Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 25 квітня 2008 р.

СПАСІННЯ ЗВЕРШИЛОСЬ!


СПАСІННЯ ЗВЕРШИЛОСЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині. А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: Не пиши: «Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: «Я Цар Юдейський». Пилат відповів:» Що я написав написав!» Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху.Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили... Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: Оце, жоно, твій син! Потім каже до учня: Оце мати твоя! І з тієї години той учень узяв її до себе.Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: «Звершилось!»... І, голову схиливши, віддав Свого духа... (Івана 19:17-30).


Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Филип. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в оповіданні Джека Лондона «Любов до життя» безсилий, покинутий чоловік змагається за життя. За своє особисте життя. Брак їжі, несприятливі погодні умови, тварина-хижак, все в цьому оповіданні діє проти цього чоловіка. Але ж він бореться за своє-особисте життя і він не збирається здаватися. Врешті-решт він перемагає.

Сьогодні ми згадуємо теж боротьбу. Ми згадуємо приниження, муки, страждання, самотність і смерть. Але все, що ми згадуємо сьогодні, відбувалося не в уяві талановитого письменника, а відбувалося все це насправді в Єрусалимі у точно визначених місцях: від палацу намісника до гори, яка називається Лобне місце, Череповище, або Голгофа. Ми згадуємо сьогодні боротьбу Бога проти гріха, Спасителя людства проти зла смерті, Визволителя проти рабства диявола.

Ця боротьба була спричинена ще однією невигаданою, а реальною подією, яка відбулася в Едемському саду, а саме – гріхопадінням наших прабатьків Адама і Єви. Тоді Єва, будучи зведеною дияволом, учинила відступництво від Бога і спокусила до гріха ще й свого чоловіка, Адама.

Хресний шлях до Голгофи, розп’яття і смерть Спасителя були причинені цілковито реальними нашими гріхами проти святого Бога, проти наших ближніх. Наше ідолопоклонство, зневага до служб Божих і Божого Слова, непошана до батьків, нехтування тілесними потребами, недугами та бідністю наших ближніх, аморальність та нехтуваннями сім’єю, крадіжки, злостивість розуму та язика, заздрість – усі ці наслідки ще того першого гріхопадіння, міцно були вкоренилися від самого зачаття і в наших грішних людських тілах і розумі, вимагаючи справедливого осуду Божого і Його святого вироку: «За гріх - смерть!»

Але сьогодні ми святкуємо особливий день. Цей день дуже багато людей в Україні сприймають, як особистий траур, горе і біду. Реальність же і значення цього дня є зовсім іншими. Саме в цьому дні, у Великій П’ятниці сповнилися слова, які так подобаються Божим дітям: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».

Біблійні ілюстрації часто зображають, як пропонуючи Єві відступитися від Бога, диявол промовляє з дерева. А тут під деревом, важезним деревом хреста, знаряддям катувань і смерті, іде Син Божий і Син Людський, правдивий Бог і свята людина, Ісус Христос. Він несе цього хреста з останніх сил. Перед цим Його було зраджено Юдою і схоплено вночі в іншому саду – Гетсманському. Від Свого Бога відреклися первосвященики і ,познущавшись із нього, передали в руки язичників. Тепер побитий, зневажений, обпльований із терновим вінцем на голові, Бог Син «нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа».

Наскільки приємним Єві видавалося дерево і плоди його в раю після зради Бога, набагато тяжче на плечі і на все тіло Спасителя давив кусок іншого дерева. Може й воно виросло з насіння того дерева пізнання добра і зла? Хто зна. Але ми знаємо точно, що саме на цій деревині хреста буде незабаром принесено повну заплату за той гріх, який розпочався біля дерева, з якого Єва скуштувала плід і за всі наші гріхи, де б вони не чинилися.

Христос ніс хрест за нас, для того, щоб бути розіпнутим за наші гріхи. Він вийшов на місце, Череповищем зване, по єврейському Голгофа. Хреста Господь доніс. Ми знаємо, що під хрестом Він падав. Ми знаємо, що римська варта, знайшла допомогу для Ісуса – настільки Він був знесиленим. «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...» (Ісаї 53:3, 4)

Ісус ніс хреста для нашого спасіння. Він робив це із останніх сил. Він хреста доніс. Заради нас і для нас.

На Голгофі «Його розп'яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині». Ось для кого призначався хрест і розп’яття – для злочинців. На хресті в той день міг бути Варрава, відомий страшними злочинами. Натомість посеред двох злочинців, які справді заслуговували на страту було розп’ято Праведника. Один зі злочинців це визнав, докоряючи іншому вбивці, який глузував із Спасителя: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо. Цей же жадного зла не вчинив» (Луки 23:40-41).

По-правді, місце серед злочинців могло належати будь-кому з нас. Бо ми згрішили проти Бога і проти своїх ближніх. Але наше місце, місце злочинців, зайняв Божий Син, Ісус Христос. У розп’ятті Христа справдилося ще одне пророцтво Ісаї (53:5): «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» Кров, яка струменіла із руки і ніг Христа, кров –під тернового вінця була кров’ю Праведника, кров’ю, «яка очищує нас від кожного гріха» (1 Ів. 1:7).

Всі, навіть невіруючі знали, що Христос не вчинив жодного зла. А те, що Він – Цар Ізраїлю визнала навіть римська влада, найвища світська влада того часу. «А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано». Ісус з Назарету є Царем, Який помирає за Свій народ. Цей факт було проголошено всім.

Не знаєш латини – ось напис на грецькій мові, якою у цивілізованому світі користуються вже упродовж багатьох століть. Не знаєш ані латини, ані грецької – тоді єврейську ти точно знаєш. Виправдання невігластву немає жодного. Знайте всі, звіщав напис на хресті, що цей Праведний Чоловік, розіп’ятий на Голгофі, є Царем Юдейським, Який тут веде найзапеклішу битву, битву у якій наприкінці дня п’ятниці, Він видаватиметься тим, що програв, бо тіло Його буде бездиханне, мертве, зранене, з проколотим серцем.

Але цей Цар вийшов на поле світової битви за народ. Битва відбувається на дереві. Проти Христа, Помазаника Божого, спрямовані всі вістря диявольських армій, гріха, і жало смерті. І найголовніше в цій битві Він цілковито самотній. Бо «на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (Ісаї 53:6). Бог бачив Свого Сина, Бог бачив на Ньому гріхи цілого людства: ваші гріхи і мої гріхи. У розпачі Людина Ісус Христос, Єдинородний Божий Син Ісус Христос, вигукує до Свого люблячого Отця: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Матвія 27:46)

Відповіді немає. І водночас відповідь – очевидна. На Сина Божого покладено гріх світу. Цар Ізраїлю веде битву Сам-один. Його армія, яка складається із незліченної кількості ангелів, могутніх воїнів небесних, мовчки стоїть, не виймаючи вогняних мечів, бо ангел померти за гріхи людей не може. Померти може тільки людина. А померти за гріхи цілого людства може тільки Бог. Ісус Назарянин, Цар Ізраїлів, взяв на Себе всі гріхи. На Ісуса Сина Божого, вилився весь, повний гнів Божий.

Це був той самий гнів, на який справедливо заслужили ми, кожен із нас. «Заплата за гріх – смерть». Безгрішний Ісус Христос взяв на Себе усі наші гріхи і поніс нашу заплату – смерть. Смерть безгрішного за грішних. Смерть святого Бога за грішних людей.

Той, хто спостерігав за смертю Царя Ізраїлевого, Спасителя світу, Ісуса Христа, вже ділили Його речі. «Розп'явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху.Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили...»

Ісусового одягу вистачило би на одного чоловіка, максимум, як тут - на чотирьох воїнів. Але прощення гріхів, яке Він здобув Своєю смертю на Голгофі вистачило і вистачає на всіх людей, незалежно від того, скільки ще мільярдів, а чи трильйонів людей буде жити на цій землі, проклятій, через наш гріх.

Проклятий Синедіроном, зраджений учнем, покинутий учнями, Спаситель помирав на хресті через любов до нас. Але навіть у хвилину найтяжчих мук, Він продовжує піклуватися про нас, і про Свою матір, бо сутністю Христа і Його жертви є любов до кожного з нас і піклування про кожного з нас. Спаситель доручає Свою матір опіці Свого улюбленого учня, Івана. Спаситель упорядковує все, не проклинаючи нікого, не нарікаючи ні на кого. Він виконує в смертних, жахливих муках, кожну деталь Божого плану спасіння.

Передостання деталь – опіка про матір завершена. І наближується остання, найболісніша, найжахливіша деталь – смерть за гріхи людства. Всемогутній Христос міг її відстрочити або й цілковито скасувати. Але Він нас любить. Він хоче, щоб смерть не мала влади над нами. Тому «знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: Прагну!Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: «Звершилось!»...»

Це Слово «Звершилось!» для нас є дуже важливим. Розп’ятий Ісус проголошує звершення Божого плану спасіння, звершення жертви викупної за наші гріхи, звершення нашого прощення, звершення нашого спасіння від гріха, від смерті, від диявола. Ісус довершив усе. Місія виконана. Гріхи людства змито. Ми – чисті перед Богом. Ми виправдані в Ім’я Того, хто промовивши це чудесне, завершальне слово «Звершилось!» «голову схиливши, віддав Свого духа...»

Чоловік з твору Джека Лондона, боровся за своє особисте життя і він переміг. Він продовжив своє життя, можливо, на декілька десятків років. Ісус Христос боровся за наше життя. Він віддав Своє життя за нас. В очах світу Він програв. В очах Бога здійснилася перемога, бо життя було віддано за тих, кого Бог дуже любить – за всіх нас, за все людство. І ця невдача в очах світу, але перемога в очах Божих підтверджена Христовим воскресінням, яке ми святкуватимемо вже після завтра, коли разом із Апостолом Павлом вигукуватимемо: «А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:54-57). В Його святе Ім’я. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Филип. 4:23)

Немає коментарів: