(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив.
Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами! Будьте тверезі,
пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, рикаючи, як лев, що шукає пожерти
кого. Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й
вашому братству по світі. А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної
слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай
упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр.
5:6-11).
Вибраним із передбачення Бога
Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай
примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2).
Дорогі брати і сестри, Генріх Сенкевич уславлений
польський письменник, відомий не лише історичними романами про свою вітчизну,
Польщу: серед тих романів, нам, очевидно, найбільш відомим є саме екранізація
роману «Вогнем і мечем», в яких описуються події Визвольної війни 1648-1654
років. Але світові Генріх Сенкевич
більше відомий своїм романом «Quo vadis?»
або ж «Камо грядеши?» чи «Куди йдеш?»
В цьому романі описані події в
стародавньому Римі за правління Нерона, жорстокого римського імператора. Він «прославився» тим, що підпалив Рим, а
провину за пожежу поклав на християн, яких почав дуже жорстоко і масово
переслідувати. За днів Нерона, як стверджує передання, було замучено і двох
Апостолів: Петра і Павла. Ми згадуємо цей день 29 червня.
Генріх Сенкевич у своєму романі
зображує, як Апостол Петро під час переслідування виходить з Риму, але дорогою
зустрічає Господа Христа, Який каже, що Він іде до Риму, аби знову страждати. У
книзі Апостол вертається до Риму, аби підбадьорити дітей Божих навіть у час
смерті залишатися вірними Христові.
Ми не живемо в стародавньому
Римі. Але хто міг би подумати ще вісім-десять років тому, що в Україні, у місті
Слов’янську, російські диверсанти жорстоко замучать двох пастирів і двох
дияконів протестантської церкви лише за те, що вони виявляли християнські діла
милосердя до українських воїнів? Хто міг би подумати, що християн будуть на
сході України будуть кидати до в’язниць
і катувати? Навряд чи багато-хто очікував, що на окупованих територіях будуть
закриватися християнські храми, і що їх будуть навіть конфіскувати, а пастирів,
наче злочинців, оголошувати в розшук.
Проте так сталося. Проживаючи у
світі, ми інколи забуваємось «що ми – від Бога, і що ввесь світ лежить у злі»
(1 Ів. 5:19). Диявол – «князь світу
цього» (Ів. 14:30). А, отже, при першій-ліпшій нагоді, він через світ захоче
звести рахунки з Богом. Оскільки в нього
руки короткі, і до Бога дотягнутися він не може, то виливає свою злобу на Божих
дітей.
Його мало цікавлять його власні
раби, невіруючі. Адже так чи інакше, вони перебувають у гріхах і під гнівом
Божим. Найпершою ціллю диявола завжди будемо ми, віруючі. Адже віруючі «вибраний
рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти
Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а
тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9,
10).
Ви – свідки Христові, і ви –
свідчення Божої милості та любові до світу. Ви – наче більмо на оці диявола. Ви
– подразники спокою світу. Тож і диявол, і світ прагнуть впливати на нас, аби
ми підкорились їм і робили те, що хочуть вони – своїми словами і вчинками
відрікалися Христа.
Господь
Святий Дух через Апостола Петра підбадьорює нас, любі брати і сестри, коритися
Богові. Світ, звісно, любить погратися м’язами. Але світ створений Богом. І
вся міць світу у порівнянні з Божою рукою – наче міць комарика у порівнянні з
рукою боксера-важковаговика. Коли захоче він комарика так приплюсне, що з нього
не зостанеться й мокрого місця. Творець може що завгодно зробити зі своїм
творивом. Бог може у світі і зі світом
зробити, що захоче.
Але «не
бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам
довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття», –
каже в іншому місці наш Апостол (2 Петр.
3:9). Цей світ може припинити своє
існування вже сьогодні або завтра. Або ж він може ще тривати дуже довго.
Визначає це Бог.
А нас Він
кличе упокоритись під Його міцну, тобто всемогутню руку. Господь хоче, аби ми
корилися Його Слову і не вигадували ніяких нових законів для нашого щоденного
життя окрім Його Десяти Заповідей. Коли
ми коримось Його Заповідям, то ми упокорюємось під Його могутню руку, бо таким
чином ми визнаємо Його владу.
Однак сама
покора Заповідям без Христа може привести до бунту проти Бога. Бо диявол може
нам проповідувати, що виконуючи Заповіді Божі, ми можемо здобути спасіння. А упокорення,
про яке нам проповідує Апостол – інше. Бо, якщо ми справді будемо коритися Божому
Законові, то дуже швидко зрозуміємо, що ми – порушники і пропащі грішники, і нізащо на світі нам
досконало Божих Заповідей не виконати.
Упокоритися
під могутню Божу руку означає визнання того, що ми Закону виконати не можемо, і
що ми – нещасні та загублені грішники, приречені до смерті тимчасової і вічної.
Таке упокорення руйнує фарисейську гординю і ми перестаємо корчити із себе
святошу, а натомість б’ємо себе в груди, оплакуємо свій стан і промовляємо: «Боже,
помилуй мене грішного, заради Христа!»
Заради
Христа – ось як ми упокорюємось під Божу міцну руку. Ми упокорюємось до самого
кінця, віддаючи себе, своє життя і спасіння, і вічне життя у руки Спасителя-Бога,
Який стався людиною і заради нас упокорився аж до смерті на хресті. Він пішов на
смерть, узявши на себе всі наші гріхи, усі наші переступи проти Бога і ближніх.
Христос
обмив їх усі до одного Своєю невинною і божественною кров’ю і, будучи досконалим і святим, помер за
нас, грішних. У воскресінні на третій день Син Божий вийшов переможцем над
смертю, над дияволом і над гріхом, і кожному, хто вірує в Нього, зараховується Христова
праведність, святість, невинність, а отже і перемога.
Тож
упокорення під міцну Божу руку, означає упокорення Христові, віра у Христа і
довіра до Христа. Яка може бути ще
міцніша рука, що долає усіх наших запеклих ворогів: диявола, гріх і саму
смерть? Це рука могутнього Бога Христа. Це рука, яка прикриває нас, обнімає нас
і пригортає міцно до Себе у нашій бідності, слабкості, у нашій безвиході і в
нашому каятті. Це робить лише рука Христа – рука зі знаками від римських
цвяхів, якими вона була прибита до Голгофського хреста.
Апостол
каже нам, що таке упокорення завершиться повищенням. Це повищення настане
Останнього Дня, коли Господь Христос повернеться у славі і настане воскресіння
усіх мертвих, а ми змінимось, як свідчить Апостол Павло: «Ось кажу я вам
таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при
останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!... Мусить
бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А
коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться,
тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою!» (1 Кор. 15:51-54).
Ми увійдемо
в Христове Царство слави і будемо там у радості жити повіки віків. Усі наші
болі, страждання зникнуть назавжди, бо в Царстві Божому немає ні гріха, ні
смерті. Ми там будемо бачити Христа і радіти Христом і всім, що Він має у
нескінченній радості.
А поки що
ми в цьому світі, який лежить у злі. У нас багато тут страхів і чимало журби. Ми
можемо журитися про насущний хліб. Ми можемо журитись про одяг і про житло. Ми
можемо журитись про наших дітей і про наших батьків. Ми можемо журитись про
наших воїнів і про майбутню долю нашої країни. Апостол кличе нас не журитись, а
покласти усю нашу журбу, тобто усі клопоти на Христа.
Якщо у вас є якась журба, кладіть
її у молитві на Христа подібно до того, як ми молимось за наших братів і
сестер, і не лише за них на літургії. Богові не байдуже до нас. Він піклується
про нас. Він любить вас, любі брати і сестри і Він ніколи вас не залишить.
А
натомість, каже Св. Петро, зосереджуйте ваш розум, і душу, і сумління на тому,
щоб залишатися тверезими. Апостол кличе не п’яніти ні від чого. Сп’яніння
буває різним, не лише алкогольним. Колись була пісня з такими словами «И в этом есть твоя вина, что, выпивая чашку чая, я вдруг пьянею без вина». Господь хоче,
аби ми зберігали тверезість щодо всього і пильнували, як вартові, щоб нас не
заколихав світ і диявол своїми оманами та спокусами, і таким чином відвести від
Христа, а особливо від Христа відлякати.
Бо диявол не спить, каже Апостол. Він ходить довкола. Він
рикає, як лев, що шукає кого пожерти. Він не сидить у засідці тихенько. Його
добре чути. Диявол – сміливий хижак. Він
проголошує свої доктрини голосно у різних місцях: з кафедр церков-відступниць,
з політичних партій, з уст безбожних урядовців. Мета його, якщо вчитатись у
грецький оригінал Петрового послання – випити кров жертви.
Наближались жорстокі переслідування Нерона і Апостол
кличе до тверезості та пильності, аби не зректися Христа. Краще пролити кров за
Христа, аніж віддати свою кров, свою душу дияволові заради химерної безпечності
упродовж певної кількості літ у грішному світі. Дивіться, каже Св. Петро,
диявол рикає, залякуючи вас, але ви будьте тверезі і пильні, і «не лякайтеся
тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше… (Бога, Який)…
може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт. 10:28).
Господь Святий Дух кличе нас противитись дияволові,
знаючи, що такі муки трапляються Божим дітям по цілому світі. Навіть нині християни
– найбільш переслідувана релігія на світі. Де нам брати сили, аби вистояти до
кінця?
Ми сьогодні чуємо утіху Апостольського благословення. Наш
Бог – Бог усякої благодаті, Бог невимовної любові. Він нас покликав до вічної слави Свого Царства
і Він нас зміцнить, і Він дасть нам силу. Він покріплює нас Своїм Словом. Він
годує і поїть нас істинними тілом і кров’ю Христовими під виглядом хліба та
вина Святої Вечері. Через них Він дає нам міцності, сили та відваги. І Він нас
ніколи не полишиться, як і ніколи не закінчиться Його любов. У Христі і заради
Христа. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні
віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар