Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 1 травня 2017 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня


   РОСТЕ СЛОВО БОЖЕ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані. Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії, їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них. І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі (Дії 6:1-7).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, коли діти ростуть, то інколи вони скаржаться на біль в ногах. Ростуть кості, виникає біль і він викликає нарікання. Коли ростуть церкви теж буває біль у певних частинах. Цей біль – не фізичний, а радше біль налаштування церкви на нову кількість членів, на нові обставини, в яких тепер вона повинна жити. 

Як маленькі діти, які дивляться на своїх батьків і без них бояться ступити навіть один крок, так буває і церкви, ждуть від свого проводу, вказівок, що робити в кожній ситуації. Коли єрусалимська церква стала дуже сильно зростати, то вона складалася не лише з дорослих чоловіків і жінок, не лише з дужих і забезпечених людей, але й з людей літнього віку, зокрема з вдовиць.

Це були віруючі жінки, які втратили чоловіків, дітей і про них ніхто більше не міг піклуватись. Вони були цілковито самотніми на білому світові. Пенсій вони не мали, адже пенсії це відносно нове явище, отже чимало з них не мали ніяких засобів для існування.

Віруючі були настільки захоплені Євангелієм і знайденою радістю у воскреслому Синові Божому, у прощенні їхніх гріхів, які Христос здобув для них на хресті і в перспективі вічного життя, яке вже належить тим, хто вірує в Ісуса, що мало звертали уваги на це життя і особливо на проблеми, в яких перебували найбільш нужденні з їхньої церкви – на вдовиць.

Це помітили віруючі з-поза Єрусалиму. Їх Писання називає огреченими, бо вони проживали поза Юдеєю, в грекомовних частинах Римської імперії. Більшість з них були, звісно, євреями і вірували в Господа, але просто розмовляли грецькою мовою і користувалися грецьким перекладом Писання, який ми називаємо Септуагінтою.

Проблеми, звісно, краще видно з боку. З боку навіть легше побачити порошинку в оці брата свого. Тим більше було видно таку проблему, як нехтування найбіднішими, найнещасіншими членами церкви. Через це «зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані».

Ці грекомовні євреї не нарікали на Євангеліє, не нарікали на Апостолів, а в цілому на євреїв, тобто на тих, що живуть в Єрусалимі та Юдеї. Церква – це тіло Христове. І коли якійсь частині тіла болить, то страждає все тіло. Грекомовні юдеї служать нервами, які передають біль стражденних частинок тіла – вдовиць.

І Апостоли не баряться з відповіддю. Вони скликають багатьох учнів. Очевидно, це були здібні та поважні чоловіки, які були відомі своєю вірою в Христа, і, відповідно, гідною поведінкою. І Христові посланці роблять дуже важливу заяву: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах». Їжа в церкві була. Її приносили багатші, заможні брати і сестри.  Але цю їжу слід було правильно розподіляти.

Проте Церква – тіло Христове. І  в Церкві багато членів. І кожен член тіла має свою відповідальність. Господь покликав Апостолів і дав їм дуже важливе та чітке завдання. Він сказав їм: «Проповідуйте Євангеліє». Проповідуйте Добру Новину про те, що Бог виконав Свою обітницю і послав Свого Сина Ісуса Христа у цей світ, аби Син Божий забрав на Себе усі гріхи світу і обмив їх усі до одного Своєю святою і дорогоцінною кров’ю на хресті Голгофи. Проповідуйте Добру Новину про те, що Христос приніс Себе у жертву святу і досконалу за кожну людину. І Він воскрес, аби виправдання було проголошене кожному, хто в Нього вірує.

І Апостоли це робили. Вони проповідували Христове Євангеліє скрізь, де була для цього нагода.  Їхнє послання про Христа, про Його смерть і воскресіння, чув Єрусалим і його околиці. Апостоли звіщали про унікальність Христа і Його Євангелія, і що спастися від гріхів, від смерті до вічного життя, може лише той, хто вірує в Христа. «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали», – проповідували вони (Дії 4:12).

Слово Боже сіялося ними щедро і приносило свої плоди. Вся ця многота віруючих зявилася через Слово Боже, яке проповідували Апостоли. Немає іншого способу для створення віри, для зростання Церкви.  Пізніше Апостол Павло писатиме до римлян: «Кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:13-17).

Через це Апостоли кажуть: «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах». Це – служіння, запроваджене Христом. І без нього не буде Церкви і не буде в Церкві та у спасінні людей, ні багатих, ні бідних, ні заміжніх, ні удовиць. Бо віра – від слухання. А слухання – через Слово Христове.

Проте Апостоли не відсторонюються від проблем, що зявляються у Церкві і не кажуть: «Наша відповідальність Боже Слово, богословя, а все інше – ваші проблеми.  Ми фахівці лише в цьому одному полі. І нас абсолютно не цікавить те, що там у церкві робиться із грошима загалом і з гуманітарною допомогою для вдовиць, зокрема». Зовсім, ні! 

Вони також не кажуть: «Ми зараз всі ці проблеми визначимо, призначивши цих, звільнивши інших».  Вони – не тирани і не папи, які хочуть особисто все контролювати і за всім слідкувати. Їм немає на це часу.

Натомість вони кличуть учнів і дають їм пастирську пораду: «Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». Виберіть мужів, які мають добру репутацію, кажуть вони. І не тільки, це, але вони мають бути сповнені Духом Святим та мудрістю,  – тобто віруючі і ті, що люблять Слово Боже і хочуть та вміють його застосовувати на практиці.

Це про про таких пізніше Господь Святий Дух промовлятиме пізніше у листі Св. Апостола Павла до Тимофія: «диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромнозахланні, такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні. Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні в усьому. Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами. Бо хто добре виконує службу, той добрий ступінь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса» (1 Тим. 3:8-10, 12, 13).

Віруючим сподобалося слово Апостольської настанови і церква обрала перших сімох дияконів: «Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії». А потім «їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них». Таким чином продовжилася давня традиція благословляти до служби Божому народові його слуг, здібних і вірних мужів до такого важливого діла у Церкві Христовій. Один з них, Степан, стане Первомучеником Церкви, день якого ми святкуємо 9 січня, на третій день Різдва.

Вони взялися до своєї праці – підтримки нужденних вдовиць, про традицію якої ми читаємо далі в листах Апостола Павла: «Шануй вдів, удів правдивих. А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай учаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це – Богові вгодно.  А вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. А котра у розкошах живе, – та живою померла. І це наказуй, щоб були непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного. А вдову вносити до списку не менше, як шістдесятлітню, що була за дружину одному чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей виховала, якщо подорожніх приймала, якщо ноги святим умивала, якщо помагала обездоленим, якщо всякий добрий учинок виконувала» (1 Тим. 5:3-10).

Диякони виконували працю, на яку їх обрала Церква, а проповідники виконували своє служіння, до якого їх покликав Господь і про яке вони говорили: «А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову». І наші любі Апостоли далі ведуть людей Божих у поклонінні Христу розпятому і воскреслому і проповідують Христове Слово.  І воно падає на ґрунт людських сердець, як насіння у землю.  І воно падає на людські серця, як дощ на пересохлу землю і на засіяне поле. І це Слово діє, зароджує вірою на спасіння і на життя вічне.  Вірою, яка прагне бути з Христом і горнутися до Нього у Святій Вечері і знаходить поживу для християнина у істинних тілі та крові Христа під виглядом хліба та вина Євхаристії.  Слово діє, бо воно «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його» (Євр. 4:12, 13).

І сьогодні нам Господь Святий Дух каже: «І росло Слово Боже». І цей ріст був видимий – «і дуже множилося число учнів у Єрусалимі». І не лише це. Первосвященики засудили Христа на смерть і віддали Сина Божого в руки язичників. А по Його воскресінню Слово, Євангеліє, яке проповідували Апостоли, перетворили страхи провідників храму на реальність, бо «дуже багато священиків були слухняні вірі».  А це означало, що зростала ще й кількість проповідників.  І це  було чудово, бо всі мали чути цю чудову, радісну новину, що Христос воскрес! Це Слово росте й сьогодні в нас, бо Христос воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

Немає коментарів: