Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 1 квітня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР


  СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити? І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним. І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху? І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене... Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?  А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною...  Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!... Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!  І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.  І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається.  Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім! А коли відспівали вони, на гору Оливну пішли.  (Марка 14:12-26)

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!    (1 Кор. 1:3). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, з часу першого Чистого або ж Страсного Четверга із того дня, коли перші учні куштували небесну страву зі Своїм Господом минуло багато років. Якби ми могли перенестися в той час, то були би трохи здивовані побаченим. Адже стола у нашому розумінні не було.  У горниці, де зібралися учні з Господом міг стояти хіба що дуже низенький столик, довкола якого напівлежачи розташовувалися і учні, і їхній Учитель. Будучи юдеями, вони споживали Пасху, головним компонентом якої було пасхальне ягня.

Це святкування заповів Бог.  Найпершу Пасху євреї святкували не в Обіцяному Краї, а в неволі – у Єгипті. Вони були рабами, з яких знущалися і навіть намагалися знищити. Аби вивести Свій народ із Єгипту Господь Бог послав Мойсея. Фараон не хотів відпускати рабів, та й хто відпустить дармову робочу силу?  Найчастіше саме про неї дбають будівничі великих імперій.  Девять кар, які Господь насилав на Єгипет, лише затвердили серце фараона. На десяту кару Бог мав Ангела, який перейде і вбє всіх первородних у Єгипті. Первородні виживуть лише у тих сім’ях, що послухають Бога. А наказ Божий був у тому, аби віруючі люди забили безвадне ягнятко чоловічої статі і намастили його кров’ю одвірки своїх домів, а саме ягня, якому заборонялося ламати кістки, засмажили та з’їли. Та перша Пасха мала справлятися не напівлежачи, а стоячи – на ногах, бо вони ось-ось мали вирушити в дорогу до обіцяної Богом волі.

Ті євреї, які намастили одвірки свого дому кровю пасхального ягняти та спожили ягня, не пережили жахливої смерті первістків. І, коли весь Єгипет перебував у скорботі, оплакуючи смерть своїх первістків, весь Ізраїль швидко виходив із Єгипту, із дому рабства, з краю неволі, до Обіцяного Краю, що тече молоком і медом…
  
Старозаповітну Пасху споживали ті, що вірили Богові та мали врятуватися. Але не все так було того святого вечора, у Великий Четвер. Писання свідчить: «Як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене...»  Ці слова шокували усіх присутніх учнів. Всі вони – грішні люди.  Петро не так давно хотів переконати Учителя не йти на хресну смерть. Він переконував Ісуса: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» Петро, певно й зараз за столом памятає відповідь Господа: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!»

Коли самарянське село відмовилося прийняти Господа з учнями на ночівлю, то обурені учні внесли, як їм здавалося логічну пропозицію: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив». Відповідь Господа не змусила себе довго чекати: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!» І пішли вони в інше село» читаємо в Біблії завершення тієї історії (Лк. 9:54-56).

Вони були здатні на гріх не меншою мірою, ніж кожен із нас.  Тому «вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?»  «Чи не я?» - запитуємося ми сьогодні в себе. І просимо сили в Господа, щоби Він зміцнив нашу віру.

Відповідь Господа, певно ще більше вразила Його дорогих учнів: «Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною...» Хто ж це такий? Всі вони разом із Христом вечеряли.  Всі вони вмочали хліб у тарілку разом із вічним Сином Божим, Який стався правдивою людиною і ось тепер мав з ними пасхальну трапезу.  А Господь далі продовжує вкрай напружену промову: «Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!...»

Які суворі слова!  У Юди, який вже радів зрадою Бога Сина за тридцять срібняків – ще є нагода розкаятися. Бог «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4).  Бог хоче, щоб спасся Юда Іскаріотський, Петро, ви і я. Але Юді не до спасіння і не до життя вічного. Його душа, як душа нерозумного багатого, що зосереджена на земному багатстві і радіє: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Господь завершує оповідання про багатого такими словами: «Бог же до нього [багатого] прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?... Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога» (Лк. 12:19-21). 

Невіруючий і злодійкуватий Юда святкує Пасху з віруючими учнями, але душа його і тіло, і думки всі його не в обіцяному краї – Царстві Небесному, а в духовному Єгипті – цьому світі з усім його багатством, славою та іншими принадами. І, відкинувши Святого Духа, із куском вмоченим у тарілку, він отримав сатану, який буде його пильно вести дорогою зради аж до дерева, на якому Юда незабаром повіситься.   Горе тій людині, що зраджує Бога, що відкидає Його Євангеліє!

Але ось в горниці залишається дванадцятеро людей, один з яких – Господь Ісус Христос.  Залишився Творець віри – Бог Син і Його віруючий народ. Усі з них увійдуть у Обіцяний Край.  І це для них має зараз відбутися велике чудо,  у якому вони матимуть особливу трапезу і ця трапеза не з безвадного однорічного ягняти, а з Ягняти Правдивого.  Ягняти, яке остерігало вхід у кожну домівку в єгипетській неволі, у котрій перебували віруючі, котрі поспіхом їли запечене ягня, вимастивши перед тим кров’ю ягняти одвірки своїх дверей.  

Сьогоднішнє Євангеліє каже: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє!»  І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.  І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається».  Ніхто з апостолів не спитався: «Як таке може бути, що в хлібі, під виглядом хліба та з хлібом, Господи, даєш Ти Своєї тіло, а у вині, з вином і під виглядом вина Свою кров?» 

Про те, що Господь даватиме Своє тіло і Свою кров вони чули вже раніше.  Коли натовп юдеїв після того, як Ісус годував їх хлібом і рибою захотів повторення чуда, Ісус сказав, що для життя в Божому Царстві потрібна не земна їжа, а щось інше: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.  Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:53-56).

Учні приймають Його правдиве тіло і п’ють Його кров у вірі в реальну присутність Христової святої плоті у хлібі та реальної присутності Христової дорогоцінної крові у вині. Юда в невірстві причастився дияволом.  Віруючі учні причащаються Христовими тілом і кров’ю , а отже одержують з Христом Його праведність, прощення гріхів і вічне життя. Аби вони і ми все це мали Христос, як правдиве Пасхальне Ягня, забрати всі наші гріхи на Голгофський хрест.  Він каже Своїм учням: «Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!»  Аби вони і ми  мали Боже Царство, Христос, як правдиве Пасхальне Ягня, забрати всі наші гріхи на Голгофський хрест. Хто їсть Ягня – той буде жити вічно, бо на третій день по смерті на Голгофі Син Божий воскрес. 

Він Цар неба і землі, і Він далі живить Церкву вас і мене Своїми правдивими тілом і кров’ю на прощення наших гріхів, на вічне життя у Божому Царстві.  Апостол Павло, описуючи літургію в церкві, де він служив, каже: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1 Кор. 10:16).   Ці слова стосуються Святої Вечері не в Єрусалимі, а в Коринті.  Але Христос – Той Самий.  Вечеря – та сама. Праведність, прощення, спасіння і вічне життя – ті самі, здобуті і подаровані нам Христом.

У нашому славетному соборі Святої Софії над вівтарем зображено перше Таїнство Святої Вечері. Там Господь стоїть і дає причастя від вівтаря  Собору під Словами Запровадження, які Він промовив до Своїх учнів: «Це є тіло Моє»,  «Це є кров Моя Нового Заповіту». Яким би не був малюнок, сутність залишається однаковою – Господь дає причастя Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері усім віруючим на прощення наших гріхів.

Сьогодні ми зібрані в Києві, у Інституті Математики.  Замість святих на стінах – портрети вчених.  Вино – український кагор, і облатки – хліб випечений в Україні. До Єрусалиму дві тисячі кілометрів, до першої Святої Вечері дві тисячі років.  Але сутність Святої Вечері залишається тією самою, бо «Слово Господнє повік пробуває!» (1 Петр. 1:25). І Сам Господь «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Свята Вечеря – така сама, бо в хлібі, з хлібом та під виглядом хліба ми приймаємо правдиве тіло Христове, у вині, з вином і під виглядом вина – правдиву Христову кров. А з ними ми приймаємо і те, що має Христос – прощення гріхів, праведність, і вічне життя у Божому Царстві. Бо Господь каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня». До цього дня все ближче й ближче.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Немає коментарів: