Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 22 жовтня 2017 р.

День Св. Патріарха Авраама

     Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.
      Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).

     Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).

Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 14 жовтня 2017 р.

Ти - Покрова моя

Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння!
(Псалом 31 (32):7)

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

   
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 13 жовтня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима (за Григоріанським календарем) через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 11 жовтня 2017 р.

Дві необхідні складові доброго проповідника

Той, хто має і служіння, і Слово – воістину чудесний проповідник. Такий має бути наділений трьома чеснотами. По-перше, він повинен мати спроможність стати перед слухачами; по-друге, він повинен мати спроможність промовляти; по-третє, він повинен мати спроможність зупиняти своє мовлення. Перша чеснота вимагає, аби проповідник мав служіння, щоб він був упевнений, що він – покликаний і уповноважений, і що все, що він робить, робиться в інтересах його служіння. Я не наважуюсь проповідувати без поклику. Я не повинен їхати до Лейпціга чи Магдебургу, аби там проповідувати, бо я не маю ні поклику, ні служіння, які мене вели б до тих місць. Та й навіть, якби я почув, що з кафедри в Лейпцізі не промовляється нічого крім єресі, я би дав, аби так було й далі. Це – не моя справа і я мушу дозволити їм проповідувати. Не я там сіяв. Відповідно не мені там і жати. Але якби Господь наш Бог попросив мене туди піти, тоді я пішов би і повинен був би туди піти так само як і тут я покликаний бути проповідником і маю обовязок тут проповідувати.
По-друге, проповідник повинен бути впевнений, що він навчає Божому Слову і проповідує Боже Слово, а не розглядає доктрини людини чи диявола. Все добре тоді, коли проповідник впевнений, що він проповідує Боже Слово і водночас переконаний, що він має поклик це робити. Біда в тому, що люди порушують і зневажають ці два пункти, служіння і Слово. Це демонструється прикладом фанатиків, які роблять багато галасу про Святого Духа. Але вони зявляються на сцені по власному велінню – їх ніхто не просив приходити. Вони проникають тайкома, все плюндрують  і кажуть, що вони були покликані Святим Духом. Воістину покликані, але – дияволом! Я не терпітиму жодного проповідника в служінні, навіть якби він робив чуда, якщо він не переконаний, що він проповідує істинну доктрину та Слово, і що він точно має посаду і знає, що він – посланий.
Обидва ці пункти йдуть пліч-о-пліч. Хоча й людина має служіння і поклик, як-от: папа і єпископи, які зодягнуті в духовне служіння, як і я та кожен пастир і служитель – цього недостатньо, бо вони найперше і найголовніше повинні мати ще й Боже Слово. Відповідно, хоча й людина має Боже Слово, якщо вона – вчена і знає, що має Боже Слово, вона повинна мовчати і не влазити у служіння та проповідувати. Допоки вона не покликана, то їй не достатньо мати Слово. Така людина повинна мовчати і не проповідувати допоки не матиме поклику.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

понеділок, 9 жовтня 2017 р.

Молитва за божественний провід і допомогу

    
Спрямовуй нас, Господи, в усіх наших діяннях Твоєю найблагодатнішою ласкою і сприяй нам Твоєю тривалою поміччю, аби в усіх наших ділах, початих, триваючих і закінчених у Тобі, ми могли прославляти Твоє святе Ім'я, а в кінці, аби Твоїм милосердям, ми здобули вічне життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

пʼятниця, 6 жовтня 2017 р.

Дві складові відновлення

  
      Писання підсумовують (відновлення) двома частинами, а саме: що ми умертвлюємо діла плоті і водимося Духом (Римлян 8:13, Галатів 5:16) і що ми противимося злу і чинимо добро (Псалом 34:14), щоб ми, будучи мертвими для гріха, жили у праведності (Римлян 6:2, 18; 1 Петра 2:24), могли відкидати стару людину і вдягатися в нову людину (Ефесян 4:21-22; Римлян 13:2) і приносили не злі, а добрі плоди (Матвія 3:10; 7:19).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 5 жовтня 2017 р.

День Св. Пророка Йони

Сьогодні ми згадуємо святого пророка Йону, одного з багатьох Старозаповітних пророків і дякуємо за   нього Богові. Йона, син Аміттая, народився в місці, яке розташоване приблизно за годину ходи від міста Назарету. Його пророцьке служіння зосереджувалося на проповідуванні покаяння у Ніневії, столиці поганської Ассирії (Йони 1:2).  Небажання Йони відповісти на Божий поклик і Боже наполягання на тому, щоб Його поклик було виконано, лежать в основі книги, яка носить ім'я Йони.  Хоча сам факт того, що риба проковтнула Йону і потім викинула його на берег - найбільш пам'ятна деталь його життя, йому відведено в книзі всього три вірші (Йони 1:17; 2:1, 10).  Упродовж цілої книги важливою темою є те, як Бог милосердно та зі співчуттям ставиться до грішників.  Триденна подорож Йони у череві рибини згадується Ісусом, як знак про Його смерть, поховання і воскресіння (Матвія 12:39-41).

Молитва на день Св. Пророка Йони:


Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Йону Ти продовжив пророцький взірецьнавчання Твого люду про правдиву віру та виявляв через чуда Твою присутність у створенні, аби зцілити його руїну.  Дай, аби Церква Твоя могла бачити в Сині Твоєму Пророка останніх часів, вчення та чуда Якого тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Слова і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 4 жовтня 2017 р.

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста


Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше обявлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:
     
     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Через його вірне та натхненне свідчення дай, аби ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

вівторок, 3 жовтня 2017 р.

Слово Боже - суддя, а непідсудний

    
Критика або ж критицизм походить від грецького слова "судити". Зрозумілим є те, що Боже Слово повинне судити нас, а не ми його. Піддавання Писання історичному критицизмові рівносильне гротескній зміні ролей: грішник опиняється на місці судді, а Слово Боже на лаві підсудного! Богослов'я, яке поводиться таким чином, нагадує нічне жахіття Едгара Аллена По про психлікарню, яку захоплюють пацієнти і далі нею керують.
     Здорове богослов'я ґрунтується винятково на Святому Писанні, як на єдиній істинній нормі, відповідно до якої слід судити і оцінювати всіх учителів і всі вчення. Це - реформаційний принцип "Лише Писання", який переутверджений Формулою Злагоди. Якщо Писання справді "єдиний суддя", то людський розум не може, ні під яким приводом, теж бути суддею.

Курт Маркворт, «Святе Писання: Книга Христова»

понеділок, 2 жовтня 2017 р.

Господь серйозний у слабкості


Христос пішов до Єрусалиму, незважаючи на власне тремтіння і страх перед юдеями. Він нехтував страхом, незважаючи на те, яким слабким Він би не був. Проте побожні люди відчували, що їм слід мовчати, а  з іншого боку, неблагочестиві, мали достатньо часу і нагод, аби лестити Кайяфі та іншим головним священикам. Слово брали лише шахраї, благочестиві боялися відкривати уста, хоча й потайки перешіптувались. Св. Іван каже про все це, аби зазначити, що Ісус пішов до Єрусалиму, можливо з тремтінням, але Він пішов незважаючи на Свій страх і незважаючи на Своє знання, що послідовників в Нього там не було. Ніхто не наважувався прилюдно сказати про Христа добре слово, бо значна більшість вважала Його за обманщика.
Та, незважаючи на Свою слабкість, Він виконує Свою місію навчання і проповідування. Він настільки дієвий і має такий успіх у Своїй слабкості, що вороги не наважуються Його зачіпати. Ось так Бог діє і з нами, коли ми здаємось і наша справа здається такою в очах світу, що ось-ось і ми спіткнемося і впадемо. У такий час не лякайтеся і не млійте від страху, а навчіться з цього прикладу, що наш Господь Бог тут не жартує. Він – серйозний, коли здається слабким. Він хоче показати, що Він повалить сильних слабкими, а слабких підніме. Але ми не повинні дивитись на це очима розуму, як то зазвичай робиться, бо розум говоритиме нам, що з нами покінчено. Ви просто мусите вірувати і то вірувати сліпо, що мета Божа – побороти сильних слабкими. 
Ми чули подібні погрози на Зібранні в Ауґсбурзі. Там вони глузували: «На своєму боці вони мають пятьох князів і два міста!» Їх вони рахували на своїх пальцях, вони судили своїми очима і уявляли собі, що вже нас захопили. Коли нас порівнювали з цілою Римською імперією, то ми були дуже слабкі. Але чого вони добились своєю тиранією і могутністю? Божа сила зростає у нашій слабкості. Бог поклав край їхньому вихвалянню і вони принизливо забрались геть. Наша доктрина поширюється все далі й далі, а вони занепадають.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

неділя, 1 жовтня 2017 р.

Проповідь на 17-у неділю по П'ятидесятниці


                  
                     БУДЕ ЗА ВІРОЮ

                        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...  А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Євангеліє від Св. Матвія 15:21-28).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! ( 2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в першій половині минулого місяця ми згадували двох святих ранньої Церкви. Їхні дні спомину розташовані поряд, день за днем, 9 і 10 вересня. Ці святі – Св. Моніка, мати блаженного Августина і сам Св. Августин або ж, як ще його називають у східній традиції блаженний Августин. Моніка була християнкою і люблячою матірю.  Її ж син перебував у гріхові та фальшивих віруваннях.

Переважна більшість матерів хочуть добра своїм дітям. Християнські матері знають, що найважливіше добро, яке можуть мати їхні діти – віра в Христа Спасителя, якою вони виправдані і мають воскресіння, і вічне життя в Царстві Божому. Так і Моніка хотіла, аби її син навернувся до Христа. Але Августин залишався вперто у своїй фальшивій релігії. Моніка, яка вже багато молилася за свого сина. звернулася за порадою до свого єпископа, який їй сказав: «Продовжуй молитися, дитя стількох молитов не може загинути».

Господь дав відповідь на молитви Моніки.  Минуло багато років, але відповідь надійшла – Августин не просто увірував, але й став провідним богословом західної частини Християнської Церкви. У Нагірній проповіді Господь каже: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7). Господь – добрий і люблячий і Він хоче, аби ми до Нього звертались.

            На жаль, так часто ми забуваємось спілкуватись саме з Ним! Як часто буває, що ми не забуваємо почути, побачити чи прочитати перші новини з самого ранку. Або почути, побачити чи прочитати останні новини дня, встигаємо поговорити з масою людей, але водночас забуваємось помолитись до Господа, почути Його у Слові, і поспілкуватись з Господом у родинному колі, зібравшись коло Біблії.

Як часто буває, що ми звертаємось до Бога лише тоді, коли нам «припече», коли настане якась біда, коли на голову звалиться якесь лихо, і коли вже ніщо або ніхто не в стані допомогти, ось тоді ми вже як до останньої інстанції кличемо до Бога і благаємо Його про допомогу.  А тим часом Господь завжди готовий вислухати нас і надати нам найкращу допомогу навіть, якщо ми її не помічаємо або думаємо, що ніякої допомоги ми не отримали. Господь завжди знає, що для нас найкраще.

Сьогоднішнє Євангеліє починається із подорожі Сина Божого до тирських і сидонських земель. Господь виходив за межі теперішнього Ізраїлю і ходив тими землями, що нині належать Ліванові.  І те, що там відбулося, виявляє мету Його подорожі у ті місця.

Коли Господь там проходив, до нього підійшла одна жінка. Вона була ханаанеянка, тобто язичниця. Але не просто язичниця – вона походила із того народу, який Бог був наказав знищити через величезне ідолопоклонство, яке панувало серед ханаанеян. Місце безбожних ханаанеян мав зайняти народ Божий, нащадки Якова-Ізраїля, яких Господь міцною рукою вивів був із Єгипту-дому рабства і ввів у Обіцяний Край, батьківщину ханаанеян.

Але що сталося з вибраним народом?  Вони часто самі повторювали ідолопоклонство ханаанеян. Вони впадали в такі самі гріхи і робили зло ще більше від ханаанеян, бо відступалися від живого Бога. Через це Ізраїль Давида і Соломона розколовся на дві частини. А згодом і ті дві частини зникли з політичної карти світу, а частина народу розсіялася, а інша потрапила у вавилонську неволю. Господь відновив Юдею через обітницю про Спасителя, діючи через Свій вірний залишок – тих побожних юдеїв, які вірили в грядущого Месію-Христа.

Але що було, коли вже Син Божий воплотився? Що робили провідники юдеїв, коли Ісус Христос ходив серед Божого народу і проповідував, і зцілював хворих, і виганяв бісів, і насичував голодних, і воскрешав померлих?  Вони в Нього не вірували. Істинну віру Писання про спасіння самою вірою в Бога, вони поміняли на мирську релігію про спасіння ділами і заслугами. 

Останнього пророка Старого Заповіту, Івана Христителя, який кликав спасатися вірою в Христа і називав Ісуса Ягням Божим, вказуючи на істинну Пасху, Христа, вони не слухалися, як і не слухали всіх інших пророків, які свідчили про Христа і вказували єврейському народові, що Він – єдиний їхній Спаситель від гріха.  Юдейський провід натомість шукав, як Божого Сина вбити.

І ось до Христа підходить жінка, яка не була єврейкою, а походила з ідолопоклонницького народу. І вона голосить. Вона плаче і вигукує, і просить в Божого Сина допомоги. «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів», – каже вона, «демон тяжко дочку мою мучить!»  Христа фарисеї називали Вельзевулом.  А тут жінка, яка живе за сотні кілометрів від Єрусалиму називає Його Господом.

Вона визнає Христа Тим, Ким Він є насправді. Ісус для неї – Господь. Ісус для неї – Син Давидів. Він – Бог і Він – давно обіцяний Месія. Вона промовляє ці слова зі щирого серця. До цього її спонукає Господь Святий Дух, Який живе в ній, Який створив у ній віру в Христа, і Який спрямував її до Христа по допомогу в біді, яка спіткала її сім’ю, її рідну дитину.

Її доньку захопив біс, нечистий дух. Демон дівчину дуже тяжко мучив. З інших оповідей Біблії ми дізнаємось, що нечистий дух міг завдавати величезних фізичних страждань, викликати німоту, глухоту, епілепсію, і викликати різні розумові розлади.  Демони – підступні злі ангели, які пішли слідом за сатаною у бунті проти Бога і вони воюють проти нас, бажаючи нам зла і смерті, тимчасової, тобто смерті тіла і вічної, тобто смерті для душі, яка настає тоді, коли людина помирає без віри в Христа.

Ця віра в Христа – вкрай важлива. Бо без Христа ми приречені. Ми самі нічого для нашого спасіння зробити не можемо. Але коли є віра в Христа, тоді є Христос. Бог створив віру у нас віру, аби вона тримала нас із Христом, горнула нас до Христа і щоб таким чином Христос перебував у нас.

А де є Христос – там є те, чого нам бракує для прощення гріхів. Де є Христос – там є святість. Бо Христос – святий Бог. Де є Христос там є праведність. І де є Христос, там є прощення гріхів, бо Ісус ще й істинна людина і Він, будучи святим Богом та святою людиною в одній Особі, приніс Себе в жертву за всі наші гріхи.  Він помер за нас і воскрес, і Своєю смертю здолав нашу смерть, і Своїм воскресінням здобув для нас вічне життя у Царстві Божому.

Тож наша жінка-ханаанеянка звертається до Христа, як до Господа, як до Сина Божого і до Сина Давидового, як до люблячого Господа і Спасителя. Вона чекає від Нього допомоги. Вона впевнена, що така допомога від Нього надійде.  Її впевненість ґрунтується у природі її віри в Христа. Її віра – самонавіювання, не уявлення, а дар від Бога. Тож від Христа вона чекає всякого добра, і милосердя, і благодаті.

І коли Христос не дає їй відповіді зовсім, то вона не припиняє просити про допомогу. Вона робить саме так як Христос навчав у Нагірній проповіді. «Не припиняйте просити»,  – так можна перекласти з грецької мови слова Сина Божого. І жінка просить за свою доньку настільки, що навіть учні хочуть, аби Ісус дав відповідь на її прохання. А Ісус їм каже: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»... 

Ця відповідь дуже важлива, бо виявляє істинний наш стан і пастирське серце Бога. А ще вона показує, як на себе дивиться ханаанеянка. Вона так само вважає себе за загинулу овечку, а Ісуса за Господа і Доброго Пастиря. Вона – покірна. Вона – грішниця, що кається і надіється на Христа. І через це вона не вгаває: ««Господи, допоможи мені!»

Вона не зупиняється навіть після того, як Господь каже, приповідаючи: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Ця відповідь може здатися у наш вік дуже грубою, але вона насправді має характер приповідки. Господь каже про те, що не годиться проповідувати Євангеліє язичникам і спасати язичників, допоки Євангеліє не проповідувалося перше нащадкам Авраама.

І цим випадком Господь також показує нам, що Він – не робот, не автовідповідач і не «Сірі» із Айфону, яка має готові відповіді на масу запитань. Господь хоче розмовляти з нами, Господь хоче, аби ми розмовляли з Ним щиро і відверто. І віра нашої ханаанеянки це розуміє. Через це й жінка дає чудесну та яскраву відповідь: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».

Вона не обурюється. Вона дуже добре розуміє, що їй і ханаанеянам немає чим пишатись. Але вона буде рада навіть крихтою Божої милості.  Юдеям не забракне від того, що Господь змилується над нею. Господь – дуже щедрий до них. Там так багато Євангелія. А вона просить лише крихточку благодаті, яку вони все одно не цінують.

А для неї крихточка благодаті виявиться справжнім банкетом, достатнім і для неї, і для її доньки, і для всіх, хто буде чути цю оповідь і бачити, як діє Божа благодать, воплоченням якої є Христос.  «Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала».

Вірою жінка виправдана. Вірою донька її одужала.  Вірою Моніка молилися і навернувся її син, Августин. Вірою ми приступаємо сьогодні до Господнього столу, аби з крихтами хліба та краплинами вина отримати істинне тіло Христове та істинну Христову кров, а з ними і в них Божу благодать, прощення наших гріхів і вічне життя у Царстві Небесному.

А потім продовжувати нашу подорож у товаристві учнів, Церкви з Христом цим світом, слухати Його і просити Його про поради і поміч у всіх ситуаціях, і в радості, і в горі. І не зупинятися в молитвах, а знати, що Господь нас любить, і хоче нас чути, і допомогти. І Він допоможе. Заради Христа. Амінь.

    Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор 13:13).

субота, 30 вересня 2017 р.

Молитва за віру

    
Всемогутній і віковічний Боже! Ти дав тим, що вірують, надзвичайно величні та дорогоцінні обітниці.  Подай нам, аби ми так досконало і без усяких сумнівів вірували в Сина Твого, Ісуса Христа, щоб наша віра перед очима Твоїми ніколи не мала жодного докору. Вислухай нас, Господи, через нашого Спасителя, а Твого Сина, Ісуса Христа. Амінь.

З лютеранського співаника

пʼятниця, 29 вересня 2017 р.

Істинне служіння і служіння сліпих фантазій


(Павло) протиставляє своє служіння сліпим фантазіям тих фанатиків, які прагнуть отримати і мріють мати Святого Духа без усного слова – тими, хто може заповзати в якийсь закапелок і осягати Духа через сни, відводячи людей від проповідуваного Слова і видимого служіння…
Ці слова – удари і поштовхи на фальшивих апостолів і проповідників. Павло – смертельний ворог телепнів, які вельми вихваляються, вдаючи, ніби мають те, чого насправді не мають і мати не можуть – вони хваляться, що мають Духа у великій мірі і вони готові радити та вказувати цілому світові, і хваляться спроможністю вигадувати щось нове. Зі своїх голів вони витягують те, що мало би бути надзвичайно цінним і небесним, як це було в минулому з папою і монахами.
«Ми ж так не робимо», – каже Павло. «Ми не покладаємось на власну мудрість і здібність. Ми проповідуємо не те, що самі вигадали. Але ми хвалимось Христом і віримо в Христа перед Богом, що вас ми вчинили божественним листом, написали на ваших серцях не наші думки, а Слово Боже. Проте ми не вихваляємось власною силою, а ділами та силою Того, Хто нас покликав і оснастив нас для такого служіння і від Кого виходить усе, що ви почули і в що ви ввірували».
Ось та слава, про яку може заявляти кожен проповідник – спроможність промовляти з повною упевненістю у серці: «Таку довіру маю я до Бога у Христі, що те, що я навчаю і проповідую – воістину Слово Боже». Так само, коли він виконує інші офіційні обов’язки в Церкві – христить дитину, відпускає гріхи і втішає грішника – все це мусить здійснюватися з тим самим непохитним переконанням, що такою є заповідь Христова.
Той, хто навчатиме і користуватиметься владою в Церкві без цієї слави, «то краще б такому було», – каже Христос (Мт. 18:6), «коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...» Бо диявольські обмани він проповідує і смерть він спричиняє… Вчення і діла всіх єретиків та бунтівних духів звичайно не видають в них довіри до Христа, їхня власна слава – ціль їхнього вчення і повага та слава від людей – мета їхнього бажання.
Мартін Лютер, З проповіді на дванадцяту неділю по Св. Трійці

четвер, 28 вересня 2017 р.

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика


  Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 27 вересня 2017 р.

День Святого Хреста Господнього

     
Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. День Святого Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 27 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Святого Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на День Святого Хреста Господнього:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Дай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 25 вересня 2017 р.

Доводи кафоличності і стародавності

    
     В Символічних книгах Лютеранської Церкви перше місце поправу займають ті загальні Сповідання віри, довкола яких чиста Церква єдналася у кожному віці від часу їхнього утворення і в яких, по всьому світі, тепер вона знаходить злагоду. Це Апостольський, Нікео-Константинопольський і Афанасіївський Символи віри. Таким чином вона доводить свою істинну кафоличність і стародавність, і проголошує, що назва "Лютеранська" не визначає її сутності, а просто вказує на один величний факт у її історії, її відновлення у великій Реформації. Найбільш чудовий аспект тієї частини її анналів слід знаходити на Зібранні Ауґсбурґу і в "Доброму Сповіданні", яке вона тоді засвідчила перед могутніми світу.

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

неділя, 24 вересня 2017 р.

Не вибирайте свої страждання


Христос хоче сказати: «Наближається той день, коли ти з цим зіштовхнешся. Той, хто в такий день любитиме дружину, життя і майно більше ніж Мене, той доведе, що Мене він недостойний. Але той, хто відречеться від цього і покине це, тому все повернеться сторицею і йому нічого не бракуватиме, поки він житиме тут, на землі. А якщо від нього все відберуть, то він все-одно матиме прощення гріхів і Святого Духа, і буде дитям Божим і спадкоємцем вічного життя».
Ось що має на увазі Христос, кажучи, що ми повинні любити Його понад усе. Але за відсутності крайніх випадків, слід залишатися у своєму місті і поклику і не кидати своєї сім’ї – всі повинні залишатися разом, де й вони повинні бути. Але якщо перед нам все-таки постане вибір – покинути наше покликання і посаду, а чи відректися від Христа, тоді я проголошую: «Я не відречуся Христа, а радше пожертвую життям, будинком, домівкою тощо».
Ці слова я спрямовую проти всіх.., які накликають страждання самі на себе, які всіх кидають, а потім хваляться, що вони – мученики. Вони шукають власної слави. А ви не вибирайте своїх страждань. Ані вам, ані будь-кому іншому не було наказано добровільно піддавати власне життя і тіло небезпеці. Аби вам допомогти та підтримати вас Бог вчинив так багато створінь і винайшов так багато засобів і способів. Він має поля, які слід оброблювати, щоб не допустити голоду. Він дає вам так багато вовни, аби вберегти вас від замерзання. Він дає вам так багато дерева й каміння і різноманітну погоду, усякі дари, аби дати вам можливість піклуватись про ваші тілесні потреби та берегти ваше здоров’я. До того ж, Бог дав тобі твою спадщину, дружину і дитину, будинок і домівку і все, аби й ти дружина могли залишатися разом. 
Відповідно, твій перший обовязок полягає в тому, щоб ти піклувався про своє власне тіло – така Божа воля. Подібним чином Бог дав тобі чоловіка чи дружину, кажучи: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Мт. 19:6). Це остаточно.  Але якщо Бог розлучає тебе від чоловіка чи дружини, яких Він дав тобі, то так має бути. Так буває, коли тебе просять покинути Бога чи Його Слово. Якщо на кону це, то ти мусиш промовляти: «Любий Боже, я залишуся вірним Тобі і покину все інше». Я скажу: «Любий Боже, донині Ти повязував мене до дому й господарства, слуги і служниці, життя і тіла. Але тепер Ти мене з ним розлучаєш. Заради Твого Слова я змушений покинути добро і майно, в іншому разі я би з радістю їх зберіг». Від них відчужує тебе Сам Бог. Він проголошує: «Ти повинен любити Мене більше від цього». А поза цим ми не повинні завдавати шкоди нашому тілу, а плекати його, годувати його і піклуватись про його потреби задля збереження нашого здоровя, як наказав був Бог. Бог дав тобі два ока і їх не можна ранити чи вибирати, а також дві ноги і їх тобі відрізати не можна. Навпаки, якщо твої члени тіла болять, то Бог хоче, аби для зцілення їх, ти використовував ліки. Але коли так станеться, що тирани тебе вбиватимуть або переслідуватимуть тебе в якийсь інший спосіб, тоді ти повинен це терпіти і дати, аби правив Бог.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

субота, 23 вересня 2017 р.

Подарунок від сестри Євстахії Рудзік

В неділю 17 вересня парафія Воскресіння отримала чудовий подарунок від сестри Євстахії Рудзік. Сестра Євстахія вишила бісером ікону "Тайна Вечеря". Ця ікона, як інші чудесні рукоділля сестри Євстахії, стане прикрасою нашої київської церкви. Парафія Воскресіння дякує Господу за сестру Євстахію, її любов до Церкви і просить в Господа для неї многії і благії літа!

пʼятниця, 22 вересня 2017 р.

Молитва за поміч проти спокуси

    
Боже!  Ти не бажаєш смерті грішника. Покірно благаємо Тебе, щоб Ти благодатно надав нам Твою небесну поміч і завжди обороняв Твоїм захистом слуг Твоїх, які довіряють Твоєму милосердю, щоб не були вони відділені спокусами від Тебе, а безперестанно Тобі служили; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

четвер, 21 вересня 2017 р.

Викуплені для добрих діл

    
     Хоча гріхи є і залишаються у святих у цьому житті (Римлян 7:17, 18; Псалом 32:6), однак Бог виливає на тих людей, які виправдані вірою Свого Святого Духа, Який їх змінює і відновлює (Римлян 12:2; Ефесян 4:23, 24; Колосян 3:10). Відповідно, Його називають Духом відродження і відновлення (Тита 3:5). Бо Син Божий викупив нас такою дорогою ціною не для того, щоб дати нам привілей безсоромності і дозвіл вільно жити у соромі та безкарності (Римлян 3:8; 6:1, 2; 1 Тимофія 4:7), а для того, щоб очистити для Себе окремішній народ - тих, хто робитиме добрі діла і, відкинувши всяку безбожність, служитиме Йому у святості і праведності, в обновленні життя і добрих ділах, які Він Сам приготував, щоб Його люди ходили в них (Тита 2:11-14; Луки 1:74, 75; Римлян 6:4; Ефесян 2:10; 2 Коринтян 5:15).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 20 вересня 2017 р.

Вечір старовинної клавірної музики


Дух оживлює


Зверніть пильну увагу на Христові слова: «Дух оживлює», бо ці слова не залишають нас ані в сумніві, ані в помилці. Незабаром по тому, як Він промовив ці слова, Він пояснює значення слова «дух». Він каже: «Слова, що їх Я говорив вам, то дух». Він робить це, аби ми могли зрозуміти, як зводять підступні проповідники, які приходять і хваляться про Духа, заявляючи про те, що вони відчувають спонукання любові і духа проповідувати. Насправді вони й сьогодні говорять: «Я вам бажаю добра і я щирий, коли це кажу. Бог на небесах знає, що я душу свою готовий віддати, аби спасти вас». Але кажіть їм: «Ідіть і проповідуйте гусам. Ви – біси. Не нападайте на мене і не бентежте мене своїми духами. Христос не хоче, аби я вас слухав». Він проголошує: «Дух оживлює». А де ж ви і я? «Слова, що їх Я говорив вам», – каже Христос, «то дух. Якщо будете триматись Моїх слів, то його маєте». 
Можливо у вас є спокуса промовляти: «Де Дух оживлює? Або яким чином? Де я знайду Духа?» Відповідь така: «Тримайтеся Моїх слів і мови. Якщо ви це будете робити, то будете мати Духа». Таким чином слова є дух в тому, хто проповідує і навчає, а також в тому, хто слухає і вірує. Людина є дух у тій пропорції, у якій вона прислухається до Слова. З іншого боку, вона – плоть у пропорції до власної плоті і невірства.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 6:63

вівторок, 19 вересня 2017 р.

День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника

     
     Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.
      
     Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.      
     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України, як це любив повторювати професор, мала походження його мати. Доктор Маркворт похвально згадував Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     


     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління".

Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря і сповідника:

     Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

понеділок, 18 вересня 2017 р.

День Св. Захарія і Єлисавети

      
Сьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові.  Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6).  Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік.  За таке невірство Захарія було покарано німотою. 

     Народивши сина, Єлисавета назвала  його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.

Молитва на День Св. Захарія і Єлисавети:

     Боже!  Лише Ти тчеш усіх немовлят в утробі.  Ти обрав слуг старих і бездітних, аби вони зачали та виховали Предтечу Христа і таким чином Ти знову виявив Свою силу в слабкості. Дай нам, аби  ми, такі ж слабі й немічні, як Захарій і Єлисавета, мали нагоду любити Тебе і служити Тобі відповідно до Твоєї доброї і благодатної волі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

неділя, 17 вересня 2017 р.

Проповідь на 15-у неділю по П'ятидесятниці

                                    
                                ГОСПОДЬ І БЛИЖНІЙ
               (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув саддукеям, зібралися разом. І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?» Він же промовив йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це –  найбільша й найперша заповідь.  А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять».  Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав, і сказав: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він син?» Вони Йому кажуть: «Давидів». Він до них промовляє: «Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: «Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм». Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?» І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його  (Євангеліє від Св. Матвія 22:34-46)

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! ( 2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в юдейському суспільстві були дві основні релігійні групи: садукеї і фарисеї. Садукеї були відомі тим, що вони заперечували воскресіння мертвих. А фарисеї, хоча  й вірували у воскресіння з мертвих, наголошували на спасінні ділами Закону. Ці дві групи сперечалися між собою.

І коли фарисеї побачили, як Христос закрив уста садукеям, коли вони намагалися глузувати з воскресіння мертвих, то фарисеї звернулися до Христа, очевидно, сподіваючись, що Він підтвердить правоту їхнього вчення про спасіння ділами. «Ісус вірить у воскресіння мертвих. Він проповідує воскресіння мертвих.  Отже Він тут – на нашому боці. Він захистив нашу доктрину про воскресіння мертвих. Тож, напевно, Ісус захистить і наше вчення про спасіння ділами», – думали фарисеї.

Звідси і їхнє запитання: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?» Фарисеї і вчителі Закону надіялися, що Ісус почне довгу і повчальну лекцію про важливість виконання діл Закону. І, напевно, Він заглибиться у розгляд їхніх 613 заповідей, 248 тих, що наказували що робити і 365 тих, що забороняли щось робити. «Яка то буде гарна, довга, повчальна лекція про істинність фарисейського вчення про те, що діла абсолютно необхідні для спасіння, для воскресіння і для вічного життя»,  – сподівалися фарисеї і законники.

Але Син Божий дає відповідь надзвичайно коротку: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це –  найбільша й найперша заповідь.  А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять». 

Всі заповіді підсумовуються до основного - любові. Перша – любов до Бога, а друга – любов до свого ближнього. Любов – популярне слово. І воно може багато всього означати. В грецькій мові було кілька слів для визначення любові у різних її проявах. У нашому Євангелії сьогодні Господь використовує слово «любити», яке означає жертовну любов – любов, яка готова жертвувати.

Найперша Заповідь потребує саме такої любові. І ця любов має проявлятися не лише на словах.  Вона потребує повної віддачі сил: сердечних, духовних і розумових. Бог вимагає, аби все наше серце, уся наша душа і весь наш розум повинні були наповнені цією жертовною любов’ю до Нього.

Друга Заповідь – не зовсім друга, а друга лише за порядком. Бо Ісус каже: «друга однакова з нею». Іншим словом – вона настільки ж важлива, як і Перша. Не грає ролі, яку Заповідь порушиш, бо для вічного життя вони відіграють однаково важливу роль. Як пізніше скаже Апостол: «Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2:10).

Фарисеї любили хвалитися про те, як вони догоджають Богові і про те, які вони відмовляються допомагати своїм стареньким батькам, відповідаючи, що після пожертв на храм, грошей допомогти тим, хто найближчий за них за тілом – рідному батькові і рідній матері немає, бо все, мовляв, вже віддано Богові.

У матеріалістичному світі частіше буває навпаки. Заради себе, заради найближчих собі за тілом часто, люди все частіше нехтують Богом і Його Словом, Його Церквою і Його Євангелієм. «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це –  найбільша й найперша заповідь.  А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять»  – каже Господь.

            Давши фарисеям таку відповідь, Господь відводить їх тепер від Закону, який вони виконати не можуть, до реального спасіння, до Євангелія – до Себе і ставить їм зустрічне запитання: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він син?» І вони дають правильну початкову відповідь: «Давидів».  Всіх юдеї навчали, що Месія-Христос мав бути сином, тобто нащадком Давида.  Він мав бути ближнім для кожного юдея, адже Він мав походити з їхнього народу. 

            Ісус, прямий нащадок Давида по материнській лінії і по лінії Його опікуна, Йосипа,  продовжує вести фарисеїв до істинної природи Христа і промовляє: «Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: «Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм». Тож, коли Давид зве Його Господом, як же Він йому син?» І ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова...»

            Христос – Син Давидів. Але водночас Христос – Господь для Давида. Для Давида – Він його Бог і Спаситель. Давид виспівує про перемогу Христа над усіма ворогами Божими і нашими і називає Його своїм Господом, Який однаковий з Отцем і Святим Духом, і Який стає Його Сином у часі.  І вже ніколи цього синівства Давида не втрачає. Але також залишається повіки Його Богом і Господом.

            Давид силою Духа оспівує велику тайну і величне чудо воплочення Сина Божого.  Бог Син стався людиною. «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:7). Христос – істинний Бог. Христос – істинна людина. Як Бог і як людина, Він – всемогутній, всюдисущий і всезнаючий. І люблячий, і милостивий, і благодатний.

            Давид розумів і сповідував у Псалмі, що Перша Заповідь стосувалася його Сина. Господь хоче, щоб і фарисеї, і законники, і всі ми теж розуміли добре це пророцтво Давида. Воно – про Христа, Сина Давидового і Сина Божого, про Ісуса з Назарету, Який пояснює фарисеям і нам підсумок Божого Закону і те, Хто Саме мається на увазі в Першій Заповіді.

            Адже там мова йде про любов до Отця, про любов до Сина і про любов до Святого Духа. Про жертовну любов до них. Про жертовну любов до Христа, Який є ближнім для кожного юдея, оскільки Христос – Син Давидів.

            Цю жертовну любов має Ісус до Бога. Він любить Бога досконало. Де лишень ми бачимо Господа Христа, ми бачимо в Ньому абсолютну любов до Бога, абсолютну відданість Богові, абсолютну покору Божій святій волі.  Людське серце Ісуса – водночас серце Бога. Людська душа Ісуса – водночас душа Бога. Людський розум Ісуса – водночас розум Бога. Його серце – святе, Його душа – свята і Його розум – святий.  Ісус,  любить Бога усім Своїм серцем, усією Своєю душею і всім Своїм розумом і як Бог, і як людина. Заради Бога, Його Слова, Його святої волі Він готовий пожертвувати Своє життя.

            І цю жертовну любов Ісус має до нас, до Його ближніх. Він нас любить, як Самого Себе. Оскільки Він – істинний Бог і свята людина, то Його любов – досконала, свята і абсолютна. Вона настільки свята і жертовна, що Ісус з готовністю іде на смерть заради кожного з вас, любі брати і сестри.  

            Ми, грішні і нещасні у своїх гріхах люди. Як часто Перша Заповідь лунає для нас обвинуваченням!  А як часто лунає обвинуваченням Друга Заповідь!  З нас у злорадстві своєму сміються наші стародавні вороги: гріх, диявол і смерть. «Ну, що ж, невдахо», – кажуть вони, «Готуйся до смерті і до пекла на цілу вічність». 

 У подібному становищі Апостол Павло вигукує: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» А потім з вдячністю додає: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:24, 25). Дякую Богові через Ісуса Христа, Який став моїм ближнім і навіть приятелем і чудесним другом, Який узяв усі ці наші жахливі гріхи на Себе і з великої, жертовної любов до кожного з нас, поніс їх на хрест і там змив їх із нас Своєю святою, божественною кров’ю і помер за кожного з нас, аби сьогодні ми чули Його благодатне прощення. Гріх подолано, звинувачення диявола віднині безпідставні, бо Ісус помер за нас.

І не лише це. Ісус воскрес і переміг Свою смерть, і нашу смерть. Ця перемога вже наша, хоча наше воскресіння ще попереду – воно вже наше, бо Христос його вже здобув у Своєму воскресінні. Як Він воскрес із мертвих, так само воскреснемо і ми, коли Він у славі повернеться Останнього Дня судити живих і мертвих, а Своїх дітей – усіх тих, що уповають на Нього забрати до вічного життя в Царстві Небесному.

Давид бачить це у Духові і співає про свого Сина Христа у Псалмі, про який питається Христос у фарисеїв. Ті ж мовчать. Бо їм важливий не Христос, а їхні нікчемні діла, які вони роблять, не віруючи в Сина Божого, а отже роблять собі на осуд.

Ми ж мовчати не будемо. А ми будемо славити Христа і величати, Його, як єдиного нашого Спасителя, поза Яким спасіння більше і ніде немає. Але в Ньому і прощення, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя.  Він наш – життєдайний Бог і Ближній, Який причащає нас прощенням і життям у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері.

Він сміється зі Своїх зухвалих ворогів, які задумували зло. Бо Він все те зло перетворив на добро для вас, любі віруючі брати і сестри. Гріх, диявол і смерть – під ногами Христа. А в Його руках ви, що віруєте в Нього і на Нього уповаєте, і кладете на Нього всю надію. Він – наш Бог і наш Ближній, бо Він поряд з нами. А ви – Його ближні, яких Він невимовно любить і Його любов ніколи не перестає, а виливається на вас завжди через Його Слово і через Його Таїнство. Христос, Який живе у вас, освячує ваше серце,  освячує вашу душу і освячує ваш розум. І Його любов кличе до життя вашу любов, яка лине з прощеного серця, з виправданої душі, з обновленого розуму до Бога і до ближніх, до всіх ближніх. В Імя Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

День Св. Пророка Мойсея

       
Сьогодні ми згадуємо Св. Пророка Мойсея і дякуємо за нього Господу.  Мойсей народився у Єгипті через декілька поколінь по тому, як Йосип перевіз туди свого батька Якова та своїх братів, які таким чином врятувалися від голоду в ханаанському краї.  Нащадки Якова були уярмлені єгиптянами. Єгиптяни також віддали наказ убивати всіх новонароджених єврейських хлопчиків.  Коли народився Мойсей, його мати поклала його в кошик, а кошик в очерет біля Нілу, де його знайшла дочка фараона і виховала Мойсея, як свого сина (Вихід 2:1-10). У віці сорока років Мойсей, захищаючи єврея, убив єгипетського наглядача і втік у мідіянський край, де впродовж сорока років працював пастухом.  Звідти Господь покликав його повернутися до Єгипту і сказати фараонові: «Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, і нехай вони святкують Мені на пустині!» (Вихід 5:1).  Вкінці, після десяти кар Господніх, фараон поступився і, після того, як ізраїльтяни відсвяткували першу Пасху, Мойсей вивів їх із Єгипту.  На Червоному морі було знищено єгипетську армію, а ізраїльтяни перейшли море по сухому дні (Вихід 12-15).  Біля гори Сінай їм було дано Закон і там було збудовано скинію (Вихід 19-40).  Але через непослух, вони мали блукати в пустині упродовж сорока років. Самому Мойсеєві не було дозволено увійти в Обіцяний Край, хоча Бог дозволив йому той край побачити (Повторення Закону 34).  У Новому Заповіті Мойсей згадується як законодавець і пророк.  Перші пять книг Біблії написані ним. 

                Молитва на День Св. Пророка Мойсея:

    Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чуда, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чудеса Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 16 вересня 2017 р.

Молитва за благодать любити Бога і служити Йому

Боже! Через благодать Твого Святого Духа Ти виливаєш дари доброчинства у серця Твоїх вірних людей. Подай слугам Твоїм здоров'я розуму і тіла, щоб вони могли любити Тебе з усієї сили і від щирого серця виконували те, що Тобі угодне. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника

пʼятниця, 15 вересня 2017 р.

День Св. Ганни

Сьогодні ми згадуємо Св. Ганну (Анну) і дякуємо за неї Господу. Ганна була улюбленою дружиною Елкани, єфремлянина і благочестивою матір'ю Св. Пророка Самуїла. Він народився в неї через багато років гіркої безплідності (1 Самуїлова 1:6-8) та палких молитов про сина (1-а Самуїлова 1:9-18). Після відлучення сина, Ганна виявила свою вдячність Господу, повернувши свого сина до служіння Господу в Шіло (1 Самуїлова 1:24-28).  Її молитва (псалом) подяки (1 Самуїлова 2:1-10) починається словами "Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі". Ця пісня передвіщає "Величальну", пісню, яку проспіває Діва Марія через багато століть (Луки 1:46-55). Ім'я Ганна походить з єврейського слова благодать. Ганну згадують і вшановують за радісне виконання обітниці, яку вона принесла до народження сина і за те, що вона віддала сина на довічне служіння Господу.

    
Молитва на День Св. Ганни:

Боже, Отче Всемогутній!  Ти - Творець усього.  Ти зглянувся на біду Твоєї безплідної слуги, Ганни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина.  Почуй і наші так благання та прохання і наповни нашу порожнечу, даруючи нам довіру у Твоє піклування, щоб і ми, як Ганна, могли приносити Тобі подяку і славити Тебе, і радіти чудесним народженням Твого Сина, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви