Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 1 червня 2010 р.

ЦЕРКВА ВИДИМА Й НЕВИДИМА?


     Наше Сповідання не робить цього розрізнення між невидимою і видимою церквою.  Лютер справді періодично говорить про церкву, як про невидиму, але в цілковито іншому сенсі.  Для лютеранського богословя було би набагато кращим не починати говорити, що начебто існує дві церкви: одна видима, а інша – невидима.  Це розрізнення виводиться із реформатської доктрини про передпризначення. Воно вертається до Августина, а в Середньовіччі його можна знайти у Вікліфа.  Невидима церква складається з усіх передпризначених, видима церква – з охрищених. Можна бути членом однієї церкви, не належачи до іншої.  Тут Таїнство Хрищення є лише зовнішньою ознакою хрищення Святим Духом.  Для людини, яка не передпризначена для вічного життя, хрищення водою залишається лише ознакою без жодних наслідків.
        Це розрізнення відкидається Лютеранською Церквою, як не-Біблійне.  Хрищення, відповідно до Нового Заповіту є не лише знаком, але й засобом, який змиває гріхи (Еф. 5:26), «купіль відродження» (Тита 3:5).  Тож є не дві церкви: одна видима спільнота тих, що прийняли Хрищення, як знак відродження, а інша невидима спільнота відроджених Духом Святим до вічного життя.  Наша церква також сповідує вибрання до вічного життя і знає, що охрищені можуть бути втрачені, і винні в тому будуть вони.  Ми схиляємося перед Богом, приховані рішення Якого, рішення, які Він нам не обявив, ми не розуміємо.  Ми схиляємося перед Богом, Який «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:4), і Який все-таки допускає, що так багато людей втрачаються навіки.  Але ми ніколи не можемо поступитися тими обітницями, які повязані із засобами благодаті. Взагалі ми  не можемо говорити, що Він не має на увазі того, що обіцяє.  Людина, приймаючи обітницю про Христа у вірі, може втрачати благословення Хрищення, день за днем і навіть  щоденно.  Але обітниця залишається.  Хрищення залишається таким самим.
        У суперечках про Хрищення між лютеранами та реформатами у XVI столітті, які ми повинні досліджувати старанніше, наші богослови любили посилатися на «одне Хрищення» в Еф. 4:5, яке також було взято у Нікейський Символ віри.  Із цього великого місця з Павла, на якому також перебуває Стаття VII Ауґсбурзького Віросповідання, як також із «один Бог Отець… і один Господь» у 1 Кор. 8:6, ми маємо повторюване слова «єдиний» і «один» у Нікейському Символі віри: «Вірую в єдиного Бога, Отця… і в єдиного Господа Ісуса Христа…. єдину святу соборну і апостольську церкву…. одне Хрищення на відпущення гріхів».  Те, що сповідується тут із Нового Заповіту є захистом не лише проти тієї ідеї, що Хрищення можна повторювати, але й проти платонівського розколу цього Таїнства на фізичне хрищення і духовне хрищення.
        Це стосується не лише засобів благодаті, але й церкви. Наше Сповідання сповідує одну-єдину церкву, а не дві.  Церква не може розколюватися на видиму і невидиму, незалежно від того, що про це могли думати пізніші лютеранські богослови.  Таким чином наше Сповідання повторює Нікейський та Апостольський Символ віри, і Новий Заповіт. Коли ж ставиться запитання, чи Стаття VII Ауґсбурзького Віросповідання говорить про невидиму церкву так як цю статтю розуміли реформовані, а чи про видиму церкву, як цю статтю для себе витлумачували англіканці, то ми просто повинні сказати, що це запитання поставлене неправильно; статті це розрізнення не відомо, як і не відоме воно Новому Заповітові.

Герман Зассе, Стаття VII Ауґсбурзького віросповідання у сучасній кризі лютеранства.  Листи до лютеранських пастирів, № 53, квітень 1961 р.

Немає коментарів: