«Ніколи», – промовив одного разу
доктор Мартін Лютер, «не полишаймо Біблії. Натомість її слід старанно у
богобоязливості і Божому покликанні читати й проповідувати, бо коли вона
залишається, процвітає і коли до неї
ставляться правильно, то все тоді – добре і в усьому тоді щастить. Бо вона –
голова і цариця усіх вмінь і мистецтв: коли на ній покоїться богослов’я, тоді я готовий
відправитися в дорогу.
Та доки є ці люди, що ще живуть в
наш час і старанно досліджують Боже Слово, а вони ще тут є, і ще живуть ті, які
мене бачили і чули, а серед них: Филип Меланхтон, доктор Помераній та інші
мудрі, вірні і чесні учні, то ще буде трохи добра. Та коли ці підуть, а цей час
мине, то настане падіння. Приклад про це ми маємо в книзі Ісуса Навина та
Суддів. Так у Книзі суддів, розділ 2:8-12 сказано: «І вмер Ісус, син Навинів… І
також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше
покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І
Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули
Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за
іншими богами». Так і по часі Апостолів настало незабаром було велике падіння –
коли відійшли вони та їхні учні, та й навіть коли ще жили Апостоли, як про це
скаржиться Св. Павло у церквах в галатів, коринтян і Азії, настало велике
падіння. Як про це й ми, на жаль, зазнали на власному досвіді через Мюнцера,
сакраментаріан, перехрищенців, антиномініан та подібних до них.
Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера
Немає коментарів:
Дописати коментар