СПІЛЬНОТА
ХРИСТОВА
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Дякую Богові своєму при кожній згадці про
вас, і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами, за
участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер. Я певний того, що той, хто
в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса. Бо то
справедливо мені думати це про всіх вас, бо я маю вас у серці, а ви всі в
кайданах моїх, і в обороні, і в утвердженні Євангелії спільники мої в
благодаті. Бо Бог мені свідок, що тужу я за вами всіма в сердечній любові
Христа Ісуса. І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та
більше в пізнанні й усякім дослідженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб
чисті та цілі були Христового дня, наповнені плодів праведности через Ісуса
Христа, на славу та на хвалу Божу. (Филип’ян 1:3-11).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, біля
дверей одного американського магазину з’явився хлопчик, який за 10 центів продавав листівки. Його
спитали, що він буде робити із заробленими грошима. Він сказав: «Я збираю
100 000 доларів на будівництво нашої нової церкви». Здивований покупець
відповів: «Ти що сам збираєшся зібрати такі гроші?» Хлопчик відповів:
«Ні-ні! Нас – двоє!»
Спільнота – велика і чудесна річ,
особливо спільнота одновірців-християн. Сьогодні наш Біблійний текст містить
чудесне свідчення про таку спільноту Апостола Павла. Інколи спогади про певних
людей викликають в нас неприємні відчуття. Інколи ми можемо молитися, аби Бог
спинив їхні злі вчинки, а їх самих привів до покаяння. Але не такі спогади має
Павло про своїх одновірців-християн у македонському місті Филипах на теренах
Європи. На початку свого листа до них Апостол дякує Богові, щойно їх згадує.
Попри ті переслідування, яких він зазнав від безбожних правителів і
ненависників Христа, про християн у Филипах спогади в нього найліпші.
Які спогади мав би Христів
Апостол про нас, любі брати і сестри, якби він приходив до Києва і тут
проповідував, і навчав? Як би ми
повелися, якби ми зустрілися із переслідуваним слугою Євангелія? Врешті-решт,
як ми дивимося на нашу церковну спільноту і на нашого Господа? Чи ми маємо хоча
би таку впевненість, яку має хлопчик з нашої історії про збір коштів для
будівництва церкви? Наш будівельний проект поволі рухається і впевненість нам
не завадить!
Апостол сьогодні дякує Богові за
филип’ян, за їхню
вірність, за їхню віддану вірність Євангелію. Спогади про филип’ян тішать його розум і
втішають його душу. Филипи, як ми вже згадували, не були ідеальним містом для
проживання проповідника, але виявилися ідеальним містом для проповіді
Євангелія. Там Павлові та Варнаві було виявлено надзвичайну гостинність Лідією,
македонською бізнес-леді. У Филипах таки Павла і Варнаву було заарештовано і
жорстоко побито. Але там Бог учинив чуда і привів до покаяння в’язничного сторожа і у
Филипах була викарбувана Господом Святим Духом відповідь на запитання: «Добродії!
Що треба робити мені, щоб спастися?» Відповідь була: «Віруй в Господа Ісуса, і
будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:30, 31).
Филипи люблять лютерани і це ж
саме місто повинні недолюблювати всі перехрищенці, бо тут відбулося те, що
суперечить логіці людини, яка вважає, що вона має контролювати Боже Слово, а не
навпаки. Бо саме у Филипах відбулося Таїнство Хрищення цілого дому, усіх без
винятку домашніх в’язничного
сторожа, як написано: «І охристився негайно він сам та його всі домашні» (Дії
16:33).
Павло сьогодні дякує і за Лідію,
і за в’язичного
сторожа, і за всі домашніх його, і за всіх християн, за всіх своїх братів і
сестер, які вірні Христовому Євангелію. Ці спогади гріють Павлове серце і
підбадьорюють його. Від першого дня християни у Филипах були не просто
слухачами, а брали участь у Євангелії: підтримували Павлове служіння як
гостинністю так і своїми щедрими пожертвами, так і відданістю Євангелію у
своєму житті. Ці спогади гріють Павлове серце і підбадьорюють його. Дай Боже, аби й спогади про нас теж гріли
серця та підбадьорювали інших християн!
Апостол також молиться до Бога,
аби щедрий Господь їх далі благословляв. Це природне ставлення віруючої людини.
Павло не стомлюється молитися. Так само не стомлюймося молитися і ми, адже наш
Господь – щедрий і многомилостивий, люблячий і благодатний, Який каже нам: «Просіть
і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7).
Христів Апостол не просто
молиться, а молиться із радістю. Його молитва про всю спільноту, про всіх
віруючих – ніхто з Божих людей у Филипах з цієї молитви не виключений. Ця
спільнота особлива, як і кожна християнська спільнота – кожна християнська
громада, церква. Вона починається з Євангелія, бо саме через Євангеліє Господь
Святий Дух покликав кожного віруючого филип’янина, як і покликав Він через Євангеліє і кожного з вас, любі
брати і сестри.
Християнська спільнота не
починається з діл, не з філософії, не з людського рішення увірувати.
Християнська спільнота починається з Євангелія у Слові і в Таїнстві Хрищення,
як це ми бачимо у Филипах і ця спільнота Словом і Таїнствами далі зберігається.
Апостол молиться, аби вона далі зберігалася у Филипах. Павло впевнений в тому, що так і буде. Бо цю
роботу виконує той, хто її був розпочав.
Хто це? Господь! Він покликав їх
Євангелієм про Ісуса Христа, розп’ятого за їхні гріхи і воскреслого для їхнього виправдання. Він переставив филип’ян із темряви до світла. Він далі
живить їхню віру Словом та істинними тілом і кров’ю Христа у хлібі та вині Святої
Вечері. Ця спільнота шириться за межі
зібрання віруючих тим, що вона ревно підтримує служителів Євангелія.
Апостол бачить живу церкву.
Апостол дякує за неї Богові. Апостол висловлює упевненість, що Господь виконає
розпочате діло аж до дня Христа Ісуса. Це буде особливий день. Це буде день не
плачу віруючих за своїм розп’ятим
Господом. Це не буде день скорботи за похованим Господом і це не буде дорога до
запечатаного гробу. Це буде день великої радості, бо день Христа Ісуса – це
день повернення нашого розп’ятого
і воскреслого Господа у славі. Ми не знаємо, коли він настане, але ми знаємо і
впевнені, що він точно настане – точно так, як Христос воскрес із мертвих і
вознісся на небеса.
У листі до солунян Павло пише про
цей грядущий день: «це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто
полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із
наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше
воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені
разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завжди будемо з
Господом» (1 Сол. 4:15-17).
Це буде найрадісніший день в
історії віруючого людства – день воскресіння мертвих, день нашої зустрічі з
нашими рідними та друзями, які померли з вірою в Христа, день зустрічі з тими,
кого Господь розпочав діло спасіння і зберіг його до дня Христа Ісуса. Господь діяв у филип’янах і діє в нас, як і у всіх Своїх
дітях – через Слово і Таїнства: Святе Хрищення і Святу Вечерю, які ми ще
називаємо засобами благодаті, адже Господь ставиться до нас, до Своєї Церкви
благодатно – любляче та милостиво. А у світі Він діє Своєю міццю і
всемогутністю. Усе це Він робить для того, аби ми також мали сьогодні повну
впевненість у тому, що Бог, Який покликав нас до віри, проведе нас дорогою віри
аж до Його Царства, у якому ми будемо жити у радості та щасті повіки віків.
Спільниками у благодаті називає
Христів Апостол віруючих. Благодать нас об’єднує, адже спасенні ми благодаттю, Божою незаслуженою любов’ю до нас грішних. Кожен, хто
вірує в це прощення заради Христа і винятково з Божої благодаті, любові –
спільник у благодаті. І цих спільників у благодаті Павло має у своєму серці. Він, наче вважає їх частиною самого себе. Він
піклується про них молитвою і наукою – сьогоднішнім нашим листом.
А лист цей він пише в кайданах.
Проте кайдани не стають перепоною для його радісних молитов за филип’ян, які разом із ним, хоча й
без кайданів, стоять за оборону і утвердження Павлової справи – Євангелія.
Заарештований не Павло, а вісник Євангелія.
Отже в суді і перед владою слухається не просто Павлова справа, а справа
филип’ян, римлян і всіх
християн на світі. Так само як і сьогодні, коли здійснюється напад на Христову
Церкву в будь-якому місці світу, то це – напад на нас, на нашу Церкву і ми
стаємо в обороні Євангелія, і молитовно, і всіма іншими можливими способами.
Так роблять филип’яни. Вони не лише моляться
за Павла, вони далі допомагають йому, бо вони перебувають у спільноті
благодаті, в одній святій Християнській Церкві. Павло – не один. З ним – багато
християн. І найголовніше з ним Бог і Його благодать. Благодать, Євангеліє –
основа спільноти істинної Християнської Церкви.
Ця благодать виявляється у
сердечній дружбі і в щирій тузі у час розлуки. Павло каже, що він тужить за
филип’янами у сердечній
любові. Він хоче бути з ними. Цей лист наче його Псалом подібний до пісень
Псалмоспівців: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Пс.
121:1) і: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та
добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на
кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там
наказав Господь благословення, повіквічне життя!» (Пс. 123).
І Псалмоспівці в Старому
Заповіті, і Павло в Новому Заповіті співають ці пісні, бо ними рухає сердечна
любов Ісуса Христа. Бо це Христос любить Павла, і филип’ян, і вас. І це Христос прагне
перебувати зі Своїми любими братами та сестрами. Про цю любов Христову, про
жертовну божественну любов молиться сьогодні далі Павло. Коли немає цієї
любові, тоді все – ніщо, як пише він у листі до коринтян: «Коли я говорю мовами
людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або
бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і
коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!»
(1 Кор. 13:1, 2).
Лише з цією любов’ю Христовою можливе істинне
пізнання і дослідження. Лише в цій любові можливе істинне духовне знання, бо
саме воно, основане на любові, включає і голову, і серце, і все наше єство.
Любов, яка має це знання має далі досліджувати те, що краще, відкидаючи все те,
що йде врозріз з Божим Словом, усяку фальш людського або демонічного походження
і навпаки ця любов буде триматися Слова, яке нам сьогодні проголошує прощення
усіх наших гріхів і повне виправдання у Христі, очищуючи нас.
А чисті та цілі – ті що не стали
духовними інвалідами, слухаючи фальшиві доктрини та вчення – чисті та цілі
приносять плоди праведності. Бо яке дерево – такий і плід. Хто вірує в Христа,
той приносить добрі плоди, як каже Господь в Євангелії від Св. Івана (15:5): «Я
– Виноградина, ви – галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно
зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви». А в Христі навіть двоє, як
вірував хлопчик, який збирав кошти на церкву, можуть все, бо вони перебувають у
спільноті благодаті – спільноті віруючих з Богом. В Христі ви зароджуєте плодами праведності,
власними добрими ділами ви славите Бога, Який Останнього дня прославить вас.
Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа Ісуса Христа зо
всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).
Немає коментарів:
Дописати коментар