Рости на спасіння (проповідь)

середа, 2 квітня 2008 р.

ПЕВНІСТЬ ЧЕРЕЗ ХРИСТА

З проповіді доктора Мартіна Лютера на 2 Коринтян 3:4-11

«Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа, не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога» (2 Коринтян 3:4, 5).

Кожен проповідник повинен хвалитися так і так говорити: «В мене є ця певність і мужність у Богові через Христа, що моя доктрина і моє проповідування є по-правді Божим Словом». Тож коли він виконує інше служіння в Церкві, коли він христить дитя, відпускає гріхи та втішає грішника, то це також має робитися у цілковитій упевненості, що на це є Христова Заповідь».

А хто цим хвалитися не може, але все-одно навчає і править у Церкві, то такому краще було б, як каже Христос в Матвія 18:6 «коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині...», бо він не проповідує нічого іншого окрім диявольської брехні та смерті. Наші папісти і донині так робили, навчаючи довго і багато, вигадуючи все находу. Вони думали, що таким чином вони стануть святими, а їхні серця і думки були переповнені сумнівами. Хтозна чи це догоджає Богові, а чи ні? Так само й доктрина та діла всіх єретиків і сектантських духів виходили звичайно не з упевненості у Христі, а радше їхня доктрина потребувала лише прославлення від людей. Вони шукали і прагнули прославлення та шанування у людей.

Апостол каже: «Не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе». Він промовляє все це проти фальшивих духів, які вважали себе за надзвичайно здібних, і особливим чином створених, і обраних для того, щоб допомагати іншим людям. Вони думали, що те, що вони кажуть і роблять, викликатиме в інших людей захоплення.

Але ми знаємо, що ми так само зроблені із цієї само глини і з того самого клею, що й вони. Так, у нас також є величне покликання від Бога. Та ми не можемо хвалитися тим, що самі по собі спроможні щось учинити, щоби порадити людям, або допомогти їм, або навіть думати, що люди одержать допомогу від нас (тобто, одержать допомогу із чогось у нас самих). Бо не з наших діл, і не з нашої певності, і не з нашої голови виходить те, як людина стає перед Богом і приходить до вічного життя. Ви можете хвалитися тим, що не стосується вічного життя, а саме: як ви живете і ходите, ви можете представляти те, що навчає вас ваш розум і які думки може продукувати ваша голова щодо того, як шити взуття та одяг, або керувати домом, а чи тваринами. Там використовуйте свій розум на повну силу: як відміряти та відрізати шкіру й тканину, як це роблять швець і кравець. Але в духовних справах справді людські думки повинні поступатися іншим думкам – тим думкам, вмінні та певності, які дає Сам Бог і, які Він показує у Своєму Слові.

Бо хто міг би подумати або довести, що Три Особи у вічному Божестві є одним Богом, і що друга Особа, Божий Син мав стати чоловіком, народженим від Діви і, що не було іншої дороги до життя, окрім тієї, що Він був розп’ятий за нас? Звичайно цього б ми ніколи не почули і цього би ніколи не проповідувалося і не навчалося, і в це не вірували б, якби цього не об’явив Сам Бог.

Тому ті, що хваляться і приписують заслуги собі, є великими і сліпими дурнями, і набридливими людьми. Вони думають, що своїми проповідями, досвідом або думками можуть комусь допомогти.

Немає коментарів: