Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 31 січня 2016 р.

Проповідь на День Віровизнання Св. Апостола Петра

ОСНОВА ЦЕРКВИ
(Нарис проповіді пастиря 
В’ячеслава Горпинчука)
                                                   
Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?»  Вони ж відповіли: «Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків».  Він каже до них: «А ви за кого Мене маєте?» А Симон Петро відповів і сказав: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» А Ісус відповів і до нього промовив: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!» (Євангеліє від Св. Матвія 16:13-19).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, питання «Ким є Христос?» завжди буде актуальним. Адже постать Христа, Його слова, вчинки, життя, смерть і воскресіння викликають захоплення у маси людей в усі епохи. Для когось Христос – великий пророк.  Для когось – великий учитель моралі.  Для когось – найбільш гідний приклад для наслідування.  А для когось – навіть перший комуніст, бо, мовляв, дуже вже подібний кодекс будівника комунізму до Десяти Заповідей Божих. Щоправда при цьому любителі комунізму і Сталіна часто забуваються нагадати, що їхня ідеологія основується на ненависті до людей з іншого класу і на класовій боротьбі.  А Христос промениться любовю до ближнього.

Не випадково за Христом ішли такі величезні натовпи людей. Не випадково ніхто не залишався без Христової опіки чи любові. Хворі зцілювалися. Немічні отримували силу. Біси втікали від Його присутності, а колись біснуваті отримували спокій і тихе та мирне життя. Ті ж, що були зголодніли, від Христа не відходили голодними – вони насичувалися не лише істиною Божого Слова, але й фізичною їжею, яка була необхідна для їхнього тіла.

Ким же є Христос насправді? «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» – запитує в сьогоднішньому Євангелії Ісус. Народ, який чув, як Ісус навчав, не мав однієї думки про Сина Людського. Народ, який бачив усі чуда, які чинив Ісус – народ, який зцілювався, куштував чудове вино та насичувався їжею, яку давав Ісус, у своїх думках про Нього розходився.

Частина народу вважала Ісуса за Івана Христителя. Іван Христитель – останній Пророк Старого Заповіту і Предтеча Христа проповідував Царство Боже і закликав людей розкаятися в гріхах та принести гідний плід покаяння. Після того, як безбожний Ірод стратив Івана Христителя Ісус так описав цього великого Пророка: «Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя!» (Мт. 11:11).  Частина народу, як і сам Ірод, вважали, що Ісус – це Іван Христитель, який воскрес із мертвих і далі проповідує Царство Боже та кличе народ до покаяння.

Частина народу думала, що Ісус – це ще один славетний Пророк – Пророк Ілля. Про його повторний прихід був передвіщав інший Пророк – Малахія. Він говорив: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!» (Мал. 4:5). Ілля, відповідно до цього пророцтва, мав зявитися перед самим воплоченням Сина Божого.  Цим другим Іллею був Іван Христитель, про якого Ісус також каже: «Усі-бо Пророки й Закон до Івана провіщували. Коли ж хочете знати, то – Ілля він, що має прийти» (Мт. 11:13, 14).

Ще інша частина народу вважали Ісуса за пророка Єремію. Цей славетний пророк проповідував покаяння і передбачив падіння Єрусалиму та вигнання народу в неволю.  А ще частина народу вважали Ісуса за якогось іншого з пророків, яких Бог повернув у Обіцяний Край, аби вони там проголошували Слово Боже.

Іван Христитель, Ілля, Єремія або якийсь інший пророк.  Не дивно, що так багато людей на світі толком не знають Ким є Христос насправді, якщо навіть вибраний народ – люди які чули Христову проповідь, бачили Його вчинки, раділи Його чудами, не могли зрозуміти, хто перед ними насправді. Аж до повернення Христа ми будемо чути багато різних версій про те, ким є Син Людський. І жодна з них не буде істинною або, принаймні, не буде повною.

Думку світу про Христа ми тепер знаємо. Ми будемо чути про Нього багато всього і багато різного. «А ви за кого Мене маєте?» – питається Ісус у Своїх учнів і отримує відповідь від речника учнів – Апостола Петра: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» 

Слова Петра означають: «Ти – не просто пророк. Ти – пророк, більший від Мойсея. Ти – Той, про Кого Він пророкував і Котрого ми повинні слухатися. Ти – Помазанець, Месія, Спаситель, вічний Бог, Який воплотився, аби спасти людей від їхніх гріхів. Ти – Життя».

Ця відповідь надзвичайно точна і так само надзвичайно змістовна. Петро промовляє її одразу, не обговорюючи її з іншими учнями. І якби ця відповідь була узагальненням його власних спостережень та роздумів, то римський єпископ мав би всі підстави вважатися наступником одного з найвидатніших мислителів усіх часів і народів. Якби ця відповідь була підсумком дискусії учнів Христових, то вони би могли претендувати на те почитання, яке віддає їм константинопольський єпископ.

Але Господь не хвалить за спостережливість і розум ані Петра, ані всіх інших учнів. Він каже: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець». Блаженний, тобто щасливий. Його щастя полягає саме у сповіданні істини про Сина Божого і в тому, що ця істина не є підсумком його мислення або мислення будь-якої іншої людини, крові і плоті, як про це каже Христос. Це сповідання виявлене Небесним Отцем.

Пізніше інший Апостол, Павло, напише в листі до коринтян: «Не може сказати ніхто: Ісус – то Господь, як тільки Духом Святим» (1 Кор. 12:3). Віра в Христа, як і сповідання Ісуса Назарянина Христом, Сином Бога Живого, дається винятково Богом.  Всі ті, кому Бог цього сповідання не дав, не є блаженними і вони будуть говорити про Христа, як про великого пророка, учителя моралі, чудовий приклад для наслідування і навіть як про першого комуніста.

Але той, хто визнає Ісуса Христом, Сином Бога Живого – блаженний, щасливий. Бо має дар від Бога і блаженний тим, що віруючи в це сповідання, має те, що приносить Ісус Христос, Син Бога Живого – прощення гріхів, здобуте Ним на хресті Голгофи; перемогу над смертю і виправдання та вічне життя, яке дає кожному віруючому Ісус Христос.

Блаженні ви віруючі, що сповідуєте сьогодні Ісуса Христом, Сином Бога Живого, ідучи до Святої Вечері, аби причаститися Сином Бога Живого, Життям вічним у Його правдивих тілі та крові у хлібові та вині з Господнього Столу. Блаженні ви, любі християни, бо Христа Сина Бога Живого, вам далі у Євангелії обявляє Бог.

Ви – блаженні, бо це Віровизнання – не від людей, а від Бога. Ви – блаженні, бо не Петро, що означає камінь є скелею, на якій будується Церква, а – віровизнання Ісуса Христом, Сином Бога Живого. Сам Петро пізніше скаже, звертаючись до Церкви, до всіх віруючих: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були» (1 Петр. 2:4-8).

І про це віровизнання пише Апостол Павло: «Ви – вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22). Ви – живі камінчики, як і Петро – камінь і ви будуєтеся не на піскові людських доктрин, служінь, передань чи традицій. 

Якби ви будувалися на переданнях і людських уявленнях, то ваша доля була б незавидною, бо ваша будівля, частиною якої ви були б, однієї миті зруйнувалася, а ви б опинилися навіки в аду, терплячи там жахливі муки. Як майстерно діє сатана, переконуючи людей, що Церква має будуватися на Апостолові Петрові, наче то він – Христос, Син Бога Живого!

Ісус же в Євангелії говорить про те, що Він Сам є Будівничий Церкви. І будує цю Церкву Він на Скелі – тобто на істині сповідання Ісуса Христом, Сином Бога Живого, тобто – на Христі. Сповідання вказує на непорушний фундамент, непохитну основу Церкви – на Христа. Коли Христос в основі, тобто Церква проповідує Христа, живе Христом, слухається Христа, живиться Христом – нічого диявол їй не вдіє – сили адові її не подолають. Бо Христос знищив силу аду і диявола – гріх. Він обмив усі до одного гріхи Своєю кровю. Він вирвав жало смерті. Він відібрав зброю диявола – звинувачення в гріхах і сили адові перед Христом – ніщо. Вони розбиваються об Нього, як вода розплескується об скелю.

Якщо ж немає цього Віровизнання, а натомість вкрадаються людські учення, то немає Скелі-Христа і варто дуже пильно озирнутися довкола – чи не стоїть там, де ви поклоняєтеся, за пишними, стародавніми формами і звичаями сам сатана і чи не править він там своєї меси? Адже мова не ведеться про архітектурне змагання, а про спасіння душ, яке здобувається там, де все у всьому є Христос, а не хтось інший або щось інше (Кол. 3:11).

А ви, любі брати і сестри, радійте, бо ви маєте нині це Віровизнання, ви маєте Христа, Сина Бога Живого, вашого Спасителя в основі вашої Церкви, в центрі її уваги та життя – Христа, Який вас любить і Який дав вам, Своїм любим віруючим, прощеним і виправданим дітям, Своїй Церкві – чудовий, величний інструмент – Свої Ключі.

Це Ключі – від Царства Небесного. Ісус каже, через Петра, звертаючись до цілої Церкви: «Що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!» Те, що простиш – буде прощене. А що не простиш – залишиться на нерозкаяному грішникові і брами Царства Небесного будуть замкнені. Ключі до тих брам – в руках Церкви, в руках віруючих. Ключі до воскресіння з мертвих. Ключі до життя будучого віку.

Сьогодні ці Ключі відчиняють брами Царства Небесного для всіх, хто кається у власних гріхах і визнає, що спасіння він має лише Ісусі, Який є Христос, Син Бога Живого. Він – Основа нашої Церкви. В Ньому наше прощення, наше спасіння і вічне життя. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь!


А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: