Бо гріх є гріх і
за своєю природою він заслуговує покарання, незважаючи на те визнаєш ти його чи
ні. Визнання гріха – своєрідна спів-передумова в тому, що Бог бажає прощати
гріхи тим, хто визнає їх і не бажає прощати гріхи тим, хто їх не визнає. Ця
обітниця – єдина причина, перша, середня і остання причина, тобто у виправданні
– вона все. На цю обітницю дивиться Давид, кажучи: «бо свої беззаконня я знаю».
Це так наче він промовляв би: «Я не наводжу наче якусь заслугу той факт, що я
визнаю мій гріх. Але через те, що Ти обіцяв благодать тим, що визнають свій
гріх, я стаю перед Тобою, аби визнати мій гріх».
Немає коментарів:
Дописати коментар