Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 31 серпня 2014 р.

Проповідь на 12-у неділю П'ятдесятниці

      ПОНИЖЕННЯ І ПІДНЕСЕННЯ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                           
А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.  Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» Говорю вам, що радше цей повернувся до дому свого виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.   (Луки 18:9-14).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, китайці мають приказку, що в компасі є п’ять стрілок: північ, південь схід, захід і де ви є. Остання – найважливіша. Ми не можемо знати, куди іти, якщо не знаємо, де ми є. Як нам добратися додому, якщо ми не знаємо, де ми перебуваємо?  Якщо ми раптово опинимося в незнайомій для нас частині Києва, ми будемо блукати, але врешті-решт ми якось дійдемо до бажаної мети. Але уявіть собі на хвильку, що ви опинилися взагалі в незнайомому місці. 

Ви взагалі не знаєте, де ви є. Можливо ви в Житомирі, а можливо в Запоріжжі. Можливо ви в Україні, а можливо в Румунії. Можливо ви в Європі, а можливо десь в Південній Америці. Довкола все чуже. Довкола всі чужі. І як би ви не намагалися визначитися з тим, де ви все-таки перебуваєте, у вас нічого не виходить. Куди іти, аби хоч на крок наблизитися до рідної країни, до рідного міста, до своєї домівки? Справді, важливо знати, де ви є, аби розпочати рух в правильному напрямку.

Сьогоднішня притча, яку для нас розповідає наш Господь має справу теж із визначенням свого правильного місця перебування. Господь нам наводить приклад двох чоловіків: фарисея і митника. Не випадково Господь ставить фарисея на перше місце, а митника – на друге. Фарисеї були вельми шанованими членами суспільства. Саме слово фарисей означає «відділений». На фарисеїв так і дивилися, як на відділених від звичайних людей, грішників. Фарисеї, на думку, багатьох людей, були дуже близькими до Бога. Звичайні люди дивилися на те, що фарисеї не просто ревно намагалися виконати Закон, але й доповнювали його все новими правилами і не могли не захоплювати їхньою само-дисципліною та фарисейським аскетизмом.

Власне кажучи, саме такому погляду на себе і такій про себе думці фарисеї не лише сприяли, але й всіляко її розвивали. Вони любили молитися прилюдно «по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди» (Мт. 6:6). Під час посту вони робили все, «щоб бачили люди, що постять вони» (Мт. 6:16). Вони пишалися своїм походженням і гордо стверджували: «Авраамів ми рід» (Ів. 8:33). Господь так описує їхню прилюдну поведінку: «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!» (Мт. 23:5-7).

Чому ж тоді Іван Христитель, коли ці вельми шановані юдейською громадою, люди прийшли до нього, аби він засвідчив їм свою повагу, він зробив цілковито навпаки і грізно промовив: «Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: «Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:7-10).

Відповідь ми знаходимо, як в словах Івана так і в сьогоднішніх словах Сина Божого. Фарисеї вірили, що їм ні в чому було каятися. Вони вірили, що вони йдуть в Царство Боже прямою дорогою і впевненою ходою. Вони вірили, що головним у спасінні було виконання певних правил. Навіть у храм вони заходили не для того, аби розкаятися, а для того, аби похвалитися. Не Богом. Собою. Господь каже, що він молиться про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди». 

Вищий пілотаж само-праведності, коли до цього тулять Бога і саме власне само-праведність приписують Богові. Так наче Бог винен в тому, що цьому фарисеєві не потрібен Спаситель. Адже він вихваляється: «я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник».  «Я не беру хабарів, не забираю в людей останнього», – наче хвалиться собою шанований фарисей. «Я також дотримуюся усіх свят і релігійних правил. Я вчасно проказую всі молитви і правильно говорю.  А також я ніколи не чинив перелюбу, а живу в мирі та спокої зі своєю дружиною. І тим більше, я не прислуговую римській владі, збираючи податки для чужоземного уряду, як ось цей жахливий митник. Він же – здирщик і неправедний, і напевно ще й до всього ж перелюбник».

            Наш фарисей з усіх сил хизується собою. А митник у храмі лише додає до його самолюбування усіх найсвітліших фарб для власного образу і найчорніших фарб для образу митника. Врешті-решт, хіба нам теж не буває приємно похвалити себе, принаймні так, що ніхто не чує, порівнюючи себе з іншими людьми. Ви ж, напевне, теж знаєте здирщиків. Та й неправедних ви знаєте. І може знаєте перелюбників або й навіть митників, що за гривню рідну матір продадуть?

А ще наш фарисей далі молиться про себе: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» «Я не лише ліпший від усіх людей в суспільному житті»,  – наче каже він, «але й в релігійному житті я бездоганний. Двічі на тиждень я пощу. Середа і пятниця або якісь інші – не те, що без мяса, а без їжі взагалі проводжу. А ще даю десятину з усього, що тільки в мене зявляється. Веду спеціальний облік і дуже чітко все відраховую». Фарисей хвалиться собою.  Він хвалиться власним бездоганним моральним станом. Хто йому може докорити?  Всі навпаки ставляться до нього з повагою. Фарисей хвалиться своїми ділами.  Хто ще може більше від нього похвалитися ділами?

Але Господь нам також розповідає про митника. Йому нічим хизуватися. Він не може стати перед Господом з гордо піднятою головою, як це робить фарисей. Він вірить, що не може виконати Закону Божого. Він вірить, що він згрішив проти святого Бога. Він вірить, що він – грішник і нічого Богові взамін за свої гріхи запропонувати він не може. Через це він стоїть не хвалькувато, не з гординею, не з хизуванням, а стоїть він з покорою, з розкаянням, опустивши донизу голову і погляд, визнаючи всю свою нікчемність і негідність перед святим і праведним Господом. 

Син Божий каже: «А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» Митник з розпачу через свої гріхи бє себе в груди і просить від Бога лише милості. «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» – єдина фраза, яка лунає з його уст. В митника немає чим хвалитися. В нього немає тієї унікальної комбінації моральних якостей і добрих діл, які має фарисей. Але послухайте вердикт Господа: «Говорю вам, що радше цей (митник) повернувся до дому свого виправданий, аніж той (фарисей)».

Що? Митник, зважуваний релігійним оточенням, повернувся виправданим?  А фарисей, шанований член церкви і суспільства, моральний авторитет і знаний добрими ділами чоловік, повернувся додому невиправданим? Що це означає? Все залежить від віри. Памятаєте китайську приказу про компас?  Дуже важливим є те, де ми перебуваємо.  Фарисей вважає, що він спасається власною праведністю, власними добрими ділами. Йому не потрібен Спаситель.

Фарисеєві потрібен бог, перед яким він буде вихвалятися тим, про що Господь Святий Дух каже через пророка Ісаю (64:6): «Вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...» Фарисей через власне невірство не бачить свого смердючого лахміття і не бачить, що його провини наче вітром несуть просто в пекло.  Він не вірує в Христа, а отже залишається невиправданим, без праведності, без вічного життя. Його дні хизування і самолюбування – пораховані.  У вічності він буде стогнати і скреготати зубами від мук.

Митник бачить власне жахливе становище. Але найголовніше він вірує у милість Божу Він вірує у грядущого Спасителя, Який розчавить голову сатані. Розкаяний митник вірує у Спасителя, у Якому поблагословляться всі народи землі. Розкаяний митник вірує у Спасителя, на Якого Бог покладе всі гріхи світу. Розкаяний митник вірує у Спасителя, Який буде принесений у жертву за гріхи всього світу і помре, а воскреснувши буде «побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:10).

Митник виправданий вірою в Христа. Іншого способу бути прощеним, виправданим і жити вічно не існує. Господь розповідає нам цю притчу, аби ми, будучи фарисеями за природою, що з усіх сил намагаються виправдовуватися то ділами, то ділами з вірою, поверталися до своїх домівок виправданими, а не засудженими. Господь розповідає нам притчу сьогодні, аби ми ставали перед ним не з хизуванням і хвалькуватістю, а не сміли очей навіть звести до неба, а з митником, і з царем Давидом промовляли в щирому каятті: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...»

І вірували. Вірували в Христа. Вірували в те, що самі по собі – ми жахливі і нещасні грішники, яким немає чим хвалитися. Немає чим взагалі хвалитися. Хто ж хвалиться вланими гріхами та приреченістю до вічних мук у пеклі? Господь каже нам цю притчу, аби ми вірували, що ми – виправдані заради Нього і тільки заради Нього, «бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). І з радістю та упевненістю підходили до Господнього Столу і віруючи в слова Христа «видається і проливається за вас на відпущення гріхів», споживали під виглядом хліба Христове істинне тіло та пили під виглядом вина Його істинну кров, і отримували в цьому чудесному Таїнстві прощення гріхів, життя і спасіння, а отже і воскресіння, і вічне життя у Божому Царстві.

Віруйте в це, любі брати і сестри. Кайтеся у власних гріхах, просіть в Бога милості. А Він, щедрий і многомилостивий, як і митникові обовязково прощає вас, аби сьогодні ви поверталися до домівок своїх виправданими.  Ви понижуєтеся сьогодні перед Богом, але Бог заради Христа вас підносить.  Завжди памятайте про ваше місце розташування – гріх. І завжди пам’ятайте про Боже розташування щодо вас: любов, милосердя, благодать і прощення у Христі. «Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться». Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:24). Амінь.

Немає коментарів: