четвер, 31 березня 2016 р.

Пісня розуму і Божі обітниці

     
Дивлячись на власні гріхи, розум не наважується підноситися, а далі співає цю пісню: «Ти – грішник. Отже Бог тебе ненавидить».
Такий висновок істинний відповідно до природи у світських судах, в мирському судженні та в усіх людських справах. Там цей висновок залишається, звісно, істинним і ти кажеш: «Ти згрішив тим або тим гріхом і тому імператор тебе ненавидить». Але ти повинен уникати, наче отрути сатани або найогиднішої зарази, перенесення цього висновку із законного суду на трибунал Христа. Тут не слідує: «Ти – грішник, отже Бог тебе ненавидить». Але слідує таке: «Ти – грішник. Тож будь бадьорий, тому що Бог хоче грішників, які відчувають свої гріхи». Інакше не спаслася б жодна людина, ані Апостоли, ані Пророки. Бог усе замкнув під гріх (Рим. 11:32; Гал. 3:22), але для того – аби змилуватися над усіма. Тож, якщо ти визнаєш, що маєш гріх, якщо тремтиш, якщо занепокоєний відчуттям Божого гніву та жахом Божого суду і пекла, то май упевненість. Ти – той, з ким хоче Бог говорити, кому Бог хоче виявити милість і кого Він хоче спасти. Ось що промовляють Його обітниці – що Він – Бог бідних, Який не хоче смерті грішника. Він – не Бог люті, а Бог благодаті та миру. Через це Він хоче, аби грішник «відвернувся з дороги своєї і жив» (Єз. 33:11). Ці потішання – не прості слова, основані на постановах отців чи правилах ордену. Вони основані на божественних обітницях і на всемогутньому Слові Божому і через це угору підносяться серця і відчувають непохитну  і надійну втіху.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

середу, 30 березня 2016 р.

Бог справедливості і Бог любові

16Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі, 17бо конче вчиниш їх закляттям: Хіттеянина, і Амореянина, і Ханаанеянина, і Періззеянина, і Хіввеянина, і Євусеянина, як наказав був тобі Господь, Бог твій, 18щоб вони не навчили вас робити такого, як усі їхні гидоти, що робили вони богам своїм, бо тоді згрішите ви перед Господом, Богом своїм.

Міста всередині меж Ханаану не отримували такого милосердного ставлення. Хіттеяни, амореяни, ханаанеяни, періззеяни, хіввеяни та євусеяни згадувалися раніше як народи, яких Ізраїль мав винищити з-посеред краю, бо вони вестимуть Ізраїль до того, щоб він покинув свої взаємини зі своїм заповітним Богом.
Сучасний читач може спитатися: «Як ми гармонізуємо Новозаповітне твердження, що Бог є любов із цим наказом винищувати ханаанеян і вбивати мечем навіть дітей ворога?»
Народи, які жили в Ханаані, були винятково нечестивими і Господь чітко пояснив, що Він забере їх із краю через їхню нечестивість (Буття 15:16). Заборонивши серію незаконних статевих взаємин, Мойсей сказав попередньому поколінню Ізраїлю: «Не занечищуйтеся тим усім, бо всім тим занечищені ті люди, яких Я виганяю перед вами. І стала нечиста та земля, і Я полічив на ній її гріх, – і та земля виригнула мешканців своїх! … Бо кожен, хто зробить одну зо всіх тих гидот, то душі, що роблять, будуть винищені з-посеред їхнього народу» (Левита 18:24, 25, 29). Хіба ці народи того не знали? За життя Авраама в Салемі священиком був Мельхиседек, що свідчить про те, що в краю були віруючі (Буття 14:18-20). Новий Заповіт описує Авраамового племінника Лота, як праведного «змученого поводженням розпусних людей, бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, бачачи й чуючи вчинки безбожні» (2 Петра 2:7, 8). Патріархи намагалися мати позитивний вплив на цей край, хоча цей відбувалося за декілька століть до Мойсея.
Бог є Бог справедливості, як і Бог любові. Наголошувати на одній особливості Його особистості за рахунок іншої створює неповну картину. Він простить, але Він також покарає тих, що відкидають Його любов. Грішник, який презирливо ставиться до Бога, може розраховувати лише на Божу справедливість.
Бог наводив суд на величезні маси людей і в інші пори історії. Весь світ Він був зруйнував у потопі, окрім Ноя і його сімї. Він злив палаючу сірку на Содом і Гоморру і врятувався лише Лот із сім’єю. Господь міг надіслати на Ханаан хворобу, голод або інші «природні» катастрофи, але за інструмент суду Він обрав Ізраїль. Одне покоління ханаанеян за іншим передавало нечестиві звичаї своїх батьків, аж допоки Бог не навів на них суду.
Чи розкаялися б мешканці Ханаану, якби Господь продовжив до них Його час благодаті? Господь не хоче, аби хтось загинув, але хоче Він, щоб усі прийшли до покаяння, але закінчується навіть Його вражаюче терпіння (2 Петра 3:9, 10). Спаситель-Бог мусив був вдатися до такого крайнього заходу, аби захистити віру Свого народу і зберегти Свої обітниці. Життя поряд із таким очевидним поганством було би раком, що зруйнував би віру Ізраїлю. Пізніша історія Ізраїлю засвідчила, що вони не цілковито винищили інші народи з краю і ті народи послужили для Ізраїлю фатальною приманкою. Якби Господь промовчав і дозволив Вааловому поклонінню знищити усякий слід Його обітниці, то Ісус Христос ніколи б не народився і не жив, і не помер за вас і мене.

Марк Е. Браун, з Народної Біблії: коментарі на Повторення Закону  (20:16-18).

вівторок, 29 березня 2016 р.

Молитва (2) за Церкву

     Милосердний Боже!  Благаємо Тебе - простягни проміння світла Твого на Церкву Твою, аби будучи навченою в доктрині блаженних Апостолів, вона так могла ходити в світлі Твоєї істини, щоб в кінці увійшла вона в світло вічного життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь. 

      З лютеранського співаника (1941 р.)

понеділок, 28 березня 2016 р.

Все у виправданні

Бо гріх є гріх і за своєю природою він заслуговує покарання, незважаючи на те визнаєш ти його чи ні. Визнання гріха – своєрідна спів-передумова в тому, що Бог бажає прощати гріхи тим, хто визнає їх і не бажає прощати гріхи тим, хто їх не визнає. Ця обітниця – єдина причина, перша, середня і остання причина, тобто у виправданні – вона все. На цю обітницю дивиться Давид, кажучи: «бо свої беззаконня я знаю». Це так наче він промовляв би: «Я не наводжу наче якусь заслугу той факт, що я визнаю мій гріх. Але через те, що Ти обіцяв благодать тим, що визнають свій гріх, я стаю перед Тобою, аби визнати мій гріх».

               Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

неділю, 27 березня 2016 р.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту

  ПОМОЖИ НЕДОВІРСТВУ МОЄМУ!
 (Нарис проповіді пастиря 
В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
     І Йому відповів один із натовпу: «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли». А Він їм у відповідь каже: «О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!» І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... І Він запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!» Зараз батько хлоп'яти з слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!» І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав. Коли ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту»    (Євангеліє від Св. Марка 9:17-29).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного зі славетних істориків, що досліджують епоху Реформації, розповів, що коли він був студентом, то мав дуже серйозні сумніви про християнську релігію. Він розповів про свої сумніви служителеві і служитель сказав йому: «Якщо я зараз відберу від тебе твої сумніви і труднощі, то незабаром зявляться інші. Є простіший спосіб позбутися твоїх томлінь. Хай буде для тебе Ісус Христос справді Сином Божим і твоїм божественним Спасителем і хай жодні сумніви не турбують спокою твого розуму».

В нашому Служебнику є гімн, який називається «Дай, Боже, віри крил мені», а в ньому є такі чудові слова: «Святі також жили колись в турботах і сльозах. Також їх душу на землі спокуса гризла й страх. Та я спитаю, чим вони над лихом верх взяли, і знаю скажуть всі вони: «За Спасом ми ішли!»

Сумніви  і невірство мають руйнівну природу. Апостол Яків докоряє нам, що сумніваємось у Христі та Його благодаті, коли молимось: «Терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. А якщо кому з вас не вистачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, – і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:4-8).

Зауважте, любі брати і сестри, що Господь Святий Дух називає таких людей – людей, що не мають повної відданості Богові, двоєдушними.  Двоєдушна людина не має повної лояльності до Бога. Вона розривається між світом, який лежить у гріхові і святим Творцем світу. Вона намагається прислужитися і Богові, і мамоні. Так само, як намагається дружити зо світом і водночас залишатися другом Божим.
Така людина, каже Апостол «непостійна на всіх дорогах своїх».  В неї немає постійності до Бога. І в такої людини немає повної довіри до Бога, а довіра ця починається з довіри до Божого Слова. Через це в якому б стані не перебувала людина, навіть якщо вона – монах, але не має повної довіри до Божого Слова і хоч якось прагне власними ділами добитися спасіння або заслужити прихильність Божу, то вона стає все більш «непостійною на дорогах своїх» і все далі відходить від Бога та опиняється наодинці із страшними бісівськими силами і дати ради їм не може.

Сьогодні Євангеліє розпочинається із того, що до Сина Божого батько приводить свого сина. Батько – у розпачі. Його син – біснуватий. Його біснуватість – особлива. Вона має симптоми епілепсії. Біс жахливо мучить бідолашну дитину – кидає хлопця об землю, пускає йому з рота піну і доводить його до повного знесилення. Така природа диявола і всього його гурту – нечистих духів, демонів, бісів. Вони – обманщики і убивці. Вони ненавидять людей і бажають усім нам одного погибелі – і тимчасової, і вічної.

Батько у розпачі і, очевидно, розчарований, бо перед цим приводив свого сина до Ісусових учнів, які йому допомогти не змогли. Демон, який захопив хлопця і оселився в його тілі, Апостолів ігнорував. Вони мали проблему.

І Господь цю проблему озвучує, докоряючи їм: «О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?» Всі учні називаються невірним родом. І цим визначенням Господь каже, чому їм не вдалося вигнати демона.  Їм бракує віри. Що? Учням бракує віри? Вони ж майже весь час перебувають з Ісусом. Але попри це ми бачимо, як у них проявляється огидне невірство, настільки властиве їхньому народові і всім народам світу. Їм бракує віри в Христа, але не бракує віри у власні сили.  Цим користується і гріх, і сатана.

Доктор Лютер був писав: «… З усіх сил людям чинить перепони нечистий дух. О, як часто він запобігає … бажанню молитись, не дозволяє нам знаходити місце або час, або навіть піднімає сумніви про те, чи людина гідна просити про будь-що в такої величі, як Бог, настільки збентежуючи нас, що людина й сама не знає про те, молиться вона чи ні, та чи може так бути, що молитва її прийнятна й має дивні думки. Бо нечистий дух досить добре знає про те, наскільки могутньою  є молитва істинно-віруючої люди, наскільки вона завдає шкоди нечистому духові та приносить користь усім людям».

У нашому ж разі учні такої молитви та віри не мали. Через це Ісус докоряє їм і всім нам, що маємо хоч якусь надію на власні діла та сила і не маємо цілковитої упевненості в Сині Божому та довіри до Христа.  Як добре, що Син Божий воплотився заради нас і стався людиною!  Як добре, що Він перебуває серед Своїх учнів і нас! Як добре, що Він ніколи не відмовляється прийти бідним людям, усім, хто кличе до Нього на допомогу!

І хоча Ісус докоряє за невірство учням, про нещасного хлопця Він каже: «Приведіть до Мене його!» Ісус – це благодать на благодать. Це – невимовна, непохитна і незмінна Божа любов до всіх вас, любі брати і сестри. Ісус любить людей. Ісус любить кожного з вас. Ісус хоче допомогти всім. Сьогодні ми бачимо, як Його любов виливається на біснуватого хлопчину.

Коли цю нещасну дитину приводять до Сина Божого, то демон розуміє, що має статися і з ненависті до Того, Хто перед ним стоїть – до Бога Живого і виявляючи повноту гніву до Ісуса, він моментально починає мучити хлопчика. Той нечистий «дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною...»

Демони по-різному можуть впливати на людей. Не раз і не два я чув історії про те, як «хтось» не пускав ту або іншу людину в неділю до церкви. І чув також історії про те, як дорогою до церкви, щось ставалося таке недобре, що робило відвідини церкви не дуже можливим. Не треба з цього дивуватися, любі брати і сестри. Подивіться, як гнівається нечистий дух на саму присутність Ісуса.  Не думайте, що нечистий дух, який стримує людину від церкви, радіє, коли вона постане в присутності Сина Божого у Його святому Слові та у Його святих та істинних тілі та крові у Святій Вечері, що несе прощення і вічне життя усім, хто причащається Христом.

Господь розпитує батька про те, скільки часу триває ця біда з його сином. І батько каже, що це – змалку. Давню історію духовної хвороби має цей хлопчик. Як і всі ми, він народився у гріхові. І кожен, хто народжується у гріхові, може стати легкою ціллю для атак диявола. Подивіться, любі брати і сестри, як знущається нечистий дух із хлопця. Його батько каже, що той «… почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити». Тож батько звертається до Сина Божого: «Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Він просить і за свого сина, і за себе.

Проте ця фраза «Але коли можеш що Ти»…. Чи не нагадує вона нам іноді ті фрази, які ми часом чуємо від наших сучасників: «Якщо Бог є, то…» або: «Якщо Ти, Боже, є…»? Іншими словами я не повністю відкидаю Твоє існування, або в цьому разі із біснуватим хлопчиною: «Я не повністю відкидаю Твою всемогутність…»  Тож Син Божий ставить діагноз духовному станові батька: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!»

Питання – не в Богові, не в Ісусі, Який завжди і хоче, і може допомогти, а питання у вірі прохача. Ісус – це ліки від нещастя хлопця, але ці ліки батько може отримати самою вірою в Христа. І батько усвідомлює власний гріх і викликує зі сльозами, каючись у власному маловірстві: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» Яка правильна молитва! І яка вчасна молитва!

Тим часом довкола них вже збирався натовп. Народ знає, що може статися там, де є Син Давидів. А Він не гає часу, бо Він не прийшов влаштовувати шоу, а проповідувати Царство Боже, Святе Євангеліє і Він довершує Свою проповідь – Він «нечистому духові заказав, і сказав йому: «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!» Ісус віддає накази демонам і вони Йому коряться. Бо Він – Творець і Господь, а вони – лише творіння і нічого не можуть вчинити, окрім як коритися прямим наказам Сина Божого.

Довго мучив дитину дух німий і глухий. Ігнорував він всіх і все, знущаючись із бідного хлопця. Але тепер наказ йому віддав Той, Хто має владу нам усім на світі. «І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він...» Демон востаннє знущається над дитиною. Але цього разу, трусячи дитиною, кричить сам демон і виходить геть. Назавжди йому заборонено входити знову в цього вже визволеного хлопця. А той настільки затихає, що багато-хто почав говорити, що  – мертвий.

Проте Ісус підводить хлопця, який тепер має цілковито нове життя. Учням же на самоті Господь пояснює, що у разі сутички з такими могутніми демонами вони мають більше молитися і постити. Кликати до Христа, аби він зміцнив їхню віру і вигнав нечистого духа, який знущається з людей.

Як і сьогодні, любі брати і сестри, ми молимося, аби Господь зміцнив нашу віру, що ми – прощені заради Його і Його невинних страждань на хресті. Віру в те, що Своєю смертю Він здолав нашу смерть. Віру в Його воскресіння. І віру в те, що Останнього Дня, коли Він повернеться у славі судити живих і мертвих, Він підійме нас усіх із мертвих і дасть нам вічне життя, життя без атак диявола, гріха, хвороб і смерті у Його святому Царстві. Будьте певні в Христі. Ісус ніколи не підведе! Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.


А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

суботу, 26 березня 2016 р.

Біблія - голова всіх мистецтв

«Ніколи», – промовив одного разу доктор Мартін Лютер, «не полишаймо Біблії. Натомість її слід старанно у богобоязливості і Божому покликанні читати й проповідувати, бо коли вона залишається, процвітає  і коли до неї ставляться правильно, то все тоді – добре і в усьому тоді щастить. Бо вона – голова і цариця усіх вмінь і мистецтв: коли на ній покоїться богословя, тоді я готовий відправитися в дорогу.

Та доки є ці люди, що ще живуть в наш час і старанно досліджують Боже Слово, а вони ще тут є, і ще живуть ті, які мене бачили і чули, а серед них: Филип Меланхтон, доктор Помераній та інші мудрі, вірні і чесні учні, то ще буде трохи добра. Та коли ці підуть, а цей час мине, то настане падіння. Приклад про це ми маємо в книзі Ісуса Навина та Суддів. Так у Книзі суддів, розділ 2:8-12 сказано: «І вмер Ісус, син Навинів… І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами». Так і по часі Апостолів настало незабаром було велике падіння – коли відійшли вони та їхні учні, та й навіть коли ще жили Апостоли, як про це скаржиться Св. Павло у церквах в галатів, коринтян і Азії, настало велике падіння. Як про це й ми, на жаль, зазнали на власному досвіді через Мюнцера, сакраментаріан, перехрищенців, антиномініан та подібних до них.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера

пʼятницю, 25 березня 2016 р.

4-ий том Творів Лютера українською мовою

    Вийшов друком 4-ий том Творів Лютера українською мовою. Том має назву "Християнин у суспільстві І" і містить наступні твори Реформатора: "Проповідь про стан шлюбу", "Трактат про добрі діла", "До християнської шляхти німецької нації про покращення християнського стану", "Повчання сповідникам про заборонені книги доктора Мартіна Лютера", "Проповідь про три види доброго життя для повчання сумлінь" і "Судження Мартіна Лютера про чернецькі обітниці". Офіційна презентація 4-го тому Творів Лютера запланована на Вербну неділю (за юліанським календарем). Том видано фундацією "Лютеранська спадщина" - Lutheran Heritage Foundation.

Інструменти Святого Духа

     ... Бог не хоче, щоб ми разом із фанатиками очікували на особливі стосунки і раптові підхоплення, які відбуваються без використання Слова і Таїнства, приватними міркуваннями. Для цього Він установив і запровадив певні засоби, які Він учинив засобом (ministerium), органом і інструментом Святого Духа, а саме: Він запровадив і установив проповідування, слухання Слова та роздумування над ним (Римлян 10:17; 2 Коринтян 3:8; Псалом 119:50, 130). 
     Бог працює і діє через ці засоби, просвітлює розум, відкриває серце і таким чином створює та зрощує віру силою Духа Святого (Луки 24:25; Дії 16:14; 2 Коринтян 4:6; Филип'ян 2:14; 1 Коринтян 3:5, 6; Івана 1:7).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 24 березня 2016 р.

Молитва за Церкву

     Всемогутній Боже!  Подай Церкві Твоїй Духа Твого Святого і мудрості, яка сходить згори, аби Слово Твоє, не верталося порожнім, а чинило те, що Ти бажаєш і проповідувалося на радість, і на будування Христового святого народу, щоб у непохитній вірі ми могли Тобі служити і в сповідуванні Імені Твого перебувати до кінця, через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

З лютеранського співаника (1941 р.)

вівторок, 22 березня 2016 р.

Піст християн в ІІ столітті

     Вони ходять у всякій покірності і доброті, і між ними фальші немає, і люблять вони один одного. Вони не зневажають вдови, ані засмучують сироти. Хто лишень має, той роздає щедро тому, хто не має. Якщо бачать приходька, то приводять його під свою стріху і радіють через нього так, наче він – їхній рідний брат, бо вони називають один одного братами не за плоттю, а за Духом і в Бозі…. Якщо вони чують, що когось із їхніх увязнили або утискували через Імя їхнього Месії, всі вони піклуються про  його потреби і якщо можливо його визволити, то його визволяють. А якщо серед них є людина бідна та в потребі, і вони не мають необхідних достатків, то постять два-три дні, аби надати тому, хто в потребі, їжу яку той потребує.[1]



[1] Aristides, Eerdman’s Handbook to Christian Belief, edited by Robin Keeley (Grand Rapids: Eerdmans, 1982), с. 267.

понеділок, 21 березня 2016 р.

День Св. Йоганна Себастьяна Баха, регента і композитора

   
Сьогодні минає 325-а річниця від дня народження найбільш славетного та геніального композитора людства Йоганна Себастьяна Баха. Маючи непохитну відданість лютеранському віросповідному православ'ю, Й. С. Бах створив масу прекрасних творів, які основуються на текстах Біблії, лютеранських хоралів і християнських літургій. Серед цих творів і неперевершені Страсті від Матвія та Івана, Різдвяна Ораторія. Вже традиційно у час Великого Посту та особливо Страсної П'ятниці наші хори виконують гімн №26 із Українського Лютеранського Служебника, який українською мовою має назву "Свята глава зранена" і який є хоралом зі Страстей від Матвія. Сьогодні ми дякуємо Господу за його вірного слугу, композитора Й. С. Баха, за його талант так сповна використаний на славу Спасителя Христа і добро людства.

СВЯТА ГЛАВА ЗРАНЕНА
(Один із гімнів в Українському Лютеранському Служебнику)

Свята глава зранена паде під тягарем,
У болю похилена, під терновим вінцем.
Святе лице змарніло від страждань і наруг,
Недавно ще ясніло, як сонця ясний круг.

Для грішників невдячних спасіння Спас добув
Вина це їхня була, а кару Він відбув.
До ніг Твоїх я, Спасе, у каятті паду,
Помилування в Тебе, мій Господи, прошу.


Яких би слів дібрати, щоб вимовить чуття,
Щоби тобі сказати, як вдячним буду я.
Мене задля любові Твоєї не лишай,
Від мене, в Своїй ласці, спокуси відвертай.

А як буду вмирати, з'явися Ти мені,
Щоби мене у вірі піддержати тоді.
Хай вмру з Твоїм Ім'ям я на спрагнених устах,
Душі знайду спасіння  та щастя в Небесах.

P. S. Кому потрібні Служебники з нотами - пишіть, допоможемо отримати.

Дві частини виправдання

У виправданні є дві частини. Перша – благодать, обявлена через Христа – що через Христа ми маємо благодатного Бога, аби гріх більше не звинувачував нас і щоб наше сумління знаходило мир через довіру милосердю Божому.
Друга частина – передавання Святого Духа з Його дарами. Святий Дух просвітлює нас на противагу забрудненням духа і плоті (2 Кор. 7:1).
Таким чином ми захищені від думок, якими диявол спокушує весь світ. Таким чином щодня зростає істинне знання про Бога разом із іншими дарами, як-от: цнотливістю, послухом, і терпеливістю. Таким чином наше тіло і його похоті ламаються, аби більше ми їх не слухалися. Ті, що не мають цього дару або так його не використовують, а падають чи то в нечистість плоті, чи духа так, що без розбору схвалюють усі доктрини – над такими панує плоть і вони не знають купелі Святого Духа, про яку тут просить Давид.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

суботу, 19 березня 2016 р.

Про те, що слід старанно читати Біблію і перебувати на ній, як на істинному фундаменті

Одного разу в будинок доктора Мартіна Лютера зайшов син одного знатного доктора, благопристойний, старанний і чемний студент, який не брався за якусь високу справу, не витав у хмарах, але вдовольнявся натомість невеликим і залишався на фундаменті та першооснові, а саме: на Institutionibus Juris. А навчався цей юнак старанно. Коли ж його друзі за столом вихваляли його перед доктором Мартіном Лютером, то доктор Лютер промовив: «Це робить він без сумніву за порадою і наказом свого батька. Бо хто заклав добру основу і добре оснащений в тексті, то такий стане добрим знавцем справи, і такий, звісно, має під ногами міцний ґрунт, і такий ані зазнає невдачі, ані помиляється. І саме це необхідне також для богослова. Коли я глушу і побиваю усіх моїх противників текстом і на основі Святого Писання, то після цього вони виступають ще в більшому заціпенінні, досліджують і виписують усе зі своїх власних думок і розуму, а про Святе Писання думають, що це якась неважна, проста річ. Так само думав і фарисей, тож не забарився Господь Христос в Луки 10:28 сказати йому: «Роби це, і будеш жити». Тож і легковажні люди, і фанатики нічого в Писанні не розуміють, а далі бродять, хитаючись у власних помилках та вигаданих ними мінливих і сумнівних книгах.
Якщо підсумувати, то той, хто повністю осягнув текст – той справжній пастир. І ось моя найкраща і християнська порада: черпайте воду з криниці або ж з джерела, тобто старанно читайте Біблію. Бо хто добре заснований і вишколений в тексті, той буде добрим і відмінним богословом, оскільки один вислів і текст з Біблії містить більше, ніж багато записів і глос, які не є сильними і влучними, і які не витримають іспиту.

Як-от, коли я маю переді мною вислів Св. Павла з 1 Тимофія 4:4, то там сказано: «Кожне-бо Боже твориво добре… що приймаємо з подякою». Цей текст показує, що те, що Бог створив – добре. Тож їсти, пити, одружуватися чи перебувати в цноті і т. д. – Боже творіння і через це – добре. Проти цього ж виступають глоси, тож про це багато чого всякого наробили і понаписували Св. Бернард, Василій, Домінік, Єроним та інші святі отці. Але текст перевершує усі глоси і стоїть понад ними. І донині мають любі отці під папством зі своїми глосами більший авторитет ніж світлі вислови Біблії. І ось таким чином щодо Біблії було вчинено велику несправедливість,  і навіть такі любі отці, як Амвросій, Василій і Григорій, часто писали багато чого нелюблячого. 

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера, Про  Святе Писання: Запис 6

пʼятницю, 18 березня 2016 р.

Сприяти Божественній правді та коритися їй

     Увесь зовнішній апарат Церкви мусить сприяти  та, якщо необхідно, то коритися Божественній правді, але він ніколи не повинен тій правді перешкоджати. Тому Піпер і наголошує також на тому, що парламентська процедура, як би вона не була необхідною для того доброго порядку, якого активно прагне любов і якому вона радо кориться, мусить все-таки коритися правді та любові.  Власне кажучи, настільки, «що в кожного християнина є право скликати збори громади, синод, собор тощо, якщо він переконаний, що умови вимагають зібрання і що посадовці недбало виконують свої обов'язки».[1]  До того ж, звісно, у всіх інших є свобода таке зібрання не відвідувати, якщо вони настільки не переконані!

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"



[1] Christian Dogmatics, III:433.

четвер, 17 березня 2016 р.

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

     Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

середу, 16 березня 2016 р.

Початок Великого посту


  Сьогодні в лютеран Покаянна або ж Попільна Середа, розпочинається Великий піст. Упродовж сорока днів Великого посту, Божі хрищені люди, згадуючи про страждання Христові та Його жертву за наші гріхи й провини, практикують у своїх серцях дисципліну посту: покаяння, молитву, піст і давання милостині. Великий піст - це час, коли Божі люди з радістю готуються до Пасхи - Світлого Воскресіння Христового (Великодня). Це час, коли Бог оновлює ревність Його людей у вірі та житті. Це час, в який ми молимося, аби нам було дано повноту благодаті, яка належить дітям Божим.

     Молитва на Покаянну (Попільну середу):

     Всемогутній і віковічний Боже!  Ти не зневажаєш жодного Свого творива і прощаєш гріхи усіх розкаяних. Створи в нас чисті та розкаяні серця, щоби оплакуючи власні гріхи і визнаючи власну жалюгідність, ми змогли отримати від Тебе повне вибачення і прощення; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 15 березня 2016 р.

Не применшувати Святого Духа

 Давид, праведний і виправданий, далі має гріх і залишається частково неправедним. Він молиться за найбільший дар  Святого Духа вивести оті брудні плями і цей дар, звісно, доводить, що обмивання це – не гра і не жарт. Ми мусимо уникати применшування цих залишків гріха. Якщо ви їх применшуєте, то також применшуєте Того, Хто очищує їх і дар очищення – Святого Духа.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

понеділок, 14 березня 2016 р.

Новий "Стяг" - редакторська

НЕ РИМ І НЕ МОСКВА

            Майже місяць тому Україну, не лише релігійну, але й світську, сколихнула звістка про зустріч Папи Римського Франциска і Патріарха Московського Кирила у Гавані 12 лютого ц. р. Чому ця зустріч викликала в українців масу емоцій? Чому більшість тих емоцій була негативна?  Відповідь можна знайти в декларації, яку підписали і римський єпископ Франциск, і московський єпископ Кирило. В тій декларації, звичайно, попри традиційну небіблійну Маріологію, є й деякі правильні слова. Але вже з перших пунктів декларації, де комуністична Куба прославляється як символ надії «Нового світу», тобто Америки, як Південної, так і Північної, а в ширшому розумінні цього терміну ще й Австралії з Океанією. Навряд чи згодяться жителі США, Канади та Австралії, та й християни всього «Нового світу», що бідна, комуністична Куба є символом їхньої надії. Вже з самого початку назвати режим символом надії означає ставити під великий знак запитання щирість усіх слів співчуття про мучеництво християн на Близькому Сході. Ще невідомо, в який бік хитнуться шальки терезів, якщо на них порівнювати силу ненависті щирих комуністів та ісламістів до християн.
            Але не ці речі в декларації привернули увагу значної частки українського суспільства. Гаванська Декларація складається з 30 пунктів. З них 25, 26 і 27 пункти присвячені Україні та певним українським церквам. Для московського єпископа підписувати ті пункти виглядало природною річчю, адже там засуджується метод «уніатизму», а саме так – через унію українського православ’я з Римом – 1596 року розпочалося існування Української Греко-Католицької Церкви. В іншому пункті висловлюється осуд православній «схизмі», вочевидь, тут названо схизматиками вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату, які хочуть мати свою автокефальну церкву точно так, як її мають, наприклад, російські православні. В декларації зайнято позицію російських православних, які наполягають на поверненні українців до російського православя в канонічний спосіб, що означає, як про це часто зазначали московські речники, – через покаяння українців. Головний римський католик, підписавши декларацію з московським єпископом, прагне миру та гармонії саме в такий спосіб.
            Окрім цього, пункт 26 Гаванської декларації, повторюючи штампи російської пропаганди, називає російську гібридну війну проти України – «протистояння в Україні»,  – так наче й не було збройної анексії Криму, російських обстрілів наших територій, тисяч смертей українських громадян, не було там російських військових, руйнування наших міст і сіл, демонтажу наших заводів на Донбасі і вивезення їх в Росію… Папа Римський без вагань підписав усі пункти разом із Патріархом Московським, а потім в якомусь літаку на весь світ римський понтифік заявив про те, що не знає, хто розпочав війну проти України, що, в принципі, гармонійно перекликається із словами про комуністичну Кубу, як про надію для нового світу. Вміє таки Папа продавати індульгенції…
            Українські греко-католики відреагували з болем на Гаванську декларацію. Були навіть заяви їхніх ієрархів про зраду Папою України. В українських православних лунало розчарування такою декларацією. А яка реакція могла бути від такої декларації в лютеран?
            Найперше, ми не мали і не маємо ніяких добрих очікувань від Папи Римського. Наші Сповідання чітко навчають, що Папа Римський – Антихрист. Гаванська декларація –  ще одне тому підтвердження.  Антихрист не буде стояти на захисті правди, натомість він з диявольським хистом воюватиме проти правди, вводитиме християн в оману, аби небавом зраджувати Христових людей. У Шмалькальдських Статтях доктор Лютер пише про нього: «Тож наскільки ми не можемо поклонятися самому дияволові, як Господеві і Богові, так ми не можемо терпіти диявольського апостола – Папу, або ж Антихриста, в його правлінні головою чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки – ось в чому насправді полягає його папське правління…» (пункт 14). Відтоді в папстві мало що змінилося. Сутність залишається та сама. Нічого доброго і святого не слід очікувати і від іншого підписанта декларації. Апостол Іван нас застерігає: «Діти – остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер зявилось багато антихристів, – з цього ми пізнаємо, що остання година настала!» (1 Соборне Послання Св. Апостола Івана 2:18). Де неправда, де бажання панувати та володіти світом, там годі шукати Бога, а править бал там сатана, та його, за висловом доктора Лютера, апостоли – антихристи.

            Ми також знаємо, що не Рим і не Москва є осердям Церкви, а Ісус Христос, наш Спаситель, Який для кожного з вас, любі читачі, творить ваші духовні столиці. Де вони розташовані? У ваших рідних парафіях, – там, де Євангеліє чисто проповідується, де Таїнства роздаються відповідно до Слова Божого і де зібрані Божі люди, люди, що люблять істину і свій рідний край, і свій рідний народ, і Христа Спасителя! 

Нове число "Стягу"

     Вийшло друком нове число "Стягу", часопису Української Лютеранської Церкви. Цей номер журналу традиційно містить новини з життя парафій, проповідь Божого Слова, продовження есе пастиря Джонатана Шрейдера "Працювати, поки день", добірку з творів Мартіна Лютера та інших славетних богословів, а також новинку для "Стягу" - кросворд "Великий піст". Аби отримувати "Стяг" поштою, пишіть на адресу електронної пошти vhorpynchuk@hotmail.com

неділю, 13 березня 2016 р.

Слава і Світло (проповідь)

        СЛАВА І СВІТЛО
    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   

Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто любить душу свою, – той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, – там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» А народ, що стояв і почув, говорив: «Загриміло!» Інші казали: «Це Ангол Йому говорив!» Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну. А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти». А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?» І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них (Євангеліє від Св. Івана 12:23-36).


Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, українські і світові періодичні видання час від часу наводять рейтинги найвідоміших людей світу. Зазвичай до них потрапляють люди, які досягли успіхів у цьому житті. В Україні цей список найчастіше очолюють олігархи, які стали надзвичайно багатими у той час, коли більшість українського народу стала надзвичайно бідною.

У світу – свої стандарти популярності і слави.  Про ці стандарти і про їхні наслідки пише Апостол Яків: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:1-4).

У світу зовсім інше поняття про славу ніж у Бога. Те, що світ називає славою, Бог часто називає гидотою.  А те, що цінує Бог,  – до такого світ часто ставиться зі зневагою і презирством. В Україні ми не так давно чули заяву одного з очільників цього світу про те, що слова Бога про гріх содомії – «дрімучі забобони».  Світ завжди буде ворогувати проти Бога. Причиною цього є гріх, який став невідємною частиною світу після падіння в гріх вінця Божого творива – Адама і Єви, наших прабатьків.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається зі слів Сина Божого про те, що настав час, аби прославився Він. Якби Він мав прославитися в очах світу і на умовах світу, то мусив би покинути Своїх учнів і піти до палаців Ірода або Понтія Пилата. В крайньому разі, Він мусив би долучитися до бізнес-схем храмового керівництва, яке перетворило Дім молитви на печеру розбійників і торгову палату.
Проте Господь діє за іншими стандартами ніж діє світ. Він говорить про славу, яку принесе Його смерть. «Поправді, поправді кажу вам:», – промовляє Він, «коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе».  Господь пояснює, що Він має зробити і для чого потрібна Його смерть.

Аби принести плід зернина має померти – вона падає в землю, аби зародити колосом, на якому буде багато зернинок. Так само Людський Син має піти смерть за всі наші гріхи, аби через Його смерть зявився рясний плід – прощення гріхів і вічне життя величезної кількості людей. Ісус помирає на хресті, аби здолати вашу смерть, любі брати і сестри. Ісус помирає, аби ви були сьогодні прощені. Ісус помирає, аби ви мали вічне життя і жили вічно.

Ісус через Свою смерть на хресті зароджує Церквою, яка обмиває усі свої гріхи в Його крові і яка купається обновленням життя у Його світлому воскресінні. І яка живе, бо живе розпятий і воскреслий її Голова, а наш Спаситель – Христос.

Господь продовжує: «Хто любить душу свою, – той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її в вічне життя». Як часто ми натрапляємо на відчайдушну боротьбу за те, аби мати все від життя ще в цьому світі. Як часто ми самі може впасти у гріх, аби отримати те, що хочемо і чого безгрішним чином ніяк не здобути.  Як часто ми можемо ставити світ і все, що він пропонує на перше місце в нашому житті, навіть перед Богом! 

Господь каже, що така відданість світові, любов до грішного світу закінчиться трагічно – не лише втратою усього, що ми думаємо здобути на цьому грішному світі, але й погибеллю душі – вічними муками в аду. І навпаки, коли ми віруємо в Ісуса, коли ми ставимо Його на перше місце в нашому житті, а отже ненавидимо гріх і все, що він пропонує, то ми збережемо вічне життя, яке для нас Ісус здобув на хресті і ми успадкуємо Царство Боже, яке в мільйони разів буде краще за наш спотворений гріхами світ. 

Віруюча людина не буде мати привязаності до цього світу, а визнає, що її батьківщина – Царство Небесне. Так робили і патріархи, про яких читаємо в Писанні: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. 16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:13-16).

Ми живемо поки що в цьому світі, але наша батьківщина – небесна. Втім допоки Господь нас до неї забере, ми тут маємо працю. І ця праця – не в збиранні земних скарбів. Ця праця полягає в служінню Господу, у ходінні Його дорогами, у ходінні за Ним. Як Він каже в Євангелії: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, – там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець».

Іти за Ісусом означає вірувати в Нього, надіятися на Нього, уповати у Своєму спасінні тільки на Нього. Це означає відкидати усі зваби сатани та світу добитися спасіння і вічного життя власними ділами або за допомогою власних діл, або хоча б за частковою допомогою власних добрих діл.  Завтра настає особлива пора церковного року – Великий піст. Це – благодатний час для тих, хто вірує, що спасається самою вірою в Христа і має 40 днів, аби виражати особливу вдячність за те, як Спаситель прославився на хресті і обмив нас від наших гріхів. 

Великий піст – час, у який ми особливо відчуваємо Божу до нас любов, адже це час – зосередження на стражданнях Христових і Його викупній жертві. Водночас це час, який може привести до спокуси увірувати в те, що наші особисті приготування, наше стримання від їжі або якоїсь їжі чи напоїв, може вчинити нас дещо кращими в очах Божих і таким чином наблизити нас до спасіння.  Замість того, аби Великий піст був часом виявлення благочестивої ненависті до світу через відкидання світових спокус, ця пора може перетворитися на пору фарисейства коли замість того, аби промовляти: «Господи, помилуй мене, грішного», ми можемо почати вишукувати в собі щось прийнятне в очах Божих і щось таке, що вивищує нас над іншими грішниками.  Зробити ж нас кращими можемо лише одне – віра в Христа, яка зодягає нас у  праведність Христову і тоді ми будемо казати: «Я – прощений, я – виправданий, але не через мої заслуги, а винятково з благодаті Божої – заради Христа».

Якщо ж є хоч якась надія у спасінні на наші власні діла, діла інших людей або щось повязане із цим світом, то тоді немає служіння Ісусові і немає виконання Його діла, про яке Він каже: «Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29). Якби можна було спастись якимось іншим чином, то Бог не посилав би Свого Єдинородного Сина. І якби нам потрібна була лише якась допомога Сина Божого, то Син Божий не прославлявся б, ідучи за кожного з нас на хрест Голгофи.

Проте Він прославляється саме в такий спосіб, бо вся слава, вся слава без винятку за наше спасіння належить лише Богові Спасителеві. Звичайна людина ніколи цієї слави не здобула б. Навіть Богочоловік Ісус, перед тим, як розпочати Свою хресну дорогу, промовляє: «Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє!».

Перед Христом, нашим Спасом і Викупителем вже зовсім недалеко стоїть хрест. Ісус тривожиться, бо Він – істинна людина.  Дорога на хрест – не прогулянка. Навіть для злочинця, що йде помирати за власний злочин – це одна з найбільш жахливих кар. А Ісус йде помирати за чужі гріхи – за наші гріхи і навіть за гріхи цілого світу. Як Бог, Він знає, що на Нього виллється весь Божий гнів, за всі гріхи цілого світу, починаючи від Адама і Єви і закінчуючи гріхами останньої людини, яка буде жити на землі до повернення Христа у славі.

Але Ісус готовий почати Свою подорож. Бо для цього Він прийшов і для цього Він звертається до Отця про підтримку: «Прослав, Отче, Ім'я Своє!» Прослав Імя Боже на хресті. Прослав смертю Сина Твого. Прослав Імя Твоє пролиттям крові Сина Божого за всі гріхи світу. Прослав, аби кожен, хто вірує в Ісуса, міг відкинути цей світ, служити Ісусові тут, а коли Він повернеться у славі Останнього Дня – воскреснути з мертвих і бути з Ним повіки у Царстві Божому.

«Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» Отець дає обітницю Своєму Синові і виконає її. Пройде ще трохи часу і Син Божий – Цар Ізраїлів, буде прославлений на хресті і буде прославлений у Своєму славетному воскресінні, і в Своєму славному царюванні повіки віків.

Але вся Христова слава буде зосереджена довкола хреста. Бо на ньому Він помирає. На ньому Він розчавлює голову сатані, проганяючи князя цього світу із його звинуваченням проти нас і кажучи: «Я помер за гріхи цього чоловіка, і цієї жінки, цього хлопця, і цієї дівчини, цієї дитини і цього немовлятка, і навіть за гріхи дитятка, що перебуває ще в материнській утробі. Ніхто, і навіть сам сатана не сміє тепер звинувачувати віруючих у Мене, адже їхній гріх  - на Голгофі, а Моя праведність обкутала кожного з них!».

Христос розпятий і воскреслий – прославлений Господь притягає до Себе нас, аби ми ходили у світлі Його Слова, покріплювалися Його істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, аби Останнього Дня ми увійшли в правдиву славу, славу Його Царства. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.
А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).


суботу, 12 березня 2016 р.

Що саме слід шукати в Біблії і як варто вивчати Святе Писання

           
            Найвищим уроком в богословї є пізнання Христа. І це не повинен соромитися пізнавати учень в учителя, ані учитель в учня. І коли я можу бути поблажливим і приязним до мого друга, то наскільки більше таким до мене є Христос!
            Коли диявол спрямовує мене до Закону, то я – засуджений, але коли Христос мене забирає від Закону до Євангелія і до обітниці Божої, то я – вільний і праведний. Через це каже Петро у величному вислові: «Щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петра 3:18) – не в пізнанні діалектичних або якихось інших мистецтв, оскільки ви вже виправдані – а в пізнанні Христа. Проти цього спрямована найвища майстерність диявола – затьмарити в нас це пізнання, аби в кінці сталося так, що якомусь другові ми будемо довіряти більше ніж Христові.

            Такою незміренною є велич благодаті у Христі, що ми її без випробувань і страху не осягаємо, не розуміємо і не помічаємо. Якби я не був випробовуваний тиранами і фальшивими братами, то став би дуже зарозумілим у моєму дарі і вів би своїми великими уміннями до диявола. Все приписував би я власній силі, а не Богові, не благодаті. Я би тоді не молився тощо. Через це я зазнаю виправлень.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера

пʼятницю, 11 березня 2016 р.

Коли гріх процвітає

Який чудовий урок тут ми маємо у зболеній Мойсеєвій молитві.[1] Ми отримуємо чітке нагадування про те, що Бог відчуває до нашого гріха: Він ставиться до нього вкрай серйозно, Він ненавидить його і Він його покарає.  Ми живемо в той час, коли багато чоловіків і жінок до гріха ставляться дуже легковажно. Ми можемо мати спокусу прийняти ставлення нашого ближнього до гріха замість ставлення Господа. Замість того, аби визнавати: «(Ми) згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23), ми хочемо промовляти: «Кожен має в житті якесь випадкове тимчасове відпадання від Бога і кожному дечого бракує, аби досягнути бажаного ідеалу, але ж, врешті-решт – ніхто недосконалий». Якщо ми до гріха ставимося, як до еклеру, а не до гримучої змії, то гріх буде процвітати.

Марк Е. Браун, з Народної Біблії: коментарі на Повторення Закону.



[1] Повторення Закону 9:25-29.