Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 14 березня 2016 р.

Новий "Стяг" - редакторська

НЕ РИМ І НЕ МОСКВА

            Майже місяць тому Україну, не лише релігійну, але й світську, сколихнула звістка про зустріч Папи Римського Франциска і Патріарха Московського Кирила у Гавані 12 лютого ц. р. Чому ця зустріч викликала в українців масу емоцій? Чому більшість тих емоцій була негативна?  Відповідь можна знайти в декларації, яку підписали і римський єпископ Франциск, і московський єпископ Кирило. В тій декларації, звичайно, попри традиційну небіблійну Маріологію, є й деякі правильні слова. Але вже з перших пунктів декларації, де комуністична Куба прославляється як символ надії «Нового світу», тобто Америки, як Південної, так і Північної, а в ширшому розумінні цього терміну ще й Австралії з Океанією. Навряд чи згодяться жителі США, Канади та Австралії, та й християни всього «Нового світу», що бідна, комуністична Куба є символом їхньої надії. Вже з самого початку назвати режим символом надії означає ставити під великий знак запитання щирість усіх слів співчуття про мучеництво християн на Близькому Сході. Ще невідомо, в який бік хитнуться шальки терезів, якщо на них порівнювати силу ненависті щирих комуністів та ісламістів до християн.
            Але не ці речі в декларації привернули увагу значної частки українського суспільства. Гаванська Декларація складається з 30 пунктів. З них 25, 26 і 27 пункти присвячені Україні та певним українським церквам. Для московського єпископа підписувати ті пункти виглядало природною річчю, адже там засуджується метод «уніатизму», а саме так – через унію українського православ’я з Римом – 1596 року розпочалося існування Української Греко-Католицької Церкви. В іншому пункті висловлюється осуд православній «схизмі», вочевидь, тут названо схизматиками вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату, які хочуть мати свою автокефальну церкву точно так, як її мають, наприклад, російські православні. В декларації зайнято позицію російських православних, які наполягають на поверненні українців до російського православя в канонічний спосіб, що означає, як про це часто зазначали московські речники, – через покаяння українців. Головний римський католик, підписавши декларацію з московським єпископом, прагне миру та гармонії саме в такий спосіб.
            Окрім цього, пункт 26 Гаванської декларації, повторюючи штампи російської пропаганди, називає російську гібридну війну проти України – «протистояння в Україні»,  – так наче й не було збройної анексії Криму, російських обстрілів наших територій, тисяч смертей українських громадян, не було там російських військових, руйнування наших міст і сіл, демонтажу наших заводів на Донбасі і вивезення їх в Росію… Папа Римський без вагань підписав усі пункти разом із Патріархом Московським, а потім в якомусь літаку на весь світ римський понтифік заявив про те, що не знає, хто розпочав війну проти України, що, в принципі, гармонійно перекликається із словами про комуністичну Кубу, як про надію для нового світу. Вміє таки Папа продавати індульгенції…
            Українські греко-католики відреагували з болем на Гаванську декларацію. Були навіть заяви їхніх ієрархів про зраду Папою України. В українських православних лунало розчарування такою декларацією. А яка реакція могла бути від такої декларації в лютеран?
            Найперше, ми не мали і не маємо ніяких добрих очікувань від Папи Римського. Наші Сповідання чітко навчають, що Папа Римський – Антихрист. Гаванська декларація –  ще одне тому підтвердження.  Антихрист не буде стояти на захисті правди, натомість він з диявольським хистом воюватиме проти правди, вводитиме християн в оману, аби небавом зраджувати Христових людей. У Шмалькальдських Статтях доктор Лютер пише про нього: «Тож наскільки ми не можемо поклонятися самому дияволові, як Господеві і Богові, так ми не можемо терпіти диявольського апостола – Папу, або ж Антихриста, в його правлінні головою чи паном. Бо обманювати та вбивати, і знищувати тіло та душу навіки – ось в чому насправді полягає його папське правління…» (пункт 14). Відтоді в папстві мало що змінилося. Сутність залишається та сама. Нічого доброго і святого не слід очікувати і від іншого підписанта декларації. Апостол Іван нас застерігає: «Діти – остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер зявилось багато антихристів, – з цього ми пізнаємо, що остання година настала!» (1 Соборне Послання Св. Апостола Івана 2:18). Де неправда, де бажання панувати та володіти світом, там годі шукати Бога, а править бал там сатана, та його, за висловом доктора Лютера, апостоли – антихристи.

            Ми також знаємо, що не Рим і не Москва є осердям Церкви, а Ісус Христос, наш Спаситель, Який для кожного з вас, любі читачі, творить ваші духовні столиці. Де вони розташовані? У ваших рідних парафіях, – там, де Євангеліє чисто проповідується, де Таїнства роздаються відповідно до Слова Божого і де зібрані Божі люди, люди, що люблять істину і свій рідний край, і свій рідний народ, і Христа Спасителя! 

Немає коментарів: