Важко повірити, що з іншого кута, кальвіністи втрапили до такої самої помилки. У Постановах Дордрехтського Синоду, розд. V, стор. 3-8: "Через те що у них перебувають залишки гріха; окрім того через спокуси світу та сатани, навернуті не можуть перебувати в благодаті, коли вони полишені на свої особисті природні ресурси. Але Бог – вірний і милосердно стверджує їх у благодаті, якою їх обдаровано і утримує їх у ній аж до кінця. Проте хоча сила Божа, яка підтверджує і утримує правдивих віруючих у благодаті є надто великою, аби її здолала їхня плоть, все-одно, навернених не завжди спонукає і веде Бог так, що у певних учинках вони не відходять від проводу благодаті, ані не зводяться пожадливостями тіла. З цієї причини вони мусять постійно пильнувати і молитися, аби їх не було введено у спокусу. Якщо ж їм цього не вдасться, то вони можуть не лише підштовхуватися плоттю, світом і сатаною до серйозних і жахливих гріхів, але й часом вони підштовхуються до таких гріхів праведним дозвільним Промислом Божим. Такими прикладами є жалюгідні падіння Давида, Петра та інших святих, які записані у Писанні. Проте такими огидними гріхами вони сильно ображають Бога, зазнають моральної провини, засмучують Святого Духа, переривають вишкіл віри [зауважте: лише вишкіл віри, а не саму віру], чинять серйозне насильство над своїм сумлінням і на певний час втрачають усвідомлення своєї віри, аж допоки не повернуться на правдивий шлях щирим покаянням і Бог засяє над Ними Вітцівським обличчям. Бо через Його незмінну постанову про передпризначення, Бог багатий на милосердя не відбирає цілковито Свого Святого Духа від своїх за таких жалюгідних обставин, як і не дозволяє, аби вони впали до такого ступеню, що відпадуть від благодаті усиновлення і від стану виправдання…"Отже, кальвіністи заявляють, що коли Давид став перелюбником і навіть скоїв убивство, то він не втратив ні віри в Бога, ані Божої благодаті, але просто його віра якось так трохи відійшла, що він не міг у ній вправлятися. Ось і все. Він не відпав від благодаті, не втратив своєї віри – заявляють вони так, що він не потрапив би до загибелі, навіть якби він помер у тому стані.
Це – жахлива доктрина. Люди, які вірують у це, не перейматимуться покаянням, коли вони вчинили такі гріхи, як перелюб і убивство. Коли Кромвель, лиходій, який приговорив своїх підданих, короля до смерті і запровадив убивчі та криваві суди по всій Англії, був при смерті, то він стривожився. Викликавши свого капелана, він спитався у нього, чи людина, яка колись була віруючою, могла втратити свою віру. На це запитання капелан відповів заперечно. Тому Кромвель прийшов до висновку, що в нього усе було в порядку, бо він знав, що колись давно він був віруючим. Згадуючи ті глибокі враження, які справляло на нього часом у минулому Слово Боже, він поклав свою надію на огидну втіху, яку йому запропонував капелан, а саме, що через те, що він колись мав віру, то він продовжував її мати. Цей приклад демонструє жахливі наслідки цієї доктрини кальвіністів.
Немає коментарів:
Дописати коментар