А потім те м’ясо можна було купити або спожити приготованим у ідольських місцях. Що таке ідол? Ніщо. Є лише один істинний Бог – наш Триєдиний Бог: Отець, Син і Святий Дух. 

Тож сильні віруючі спокійно собі споживали те м’ясо. Але нововірці, яких щойно Господь Святий Дух привів до віри в Сина Божого, ще не мали такої сильної віри і коли вони бачили, як християни споживають м’ясо з ідольських божниць, могли спокуситись відпасти від Христа і повернутись у лабета гріха, диявола та вічної смерті. 

Сумління – дуже тендітна частина людського єства. І будь-яке враження вже не кажучи про рану, може виявитись дуже болісним або й навіть фатальним. Хто ж тоді буде винен за те, що той слабкий християнин спокусився? Апостол дає однозначну відповідь – винним буде сильний християнин, який знає, що ідоли – ніщо, але не звернув увагу на те, як його знання виявилось позбавленим любові і зруйнувало слабкого брата. 

Те, що здається дуже невинним учинком, стає гріхом проти слабкого християнина. Апостол каже: «Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите». Ось так те, що може зовсім не виглядати як гріх, а просте, невинне споживання ідольського м’яса у ідольській божниці, і, можливо в товаристві ідолян, стає гріхом проти слабкого у вірі брата. І то не лише проти нього, але й проти Христа, адже всякий гріх, яким би незначним нам він не здавався є гріхом проти святого Бога! 

Ви можете спитатись: «Гаразд, пастире. Але в нас немає ідольських божниць. Всі ідоли були порубані і вкинуті у Дніпро ще Св. Володимиром Великим». Так, звісно, ідолів з каменю і дерева ми зараз не бачимо або бачимо мало. Проте ідолопоклонство буває і рафінованим, прихованим. Ми маємо й нині еквіваленти ідольських божниць по всій Україні. Ще це за божниці такі? 

Це все, що відгонить язичництвом, наприклад, аморальність, розпуста на телебаченні і мас-медіа. Недарма Апостол Павло дещо раніше кличе коринтян: «Утікайте від розпусти!» (1 Кор 6:18). А в Посланні до ефесян він навчає: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування» (5:3, 4). 

Тож ідольською божницею може бути будь-який телевізор, а в нашу пору навіть будь-який комп’ютер, планшет або й навіть смартфон або навіть будь-яка товариство, де є розмова з непристойними жартами. Що може не одразу вразити вас, може завдати смертельної рани сумлінню вашого ближнього, слабшого християнина, який повернеться у невірство, у язичництво, яке за останні десятиліття захопило мільйони лбюдей, і цим ви скоїте тяжкий гріх проти Христа. 

Любі брати і сестри, чи хочемо ми грішити проти Христа, проти Бога?Я впевнений, що відповідь кожного з нас буде: «Ні!». Як каже Апостол, якщо якісь мої дії руйнують віру слабкого брата, то я повік того не робитиму. А хто сильний у знанні, хай проявляє свою силу в любові, пам’ятаючи про те, що каже Апостол: «Знання надимає, любов же будує!» (1 Кор. 8:1). В Ім’я Христове. Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).

З Днем народження Тараса Шевченка!

 Переспів Тарасом Шевченком Псалма 12

Чи ти мене, Боже милий,
Навік забуваєш?
Одвертаєш лице своє,
Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись?.. Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
— Я його подужав. —
І всі злії посміються,
Як упаду в руки,
В руки вражі. Спаси мене
Од лютої муки!
Спаси мене! Помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем.
Псалмом тихим, новим.

До приходу Царства Божого мешкаємо в царстві диявола

 Всі ми, аж до приходу Царства Божого, мешкаємо у царстві диявола. Проте є різниця. Благочестиві, звісно теж мешкають у царстві диявола, але вони щоденно та непохитно змагаються проти гріхів і чинять опір пожадливостям плоті, оманам світу, нашіптуванням диявола. Врешті-решт, не має значення те наскільки благочестивими є ми, - лиха пожадливість завжди хоче мати над нами свою частку панування і царювати над нами, і нас подолати. Таким чином Боже Царство безперестанно включається у боротьбу проти диявольського царства. А члени першого зберігаються і спасаються бо вони, всередині самих себе, воюють проти царства диявола, аби збільшити Царство Боже. Це саме ті, що моляться цим проханням ("Хай прийде Царство Твоє") словами, серцями і вчинками. Таким чином святий Апостол Павло каже: "Нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей" (Римлян 6:12). Він наче промовляє: "Ви справді будете мати і відчувати лихі пожадливості, любов і нахил до гніву, жадібності, нечистоти і такого подібного, і все це буде вас заманювати в царство диявола, тобто у гріх. Ці емоції виходять із того самого царства і є самі по собі гріхами. Проте ви не повинні їм піддаватись, але ви повинні воювати проти них і силою підкорювати цих зрадників, що залишились від царства диявола, так само як і діти Ізраїлю чинили з євусеянами та амореянами (2 Самуїлова 5:6, 7). Таким чином ви в собі збільшуєте Царство Боже, тобто Обіцяний Край".

Мартін Лютер

Опір богословській розпливчастості

 Повертаючись до Формули Злагоди, її автори були дуже добре обізнані з природою і наслідками богословської двозначності (наприклад, крипто-кальвінізму). Вони чинили опір спокусі об'єднувати ворогуючі лютеранські фракції за допомогою розпливчастості та доктринального компромісу.  Тож Формула відмовилась інституціоналізувати той обман, що всі, що на словах визнавали Ауґсбурзьке Сповідання віри, насправді його дотримувались. Натомість Формула постановила, щоб істина "не була прихованою і замовчаною під досить загальними словами..." (ФЗ Ч ІІ, Передмова, 16).

Курт Маркварт

Двоє синів: проповідь на 9-у неділю по Богоявленні

                                         ДВОЄ СИНІВ

           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І Він оповів: «У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»  (Євангеліє від Св. Луки 15:11-32). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, наш народ має таку приказку: «Малі діти – малий клопіт. Великі діти – великий клопіт». Сьогодні у найвідомішій євангельській притчі ми чуємо про те, як в багатого, люблячого і милосердного батька виросло двоє синів. І щойно наймолодший виріс достатньо, аби почати доросле життя, він почав вимагати у батька свою частку спадщини. 

Про спадщину і зокрема про її поділ ми маємо в Україні масу різноманітних історій. Але такий розподіл зазвичай відбувається вже після смерті того, хто залишає спадщину. Але як дивитись на того сина, який вимагає від ще живого батька, аби він передав його частку спадщини? Він діє так наче батько його вже помер.  

Ми живемо у світі, який лежить у злі. Буває так, що навіть заможні батьки стають бідними. Вони можуть втратити здоров’я і не зможуть більше так піклуватись про свою справу, аби забезпечити добробут навіть собі. А буває, що світ ударяє криза і чимало людей втрачають роботу, яка приносила їм добрі заробітки. Буває й так, що бізнес, який був великим, зазнає втрат, а то й зовсім банкрутує. Багатство сьогодні не є запорукою багатства завтра..

Молодший син із нашої притчі, здається нічим цим не переймається. Він зовсім не переймається долею свого батька. Заповідь: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь твій Бог, дає тобі» його теж не хвилює. Він хоче добра лише для себе. Він бачить заможне, чудове життя у домі свого батька і він хоче мати теж не менш заможне життя, але сам. 

Він має своє уявлення про те, що таке добре і заможне життя, а в домі його батька, реалізувати йому свої плани, очевидно, не вдасться. Тож він каже: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І як це також буває, батько погодився. Як ми бачимо син не збирався вести бізнес батька по-іншому. Не для того він вимагав спадщину, щоб запровадити якісь нові ідеї чи бачення. Його бачення було просте – все продати. 

На продаж пішло небагато часу. Ми не знаємо, хто викупив ту велику спадщину і ось молодший син вже в дорозі, в очікуванні цікавих пригод і світлого майбутнього.  І воно в його розумінні настало, щойно «подавсь до далекого краю». Але що він там робив? Можливо розпочав свою власну справу? Ні, він там «розтратив маєток свій там, живучи марнотратно». 

Коли він розтрачував свій маєток по дорогих ресторанах, нічних клубах і всьому подібному у приємному товаристві, то йому здавалось, що його плани про світле майбутнє, здійснились. Але гроші закінчились. І то було лише півбіди. «Настав голод великий у тім краї, і він став бідувати». Раптова бідність змусила його шукати роботу. 

Але що за роботу він знайшов? Він став свинопасом. Він випасав тварини, яких Бог визначив, як брудних. Та навіть тяжко працюючи, він не мав достатньої поживи.  «І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому». Лише тоді він прийшов до тями. Лише тоді він згадав доброго і люблячого батька, в якого навіть слуги мають всього подостатком. 

І він тоді кається у своєму гріхові, і вирішує, що саме він зробить: «Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів...»  Чому цей син хоче повернутись до свого батька? Бо він знає свого батька. Він знає, що батько любить його. 

Любі брати і сестри, ця притча, звісно, про таких грішників, як ми. Ми можемо впізнати в синові, якого ще називають блудним сином самих себе. Адже більшість з нас були охрищені в дитинстві. Хтось навіть був ходив до церкви. А потім від віри відпав. Покинув люблячого Отця Небесного, захопившись світом. А потім, потрапивши у велику біду, зрозумів, що добре лише в домі Отця Небесного – у Його Царстві. 

Ця притча і про тих, хто не був охрищений і не ходив до церкви зовсім. Через пророка Малахію Господь Святий Дух кличе: «Чи Отець нам усім не один? Хіба Бог не один нас створив?» (2:10). Так Бог є Отцем усіх людей на світі. Коли ми про це задумуємось, то розуміємо, що накоїв диявол, спокусивши наших прабатьків у раю до гріха. Ми втратили те розуміння про милостивого Отця, Який хоче, щоб усе людство жило, як одна добра і любляча сім’я – у мирі і гармонії одне з одним, і в піклуванні одне про одного. 

Проте як ми, у невірстві, відповідаємо на Божу любов – на любов того Отця, Який «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45)? Ми марнуємо Його благословення і розтринькуємо спадщину, отриману від Отця, прямуючи просто до смерті і вічних мук у аду. І зазвичай ми робимо це не на самоті, а оточені товариством нечестивців, які теж не знають Бога, а намагаються використати нас для досягнення якихось своїх недобрих цілей. Так живе світ поза домом люблячого Отця – поза Його Царством і поза Його Церквою, зібраною довкола Христа, Його Слова і Його Таїнств. Блудний син згадав про люблячого батька, потрапивши лише в жахливу скруту. 

Любі брати і сестри, добре, коли настає прозріння, навіть коли воно настає пізно – навіть тоді, коли нам здається, що ми вже втратили все на світі і тяжко згрішили перед Богом. Перед  нашим Богом ніколи не пізно стати на коліна. Адже наш Бог – милостивий і люблячий. Саме цього Бога проповідують істинні посланці Божі, як про це навчає нас Апостол Павло, кажучи , що «що Божа добрість провадить тебе до покаяння» (Рим. 2:4). 

А Бог – воістину добрий. Він так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Божий Син Єдинородний Ісус Христос приніс Себе Самого у жертву за всі наші гріхи і помер на хресті Голгофи за кожного з нас. І на третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, мав спасіння, воскресіння, і вічне життя. 

Ось як полюбив і далі любить нас Отець Небесний. Коли ми каємось і віруємо в Христа, то Він як і батько у притчі біжить нам на зустріч і обнімає, і цілує, і приймає нас як повноправних членів Його любої сім’ї.  Він знову називає нас Своїми любими дітьми і всі небеса радіють через наше повернення у каятті та вірі в Сина Божого!  Як і Господь Христос казав трохи раніше, перед цією притчею: «Кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Лк. 15:10). 

Проте ця притча, любі брати і сестри, не про одного сина – не лише про блудного сина, але про двох синів. Адже старший син залишився вдома і сумлінно трудився у бізнесі свого батька. Коли він повертається з поля і чує радісне святкування, то сам не радіє з повернення брата. Він вважає брата невдахою, лузером, який не заслуговує на батьківську милість і любов. Як і буває в тих братів і сестер, які бачать грішника або грішницю, які повертаються до церкви і вважають, що вони недостойні вже називатись християнами і мати спасіння та вічне життя. 

Проте докори на свою адресу люблячий батько не приймає. Він любить свого молодшого сина і він також любить свого старшого сина. Натомість він промовляє до нього: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»   

Ці слова, любі брати і сестри, стосуються кожного розкаяного грішника. Адже, коли ми перебуваємо у гріхах, тоді ми – мертві. Навіть, коли ми фізично ще живі, в очах Божих ми мертві у наших гріхах і наша перспектива – смерть, а наше майбутнє – у вічних муках аду. Чи хоче Бог нам такої долі? Ні! Він хоче нашого спасіння. Він любить нас!  І доказом Його любов є Його розп’ятий і воскреслий Син Єдинородний, а наш Спаситель Ісус Христос. 

Коли ми відходимо від Бога, ми тоді – пропащі. Ми загублені для вічного життя і Царства Божого. Але коли Господь Святий Дух повертає нас через каяття і віру в Христа, тоді ми оживаємо і тоді ми знову знайшлися для життя вічного. Все це робиться через Божу любов – через Його благодать, а не через те, що ми зробили чи заслужили.  Чому старший син в домі отця? Не через те, що він заробив цей стан, а через те, що він народжений батьком. Так і ми відроджені Євангелієм до спасіння і вічного життя. Не ми це заслужили. А Бог це вчинив зі Своєї благодаті.  Радіймо нашим спасінням і вічним життям в домі люблячого Отця Небесного – прощенням і спасінням, яке ми маємо через віру в Христа. І коли бачимо покаяння і спасіння інших, долучаймося до радості небес. В Ім’я Христове. Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).

Зассе про американське християнство - І

 Яке значення американське християнство мало для нас (в Німеччині) двадцять років тому? Воно було дуже цікавим феноменом для церковного історика або для дослідника психології релігії. Німецький протестант похитував головою, порівнюючи свою церкву з хаосом американських сект. А для читача газети, який переглядав чудернацькі оповіді про країну необмежених можливостей, все воно поєднувалось у тотальність лицемірства, сміховинності та нісенітниць.

    А що таке американське християнство сьогодні? Це найбільша місійна сила на землі, під контролем якої перебуває дві третини всієї протестантської місійної праці. Америка - світова держава, соціальні форми та ідеї якої починають прориватись у Європу. Освальд Шпенґлер навіть проголосив, що американське релігійне життя буде майбутньою формою протестантського християнства.

Германн Зассе, 1927 рік