КОЛИ ВІРУЮЧИЙ ВПАДАЄ У ПРОГРІХ

Хай ті, кому була передана влада та опіка над душами, пізнають із цієї Павлової заповіді ("Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности" Гал. 6:1), як вони повинні ставитися до тих, що впали в прогріх. «Браття», - каже він, «якщо якась людина впала в прогріх, то не відкидайте його і не осуджуйте. Але виправляйте його, зміцнюйте та відновлюйте (бо таке значення несе грецьке слово ) і своєю лагідністю виправте в ньому те, що пропало через обман диявола або через слабкість його плоті. Бо Царство, у яке ви були покликані – не царство страху або смутку, а Царство впевненості та щастя. Коли ви бачите якогось брата перестрашеного через гріх, у якому він винен, біжіть до нього, простягніть йому свою руку у його падінні. Утіште його солодкими словами і обніміть його як мати. Черствим та впертим, які безстрашно і самовдоволено тривають у своїх гріхах, докоряйте різко. Але тих, що потрапили в прогріх і смуток та сумують над своїм падінням, слід підбадьорювати та повчати вами, духовними. І робити це слід у духові лагідності, а не в ревності до праведності або жорстокості, як це робили деякі сповідники, які тоді, коли треба було відновлювати спрагнені серця солодкою втіхою, давали їм пити жовч і оцет, як робили це юдеї Христові на хресті (Мт. 27:34).

Мартін Лютер, З лекцій на Галатів