Скарби земні і небесні: проповідь на 11-у неділю по Богоявленні

                   СКАРБИ ЗЕМНІ І НЕБЕСНІ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.  А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє! (Євангеліє від Св. Матвія 6:14-21). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, слова Христа, які ми чули під час читання Євангелія, були промовлені Ним одразу після того, як Він навчив Своїх Апостолів і нас, Його Святу Церкву молитись – навчив нас молитві «Отче наш». Тут як і раніше в молитві, Син Божий, нагадує нам про нашу спільність не лише з Богом. Бо якби спільність кожен з нас мав би лише з Богом, то молитва починалась не зі слів «Отче наш», а «Отче». 

Звертатись до нашого Отця Небесного простим словом «Отче» не є гріхом і ми часто чуємо звернення в кличному відмінку однини у пророків. Проте Сам Бог дав нам молитву «Отче наш», аби молились до Отця Небесного саме як до нашого спільного Отця – Отця усіх віруючих дітей Божий, Отця усіх християн. 

Доктор Мартін Лютер з огляду на особливість цієї молитви, повчає нас, що Христос наче оперізує стрічкою Своїх любих християн. Ми поєднані не лише з Христом, але й поєднані ми один з одним. Ми – велика сім’я, в якій ми маємо нашого Брата Христа і ми всі один одному є братами і сестрами, які люблять одне одного і дбають про добро одне для одного, як і кличе до цього нас Христів Апостол також з огляду вже на слова, якими починається наш євангельський текст, кличе нас: «Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!» (1 Сол. 5:15). 

Що буде, коли в сім’ї брати і сестри не будуть прощати одне одного? Хіба не перетвориться така сім’я на подобу пекла? Але якщо людські родини можуть перебувати у стані ворожнечі десятиліттями і формально зберігати якісь ознаки належності до однієї родини, то у Небесній Родині такого ставлення не терплять. 

Хто не прощає своїх братів і сестер, той опиняється сам у стані непрощених. А хто такі непрощені? Це – грішники, які не мають прощення від Бога і перебувають під судом і гнівом Божим. І тоді замість милостивого і люблячого Отця, вони мають суворого і розгніваного Суддю. Яка ж тоді нам користь із молитви, коли ми залишаємось ворогами Божими, але звертаємось до Нього із проханнями нам у чомусь допомогти або нас якимось чином поблагословити? Звісно, що наші молитви тоді щонайменше марні.

 Але, якщо ми прощаємо наших братів і сестер, то й наші гріхи прощені, адже ми тоді діємо саме як Божі діти, а не як святоші та запеклі і самоправедні лицеміри. Бо з чого починається лицемірство і до чого воно прив’язане? Господь сьогодні каже нам, що лицеміри – це люди прив’язані до земних скарбів. Стоп, скажете, ви, які скарби можуть бути у бідних? А хіба серед них не буває лицемірів? Буває, ще й скільки! 

Проте коли Господь говорить нам сьогодні про скарби, то він має на увазі всю їхню різноманітність. Чому, наприклад, лицеміри, постуючи, змінюють обличчя своє? Вони ходять похмурі, нерадісні, а в часи земного служіння Христа, вони полюбляли ще й вимазувати своє обличчя сажею. Здалека могли побачити юдеї такого пісника. 

«Ось іде людина справді побожна», – могли вони думати. «Ось який він невеселий, немитий. Усім своїм виглядом він виявляє, що він справді поститься. Він страждає, він мучиться. Бог вимагає посту лише один раз на рік, а ця людина поститься дуже часто та ще й як! Це справді віруюча людина! Я ніколи такої святості не досягну». 

І не треба! Господь каже, що лицеміри постяться не через особливу побожність чи велику віру. Вони постяться через марнославство. Вони постують на показ, аби їх побачили інші люди і оцінили їхнє високе духовне становище – яке вочевидь є вищим від будь-якої іншої людини, яка так не постує. Тож «вони мають уже нагороду свою!». Господь запевнює нас, що вони отримали свою нагороду – захоплення людей, які насправді Бога теж не знають. 

Лицеміри отримують свою нагороду, приз глядацьких симпатій, який є насправді їхнім земним скарбом. Чимало з них мають технологію як ці симпатії потім матеріалізувати, бо Господь в іншому місці звертаючись до них, проголошує: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!» (Мт. 23:14). Ось так їхнє постування отримує ще й суд Божий.

Але як же тоді постувати? Господь навчає нас як це робити. Але перед тим як перейдемо до науки нашого Господа, ми згадаємо, що постування – це не зміна дієти, не заміна м’яса рибою, а масла олією. Постування – це повне стримання від їжі, як ознака розкаяння у гріхах і уповання на Христа.  І тоді, коли ми справді постимо, то ми не просто каємось у наших гріхах, аби  своїм стримуванням від їжі здобути прощення гріхів, заслужити милість Божу та отримати спасіння і вічне життя.

 Ні, прощення гріхів, спасіння і вічне життя так не здобуваються. А як вони здобуваються? Прислухаймося уважно до слів Сина Божого. Він каже нам, як слід постувати: «А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Піст – це не шоу для людей каже Господь, а дуже приватна справа між тобою і Богом. 

Ця справа настільки приватна, що вона є навіть таємною. Ніхто не повинен здогадуватись, що ти постиш, каже нам Господь.  В кого ми шукаємо прощення гріхів? В людей чи в Бога? Якщо в людей, то потрібно в них просити прощення за скоєне зло. І не лише це, але й Господь вимагає, щоб ми компенсували завдану шкоду. Церква ще називає таку компенсацію єпитимією. 

Гарним прикладом єпитимії є поведінка митника-податківця Закхея. Він був розкаявся в своїх гріхах і обіцяв Спасителеві: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк. 19:8). Він учетверо покрив кривду тим людям, які постраждали від його здирництва. Так виглядає щире шукання прощення серед людей. 

Але з Богом усе виглядає по-іншому.  Піст для Бога має бути таємним для світу. Люди довкола нас, можливо, хіба-що, крім наших найближчих домашніх, навіть не повинні здогадуватись, що ми постимо. Бо ми не повинні мати засмучені обличчя. Ми не повинні бути брудними – тобто, такими, що за кілометр видно, що ця людина постить, як це заведено серед лицемірів.   Ні, наш піст – таємний і назовні – для людей у світі він нічим не відрізняється від нашого звичайного, благочестивого способу життя. 

Господь знає, що у нас є потреба в каятті. Він знає, що ми нічого не можемо компенсувати Йому за наші гріхи і Він хоче, щоб ми каялись. Його Закон, який Він нам дав використовується саме з цією метою – виявити наш гріх і привести нас до жалкування за те, що ми скоїли гріх. Тож постування має супроводжуватись покаянням. Але чому Господь каже, що ми були чисті, охайні та ще й використовували парфуми, коли постимо? 

Він так каже, бо друга частина покаяння, яке лежить в основі правдивого посту – уповання на Христа. Ось чому і обличчя світле, і парфуми, і радість перед людьми. Бо серце розкаяне бачить Господь, а не люди. І Господь бачить також уповання на Христа, в Якому і лише в Якому ми маємо прощення гріхів. Бо ми народжені в гріхах і будемо жити в нашій грішній плоті до самої нашої смерті. 

Але Ісус Христос – праведний. Він – вічний Бог, Який у виповненні часу стався невинною і святою людиною, аби, будучи і Богом, і людиною, забрати усі наші гріхи на Себе. І Він їх забрав, забрав усі до одного і поніс їх на хрест Голгофи. І там Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю. І помер за кожного з нас, принісши Себе, невинне, досконале і чисте Ягня Боже у жертву за всі гріхи світу. 

            Та смерть тримати Ісуса не могла. На третій день Він воскрес із мертвих, аби усі віруючі мали воскресіння життя. Бо кожен, хто вірує в Ісуса Христа, той виправданий, тому гріхи більше не зараховується, але віруючий проголошується праведним і спадкоємцем Царства Небесного. Коли Господь Христос повернеться у славі, ми, всі віруючі в Христа, воскреснемо до вічного життя у Його Царстві. 

            Тож щире дитя Боже, коли має піст, то не лише кається у гріхах, але й має блаженне уповання на Ісуса Христа і сповнюється тихої радості, що його гріхи прощені і воно має спасіння, воскресіння і вічне життя. Віруючому не потрібна увага світу чи призи глядацьких симпатій від інших людей. Нам не потрібні ці скарби світу. Ми знаємо, що Отець бачить наше розкаяне серця і в Ім’я Христа проголошує нам прощення, виправдання і дає нам вічне життя. Де є Христос – там є прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Христос – правдивий скарб небесний. У Христі, каже Апостол Павло «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). 

Все, що є на землі, заражене гріхом і піддається тлінню та іржі. Все, що ми зараз тут маємо матеріального, все – всі земні скарби будуть знищене Богом Останнього Дня. Але навіть якщо цей Останній День не настане до нашої смерті, то по нашій смерті ці скарби нам у спасінні нічого не допоможуть. 

Але якщо ми маємо скарби небесні, які всі заховані у Христі, тобто якщо ми маємо Христа, то ми маємо все навіки вічні. Адже, воскреснувши із мертвих, ми будемо жити з Христом на небесах повіки віків і радіти всіма тими дарами, які наш люблячий Спаситель для нас здобув приготував. Праведність, спасіння, вічне життя – чудові скарби, любі брати і сестри. Хай пора Великого посту, що розпочинається завтра, буде порою пошуку скарбів небесних. Де їх шукати? У проповідуваному Церквою Слові, у розгорнутій Біблії, у водах Святого Хрищення і у істинних тілі та крові Спасителя, якими Він нас причащає у Святій Вечері. Складаймо ці скарби, «бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!» В Ім’я Христове. Амінь. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь (Євр. 13:20-21).