Господь - Праведність наша: проповідь на 6-у неділю по П'ятидесятниці

          ГОСПОДЬ – ПРАВЕДНІСТЬ НАША

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь! Тому так промовляє Господь, Бог Ізраїлів, про пастирів тих, що пасуть Мій народ: «Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними. Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь! А Я позбираю останок отари Своєї зо всіх тих країв, куди Я їх повиганяв був, і їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться. І над ними поставлю Я пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені, каже Господь! Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і суд та правосуддя в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь – праведність наша» (Єремії 23:1-6). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

Любі брати і сестри, як можна розгубити та розігнати отару? Не так давно я бачив, як люди сварились із пастухами. Тих пастухів було всього двоє і випасали вони не овечок, а череду корів, які є практично в кожному селі. Корів теж було небагато, але вони розбрелися по людських городах, садках, а частина навіть попрямувала до лісу. Якась частина корів залишилась поряд із пастухами.

 Коли роботодавець пастухів до них прийшов, аби дізнатись в чому справа, то виявив, що вони були просто п’яні і їх вже не цікавила череда їхня, а цікавили всякі побрехеньки, які вони одному розповідали та сп’яну хвалились собою і своїми вигаданими здобутками і подвигами. І замість того, аби виконувати доручення роботодавця та пильнувати за чередою, вони ту череду, фактично розгубили.

 А як розгубили та розігнали отару Божу пастирі за днів Єремії. Яких пастирів має на увазі Господь? Що це за отара Його? І що це за Його пасовисько? Найперше поговоримо про отару. Отара – це Божий народ. Це – віруючі люди. Це – нащадки Авраама, Ісака і Якова, які мали обітницю про те, що Спаситель світу вийде саме від Ізраїля, а точніше – із племені Юди, від юдеїв.

 Боже пасовисько – це ті пасовиська, про які співає у Псалмі цар Давид: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках праведності» (Пс. 22):1-3). Саме на Божому пасовиську Господь оживлює душі Своїх віруючих, дає їм прошення гріхів через віру в Христа і веде далі стежками праведності і вічного життя. Звісно ж ці пасовиська – це проповідь обітниці і втіхи у грядущому Христі, Спасителі світу. 

А пастирі – це насамперед рід Левія, священики та левити, які були покликані Богом служити в Його храмі, приносити жертви, співати Псалми, навчати народ Ізраїля про благодатного Бога-Спасителя і проголошувати прихід Месії, утішати народ приходом Христа і спасінням у Ньому. До цих пастирів, звісно, належали і правителі Ізраїлю, адже Ізраїль був теократичною державою, яка мала користуватись Законом, отриманим від Бога на горі Сінай. 

І світські правителі Ізраїлю, і духовні його провідники мали дотримуватись Закону Божого, мали проголошувати його в повній суворості, аби народ розумів своє жахливе становище в гріхах, каявся в гріхах і шукав порятунку і спасіння в грядущому Христі. Вони мали проголошувати слова солодкої втіхи, якою радів був ще Авраам і всі правдиві віруючі, які були істинними дітьми Авраама. 

Проте сталось щось дуже жахливе. Господь через Свого вірного пророка проголошує: «Горе пастирям тим, що розгублюють та розганяють отару Мого пасовиська, говорить Господь!» Господь проголошує горе на пастирів Ізраїля. Вони не пасли Божий народ. Натомість вони розгублювали Божу отару. І не лише розгублювали – вони її ще й розганяли! 

Господь докоряє їм: «Ви отару Мою розпорошили й їх розігнали, та не наглядали за ними». Ці пастирі Ізраїля поводились наче п’яні пастухи, яким було байдуже було до їхньої череди. Натомість п’яні пастухи пишались своїми вигадками про себе, власні подвиги та здобутки. А череда тим часом розгубилась по всіх усюдах. 

Пастирі Ізраїлю були наче п’яні від наук нечистих духів. Вони сп’яніли від фальшивого вчення про виправдання і спасіння. Замість того, аби вести народ в покаяння за гріхи проти Святого Закону і звертати погляд ізраїльтян до грядущого Месії-Христа, вони пророкували різні безглузді речі, навчали покладатись у визволенні в цьому житті і спасіння до життя вічного на власні діла, на власне походження, на існування храму і всього такого подібного. 

Вони не проповідували того, що наказував Бог! Вони не навчали тому, що заповів Господь! Вони закривали очі на гріхи власні і народу, і спонукали їх звертатись до власного походження, діл, величі і всяких інших марних речей, які не творили віри в грядущого Христа. Вони не тримали народ біля Бога, а дозволяли народові шукати собі спасіння і втіхи будь-де. Ось так отара Божа розгублювалась. 

А тих, хто прагнув далі вірувати в Христа грядущого і тих, що проповідували Христа грядущого, ці пастирі проганяли з Храму, кидали в тюрми і намагались навіть знищити фізично! Вони це робили, бо самі не вірували в благодатного Господа і у виправдання через саму віру в грядущого Месію – в грядущого Христа. 

Вони сп’яніли від наук нечистих духів. Вони більше не мали чистого вчення Закону і Благодаті. Тож вони розгублювали отару і розганяли її. Адже будь-яке спотворення Божого Слова – це палиця в руках, яка проганяє вівцю Божу від Господа. Проганяє десь на манівці, де на таких овечок полюють хижаки, вовки та леви – диявол і його слуги, які вщент намагаються зруйнувати віру в Христа і позбавити людину віри, спасіння, воскресіння і вічного життя. 

За це вони будуть покарані. Бог проголошує: «Ось тому покараю Я вас за лихі ваші вчинки, говорить Господь!» Незабаром храм у Єрусалимі буде зруйновано, як буде зруйновано і сам Єрусалим. Народ піде на довгих сімдесят років у неволю до Вавилону. А перед тим чимало з них будуть убиті вавилонянами. Перестане існувати і їхнє поклоніння в храмі, і сама їхня держава! Ось таке покарання за відступництво від Христа! 

А далі Божий пророк проголошує втіху для віруючого залишку Юдеї – для тих овечок, яких пастирі своєю фальшивою доктриною розганяли від церкви. Господь обіцяє, що Він їх позбирає із усіх тих країв, де вони опиняться і каже: «їх поверну на пасовиська їхні, і вони порозплоджуються та розмножаться». Зараз вони не чують проповіді про Христа грядущого. Але ця проповідь про Христа відновиться. Вони знову будуть перебувати на своїх пасовиськах. І кількість цих віруючих у Христа стане дуже великою. 

Як плодилась з благословення Божого отара в руках Якова у далекому краю, так само і вони дуже сильно намножаться. Зараз, перед падінням Єрусалиму і руйнування храму їх зовсім небагато. Проте настане час і кількість овечок Божих – Божої отара буде вражаючою. 

І навіть більше. Господь каже: «І над ними поставлю Я пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені!» Коли те станеться?  Про який час говорить Господь Бог?  Це час воплочення Христа, Який є вічний Син Божий і Який по плоті є нащадком Давида, славного царя Ізраїлю – того самого Давида, через якого Господь Святий Дух нам Псалом «Господь – то мій Пастир». 

            На троні в Єрусалимі не буде вже нащадка Давида. Здавалось, що дім Давида, наче зрубане могутнє дерево, повалився назавжди. Юдея перебувала під окупацією Риму, а царем в Єрусалимі був Ірод, навіть не єврей за походженням, а едомлянин. Але Господь обіцяє відновити дім Давида із залишку дерева і каже: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і суд та правосуддя в Краю запровадить». 

            Ця Парость праведна, тобто безгрішна. Ця Парость – Божий Син і Син Давидів, Ісус Христос. Господь поставив Його у Краю, як істинного Царя Ізраїлю. Він царював посеред Ізраїлю Своєю благодаттю. Мудрість лилась із Його уст, коли Він навчав і проповідував. Його піклування про народ було сповнене милосердя і любові. Він зцілював недужих і калік, насичував голодних і воскрешав мертвих. І в Своєму таки краю, обіцяна Богом праведна Парость Ісус Христос запровадив у краю суд і правосуддя – суд над гріхом, дияволом і смертю. 

Його правосуддя – правосуддя задля всіх нас – на хресті Голгофи. Там Ісус Христос, праведний, на Себе забрав усю нашу неправедність, усі наші гріхи і поніс за них повну Божу кару. На Христа Бог вилив Свій гнів – у тяжких муках за всіх наші гріхи Ісус Христос, Парость правдива, помер на нашому місці і замість нас. Він помер за нас, щоб нам наші гріхи не зараховувались, бо Він забрав їх усі на Себе. 

Але на третій день Ісус Христос воскрес із мертвих, щоб нам, кожному, хто вірує в Нього, зараховувалась Його праведність. Хоча ми – грішні, але ми кличемо Христа і проголошуємо: «Господь – праведність наша!  Христос – праведність наша!» Коли ми віруємо в Христа, ми – виправдані, ми – праведні, бо через віру в Христа – Христос наш, а отже і праведність, і спасіння, і воскресіння, і вічне життя – наші! 

У Христі Ісусі збулось пророцтво Єремії. У Христі Ісусі виконались усі пророцтва всіх пророків Божих. Христос – Праведність наша. У Христі ми праведні і маємо вічне життя. Так само у Христі виконалось і пророцтво про «пастирів тих, які пастимуть їх, і не будуть боятися вже й не злякаються, і не будуть загублені». Це – Апостоли Христові, яких Господь Христос покликав до служіння Євангеліє і вчинив їх ловцями людей. Вони не відганяють людей від Господа. Вони ловлять людей для Господа. 

Так само наш розп’ятий і воскреслий Господь – Праведність наша, кличе і всіх вірних служителів Слова і Таїнств, які проповідують непофальшоване Євангеліє і годують Божу отару істинними тілом і кров’ю Христовими у хлібі і вині Святої Вечері, в них і з ними даючи нам праведність. Бо Господь Христос – Праведність наша. Хай ніколи не буде Отара Божа, Церква Христова без таких пастирів. Заради Христа, Праведності нашої. Амінь. 

Цареві ж віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, – честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).