Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 26 січня 2014 р.

Проповідь на 1-у неділю Богоявлення

     ЧАСТИНИ ОДНОГО ТІЛА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив. Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми – один одному члени.  (Євангеліє від Св. Матвія 3:13-17).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, декілька днів тому в місті Києві з лікарні було викрадено двох друзів: киянина і львів’янина. Киянина звуть Ігор Луценко. Він – відомий журналіст. Він піклувався про свого друга. Друга звали Дмитро Вербицький. Він був учений-сейсмолог, який приїхав до Києва, аби протестувати разом із киянином Ігорем Луценком проти побиття київських студентів і проти тиранії, яка прагне запанувати над Україною.

Викрадачі знущалися з обох друзів, а потім, почувши західноукраїнський акцент Дмитра Вербицького та дізнавшись, що він – зі Львова, більшість власної уваги та катувань, нелюдських тортур звернули саме на нього. Двох друзів розділили. Ігореві Луценкові, наклавши на голову мішок, дозволили молитися. Після молитви киянин знявши мішок, нікого біля себе не помітив і, покалічений, якось зумів добратися до людей.  Львівянина Дмитра Вербицького знайшли закатованого в засніженому лісі, за більш як десяток кілометрів від Києва.

Позавчора відбувся похорон протестувальника зі Львова, українського вченого, Дмитра Вербицького у Львові. Тим часом у Києві були розстріляні інші протестувальники, наші співгромадяни: вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Люди продовжують гинуть. Людей продовжують викрадати. Катувати, виводячи голяка на мороз і потім демонструючи цілому світові свої геройства. Хто ж пишається тортурами та катуваннями над українськими громадянами? Ті самі герої, що катували українських студентів на Майдані в ніч з 30 листопада на 1 грудня. Ті самі герої, що катували та піддавали тортурам українських громадян біля Адміністрації Президента України. Ті самі герої, проти яких збунтувалася Врадіївка, а тепер ще й значна частина України – українські міліціонери, яких в Інтернеті вже почали називати право-похоронцями.

Інтерент-сторінки цих героїв з «Беркуту» рясніють зневагою до етнічних українців, до української держави, а натомість там повно захоплення Сталіним, гебістами і всіма тими катами, що впродовж комуністичної окупації замордували десятки мільйонів українців.  Коли я заглянув на сторінку одного такого беркутівця в мене склалося враження, що він належить до іншого народу і служить іншій, цілковито ворожій до України, державі.  Склалося враження, що мета його життя полягає у знищенні якомога більшої кількості україномовних співвітчизників і найгірше – тепер він тут, у Києві, впроваджує свої божевільні та демонічні мрії у життя, катуючи і, можливо, вбиваючи наших співгромадян, які мають різне походження і говорять різними мовами. Ще гірше те, що за такі подвиги ці кати отримують грошові заохочення від держави та різні медалі від свого міліцейського начальства.

Ненависть до України та українців – ось, здається, те головне почуття, яке культивується у сьогоднішніх працівників міліції, принаймні у її спецпризначенців. Київ нині переповнений ними, як колись у часи, коли більшовицькі орди Муравйова ввірвалися у безборонне місто і почали масово розстрілювати тих, хто на їхню думку виглядав, як українець.

Ненависть – почуття невіруючого Каїна, навіть якщо на його шевроні малиновий козацький хрест, а заробітну плату він отримує з податків або вкрадених грошей козацького роду.  А що робиться в наших серцях у ці буремні дні, любі брати і сестри?  Що робиться в них, коли ми справедливо обурюємося і не бачимо справедливості, а натомість бачимо лицемірство та зухвальство можновладців? Чи не стискаються кулаки в чоловіків?  Чи не ллються сльози з жіночих очей?  Чи не хочеться проклясти навіки убивць і катів?  В нашому тілі далі живе гріх. Але не гріх повинен над нами панувати.

Св. Апостол Павло звертається до нас сьогодні: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові». Христів Апостол називає нас браттями – ми не чужі один одному, як чужі для карателя з «Беркуту» кияни та всі українці.  Християни та християнки – брати і сестри, родичі один для одного. Нас звязують родинні почуття. 

Але вони не зявилися в нас із нашим народженням на світ. І вони не зявилися в нас внаслідок нашого виховання, навіть якщо ми мали найкращих і найпатріотичніших вихователів на світі.  Ні, ми брати і сестри через те, що маємо одного Небесного Отця. Ми віруємо в Нього, поклоняємося Йому і довіряємо Йому. У Хрищенні, вірою ми стали Його любими дітьми.  Він усиновив нас заради Свого улюбленого Сина – Сина Єдинородного Ісуса Христа.

Ісус – ось причина чому Апостол звертається до вас сьогодні, як до членів Божої сімї.  Через милосердя Боже, заради Христа, Який помер за всі наші гріхи на Голгофському хресті – ви сини та доньки Божі, брати і сестри мені та один одному, незважаючи на наше походження, національність або мову.

Через Боже милосердя у Христі ми стали визволені від гріха. Христос подолав нашу смерть, воскреснувши із мертвих на третій день по хресній смерті.  Христос здолав владу диявола, Своєю святою кров’ю змивши всі його на нас звинувачення, наклепи і всяку іншу мерзоту, яку він поширює про вас, тепер вже не дітей світу, а Божих дітей.

Звісно, багато-хто вдає із себе Божу дитину, особливо тоді, коли бути християнином модно. Багато-хто, як-от міліціонери, навіть носять на шевронах емблеми хреста. Але чи вони є нашими братами і сестрами, чи вони є дітьми Отця Небесного? «По їхніх плодах ви пізнаєте їх», – каже наш Господь в Євангелії від Матвія (7:16). Діти Божі роблять те, що хоче Бог. Діти Божі роблять те, до чого спонукає їх Боже милосердя.

«Через Боже милосердя», – каже Господь Святий Дух через Апостола Павла, «повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові». Ось кому належать наші тіла!  Господь Ісус Христос віддав Себе за нас.  Він подарував нам прощення гріхів і вічне життя. Яке велике Його милосердя!  Взамін ми віддаємо наші тіла Йому – не корумпованим чиновникам, не грішним пожадливостям, не дияволові, не світові, а Христові.

Тіла наші не належать більше вже нам, а належать вони Богові. Вони приносяться Йому в жертву. Ця жертва – жива. Тобто ми живемо, але живемо не так, як живуть невіруючі, а живемо так як живуть діти Божі – у святості таким чином, що наше життя – приємне Богові. Це життя – повна протилежність тому життю, яке ведуть усі жорстокі люди на київських вулицях. Це життя – життя самовідданого служіння Богові через служіння нашому ближньому.  Це життя співчуття, життя допомоги, життя повчання, життя докору і життя втіхи, життя нагодування голодних, життя перев’язування ран поранених і навіть у нинішній жорстокий час – життя переховування переслідуваних.

Це життя – розумної служби. Не тупої погоні за слабшими, за грошима, за погонами і за кривавою славою. Це життя – переміни розуму, тобто постійного покаяння і радісного приймання прощення від Спасителя Христа. І це життя – життя, яке перше ніж погодиться на чиюсь пропозицію, добре подумає, наскільки це відповідає волі Божій. Це життя, яке весь час прагне творити добро і приємність. Це життя, яке прагне досконалості – не фізичної досконалості, аби потім вихвалятися власними мязами, а досконалості духовної, бо «вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1 Тим. 4:8). Це життя радості прощеного грішника – грішника, який так само радісно прощає іншим грішникам, адже «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший – то я» (1 Тим. 1:15).

«Я – той перший грішник»,  – каже християнин.  Всі інші ліпші за мене. Найгірший з грішників – я. Тож я прощаю винуватцям моїм, бо через Боже милосердя Бог простив мені. А що довкола мене мої брати та сестри, то саме їм повинен найперше служити, адже я – не вищий від них, а вони – не нижчі від мене.

Роздивіться, любі брати і сестри, своїх братів і сестер у нашій парафії. Поговоріть один з одним після служби. Подивіться, як рясно Бог наділив Своїми дарами кожного з вас. Таланти учителів і лікарів, таланти художників і архітекторів, журналістів і інженерів, таланти мам і бабусь. Усі ці таланти – від Бога. Усі ці таланти та здібності Бог дав для певної мети – для того, аби ми служили один одному, нашому Києву, нашій рідній Україні і навіть цілому світові.

Наш народ зазнав був дуже багато втрато. Лише за комуністичної влади ми втратили десятки мільйонів життів – людей, які могли би прославити Господа своїм життям. Цінуймо один одного ще більше.  Господь Святий Дух сьогодні каже, що ми – одне тіло. Ми – частинки одного єдиного Тіла Христового – Його Церкви, яка зміцнюється сьогодні Христовими істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.

Коли ми причащаємося – ми одне тіло з Христом.  Ми – одне тіло в Христі. Але поодинці ми частини одного й того самого тіла – тіла гармонійного, що не має жодної зайвої частинки, а якщо якась частинка відіймається, то таке тіло стає покаліченим.  Усі частинки тіла корисні і служать не просто цілому тілу – Церкві та Христові, але й іншим частинкам.  Саме так і діє, і живе християнська громада, і ціла Християнська Церква. Ми – одне тіло, а кожен окремо ми частинки тіла – слуги один одному.

І якби не намагалися демонічні політтехнологи та їхні підлеглі нас розділити, їм цього не вдасться, бо нас об’єднує щось більше, ніж етнічне походження, яке часто може роз’єднувати. Нас обднує щось більше ніж мова, бо й мова може часом розєднувати. Нас об’єднує щось більше ніж навіть проживання в якомусь місті, селі, чи в якомусь регіоні України, бо як ми бачимо «регіони» дуже люблять людей роз’єднувати.  

Нас об’єднує Христос Господь, в тіло Якого ми інкорпоровані нашою вірою, аби воскреснути у славних, перемінених тілах у час Христового повернення, аби вже ніколи не вмирати, а жити вічно в Царстві Божому. Як і воскреснуть усі ті віруючі, що були вбиті і закатовані в нашому Києві та поза ним за останні декілька днів цього жахливого світу, де балом править кримінал. Поки що. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Римлян 16:24).

Немає коментарів: