День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла)

     

Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.
    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).
          Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковне передання притримується того, що перед поверненням до Риму, Павло побував у Іспанії.

Молитва на День Апостольської ревності (Св. Апостолів Петра і Павла):

Милосердний і вічний Боже!  Твої святі Апостоли, Петро і Павло, отримали благодать і силу покласти власне життя заради Твого Сина.  Зміцнюй нас Твоїм Духом Святим, аби ми могли сповідувати Твою правду і завжди були готові покласти власне життя за Того, Хто поклав Своє життя за нас - Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці

                             

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, – любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою! (1 Івана 3:13-18).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, відомий лютеранський богослов другої половини XIX і першої половини ХХ століть, Джордж Сткогардт коментував «відмовку», яку первосвященики і фарисеї наводили у своєму прагненні вбити Ісуса. Він писав: «Це був лише привід. Самі вони не вірили, що Ісус представляв якусь загрозу з політичного погляду. Але Він нічого не додавав до того престижу, який вони мали в народу. Вони ненавиділи Його, бо Він говорив правду.

            Так само світ ставиться до християн, як до порушників спокою і бунтівників. Ті, що так говорять про християн, зазвичай дуже добре знають, що християни – невинні люди. Але вони християн не люблять і дивляться на них як на обструкціоністів, бо християни говорять правду і докоряють їм за їхні гріхи».

            У невіруючих роздратування і ненависть викликає навіть сам спосіб життя християн. Що зробив Авель Каїнові? Нічого поганого. Але Каїн почав ненавидіти свого брата за щиру віру Авеля в Господа. Його ненависть була настільки сильна, що одного дня він повстав на свого брата і вбив його, ставши першим убивцею на землі.

            Якби Авель не вірував у грядущого Христа, то Каїн його тоді не зачіпав би. А якби  він ще проявляв своє невірство, то, можливо, до самої смерті вони були б найліпшими друзями. Так само якби ми належали до царства темряви та смерті, то світ нас теж любив би, бо й світ лежить у темряві, злі та смерті.  Водночас мирські люди вихваляють одне одного за допомогою своїх грішних стандартів і нічого не відаючи про Бога.

            Апостол Павло пише про таких, що вони: «самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе» (2 Кор. 10:12). Вони далекі від думки, що «достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2 Кор. 10:18). Але ми не належимо до них. Ми – інші. Ми, звісно, проживаємо у світі. Але ми – не від світу.

            Апостол Іван, а через нього Господь Святий Дух нагадує нам, що ми були колись невід’ємною частиною світу. Але «ми перейшли від смерти в життя». Нам слід розуміти, як відбувся цей перехід. Бо якщо ми його не будемо розуміти правильно, тоді все буде неправильно і ми не будемо мати прощення гріхів і праведність, а будемо мати накопичення гріхів і суд. І будемо мати не воскресіння життя, а воскресіння суду і його наслідок – вічні муки у вогняному озері аду.

            Та коли ми розуміємо і сповідуємо наш перехід від смерти до життя так як його раніше пояснює Апостол Іван і в своєму Євангелії, і в своїх листах, тоді ми справді маємо життя – життя не лише в цьому світі, але й життя вічне. Від смерті до життя нас переставив Отець Небесний. Як написано, що ми дякуємо: «Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина» (Кол. 1:12, 13).

На Свого Сина Єдинородного Він поклав усі наші гріхи і провини. І Син Божий узяв їх з готовністю на Себе і поніс їх на Голгофський хрест, обмив їх усі до одного Своєю святою і невинною кров’ю. І Він помер за кожного з нас. І на третій день воскрес, вийшовши переможцем над гріхом, дияволом і смертю, аби ми, віруючи в Нього, мали прощення гріхів і вічне життя.

Цей перехід від смерті до життя відбувся, коли Святий Дух створив віру у наших серцях – ось тоді ми перейшли від смерті до життя. І коли ми віруємо в Ісуса, тоді ми маємо життя і перебуваємо в житті. Як каже Сам Ісус: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

            А віра в Христа, каже Апостол Павло, «чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Ось про цю чинність спасенної віри сьогодні говорить також і Апостол Іван. Він каже: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів».  Віруючі люблять інших віруючих, як і Господь полюбив нас і нас любить.

            А світ нас ненавидить, бо ми були вихоплені із влади сатани і смерті і переставлені до вічного життя. Хоча це переставлення і життя часто залишається невидимим для людей, диявол його бачить дуже чітко і через це так лютує, і підбадьорює мирських людей нас ненавидіти, чинити нам перепони, переслідувати, а якщо вийде, то й нищити.

            Але ми знаємо, що ми маємо життя і доказом цього є любов до наших братів – до наших одновірців. Кожен може провести цей тест із самим собою і він легко дасть відповідь про те, чи він перебуває у житті, чи в смерті. Якщо любиш брата свого, ти – в житті. Ти можеш відчувати гріхи свої, вони тебе можуть дуже непокоїти. Але ключовим доказом того, що ти – в житті, є твоя любов до братів, до одновірців.

            Бо «хто брата не любить, пробуває той в смерті». Нелюбов до брата – це доказ перебування в смерті, і відповідно, доказ відсутності віри. Знову-таки, кожна людина може легко провести цей тест на наявність віри і вічного життя. Кожен знає, чи любить брата свого. Ось такий простий доказ невірства.

            Ця нелюбов до брата має різні прояви. Апостол Іван далі каже нам: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб». Це вже, так би мовити, другий рівень нелюбові – ненависть до свого брата. Наш Господь розширює кількість ознак нелюбові і каже: «Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже (безпричинно) на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній» (Мт. 5:22).

            Коли ми бачимо, як люди ненавидять своїх братів з церкви, як вони заздрять їм, як палають гнівом на тих, кого називають братами і бажають всіляко їх зруйнувати або принаймні попсувати їм життя, то ми розуміємо, що це – безбожники і діти гніву. Вони наче ті скорпіони з Об’явлення, що своїми жалами мучать своїх братів, які на початку навіть нічого не підозрюють, що ті, хто клянеться у любові, насправді їх ненавидить.

            Про таких Господь Святий Дух через Апостола Івана каже, що вони перебувають не в житті, а в смерті. З дияволом і його демонами вони вальсують до прірви пекла. Вони вже життя не мають і лише питанням часу є те, коли вони там опиняться, аби вже звідти не вибиратись повіки віків.

            Ми ж знаємо істинну любов. Апостол каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас». Ісус поклав Свою душу за нас. Він Сам каже: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13). Ісус поклав душу не лише за віруючих, але за весь світ.

            Як каже Апостол Павло: «Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішникам» (Рим. 5:6-8). Ось яка велика Божа до нас любов. Ось яка невимовна до нас любов Христа, яка ніколи не перестає!

«І ми», – каже Апостол, «класти душі за братів!» Як Господь поклав Свою душу задля нашого вічного спасіння, так само й ми повинні насамперед класти наші душі за Слово, аби душі наших братів мали спасіння і вічне життя. Господь кличе нас, аби ми не відрікались від Нього чи від братів, від Церкви, а були готові зазнати переслідувань і навіть самої смерті задля зміцнення віри наших братів.

Ми не повинні прагнути або шукати переслідувань чи смерті, але коли буде потреба, нам слід бути готовими покласти душу за своїх братів. Це було важливо не лише в час переслідувань, але й в час усіх епідемій світу, винятком якої не є і теперішній коронавірус. Служіння в час небезпеки є виявом любові, а отже і є виявом віри.

Так само, як піклування про бідних, про тих, хто перебуває в недостачі – теж вияв любові і вияв віри. І навпаки, коли такого піклування немає, то це вияв нелюбов і вияв невірства. Іншими словами, якщо я маю добро, достаток одягу, їжі та грошей, але я скупий і жадібний і не даю тим, хто перебуває у потребі, тоді я не християнин.

І тут мова не йде про подаяння жебракам, яке часто виглядає наче відкуп від убогих. Тут Апостол говорить про щось значно більше. Він говорить про економічну і соціальну справедливість.  Він говорить про те, що не буде християнин, якого Бог благословив багатством і всім іншим, спокійно спостерігати за тим, як його брат ледь зводить кінці з кінцями. Він говорить про те, що багатий брат буде допомагати і робити все, аби його брати не мали такої потреби.

А, коли він байдуже спостерігає за бідністю та потребами своїх братів, то він вже не християнин, а звичайний лицемір і лише імітує віру, і вдає любов. Але насправді він не має ані віри, ані любові. «Як Божа любов пробуває в такому?» – питається Апостол. Це риторичне запитання. Отже, відповідь на нього: «Ніяк!»

           

            В кінці Апостол кличе нас до справжньої любові. «Діточки», – каже він до нас, «любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» Він не каже: «Любімо тих, хто нам подобається. Він кличе любити братів, любити віруючих з церкви а отже і служити їм усіма тими дарами, якими нас наділив Бог. Таке служіння – теж вияв любові. Бо може в нас не бути великого багатства, але можуть бути дари і таланти, якими ми можемо служити ближнім. І це буде любов не словом, не язиком, а ділом і правдою. Хай в цьому нам усім допомагає Бог!  Заради Христа. Амінь.

            А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Іринея Ліонського, пастиря

  

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Іринея Ліонського.  Вважається, що він був уродженцем Смирни (сучасного Ізміру на території Туреччини), навчався у Римі, а пізніше став пастирем у Ліоні (теперішня Франція).  Приблизно 177 року, коли Іриней перебував у від'їзді, розпочалися жорстокі переслідування християн у Ліоні, які привели до мучеництва їхнього єпископа.  Тож коли Іриней повернувся, то став новим єпископом Ліону.  Серед його найславетніших творів - праця, яка засуджує єресі, зокрема, єресь гностицизму, що заперечувала доброту творіння. На противагу цій єресі Іриней сповідував, що Бог викупив Своє створіння через воплочення Сина. Іриней також утверджував вчення Писання, які були передані йому та через нього, як нормативи для Церкви.

Молитва на День Св. Іринея Ліонського, пастиря:

Всемогутній Боже!  Ти дав сили слузі Твоєму, Іринеєві, сповідувати правду проти всяких нападів марної доктрини.  Милосердям Твоїм тримай нас непохитними у правдивій вірі, аби постійно могли ми ходити в мирі, який веде до життя вічного; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника

     

      Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника.  Кирило (прибл. 376-444 Р. Г.) став архієпископом Александрійським  412 року Господнього.  Упродовж всієї своєї діяльності він захищав Біблійні доктрини, серед яких було вчення про те, що Марія, матір Ісуса ("також правильно називається і є Мати Божа", Формула Злагоди, VIII, 12).
    432 року Господнього Ефеський Собор підтвердив це вчення, що Син Марії є також правдивий Бог.  Твори Кирила про доктрину Трійці і Особу Христову, демонструють, що цей богослов був одним з найбільш талановитих богословів свого часу.  Кирилова Христологія зробила великий вплив на наступні собори Церкви і була одним із основних джерел для лютеранських віросповідних творів.

Молитва на День Св. Кирила Александрійського, пастиря і сповідника:

     Отче Небесний!  Твій слуга, Кирило, непохитно проголошував Сина Твого Ісуса Христа як одну Особу, повністю Бога і повністю людину. З Твого безмежного милосердя зберігай нас постійними у вірі і в поклонінні Сина Твого, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Єремії

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за cвятого пророка Єремію. Він служив у південному царстві Юдеї приблизно від 627 по 582 роки до Р. Х.. Будучи пророком, він передвіщав, свідчив, і пережив Вавилонську облогу та остаточне руйнування Єрусалиму 587 року до Р. Х.. У своєму проповідуванні він часто використовував такі символи, як мигдалева галузка, кипляче горня (Єремії 1:11-14), винні бурдюки (13:12-14) і образ гончаря за працею (18:1-17).  Його пророцьке служіння було проповіддю, яка через слово і вчинок передавала Божий гнів на Свій бунтівний народ. Водночас Єремія утішав вірний залишок Божого народу, пророкуючи про прихід Христа-Спасителя і про грядуще Царство Боже.  Єремія страждав від неодноразового відречення і переслідування від своїх співвітчизників.   Наскільки відомо, Єремія помер у Єгипті - туди забрали його силоміць. Його згадують і вшановують за безстрашний заклик Божому народові до покаяння.

Молитва на День Св. Пророка Єремії:

     Господи Боже, Отче небесний!  Через пророка Єремію Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

     Зі Скарбниці щоденної молитви

День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди

Сьогоднішнє свято - День проголошення Сповідання віри в Ауґсбурзі (через це воно називається Ауґсбурзьке Віросповідання). Саме в Ауґсубург скликав тодішній Імператор Священної Римської Імперії, Карл V, представників німецьких земель і Церкви, аби владнати релігійну суперечку, яка велася між доктором Лютером і його послідовниками та римським престолом.  Доктор Лютер наполягав на Біблійному вченні про виправдання самою вірою в Христа, тоді як римська сторона відступилася від божественної правди і поширювала вчення, яке суперечило Євангелію і до справи спасіння долучало добрі діла, індульгенції тощо.  Ауґсбурзьке Віросповідання, проголошене 25 червня 1530 року, відстояло євангельську правду про спасіння самою вірою в Христа і повернуло Церкві Біблійну віру, тобто сповідання Апостольської Церкви.

Друге свято сьогодні теж стосується сповідань Християнської Церкви – видання в місті Дрездені 25 червня 1580 року Християнської Книги Злагоди.  Ця Книга була вкладена Якобом Андреа та Мартіном Хемніцом на прохання їхніх правителів, які бажали покласти край релігійним суперечкам на їхніх землях, що постали після того, як Господь покликав до небесної домівки доктора Мартіна Лютера.   Християнська Книга Злагоди цілковито відповідає своїй назві і є чітким та вірним поясненням Святого Письма.  Святе Письмо, Біблія – єдине, божественне джерело та норма всієї християнської доктрини.  Книга Злагоди, відповідно, містить інші Символи віри Християнської Церкви, її сповідання: Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символи віри, Ауґсбурзьке Віросповідання 1530 року, Апологію Ауґсбурзького Віросповідання, Шмалькальдські Статті, Трактат про владу та примат папи, Малий і Великий Катехізиси Мартіна Лютера, Формулу Злагоди, Каталог свідчень і Саксонські візитаційні статті.   

Молитва на День проголошення Ауґсбурзького Віросповідання та День Книги Злагоди:

Господи Боже, Отче Небесний!  На першому Вселенському Соборі в Нікеї Церква Твоя відважно сповідувала віру її в єдиного Господа Ісуса Христа, Який є однієї сутності з Отцем, а більш як за тисячу років ця сама Церква, на зібранні в Ауґсбурзі, відважно стала на захист Твого вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону. Дай Боже нам мужності завжди сповідувати цю спасенну віру і непохитно перебувати в Слові Твоєму. Через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Різдво Св. Івана Христителя

     

     Cьогодні ми згадуємо Різдво Св. Івана Христителя, Предтечі Христового.  Св. Іван Христитель, син Захарія і Єлисавети, народився у священицькій сім’ї. Його народження було дивовижним чином проголошене його батькові Ангелом Господнім (Луки 1:5-23), і з нагоди його народження, його старенький батько виголосив гімн хвали (Луки 1:67-79). У Західній Церкві цей гімн називається Benedictus і служить традиційним євангельським кантом на Утрені. Про події з життя Івана Христителя і його вчення можна дізнатися з усіх чотирьох Єванеглій. У пустині юдейській, біля річки Йордану, Іван почав проповідувати заклик до покаяння і обновлення Хрищення і він говорив натовпам, вказуючи на Ісуса Христа, Спасителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Івана 1:29). Іван осуджував аморальне життя іродіянських правителів, через що Ірод Антипа, тетрарх Галілеї наказав його арештувати і ув’язнити у величезній фортеці Махарей біля Мертвого моря (Марка 6:17-29). Там Ірод наказав відрубати Іванові голову (Марка 6:17-29). Івана ми згадуємо і вшановуємо, як того, хто своїм проповідуванням Агнця Божого і готував дорогу грядущому Месії і вказував на Христа.

    Молитва на Різдво Св. Івана Христителя:

    Всемогутній Боже!  Через Івана Христителя, Предтечу Христового, Ти був проголосив спасіння. Дай, аби й ми могли пізнати це спасіння і служили Тобі в святості і праведності по всі дні нашого життя; через Ісуса Христа, Твого Сина, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Зберігати відчуття свободи

     Я просто здіймаю свій голос заради свободи і сумління і впевнено кличу: ніякий закон, чи то людський чи ангельський,  не може за якимось правом бути нав’язаним на християн без їхньої згоди, адже ми вільні від закону.  А якщо нам нав’язують якийсь закон, то ми мусимо зносити його таким чином, щоб зберігати те відчуття свободи, яке знає і з упевненістю утверджує, що стосовно нього коїться несправедливість, хоча й прославляється, терплячи цю несправедливість, пильнуючи, аби при цьому ані виправдовувати тирана, ані нарікати на його тиранію. «І хто заподіє вам зле», – каже Петро, «коли будете ви оборонцями доброго?» (1 Петр. 3:13). «Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

 Мартін Лютер

Проти віри і переконань змагайся вірою і переконаннями

    

Чому, коли я проголошую себе християнином у людному місці, де довкола люди і я бентежу тебе, і твоїх богів чітким і прилюдним проголошенням, чому ж ти переймаєшся слабкістю тіла, і вдвольняєшся кволістю земної плоті? Нападай бадьорістю розуму, ламай силою розуму, руйнуй віру, долай, якщо можеш, дискусією, завойовуй думками.

Св. Кипріян Карфагенський 

Проповідь на 1-у неділю по П'ятидесятниці

                                       

                                БОГ ЛЮБИТЬ ВАС!

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Євангеліє від Св. Івана 3:16-21).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, вірш з якого починається наше сьогоднішнє євангельське читання по праву називається золотим віршом Біблії. Втім якщо ми назвемо весь цей розділ золотим розділом, то ми теж не помилимось. Адже ми дуже добре знаємо, що таке світ. Апостол Іван каже, що світ лежить у злі. Він сповнений гріха і перебуває під гнівом Божим.

Світ – це простір діяльності диявола і його жахливої влади. Він тут діє наче жорстокий рабовласник і тиран, не бажаючи нікого відпустити на свободу, у вільне життя. Ми всі народжуємось у гріхах і миттєво опиняємось у його владі і у владі смерті тимчасової і вічної. Як сповідує цар Давид: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7).

Від найпершого дня свого життя і навіть від самого зачаття кожна людина, народжена в природний спосіб перебуває у гріхові. А де гріх – там і Божий суд, там і Божий гнів і там, звичайно смерть і вічні муки аду. Воістину після гріхопадіння – світ жахливе місце із страшним майбутнім для всіх, хто є його рабами.

            Хто не хотів би вирватись із рабства гріха, диявола і смерті? Хто не хотів би мати досконалість і вічне життя? І тут до праці береться наш заражений гріхом розум. І диявол не стоїть осторонь, а активно долучається і навіть надихає нас на укладання плану нашого спасіння до вічного життя. А звідки ще можуть взятися такі різноманітні ідеї про спасіння ділами?

            Господь справді дав Закон і кожен, хто виконає його, буде мати вічне життя. Проблема в тому, що мертві духовно навіть не можуть взятися за істинне виконання Закону. Мертві в гріхах це наче білка. А діла Закону – наче колесо. Ви бачили, як білка бігає по колесу? Вона далеко забіжить? Становище людина, яка уповає на те, що власними ділами вона зможе добитися спасіння і прокласти собі шлях на небеса, ще гірше. Адже вона перебуває у гріхах.

            А як Бог дивиться на гріх? Він палає гнівом проти гріха. І Божий гнів на гріх настільки могутній, що ніхто з цього світу нічого не зможе протиставити йому. Його не може забрати ні одна грішна людина, ані навіть святі ангели Божі. Як написано: «Гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність» (Рим. 1:18).

            Дещо раніше в цьому самому розділі Євангелія Син Божий розмовляє з Никодимом, поважним учителем Ізраїлю, який прийшов поспілкуватись з Ісусом вночі, бо боявся юдеїв, учителем яких сам він був. Але навіть Никодим полонений фальшивим ученням про спасіння ділами Закону.

Бо коли Закон каже: «Це роби, а цього не роби!», то треба це робити, а цього не робити, правда ж? Проте біда в тому, що якби ми не старались, ми все-одно щось не зробимо із того, що наказано робити, або зробимо із того, що заборонено робити. «Закон», – каже Апостол Яків тим, що надіються здобути спасіння ділами, «удоводнює, що ви – винуватці. Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (2:9, 10).

           

Тож які чудесні воістину золоті слова ми чуємо із уст Сина Божого в нашому сьогоднішньому Євангелії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ці слова розкривають нам серце Боже. Це серце – Вітцівське серце. Воно сповнене любов’ю. Бог не має наміру нас згубити, нас знищити, спалити вогнем невгасимим.

           

Бог любить нас, любі брати і сестри. Бог прагне, аби ми заради нашого Спасителя Ісуса Христа були спасенні і мали вічне життя. Ось який люблячий, щедрий, добрий, многомилостивий і благодатний наш Бог. Ніхто на світі не може зрівнятися із Ним за величиною Його дару людям. І цей дар Він дає винятково через те, що любить світ.

           

Це означає, що Бог любить кожного з нас, любі брати і сестри. Ми можемо сміливо слово світ заміняти нашими іменами і чути: «Так-бо Бог полюбив Наталію. Так-бо Бог полюбив Мілу. Так-бо Бог полюбив Олександра. Так-бо Бог полюбив Ігоря. Так-бо Бог полюбив Інну. Так-бо Бог полюбив Ігоря. На місце слова світ ми можемо з повною упевненістю ставити наші імена.

А якщо Бог вас любить, то Він звісно на вас не гнівається.  Бог не хоче, аби вам було погано. Навпаки – Бог бажає вам усякого добра. Які чудові слова, яке прекрасне запевнення в любові промовляє нам наш Господь. Він наче каже: «Я тебе так сильно люблю, що готовий для тебе зробити все. Я настільки тебе люблю, що віддаю тобі найдорожче з усього можливого».

А що Бог дає у Своїй любові до світу, до кожного з нас?  Що це за Його такий прекрасний дар і величний, найбільший доказ Його невимовної до нас любові? Він не дає нам золото чи срібло. Бог не дає нам палаци і вілли. Він не дає нам країну чи навіть світ.

Він дає нам набагато дорожче, набагато величніше. Він дає Своє найдорожче. Бог дає нам Свого Сина Єдинородного. Його Єдинородний Син – вічний Бог отже і дар для нас – вічний, неосяжний і незбагненний. Ось який доказ Божої любові до кожного з нас, любі брати і сестри! Це любов не на слові, а на ділі. Це любов, яка має найвищий доказ з усіх можливих.

Але як дається нам цей неперевершений доказ Божої невимовної до нас любові? Божий Син дається нам, аби статися людиною. Аби бути зачатим від Святого Духа і провести в материнській утробі Діви Марії дев’ять місяців – бути виношеним як і кожне людське дитятко. Проте якщо ми сповідуємо із царем Давидом, що ми всі зачаті у беззаконні і народжені в гріхах, то Ісус Христос зачатий у невинності і народжений у святості.

Проте хоча Він святий і невинний, Він не стається людиною, аби жити у радості та блаженстві повіки віків на цій зараженій гріхом землі. Ісус стає під Закон. Він стає під Закон заради нас і на наше місце. Він робить це через наші гріхи.  Ісус забирає усі до одного наші гріхи на Себе. І усі наші гріхи Він несе на Голгофський хрест.

Він засуджений Богом за наші гріхи. Ось яка любов Божа до нас – покласти всі наші гріхи на Свого Єдинородного Сина і засудити Його на нашому місці і замість нас.  На хресті на Ісуса вилився весь гнів Божий за кожен гріх людства. Диявол виливав на Сина Божого свою лють і свій гнів. Але Ісус так полюбив нас, що душу Свою поклав за кожного з нас. Ось яка невимовна Божа любов.

Єдинородний Божий Син обмив Своєю невинною і святою кров’ю усі наші гріхи і помер за всіх нас. Але на третій день по Своїй смерті на хресті Він розтрощив і диявола, і гріх, і смерть, вийшовши із гробу, воскреснувши із мертвих. А для нас Він здобув прощення гріхів, і праведність, і воскресіння, і вічне життя.  Все це Господь Христос здобув для кожного з вас, любі брати і сестри, аби передати нам усе це не як плату за якісь наші досягнення, діла чи труди, а винятково, як дар Божий.

А що ж ми можемо робити?  Ми можемо лише отримувати ці великі дари від люблячого Бога. Ось що означає Божа любов! Як же хтось може уповати на якісь свої діла так наче немає цього дару від Бога? Хіба не було б це шахрайством, обманом і навіть богохульством?! Ні, любі брати і сестри. Єдинородний Божий Син – дар нам від Бога. Усе, що для нас здійснив Ісус – дар від Бога.  Прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя – дар від Бога, засвідчення Його благодаті, Його невимовної любові до кожного з нас.

І коли я кажу «до кожного з нас», то маю на увазі не святих людей, а усіх грішників і насамперед мене, бо це я своїми провинами розпинав Христа, це я грішив. Але, незважаючи на це, Бог так полюбив мене, що віддав Свого Єдинородного Сина, аби я не був засуджений, але мав вічне життя. Бог так полюбив вас, любі брати і сестри, аби ви не були засуджені, але мали вічне життя.

Бог не дарує нам скриню золота, багатомільйонні банківські рахунки в офшорах. Бо можна все це мати, але далі бути непрощеним, невиправданим грішником і спадкоємцем вічних мук у вогняних глибинах аду, у стражданнях непроглядної зовнішньої темряви. Бог дарує нам вічне життя. Навіть, коли ми тут живемо в нещастях і бідах якихось 70-80 років або й менше, нас чекає вічне життя у радості і блаженстві Царства Небесного.  

Але як ми отримуємо це прощення гріхів, цю праведність і це воскресіння, і життя вічне. Господь каже: «щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне». Всі ці дари отримує кожен віруючий. Ми ці великі дари отримуємо самою вірою в Христа. Бог дає нам цей великий дар – Свого Сина -  в любові. А ми отримуємо цей невимовний Божий дар самою вірою.

Самою вірою, бо ми не заслужили цей дар. Його дає Бог винятково зі Своєї любові. Це не наше діло і не наше діяння. Це як любляча матір годує своє дитя. Вона його просто любить. Дитя розкриває ротик, а мама-годувальниця вкладає туди їжу. Так само і з даром Божим. Святий Дух розкриває наші серця – творить віру – і вкладає туди цей невимовний дар.

А віра – це не просто знання про Бога, а серце, яке отримує Христа, лине до Нього, хапається за Нього і горнеться до Христа, довіряючи кожному Його слову, цінуючи кожне слово Христа і прагнучи спожити істинне тіло Христове і втамувати спрагу істинною кров’ю Христовою у хлібові та вині Святої Вечері. Віра не уповає на власні діла, на власні сили, а лише на Христа.

І тоді той, хто має віру, має дар, який дає Бог зі Своєї невимовної любові –  має Христа, а з Христом і все, що має Христос і найголовніше – вічне життя у Царстві Божому. Бог незважає на те, чи достойні ми, чи недостойні – бо всі грішники засуджені. Бог зважає лише на віру. Хто вірує в Ісуса Христа, той має вічне життя. А хто не вірує і відкидає і Божу любов, і Божий дар, той відкидає своє прощення, і виправдання, і вічне життя і залишається засудженим у своїх гріхах на вічні віки.

А хто вірує в Христа, той любить світло і йде на світло, аби хвалитися і прощенням своїх гріхів і своїми ділами хвалити Бога, Який нас так полюбив, що дав Сина Свого Єдинородного, аби ми, віруючи в Нього мали вічне життя. У Христі – прощення наших гріхів, наше нове життя і наше життя вічне. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

День Св. Пророка Єлисея

     

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння".

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Коли цар бажає мати права тирана

¹²І прийшов Єровоам та ввесь народ до Рехав'ама третього дня, як цар говорив, кажучи: «Верніться до мене третього дня». ¹³І цар жорстоко відповів їм. І відкинув цар Рехав'ам пораду старших, ¹⁴і говорив до них за порадою тих молодиків, кажучи: «Мій батько вчинив був тяжким ваше ярмо, а я добавлю до нього! Батько мій карав вас бичами, а я – скорпіонами!»... ¹⁵І не послухався цар народу, бо це спричинене було від Бога, – щоб справдити Господеві слово Своє, яке Він говорив був через шілонянина Ахійю, Неватового сина.

¹⁶І побачив увесь Ізраїль, що цар не послухався їх, і народ відповів цареві, кажучи:

«Яка нам частина в Давиді?

І спадщини нема нам у сині Єссея!

Усі до наметів своїх, о Ізраїлю!

Познай тепер дім свій, Давиде!»

І пішов увесь Ізраїль до наметів своїх... ¹⁷А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, – то над ними зацарював Рехав'ам.

Приповість, яку ми цитували раніше про лагідну відповідь далі каже, що «слово вразливе гнів підіймає» (Приповісті 15:1). Ми бачимо тут істину, як тут ця приповість виконується сповна. Замість виваженої відповіді або добре підібраних слів, які виявляють те наскільки ретельно цар обміркував був їхнє прохання, юрба, що очікує на відповідь, чує нісенітницю, вигадану молодиками. Народ, своєю чергою, має вже свою відповідь. Це Ізраїлів стандартний заклик до повстання: «Усі до наметів своїх, о Ізраїлю!» (2 Самуїлова 20:1). Цей заклик також викладено із певним піклуванням, як поетична протилежність підбадьорливого сповідання лояльності, яке одного разу почув був Давид (1 Хронік 12:18):

Мир, Давиде, тобі!                           Яка нам частина в Давиді?

З тобою, о сину Єссеїв!                   Спадщини нема нам у сині Єссея!

Мир тобі, і мир тому,                      Усі наметі своїх, о Ізраїлю!

хто тобі помагає!

Бо тобі помагає твій Бог!                Познай тепер дім свій, Давиде!

Милістю Господньою, хоча й більшість північних племен пішла «до наметів своїх», царство Давида не загинуло і, принаймні, частина північних племен залишалась вірною дому Давида. «А Ізраїлеві сини, що сиділи в Юдиних містах, – то над ними зацарював Рехав'ам» (вірш17).

Перед тим, як рухатись далі, наші очі притягує дещо з прочитаного у вірші 15: «це спричинене було від Бога, – щоб справдити Господеві слово Своє, яке Він говорив був через шілонянина Ахійю, Неватового сина». Все це було діянням Господа! «Але», – хочемо ми спитатись, «хіба це не було результатом Рехав’амового глупства, яке тут настільки яскраво описане? Хіба це не сталось через те, що Ізраїль стомився від вимог свого царя? Хіба не лягає частина провини і на Єровоама, який скористався цією ситуацією? (див. 13:7)». На всі три запитання Літописець дав би відповідь «Так» і додав би: «І над усім цим стояв Господь» (1 Царів 11:39). Зокрема Бог мав на меті упокорити теперішнього очільника трону, який після прохання керувати як цар, зухвало заявив про те, що йому належать права тирана.

Пол Вендленд, Народна Біблія: Коментарі на 2-у книгу хронік

День Нікейського Символу віри

Сповідання віри або Символи віри з’являються у час кризи, яку переживає Церква, а слово «криза» грецькою мовою означає суд. 

 Церкву, яка перебуває на землі ще називають Церквою, що воює, бо вона весь час мусить вести боротьбу проти диявола та його слуг, фальшивих учителів, які намагаються спотворити Слово Боже і таким чином знищити Євангеліє, вчення про Христа і про спасіння самою вірою в Нього.  Аби захистити правдиве вчення Церква формулювала Символи (Сповідання) віри.  Це – вкрай важливо, бо коли втрачається правдиве вчення, проповідь Слова Христового, то з ним втрачається віра, а отже втрачається спасіння і вічне життя.

 Тож одним із перших Сповідань було сформульовано та схвалено Нікейським Собором, який був скликаний на початку літа 325 року Імператором Костянтином, - сьогодні ми святкуємо річницю Нікейського Символу віри.   Нікейський Собор відстояв Біблійну правду про те, що Ісус – вічний Бог Син і сформулював відповідний Символ віри, який було довершено на Соборі в Контстантинополі 381 року.  Цей Символ віри – невід’ємна частина літургії Церкви. 

День Св. Апостола Варнави

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Апостола Варнаву.  Св. Варнава був левитом з Кіпру, який продав землю і віддав прибутки з продажу ранній християнській спільноті в Єрусалимі (Дії 4:36-37).  Св. Павло повідомляє нас, що Варнава був кузеном Івана Марка (Колосян 4:10). Варнаву було послано Єрусалимською Церквою, аби він був єпископом у молодій церкві в Антіохії (Дії 11:22).  Маючи там служіння,  він пішов до Тарсу і до Антіохії на поміч привів Павла (Дії 11:25-26).  Саме Церква в Антіохії відправила Варнаву та Павла в першу місіонерську подорож (Дії 13:2-3). Проте, коли настав час для другої місіонерської подорожі, Варнава і Павло не дійшли згоди про те, чи брати з собою Івана Марка. Варнава взяв Марка і пішов на Кіпр, а Павло взяв Силу і відправився на північ через Сирію і Кілікію (Дії 15:36-41). Про діяльність Варнави додатково відомо лише те, що його, очевидно, знали коринтяни (1 Коринтян 9:6).  Традиція оповідає, що Варнава помер мученицькою смертю на Кіпрі - його вкаменували.

Молитва на День Св. Апостола Варнави:

Всемогутній Боже! Твій вірний слуга Варнава шукав не власної слави, а щедро віддав життя своє і все, що мав для підбадьорення Апостолів і їхнього служіння. Подай нам, аби ми могли повторювати його приклад у житті, відданому благодійництву та проголошенню Євангелія; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на День П'ятидесятниці

        

                        ПРОРОКУЙТЕ!
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли ж почався день П'ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, – та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!... Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!»

Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: «Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх! Бо не п'яні вони, як ви думаєте, – бо третя година дня,  а це те, що пророк Йоіл передрік: «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, – і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, – і пророкувати вони будуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться» (Дії 2:1-21).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, скромний англійський швець, якого звали Вільям Кері, понад два століття тому вирушив був до Індії, аби там проповідувати Євангеліє. Тоді такі наміри в очах багатьох людей здавалися нерозумними і марними. Але через Вільяма Кері та його послідовників могутнім чином діяв Святий Дух і так було приведено багатьох людей до Христа.

            Дещо пізніше після Вільяма Кері, шотландець Роберт Моррісон, вирушив до Китаю. Тоді такі наміри теж не здавались в очах світу розумними. Навіть більше такі наміри здавались марними. Коли капітан корабля спитався у Роберта Моррісона: «Ви що думаєте, що навернете Китай?» «Ні», – відповів Моріссон. «Я вірю, що це зробить Бог».

            Працю в Китаї провадив Господь Святий Дух. Але Він робив це руками місіонерів таких як Роберт Моррісон. Сьогодні Господь Святий Дух через Євангеліста Луку повертає нас до Єрусалиму у найперший день євангельської проповіді мовами світу – у той день, коли фактично розпочалась місіонерська праця Апостолів і в той день, який ще називають Днем народження Християнської Церкви.

            П’ятидесятниця або ж день урожаю була особливим святом для євреїв.  Це було друге за значимістю свято і кожен ізраїльтянин мав прийти в той день до Єрусалиму, аби з’явитись перед обличчям Господнім і принести Господу жертви з нового урожаю, яким Господь благословляв Свій народ. Тож до Єрусалиму в цей день сходились маси віруючих чоловіків з усього світу, адже на той час юдеї проживали в багатьох краях. Вони там були народились і виросли. Вони залишались юдеями, євреями, хоча рідними мовами для них ставали мови ті народів, серед яких ці віруючі люди були розпорошені.

            Саме у такий день наші любі Апостоли перебували, як і Господь, наказав їм, у Єрусалимі і чекали на виконання обітниці про зіслання Святого Духа. І ця обітниця виконалась. Господь виконує все, що обіцяє. Усе, що Він проголошує – збувається. В тому місці, де вони перебували близько 9-ої години ранку зчинився із неба шум. І в учнів, що були в тому домі, і в тих, що були поблизу того дому склалося враження, що буря, яка зазвичай наповнює небо і простір, а в будинки не заходить, тут навпаки – наповнила будинок. Бо він шумів і як ми кажемо про бурю – ревів, але не людськими голосами, а шумом – могутнім голосом стихії, непідконтрольної людям.

            Як супроводжують бурю блискавки, так і цей шум супроводжував наче вогонь. Але цей наче вогонь був особливий. Він однаковою у вигляді розділених язиків осів на кожному Христовому учневі. Те, що відбувалось було чути і було видно. Саме так на учні нпвонились Святим Духом.

            За три роки до цього по Хрищенні Господа Христа Святий Дух зійшов на Нього теж таким чином, що цю подію можна було бачити і чути. В Євангелії від Св. Матвія читаємо: «І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (3:16, 17). Таким чином відбулося помазання Ісуса. Він – Христос, тобто Помазанець.

            Святий Дух сходить на учнів Христові. І хоча слово християни вперше з’явиться в Антіохії, вони – Христові. Вони – християни, вони – люди-помазанці. Чи учні мали Святого Духа до П’ятидесятниці. Звісно, що мали. Так само як Святого Духа мали усі віруючі до воплочення Сина Божого. Адже лише Святий Дух творив спасенну віру в Христа грядущого. І Він творить спасенну віру в Христа воплоченого.

            Ісая, за 700 років до Різдва Христового провіщав: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа!» (61:1-3).

            І Псалмоспівець молиться: «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!» (142:10). Коли наш розп’ятий і воскреслий Господь з’явився учням по воскресінні, то Він промовив до них: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!» (Ів. 20:21, 22).

            Але зіслання Святого Духа на П’ятидесятницю особливе тим, що тут виконуються обітниці Божого Сина про потужне зсилання Святого Духа і про те, що через це сходження Апостоли будуть свідками Христовими «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Святий Дух прийшов, аби перебувати у Христовій Церкві – у серцях християн – упродовж усіх віків аж до повернення Христа у славі.

            Віднині Він наповнює Церкву усіма Своїми дарами та Своєю силою. І Він це демонструє вже в найперший день. «Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав». Вони говорили мовами тих народів, з яких прийшли до Єрусалиму віруючі євреї. Вони говорили про Господа і Його діла так, що їх добре розуміли усі ті, що їх чули.

            І ті, що їх чули «побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!»

            Мови різні, але послання одне – про великі діла Божі, тобто про Христа, про Його розп’яття за наші гріхи, про Його воскресіння для нашої праведності, про вічне життя у Божому Царстві усіх тих, хто вірує в Ісуса Назарянина. Ось про що свідчив Святий Дух у першу П’ятидесятницю. Про це Він продовжує свідчити і нині. Він спонукає до проголошення Євангелія Христового. Воно – інструмент Святого Духа, Яким Він творить спасенну віру.

            Як і нині, в найпершу П’ятидесятницю були ті, що глузували з Апостольської проповіді. Звісно, їм варто було попробувати проповідувати іномовним слухачам іноземною мовою без підготовки! Проте Апостол Петро не виступає з такою пропозицією. Натомість він пояснює, що відбулося.

            Учні Христові не п’яні. Та й хто буде пити п’янке, молоде вино о 9-ій годині ранку? Віруючі такого робити не будуть! Натомість вони є свідками виконання величного пророцтва Йоіла про виливання Святого Духа. Він наче проказує до них: «Ви не богохульствуйте! Бо це, що ви бачите означає зовсім інше. Настала нова епоха в житті не лише Ізраїлю, але й цілого світу.  Почалися останні дні.

            Відтепер Святий Дух буде виливатись на всіх людей. Якщо на Апостолів Він вилився через шум бурі і вогонь, на всіх інших Він буде виливатись через плескіт води і гомін Слова в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Він буде діяти через Євангеліє у Слові і Таїнстві. Тіла віруючих будуть відтепер справжнім храмом Духа Святого.

            І раби Божі, викуплені від влади гріха, диявола і смерті кров’ю Христовою – люд власності Божої – будуть пророкувати, тобто будуть свідчити про Господа Ісуса, ділитися Його Євангелієм, розповідати про Христа. Саме це означає пророкування для більшості з нас. Всі ті, що вірують у Христа і не мовчать про свою віру, будуть бачити чудесні події з навернення і спасіння багатьох людей.

            Ми й зараз бачимо виконання пророцтва, адже Євангеліє нині проповідується практично по всьому світі, ми бачимо ознаки наближення повернення Господа у славі і ми чекаємо на Нього, бо ми віруємо, що нас чекає воскресіння життя і блаженна вічність у Царстві Небесному. Ми впевнені у цьому спасінні, бо ми охрищені в Ім’я Боже. І ми кличемо Ім’я Господнє, ми віруємо в Ісуса, ми поклоняємось Йому, ми любимо Його Слово і залишаємось в ньому. І ми радісно приймаємо небесну поживу – Христові істинне тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері.

            Добра Новина, любі брати і сестри, лунає із вуст Апостола Петра: «І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться». Любі брати і сестри, Ісус помер за кожного з вас. Ісус воскрес, аби кожен віруючий в Нього був виправданий і мав вічне життя. Кличте Господнє Ім’я. Віруйте в Ісуса. І ви спасетесь і ви будете жити повіки віків у Христовому Царстві. Діліться Євангеліє з ближніми вашими. А решту виконає Святий Дух. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).