Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 6 січня 2014 р.

Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

СЛАВА, МИР І ДОБРА ВОЛЯ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»  І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходімо до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала.  А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано   (Євангеліє від Св. Луки 2:1-20).

Христос рождається! Славімо Його!

Дорогі брати і сестри, щороку в християнських церквах на Різдво розігруються вертепи – повчальні та часто жартівливі сценки на Різдвяну тему. Християнські діти, юні християни та християнки, а часом і дорослі віруючі переодягаються у різноманітних персонажів з Біблійних часів і актуалізують їх у реалії своєї рідної країни. В жартівливій формі вони, тим не менше, змушують нас замислитися, а ким у найпершому Різдві були би ми, якби ми опинилися того найпершого Різдва у той самий час і в тій самі й місцині, де жили Йосип і Марія, коли «вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній»?

Ким ви були би, якби те найперше Різдво відбувалося сьогодні? Погляньмо на перелік тих осіб, що згадуються в сьогоднішній історії. Найперше ми бачимо царя Августа, правителя могутньої Римської імперії, наддержави того світу – держави, з якої юристи успадкували термін «римське право», рабами в якій могли ставати цілі народи, а pax Romana, римський мир став своєрідним прообразом шенгенської зони, даруючи привілей усім мешканцям безперешкодно мандрувати тогочасним цивілізованим світом. Над усім цим світом стояв Август, перший римський імператор і організатор нової системи управління світом. Одна з особливостей нової системи полягала в більш раціональному оподаткуванні, для чого власне й було організовано тогочасний перепис, за який також несе відповідальність Квіріній, адже він – намісник римського імператора в Сирії, на значній частині Близького Сходу. 

Про їхню відповідальність і про відповідальність усіх правителів пише Апостол Павло: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі – пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:1-7).

Попри видиму жорстокість наказу, який змушує Йосипа з Марією, що ось-ось має народити, з Назарету у виснажливу подорож до Віфлеєму, римська влада таки діє на добро цілому світові і людству: Месія має народитися у Віфлеємі. Йосип – з роду Давидового, отже з Віфлеєму, у нього немає іншого вибору, окрім як іти до Давидового міста, разом із Марією. Вони – віруючі, отже віддають належним чином «кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь».

Нам нічого не сказано про господарів заїзду, в якому не стало місця для Йосипа з Марією. Нам нічого не сказано про мешканців, які вже там оселилися.  Не дивина в нашому світі, що комфорт і зручності прагнуть здобути, але мало хто комфортом і зручністю хоче ділитися, особливо з тими, хто перебуває у зовсім крайній потребі, як Діва, яка має ось-ось народити Дитину.

«І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них...» – підсумовує Бог через євангеліста обставини народження Свого Сина. Не палац і навіть не заїзд, не готель, а стайня, кошара – місце народження Сина Марії і Сина Божого, Ісуса Христа. Не вишукане ліжечко і навіть не проста колиска стають місцем першого відпочинку маленького Ісуса, ясла. Це вже потім ясла частіше будуть асоціюватися з дошкільною і то насамперед християнською установою, де будуть опікуватися християнськими немовлятами. А Святе Немовля Його матір, Діва Марія, кладе в ясла-годівницю для худоби, «в заїзді місця не стало для них...». Бо Син Божий так розпочинає Свою місію у світі, світі, який ворогує з Богом – у світі, де любов до Бога і ближнього – риторика і абстракція, віддалені від реальності настільки наскільки віфлеємські ясла віддалені від єрусалимського палацу.

            Первенець Марії, Єдинородний Син Божий, народжений і сповитий лежить у яслах. З іншого боку Різдвяних ясел залишився імператор Август із його намісником Квірінієм. З іншого боку Різдвяних ясел залишився навіть віфлеємський таки заїзд із мешканцями, що поз’їжджалися на перепис, бо вони – спадкоємці славного царя Давида, якому було обіцяно: «Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство… Я зміцню престола його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина…. І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!» (2 Сам. 7:12-16). Навіки, навіки, навіки – лунає в обітниці. Спадкоємець Давида – буде вічний Цар, Месія, Помазанець, Христос, Спаситель світу.  І ось споконвічний і водночас новонароджений Цар, сповитий лежить у яслах. А царі і всі наближені до них раптом опиняються з того боку ясел, з боку влади та пихи, насильства та інтриг, з боку злоби та темряви до якого наша євангельська оповідь далі не стосується.

Натомість яскраве світло спалахує серед ночі в найнесподіванішому місці – там, де «в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою». Цього світла немає там, де на Царя Христа не чекають.  Цього світла немає там, де не слухають Писання і не чекають на прихід Спасителя. Це світло слави Господньої не спалахує навіть над Давидовим містом – Віфлеємом. А спалахує воно над тими, хто нічної пори не сплять, а вартують отару свою – над тими, хто вірує в Господа і чекає на прихід Спасителя, як написано в Псалмі: «розмишляю про Тебе в сторожах нічних: що став Ти на поміч для мене, в тіні ж Твоїх крил я співатиму!» (63:7, 8).

Над пастухами і над всіма віруючими розгортаються у цю Різдвяну ніч крила Господні. Наше Євангеліє так описує цю чудесну подію: «Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме».

Ангели Господні не амурчики, що пурхають з іграшковими луками та стрілами на поштових листівках.  Ангели Господні – духи служебні та могутні воїни – армія Бога Живого. Ангелів завжди бояться, бояться не просто так, а так, як це було з пастухами, які «перестрашились страхом великим...» Ангелів справді боятися слід, зокрема їх боятися слід невіруючим людям, бо від Бога нічого доброго при появі ангелів їм очікувати не слід. Але для віруючих – не так. Ангел промовляє Добру Новину – радість велику.  І ця новина стається для всіх людей.  Звісно ж будуть дуже багато таких, що цю новину відкинуть і не радітимуть почутим, бо вони не вірують в Бога.

Але для нас віруючих ця радість неперевершена, бо це для нас народився у Віфлеємі Спаситель. Радість ця мала би бути для всіх людей, але вона стосується лише віруючих, бо лише віра осягає Народженого у Давидовому місті, Спасителя, Христа Господа. Лише віра до Нього горнеться. І хоча Христос прийшов спасти усіх людей і пішов на Голгофу за все людство, і поніс на Собі гріхи усіх без винятку людей, Спаситель Він – тільки для віруючих, бо спасіння отримується лише тією рукою, яка називається віра. Цю віру мають пастухи, яким звіщається і про чудесну ознаку – Дитину, яка лежить у яслах.

 В Євангелії читаємо: «І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі – мир, у людях добра воля!» Не лякайтеся, бо ця Різдвяна ніч – ніч ангельського благовістя. Це Різдвяне послання для всіх тих, що чекають на прихід Спасителя. Це Різдвяне послання для всіх, хто кається у власних гріхах і шукає милості у Бога.  Ніч осяяна світлом слави Божої.  Ніч пронизана ангельським благовістям для кожного пастиря, для кожного віруючого: «Слава Богу на висоті!»

«Я – Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам» (Іс. 42:8).  Слава за все належить винятково Богові. Слава за наше створення і слава за наше спасіння. У Різдвяну ніч ангели славлять Бога на висоті.  Сьогодні ми славимо Бога тут,  у нашій парафії, що зібралася цього Святвечора, аби прославити Його за чудесне спасіння в Імя Його Сина. Слава Богу, бо навіть віра, якою ми отримуємо спасіння, є даром нашого Бога. І за нашу віру слава належить Йому. За все наше спасіння від початку і до кінця – слава належить Богові, і винятково Йому. Не нам, не нашим ділам, а Йому: Отцеві, Синові, і Святому Духові. Слава Богу на висоті!

Ангели далі проголошують: «На землі – мир».  Не про римський мир промовляє військо небесне.  Не про відсутність військових дій одного народу проти іншого звіщають небесні посланці. Такий мир вони можуть і самі встановити за лічені секунди по всьому світові.  Вони проголошують про довгоочікуваний мир з Богом, який настає через Божого Сина. Цей мир Він здобуває для всіх нас на Голгофському хресті, як потім лунатиме в Ефесі та церквами Римської імперії і всіма краями світу послання небесне, що Ісус Христос «наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (2:14-19). На землі – мир, бо ви, що віруєте в Ісуса Христа, прощені і ви – тепер не вороги Божі, а домашні для Бога.

«У людях добра воля!» - завершується послання війська небесного. За цю добру волю – слава Богові!  Вона існує у віруючих людях, примирених з Богом Христом. Ця добра воля спонукає славити Бога, радіти спасінням і чинити добро ближньому.  Бо ця добра воля іде з вашого люблячого серця, яке любить Бога, Який перше нас полюбив і любить нині, і завжди.

Ця добра воля спонукає нас, як і пастухів іти до сьогоднішнього нашого Віфлеєму – нашої громади і поклонятися Дитині, що в яслах лежить і бачити там щасливих Марію і Йосипа, і колядками прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як нам було сказано в Євангелії  – про Христа у яслах і про Христа вознесенного, прихід Якого ми тепер очікуємо у славі, як і чекаємо на воскресіння усіх мертвих і життя будучого віку, вічного життя усіх тих, що поклали надію на Христа, народженого у Віфлеємі.  І повторювати приклад Діви Марії, розмірковуючи у серці радісному про Христа.  Наша роль у вертепі може бути різною. Але в реальному житті ми діємо, як пастухи, як Йосип, і як Марія, бо ми – віруючі, ми християни. А ними ми є, бо Христос народився.  Славімо Його! Амінь.


Немає коментарів: