Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 13 березня 2016 р.

Слава і Світло (проповідь)

        СЛАВА І СВІТЛО
    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                                                   

Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто любить душу свою, – той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її в вічне життя. Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, – там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець. Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» А народ, що стояв і почув, говорив: «Загриміло!» Інші казали: «Це Ангол Йому говорив!» Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну. А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти». А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?» І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них (Євангеліє від Св. Івана 12:23-36).


Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, українські і світові періодичні видання час від часу наводять рейтинги найвідоміших людей світу. Зазвичай до них потрапляють люди, які досягли успіхів у цьому житті. В Україні цей список найчастіше очолюють олігархи, які стали надзвичайно багатими у той час, коли більшість українського народу стала надзвичайно бідною.

У світу – свої стандарти популярності і слави.  Про ці стандарти і про їхні наслідки пише Апостол Яків: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:1-4).

У світу зовсім інше поняття про славу ніж у Бога. Те, що світ називає славою, Бог часто називає гидотою.  А те, що цінує Бог,  – до такого світ часто ставиться зі зневагою і презирством. В Україні ми не так давно чули заяву одного з очільників цього світу про те, що слова Бога про гріх содомії – «дрімучі забобони».  Світ завжди буде ворогувати проти Бога. Причиною цього є гріх, який став невідємною частиною світу після падіння в гріх вінця Божого творива – Адама і Єви, наших прабатьків.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається зі слів Сина Божого про те, що настав час, аби прославився Він. Якби Він мав прославитися в очах світу і на умовах світу, то мусив би покинути Своїх учнів і піти до палаців Ірода або Понтія Пилата. В крайньому разі, Він мусив би долучитися до бізнес-схем храмового керівництва, яке перетворило Дім молитви на печеру розбійників і торгову палату.
Проте Господь діє за іншими стандартами ніж діє світ. Він говорить про славу, яку принесе Його смерть. «Поправді, поправді кажу вам:», – промовляє Він, «коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе».  Господь пояснює, що Він має зробити і для чого потрібна Його смерть.

Аби принести плід зернина має померти – вона падає в землю, аби зародити колосом, на якому буде багато зернинок. Так само Людський Син має піти смерть за всі наші гріхи, аби через Його смерть зявився рясний плід – прощення гріхів і вічне життя величезної кількості людей. Ісус помирає на хресті, аби здолати вашу смерть, любі брати і сестри. Ісус помирає, аби ви були сьогодні прощені. Ісус помирає, аби ви мали вічне життя і жили вічно.

Ісус через Свою смерть на хресті зароджує Церквою, яка обмиває усі свої гріхи в Його крові і яка купається обновленням життя у Його світлому воскресінні. І яка живе, бо живе розпятий і воскреслий її Голова, а наш Спаситель – Христос.

Господь продовжує: «Хто любить душу свою, – той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її в вічне життя». Як часто ми натрапляємо на відчайдушну боротьбу за те, аби мати все від життя ще в цьому світі. Як часто ми самі може впасти у гріх, аби отримати те, що хочемо і чого безгрішним чином ніяк не здобути.  Як часто ми можемо ставити світ і все, що він пропонує на перше місце в нашому житті, навіть перед Богом! 

Господь каже, що така відданість світові, любов до грішного світу закінчиться трагічно – не лише втратою усього, що ми думаємо здобути на цьому грішному світі, але й погибеллю душі – вічними муками в аду. І навпаки, коли ми віруємо в Ісуса, коли ми ставимо Його на перше місце в нашому житті, а отже ненавидимо гріх і все, що він пропонує, то ми збережемо вічне життя, яке для нас Ісус здобув на хресті і ми успадкуємо Царство Боже, яке в мільйони разів буде краще за наш спотворений гріхами світ. 

Віруюча людина не буде мати привязаності до цього світу, а визнає, що її батьківщина – Царство Небесне. Так робили і патріархи, про яких читаємо в Писанні: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. 16 Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:13-16).

Ми живемо поки що в цьому світі, але наша батьківщина – небесна. Втім допоки Господь нас до неї забере, ми тут маємо працю. І ця праця – не в збиранні земних скарбів. Ця праця полягає в служінню Господу, у ходінні Його дорогами, у ходінні за Ним. Як Він каже в Євангелії: «Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, – там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець».

Іти за Ісусом означає вірувати в Нього, надіятися на Нього, уповати у Своєму спасінні тільки на Нього. Це означає відкидати усі зваби сатани та світу добитися спасіння і вічного життя власними ділами або за допомогою власних діл, або хоча б за частковою допомогою власних добрих діл.  Завтра настає особлива пора церковного року – Великий піст. Це – благодатний час для тих, хто вірує, що спасається самою вірою в Христа і має 40 днів, аби виражати особливу вдячність за те, як Спаситель прославився на хресті і обмив нас від наших гріхів. 

Великий піст – час, у який ми особливо відчуваємо Божу до нас любов, адже це час – зосередження на стражданнях Христових і Його викупній жертві. Водночас це час, який може привести до спокуси увірувати в те, що наші особисті приготування, наше стримання від їжі або якоїсь їжі чи напоїв, може вчинити нас дещо кращими в очах Божих і таким чином наблизити нас до спасіння.  Замість того, аби Великий піст був часом виявлення благочестивої ненависті до світу через відкидання світових спокус, ця пора може перетворитися на пору фарисейства коли замість того, аби промовляти: «Господи, помилуй мене, грішного», ми можемо почати вишукувати в собі щось прийнятне в очах Божих і щось таке, що вивищує нас над іншими грішниками.  Зробити ж нас кращими можемо лише одне – віра в Христа, яка зодягає нас у  праведність Христову і тоді ми будемо казати: «Я – прощений, я – виправданий, але не через мої заслуги, а винятково з благодаті Божої – заради Христа».

Якщо ж є хоч якась надія у спасінні на наші власні діла, діла інших людей або щось повязане із цим світом, то тоді немає служіння Ісусові і немає виконання Його діла, про яке Він каже: «Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29). Якби можна було спастись якимось іншим чином, то Бог не посилав би Свого Єдинородного Сина. І якби нам потрібна була лише якась допомога Сина Божого, то Син Божий не прославлявся б, ідучи за кожного з нас на хрест Голгофи.

Проте Він прославляється саме в такий спосіб, бо вся слава, вся слава без винятку за наше спасіння належить лише Богові Спасителеві. Звичайна людина ніколи цієї слави не здобула б. Навіть Богочоловік Ісус, перед тим, як розпочати Свою хресну дорогу, промовляє: «Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє!».

Перед Христом, нашим Спасом і Викупителем вже зовсім недалеко стоїть хрест. Ісус тривожиться, бо Він – істинна людина.  Дорога на хрест – не прогулянка. Навіть для злочинця, що йде помирати за власний злочин – це одна з найбільш жахливих кар. А Ісус йде помирати за чужі гріхи – за наші гріхи і навіть за гріхи цілого світу. Як Бог, Він знає, що на Нього виллється весь Божий гнів, за всі гріхи цілого світу, починаючи від Адама і Єви і закінчуючи гріхами останньої людини, яка буде жити на землі до повернення Христа у славі.

Але Ісус готовий почати Свою подорож. Бо для цього Він прийшов і для цього Він звертається до Отця про підтримку: «Прослав, Отче, Ім'я Своє!» Прослав Імя Боже на хресті. Прослав смертю Сина Твого. Прослав Імя Твоє пролиттям крові Сина Божого за всі гріхи світу. Прослав, аби кожен, хто вірує в Ісуса, міг відкинути цей світ, служити Ісусові тут, а коли Він повернеться у славі Останнього Дня – воскреснути з мертвих і бути з Ним повіки у Царстві Божому.

«Залунав тоді голос із неба: «І прославив, і знову прославлю!» Отець дає обітницю Своєму Синові і виконає її. Пройде ще трохи часу і Син Божий – Цар Ізраїлів, буде прославлений на хресті і буде прославлений у Своєму славетному воскресінні, і в Своєму славному царюванні повіки віків.

Але вся Христова слава буде зосереджена довкола хреста. Бо на ньому Він помирає. На ньому Він розчавлює голову сатані, проганяючи князя цього світу із його звинуваченням проти нас і кажучи: «Я помер за гріхи цього чоловіка, і цієї жінки, цього хлопця, і цієї дівчини, цієї дитини і цього немовлятка, і навіть за гріхи дитятка, що перебуває ще в материнській утробі. Ніхто, і навіть сам сатана не сміє тепер звинувачувати віруючих у Мене, адже їхній гріх  - на Голгофі, а Моя праведність обкутала кожного з них!».

Христос розпятий і воскреслий – прославлений Господь притягає до Себе нас, аби ми ходили у світлі Його Слова, покріплювалися Його істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері, аби Останнього Дня ми увійшли в правдиву славу, славу Його Царства. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.
А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).


Немає коментарів: